All Activity

This stream auto-updates     

  1. Yesterday
  2. Natka987 started following Виконавчий напис нотаріуса
  3. Natka987
    Добрый вечер. Может кто-то сможет помочь с информацией, где взять образец заявления в суд для оскарження виконавчого напису
  4. ais started following Дайджест судебной практики БП-ВС за период с 01.11.2019 по 30.11.2019 and Словарь терминов к Европейской конвенции по правам человека (англо-русский и русско-английский)
  5. ANTIRAID started following Дайджест судебной практики БП-ВС за период с 01.11.2019 по 30.11.2019 and Словарь терминов к Европейской конвенции по правам человека (англо-русский и русско-английский)
  6. ANTIRAID
    Словарь терминов к Европейской конвенции по правам человека был разработан Отделом по реализации прав человека на национальном уровне Генерального директората по вопросам прав человека и верховенства права Совета Европы в рамках программы ХЕЛП. Он предназначен для юристов государств-членов Совета Европы и призван помочь им точно использовать специальную терминологию для аргументирования своей позиции ссылкой на Европейскую конвенцию в ходе судебных разбирательств на национальном уровне. Он также облегчит понимание текстов решений Европейского Суда, вынесенных на английском языке. https://rm.coe.int/16806f0dd3 Словарь терминов к Европейской конвенции по правам человека.pdf
  7. ANTIRAID
    Этот дайджест содержит позиции по применению ст. 232 ГК Украины в сделки, совершенной руководителем юридического лица, необходимости долевого участия застройщика в развитии инфраструктуры города, юрисдикции споров с участием помощника судьи по поводу обжалования дисциплинарного взыскания, признании недействительными электронных торгов, способов защиты корпоративных прав участника, выбывшего из состава общества, применение исковой давности к требованиям о взыскании средств, предусмотренных ст. 625 ГК Украины. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/dajdzhest_vp_01_11_30.pdf Дайджест судової практики ВП-ВС за період з 01.11.2019 по 30.11.2019.pdf
  8. babaika
    Не уверен что удовлетворят эту заяву. Есть вопросы к описательной части, кроме того: 1.В просительной не верно указано, цитата: " Вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим провадженням № " Сягнення відбувається не за викнавчим провадженям, а у виконавчому провадженні на підставі виконавчого документу (у Вашому випадку виконавчого напису нотаріуса) 2.Есть еще неточности в просительной части.
  9. wing67
    Які на .... судимості ,ту мова іде про шо?
  10. Last week
  11. srg1977
    кстати, там в заяве есть реквизиты и Вольф и Гамзатовой, кому нужно.
  12. srg1977
    чуть позже выложу заяву про скасування и клопотання про витребування доказив
  13. srg1977
    Вот моя Заява про забезпечення позову до подачі позовної заяви Заява про забезпечення позову до подачі позовної заяви_Гамзатова_2.docx
  14. srg1977
    Буду действовать следующим образом: направлю в свой суд Заява про забезпечення позову до подачі позовної заяви; после ухвалы направлю туда же Позовна заява про скасування виконавчого напису Гамзатовой и Клопотання про витребування доказів у Гамзатовой Вольф ;
  15. Alexey 1896 started following Антиколлектор в Украине: о МФО, электронных договорах, пролонгациях, начислениях и т.д.
  16. Alexey 1896
    Здравствуйте. 14.10.2019 мошенники путем восстановления моей сим карты получили доступ к личному кабинету на сайте компании Динеро МФО привязали чужую банковскую карту и оформили займ от моего имени на 8100грн. В полицию заявление написал в тот же день но от них покаместь никаких действий. Также писал жалобу НКФУ но тоже ничего не ответили. Ещё писал жалобу на горячую линию В.Р. её перенаправили в полицию. На данный момент ФК ДИНЕРО требуют вернуть деньги уже в размере 14000 грн, хотя ситуацию знают, и выписку из полиции я им отправил. Так же информация о данном займе размещена в УБКИ, пытался оспорить, но безрезультатно. Так же они пытаются снять деньги с моих банковских карт которые раньше были привязаны к личному кабинету на сайте компании Динеро. Вопрос что делать дальше в данной ситуации, и возможно ли в случае суда возмещение расходов на адвоката, от ФК ДИНЕРО. И вообще чтоб не повадно было как то их наказать ?
  17. Alexey 1896 Alexey 1896 joined the community
  18. david04121994 david04121994 joined the community
  19. ANTIRAID
    Большая палата указала, что арбитражный управляющий как ликвидатор выполняет обязанности органа управления юридического лица, в соответствии с чем к нему может быть подан иск о возмещении убытков, причиненных юридическому лицу, даже после прекращения выполнения функций ликвидатора. По смыслу пункта 12 части первой статьи 20 ХПК Украины к юрисдикции хозяйственных судов относятся дела по спорам, возникающим в связи с осуществлением хозяйственной деятельности (кроме дел, предусмотренных частью второй настоящей статьи), и другие дела в определенных законом случаях, в частности дела по спорам между юридическим лицом и его должностным лицом (в том числе должностным лицом, полномочия которого прекращены) о возмещении убытков, причиненных юридическому лицу действиями (бездействием) такого должностного лица, по иску собственника (участника, акционера) такого юридического лица, представленным в ее интересах.
  20. ANTIRAID started following Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора о взыскании задолженности по заработной плате и денежной компенсации за неиспользованные ежегодные отпуска при процедуре банкротства начатой после 19.01.2013, Постановление БП-ВС о возможности взыскания предприятием находящимся в процедуре банкротство убытков причиненных ликвидатором и юрисдикции такого спора, Постановление БП-ВС об административной юрисдикции споров касательно отмены решений КДКА о привлечении адвоката к ответственности и сохранении статуса адвоката при представительстве по доверенности and and 1 other
  21. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2019 року м. Київ Справа № Б15/101-08 Провадження № 12-27гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідачаКібенко О. Р., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Чепака І.В. та представника Міністерства оборони України як органу, уповноваженого здійснювати функції з управління об?єктами державної власності, - Бабіна Д. А. , розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ліквідатора Державної організації (установи, закладу) «971 Управління начальника робіт» - арбітражного керуючого Величка Віктора Юрійовича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Чередка А.Є., Коваль Л.А., Пархоменко Н.В., у справі за заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Державноїорганізації (установи, закладу) «971 Управління начальника робіт» про визнання банкрутом. Історія справИ Короткий зміст та підстави заявлених вимог 1. 18 грудня 2017 року Державна організація (установа, заклад) «971 Управління начальника робіт» (далі - Управління), від імені якої діяв ліквідатор Величко В.Ю., звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою № 02-16/650 про стягнення з арбітражного керуючого ОСОБА_1 994 285,34 грн з підстав їх нецільового використання (далі - заява ліквідатора Величка В.Ю.). 2. У цій заяві ліквідатор Величко В.Ю. послався на те, що він проаналізував витрачання грошових коштів попередніми ліквідаторами банкрута та вживає заходів щодо їх повернення до ліквідаційної маси. Вказав на безпідставне витрачання цих коштів ОСОБА_1. , який раніше виконував обов?язки ліквідатора банкрута та не надав доказів на підтвердження їх цільового спрямування. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. 19 березня 2008 року Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою порушив провадження у справі № Б15/101-08 про банкрутство Управління. 4. 31 травня 2011 року місцевий господарський суд ухвалив постанову у цій же справі, якою визнав Управління банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру та призначив арбітражного керуючого ОСОБА_2 ліквідатором. 5. 27 вересня 2011 року Дніпропетровський апеляційний господарський суд скасував цю постанову суду першої інстанції, а в подальшому Вищий господарський суд України постановою від 29 грудня 2011 року скасував постанову суду апеляційної інстанції від 27 вересня 2011 року і залишив у силі постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2011 року про визнання Управління банкрутом. 6. Строк ліквідаційної процедури у справі неодноразово продовжувався, а ліквідатори змінювалися. 7. 18 грудня 2014 року Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою припинив повноваження арбітражного керуючого ОСОБА_2 як ліквідатора Управління. 8. На сьогодні провадження у справі про банкрутство Управління перебуває на стадії ліквідації і повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Величко В.Ю. 9. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 21 листопада 2017 року зобов`язав ліквідатора Величка В.Ю. проаналізувати витрачання грошових коштів попередніми ліквідаторами банкрута, зокрема ОСОБА_1., і подати до суду відповідний висновок та вжити заходів щодо повернення цих коштів до ліквідаційної маси. 10. 18 грудня 2017 року ліквідатор Величко В.Ю. звернувся до місцевого господарського суду із заявою про стягнення з ОСОБА_2 на користь Управління безпідставно списаних грошових коштів банкрута. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 11. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 01 серпня 2018 року заяву ліквідатора Величка В. Ю. задовольнив частково: стягнув з арбітражного керуючого ОСОБА_1 на користь Управління 53 673 грн; в іншій частині в задоволенні заяви відмовив. 12. Задовольняючи вимоги ліквідатора Величка В. Ю. лише у розмірі 53 673 грн, місцевий господарський суд послався на приписи статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і аудиторський звіт, у якому зазначено, що ці кошти витрачені арбітражним керуючим ОСОБА_1. на придбання бензину для автомобіля, що не перебував у власності чи в оренді банкрута. У задоволенні решти вимог відмовлено у зв?язку з відсутністю всіх елементів складу цивільного правопорушення. 13. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 05 грудня 2018 року скасував указану ухвалу місцевого господарського суду та ухвалив нове рішення - про відмову в задоволенні заяви ліквідатора Величка В. Ю. 14. Суд апеляційної інстанції послався на те, що на день звернення до господарського суду ліквідатора Величка В. Ю. з цією заявою арбітражний керуючий ОСОБА_1 не був ліквідатором та відповідно учасником провадження у справі про банкрутство і не мав статусу фізичної особи - підприємця. Також указав на відсутність правових норм, якими передбачено стягнення цих коштів і можливість звернення саме ліквідатора з такою заявою, оскільки положеннями Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року (далі - Закон про банкрутство), не передбачено стягнення грошових коштів з дебіторів банкрута саме за заявою ліквідатора. Разом з тим, погодившись з правильністю застосування судом першої інстанції до цих правовідносин норм статті 1166 ЦК України, апеляційний суд указав на необхідність вирішення цього спору у загальному порядку з огляду на суб?єктний склад сторін. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 15. 27 грудня 2018 року ліквідатор Величко В. Ю. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 16. Скаржник зазначив про наявність між сторонами спору щодо повернення грошових коштів, який стосується питань формування ліквідаційної маси у справі про банкрутство, тому підлягає вирішенню саме господарським судом у межах цієї справи. Не погодившись із судом апеляційної інстанції щодо неправильності звернення саме ліквідатора з такою заявою, послався на те, що оскільки вказаним Законом не передбачено права ліквідатора пред?являти саме позовну заяву про стягнення грошових коштів, то така заява подана за аналогією закону в порядку, передбаченому частиною десятою статті 11 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Щодо суті заяви стверджував про ненадання арбітражним керуючим ОСОБА_2 доказів на підтвердження факту витрачання ним коштів саме для придбання пального для автомобілів, що належали чи використовувалися Управлінням. Доводи інших учасників справи 17. Відзиву на касаційну скаргу від арбітражного керуючого ОСОБА_1 не надходило. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 18. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 15 лютого 2019 року відкрила касаційне провадження та на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 19. Питання юрисдикційності справи вирішується при відкритті провадження у ній. Тобто, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд з`ясовує, у порядку якого судочинства мала розглядатися справа станом на час звернення особи до суду. 20. На час звернення ліквідатора Величка В.Ю. із заявою до господарського суду провадження у справі про банкрутство Управління здійснювалось відповідно до Закону про банкрутство, оскільки постанова про визнання Управління банкрутом була ухвалена 31 травня 2011 року. Відповідно до пункту 1? розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону він застосовується господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. 21. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким внесено зміни до цих процесуальних кодексів та викладено їх у новій редакції. 22. Заява ліквідатора Величка В. Ю. була подана до суду 18 грудня 2017 року, коли вже набула чинності нова редакція ГПК України, якою разом із Законом про банкрутство слід керуватися при визначенні юрисдикції. 23. Суд апеляційної інстанції послався на положення пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, за якою до юрисдикції господарських судів відносяться справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. 24. Разом з тим у цій справі ліквідатор Управління Величко В.Ю. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про стягнення з ОСОБА_2 , який раніше виконував обов?язки ліквідатора банкрута, на користь Управління безпідставно списаних грошових коштів. 25. Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону про банкрутство у ліквідаційній процедурі суд, зокрема, розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури. 26. Відповідно до частин четвертої, п?ятої статті 25 Закону про банкрутство дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов`язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси. 27. При цьому у статті 1 цього ж Закону міститься визначення учасників провадження у справі про банкрутство, до яких не належить фізична особа, яка раніше виконувала обов`язки арбітражного керуючого (ліквідатора) боржника. 28. Наведене виключає можливість звернення до суду з такою заявою ліквідатора банкрута до колишнього ліквідатора, тобто особи, яка раніше виконувала ці обов`язки, оскільки вона не є учасником ліквідаційної процедури. 29. Оскільки положення Закону про банкрутство не містять норм, що передбачають подання таких заяв ліквідатором банкрута до ліквідатора, який раніше виконував ці обов`язки, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення цієї заяви ліквідатора Величка В.Ю., поданої в межах провадження у справі про банкрутство. 30. Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що такі спори підлягають розгляду в суді цивільної юрисдикції, мотивованого тим, що станом на день звернення Величка В.Ю. із цією заявою ОСОБА_1 вже не був ліквідатором Управління та не мав статусу фізичної особи - підприємця. 31. У своїй заяві ліквідатор Управління Величко В.Ю., оскаржуючи дії ОСОБА_2 , просить стягнути з останнього як з особи, яка раніше виконувала обов`язки ліквідатора Управління, кошти, витрачені на користь третіх осіб, без доказів їх цільового використання. Фактично ця заява Величка В.Ю. спрямована на відшкодування Управлінню збитків, заподіяних діями його посадової особи. Тобто існує спір між юридичною особою та її посадовою особою, повноваження якої припинені, про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями такої посадової особи. 32. За наявності такого спору суд апеляційної інстанції повинен був зробити висновок, що належним способом захисту було б подання Управлінням, від імені якого мав діяти ліквідатор Величко В.Ю., позову до ОСОБА_2 про відшкодування збитків. 33. Відповідно до абзацу 17 статті 1 Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - це фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. 