Вся активность

Этот поток обновляется автоматически     

  1. Today
  2. Leonid Trotskovets Leonid Trotskovets изменил свою фотографию
  3. Вчера
  4. Алекc
    Не совсем понял смысл двух последних постов. Такой информации в этой теме валом. Решили поделиться радостью?
  5. Yevhen Moroz Yevhen Moroz изменил свою фотографию
  6. Виктория Земскова Виктория Земскова изменил свою фотографию
  7. Files
    Жесть конечно за 6 месяцев нагорело 26 тыс..жесть как увидела аж с сердцем плохо стало!
  8. Files
    Сегодня пришло письмо . и в личном кабинете Манивео тоже написано что В результаті порушення Вами графіка виплат по кредиту, а також через невиконання умов договору, Ваша заборгованість була переуступлена компанії ТОВ "Фінансова Компанія "Європейська агенція з повернення боргів" согласно договора факторинга. По вопросам погашения задолженности обращайтесь по следующим контактам: 8800302330. Реквизиты нового кредитора: р / с: 26500000127001;ЕГРПОУ: 35625014; МФО: 339500; в АТ «ТАСкомбанк» Платежі здійснені Вами у Вашому особистому кабінеті, а так само за допомогою платіжних терміналів, будуть перераховані новому кредитору в повному обсязі в рахунок погашення заборгованості за договором позики. Всі умови договору позики залишаються дійсними і без змін.
  9. 24_04_80@ukr.net 24_04_80@ukr.net зарегистрировался на сайте
  10. Татьяна Пилипенко Татьяна Пилипенко изменил свою фотографию
  11. Сагайдак Владимир
    Правова позиція Верховного Суду України у постанові від 9 листопада 2016 року у справі за № 6-2309цс16 Згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Враховуючи вищезазначене, звернення позивача до суб’єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки, позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
  12. ais подписался на Позичальник сплатив тіло кредиту. Чи продовжувати платити відсотки?
  13. centurion
    Похожую тему я поднимал ещё в 2013 году: https://forum.antiraid.com.ua/topic/5159-срок-действия-тела-кредита/ Недавно на форуме проскакивала постанова ВСУ о прекращении обязательств после досрочного требования кредитора. По мере наличия свободного времени постараюсь найти.
  14. centurion
    Как правило, в договорах есть пункт о передаче прав требования третьим лицам. Тему, которую Вы подняли, интересная, но думаю, что бесперспективная, поскольку банк будет ссылаться на свободу договора. Хотя вода камень точит. Педалировать эту тему можно, углубляясь в банковскую бухгалтерию. Но тут без экспертизы и выводов специалиста в области права не обойтись.
  15. Andrey Kisly Andrey Kisly изменил свою фотографию
  16. Анатолий А подписался на Позичальник сплатив тіло кредиту. Чи продовжувати платити відсотки?
  17. Анатолий А
    Банк передав до суду врегулювання зобовязань з виплати клієнтом за кредитним договором тіла позики та відсотків. Більше того, банк отримав позитивне рішення суду, що зобовязує клієнта сплатити тіло кредиту і відсотки. Враховуючи, що рішення суду - це юридичний факт, що зобовязує клієнта (сплатити) і банк (прийняти плату), імператив, що не залежить в подальшому від наявності, скасування або змін до первісного договору, а також, що рішення суду не є додатком до кредитного договору чи дорадчим документом, а є обовязковим також і для банку, якою може бути відповідь на запитання: Запитання: скільки зобовязань щодо тіла кредиту має клієнт банку, отримавши означене рішення суду? Два (і сплатити за обома) чи одне - лише за рішенням суду? Якщо банк вважає, що два, і суд його підтримає - клієнту прямий шлях до європейського суду. Якщо ж одне - за рішенням суду - то зобовязання клієнта щодо тіла позики договором не регулюються, вони на прохання банку врегульовані абсолютно іншим актом суду і таким чином винесені за межі юрисдикції кредитного договору. Суд імперативно вказав, що має вдіяти клієнт з тілом договору, і не надав підстав для будь-яких інших трактувань. Якщож договір тепер не регулює зобовязання за тілом кредиту, чи можуть діяти похідні зобовязання щодо нарахування відсотків або штрафів? Чи може банк нараховувати відсотки на зобовязання за зовсім іншим актом - рішенням суду? Відчуваю, що на ці питання у судовій спільноті немає чіткої відповіді, узяти хочаб чудовий приклад юридичної демагогії у виконанні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (Постанова від 21.03.2018 у справі № 916/1475/17) - див. https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/el_vidan/488409/. З тексту можна здогадатися, що клієнт саме за судовим рішення сплатив тіло боргу, але клієнта примушують продовжувати після цього платити відсотки.
