All Activity

This stream auto-updates     

  1. Yesterday
  2. Лев
    Да. В отзыве я указывал об отсутствии кредитного договора, отсутствии номера картсчета, отсутствии надлежащих доказательств движения денежных средств (непредоставление первичных документов и регистров бухгалтерского учета), тройную ответственность (пеня плюс штраф плюс удвоенные проценты), несоответствии фиксированной составляющей штрафа правовой природе неустойки, пропуске исковой давности. Апелляцию решили не подавать, дабы не провоцировать неправедный гнев апелляшек, галголящих ныне в малозначительных делах истину в последней инстанции...
  3. Bolt
    А вообще апелляционная практика по этим спорам как последней инстанции так сильно разделилась... В Запорожье например печально, а в Харькове просто прекрасно... И так полярно примерно по всей стране...
  4. Bolt
    Это Ваша работа...?
  5. Лев
    Все равно это полшага вперед по сравнению с другими решениями по бездоговорным спорам с приватом. Похоже, судья не рискнул выдать полностью правосудное решение, чтобы апелляшки не вырыли ему яму...
  6. AndrewOdessa19 AndrewOdessa19 joined the community
  7. anthony123 started following Соцпомощь пенсионеру
  8. anthony123
    Решил не плодить темы и задать вопрос тут. Мой отец пенсионер и с марта 2019 ему назначили субсидию, но до сих пор ни на одно из комунальных предприятий деньги не поступили. Я пошел в отдел соцзащиты (субсиди) и они сказали что деньги перечислены в Ощадбанк. Я пошел в Ощадбанк, а они сказали что деньги не получали. Я позвонил в субсидию, они что-то уточнили и выдали такой ответ: "минсоцполитики еще не перечислило средства". Как я могу узнать что происходит на самом деле и когда уже будет перечисленны средства? Субсидия очень нужна т.к. у отца пенсия 2200, а комуналка зимой 1900.
  9. centurion
    Вот это не совсем понятно: Заперечення відповідача. Позивачем не надано доказів про ознайомлення її саме з тією редакцією Умов та Правил надання банківських послуг, які діяли на дату укладення договору. Мотивувальна частина рішення. При цьому, як видно зі змісту заяви відповідача про відкриття кредитної лінії, згадані Умови та Правила були надані останній для ознайомлення у письмовому вигляді. Позивач не надав суду згадані Умови і Правила у редакції, в якій він надавав їх для ознайомлення відповідачу під час укладення договору, тому встановити, про що саме домовились сторони, крім умов, зазначених безпосередньо у заяві про відкриття кредитної лінії, зараз неможливо. До того ж, у згаданій заяві відповідач не брала на себе зобов`язання виконувати згадані Умови та Правила незалежно від редакції, у якій вони викладені. Вона погодилась лише на умови, викладені в згаданих Умовах і Правилах, які були надані їй у письмовому вигляді під час укладення договору. Виконувати змінені в майбутньому Умови та Правила вона не погоджувалась. ............................................................................ "Ничего не понимаю" (с) (м/ф "Следствие ведут Колобки") Печально, что судом были установлены гражданско-правовые отношения на основании одной лишь заявы-анкеты ((( Этимологически слово ""заявление" в данном случае подразумевает лишь желание получить что-либо.
  10. Лев
    Ну, хоть что-то (банк пока апелляцию не подал)... http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81942643 Категорія справи № 159/2361/17: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них. Надіслано судом: 24.05.2019. Зареєстровано: 26.05.2019. Оприлюднено: 27.05.2019. Номер судового провадження: 2/159/780/19 Справа № 159/2361/17 Провадження № 2/159/780/19 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2019 року м. Ковель Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Панасюка С.Л., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Ковелі справу за позовом АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в с т а н о в и в : Стислий виклад позиції позивача. Вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору б/н від 11.07.2008 року, укладеного між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 , остання отримала кредит в розмірі 4800 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном поверненням, що відповідає строку дії картки. Відповідно до п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, з якими позичальник була ознайомлена,остання надала свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і банк в будь-який момент може його змінити (зменшити або збільшити). Позивач зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Відповідач порушила умови кредитного договору та станом на 31.05.2017 року має заборгованість поповерненню кредитув сумі 61459,44 гривень, з яких: 4602,12 грн. заборгованість за кредитом, 50592,58 грн. відсотки за користування кредитом, 3100 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 250 гривень штраф (фіксована частина), 2914,74 гривень штраф (процентна складова). Позивач просить стягнути з відповідача в його користь заборгованість за кредитним договором в сумі 61459,44 гривень та судові витрати по справі. Заперечення відповідача. Відповідач вказує, що кредитний ліміт складав 2000 грн., а не 48000, як зазначено в позовній заяві. Зазначила, що при оформленні кредитної картки працівник банку не ознайомлював її в письмовому вигляді з умовами надання кредиту та правилами надання банківських послуг. Крім цього, картковий рахунок на її ім`я відкритий не був, у зв`язку з чим неможливо встановити, яким чином та за яким рахунком позивач проводив нарахування боргу. Позивачем не надано доказів про ознайомлення її саме з тією редакцією Умов та Правил надання банківських послуг, які діяли на дату укладення договору. Вказує, що одночасне нарахування пені та штрафних санкцій є застосування подвійної цивільно-правової відповідальності, що суперечить вимогам ст.509 ЦК України. Зазначила, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом. Останнє погашення кредиту було здійснено 30.06.2011 року, тому саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності. Позовна заява була подана до суду 26 червня 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Просила в задоволенні позову відмовити. Мотивувальна частина рішення. Згідно ст.ст.526, 610, ч.1 ст.626, ч.1 ст.627, ст.629, ст.638, ч.ч.1,2 ст.639, ч.1 ст.1054 ЦК України: «Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.» «Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).» «Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. «Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. «Договір є обов`язковим для виконання сторонами.» «Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною». «Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.» «За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.» Судом встановлено, що 11.07.2008 року між ПАТ КБ «Приват Банк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «Приват Банк», та ОСОБА_2 був укладений договір б/н, відповідно до якого відповідач отримала кредит в сумі 2000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном поверненням, що відповідає строку дії картки. 07.04.2011 року кредитний ліміт був збільшений до 4800 грн. Позивач надав заяву відповідача від 11.07.2008 року, у якій остання погодилася з наступною умовою: «Банк має право у будь-який момент збільшити, зменшити чи скасувати кредитний ліміт.» Позивач засвідчила згоду на вказану умову своїм підписом. Тому позивач вправі був збільшити кредитний ліміт до 4800 грн. Відповідач також 11.07.2008 року засвідчила своїм підписом умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». Відповідно до цих умов, сторони узгодили, що базова відсоткова ставка за користування кредитом становить 3 % на місяць, при наявності пільгового періоду позичальник сплачує по пільговому тарифу 0,01 % річних в межах встановленого пільгового періоду по кожній платіжній операції, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Заборгованість за договором сплачується щомісячними платежами у розмірі 7 % від суми заборгованості, які вносяться до 25 числа місяця, наступного за звітним. В разі порушення строків платежів за будь-яким грошовим зобов`язанням більш ніж на 120 днів позичальник повинен сплатити штраф в розмірі 250 грн. + 5% від суми позову. Таким чином, сторони узгодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін внесення щомісячних платежів, що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі цього договору. Відповідач заявила клопотання про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові. З приводу застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного. Відповідно до ст.256 ЦПК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України). У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Такий правовий висновок висловлено у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі № 6-2322цс16. З наданого суду розрахунку заборгованості за кредитним договором б/н від 11.07.2008 року вбачається, що останній платіж відповідача мав місце 12.11.2014 року (поповнення карти в терміналі самообслуговування). Згідно ст.264 ЦК України: «1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. 2. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. 3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.» Отже, 12.11.2014 року, відповідач, поповнивши карту в терміналі самообслуговування, вчинила дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, а тому, перебіг позовної давності по кожному з періодичних платежів розпочався заново. Після вказаної дати будь-які платежі від відповідача не надходили, що спонукало АТ КБ «Приват Банк» 26 червня 2017 року звернутись в суд з позовом про стягнення заборгованості. Отже, загальний строк позовної давності позивачем не пропущений. Безпідставним є посилання відповідача на те, що їй не було відкрито картковий рахунок, оскільки ОСОБА_2 отримала кредитну картку за номером картки НОМЕР_1 та на вказаній картці акумулювались кредитні кошти, які були надані АТ КБ «Приват Банк» та якими відповідач користувалась, як шляхом зняття готівки, так і шляхом оплати карткою за придбані товари. При цьому, відповідач також здійснювала погашення кредиту, шляхом внесення готівкових коштів на картку, відкриту АТ КБ «Приват Банком». Як видно з наданого позивачем розрахунку та виписки з рахунку, рух грошових коштів між сторонами, зумовлений укладеним між ними договором, був достатньо індивідуалізований і прив`язаний до відповідача для того щоб можливо було зробити висновок про існування заборгованості та її розмір. Відповідач належним чином не виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, несвоєчасно погашала заборгованість перед банком за кредитом та відсотками, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість за тілом кредиту та заборгованість за відсотками за користування кредитом. Заборгованість за тілом кредиту в сумі 4602,12 грн. підтверджена випискою з рахунку, яку надав позивач. Відповідач не надала докази, які спростовують існування цієї заборгованості та її розмір. Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за тілом кредиту, яка становить 4602,12 гривень. Стосовно відсотків за користування кредитом суд зазначає наступне. Як встановлено судом, відповідач, підписавши та оформивши заяву на видачу кредитної картки, ознайомилась з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, що засвідчила своїм підписом у заяві. Відповідно до ч.1 ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно ч.3 ст.1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині четвертій ст.1056-1 ЦК України зазначено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові. Як вбачається з розрахунку заборгованості розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами становив спочатку 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, починаючи з 01.01.2013 відсоткова ставка складала 30,00 % на рік, з 01.09.2014 року процентна ставка становила 34,80 % на рік та з 01.04.2015 року по 31.05.2017 (кінцева дата зазначена у розрахунку заборгованості) процентна ставка складала 43,20%. Відповідач засвідчила своїм підписом у заяві на відкриття кредитної лінії розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами 36,00% на рік. Позивач не довів, що він повідомив відповідача про збільшення розміру процентної ставки, тому одностороннє збільшення ним такого розміру є незаконним. Отже, з відповідача слід стягнути відсотки, які діяли на момент укладення кредитного договору, тобто 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач пояснював, що право змінювати процентну ставку надано йому Умовами та Правилами надання банківських послуг, з якими відповідач була ознайомлена під час укладення договору. Однак, позивач не зафіксував у належний спосіб чинну на момент укладення договору редакцію згаданих Умов та Правил і, обґрунтовуючи свої вимоги, використовує редакцію Умов та Правил, яка діє на момент розгляду справи у суді. При цьому, як видно зі змісту заяви відповідача про відкриття кредитної лінії, згадані Умови та Правила були надані останній для ознайомлення у письмовому вигляді. Позивач не надав суду згадані Умови і Правила у редакції, в якій він надавав їх для ознайомлення відповідачу під час укладення договору, тому встановити, про що саме домовились сторони, крім умов, зазначених безпосередньо у заяві про відкриття кредитної лінії, зараз неможливо. До того ж, у згаданій заяві відповідач не брала на себе зобов`язання виконувати згадані Умови та Правила незалежно від редакції, у якій вони викладені. Вона погодилась лише на умови, викладені в згаданих Умовах і Правилах, які були надані їй у письмовому вигляді під час укладення договору. Виконувати змінені в майбутньому Умови та Правила вона не погоджувалась. Як вбачається з наданих позивачем виписки з рахунку, розрахунку суми заборгованості за кредитним договором б/н від 11.07.2008 року станом на 31 травня 2017 року, позивач з 2008 року користувалась кредитною карткою, як шляхом зняття готівки так і шляхом внесення готівкових коштів на картку. Поряд з цим, з розрахунку видно, що в графі «сальдо поточної заборгованості» станом на 22.11.2013 року стоїть «0», тобто заборгованість відсутня. В графі «сальдо простроченої заборгованості» станом на 11.12.2013 року стоїть «0», тобто заборгованість відсутня (пільговий період згідно умов кредитного договору становить 30 днів). Тобто, відповідач станом на 22.11.2013 року повністю погасила існуючу заборгованість за кредитним договором. Прострочена заборгованість у відповідача утворилася з 31.12.2013 року, а тому, саме з вказаної дати у позивача виникло право на нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Отже, заборгована відповідачем суми процентів, виходячи із відсоткової стави 36 % річних, відповідно до формули: сума заборгованості за кредитом х відсоткову ставку : 100 = сума річних процентів; сума річних процентів : 360 днів у році = сума процентів за один день; сума процентів за один день х кількість днів у відповідному місяці = сума процентів за відповідний місяць, складатиме: -сума заборгованості за кредитом (4602,12 грн.) х відсоткову ставку (36% річних) : 100 = сума річних процентів, тобто 1656,76 грн.; -сума річних процентів (1656,76 грн.) : 360 днів у році = сума процентів за один день, тобто 4,60 грн.; -сума процентів за один день (4,60 грн.) х кількість днів у відповідному місяці = сума процентів за відповідний місяць: За 31.12.2013 року сума процентів за один день складає 4,60 грн. За січень 2014 року, згідно зазначеної формули обрахунку сума процентів за місяць складає 142,60 грн.; за лютий 2014 року 128,80 грн., за березень 2014 року 142,60 грн., за квітень 2014 року 138 грн., за травень 2014 року -142,60 грн., за червень 2014 року 138 грн., за липень 2014 року 142,60 грн., за серпень 2014 року 142,60 грн., за вересень 2014 року 138 грн., за жовтень 2014 року 142,60 грн., за листопад 2014 року 138 грн. та за грудень 2014 року 142,60 грн., а всього 1679 грн. За січень 2015 року, згідно зазначеної формули обрахунку сума процентів за місяць складає 142,60 грн.; за лютий 2015 року 128,80 грн., за березень 2015 року 142,60 грн., за квітень 2015 року 138 грн., за травень 2015 року -142,60 грн., за червень 2015 року 138 грн., за липень 2015 року 142,60 грн., за серпень 2015 року 142,60 грн., за вересень 2015 року 138 грн., за жовтень 2015 року 142,60 грн., за листопад 2015 року 138 грн. та за грудень 2015 року 142,60 грн., а всього 1679 грн. За січень 2016 року, згідно зазначеної формули обрахунку сума процентів за місяць складає 142,60 грн.; за лютий 2016 року 133,40 грн., за березень 2016 року 142,60 грн., за квітень 2016 року 138 грн., за травень 2016 року -142,60 грн., за червень 2016 року 138 грн., за липень 2016 року 142,60 грн., за серпень 2016 року 142,60 грн., за вересень 2016 року 138 грн., за жовтень 2016 року 142,60 грн., за листопад 2016 року 138 грн. та за грудень 2016 року 142,60 грн., а всього 1683,60 грн. За січень 2017 року, згідно зазначеної формули обрахунку сума процентів за місяць складає 142,60 грн.; за лютий 2017 року 128,80 грн., за березень 2017 року 142,60 грн., за квітень 2017 року 138 грн., за травень 2017 року -142,60 грн., а всього 694,60 грн. Тобто, сума відсотків, яка підлягає до стягнення, складає 5740,80 грн. В частині вирішення позовних вимог про стягнення штрафів (фіксованої частини та процентної складової) та пені суд керується наступним. Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника на підставі закону невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України). За положеннями ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Таким чином, відповідно до вимог ст.549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15. За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача штрафів. Щодо стягнення пені, суд керується наступним. Частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Таким чином, в частині вимог про стягнення пені суд застосовує спеціальну позовну давність в один рік, тому з ОСОБА_2 , як позичальника, в користь позивача, як кредитора, підлягає стягненню пеня за один рік в сумі 1200 грн., виходячи з такого розрахунку: розмір пені за один місяць (100 грн.) х 12 місяців = 1200 грн. Таким чином, заявлені ПАТ КБ «Приват Банк» позовні вимоги підлягають до задоволення частково і з відповідача в користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом в сумі 4602,12 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 5740,80 грн., пеня в сумі 1200 грн., всього 11542,92 грн. Позивач вправі був після скасування заочного рішення, з огляду на нові для нього доводи відповідача, подати нові докази, в тому числі і виписку з рахунку. Відповідач, укладаючи кредитний договір, знайомилась з довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду, викладеною російською мовою, і остання обставина не перешкодила їй цей договір укласти. Позивач запропонував мову документу, відповідач на використання цієї мови погодилась, а отже, жодних перешкод для сприйняття відповідачем змісту документу не виникло. Тому, не можуть виникнути такі перешкоди і зараз. Чинний закон не забороняє укладати цивільно-правові договори і використовувати у ході їх виконання документи, викладені зрозумілою для обох сторін мовою. Укладений сторонами договір є, за своєю суттю, договором приєднання. Тобто, у цьому випадку, позивач запропонував для невизначеного кола осіб умови надання кредиту. Відповідач, заповнивши заяву, яка містить необхідну інформацію і істотні умов кредитного договору, без яких він не може бути укладений, засвідчила підписом свою згоду на укладення кредитного договору на умовах, зазначених у цій заяві. Тобто, прийняла пропозицію позивача укласти договір на заздалегідь визначених і однакових для всіх, хто забажав приєднатися, умовах. Інша справа, що позивач не подбав про фіксацію редакції Умов і Правил, яка діяла на момент укладення договору, і тепер, через це, неможливо встановити, які умови договору, укладеного між сторонами, крім тих умов, які зазначені безпосередньо у заяві, є чинними для сторін. Використовувати для цього діючу нині редакцію Умов і Правил недопустимо. Отже, кредитний договір між сторонами укладений і укладений на умовах, зазначених безпосередньо у заяві відповідача про приєднання. Наданої позивачем інформації перед укладенням договору було достатньо для того, щоб відповідач прийняла рішення про його укладення. Відповідач не довела, що позивач навмисно приховував потрібну для неї інформацію чи перешкоджав якимось чином її отримати. Тому суд твердження відповідача про непроведення переддоговірної роботи відхиляє. Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з такого. При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1600 грн., що підтверджується платіжним дорученням. Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 36 постанови від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснив, що вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом N 3674-VI). Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 61459,44 грн. Суд вважає доведеним позов на суму 11542,92 грн., отже позов задоволено на 18,78 %. При подачі позову позивач сплатив судовий збір в розмірі 1600 грн. Таким чином, з ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути 300,48 грн. судового збору, виходячи із наступного розрахунку: 1600 грн. х 18,78 % = 300,48 грн. Керуючись ст.ст.7-10, 12, 13, 142, 206, 247, 259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, ст.ст.258, 525, 526, 530, 549, 551, 610, 626, 627, 1049, 1054 ЦК України, суд, В И Р І Ш И В : Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,мешканки АДРЕСА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_2 )в користьАкціонерного товариствакомерційний банк«ПриватБанк» (МФО305299,код ЄДРПОУ14360570,рахунок № НОМЕР_3 ) заборгованість за договором б/н від 11.07.2008 року станом на 31.05.2017 року в сумі 11542 (одинадцять тисяч п`ятсот сорок дві) гривні 92 копійки. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) в користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_3 ) понесені судові витрати у сумі 300 (триста) гривень 48 копійок. В решті позову відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. Головуючий: С. Л. Панасюк
  11. Лев
    Бывают исключения, но нередко с посторонней помощью...
  12. хервам анеипотеку
    Сейчас судьи не очень то и аресты накладывают по таким искам. Может стоит попробывать получить обеспечение путем запрета (пользование, проникновение и тд), и в случае получения такого определения суда также заменить замки и ждать "гостей".
  13. Last week
  14. ais
    ...не правда ли товарищь Берия.. (с) потому что.... т.к. но ведь отбор то прошли из &уевой тучи профи... ПС. ...надежда умирает...вера тает...блекнет даже любовь... И ловишь себя на мысли, что готов продать душу кому угодно и поступить в разрез своим канонам... чтобы что то изменить в этой стране и подарить своим детям эту самую надежду, веру и любовь...
  15. centurion
    Вот непонятно, на основании данного решения есть ли основания считать НПА, принятые ВР во время отсутствия коалиции такими, что не прошли голосование.
  16. Bolt
    Всё надо пробовать, у нас сейчас ВС непредсказуемый и неопытный, только месяц как судьи работают многие, вон Привату даже по малозначной справе вопреки норме ЦПКУ открыли провадження...
  17. у.zaporozhskiy
    Кто пробовал на практике обеспечивать иск о признании противоправным и отмене решения госрегистратора о регистрации права собственности на предмет ипотеки в пользу ипотекодержателя на основании ипотечной оговорки путем вселения должника или ипотекодателя в квартиру? Ситуация, что должник приехал с командировки, его квартиру опечатали и поставили под охрану.
  18. у.zaporozhskiy
    Нужно, что бы сроки восстановили. Как я понимаю, шансы невелики?
  19. ANTIRAID
    Как всегда, все зависит от того, мы покупаем или продаем
  20. Bolt
    В данном случае это не имеет значения...
  21. у.zaporozhskiy
    Незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки; Учасник дела появляется лишь на заседании 16.04.2016 и уведомляется о судебном заседании 16.06.2016, на котором выноситься решение, но без его участия. В матриалах дела нет доказательств того, что полный текст решения направлялся почтой. Какие шансы на то, что Верховный Суд возобновит сроки кассационного производства, несмотря на норму ч. 3 ст. 394 ЦПК Украины? У кого и как на практике поступал Верхвоный Суд?