34. При реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів. 35. Частина друга статті 23 Закону про банкрутство передбачає, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, керівник банкрута звільняється з роботи, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута. 36. Згідно із частиною першою статті 25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута. 37. Арбітражний керуючий як ліквідатор виконує обов`язки органу управління юридичної особи, відповідно до нього може бути поданий позов про відшкодування збитків, завданих юридичній особі, навіть після припинення виконання функцій ліквідатора. 38. За змістом пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах. 39. Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції мав зробити висновок, що спір підлягав вирішенню в порядку позовного провадження за правилами господарського судочинства, які були чинними на час звернення Управління в особі його ліквідатора до суду. 40. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що після ухвалення рішення господарським судом апеляційної інстанції законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII. У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. 41. Відповідно до статті 7 цього Кодексу спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. 42. Таким чином, виходячи із положень законодавства України, чинного на момент ухвалення рішення Великою Палатою Верховного Суду, позов Управління до ОСОБА_2 (як посадової особи Управління, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків має розглядатися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Якщо на момент звернення Управління з відповідною позовною заявою справа про банкрутство Управління буде закрита з підстав, передбачених статтею 90 Кодексу України з процедур банкрутства, а Управління не буде припинене як юридична особа, то такий позов підлягатиме розгляду судом господарської юрисдикції на підставі пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України. 43. Висновок Центрального апеляційного господарського суду у постановівід 05 грудня 2018 року про відмову у задоволенні заяви ліквідатора Величка В. Ю. не є перешкодою для звернення Управління до належного суду з такими вимогами. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Щодо суті касаційної скарги 44. Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 45. За правилами частин першої і четвертої статті 311 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 46. У цій справі суд апеляційної інстанції ухвалив правильне по суті рішення, однак з порушенням норм процесуального права, а тому ухвалене у цій справі рішення суду апеляційної інстанції слід змінити в мотивувальній його частині. Щодо судових витрат 47. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 48. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судового рішення суду апеляційної інстанції і залишення без змін його резолютивної частини, яким відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора Управління Величка В. Ю., судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ліквідатора Державної організації (установи, закладу) «971 Управління начальника робіт» - арбітражного керуючого Величка Віктора Юрійовича задовольнити частково. 2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 року у справі № Б15/101-08 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 3. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05 грудня 2018 рокуу справі № Б15/101-08 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86002021
  22. ANTIRAID
    Большая палата пришла к нескольким важным выводам: 1. КДКА наделена властными управленческими полномочиями по приобретению лицом статуса адвоката и привлечения адвоката к дисциплинарной ответственности. Таким образом, спор о привлечении адвоката к дисциплинарной ответственности является публично-правовым спором, на который распространяется юрисдикция административных судов. Исходя из данного вывода, членам КДКА теперь необходимо подавать декларации, как лицам уполномоченным на исполнение функций государства. 2. Решение вопроса о возбуждении или об отказе в возбуждении дисциплинарного дела должно происходить с уведомлением заявителя (истца) и адвоката о проведении заседания с указанием места, дня и времени его проведения, с предоставлением копии заявления (жалобы) и копий всех документов, присоединенных к ней, для получения письменного объяснения по существу затронутых в жалобе вопросов. Это является определенной гарантией соблюдения прав адвоката при осуществлении дисциплинарного производства с целью недопущения безосновательного привлечения адвокатов к дисциплинарной ответственности. 3. Осуществляя представительство КП «Управление механизации строительства» в суде при рассмотрении гражданского дела № 569/12844/15-ц на основании вышеуказанной доверенности, истица, которая получила право на занятие адвокатской деятельностью, приняла присягу адвоката и взяла на себя обязанность неуклонно соблюдать требований Закона № 5076-VI и Правил адвокатской этики, должна была выполнять свои профессиональные обязанности адвоката. При этом распространение на адвоката гарантий его профессиональной деятельности не зависят от содержания договора о предоставлении правовой помощи.
  23. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2019 року м. Київ Справа № 817/66/16 Провадження №11-185апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рівненської області (далі - КДКА Рівненської області, КДКА відповідно) на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року (суддя Гломб Ю. О.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року (судді Бучик А. Ю., Майор Г. І., Шевчук С. М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до КДКА Рівненської області, третя особа - Колективне підприємство «Управління механізації будівництва» (далі - КП «Управління механізації будівництва»), про визнання протиправними й скасування рішень та ВСТАНОВИЛА : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КДКА Рівненської області, у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 14 березня 2016 року просила визнати протиправними та скасувати рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 24 грудня 2015 року № І-Д/30-2 та від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6 повністю з моменту їх прийняття. 2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що КДКА Рівненської області порушила дисциплінарну справу стосовно позивачки та притягнула її як адвоката до дисциплінарної відповідальності за скаргою, яка не містила відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, оскільки всі дії, які відповідач у оскаржуваних рішеннях вважав дисциплінарним проступком, вчинялися позивачкою не в статусі адвоката, а як представником юридичної особи, який діяв на підставі довіреності, а тому рішення про порушення дисциплінарної справи та про накладення дисциплінарного стягнення у виді попередження прийнято КДКА Рівненської області з порушенням чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 04 листопада 2016 року позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. 4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6 про накладення на адвоката ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді попередження. У задоволенні позовних вимог в частині рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 24 грудня 2015 року № І-Д/30-2 суд відмовив, оскільки це рішення відповідає критеріям правомірності. 5. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 06 лютого 2017 року скасував постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняв у цій частині нове рішення - про задоволення позовних вимог. Визнав протиправним і скасував рішення КДКА Рівненської області від 24 грудня 2015 року № І-Д/30-2. В решті постанову суду першої інстанції апеляційний суд залишив без змін. 6. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи вимогу про скасування рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області про порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1 , керувався тим, що відповідач порушив процедуру прийняття оскаржуваного рішення. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 7. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, КДКА Рівненської області подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої вказала на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. Відповідач зазначає, що адвокатська діяльність адвоката ОСОБА_1 не зупинена та не припинена, а тому незалежно від факту укладення договору на представництво інтересів в суді чи здійснення представництва за довіреністю без укладення відповідного договору адвокат у своїй діяльності має керуватись Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) та дотримуватись Правил адвокатської етики, затверджених Установчим з`їздом адвокатів України 17 листопада 2012 року (далі - Правила адвокатської етики), і як адвокат нести відповідальність за порушення встановлених обов`язків. До того ж спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, оскільки відповідач не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 8. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову. Позиція інших учасників справи 9. На час розгляду справи позивач і третя особа відзивів на касаційну скаргу не надіслали. Рух касаційної скарги 10. СуддяВищого адміністративного суду України ухвалою від 27 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції. 12. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 13. У лютому 2018 року касаційну скаргу КДКА Рівненської області передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 лютого 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, мотивувавши це тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини щодо доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 26 травня 1988 року у справі «Екбатані проти Швеції). Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій 16. 25 листопада 2015 року до КДКА Рівненської області надійшла скарга ліквідатора КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_3 на дії адвоката ОСОБА_1 . 17. 24 грудня 2015 року дисциплінарна палата КДКА Рівненської області прийняла рішення № І-Д/30-2, яким порушила дисциплінарну справу стосовно адвоката ОСОБА_1 за скаргою ліквідатора КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_3 та призначила розгляд дисциплінарної справи. 18. Дисциплінарна палата КДКА Рівненської області рішенням від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6 наклала наадвоката ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді попередження. 19. Не погодившись із прийнятими дисциплінарною палатою КДКА Рівненської області рішеннями про порушення дисциплінарної справи та притягнення до дисциплінарної відповідальності, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом порушеного права. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи 20. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 21. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 22. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 23. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 24. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 25. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. 26. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 27. Як установлено матеріалами справи, адвокат ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до КДКА Рівненської області про скасування рішень дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 24 грудня 2015 року № І-Д/30-2 та від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6, якими стосовно позивачки порушено дисциплінарне провадження та застосовано дисциплінарне стягнення у виді попередження. 28. Відповідно до частини другої статті 59 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. 29. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон № 5076-VI. 30. Згідно зі статтею 2 вказаного Закону адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. 31. Таким чином, діяльність адвокатури, реалізація нею функцій захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі невизначеному колу осіб свідчить про суспільний інтерес, а отже, і публічно-правовий характер правовідносин. 32. Цей висновок підтверджується законодавчим урегулюванням порядку набуття статусу адвоката, гарантіями незалежності його діяльності та особливим порядком притягнення до дисциплінарної відповідальності. 33. Відповідно до статті 33 Закону № 5076-VI адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом. Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється КДКА за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України. 34. Згідно із частинами першою та п`ятою статті 50 Закону № 5076-VI КДКА утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. До повноважень КДКА належать: 1) організація та проведення кваліфікаційних іспитів; 2) прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту; 3) прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 4) здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів; 5) вирішення інших питань, віднесених до повноважень КДКА цим Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України. 35. Аналізуючи наведені норми матеріального та процесуального права, враховуючи мету створення та коло повноважень КДКА, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що КДКА наділена владними управлінськими повноваженнями щодо набуття особою статусу адвоката та притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. 36. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 640/12325/15-ц (провадження № 14-44цс18), від 29 серпня 2018 року у справі № 804/11334/15 (провадження № 11-617апп18). 37. Отже, доводи відповідача в касаційній скарзі про порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права. 38. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. 39. Перевіряючи правильність висновків судів попередніх інстанцій по суті заявлених позовних вимог, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 40. Основні мотиви, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги, стосуються того, що рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області про порушення дисциплінарної справи та про накладення дисциплінарного стягнення у виді попередження прийнято з порушенням встановленої процедури, зокрема невручення їй копії скарги та копій усіх документів, що приєднані до неї. Крім того, скарга не містила відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, оскільки всі дії, які відповідач в оскаржуваних рішеннях вважав дисциплінарним проступком, вчинялися позивачкою не в статусі адвоката, а як представником юридичної особи, який діяв на підставі довіреності. 41. Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом № 5076-VI, Правилами адвокатської етики, Положенням про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 30 серпня 2014 року № 120 (далі - Положення), Регламентом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 16 лютого 2013 року № 77 (далі - Регламент). 42. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 5076-VI право на звернення до КДКА із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки. 43. За статтею 37 Закону № 5076-VI дисциплінарне провадження складається з таких стадій: 1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; 2) порушення дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення у дисциплінарній справі. 44. Згідно зі статтею 38 Закону № 5076-VI заява (скарга) щодо поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, реєструється КДКА та не пізніше трьох днів з дня її надходження передається до дисциплінарної палати. Член дисциплінарної палати КДКА за дорученням голови палати проводить перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі), та звертається до адвоката для отримання письмового пояснення по суті порушених питань. Під час проведення перевірки член дисциплінарної палати КДКА має право опитувати осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань, фізичних осіб необхідну для проведення перевірки інформацію, крім інформації з обмеженим доступом. За результатами перевірки відомостей членом дисциплінарної палати КДКА складається довідка, яка має містити викладення обставин, виявлених під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи. Заява (скарга) про дисциплінарний проступок адвоката, довідка та всі матеріали перевірки подаються на розгляд дисциплінарної палати КДКА. 45. Відповідно до статті 39 Закону № 5076-VI за результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата КДКА більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката. Рішення про порушення дисциплінарної справи з визначенням місця, дня і часу її розгляду чи про відмову в порушенні дисциплінарної справи надсилається або вручається під розписку адвокату та особі, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. До рішення про порушення дисциплінарної справи, яке надсилається або вручається адвокату, додається довідка члена дисциплінарної палати КДКА, складена за результатами перевірки. Рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. 