  18. ANTIRAID
    Очередная манипуляция с подсудностью. В этом случае Большая палата, что в связи с тем, что в исковом заявлении истец обосновывает свои требования тем, что оспариваемое решение государственного регистратора совершено на основании отмененного апелляционным судом решение суда первой инстанции, и его наличие делает невозможным оформление наследства в пользу истицы, то такой спор подведомствен гражданским судам.
  19. ANTIRAID подписался на Постановление БП-ВС о юрисдикции споров об отменен решение горсовета в отказе выделения земельного участка в собственность, Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по перерегистрации имущества проведенной на основании отмененного решения суда, Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по отмене регистрационных действия перегистрации права собственности недвижимости на кредитора и и 2 других
  20. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2018 року м. Київ Справа N 813/4609/16 Провадження N 11-449апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року (у складі колегії суддів Обрізка І.М., Кухтея Р.В., Сапіги В.П.) у справі N 813/4600/16 за її позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича, третя особа - ОСОБА_5, про скасування рішення, УСТАНОВИЛА: У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна М.Ю. (далі - державний реєстратор), третя особа - ОСОБА_5, у якому просила скасувати рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року N 6545657 про реєстрацію права власності на житловий будинок заОСОБА_5, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Обґрунтовуючи наведені у позовній заяві вимоги, позивачка зазначала, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року у цивільній справі N 2-2077/08, на підставі якого було здійснено реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_5 У зв'язку із цим ОСОБА_3 вважає, що рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року N 6545657 підлягає скасуванню. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2017 року позов задовольнив. Скасував рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року N 6545657 про реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_5, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Задовольняючи позов, суд виходив із того, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року у цивільній справі N 2-2077/08, на підставі якого у ОСОБА_5 виникло право на спірний будинок. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 червня 2017 року закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. У липні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивачка зазначає, що позовні вимоги стосуються незаконності рішення державного реєстратора у зв'язку з набранням чинності рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року у цивільній справі та на підставі положення п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року N 1141. Зазначає, що в цій справі спір про право відсутній і дослідженню підлягають виключно дії державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 липня 2017 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 квітня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року у цивільній справі N 2-2077/08 за ОСОБА_5 визнано право власності на спадкове майно. У подальшому на підставі заяви ОСОБА_5 від 23 вересня 2013 року та заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року у цивільній справі N 2-2077/08 державний реєстратор прийняв рішення від 09 жовтня 2013 року N 6545657 про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис N 2818548 про реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_5 ОСОБА_3 оскаржила в апеляційному порядку заочне рішення суду першої інстанції у цивільній справі N 2-2077/08. За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3, Апеляційний суд Львівської області рішенням від 29 листопада 2016 року скасував заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 грудня 2008 року і відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5, оскільки суд першої інстанції не з'ясував коло спадкоємців, які прийняли спадщину, і не залучив їх до участі у справі. У зв'язку з тим, що рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року N 6545657 не скасоване і унеможливлює оформлення позивачкою спадщини, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим адміністративним позовом. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судового рішення)завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Порушуючи питання про скасування рішення державного реєстратора від 09 жовтня 2013 року N 6545657, ОСОБА_3 у позовній заяві обґрунтовує свої вимоги тим, що оскаржуване рішення державного реєстратора вчинене на підставі скасованого апеляційним судом рішення суду першої інстанції, і його наявність унеможливлює оформлення спадщини на користь позивачки. При цьому позовні вимоги не ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора, як суб'єкта, наділеного Законом України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію обтяження прав, у зв'язку із невиконанням ним обов'язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності у особи, яка звернулась за державною реєстрацією, припинення повноважень на подання відповідної заяви. Інших доводів позивачка не навела. Тобто у цій справі позивачка просить захистити свій приватний інтерес шляхом скасування рішення державного реєстратора та зупинення права власності громадянки ОСОБА_5 на спірний будинок, а тому спір пов'язаний з реалізацією цивільних прав позивачки. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 цього Кодексу одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. З огляду на наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає обґрунтованим висновок Львівського апеляційного адміністративного суду про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України. Стосовно наведених у касаційній скарзі вимог щодо залишення в силі постанови суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що ця постанова не переглядалася в апеляційному порядку по суті заявлених вимог, а тому підстав для її перегляду в касаційному порядку немає. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  21. ANTIRAID
    Очередное постановление Большой палаты демонстрирующее искусственное определение юрисдикции. В данном случае, лицо оспаривающее регистрационные действия также не ставило вопрос о признании права собственности за ним, а исключительно оспаривало незаконные действия регистратора. Однако, по непонятным причинами, суд пришел к выводу противоречащему свои выводам в аналогичных спорах с субъектами властных полномочий. Суд указал, что спорные правоотношения возникли между участниками дела (в основном между истцом и третьим лицом) в связи с невыполнением договорных обязательств и реализации права ипотекодержателя на предмет ипотеки - квартиры истца, а следовательно, существует спор о праве, который исключает возможность рассмотрения этого дела по правилам административного судопроизводства. Спор суды должны решать по правилам Гражданского процессуального кодекса Украины.