  22. Ruslan27 Ruslan27 joined the community
  23. ANTIRAID
    Моя оценка решению приведена в статье: https://antiraid.com.ua/articles/blagodarya-nbu-fgvfl-i-kabminu-ukraintsy-v-tretij-raz-zaplatyat-za-privatbank/ Свое решение суд аргументировал следующим: Приватбанк был неправомерно отнесен к категории неплатежеспособных. На момент отнесения банка к категории неплатежеспособных инспекторская проверка регулятором банка не была завершена, ее результат не был оформлен отчетом в установленном порядке. Само решение принято на основании докладных записок, что не предусмотрено законодательством. Не была установлена недостаточность капитала как основание для отнесения банка к неплатежеспособным. При этом выводы относительно соблюдения или несоблюдения банком нормативов должны быть подтверждены выводом аудиторской компании, согласованной Нацбанком. Однако НБУ не предоставил доказательств привлечения аудиторов. В отдельном анализе финансово-хозяйственной деятельности банка, проведенного ООО «Эрнст энд Янг Аудиторские услуги», прямо было указано, что результаты анализа не представляют полной проверки результатов диагностического исследования банка. Также указано, что этот экспресс-анализ не является отчетом оценки. Однако именно эти непроверенные и нескорректированные данные были положены в основу вывода НБУ об уменьшении размера регулятивного капитала и необходимости докапитализации. Кроме того, НБУ для вывода о недостаточности капитала по состоянию на октябрь 2016 года применил постановление, не существовавшее на момент такого вывода. Из более 40 участников банка только двое, а именно Боголюбов и Коломойский, направили письмо о невозможности обеспечить достаточный уровень капитализации и рассмотреть возможность капитализации государством. Однако это прямо противоречит законодательству. Кроме того, обстоятельства служившие как основания для капитализации (а именно не погашенные кредиты) были устранены. Таким образом, и самих обстоятельств, служивших основание для докапитализации, не существовало. Кроме того, в решении указано и на наличие угроз акционерам банка со стороны должностных лиц НБУ, требовавших предоставить такое письмо, в связи с чем расследуется уже два уголовных дела. В нарушение прямых норм законодательства при покупке банка государством не произошел обмен облигаций внутреннего денежного займа на акции, а покупка произошла за бюджетные средства самим Минфином. Что само по себе уже отдельное грубейшее нарушение. В нарушение норм законодательства ФГВФЛ установил размер докапитализации без привлечения международной аудиторской компании для проведения оценки финансового состояния банка. Фактически определение размера докапитализации было осуществлено не предварительно, а уже на этапе национализации банка, без привлечения международной аудиторской компании. Таким образом, Кабмин, в нарушение прямых норм законодательства, принял решение о покупке акций Приватбанка государством за одну гривну без соответствующего вывода ФГВФЛ. Ссылки представителей Кабмина на решение СНБОУ о якобы обязательстве национализировать банк суд посчитал неприемлемыми, поскольку в самом решении указывается всего лишь о необходимости Кабмину рассмотреть предложение НБУ относительно капитализации банка за счет государства в установленном законодательством порядке. Также суд посчитал необоснованным и ссылку представителей Кабмина на решение Совета по финансовой стабильности еще от 02.03.2016 года, в то время когда национализация происходила 19 декабря 2016, то есть через 9 месяцев. При этом по состоянию на 2 декабря 2016 сам Нацбанк в своем отчете указал об отсутствии угрозы финансовой и банковской системе страны.
  24. ANTIRAID
    Окрім того, як вбачається зі сторінки 18 Звіту про інспектування, розміру НКР у розмірі 159,0 млрд. грн за трансформованими кредитами розрахований на підставі припущень про нездійснення обслуговування кредитів в майбутньому, що ґрунтується на недостатності у позичальників грошових потоків. Також як зазначено на сторінці 19 Звіту від 30 січня 2017 року, результати розміру НКР та потреб в додатковому капіталі отримані ТОВ «Ернст енд Янг Аудиторські послуги» та інспектуванням загалом корелюють незважаючи, що отримані на підставі різного обсягу операцій. Так за даними зовнішнього аудиту, обсяг непокритого ризику становить 159,9 млрд. грн, що призводить до додаткової потреби в капіталізації Банку в сумі 146,4 млрд. грн., а інспектування -159,0 млрд. грн та 147,05 млрд. грн. Окрім того, в розділі IV Звіту від 30 січня 2017 року «Аналіз операційної діяльності позичальників та спроможність підприємства для його погашення» зазначено, що наявні ознаки події дефолту у відповідності до пункту 5 статті 166 Постанови № 351. У рішенні Національного банку України від 18 грудня 2016 року № 498-рш/БТ зазначено, що за матеріалами інспекційної перевірки станом на 01 грудня 2016 року було встановлено, що визнаний Банком розмір кредитного ризику є недостатнім та не відповідає вимогам Положення № 23. Водночас, Національний банк України констатував, що за Положенням № 23 алгоритм розрахунку кредитного ризику за новими кредитами є сприятливим, оскільки базується на відсутності негативної кредитної історії позичальників (сторінка 10, 12 Звіту від 30 січня 2017 року). Разом з цим, у Звіті від 30 січня 2017 року «Загальним огляд» зазначено, що розмір кредитного ризику з урахуванням вимог Постанови № 23 за станом на 01 грудня 2016 року за трансформованим корпоративним кредитним портфелем у розмірі 126,9 млрд. грн. становить 63,4 млрд. грн. за даними Банку -8,8 млрд. грн. Непокритий кредитний ризик за станом на 14 грудня 2016 року становить 55,1 млрд. грн., а тому обсяг регулятивного капіталу за станом на 14 грудня 2016 року має від'ємне значення ("-" 28,8 млрд. грн., за даними Банку "+" 32,8 млрд. грн.). В той же час, на сторінці 10 Звіту від 30 січня 2017 року зазначено, що «основною причиною збільшення інспектуванням кредитного ризику є неврахування у вигляді майнових прав на поставку товарів за контрактами, які є неприйнятним забезпеченням з огляду на відсутність підтвердження очікуваних майбутніх грошових потоків від застави передоплатою цих товарів». При цьому, в цій частині зроблено посилання, що така позиція Національного банку України, викладена у рішенні Координаційного комітету з моніторингу та контролю за проведенням діагностичного обстеження банків від 29 вересня 2015 року - «Майнові права на інші товари можуть слугувати прийнятним забезпеченням за кредитами лише за умови, що очікувані майбутні грошові потоки за цим видом забезпечення підтверджені передоплатою цих товарів». Як наголошує позивач, Координаційний комітет з моніторингу та контролю за проведенням діагностичного обстеження банків, відповідно до Положення про Комітет, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 260 від 15 квітня 2015 року, не має повноважень тлумачити, змінювати вимоги Положення № 23. Приписами п. 1 ч. 1 статті 15 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що Національний банк приймає рішення про делегування частини своїх повноважень окремим комітетам Правління Національного банку, передбаченим частинами четвертою та п’ятою статті 17 цього Закону. Відповідно до ч.ч. 4, 5 статті 17 Закону України «Про Національний банк України», правління Національного банку мас право утворити Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем та делегувати йому повноваження щодо здійснення банківського регулювання та нагляду, в тому числі застосування до банків та інших осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, заходів впливу (санкцій), передбачених законами України, крім заходів, передбачених пунктами 11-1-13 частини першої статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Правління Національного банку має право утворити Комітет з управління активами та пасивами Національного банку та делегувати йому повноваження щодо прийняття рішень з питань управління активами і пасивами, у тому числі золотовалютним резервом України, забезпечення моніторингу ризиків і фінансових результатів за операціями з активами і пасивами Національного банку. Аналіз наведених норм свідчить про відсутність у Координаційною комітету з моніторингу та контролю за проведенням діагностичного обстеження банків повноважень змінювати/доповнювати/роз’яснювати нормативно-правові акти Національного банку України, і цього також не спростовано відповідачами, відтак розрахунок кредитного ризику на підставі рішення Координаційного комітету, як і подальший розрахунок від'ємного значення капіталу є необґрунтованим. Окрім цього, рішення Правління Національного банку України №498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року містить посилання на те, що від'ємний розмір капіталу "-" 28,8 млрд. грн. встановлено на 01 грудня 2016 року, в той час, як лише зі Звіту від 30 січня 2017 року вбачається, що такий розмір визначений на 14 грудня 2016 року. Водночас, посилання у Рішенні № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року щодо наявності під ємного значення капіталу за кредитами згідно з Постановою № 103/БТ від 23 лютого 2016 року визнається судом безпідставним, оскільки Банк на виконання рішення Національного банку України № 323/БТ внаслідок проведення трансформації кредитного портфеля погасив кредити, які існували за корпоративним кредитним портфелем