46. Відповідно до пунктів 24-26 Положення голова дисциплінарної палати КДКА не пізніше трьох днів з дня надходження заяви (скарги) на дії адвоката доручає одному із членів дисциплінарної палати провести перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі). Член дисциплінарної палати КДКА за дорученням голови палати проводить перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі), та за результатами перевірки складає довідку, яка має містити викладення обставин, виявлених під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи. Член дисциплінарної палати КДКА, який проводить перевірку, невідкладно звертається до адвоката з повідомленням про проведення щодо нього перевірки для отримання письмового пояснення адвоката по суті порушених питань із зазначенням строку його надання. До повідомлення додається копія заяви (скарги) та копії всіх документів, приєднаних до неї. Адвокат має право ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарного провадження та отримувати копії його документів. У разі ненадання адвокатом пояснення по суті порушених питань на запит члена дисциплінарної палати, який проводить перевірку, в межах визначеного строку, справа розглядається за наявними в ній матеріалами. 47. За результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата КДКА не пізніше тридцяти днів з дня отримання матеріалів перевірки більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката. Перевищення зазначеного строку допускається виключно у виняткових випадках. Дисциплінарна справа стосовно адвоката порушується за наявності в діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Рішення про порушення дисциплінарної справи з визначенням місця, дня і часу її розгляду чи про відмову в порушенні дисциплінарної справи надсилається або вручається під розписку адвокату та особі, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. До рішення про порушення дисциплінарної справи, яке надсилається або вручається адвокату, додається довідка члена дисциплінарної палати КДКА, складена за результатами перевірки (пункти 31-33 Положення). 48. Відповідно до підпункту 6.1.2 пункту 6.1 Регламенту підготовка засідання КДКА (палати КДКА), скликання її складу, повідомлення членів КДКА та інших осіб, які мають право брати участь у засіданнях, із зазначенням місця, дня та часу проведення засідання забезпечуються головою КДКА, його заступниками (головами палат) або за дорученням голови чи заступників голови одним із членів КДКА, секретаріатом КДКА. Про місце, день, час та перелік питань порядку денного засідання КДКА (палати КДКА), члени КДКА (палати КДКА) та інші особи, які мають право брати участь у засіданнях, повідомляються не пізніше як за п`ять днів до дня проведення засідання. 49. Учасники засідання КДКА (палати) мають право до початку засідання заявити відвід члену (членам комісії) за наявності об`єктивних даних, які свідчать про можливу упередженість чи зацікавленість члена комісії у вирішенні питання, включеного до порядку денного засідання; надавати усні чи письмові пояснення, які додаються до матеріалів справи; заявляти клопотання; з дозволу головуючого висловлювати свої міркування з питань, що розглядаються; ставити питання іншим учасникам засідання (крім члена КДКА); висловлювати заперечення (підпункт 6.4.2 пункту 6.4 Регламенту). 50. Аналіз положень вказаних норм чинного законодавства дає змогу дійти висновку, що вирішення питання про порушення або про відмову в порушенні дисциплінарної справи має відбуватися з повідомленням заявника (скаржника) та адвоката стосовно проведення засідання із зазначенням місця, дня та часу його проведення, з наданням копії заяви (скарги) та копій всіх документів, приєднаних до неї, для отримання письмового пояснення по суті порушених у скарзі питань. 51. Це є певною гарантією дотримання прав адвоката під час здійснення дисциплінарного провадження з метою недопущення безпідставного притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності. 52. Матеріалами справи встановлено, що допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 , керівник секретаріату КДКА Рівненської області, пояснила, що в листопаді 2015 року особисто по телефону повідомила адвоката ОСОБА_1 про надходження скарги ліквідатора КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_3 , на що адвокат повідомила, що скаргу для неї отримає її помічник - ОСОБА_5 . У подальшому ОСОБА_2 самостійно виготовила копію скарги та доданих до неї матеріалів для адвоката. Через декілька днів, наприкінці листопада 2015 року, помічник адвоката ОСОБА_1 - ОСОБА_5 прийшла до КДКА Рівненської області та отримала копію скарги з додатками для вручення ОСОБА_1 . 53. 24 грудня 2015 року адвокат ОСОБА_1 подала голові КДКА Рівненської області письмове пояснення на скаргу. 54. Отже, адвокат ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд скарги 24 грудня 2015 року та ознайомлена з її змістом, оскільки вона, як і належить, відреагувала на отримане від КДКА Рівненської області повідомлення шляхом надання письмових пояснень від 24 грудня 2015 року, підписала лист про відсутність відводів членам дисциплінарної палати КДКА Рівненської області, а також особисто взяла участь у засіданні дисциплінарної палати КДКА Рівненської області в день вирішення питання про порушення дисциплінарної справи, про що свідчать матеріали дисциплінарної справи (а. с. 207-210, 242-244, т. 1). 55. Таким чином, доводи позивачки про те, що КДКА Рівненської області не вручила їй копію скарги разом з доданими до неї документами, не дають підстав вважати, що відбулося порушення процедури та прав ОСОБА_1 , зокрема бути обізнаною про надходження щодо неї скарги, заявляти відводи, надавати пояснення та брати участь у розгляді питання про порушення дисциплінарної справи. 56. Крім того, стосовно доводів ОСОБА_1 про те, що скарга не містила відомості про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката та відповідно відсутності у КДКА Рівненської області підстав для відкриття дисциплінарної справи щодо неї, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що на етапі вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи КДКА Рівненської області не надавала правової оцінки діям адвоката, з приводу яких надійшла скарга, та не встановлювала факт вчинення позивачкою конкретного дисциплінарного проступку. Порушення дисциплінарної справи свідчить лише про те, що викладені у скарзі обставини потребують більш ретельного дослідження задля подальшого підтвердження або спростування певних юридичних фактів. 57. За наведених обставин Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про протиправність дій КДКА Рівненської області в частині прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1 та, як наслідок, відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині. 58. Стосовно оскарження рішення КДКА Рівненської області про накладення на адвоката ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді попередження Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 59. Суди попередніх інстанцій установили, що в скарзі ліквідатора КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_3 міститься посилання на допущення позивачкою конфлікту інтересів та принципу інформування ліквідатора третьої особи про наявну цивільну справу № 569/12844/15-ц за позовом ОСОБА_7 до КП «Управління механізації будівництва» про визнання недійсним рішення конференції. Суть допущених, на думку третьої особи, порушень полягає в тому, що ОСОБА_1 , будучи згідно з довіреністю представником КП «Управління механізації будівництва» (а. с. 30, т. 1), подала суду заперечення на позовну заяву, відповідно до яких фактично визнала позовні вимоги ОСОБА_7 у вказаній справі (а. с. 115-118, т. 2), не погодивши таку позицію з новим головою комісії з припинення (ліквідатором) КП «Управління механізації будівництва». Представник третьої особи також зазначив, що довіреність ОСОБА_1 відкликана. 60. Також суди встановили, що 17 червня 2015 року головою комісії з припинення (ліквідатором) КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_11 було видано довіреність ОСОБА_1 на представництво інтересів КП «Управління механізації будівництва» в усіх без винятку установах, на підприємствах, в організаціях, у судових та інших правоохоронних органах України тощо, у всіх судах загальної юрисдикції, в господарських, адміністративних та третейських судах, судах апеляційної та касаційної інстанції без обмежень з усіма правами, які надані відповідним чинним законодавством позивачу, відповідачу, третій особі чи іншій особі, що бере участь у справі, згідно зі статтями 27, 31, 34, 35, 44 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 22, 28 Господарського процесуального кодексу України, статтями 49, 51, 54, 59 КАС України. При цьому вказаною довіреністю ОСОБА_1 було надано право розписуватися від імені Підприємства у відповідних заявах. У вказаній довіреності від 17 червня 2015 року немає жодних відомостей про те, що вона була видана КП «Управління механізації будівництва» на ОСОБА_1 як адвоката. 61. Скасовуючи рішення КДКА від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 жодних порушень Правил адвокатської етики не допустила, оскільки не діяла у вказаній вище цивільній справіяк адвокат, а тому до її дій не могли застосовуватися положення статті 26 Закону № 5076-VI щодо укладення з КП «Управління механізації будівництва» договору про надання правової допомоги для здійснення адвокатської діяльності та статей 18, 26 Правил адвокатської етики про інформування клієнта щодо правової позиції у справі та хід виконання доручення. 62. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим вказаний висновок судів попередніх інстанцій з огляду на таке. 63. За висновком КДКА Рівненської області, викладеним у спірному рішенні від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6, у діях адвоката ОСОБА_1 наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 3, 5 частини другої статті 34 Закону № 5076-VІ (порушення Правил адвокатської етики, невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов`язків), у зв`язку із чим на неї накладено дисциплінарне стягнення у виді попередження. 64. Статтею 1 Закону № 5076-VI визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. 65. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності (статті 4, 5 Закону № 5076-VI). 66. Частиною першою статті 11 Закону № 5076-VІ регламентовано текст присяги адвоката України: «Я, (ім`я та прізвище), урочисто присягаю у своїй адвокатській діяльності дотримуватися принципів верховенства права, законності, незалежності та конфіденційності, правил адвокатської етики, чесно і сумлінно забезпечувати право на захист та надавати правову допомогу відповідно до Конституції України і законів України, з високою відповідальністю виконувати покладені на мене обов`язки, бути вірним присязі». 67. Статтями 20, 21 Закону № 5076-VІ передбачено професійні права та обов`язки адвоката, зокрема пунктами 1, 3, 6 частини першої статті 21 цього Закону визначено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний: дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги. 68. Тобто вказаний Закон передбачає, що дотримання правил адвокатської етики є одним з основних професійних обов`язків адвоката. 69. У Преамбулі до Правил адвокатської етики зазначено, що вони слугують обов`язковою для використання адвокатами системою орієнтирів при збалансуванні, практичному узгодженні ними своїх багатоманітних та іноді суперечливих професійних прав та обов`язків відповідно до статусу, основних завдань адвокатури та принципів її діяльності, визначених Конституцією України, Законом № 5076-VІ та іншими законодавчими актами України, а також закріплюють єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвоката у дисциплінарному провадженні КДКА. 70. Відповідно до статті 2 Правил адвокатської етики дія цих Правил поширюється на всі види адвокатської діяльності та в частині, визначеній Правилами, - на іншу діяльність (дії) адвоката, яка може вступити в суперечність з його професійними обов`язками або підірвати престиж адвокатської професії. 71. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що особа, приймаючи присягу адвоката України, бере на себе зобов`язання неухильно дотримуватися Правил адвокатської етики, які, у свою чергу, регламентують підвищені, порівняно з пересічним громадянином, вимоги до її поведінки не тільки під час виконання безпосередньо професійних обов`язків, а й у приватному житті. 72. Приймаючи спірне рішення про накладення на адвоката ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, КДКА Рівненської області виходила з того, що адвокат не виконала свій професійний обов`язок, встановлений Законом № 5076-VІ, щодо укладення з КП «Управління механізації будівництва» договору про правову допомогу. 73. Положеннями статті 26 Закону № 5076-VI визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, що узгоджується зі статтею 14 Правил адвокатської етики. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій. 74. Частина друга статті 27 Закону № 5076-VI регламентує вичерпні випадки вчинення договору про надання правової допомоги усно: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. 75. Системний аналіз положень статей 26 та 27 Закону № 5076-VI дозволяє дійти висновку, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, окрім випадків, передбачених частиною другою статті 27 цього Закону. 76. Таким чином, оскільки адвокатська діяльність позивачки в установленому законом порядку не припинена, укладення договору про надання правової допомоги слід вважати її професійним обов`язком, передбаченим законом. 77. Крім того, у висновку КДКА Рівненської області вказало, що адвокат ОСОБА_1 неналежно виконувала свої обов`язки при наданні правової допомоги під час розгляду Рівненським міським судом Рівненської області цивільної справи № 569/12844/15-ц за позовом ОСОБА_7 до КП «Управління механізації будівництва» про визнання недійсним рішення конференції, оскільки, не проінформувавши ліквідатора КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_3, в поданих до суду 30 вересня 2015 року запереченнях висловила позицію, згідно з якою визнала позовні вимоги ОСОБА_7 , що суперечило позиції ліквідатора вказаного підприємства ОСОБА_3 із цього приводу. 78. Суди попередніх інстанцій установили, що 01 жовтня 2015 року Рівненським міським судом Рівненської області прийнято рішення у цивільній справі № 569/12844/15-ц за позовом ОСОБА_7 до КП «Управління механізації будівництва» про визнання недійсним рішення конференції, яким позов було задоволено: визнано недійсними з моменту їх прийняття рішення конференції працівників (засновників) КП «Управління механізації будівництва», оформлені протоколом від 28 травня 2015 року № 2/15; визнано недійсними з моменту їх прийняття рішення конференції трудового колективу КП «Управління механізації будівництва», оформлені протоколом від 18 липня 2015 року № 2/15. У вказаній справі представник КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_1 на підставі довіреності від 17 червня 2015 року, виданої ліквідатором КП «Управління механізації будівництва» ОСОБА_11, подала 30 вересня 2015 року до Рівненського міського суду Рівненської області письмове заперечення, згідно з яким позовні вимоги визнавалися. Вказані заперечення були підписані ОСОБА_1 як представником КП «Управління механізації будівництва». 79. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 жовтня 2015 року скасовано, провадження у справі закрито у зв`язку із відмовою ОСОБА_7 від позову. 