  22. Анатолий А
    Абсолютно слушне зауваження учасника ais дає фундаментальну підставу для заперечення продажу договорів. Суть у тому, що договори завжди містять зобовязання сторін, обох сторін! Але банк не вправі уступати власні зобовязання, за якими він виступає як боржник (за ЦК: Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.) А продавати договір "в роздріб", постатейно, скажімо, окремо лише зобовязання клієнта - це порушувати сам договір.
  23. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2018 року м. Київ Справа N 826/19487/14 Провадження N 11-358апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю: секретаря судового засідання - Гімарі Н.В., позивача - ОСОБА_3, представників Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Центр" - Халабузаря В.В., Ворушила І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Центр" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року (у складі колегії суддів Літвінової А.В., Аблова Є.В., Мазур А.С.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року (у складі колегії суддів Шурка О.І., Василенка Я.М., Степанюка А.Г.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича, Міністерства юстиції України, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Центр", Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИЛА: У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука А.В. (далі - державний реєстратор), Міністерства юстиції України, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Центр" (далі - ПАТ КБ "Центр"), Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме чотирикімнатну АДРЕСА_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 11 грудня 2009 року; - зобов'язати Державну реєстраційну службу України виключити запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Позов обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийнятно з порушенням вимог Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV), Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, а тому є протиправним і підлягає скасуванню. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 15 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06 серпня 2014 року N 14965353. Зобов'язав Міністерство юстиції України виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис від 30 травня 2014 року N 6684545. Суд першої інстанції, визначивши належність справи адміністративній юрисдикції, керувався тим, що невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів кредиту та іпотеки) не є самостійною підставою для звернення до адміністративного суду, а доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора, як суб'єкта, наділеного владними управлінським функціями. При цьому, задовольняючи позов, суд мотивував своє рішення тим, що у державного реєстратора не було доказів переходу права приватної власності на квартиру від ОСОБА_3 до ПАТ "КБ "Центр", оскільки відсутні докази наявності у позивача боргу перед банком. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 липня 2017 року змінив постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року із зазначенням у мотивувальній частині інших підстав для задоволення позову, зокрема, що державний реєстратор прийняв оскаржуване рішення за відсутності доказів простроченої заборгованості, відсутності оцінки нерухомого майна на момент набуття права власності банком, а також відсутності доказів надсилання та отримання іпотекодавцем вимог банку. У решті рішення суду залишено без змін. У липні 2017 року ПАТ "КБ "Центр" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, просило скасувати постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року і Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В додаток до цієї касаційної скарги у листопаді 2017 року ПАТ "КБ "Центр" подало клопотання про закриття провадження з мотивів порушення судами правил предметної юрисдикції. В доводах вказало, що цей спір повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства, оскільки виник з договірних відносин і стосується захисту приватного інтересу позивача, а також підтверджується висловленою з цього приводу позицією Верховного Суду України, зокрема у постанові від 11 квітня 2017 року у справі N 808/2298/15. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 березня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції. ОСОБА_3 подав до суду заперечення на касаційну скаргу, де зазначив, що у цій справі він оскаржує дії державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень, а тому ця справа належить до юрисдикції адміністративних судів і просив відмовити в задоволенні касаційної скарги з мотивів необґрунтованості та безпідставності. Представники ПАТКБ "Центр" у судовому засіданні просили задовольнити касаційну скаргу та закрити провадження у справі з мотивів, наведених в їх клопотанні. Інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, про дату, час і місце якого їх було належно повідомлено. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої й апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції та надані на противагу їм аргументи позивача, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Судами встановлено, що між ПАТ "КБ "Центр" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір про відновлювальну кредитну лінію від 23 лютого 2011 року N 230211/6-КЮ, відповідно до умов якого позивачу надано кредит у розмірі 2 млн грн. 23 лютого 2011 року між ПАТ "КБ "Центр" (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору іпотеки ОСОБА_3 передає в іпотеку нерухоме майно, а саме чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Розділом 5 іпотечного договору від 23 лютого 2011 року передбачено, що іпотекодержатель має право звернення на предмет іпотеки у випадках, зазначених у пункті 5.1 цього договору, а саме: іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання умов кредитного договору, зокрема, якщо в момент настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані (виконані неналежним чином) та якщо інформація чи документи, надані іпотекодавцем під час укладення цього договору, виявляться недостовірними та/або недійсними, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору, а також у інших випадках, передбачених кредитним договором. У п. 5.3 договору іпотеки зазначено, що на підставі цього договору іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки на власний розсуд, зокрема, шляхом прийняття предмета іпотеки у власність згідно з порядком, установленим ст. 37 Закону N 898-IV. Через невиконання ОСОБА_3 належним чином кредитних зобов'язань ПАТ "КБ "Центр" неодноразово надсилало позивачу вимоги про погашення кредитної заборгованості за договором від 23 лютого 2011 року N 230211/6-КЮ та попередило, що в разі невиконання вимог банком, ними буде вжито відповідних заходів. У зв'язку з невиконанням позивачем умов договору від 23 лютого 2011 року N 230211/6-КЮ, тобто наявністю заборгованості, ПАТ "КБ "Центр" звернулось до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про реєстрацію за ним права власності на квартиру 102 на вул. Срібнокільській, 3в у м. Києві. Державний реєстратор 06 серпня 2014 року прийняв рішення N 14965353 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким здійснив державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ПАТ "КБ "Центр", про що в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис N 6684545 від 30 травня 2014 року. Вважаючи рішення державного реєстратора протиправним і таким, що прийнято з порушенням вимог Закону N 1952-IV та Закону N 898-IV за відсутності підстави для оформлення права власності, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Частиною 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень)суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. З установлених судами обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15, де зазначено, що не є спором адміністративної юрисдикції спір з органом державної реєстраційної служби при оскарженні запису та рішення про право власності у разі, коли спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди і виникають з договірних відносин, а тому мають вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступати від даного висновку. Крім того, таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 815/6956/15 та від 21 березня 2018 року N 802/1792/17-а. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки виник з договірних відносин та має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 та ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) ухвалені в цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі закриттю. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 238, 239, 344, 349, 354 - 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Центр" задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року скасувати. Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука АндріяВікторовича, Міністерства юстиції України, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Центр", Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії- закрити. Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв І.В. Саприкіна Судді: С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Повний текст постанови суду складено 08 червня 2018 року.
  24. Последняя неделя
  25. pzs
    это конечно еще не победа в войне,но очень серьезный шаг к установлению справедливости. БП-браво,желаю,что бы решения не менялись и в дальнейшем.
  26. YAROKARA

    Прошу допомоги.

    Позовна заява проти Укрсиббанку про визнання кредитного договору у франках недісним.

    Подав клопотання про витребування документів від банку. І суддя частково підтримав.

    Банк надав тільки копіїї статуту, ліцензій, КД, заяву про надання кредиту(хоча в супроводі написано що це заява на відкриття рахунку), розрахунок заборгованості, рух коштів по рахурку, який вказаний в КД і заявку, мною підписану та 7тис.(хоча кредит на 55). І це все. Взяв у судді час на ознайомлення з документами.

    Що маю далі робити?

    Подати до суду повторне клопотання що не всі документи надані? І ще раз просити цілий перелік. Бо суддя до своєї ухвали не вніс всі документи. А ті що вніс, то банк не всі надав.

    Ще попрошу підсказати, чи лист до НБУ з питанням про вихід Укрсибу на міжбанк з продажем франка в день підписання мого КД має бути певного зразка чи в довільній формі.

    Заздалегідь дякую.

  27. ANTIRAID
    Большая палата указала, что общественные организации не являются хозяйственным обществом в понимании положений статьи 79 ГК Украины, Закона Украины "О хозяйственных обществах", а потому правоотношения между членами общественной организации и самой организацией не имеют характера корпоративных и не подпадают под регулирование пункта 4 части первой статьи 12 ХПК Украины (в редакции , действующей на момент подачи искового заявления), такие споры должны рассматриваться в гражданской юрисдикции.