на момент прийняття постанови № 103/БТ, тобто виходячи з вищезазначених норм Положення № 23 відсутні підстави для оцінки ризиків за погашеними кредитами та розрахування за ними непокритого кредитного ризику. Відтак, висновок Національного банку України про від'ємне значення регулятивного капіталу 28,8 млрд. грн. є необґрунтований. Разом з цим, Закони України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», якими безпосередньо врегульовані спірні правовідносини, і в межах яких, зокрема мас діяти Національний банк України, не містять такої форми легалізації результатів діагностичного обстеження проведеного ще у 2015 році без залучення аудиторської фірми, як перевірка результатів діагностичного обстеження згідно постанови № 260 станом на 01 квітня 2015 року, актуалізація таких висновків станом на 01 жовтня 2016 року. Слід зазначити, що покладення в основу оскаржуваного рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року № 498-рш/БТ висновків актуалізованих даних діагностичного обстеження, складення якого не передбачено законодавством, не може бути належним і допустимим доказом встановленого обсягу непокритого кредитного ризику, на який зменшується капітал та додаткової потреби в капіталізації Банку. Більше того, як вбачається з рішення Національного банку України від 18 грудня 2016 року № 498-рш/БТ, до уваги були прийняті актуалізовані висновки станом на 01 жовтня 2016 року, якими визначено зовсім інші цифри щодо потреби в капіталізації Банку порівняно з встановленими на 01 квітня 2015 року, проте, Національним банком України не було застосовано приписи статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», яка відповідно до статті 8 Прикінцевих Положень, визначає, що па період його дії закони України та інші нормативно-правові акти у сфері банківської діяльності діють з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, та не надано Банку строку для подання програми докапіталізації, як і не надано строку для надання такої програми за даними визначеними станом на 01 грудня 2016 року та на 14 грудня 2016 року. Згідно з пп. 3 п 3 статті 3 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», у разі якщо банк не надав програму капіталізації/план реструктуризації банку, що відповідає вимогам Національного банку України, або учасники банку не спроможні забезпечити рівень капіталізації, передбачений частиною першою ціп статті, Національний банк України приймає рішення, зокрема про піднесення банку до категорії неплатоспроможних із застосуванням процедур, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Так, з рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року №498-рш/БТ вбачається, що наведена норма Закону застосована Національним банком України, виходячи з наявності листа Коломойського І.В. та Боголюбова Г.Б. від жовтня 2016 року, в якому останні зважаючи на неспроможність забезпечити відповідний рівень капіталізації банку у встановлені строки звернулись з пропозицією розглянути можливість капіталізації Банку державою відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків». В свою чергу, статтями 2, 14 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що учасники банку - це засновники банку, акціонери банку, який є публічним акціонерним товариством, і пайовики кооперативного банку; учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Відтак, пп. 3 п. 3 статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків» передбачає, що підставою для застосування Національним банком України заходів впливу, зокрема, у вигляді визнання банку неплатоспроможним мас бути підтверджена неможливість забезпечення капіталізації банку учасниками банку, яких, на той момент, у Банку налічувалось більше 40. Окрім цього, лист від жовтня 2016 року стосується капіталізації за постановою Правління Національного банку України № 103/БТ, проте, як вже зазначалось, кредити за кредитним портфелем, які були досліджені під час діагностичного обстеження 2015 року, були погашені внаслідок трансформації кредитного портфеля, тому на момент вжиття Національним банком України заходів впливу не існувало листів учасників банку, які б підтвердили неспроможність забезпечити відповідний рівень капіталізації виходячи з нового, трансформованого на вимогу Національного банку України, кредитного портфелю. Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного рішення № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року були відсутні належні та допустимі докази недостатності капіталу Банку станом на 01 грудня 2016 року, що виключало прийняття рішення про неплатоспроможність як за пп. 3 п. 3 статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», так і за п. 2 ч. 1 статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Щодо посилань відповідача-1 на лист власників істотної участі у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», в тому числі позивача, від 16 грудня 2016 року щодо стану виконання зобов'язань по капіталізації банку, в якому, в тому числі, висловлювалась пропозиція по здійсненню капіталізації банку державою відповідно до вимог Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», суд враховує позицію самого позивача про те, що такий лист був наданий позивачем внаслідок тиску і про здійснення зазначеного тиску, в тому числі із застосуванням погроз з боку посадових осіб НБУ, заявлено правоохоронним органам акціонерами та колишнім керівництвом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як свідками в ході розслідування кримінальних проваджень №42017000000001823 та № 52017000000000153. При цьому, суд погоджується з доводами позивача про те, що обставини здійснення досудового слідства у вказаних кримінальних провадженнях щодо доведення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до неплатоспроможного стану, фальсифікації фінансових документів тощо, не спростовує того факту, що у таких кримінальних провадженнях, з урахуванням заяви Коломойського І.В. про тиск з боку посадових осіб НБУ, внаслідок якого, зокрема, були підписаний вказаний лист, з'ясовуються та є предметом розслідування і обставини здійснення цього тиску. Більше того, в розумінні вимог ч. 2 статті 74 КАС України, такий лист власників істотної участі у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є недопустимим доказом щодо питання достатності розміру капіталу Банку та, відповідно, наявності підстав для віднесення його до категорії неплатоспроможних, оскільки наявність такого документу законодавчо не визначена в якості підстави для прийняття рішень щодо неплатоспроможності Банку, на відміну від звіту за наслідками його інспекційної перевірки - належного документального підтвердження фактів допущених Банком порушень. Беручи до уваги наведені обставини та відповідні їм положення законодавства, суд вважає безпідставним та таким, що відбулось з порушенням встановленого законом порядку, віднесення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до категорії неплатоспроможних. Відповідно, протиправними та такими, що підлягають скасуванню в судовому порядку є оскаржувані рішення відповідача-1 від 18 грудня 2016 року № 498-рш/БТ про віднесення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до категорії неплатоспроможних та № 499-рш/БТ про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, оскільки вони ґрунтуються неправомірних висновках про неплатоспроможність ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Вирішуючи питання дотримання вимог закону при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» зі змінами, яка також була прийнята у зв’язку з віднесенням Банку до категорії неплатоспроможних, безпідставність чого була встановлена вище, суд додатково вважає за необхідне зазначити наступне. Національним банком України до матеріалів справи було долучено, зокрема, рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року № 499-рш/БТ «Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави» та текст самої Пропозиції з додатками. З тексту Пропозиції вбачається, що Національний банк України визначив, що банк відповідає критеріям, встановленим п. 6 Порядку придбання акцій банків в обмін на облігації внутрішньої державної позики, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2014 року № 632 «Про затвердження Порядку придбання акцій банків в обмін на облігації внутрішньої державної позики». При цьому, НБУ пропонував розглянути виведення неплатоспроможного Банку з ринку у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме шляхом продажу Банку інвестору в особі держави. Відповідно до вимог статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», держава в особі Міністерства фінансів України або в особі банку, в якому держава є власником частки понад 75 відсотків акцій (крім санаційного банку), має право брати участь у виведенні з ринку неплатоспроможного банку, що відповідає критеріям, визначеним Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України, у спосіб, визначений пунктами 3-5 частини другої статті 39 цього Закону. Рішення про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, визначений пунктом 3 частини другої статті 39 цього Закону, приймає Кабінет Міністрів України за пропозицією Національного банку України, в якій зазначаються обсяг активів і зобов'язань. Рішення про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, визначений пунктом 4 або 5 частини другої статті 39 