80. Статтею 18 Правил адвокатської етики визначено, що якщо після виконання вимог, викладених у частині п`ятій статті 17 цих Правил, адвокат переконається у наявності фактичних і правових підстав для виконання певного доручення, він повинен неупереджено й об`єктивно викласти їх клієнту і повідомити в загальних рисах, який час і обсяг роботи вимагатиметься для виконання цього доручення та які правові наслідки досягнення результату, якого бажає клієнт. Якщо за наявності фактичних і правових підстав для виконання доручення, свідомо для адвоката існує поширена несприятлива (з точки зору гіпотетичного результату, бажаного для клієнта) практика застосування відповідних норм права, адвокат зобов`язаний повідомити про це клієнта. У випадку, коли адвокат дійде висновку про відсутність фактичних та правових підстав для виконання доручення, він зобов`язаний повідомити про це клієнта та узгодити з ним зміну змісту доручення, що відповідав би тому гіпотетичному результату, котрий може бути досягнутий згідно з чинним законодавством, або відмовитись від прийняття доручення. Адвокат повинен повідомити клієнта про можливий результат виконання доручення на підставі закону та практики його застосування. При цьому забороняється давати клієнту запевнення і гарантії стосовно реального результату виконання доручення, прямо або опосередковано сприяти формуванню у нього необґрунтованих надій, а також уявлення, що адвокат може вплинути на результат іншими засобами, окрім сумлінного виконання своїх професійних обов`язків. 81. За вимогами статті 26 Правил адвокатської етики адвокат повинен з розумною регулярністю інформувати клієнта про хід виконання доручення і своєчасно відповідати на запити клієнта про стан його справи. Інформація має подаватися клієнту в обсязі, достатньому для того, щоб він міг приймати обґрунтовані рішення стосовно суті свого доручення та його виконання. 82. Отже, здійснюючи представництво КП «Управління механізації будівництва» у суді під час розгляду цивільної справи № 569/12844/15-ц на підставі вищевказаної довіреності, ОСОБА_1 , яка здобула право на заняття адвокатською діяльністю, прийняла присягу адвоката та взяла на себе обов`язок неухильно дотримуватися вимог Закону № 5076-VI та Правил адвокатської етики, повинна була належно виконувати свої професійні обов`язки адвоката. При цьому поширення на адвоката гарантій його професійної діяльності не залежать від змісту договору про надання правової допомоги. 83. Частинами першою та другою статті 34 Закону № 5076-VI визначено, що підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком адвоката є, зокрема: порушення правил адвокатської етики; невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов`язків; порушення інших обов`язків адвоката, передбачених законом. 84. Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 5076-VI за результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна палата КДКА приймає рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи. Рішення дисциплінарної палати приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю, яке приймається двома третинами голосів від її загального складу. Рішення у дисциплінарній справі має бути вмотивованим. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, його наслідки, особа адвоката та інші обставини. 85. Виходячи із системного аналізу наведених вище правових норм та недотримання ОСОБА_1 , яка перебуває у статусі адвоката, законодавства, що регулює здійснення адвокатської діяльності, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення КДКА Рівненської області від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6 прийняте з дотриманням пропорційності між обраним видом дисциплінарного стягнення та урахуванням обставин вчиненого позивачкою дисциплінарного проступку, є вмотивованим і правомірним, а тому рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування вказаного рішення КДКА Рівненської області не є обґрунтованими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 86. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 87. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 88. За правилами частин першої та третьої статті 351 цього ж Кодексупідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 89. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до постановлення незаконних судових рішень, а також ураховуючи те, що виправлення відповідної помилки не потребує з`ясування нових обставин і дослідження нових доказів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних постанови суду апеляційної інстанції повністю, постанови суду першої інстанції в частині визнання протиправним і скасування рішення дисциплінарної палати КДКА Рівненської області від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6 та ухвалення нового рішення в цій частині - про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рівненської області задовольнити частково. 2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року скасувати. 3. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рівненської області від 21 січня 2016 року № І-Д/31-6 - скасувати. 4. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. 5. В іншій частині постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Золотніков Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова Н. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік В . І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська В . С. Князєв Джерело: ЄДРСР 86002019
  24. ANTIRAID
    Очень хорошо расписанное и обоснованное решение касающееся возмещения ущерба причиненного недостоверной информацией. Рекомендую ознакомится. Большая палата указала, что распространение ответчиком недостоверной информации о деятельности истца, которая касается совершения должностными лицами истца незаконных действий, то есть наличия факта нарушения ответчиком личных неимущественных прав истца, следствием чего является возмещение морального вреда, причиненного в виде унижения деловой репутации истца, а также исходя из требований разумности и справедливости апелляционный суд пришел к обоснованному выводу относительно размера морального вреда, подлежащего взысканию с ответчика в пользу истца в сумме 20000,00 грн. Суд отклоняет доводы ответчика о том, что истец не предоставил ни одного доказательства, подтверждающего отказ заказчиков от услуг, предоставляемых предприятием истца, вследствие распространения спорной информации, поскольку предметом спора в этом деле, в частности, является не взыскание реальных убытков или упущенной выгоды, а взыскание именно морального вреда, которое заключается в нарушении личного неимущественного права.
  25. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА Іменем України 12 листопада 2019 року м. Київ Справа № 904/4494/18 Провадження № 12-110гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Бакуліної С. В., суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Федорченка В. М., розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» (далі - ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг») на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16 квітня 2019 року (головуючий Чередко А. Є., судді Коваль Л. А., Пархоменко Н. В.)та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10 січня 2019 року (суддя Первушин Ю. Ю.) у справі № 904/4494/18 за позовом Комунального підприємства «Сансервіс» Криворізької міської ради (далі - КП «Сансервіс») до ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди в сумі 50000,00 грн. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У жовтні 2018 року до Господарського суду Дніпропетровської області звернулося КП «Сансервіс» з позовом до ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг», у якому просило суд: - визнати недостовірною й такою, що порочить ділову репутацію КП «Сансервіс», інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» (логотип «1 Первый городской») у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад) та «Тема дня» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме визнати недостовірними такі висловлювання: 1) «Поліцейські провели обшуки у комунальному центрі для тварин і знайшли там заборонені наркотичні речовини. За словами правоохоронців, ці препарати використовувались для лікування вуличних псів. Проте дозволів на них у працівників притулку чомусь не було»; 2) «І ось у травні у, так би мовити, цивілізованому притулку, поліцейські проводять обшуки, знаходять наркотичні речовини, на які немає в центрі дозволів»; 3) «Заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 3 травня. Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ»; - зобов`язати ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» (логотип «1 Первый городской») спростувати недостовірну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 про КП «Сансервіс» у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад) та «Тема дня» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», у такий спосіб: зачитати резолютивну частину судового рішення про спростування недостовірної інформації у тих самих проектах -«Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад), «Тема дня» у час виходу цих проектів у телеефір (з урахуванням повторів), з опублікуванням випусків проектів на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідній рубриці «ІНФОРМАЦІЯ_6» - протягом одного місяця з моменту набрання вказаним судовим рішенням законної сили; - стягнути з ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» на користь КП «Сансервіс» моральну шкоду за поширення інформації, що не відповідає дійсності й порочить ділову репутацію підприємства, у сумі 50000 грн та судові витрати у справі. 1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначена інформація є недостовірною, оскільки КП «Сансервіс» у своїй діяльності не використовує наркотичних та інших речовин, які є забороненими для використання при лікуванні тварин або ж потребують окремих дозволів, яких підприємство не отримувало. Повідомлений відповідачем факт про нібито вилучення під час проведення обшуку 3 травня 2018 року на території притулку для тварин наркотичних речовин, на які у підприємства немає дозволів, є недостовірним і неправдивим, та жодним належним доказом не підтверджений. Твердження відповідача про те, що знайдений на території КП «Сансервіс» сказ є буцімто наслідком проведеного обшуку, за доводами позивача, також є недостовірним та безпідставним. 1.3. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що: - поширена відповідачем інформація, яку позивач просив спростувати як недостовірну, має характер оціночних суджень, які згідно зі статтею 30 Закону України «Про інформацію» та статтею 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не підлягають спростуванню та визнанню недостовірними; - висловлювання «Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ» є формою вираження особливої думки автора до сказаного та його інтерпретація подій; - відеосюжети, поширені у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад), «Тема дня» за ІНФОРМАЦІЯ_1, містять коментар прес-офіцера Національної поліції у Дніпропетровській області, який підтверджує вилучення наркотичних засобів у деяких закладах, що надають ветеринарну допомогу, на який і спиралися кореспонденти відповідача при створенні відео сюжетів, а також на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 8 травня 2018 року, якою у кримінальному провадженні № 12018040000000391 призначено судову експертизу наркотичних засобів; - інформація, яка була поширена відповідачем, має великий суспільний інтерес, не була спрямована на підрив репутації позивача та поширена в межах допустимої критики; - позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн, а виходячи з обставин справи така компенсація є безпідставною. 2. Фактичні обставини справи, установлені судами 2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 на інформаційно-розважальному ресурсі ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» (логотип «1 Первый городской») у межах проекту «Новини Кривбасу» та «Новини Кривбасу» (сурдопереклад) було трансльовано (опубліковано) в ефірі відеоролик («ІНФОРМАЦІЯ_4») о 17:00, 18:00, 18:19, 19:00, 21:00, 22:00, 23:00 ІНФОРМАЦІЯ_1 та о 05:00, 06:00, 07:00, 08:00, 09:00, 10:00, 11:00, 12:00 ІНФОРМАЦІЯ_7, у якому поширено такі відомості про КП «Сансервіс»: - «Поліцейські провели обшуки у комунальному центрі для тварин і знайшли там заборонені наркотичні речовини. За словами правоохоронців, ці препарати використовувались для лікування вуличних псів. Проте дозволів на них у працівників притулку чомусь не було»; - «І ось у травні у, так би мовити, цивілізованому притулку поліцейські проводять обшуки, знаходять наркотичні речовини, на які немає в центрі дозволів»; - «Заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 3 травня. Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ». 2.2. Цей факт підтверджується наданим відповідачем витягом із журналу обліку передач за ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 48 - 56, т. 1). Крім того, зазначені ІНФОРМАЦІЯ_6 розміщені на офіційному вебсайті Першого міського телеканалу ІНФОРМАЦІЯ_3 в рубриці «ІНФОРМАЦІЯ_6» та поширено за допомогою відеохостингової компанії YouTube (витяги з вебсайту наявні в матеріалах справи) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5. 2.3. До того ж відеоролик, у якому розміщено наведену вище інформацію, було трансльовано (опубліковано) в ефірі телеканалу «1 Первый городской» ІНФОРМАЦІЯ_1 в межах проекту «Тема дня» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» о 18:19 та 21:30, а також у повторі о 06:30 та 09:30 ІНФОРМАЦІЯ_7, де додатково здійснено поширення того ж самого відеосюжету з проекту «Новини Кривбасу» за ІНФОРМАЦІЯ_1, а також розміщено на офіційному вебсайті Першого міського телеканалу ІНФОРМАЦІЯ_3 в рубриці «ІНФОРМАЦІЯ_6» та поширено за допомогою відеохостингової компанії YouTube (витяги з вебсайту долучено до матеріалів справи) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8. 2.4. Зазначені ІНФОРМАЦІЯ_6 за авторством відповідача були опубліковані на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3 за такими посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_9, ІНФОРМАЦІЯ_10, ІНФОРМАЦІЯ_11. 2.5. Позивач стверджує, що поширена відповідачем вищенаведена інформація не відповідає дійсності, є недостовірною й порочить ділову репутацію підприємства, що й було причиною виникнення цього спору та підставою для звернення з позовом до господарського суду. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 10 січня 2019 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12 лютого 2019 року) позовні вимоги задовольнив повністю; визнав недостовірною й такою, що порочить ділову репутацію КП «Сансервіс» інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад) та «Тема дня» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме визнав недостовірними такі висловлювання: 1) «Поліцейські провели обшуки у комунальному центрі для тварин і знайшли там заборонені наркотичні речовини. За словами правоохоронців, ці препарати використовувались для лікування вуличних псів. Проте дозволів на них у працівників притулку чомусь не було»; 2) «І ось у травні у, так би мовити, цивілізованому притулку, поліцейські проводять обшуки, знаходять наркотичні речовини, на які немає в центрі дозволів»; 3) «Заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 3 травня. Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ»; ухвалив спростувати недостовірну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 про КП «Сансервіс» у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад) та «Тема дня» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», у такий спосіб: зачитати резолютивну частину судового рішення про спростування недостовірної інформації у тих самих проектах - «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад), «Тема дня» у час виходу цих проектів у телеефір (з урахуванням повторів), з опублікуванням випусків проектів на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідній рубриці «ІНФОРМАЦІЯ_6» - протягом одного місяця з моменту набрання вказаним судовим рішенням законної сили; стягнув з ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» на користь КП «Сансервіс» моральну шкоду за поширення інформації, що не відповідає дійсності й порочить ділову репутацію підприємства, у сумі 50000,00 грн; стягнув з ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» на користь КП «Сансервіс» судовий збір у сумі 8482,36 грн. 3.2. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 16 квітня 2019 року скасував рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10 січня 2019 року в частині стягнення з ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» на користь КП «Сансервіс» моральної шкоди в сумі 50000,00 грн та розподілу судових витрат, ухвалив у цій частині нове рішення, яким стягнув з ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» на користь КП «Сансервіс» моральну шкоду в сумі 20000,00 грн та судовий збір у сумі 3524,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовив. 3.3. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання поширеної відповідачем інформації недостовірною та її спростування, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується розповсюдження відповідачем недостовірної інформації щодо діяльності позивача, що є підставою для задоволення відповідних позовних вимог останнього. Однак здійснюючи перегляд справи в порядку глави 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), апеляційний господарський суд зазначив про безпідставність повного задоволення вимог у частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн та з огляду на встановлені обставини справи, норми чинного законодавства України, а також виходячи з вимог розумності та справедливості дійшов висновку, що у цьому випадку адекватним розміром моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 20000,00 грн. 4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 4.1. Не погодившись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16 квітня 2019 року та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10 січня 2019 року, ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» звернулось із касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначенні судові рішення повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові. 4.2. На обґрунтування касаційної скарги ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» зазначило про те, що: - поширена відповідачем інформація, яку позивач просив спростувати як недостовірну, має характер оціночних суджень, які згідно зі статтею 30 Закону України «Про інформацію» та статтею 277 ЦК України не підлягають спростуванню та визнанню недостовірними; - висловлювання «Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ» є формою вираження особливої думки автора до сказаного та його інтерпретація подій; - відеосюжет, поширений у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад), «Тема дня» за ІНФОРМАЦІЯ_1 містить коментар прес-офіцера Національної поліції у Дніпропетровській області, який підтверджує вилучення наркотичних засобів у деяких закладах, що надають ветеринарну допомогу, на який і спиралися кореспонденти відповідача при створенні відеосюжетів, а також на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 8 травня 2018 року, якою у кримінальному провадженні № 12018040000000391 призначено судову експертизу наркотичних засобів; - інформація, яка була поширена відповідачем, має великий суспільний інтерес, не була спрямована на підрив репутації позивача та поширена в межах допустимої критики; - позивачем не було надано жодного доказу, що підтверджував би відмову замовників від послуг, які надає підприємство позивача внаслідок поширення спірної інформації, а також доказів формування негативного ставлення громадськості до підприємства, у зв`язку із чим стягнення моральної шкоди є безпідставним; - оскільки на момент поширення інформації, що стосувалася КП «Сансервіс» , на вебсайті «ІНФОРМАЦІЯ_3» реєстратором доменного імені сайту був ОСОБА_1, а на момент подання позову ОСОБА_2 , саме указані фізичні особи були власниками цього сайту та самостійно визначали способи його використання й інформацію, що на ньому розміщувалась, у зв`язку із чим ці особи мають бути залучені до участі у справі як співвідповідачі, а спір повинен вирішуватись за правилами, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України. 5. Доводи інших учасників справи 5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує викладені в ній доводи та просить касаційну скаргу ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 6.1. Оскільки ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Щодо юрисдикції спору 6.2. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 6.3. Згідно зі статтею 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою. 6.4. Статтею 45 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами -можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. 6.5. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. 6.6. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу. 6.7. Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини. 6.8. Матеріали справи свідчать і попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до інформаційного наповнення вебсайту «ІНФОРМАЦІЯ_3» він позиціонує себе як сайт ТОВ «Первый городской». На цьому вебсайті у розділі «Информация о собственниках» розміщена інформація про структуру власників саме щодо ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг». Крім того, у розділі «Контакты» зазначено адресу: м. Кривий Ріг, пр?т Миру, 44-А, тобто таку ж, як і в ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг». 6.9. З огляду на викладене вище, а також ураховуючи, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідач не спростував, що особи, які на момент оприлюднення спірної інформації та на момент звернення до суду з цим позовом були реєстрантами доменного імені «ІНФОРМАЦІЯ_3», не перебували з ним у трудових відносинах, як і не оспорював авторства спірних відеосюжетів, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій про те, що саме відповідач є фактичним власником та наповнювачем вебсайту «ІНФОРМАЦІЯ_3», а також автором та розповсюджувачем у телеефірі телеканалу ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» у межах проектів «Новини Кривбасу», «Новини Кривбасу» (сурдопереклад) та «Тема дня» спірного сюжету у випуску від ІНФОРМАЦІЯ_1. 6.10. Отже, зважаючи на предмет цього спору та його суб`єктний склад, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку, що його вирішення належить до юрисдикції господарського суду. Щодо суті спору 6.11. Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). 6.12. Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб. 6.13. Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. 6.14. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь?які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. 6.15. Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. 6.16. Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. 6.17. Відповідно до статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізація, зокрема, зобов`язана: а) дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії; в) поширювати об`єктивну інформацію. 6.18. Згідно зі статтею 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Телерадіоорганізація зобов`язана розглянути заяву у семиденний термін з дня її надходження, якщо інше не передбачено законодавством України. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов`язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагмента програми чи передачі або надати копію запису фрагмента з відповідною оплатою. Якщо в телерадіоорганізації відсутні достатні докази того, що поширені нею відомості відповідають дійсності, вона зобов`язана терміново їх спростувати. Спростування повинно бути поширено тією ж телерадіоорганізацією і в такій же програмі чи передачі, що й відомості, які не відповідають дійсності, або в інший час за домовленістю з особою, права якої були порушені. У спростуванні має бути зазначено, які відомості не відповідають дійсності, коли і в якій програмі чи передачі вони були поширені телерадіоорганізацією. Якщо громадянин чи юридична особа надали текст спростування, то він підлягає поширенню за умови його відповідності вимогам цього Закону. Скорочення чи інші зміни в тексті спростування, поданого заявником, без його згоди не допускаються. Про передбачуваний термін поширення та зміст тексту спростування телерадіоорганізація зобов`язана повідомити заявника. У разі відмови телерадіоорганізації від спростування вона зобов`язана терміново повідомити про це заявника. 6.19. 3 травня 2018 року на території КП «Сансервіс», а саме притулку для тварин, працівниками слідчого управління ГУНП у Дніпропетровській області проведено обшук приміщень притулку за адресою: вул. Привітна, 56, у м. Кривий Ріг. Згідно з протоколом обшуку від 3 травня 2018 року з території підприємства вилучено два шприци з рідиною прозорого та світло-коричневого кольору. Вказані шприци були упаковані в герметичні поліетиленові пакети для направлення на проведення відповідних експертиз. 6.20. Згідно з протоколом обшуку вказані шприци знаходились у холодильній камері без маркування, отже, під час обшуку та вилучення вказаних об`єктів працівники правоохоронних органів не знали і не могли знати, яка саме рідина наповнена у шприци. Будь-які висновки про характер вилученої речовини та будь-які назви вилучених препаратів, що могли б указувати на наркотичний або заборонений характер їх використання, у протоколі обшуку відсутні (а. с. 111, 112, т. 1). Жодних інших речей або документів на території притулку для тварин КП «Сансервіс» не вилучалося. 6.21. КП «Сансервіс» листом від 4 червня 2018 року за вих. № 748 зверталося до ГУНП у Дніпропетровській області із запитом про те, чи зверталися працівники ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» до ГУНП у Дніпропетровській області за офіційним коментарем проведеного обшуку, чи надавалися такі коментарі співробітниками поліції та чи проведено експертизу вилученої речовини і які її результати (а.с. 105, т. 1). 6.22. У відповідь позивач отримав лист від 20 червня 2018 року вих. № 54зі/44?2018, у якому зазначено, що будь-які офіційні коментарі стосовно проведеного обшуку ГУНП в Дніпропетровській області представникам ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» не надавалися (а.с.106, т. 1). 6.23. З аналогічним інформаційним запитом від 5 липня 2018 року за вих. № 939 КП «Сансервіс» звернулося і до слідчого управління ГУНП у Дніпропетровській області, у відповідь на який позивач отримав лист від 17 липня 2018 року за вих. № 2/7531, де зазначено, що до слідчого управління ГУНП у Дніпропетровській області представники телеканалу з питанням отримання коментаря стосовно проведеного 3 травня 2018 року обшуку не зверталися та будь-яка інформація про вилучені речовини в ході обшуку за вказаною адресою останнім не надавалась (а.с.107, т. 1). 6.24. Таким чином, як правильно зазначено попередніми судовими інстанціями, поширена відповідачем інформація про те, що: 1) «Поліцейські провели обшуки у комунальному центрі для тварин і знайшли там заборонені наркотичні речовини. За словами правоохоронців, ці препарати використовувались для лікування вуличних псів. Проте дозволів на них у працівників притулку чомусь не було»; 2) «І ось у травні у, так би мовити, цивілізованому притулку поліцейські проводять обшуки, знаходять наркотичні речовини, на які немає в центрі дозволів»; 3) «Заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 3 травня. Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ», -не відповідає дійсності, оскільки матеріалами справи не підтверджується, що представники поліції надавали офіційні коментарі представникам відповідача щодо проведеного на підприємстві позивача обшуку, а встановлення фармакологічного складу речовин, що були вилучені під час обшуку, належить до виключної компетенції експертних установ, натомість на момент їх вилучення і виходу оспорюваного сюжету в телеефір експертиза речовин не проводилась, її результати не могли бути встановлені й відомі ані працівникам правоохоронних органів, ані відповідачу. 6.25. Докази того, що вилучені під час обшуку на підприємстві позивача речовини є наркотичними та використовувалися без дозволів для лікування тварин, не були надані відповідачем і під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. 6.26. Доводи відповідача про те, що зазначена вище інформація, яку просить спростувати позивач, має характер оціночних суджень, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними, оскільки ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто обставина виявлення під час обшуку та використання підприємством заборонених наркотичних речовин, на які відсутні дозволи, а також факт уведення карантинних обмежень буцімто через проведений обшук повідомляється чітко, точно та є констатацією факту з боку кореспондентів телеканалу. 6.27.Безпідставними є також і доводи відповідача стосовно того, що про оціночний характер інформації свідчить використання слова «буцімто», оскільки воно стосується лише інформації про оголошення карантину та використане у взаємозв`язку з попереднім твердженням про те, що заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 3 травня, тобто невід`ємно з ним пов`язане. 6.28. Доводи відповідача про те, що спірна інформація грунтується на коментарі прес-офіцера Національної поліції у Дніпропетровській області, а також на ухвалі слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 8 травня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки по-перше, указаний коментар прес-офіцера Національної поліції у Дніпропетровській області має загальний характер та не стосується безпосередньо проведеного обшуку на території позивача та знайдених під час нього речовин; по-друге процесуальний документ, на який посилається відповідач, був постановлений у ході кримінального провадження, і в ньому наводиться зміст клопотання слідчого, мотиви слідчого, якими він обґрунтовує своє клопотання про необхідність проведення судової експертизи. Проте ухвала, винесена слідчим суддею за наслідком задоволення цього клопотання, сама по собі не може підтверджувати спірну інформацію. 6.29.Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним посилання відповідача на норму частини шостої статті 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціального захисту журналістів» як на підставу для відмови в позові, оскільки в попередніх судових інстанціях відповідач не довів здійснення ним заходів, які були б спрямовані на перевірку спірної інформації, натомість наведені вище обставини справи свідчать про те, що з питанням отримання коментаря та відповідного офіційного підтвердження інформації стосовно проведеного 3 травня 2018 року обшуку у КП «Сансервіс» відповідач не звертався. 6.30. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, аналізуючи доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, можна дійти висновку про те, що вони не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки не містять посилання на порушення судом норм матеріального і процесуального права, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками законодавчих норм та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується Велика Палата Верховного Суду. 6.31. Відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. 6.32. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 6.33. З огляду на наведені вище норми права та встановлений попередніми судовими інстанціями склад правопорушення в діях відповідача, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій про необхідність спростування такої недостовірної інформації: 1) «Поліцейські провели обшуки у комунальному центрі для тварин і знайшли там заборонені наркотичні речовини. За словами правоохоронців, ці препарати використовувались для лікування вуличних псів. Проте дозволів на них у працівників притулку чомусь не було»; 2) «І ось у травні у, так-би мовити, цивілізованому притулку поліцейські проводять обшуки, знаходять наркотичні речовини, на які немає в центрі дозволів»; 3) «Заборонені наркотичні речовини поліцейські у центрі знайшли 3 травня. Через два тижні у притулку оголошують карантин, буцімто там знайшли сказ». 6.34. Згідно із частинами першою - третьою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. 6.35. Попередніми судовими інстанціями правильно зазначено, що позиціонування КП «Сансервіс» як підприємства, що використовує при лікуванні тварин заборонені наркотичні речовини (про що йдеться у відеосюжеті) вкрай негативно впливає на ділову репутацію позивача та може стати причиною для відмови замовників послуг з відлову співпрацювати з підприємством, висвітлює діяльність підприємства як незаконну та антисоціальну, аморальну, таку, що порушує чинне законодавство у сфері запобігання жорстокому поводженню з тваринами та обігу наркотичних препаратів і прекурсорів. 6.36. Згідно зі статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. 6.37. Поширена відповідачем інформація порушує особисті немайнові права підприємства позивача, зокрема право на ділову репутацію та її недоторканність. Подібними висловлюваннями та неперевіреними даними відповідач фактично висвітлює як незаконну діяльність підприємства та формує відповідну негативну думку у представників громади, органу місцевого самоврядування, зоозахисних організацій, що є неприпустимим. 