  28. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА Іменем України 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 916/978/17 Провадження N 12-100гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М., позивача - не з'явився, представника відповідача - не з'явився, розглянулакасаційну скаргу Громадської організації "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" (далі - ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер") на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року (головуючий суддя Величко Т.А., судді Лавриненко Л.В., Філінюк І.Г.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року (суддя Щавинська Ю.М.) у справі за позовом ОСОБА_3 до ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" про визнання недійсним рішення загальних зборів. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовними вимогами до ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників указаної громадської організації, яке затверджене протоколом від 23 грудня 2016 року N 2, скасування запису N 15491070001001656 від 03 лютого 2017 року про внесення змін до відомостей про юридичну особу: зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів, скасування запису N 15491050001001656 від 03 лютого 2017 року про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи: зміна повного найменування, зміна скороченого найменування, інші зміни. 1.2. Під час розгляду справи в місцевому господарському суді позивач подав заяву про відмову від позовних вимог щодо скасування записів від 03 лютого 2017 року N 15491070001001656 та N 15491050002001656. 1.3. Позов обґрунтовано тим, що спірне рішення загальних зборів, яким, зокрема, позивача було виключено зі складу керівних органів ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" з підстав невиконання статутних завдань та нездійснення керівництва організацією, має бути визнано недійсним, оскільки ОСОБА_3 не було належним чином повідомлено про проведення загальних зборів, а також у зв'язку з недотриманням порядку їх проведення. 1.4. Як на правову підставу позову ОСОБА_3 посилається на статтю 9 Закону України "Про громадські об'єднання" та підпункти 4.2.1, 4.2.2, 4.2.4, 4.3.4 Статуту ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер". 1.5. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що позачергові загальні збори були скликані відповідно до положень статуту організації, а позивач був повідомлений про дату та час проведення позачергових загальних зборів засобами поштового зв'язку та особисто членами організації ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Відповідач також вважає, що цей спір не може бути віднесений до категорії справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками, що у свою чергу є підставою для припинення провадження у справі. Крім того, ще однією підставою для припинення провадження у справі відповідач вважає скасування ним 29 червня 2017 року оспорюваного рішення позачергових зборів організації від 23 грудня 2016 року. 1.6. Як на правову підставу заперечень проти позову ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" посилається на статтю 12, пункти 1, 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, пункт 4.2, підпункт 4.4.1 Статуту відповідача. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів членів ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер", оформлене протоколом від 23 грудня 2016 року N 2. Стягнуто з ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" на користь ОСОБА_3 1600 грн судового збору. Припинено провадження у справі в частині вимог про скасування запису N 15491070001001656 від 03 лютого 2017 року про внесення змін до відомостей про юридичну особу: зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів, скасування запису N 15491050001001656 від 03 лютого 2017 року про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи: зміна повного найменування, зміна скороченого найменування, інші зміни. 2.2. Судові рішення умотивовані відсутністю доказів належного повідомлення позивача про проведення позачергових загальних зборів, оформлених протоколом від 23 грудня 2016 року N 2, та доказів на підтвердження обставин неналежного виконання статутних завдань ОСОБА_3, а також ненаданням відповідачем доказів наявності кворуму на спірних зборах. 2.3. Нормативно судові рішення умотивовано посиланням на статті 1, 12, 16, 33, 34 ГПК України, статтю 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 1, 3, 11 Закону України "Про громадські організації", положення Статуту ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер", постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року N 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", та від 24 жовтня 2008 року N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів". 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року та на рішення Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та припинити провадження у справі. 3.2. Скаржник вважає, що: - вказана справа не є такою, що виникла з корпоративних відносин, оскільки не є спором між юридичною особою та її учасником, а є спором між юридичною особою та фізичною особою, яка не має підтвердженого юридичного зв'язку із цією юридичною особою. Крім того, цей спір виник з діяльності громадського об'єднання, яке діє на підставі Закону України "Про громадські об'єднання" та не є господарським товариством, тому спір не підвідомчий господарському суду; - у зв'язку зі скасуванням відповідачем оспорюваного рішення від 23 грудня 2016 року в процесі розгляду господарським судом цієї справи, припинилось існування предмета спору, що було підставою для припинення провадження на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції до 15 грудня 2017 року), проте суд першої інстанції відповідне клопотання безпідставно відхилив та зазначив, що скасуванням рішення від 23 грудня 2016 року жодним чином не було вирішено спірних питань між сторонами та не врегульовано наявного спору. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено в новій редакції, і розпочав роботу Верховний Суд. 4.2. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 4.3. Ухвалою від 09 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" для здійснення перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року у справі N 916/978/17 та призначив її до розгляду на 04 квітня 2018 року. 4.4. Відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 4.5. 04 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 916/978/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" оскаржує судові рішення з підстав порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб'єктної юрисдикції. 5. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі 5.1. Відповідно до статті 1 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. 5.2. Згідно із частиною четвертою статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 5.3. Отже, справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи. 5.4. Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 5.5. З огляду на положення статті 84 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини п'ятої статті 63, частин першої та третьої статті 167 ГК України, Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про акціонерні товариства", статей 1, 19 і частин першої, шостої статті 20 Закону України "Про фермерське господарство", статей 6, 8, 19 та 21 Закону України "Про кооперацію" корпоративні відносини виникають, зокрема, у господарських товариствах, виробничих кооперативах, фермерських господарствах, приватних підприємствах, заснованих на власності двох або більше осіб. 5.6. Відповідно до частини першої статті 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. 5.7. Відповідно до статті 1 Закону України "Про господарські товариства" господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. 5.8. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. 5.9. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (частина п'ята статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання"). 5.10. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про громадські об'єднання" громадські об'єднання утворюються і діють на принципах: добровільності; самоврядності; вільного вибору території діяльності; рівності перед законом; відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); прозорості, відкритості та публічності. 5.11. Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об'єднання не мають права на частку майна громадського об'єднання та не відповідають за його зобов'язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об'єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об'єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи). 5.12. Відповідно до пунктів 1.1, 1.3, 1.5 свого Статуту ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" є добровільним, неприбутковим громадським об'єднанням, яке створено на добровільних засадах, на основі єдності інтересів, для спільної реалізації своїх прав і свобод, з метою реалізації потреб у справі забезпечення та розвитку болгарської мови, культури, традицій, звичаїв та захисту національно-культурних, соціальних, творчих та інших громадських інтересів; організація є некомерційною й не має на меті одержання прибутку від своєї діяльності; організація у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України "Про громадські об'єднання", Законом України "Про національні меншини", цим статутом та чинним законодавством України з питань діяльності громадської організації. 5.13. Пунктом 2.1 Статуту відповідача визначено, що метою організації є захист та задоволення законних соціально-економічних, духовних, соціальних, культурних, етнічних, творчих та інших спільних інтересів членів громадської організації, сприяння розвитку національної культури болгар, що мешкають в Україні, національно-культурних, дружніх взаємовідносин з іншими громадськими об'єднаннями в Україні та за її межами, сприяння в реалізації заходів та програм щодо відродження та збереження болгарських традицій та мови, інших національно-культурних та історичних цінностей. 5.14. З огляду на наведені вище приписи законодавства та положення Статуту ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" відповідач не є господарським товариством у розумінні положень статті 79 ГК України, Закону України "Про господарські товариства", а тому правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних та не підпадають під регулювання пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви). 5.15. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, які не є корпоративними, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, оскільки такий приватно?правовий спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. 5.16. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 5.17. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття провадження в цій справі. 5.18. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 5.19. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 5.20. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" підлягає задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю. 6. Щодо судових витрат 6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. 7. Висновок щодо застосування норм права 7.1. Правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних, у зв'язку із чим спори, що виникають з таких правовідносин, не відносяться до юрисдикції господарських судів. Керуючись статтями 306, 308, 313, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Громадської організації "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" задовольнити. 2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року в справі N 916/978/17 скасувати. 3. Провадження у справі Господарського суду Одеської області N 916/978/17 закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий-суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
  29. ANTIRAID
    Очередное ярчайшее подтверждение того, что Большая палата окончательно запуталась с юрисдикцией. В данном случае суд посчитал, что кредитор оспаривающий ликвидацию не имеет имущественного интереса и поэтому спор подведомствен административным судам.