цього Закону, приймає Кабінет Міністрів України за пропозицією Національного банку України, в якій зазначаються спосіб виведення банку з ринку за участю держави та розрахунки мінімальної потреби в капіталі з урахуванням можливості обміну необтяжених грошових зобов'язань банку перед пов'язаними особами, а також необтяжених грошових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами, що не пов'язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб на акції додаткової емісії. Ця пропозиція повинна також містити розрахунок можливої потреби у додатковій капіталізації банку з урахуванням консервативних сценаріїв економічного розвитку, визначених Національним банком У країни. У день прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку копія рішення передається до Фонду. Про прийняте рішення Кабінет Міністрів України повідомляє на своєму офіційному веб-сайті не пізніше наступного дня після дня запровадження тимчасової адміністрації. Отже, та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виведення державою з ринку банку відбувається лише у відношенні неплатоспроможного банку, що відповідає критеріям, визначеним Кабінетом Міністрів України за погодженням з НБУ. у спосіб, зокрема, продажу неплатоспроможного банку інвестору. Відтак, для прийняття КМУ рішення про виведення з ринку банку державою обов'язково мас передувати процедура винесення Національним Банком України банку до категорії неплатоспроможних та відповідність такого банку критеріям, визначеним КМУ за погодженням з НБУ. Таким чином, перш ніж визначати, що Міністерство фінансів України має право брати участь у виведенні з ринку неплатоспроможного банку та прийняти відповідну постанову на підставі статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Кабінет Міністрів України мав встановити чи відповідає ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» критеріям, визначеним Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України. У пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, яка затверджена рішенням правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року №499-ршБТ, має місце посилання на те, що Національним банком України надаються Висновки про відповідність Банку критеріям, визначеним п. 6 Порядку придбання акцій банків в обмін на облігації внутрішньої державної позики, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2014 року №632 «Про затвердження Порядку придбання акцій банків в обмін на облігації внутрішньої державної позики». Згідно з п. 1 Порядку придбання акцій банків в обмін на облігації внутрішньої державної позики, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2014 року №632 «Про затвердження Порядку придбання акцій банків в обмін на облігації внутрішньої державної позики» вбачається, що цей Порядок визначає механізм придбання акцій додаткової емісії банку в обмін на облігації внутрішньої державної позики державою в особі, зокрема Мінфіну - у разі капіталізації: неплатоспроможного банку, якщо держава бере участь у його виведенні з ринку; банку, в якому держава володіє часткою понад 75 відсотків (крім санаційного банку), в тому числі того, що бере участь у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; банку з недостатнім рівнем капіталу. Придбання акцій здійснюється за пропозицією Національного банку на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Отже, цей Порядок визначає критерії у разі придбання акцій в обмін на облігації внутрішньої державної позики державою. Разом з тим, у випадку з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» жодного обміну облігацій внутрішньої державної позики не відбувалось, оскільки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року 961 Держава в особі Міністерства фінансів України лише придбала акції ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у повному обсязі за одну гривню, тобто не за рахунок облігацій внутрішньої державної позики, а за бюджетні кошти Міністерства фінансів України. Випуск та розміщення облігацій внутрішньої державної позики щодо ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відбувся вже після того, як Банк був виведений з категорії неплатоспроможних, як це і передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961, відтак в будь-якому випадку Порядок придбання акцій банків в обмін на облігації внутрішньої державної позики не міг бути застосований у даному випадку. Таким чином, оскаржувана постанова відповідача-2 є такою, що прийнята всупереч наведених вимог законодавства, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині. Крім того, суд додатково звертає увагу на те, що, як вбачається з преамбули Постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961, підставою її прийняття стало, в тому числі, рішення Ради з фінансової стабільності та зобов'язання власників істотної участі банку (лист від 16 грудня 2016 р.), проте ні рішення Ради з фінансової стабільності, ні будь-які листи власників не могли бути підставою для прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, оскільки і наявність таких документів не була визначена підставою для прийняття рішення про виведення банку з ринку у відповідності до пункту 5 статті 39, статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Більше того, відповідно до ч. 5 статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд у день отримання рішення Кабінету Міністрів України перед здійсненням капіталізації банку за участю держави приймає рішення про залучення міжнародно визнаної аудиторської фірми для проведення у тримісячний строк оцінки фінансового стану банку, визначення капіталу банку та потреби у його додатковій капіталізації з урахуванням консервативних сценаріїв економічного розвитку, визначених Національним банком України. Аналогічні вимоги встановлено п. 4.17 глави 4 розділу II, п. 1.19 глави 1 розділу III Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку. Разом з тим, відповідно до оскаржуваної Постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961 вже на етапі прийняття рішення про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку було встановлено необхідний розмір обсягу додаткової капіталізації Банку в розмірі 116 800 000 000 грн. Тобто визначення обсягів необхідної додаткової емісії було прийняте вже на етапі націоналізації Банку без залучення аудиторської фірми. Крім того, п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961 було передбачено, що держава в особі Міністерства фінансів придбаває акції ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у повному обсязі за одну гривню. Відповідно до ч. 6 статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», до здійснення внеску до статутного капіталу Фонд: зобов'язаний повністю сформувати резерви банку на покриття збитків за активними банківськими операціями, у тому числі з урахуванням ризиків неповернення кредитів пов'язаними особами, ґрунтуючись на висновках та інформації, що надійшли від Національного банку України; має право розпорядитися необтяженими грошовими зобов'язаннями банку перед пов'язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов'язаннями перед юридичними та фізичними особами, що не пов'язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб шляхом обміну зазначених зобов'язань на акції додаткової емісії банку. Якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов'язань на акції додаткової емісії банку залишається від'ємним чи нульовим, Фонд продає акції неплатоспроможного банку Міністерству фінансів України у повному обсязі за одну гривню. Кошти від продажу неплатоспроможного банку спрямовуються на поповнення коштів Фонду. Якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов'язань на акції додаткової емісії банку є позитивним, Фонд продає акції неплатоспроможного банку Міністерству фінансів України повністю або частково на умовах відстрочення платежу. У такому разі ціна акцій визначається протягом трьох місяців за результатами проведеної за рахунок банку на вимогу Міністерства фінансів України оцінки справедливої вартості активів та зобов'язань банку із залученням міжнародно-визнаної аудиторської фірми. У п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 961 від 18 грудня 2016 року урядом вже було вирішено продати акції Банку державі в повному обсязі за 1 гривню. На день прийняття вищевказаного рішення формування резервів та обміну зобов'язань на акції додаткової емісії Банку ФГВФО не могли навіть бути проведені. Отже, можна припустити, що внаслідок проведення таких встановлених законодавством операцій капітал банку міг набути і позитивного значення, а тому ціна продажу могла бути іншою. Вищевказані дії КМУ свідчать про порушення встановлених законодавством вимог щодо викупу Банку інвестором - державою без проведення оцінки економічного стану Банку і реалізації законної процедури виведення банку з ринку. Отже, вбачається порушення Кабінетом Міністрів України вимог статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в частині прийняття рішення про придбання акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» державою за одну гривню без відповідного висновку Фонду щодо від'ємного чи нульового значення капіталу банку. Кабінет Міністрів України у наданому суду відзиві на адміністративний позов наголошує, що саме Рада національної безпеки і оборони України встановила обов'язок для Кабінету Міністрів України прийняти