6.38. Також поширена інформація підриває авторитет підприємства позивача у місті й області та позиціонує підприємство як таке, що жорстоко поводиться з безпритульними тваринами та порушує правила використання наркотичних препаратів у ветеринарній медицині. 6.39. Суди попередніх інстанцій також врахували, що спірна ситуація виникла не вперше, з боку відповідача наявна тенденція щодо порушення особистих немайнових прав КП «Сансервіс». Так, у 2017 році Господарським судом Дніпропетровської області було розглянуто справу № 904/8376/17 за позовом КП «Сансервіс» до ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» та позовні вимоги щодо спростування недостовірної інформації було задоволено - визнано інформацію недостовірною та зобов`язано телеканал її спростувати. 6.40. Після набрання рішенням законної сили КП «Сансервіс» звернулося до телеканалу з вимогою від 20 лютого 18 року № 228 про добровільне виконання судового рішення, однак рішення суду відповідач виконав лише після звернення підприємства до державної виконавчої служби, у примусовому порядку (а.с.156 - 158, т. 1). 6.41.Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважати, що їй заподіяно моральної шкоди. 6.42. Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. 6.43. Виходячи з наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства України, підтвердження матеріалами справи поширення відповідачем недостовірної інформації щодо діяльності позивача, яка стосується вчинення посадовими особами позивача незаконних дій, тобто наявності факту порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача, наслідком чого є відшкодування моральної шкоди, завданої у вигляді приниження ділової репутації позивача, а також виходячи з вимог розумності та справедливості Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку відносно розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 20000,00 грн. 6.44. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не було надано жодного доказу, який би підтверджував відмову замовників від послуг, що надає підприємство позивача, внаслідок поширення спірної інформації, оскільки предметом спору в цій справі, зокрема, є не стягнення реальних збитків або упущеної вигоди, а стягнення саме моральної шкоди, яка полягає у порушенні особистого немайнового права. 6.45. Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права на підставі встановлених ним фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про її необґрунтованість, а звідси йпро відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. 6.46. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 6.47. Частиною першою статті 309 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 6.48. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» - без задоволення. Щодо судових витрат 6.49. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника. 6.50. Щодо клопотання позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу на представництво інтересів КП «Сансервіс» у суді касаційної інстанції Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 6.51. Частинами першою та другою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. 6.52. З огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, Велика Палата Верховного Суду відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат. Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший міський телеканал. Кривий Ріг»залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16 квітня 2019 року у справі № 904/4494/18 - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач С. В. Бакуліна Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86035198
  26. ANTIRAID
    Большая палата пришла к выводу, что закрытие производства в гражданском судопроизводстве поставит под угрозу сущность гарантированных Конвенцией о защите прав человека и основных свобод от 4 ноября 1950 (далее - Конвенция) прав истца на доступ к суду и на эффективное средство правовой защиты, поскольку судами гражданской юрисдикции уже рассмотрено дело по существу, а рассмотрение спора в порядке хозяйственного судопроизводства по делу о банкротстве невозможным тем, что такого производства уже не существует. Фактически в связи с тем, что хотя дело и было открыто уже после открытия дела о банкротстве, но на момент принятия решения БПВС уже было закрыто, решения судов были оставлены в силе. Таким образом именно в этом деле достигнута справедливость, несмотря на нарушение юрисдикции.
  27. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2019 року м. Київ Справа № 761/24489/17 Провадження № 14-362цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Концерн «Військторгсервіс», розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Концерну «Військторгсервіс» на постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Рубан С. М., Іванченка М. М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості із заробітної плати, надбавки до посадового окладу, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та інфляційних втрат, і ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з Концерну «Військторгсервіс» на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 399 380,63 грн за період з 01 лютого 2012 року по 31 жовтня 2017 року, надбавку до посадового окладу за вислугу років у розмірі 15 968,27 грн, інфляційні втрати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 32 742,82 грн, компенсацію за невикористані відпустки за 2011 та 2012 роки у розмірі 12 357,84 грн, а всього - 460 449,59 грн. На обґрунтування вказаних вимог зазначив, що 06 березня 2012 року його достроково з ініціативи Концерну «Військторгсервіс» звільнено з роботи з посади генерального директора цього концерну за пунктом 8 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме з підстав, передбачених контрактом. Посилаючись на положення статей 83, 95, 117 КЗпП України, статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР)та статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», вважав порушеним своє право на отримання заробітної плати у встановлені законом строки, на компенсацію збитків за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, а також компенсації за затримку виплати заробітної плати та за невикористані щорічні відпустки. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Концерн «Військторгсервіс» не має будь-якої заборгованості перед ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою бухгалтерії концерну від 24 жовтня 2017 року № 05/2204, згідно з якою заборгованість відповідача з виплати заробітної плати перед позивачем за період лютий - березень 2012 року відсутня. Останньою постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково: стягнуто з Концерну «Військторгсервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 24 540,63 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50 000,00 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судового збору. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач ні під час звільнення, ні на вимогу позивача в липні 2013 року не виплатив нарахованих йому при звільненні та належних до виплати сум у розмірі 24 540,63 грн. Указана сума вирахувана на підставі довідки Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) з приводу нарахованих та виплачених позивачу сум. При цьому апеляційний суд зробив висновок про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що відповідає правилам статті 117 КЗпП України, який з урахуванням принципу співмірності становить 50 000,00 грн. Відмовляючи в іншій частині вимог, суд керувався тим, що в матеріалах справи відсутні докази, у якому розмірі позивачу виплачувались надбавки в 2017 році і чи вони виплачувались узагалі, якими локальними актами такі надбавки встановлювались та в якому розмірі. Надбавки, про які позивач заявляв у позові, входять до структури заробітної плати позивача і в суду немає підстав вважати, що вони не були нараховані. Позовні вимоги про стягнення коштів за невикористану відпустку суд також вважав безпідставними, оскільки відповідно до тієї ж довідки ДФС, позивачу окремо було нараховано та виплачено 12 774,22 грн, що може бути компенсацією за невикористані відпустки. Вимоги в частині індексації заробітної плати в розмірі, визначеному позивачем, задоволенню не підлягають, оскільки позивач зробив розрахунок з надуманого ним розміру заробітної плати, який первинними бухгалтерськими документами не встановлений. Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку, за яким індексація заробітної плати здійснюється роботодавцем на час проведення її виплати. У разі недотримання відповідачем законодавства щодо проведення індексації заробітної плати та в разі порушення строків її виплати позивач матиме право повторно звернутись до суду в цій частині позовних вимог. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог У квітні 2019 року Концерн «Військторгсервіс» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати повинні були розглядатися Господарським судом міста Києва, у якому відкрито провадження у справі про банкрутство Концерну «Військторгсервіс», оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Позиція інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року частково та змінити її резолютивну частину, а справу не передавати на новий розгляд. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 03 липня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження). Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права лише в межах касаційної скарги Концерну «Військторгсервіс» Суди установили, що ОСОБА_1 відповідно до наказу міністра оборони України від 28 липня 2005 року № 449 та трудового контракту від 28 липня 2005 року № 449 працював у державному господарському об`єднанні - Концерні «Військторгсервіс» на посаді генерального директора. Згідно з наказом міністра оборони України від 06 березня 2012 року № 124 (зі змінами, внесеними відповідно до наказу міністра оборони України від 06 березня 2012 року № 137) ОСОБА_1 звільнений з роботи за пунктом 8 статті 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом). На підтвердження того, що заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась, надано письмову інформацію Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18 грудня 2017 року за № 10/26/58-13-01-10, згідно з якою за січень - березень 2012 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 41 113,19 грн, однак фактично виплачено за указані три місяці заробітну плату у розмірі 16 572,56 грн та утримано податок у розмірі 6 268,47 грн (т. 1, а. с. 181). Указана інформація Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві додатково підтверджена податковою інспекцією на запит суду (т. 1, а. с. 187). ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2012 року по день звільнення - 06 березня 2012 року Концерном «Військторгсервіс» нараховувалась заробітна плата, однак у повному розмірі виплачена не була, незважаючи на те, що позивач у 2013 році звертався із заявою про виплату йому заборгованості із заробітної плати при звільненні, що підтверджується його письмовим зверненням до Концерну «Військторгсервіс» від 04 липня 2013 року (т. 1, а. с. 50). Указане звернення ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» залишене без задоволення. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості із заробітної плати, надбавки до посадового окладу, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та інфляційних втрат. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи у суді першої інстанції) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. У статті 19 ЦПК України (у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства. При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави. При цьому суди повинні враховувати також принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій. Помилковим є твердження у касаційній скарзі, що позовні вимоги у цій справі про стягнення заробітної плати повинні були розглядатися господарським судом, у якому відкрито провадження у справі про банкрутство відповідача. 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) викладено в новій редакції. У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Установлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 березня 2017 року порушено провадження у справі № 910/23971/16 про банкрутство Концерну «Військторгсервіс» (http:/reyestr.court.gov.ua/Review/65535654). Статтею 28 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що в разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов`язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану в період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону № 2343-XII. Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін. Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ята статті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, установлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільна справа за позовом до такого відповідача не може бути порушена. Такі спори повинні вирішуватися за правилами господарського судочинства. Проте згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 17 квітня 2018 року у справі № 910/23971/16 задоволено заяву боржника про затвердження мирової угоди у цій справі від 27 березня 2018 року; затверджено мирову угоду від 06 березня 2018 року, укладену між кредиторами та боржником у справі № 910/23971/16 про банкрутство Концерну «Військторгсервіс». Пунктом 4 цієї ухвали закрито провадження у справі № 910/23971/16 (т. 2, а. с. 160 - 166). Тобто на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду відсутня порушена господарським судом справа про банкрутство відповідача. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закриття провадження у цивільному судочинстві поставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки судами цивільної юрисдикції уже розглянуто справу по суті, а розгляд спору у порядку господарського судочинства у справі про банкрутство унеможливлене тим, що такого провадження уже не існує. У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані сторони повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту». У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»). У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Зокрема, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. При цьому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40 рішення). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26 рішення). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125 рішення). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18?24 рішення). Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції правомірно вирішив у порядку цивільного судочинства справу, оскільки втрачена можливість розгляду справи в господарському суді, який закрив справу про банкрутство відповідача. Щодо розгляду справи по суті, то слід вказати таке. Статтею 43 Конституції України гарантовано право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом. Це право кореспондується з вимогами статті 233 КЗпП України та статті 21 Закону № 108/95-ВР. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сумм, належних працінвикові при звільненні, власник або уповнвоажений ним орган в усякому випадку повинен у зазанчений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Враховуючи, що відповідач згідно вимог статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) не надав доказів про належну виплату позивачу при його звільненні нарахованої заробітної плати, а в матеріалах справи наявна інформація Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про нараховану та фактично виплачену заробітну плату ОСОБА_1 , то апеляційний суд правильно обґрунтував висновок про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати в сумі 24 540,63 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 50 000,00 грн. Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України його необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Концерну «Військторгсервіс» залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86036696
  28. ANTIRAID
    Государство в очередной раз демонстрирует свое отношение к участникам АТО и полное неуважение и несоблюдение его прав. Не смотря на суть спора, Большая палата указала, что спор относительно взыскания вознаграждения (денежного обеспечения) за участие в антитеррористической операции и возмещения материального ущерба, причиненного вследствие ненадлежащего вещевого обеспечения во время прохождения военной службы, является публично-правовым и относится к юрисдикции административного суда.