  30. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 813/1211/17 Провадження N 11-442апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до служби державних реєстраторів Турківської районної державної адміністрації Львівської області, за участю третьої особи - голови комісії з припинення виробничо-комерційної фірми "Мрія" (далі - ВКФ "Мрія") ОСОБА_3., про скасування державної реєстрації та запису про державну реєстрації, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою представника позивача - ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року (головуючий Качмар В.Я., судді Гинда О.М., Ніколін В.В.), УСТАНОВИЛА: У березні 2017 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Турківської районної державної адміністрації Львівської області (далі - державний реєстратор), у якому просила: - скасувати державну реєстрацію припинення юридичної особи - ВКФ "Мрія"; - визнати нечинним запис про державну реєстрацію припинення ВКФ "Мрія" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 19 січня 2012 року N 14111110007000102, вчиненого державним реєстратором; - зобов'язати державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) запис про відміну державної реєстрації припинення ВКФ "Мрія". Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час вчинення оспорюваних дій не було дотримано встановленої процедури припинення юридичної особи: голова ліквідаційної комісії не повідомив явних (відомих) кредиторів, зокрема позивача; не дотримано нотаріально посвідченої форми рішення засновників про припинення юридичної особи; повідомлення про припинення не опубліковане в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 12 червня 2017 року позов задовольнив. Цей суд дійшов висновку, що реєстраційна дія щодо державної реєстрації припинення ВКФ "Мрія" вчинена з порушенням вимог законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, тому підлягає скасуванню. Крім того, за рішенням цього суду відповідач зобов'язаний внести до Реєстру запис про відміну державної реєстрації припинення ВКФ "Мрія". Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував, а провадження у справі закрив. За правовим висновком суду апеляційної інстанції спір у справі не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України, оскільки спірні правовідносини пов'язані не стільки з державною реєстрацією припинення ВКФ "Мрія", скільки з невиконанням умов цивільно-правової угоди. У вересні 2017 року ОСОБА_2. як представник ФОП ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року про закриття провадження у справі та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року про задоволення позову. Представник позивача вважає, що оскільки ліквідаційною комісією ВКФ "Мрія" було допущено низку процесуальних порушень щодо порядку припинення юридичної особи (позивача як кредитора не було персонально повідомлено про ліквідацію, повідомлення про ліквідацію було опубліковано у неспеціалізованому друкованому засобі масової інформації, реєстратору не було надано нотаріально посвідченої копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи), то державний реєстратор зобов'язаний був відмовити у проведенні відповідних реєстраційних дій. Також Вовк У.Я. наводить доводи про те, що спір у справі стосується незаконних, на її думку, дій державного реєстратора щодо реєстрації припинення юридичної особи, а не права власності на нерухоме майно. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника позивача - ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно зі статтею 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 11 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини шостої статті 346 КАС передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Оскільки представник позивача оскаржує ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2. як представника ФОП ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. За нормами частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спір у справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди. Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок помилковим з огляду на те, що, як убачається з матеріалів справи, обставини виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Судами встановлено, що внаслідок укладення між ФОП ОСОБА_1 та ВКФ "Мрія" договору від 29 березня 2002 року про сумісну діяльність, відповідно до умов якого сторони зобов'язувалися спільно діяти з метою будівництва магазину на вул. Міцкевича, 4 у м. Турка Львівської області, який фактично збудований і прийнятий в експлуатацію, позивач стала співвласником указаного майна. На таке майно ВКФ "Мрія" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23 березня 2009 року. 25 вересня 2003 року ОСОБА_3. прийняв рішення про припинення діяльності ВКФ "Мрія" шляхом її ліквідації, доручивши ліквідацію собі. Усе майно, яке залишиться після ліквідації він вирішив передати у власність засновнику. Державний реєстратор уніс до Реєстру запис N 14111110007000102 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи ВКФ "Мрія" на підставі рішення засновника про ліквідацію юридичної особи. Про вказане рішення щодо припинення ВКФ "Мрія" ФОП ОСОБА_1., як явного (відомого) кредитора, повідомлено не було. Про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася лише в березні 2017 року з листа ОСОБА_3. про припинення ВКФ "Мрія". Отже, за наведених вище обставин та з урахуванням мотивів позовної заяви можна дійти висновку, що спір у справі не стосується вимог щодо виконання цивільно-правових угод, як помилково вважав суд апеляційної інстанції, натомість ФОП ОСОБА_1 оскаржує дії державного реєстратора та просить скасувати державну реєстрацію припинення юридичної особи ВКФ "Мрія", яка, на думку позивача, була проведена з порушенням відповідної процедури. Тобто у цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд апеляційної інстанції належним чином не визначив характеру спору, суб'єктного складу правовідносин, предмета та підстав заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду. Ураховуючи наведене, недоречним є посилання суду апеляційної інстанції в своєму рішенні на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, який, закриваючи провадження в адміністративній справі, мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини в ній пов'язані з невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно з частиною першою статті 353 КАС (у цій же редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Неправильне застосування Львівським апеляційним адміністративним судом статті 17 КАС (у редакції, яка діяла на час прийняття судового рішення) призвело до безпідставного закриття цим судом провадження в адміністративній справі, а тому касаційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду. Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статтями 345, 349, 353, 356, 359 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу представника позивача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року задовольнити частково. 2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. У повному обсязі постанову складено й підписано 5 червня 2018 року. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  31. ANTIRAID