  29. ANTIRAID
    Постанова Іменем України 13 листопада 2019 року м. Київ Справа № 344/1656/17 Провадження № 14-435 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді -доповідача Гудими Д. А., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Івано-Франківського обласного військового комісаріату (далі - відповідач) про відшкодування матеріальної шкоди та стягнення винагороди за участь в антитерористичній операції за касаційною скаргою відповідача на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року, ухвалене суддею Островським Л. Є., й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Фединяка В. Д., Девляшевського В. А., Малєєва А. Ю. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У лютому 2017 року позивач звернувся з позовною заявою, в якій просив: 1.1. Стягнути винагороду за участь в антитерористичній операції у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 1 вересня до 16 жовтня 2014 року включно. 1.2. Відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 7 250,00 грн. 2. Мотивував позов такими обставинами: 2.1. Після демобілізації позивач звернувся до комісії Івано-Франківського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Збройних Силах України (далі - комісія) щодо надання статусу учасника бойових дій. Проте, згідно з рішенням від 10 червня 2015 року комісія відмовила йому у наданні такого статусу. 2.2. На підставі судових рішень у справах № 809/4348/15, 876/792/16, 876/5770/16 12 вересня 2016 року комісія прийняла рішення, оформлене протоколом № 16, про надання позивачу статусу учасника бойових дій за участь в антитерористичній операції. 2.3. Грошова винагорода за участь в антитерористичній операції за період з 1 вересня до 16 жовтня 2014 року включно не виплачувалась. Тому за 46 днів участі в антитерористичній операції позивач має таку винагороду отримати. 2.4. Порушуючи вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», під час проходження військової служби позивача не забезпечили за рахунок держави речовим майном (зокрема формою). А тому слід відшкодувати матеріальну шкоду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 19 червня 2017 року Івано-Франківський міський суд ухвалив рішення про задоволення позовних вимог. Стягнув з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 7 250,0 грн, недоплачену грошову винагороду за участь в антитерористичній операції у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 1 вересня до 16 жовтня 2014 року включно у розмірі 4 324,32 грн і витрати на правову допомогу у розмірі 1 500,00 грн. 4. Суд вважав, що позов є обґрунтованим, оскільки позивач брав участь в антитерористичній операції у період з 1 вересня до 16 жовтня 2014 року, а відповідач не забезпечив позивача під час проходження останнім військової служби майном відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та не виплатив йому грошову винагороду за участь у антитерористичній операції на підставі пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету». Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції 5. 5 жовтня 2017 року Апеляційний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, згідно з якою залишив без змін рішення Івано-Франківського міського суду від 19 червня 2017 року. 6. Апеляційний суд погодився з обставинами, які встановив суд першої інстанції, та вважав, що відсутні підстави для скасування оскарженого рішення, яке суд першої інстанції ухвалив згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктами 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету». Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. У жовтні 2017 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 8. 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 9. Мотивував ухвалу тим, що відповідач оскаржує рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2017 року з підстав порушення правил юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10. Відповідач мотивував касаційну скаргу так: 10.1. Виплата надбавки за виконання особливо важливих завдань має відбуватися лише за наказом командира військової частини (польова пошта В0120), в якій позивач проходив військову службу. Такого наказу немає, а тому позивач не може отримати надбавку за виконання особливо важливих завдань. 10.2. Суди порушили вимоги пункту 2 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, оскільки помилково стягнули майнову шкоду з відповідача, який не є правонаступником військової частини польова пошта В0120 після її розформування у жовтні 2015 року. 10.3. Відповідне матеріальне забезпечення під час проходження військової служби позивачу мала забезпечити військова частина А2730, в яку позивач був відряджений. Тому помилковим є стягнення з відповідача компенсації через незабезпечення позивача під час проходження військової служби належним майном. 10.4. Відповідно до Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року № 389 до повноважень військових комісаріатів не входить виплата разової грошової допомоги учаснику бойових дій. 10.5. Суди не врахували, що справу має розглядати адміністративний суд, оскільки позивач оскаржує дії відповідача - відмову у виплаті надбавки за виконання особливо важливих завдань і разової грошової допомоги. (2) Позиції інших учасників справи 11. Позивач подав до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними. Справу треба розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки спір за заявленими позовними вимогами не є публічно-правовим. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції суду 12. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. 13. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин. 15. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 16. Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 17. Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції). 18. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму (частина перша статті 17 КАС України у тій самій редакції). 19. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. 20. Велика Палата Верховного Суду уже висловлювала думку про те, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (див., наприклад, пункт 5.7 постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, пункти 28-30 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16). 21. У справі № 344/1656/17 позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача винагороди за участь в антитерористичній операції у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 1 вересня до 16 жовтня 2014 року включно та про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 7 250,00 грн. Підставою для звернення з цим позовом стало, як стверджує позивач, те, що грошова винагорода за участь в антитерористичній операції за вказаний період не виплачувалась, а крім того, під час проходження військової служби позивач не був забезпечений за рахунок держави речовим майном (зокрема формою). 22. Суди першої й апеляційної інстанції встановили : 22.1. 31 серпня 2014 року позивач згідно з наказом № 126 командира військової частини (польова пошта В0120) приступив до виконання службових обов`язків старшого водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення 5 батальйону територіальної оборони, ВОС - 8376702А. 22.2. 1 вересня 2014 року позивач прибув у відрядження у військову частинуА 2730. У ній він перебував і виконував службові обов`язки до 17 жовтня 2014 року. 22.3. 20 лютого 2015 року позивач був звільнений у запас за станом здоров`я. 23. Отже позивач перебував на військовій службі з 31 серпня 2014 року до 20 лютого 2015 року включно. 24. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частини перша та друга статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). 25. У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, було передбачено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. 26. За змістом пункту 2 частини другої вказаної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесені до юрисдикції адміністративних судів. 27. Отже, спір стосовно стягнення винагороди (грошового забезпечення) за участь в антитерористичній операції та відшкодування матеріальної шкоди, завданої через неналежне речове забезпечення під час проходження військової служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду (близький за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 2-а-3097/2007). (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 28. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 29. З огляду на вказане доводи касаційної скарги щодо обставин справи суд касаційної інстанції не може дослідити. 30. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі. 31. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України). 32. Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 33. Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). 34. З огляду на надану оцінку доводам сторін і рішенням судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди порушили правила юрисдикції, розглянувши за правилами цивільного судочинства спір, який належить до юрисдикції адміністративного суду. Тому касаційну скаргу відповідача слід задовольнити частково: рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2017 року- скасувати, а провадження у справі - закрити. (2.2) Щодо судових витрат 35. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»). 36. Заявляючи у касаційній скарзі про порушення правил юрисдикції, відповідач не заявляв клопотання про повернення сплаченої суми судового збору. Тому підстави для вирішення цього питання на час прийняття постанови у Великої Палати Верховного Суду відсутні. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Івано-Франківського обласного військового комісаріату задовольнити частково. 2. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2017 року скасувати. 3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про відшкодування матеріальної шкоди та стягнення винагороди за участь в антитерористичній операції закрити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86105182
  30. ANTIRAID
    Большая палата, проанализировав нормы законодательства, применив принцип Верховенства права проигнорировав нормы Закона, в очередной раз указала, что лицо, занимающее должность помощника судьи, подпадает под определение лица, осуществляющего публичную службу. В случае возникновения спора с его участием по поводу принятия на публичную службу, ее прохождения, увольнения с публичной службы, на такие споры распространяется юрисдикция административных судов.
  31. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2019 року м. Київ Справа № 640/293/19 Провадження № 11-654апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі, у якій ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року (судді Василенко Я. М., Кузьменко В. В., Шурко О. І.), У С Т А Н О В И Л А : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. ОСОБА_1 у січні 2019 року звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апеляційного суду Київської області, в якому з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог просила: 1) визнати протиправною бездіяльність керівника апарату Апеляційного суду Київської області Літвінової О. І. щодо незабезпечення належними умовами праці помічника судді ОСОБА_1 в період перебування в трудових відносинах з Апеляційним судом Київської області з 22 червня 2015 року по 02 січня 2018 року, дискримінаційною у формі утиску за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю; 2) визнати дії керівника апарату Апеляційного суду Київської області Літвінової О. І. під час винесення наказу від 27 листопада 2017 року № 703-ос/ка «Про встановлення надбавки за інтенсивність праці працівникам суду» у розмірі 30 відсотків до посадового окладу помічникам суддів з 01 листопада до 29 грудня 2017 року та наказу від 28 листопада 2017 року № 756-ос/ка «Про преміювання працівників суду», яким встановлена щомісячна премія помічникам судді в розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час, по відношенню до помічника судді ОСОБА_1 протиправними, дискримінаційними у формі прямої дискримінації за ознакою внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю; 3) зобов`язати Апеляційний суд Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2017 року по 29 грудня 2017 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року з урахуванням раніше виплаченої заробітної плати за період з 01 листопада по 29 грудня 2017 року; 4) визнати недійсним, протиправним, дискримінаційним наказ в. о. керівника апарату Апеляційного суду Київської області Зельдич О. М. від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. в частині строку до 31 грудня 2017 року, у формі прямої дискримінації за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю; 5) визнати трудовий договір, оформлений наказом від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка, про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. безстроковим; 6) визнати протиправним наказ від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору; 7) скасувати наказ від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору; 8) зобов`язати Апеляційний суд Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку на підставі наказу від 09 лютого 2018 року № 74-ос/ка «Про внесення змін до наказу від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка» відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року; 9) визнати протиправними дії Апеляційного суду Київської області щодо утримання з заробітної плати ОСОБА_1 як надлишково сплачених коштів за грудень 2017 року у сумі 9714,39 грн; 10) стягнути з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 9714,39 грн; 11) поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області, додаткового помічника судді Лівінського С. В. з 02 січня 2018 року; 12) зобов`язати Апеляційний суд Київської області нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 з 02 січня 2018 року по день поновлення на посаді виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», враховуючи перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2017 року по 29 грудня 2017 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 25 лютого 2019 року роз`єднав позовні вимоги за № 1, 2, 3, 8, 9, 10, виділивши їх у самостійне провадження. 3. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 25 лютого 2019 року залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про: - визнання недійсним, протиправним, дискримінаційним наказу в. о. керівника апарату Апеляційного суду Київської області Зельдич О. М. від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. в частині строку до 31 грудня 2017 року, у формі прямої дискримінації за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю; - визнання трудового договору, оформленого наказом від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка, про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. безстроковим; - визнання протиправним наказу від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору; - скасування наказу від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору; - поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області, додаткового помічника судді Лівінського С. В. з 02 січня 2018 року; - зобов`язання Апеляційного суду Київської області нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 з 02 січня 2018 року по день поновлення на посаді виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», враховуючи перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2017 року по 29 грудня 2017 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 % до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року. 4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2019 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року про залишення позову без розгляду скасував, провадження у справі закрив. 5. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, стосується трудових правовідносин і має вирішуватись судом за правилами цивільного судочинства. З 01 травня 2016 року працівники патронатної служби не є державними службовцями, а посада помічника судді не відноситься до посад державної служби. Тому посада, з якої було звільнено ОСОБА_1 , не відноситься до публічної служби, оскільки не пов`язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 6. Не погоджуючись із зазначеним судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Посилається на помилковість висновку суду апеляційної інстанцій про те, що справу необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідач у справі є суб`єктом владних повноважень, а патронатна служба в державних органах є публічною службою. Заявниця вказує, що предметом спору є порушення трудових прав працівника патронатної служби, який працював у державному органі і був звільнений у січні 2018 року, а отже, спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Позиція інших учасників справи 7. Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило. Рух касаційної скарги 8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 27 червня 2019 року призначив її до розгляду. 9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 липня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів та аргументів учасників справи 11. Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати накази керівника апарату Апеляційного суду Київської області щодо продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді та звільнення з посади помічника судді, визнати трудовий договір безстроковим, поновити на посаді помічника судді та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу. 12. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 13. Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 14. Положеннями пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. 15. Крім того, відповідно до пункту 17 частини першої вказаної статті публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. 16. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. 17. Положеннями статті 157 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України. 18. 01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року «Про державну службу», згідно з преамбулою якого він визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. 19. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. 20. При цьому пунктом 18 частини третьої статті 3 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія цього Закону не поширюється на працівників патронатних служб. 21. Згідно з частиною першою статті 92 Закону України «Про державну службу» до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем`єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах. 22. Отже, з 01 травня 2016 року посада помічника судді не відноситься до посад державної служби, а є патронатною службою. 23. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що особа, яка обіймає посаду помічника судді, підпадає під визначення особи, яка здійснює публічну службу. У разі виникнення спору за її участі з приводу прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, на такі спори поширюється юрисдикція адміністративних судів. 24. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17. 25. Ураховуючи суть спірних правовідносин, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 26. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу для продовження розгляду. 27. За правилами частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Висновки щодо розподілу судових витрат 28. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 29. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 2, 19, 345, 349, 353, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року скасувати. 3. Справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі - направити для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86036737
  32. ANTIRAID
    Хороший пример того, что решения и выводы суда кассационной инстанции судам не обязательно соблюдать, а необходимо самим изучать дело и давать оценку всем обстоятельствам. В данном случае, Большая палата указала, что суд первой инстанции, с которым согласился и апелляционный суд, правильно исходил из того, что решение этого дела влияет на права и обязанности в качестве ответчиков - физических лиц, так и компании ТРЕЙДИНГ СЕРВИС Сполка с о.о., поскольку требования истца к ответчику являются общими, следовательно, при условии рассмотрения такого спора в рамках одного дела гарантируется эффективная защита прав и интересов истца, что повлияет, в частности, на эффективность выполнения соответствующего судебного решения с обеспечением прав всех участников соответствующих правоотношений.