    Очередное решение демонстрирующее отсутствие единой позиции в определении юрисдикции. Большая палата пришла к выводу, что Горсовет при принятии спорного решения об отказе истцу в предоставлении разрешения на разработку проекта землеустройства по отводу земельного участка в собственность осуществлял властные управленческие функции, поскольку в этих правоотношениях орган местного самоуправления реализовывал свои контрольные функции в сфере управления деятельности, подпадающей под юрисдикцию административного суда. Хотя здесь также речь идет о праве собственности, но по неведанным причинам суд поставил в основу не предмет спора как это делает обычно, а субъект. Таким образом юрисдикция админсудов практически не определена единой практикой.
  32. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 826/5737/16 Провадження N 11-475апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року (у складі колегії суддів Шурка О.І., Василенка Я.М., Степанюка А.Г.) у справі N 826/5737/16 за його позовом до Київської міської ради (далі - Міськрада) про визнання протиправним і скасування рішення, УСТАНОВИЛА: У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва суду з позовом до Міськради, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10 березня 2016 року N 212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_3 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд". Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 25 листопада 2016 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення Міськради від 10 березня 2016 року N 212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_3 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" і, вийшовши за межі позовних вимог, зобов'язав відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 30 листопада 2015 року з урахуванням висновків цієї постанови. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 березня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції, адже вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 квітня 2018 року передав указану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Згідно із ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 30 листопада 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Міськради з клопотанням про надання згоди на розробку проекту землеустрою земельної ділянки N 1 відповідно до графічного матеріалу (кадастрового кварталу 72:528 згідно з містобудівним кадастром м. Києва), орієнтованим розміром до 0,10 га, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). До клопотання позивач додав копії: графічних матеріалів; паспорта та ідентифікаційного номера платника податків; довіреності. За результатами розгляду клопотання ОСОБА_3 Міськрада прийняла рішення від 10 березня 2016 року N 212/212 про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у мікрорайоні Жуляни в Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) немає згоди землекористувачів, а також наявна вимога органу самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Жуляни" м. Києва від 04 січня 2016 року N 1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими вони користуються, іншим громадянам. Вважаючи рішення Міськради протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів. За нормами п. "б" ст. 12 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед іншого, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Згідно із ч. 1 ст. 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Частиною 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. За правилами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Згідно із ч. 7 цієї статті ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Частиною 10 ст. 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів з клопотанням на отримання дозволу для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду якого встановлені ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (у цьому випадку і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскарженібудь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 згаданої статті). Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а стосується права на земельну ділянку для будівництва й обслуговування житлового будинку в межах норм безоплатної приватизації. З таким висновком суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду не погоджується, виходячи з наступного. Предметом спору в цій справі є рішення Міськради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Питання, пов'язаного з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб, у позивача не виникало. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю його прийняття. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на наведене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що Міськрада під час прийняття спірного рішення про відмову ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах орган місцевого самоврядування реалізовував свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила 21 березня 2018 року у справі N 536/233/16-ц. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення), є помилковим. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та/або постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення направити для продовження розгляду до Київського апеляційного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  33. juri_rv
    Пусть плюют, это их и погубит.
  34. vad-vad
    Не будем наивными, решения судов ликвидаторы тоже игнорируют,банкиры и команды прозорро пролоббировало процедуру уступки прав требования так.что плевали они на факты
  35. juri_rv
    Як одна з підстав для заперечення - думка дуже корисна та своєчасна. Вважаю, що для визнання угод про відступлення права вимоги нікчемними потрібна більш грунтовна аргументація.
  36. juri_rv
    А головне, як протистояти цьому нігілізму?
  37. Веснна
    Виктори, как Ваши дела в суде и что с уголовным делом?
  1. Загрузить ещё