  33. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2019 року м. Київ Справа № 760/6379/15-ц Провадження № 14-510цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г. розглянула у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Омніфарма Київ» до Державної служби інтелектуальної власності України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «Фармаком», Трейдінг Сервіс Сполка з о.о. про припинення порушення прав інтелектуальної власності на знаки для товарів за свідоцтвами № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року, ухвалене суддею Усатовою І. А., та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року, прийняту в складі суддів Поліщук Н. В., Шкоріної О. І., Левенця Б. Б. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог 1. У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Омніфарма Київ» (далі - ТОВ «Омніфарма Київ») звернулося до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Державної служби інтелектуальної власності України (далі - ДСІВ України), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «Фармаком» (далі - ТОВ «ВТФ «Фармаком»), у подальшому до справи залучена Трейдінг Сервіс Сполка з о.о. як співвідповідач, оскільки до цієї компанії перейшли права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які стосуються суті спору. 2. Уточнені вимоги позову з посиланням на статтю 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» зводились до: - визнання повністю недійсним свідоцтва України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1»; - зобов`язання ДСІВ України внести відповідні відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (далі - Державний реєстр свідоцтв) та здійснити відповідну публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність»; - зобов`язання ТОВ «ВТФ «Фармаком» припинити порушення виключних прав позивача на знаки для товарів і послуг, що охороняються за відповідними свідоцтвами України № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та добре відомий знак «ІНФОРМАЦІЯ_3» шляхом заборони використовувати позначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_1» на упаковках товарів 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП) у рекламі, мережі Інтернет та діловій документації, пов`язаній з реалізацією товарів 05 класу МКТП; - зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТРЕЙДІНГ СЕРВІС Сполка з о.о. припинити зазначене порушення прав позивача шляхом заборони використовувати позначень « ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_1» у діловій документації, пов`язаної з товарами 05 класу МКТП. 3. Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Омніфарма Київ» є підприємством, предметом діяльності якого є виробництво та реалізація дієтичної добавки (ентеросорбенту) під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» («ІНФОРМАЦІЯ_3»). На підставі ліцензійних договорів від 01 вересня 2008 року та 26 серпня 2010 року, укладених між позивачем та ОСОБА_3 , строк дії яких до 01 вересня 2018 року та 26 серпня 2020 року відповідно, позивач має виключне право на використання знака «ІНФОРМАЦІЯ_2» за свідоцтвом України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 25 червня 2008 року та знака « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за свідоцтвом України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 від 27 червня 2010 року, а також право на заборону використовувати зазначені знаки іншими особами. 4. 15 липня 2011 року рішенням Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності позначення «ІНФОРМАЦІЯ_3» було визнано добре відомим в Україні знаком позивача станом на 01 січня 2011 року для наступних товарів 05 класу МКТП «Ентеросорбенти (мінеральні харчові домішки)» (далі - добре відомий знак «ІНФОРМАЦІЯ_3»). 5. Використання відповідачами позначення «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 10 липня 2014 року, зокрема знака «ІНФОРМАЦІЯ_1» на упаковках товарів 05 класу МКТП, у рекламі, мережі Інтернет та діловій документації, пов`язаній з реалізацією товарів 05 класу МКТП, яке, на думку позивача, є схожим до ступеня сплутування з раніше зареєстрованими ним знаками « ІНФОРМАЦІЯ_2» та « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а також добре відомим знаком «ІНФОРМАЦІЯ_3», може ввести в оману споживачів щодо особи позивача, а отже, є порушенням прав інтелектуальної власності позивача та вимог абзацу п`ятого частини другої, абзаців другого та третього частини третьої статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Короткий зміст рішення суду першої інстанції 6. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року відповідні позовні вимоги задоволені в повному обсязі. 7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що торговельна марка за свідоцтвом України № НОМЕР_1 не відповідає умовам надання правової охорони щодо переліку товарів 5 класу МКТП, для яких ця торговельна марка зареєстрована. Разом з тим суд першої інстанції дійшов висновку, що вирішення цієї справи вплине на права та обов`язки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що відповідачі порушують права інтелектуальної власності позивача на знаки для товарів та послуг за свідоцтвами України № НОМЕР_2, № НОМЕР_3. 8. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що існує ймовірність передачі виключних або невиключних майнових прав з боку Трейдінг Сервіс Сполка з о.о. на спірну торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_1» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 третім особам за ліцензійними угодами, що є також використанням знака. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 9. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року залишене без змін. Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції 10. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 08 листопада 2017 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково: ухвала Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2017 року скасована, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 11. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, ВССУ виходив з того, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог статей 213, 214, 303, 304 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, безпідставно вирішив спір, що виник між юридичними особами, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, розглянув його разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства. 12. Апеляційний суд залишив поза увагою, що, звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ «Омніфарма Київ» не заявляло вимог до фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів використання ними спірної торговельної марки, проте останні були залучені до участі у справі як відповідачів. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд) 13. Під час повторного перегляду справи в апеляційному порядку постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року - без змін. 14. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд відхилив наведені в апеляційній скарзі доводи про помилковий висновок суду першої інстанції щодо відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки діями саме цих осіб були порушені права позивача у зв`язку із реєстрацією торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_1» згідно зі свідоцтвом України № НОМЕР_1 . 15. Апеляційний суд дійшов висновку, що вирішення цієї справи впливає на права та обов`язки як відповідачів - фізичних осіб, так і компанії Трейдінг Сервіс Сполка з о.о., оскільки вимоги позивача до відповідачів є спільними, отже, за умови розгляду такого спору в межах однієї справи гарантується ефективний захист прав та інтересів позивача, що вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного судового рішення із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільної юрисдикції. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 16. 26 квітня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просив скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року і постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року, закрити провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ «Омніфарма Київ» до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, ТОВ «ВТФ «Фармаком», Трейдінг Сервіс Сполка з о.о., ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОмніФарма Київ» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 17. Касаційна скарга мотивована тим, що зміст позовних вимог позивача безпосередньо вказує на захист ним своїх прав, які виникають при здійсненні господарської діяльності, а саме виробництві дієтичної добавки «ІНФОРМАЦІЯ_2», та які пов`язані з конкурентними відносинами позивача з ТОВ «ВТФ «Фармаком» при виробництві останнім дієтичної добавки «ІНФОРМАЦІЯ_1». Тому ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 18. Отже на думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції на порушення статті 205 ЦПК України 2004 року розглянув непідвідомчий йому господарський спір. Позиції інших учасників справи 19. 03 червня 2019 року ТОВ «Омніфарма Київ» через представника адвоката Білицький П. В. засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сопільняк В. Ю. залишити без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року залишити без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції 20. Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2019 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі, зупинене виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року і постанови Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року до закінчення касаційного провадження. 21. 28 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі позивача доводів, передбачених частиною шостою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Згідно із цією частиною статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 22. Оскільки заявник оскаржує рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 рокуз підстав порушення судом правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду. 23. 09 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду 24. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. 25. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 26. За змістом статті 15 ЦПК України 2004 року цивільною юрисдикцією вважається компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. 27. У порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України у редакції, яка була чинною на час ухвалення рішення судами попередніх інстанцій). 28. Аналогічна норма міститься й у статті 19 ЦПК України в чинній редакції. 29. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 30. Натомість Господарський процесуальний кодекс України 1991 року обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо захисту права інтелектуальної власності позивача (фізичної особи). 31. Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, за своїм суб`єктним складом підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. 32. Посилання скаржника на те, що після відкриття провадження у справі змінився суб'єктний склад учасників справи та особою, яка має відповідати за позовом, стала юридична особа, а відтак спір не належить розглядати в порядку цивільного судочинства, спростовується такими доводами. 33. ДСІВ України зареєстровано торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_1», видано свідоцтво № НОМЕР_1 та здійснено публікацію про це в офіційному бюлетені № 13 від 10 липня 2014 року. 34. Саме діями відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були порушені права позивача у зв`язку із реєстрацією торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_1» згідно зі свідоцтвом України № НОМЕР_1 . 35. На момент подачі позову та початку його розгляду судом першої інстанції по суті власниками спірного знака для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 були відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 36. Доводи ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не врахував, що судом першої інстанції прийнято зміну предмета позову після початку розгляду справи по суті та проведення судової експертизи, не заслуговують на увагу, враховуючи таке. 37. Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Омніфарма Київ» не було заявлено вимог до фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте позивач подав позовну заяву в новій редакції на виконання вимог ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року про залишення позову без руху згідно зі статтею 121 ЦПК України 2004 року. Тобто позовна заява у новій редакції була подана до початку розгляду судом справи по суті. 38. Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України 2004 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 39. Ухвалою суду від 20 квітня 2016 року до участі у справі залучено як співвідповідача ТРЕЙДІНГ СЕРВІС Сполка з о.о. у зв`язку з передачею 25 березня 2016 року цій особі майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 . 40. Згідно з пунктом 3 статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки. 41. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, правильно виходив з того, що вирішення цієї справи впливає на права та обов`язки як відповідачів - фізичних осіб, так і компанії ТРЕЙДІНГ СЕРВІС Сполка з о.о., оскільки вимоги позивача до відповідачів є спільними, отже, за умови розгляду такого спору в межах однієї справи гарантується ефективний захист прав та інтересів позивача, що вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного судового рішення із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин. 42. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення ВССУ не було обов`язковим для застосування при новому розгляді цієї справи судом апеляційної інстанції, оскільки, висновки ВССУ щодо застосування норм процесуального права у редакції ЦПК України 2004 року були перевірені апеляційним судом в повному обсязі. Тому посилання скаржника на те, що при новому розгляді справи не було застосовано вказівки ВССУ, викладені в ухвалі від 08 листопада 2017 року, не беруться до уваги. 43. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 44. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин справи. А тому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду обмежена у можливості аналізувати такі доводи. 45. Разом з тим касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів для скасування рішень судів попередніх інстанцій у частині визнання недійсним свідоцтва України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», тому судові рішення переглядаються лише в тій частині, яка стосується заперечень відповідача, сформульованих ним у касаційній скарзі. 46. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. 47. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 48. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Щодо судових витрат 49. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 50. Оскільки суд касаційної інстанції не змінив рішення і не ухвалив нового, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати у такому випадку розподілу не підлягають. 51. Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_1 . Керуючись статтями 402-404, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року залишити без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_1 . Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. В. Пророк Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86002044
  34. ANTIRAID
    Большая палата указала, что спор по этому делу касается обращения взыскания на имущество, являющееся предметом обеспечения выполнения обязательства по кредитному договору, сторонами которого являются юридические лица, то есть, касается правоотношений, которые являются производными от кредитных правоотношений хозяйствующих субъектов. Ответчик не является стороной ипотечного договора, вместе с тем совершившее сделку по приобретению права собственности на имущество, являющееся предметом обеспечения выполнения обязательства по кредитному договору. Такими образом, суд апелляционной инстанции пришел к правильному выводу, что ответчица хотя и является физическим лицом и не является предпринимателем, однако в соответствии с указанными положениями Закона № 898-IV она получила статус ипотекодателя в указанных правоотношениях. При этом суд считает необходимым отметить, что в части второй статьи 4 ХПК Украины говорится о спорах относительно сделок, заключенных для обеспечения исполнения основного обязательства, в частности тех, на основании которых у приобретателя имущества возникает статус ипотекодателя, несмотря на то, что последний не является стороной договора ипотеки.
  1. Load more activity