таку постанову. Разом з тим, суд критично оцінює такі доводи відповідача-2, оскільки в рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 18 грудня 2016 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників», яке введено в дію Указом Президента України від 18 грудня 2016 року № 560/2016, лише запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути на підставі пропозицій Національного банку України питання щодо капіталізації за участю держави в установленому законодавством порядку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Щодо посилання Кабінету Міністрів України НА те, що метою прийняття оскаржуваної постанови Уряду стало збереження стабільності банківської системи, недопущення поширення негативних настроїв у суспільстві та захисту прав вкладників Банку, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 статті 7-1 Закону України «Про Національний банк України», наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності. Долучений до матеріалів даної справи Витяг з протоколу засідання Ради з фінансової стабільності датований 02 березня 2016 року, тобто задовго до прийняття оскаржуваних рішень у грудні 2016 року, а тому наведені у ньому відомості не могли бути взяті до уваги при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачів Тобто, відповідне рішення Ради з фінансової стабільності щодо наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, на момент прийняття оскаржуваних рішень, в тому числі постанови КМУ, було відсутнє. Більше того, у відповідності до оприлюдненого Національним банком України «Звіту про фінансову стабільність» (схвалено Комітетом з фінансової стабільності Національного банку України 02 грудня 2016 року) не вбачається загрози фінансовій системі країни або банківській системі. З наявних в матеріалах справи копій рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2016 року № 2859 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», від 19 грудня 2016 року № 2864 «Про збільшення статутного капіталу та приватне розміщення акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», від 19 грудня 2016 року № 2886 «Про визнання нікчемними правочинів щодо обтяження грошових зобов'язань ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» перед пов'язаними особами», від 20 грудня 2016 року № 2887 «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», від 20 грудня 2016 року № 2894 «Про припинення повноважень членів правління та ради ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», рішень Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19 грудня 2016 року «Щодо реєстрації випуску та проспекту емісії акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», від 20 грудня 2016 року «Щодо реєстрації звіту про результати приватного розміщення акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», від 28 грудня 2016 року «Щодо реєстрації випуску та проспекту емісії акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», вбачається, що воші були прийняті як наслідок віднесення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до категорії неплатоспроможних та в межах процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави. А оскільки вище судом було встановлена обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішень НБУ та КМУ, якими було віднесено ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до категорії неплатоспроможних та ініційована процедура його виведення з ринку за участю держави, суд вважає такими, що підлягають задоволенню, похідні, в розумінні п. 23 ч. 1 статті 4 КАС України, вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування таких рішень відповідачів 3 та 4. Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити у цьому зв'язку, що, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд мас виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п. 29). Хоча національний суд маг певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Щодо позовних вимог в частині визнання нечинним Договору купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, суд зазначає наступне. Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. Відповідно до п. 16 ч. 1 статті 4 КАС України, адміністративний договір - спільний правовий акт суб’єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб’єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, мас форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону. Отже, враховуючи що Договір купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року укладений за участю суб'єкта владних повноважень на підставі вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», він є адміністративним договором в розумінні наведених положень КАС України. Згідно загальних засад права, визнання договору недійсним/нечинним має наслідок у вигляді двосторонньої реституції, тобто, повернення сторін у стан, який передував укладенню договору - повернення кожною стороною усього отриманого за договором. Відповідно, з цією метою договір має визнаватись нечинним з моменту його укладання. Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, мас право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень або ж інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. З системного тлумачення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 245 КАС України випливає, що ефективним способом захисту прав позивача є визнання Договору № БВ-744/16/13010-05/131 ви 21 грудня 2016 року нечинним з моменту його укладання. При цьому, суд звертає увагу, що при вирішенні даної справи, у відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», були враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені в його постанові від 04 вересня 2018 року по справі № 826/20239/16, в межах якої досліджувались правовідносини, окремі з яких аналогічні тим, що виникли між сторонами в межах даної справи. Окремо варто зауважити, що при перегляді судових рішень. Верховний Суд в справі № 826/20239/16 прийшов до висновку про те, що розгляд таких спорів належать до адміністративної юрисдикції. Зокрема при вирішенні справи № 826/20239/16 Верховний Суд встановив, що Договір від 21 грудня 2016 року № БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій укладений в порядку процедури, регламентованої статтею 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року № 2, Постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року №961 та Плану врегулювання неплатоспроможного банку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 19 грудня 2016 року № 2860. Сторонами за вказаним договором є держава Україна в особі Міністерства фінансів України, від імені якого діє Міністр фінансів України Данилюк О.О., та всі особи, які станом на дату укладання цього договору, є власниками простих іменних акцій банку, від імені яких діє уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку Шевченко А.М., на підставі статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року № 2, Постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961 та Плану врегулювання неплатоспроможного банку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 19 грудня 2016 року № 2860. Крім того, умови вказаного договору затверджені рішеннями суб’єкта владних повноважень - виконавчої дирекції Фонду від 20 грудня 2016 року №№ 2887, 2893. Позовні вимоги про визнання нечинним з моменту укладення договору купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року є похідними від основних вимог про визнання протиправними та скасувати рішень Кабінету Міністрів України, Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Правова оцінка такого договору, зокрема на предмет недійсності, неможлива без дослідження правомірності оскаржуваних рішень відповідачів. Спірність договору, виконання якого, на думку позивача, порушило його права, прямо зумовлена спірністю рішень відповідачів. Саме вони були первинними актами, з яких настали невигідні для позивача правові наслідки. Отже, вимоги про визнання рішень відповідачів протиправними та вимоги про визнання нечинним договору, укладеного на їх виконання та застосування наслідків недійсності випливають одна з одної, є пов’язаними між собою. Окремий розгляд вимог про визнання рішень відповідачів протиправними і визнання недійсними договору, укладеного на їх виконання, робить судовий захист неефективним, та призвів би до невиправданого затягування розгляду справи, що суперечить завданням адміністративного судочинства. З огляду на вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги про визнання недійним договору, укладеного на виконання рішень суб’єктів владних повноважень, обов’язкових для сторін договору, в якому визначені усі істотні умови, належать до адміністративної юрисдикції. Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є заявлені позовні вимоги в частині визнання нечинним з моменту укладення Договору купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року. При розгляді даної справи судом, також враховано наступне. Стаття 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Разом з тим, в межах правовідносин, що склались в даному випадку, позивач у примусовому порядку на підставі відповідних рішень відповідачів був позбавлений прав на належне йому майно, а саме акції ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», що за своєю суттю є конфіскацією майна. Водночас, відповідно до приписів статті 41 Конституції України, яка є нормою прямої дії, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки в даному випадку відсутнє будь-яке рішення суду, на підставі якого відповідачами вчинялись би дії по примусовому вилученню майна позивача, такі дії та рішення відповідачів є протиправними. Відповідно до § 56 рішення Європейського суду з прав людини Nejdet Sahin i Perihan Sahin проти Туреччини, [ВП], №13279/05 від 20 жовтня 2011 року: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом)». Зазначений принцип сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 року), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий бадане між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому' і також відображено у структурі статті 1 Першого протоколу. Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Прессос компанія Нав'єра А.О.» та інші проти Бельгії»). Разом із тим, факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обґрунтування втручання в право власності. Втручання в право власності, у тому числі й основане на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи. Як зазначено в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Застосовуючи зазначену практику Європейського суду з прав людини та вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд приходить до висновку про порушення відповідачами в межах відносин, які досліджуються при розгляді даної адміністративної справи, балансу та рівноваги відносно прав позивача, оскільки обставини справи свідчать, що позивач був протиправно позбавлений права на володіння акціями ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». При цьому суд враховує, що завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Статтею 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність НБУ чи його посадових осіб. Відповідно до ч. 1 статті 72 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України маг право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з мстою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України мас право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк. Згідно з ч. 2 зазначеної статті цього Закону, до осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, належать власники істотної участі у банку та учасники банківських груп. Таким чином, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що відповідно до Закону раїни «Про банки і банківську діяльність» до суб'єктів оскарження рішень та дій НБУ крім банків віднесено й «інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ». При цьому норма статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» сформульована у загальному вигляді - як наділення таких суб'єктів правом на оскарження рішень НБУ без конкретизації предмета оскарження. Крім того, зі змісту статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що в ній не міститься жодних застережень щодо можливості оскарження такими особами лише рішень НБУ, які прямо адресовані цим особам. Тому колегія суддів вважає, що вона поширюється на відносини та випадки, коли рішеннями НБУ порушуються права та законні інтереси також й інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ. Віднесення банків до категорії неплатоспроможних, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», є заходами адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суду з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права». При цьому неодмінною ознакою порушення права особи с зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та або виникнення додаткового обов'язку. Отже, рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення, дія чи бездіяльність прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, і такі рішення, дія чи бездіяльність є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку. З урахуванням викладеного, суд, виходячи з принципу верховенства права та практики Європейського суду з прав людини, вважає, що в даному випадку належність позивачу станом на 18 грудня 2016 року 31 624 473 простих іменних акцій Банку, що складало 41,6572% статутного капіталу банку, свідчить про наявність у позивача права звертатись до суду із вимогами про протиправність оскаржуваних рішень у зв'язку із втручанням органів державної влади, в особі відповідачів, у його права, зокрема право власності, яке закріплено статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Суд вважає, що у зв’язку з переходом Банку у власність держави позивач як акціонер втратив право контролювати органи управління та впливати на їх діяльність, тому він позбавлений можливості звертатись до суду від імені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» для оскарження рішень та дій органів державної влади, які призвели до втрати контролю над банком. Відповідно, це не може бути перешкодою для позивача, як акціонера істотної участі, у реалізації ним права на судовий захист. При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці наді встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України перебачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до вимог ч. 2 статті 2 КАС України, справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Беручи до уваги все наведене вище, суд вважає, що відповідачами були прийняті протиправні рішення, що не відповідають критеріям, визначеним ч. 2 статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог. Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Керуючись статтями 241-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ВИРІШИВ: Адміністративний позов Коломойського Ігоря Валерійовича до Національного банку України, Кабінету Міністрів, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», Міністерство фінансів України - задовольнити повністю. Визнати протиправними та скасувати: Рішення Правління Національного банку України № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року про віднесення ПАТ «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до категорії неплатоспроможних; Рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року №499-рш/БТ про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; Постанову Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» зі змінами; Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2016 року № 2859 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку»; Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 грудня 2016 року №2864 «Про збільшення статутного капіталу та приватне розміщення акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»; Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 грудня 2016 року № 2886 «Про визнання нікчемними правочинів щодо обтяження грошових зобов'язань ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» перед пов'язаними особами»; Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 грудня 2016 року №2887 «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»; Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 грудня 2016 року № 2894 «Про припинення повноважень членів правління та ради ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»; Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19 грудня 2016 року «Щодо реєстрації випуску та проспекту емісії акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»; Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20 грудня 2016 року «Щодо реєстрації звіту про результати приватного розміщення акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»; Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 28 грудня 2016 року «Щодо реєстрації випуску та проспекту емісії акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»; Визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року. Стягнути на користь Коломойського Ігоря Валерійовича понесені останнім судові витрати у розмірі 7 680, 00 грн. (сім тисяч шістсот вісімдесят гривень) солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України, Кабінету Міністрів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII в Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Повний текст рішення складено та підписано 26.04.2019 року. Головуючий суддя І.А. Качур Судді В.І. Келеберда В.В. Амельохін https://thepage.com.ua/exclusive/kak-kolomojskij-ubedil-sudej-otmenit-nacionalizaciyu-privatbanka--tekst-resheniya-suda https://thepage.com.ua/storage/14190/rishennya-imenem-ukraini.docx
  25. ANTIRAID started following Решение ОАСК о незаконности приватизации Приватбанка
  26. ANTIRAID
    ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 18 квітня 2019 року № 826/7432/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Амельохіна В.В. при секретарі судового засідання Денисенко А.В., розглянувши у закритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Коломойського Ігоря Валерійовича Національного банку України Кабінету Міністрів України Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" Міністерство фінансів України про визнання протиправними та скасування рішень, визнання нечинним договору за участі представників сторін: представник позивача: Мойсук Л.А., ; представник позивача: Вінніченко О.О.,   представник відповідача 1 (Нац. комісія з цінних паперів та фондового ринку) Грама Ю.В., ; представник відповідача (КМУ): Полець Д.М.,; представник відповідача (ФГВФО): Шевченко Ю.А.,; представник відповідача (НБУ): Уколов О.Л.,; представник відповідача (НБУ): Григорчук В. І.,; представник відповідача (НБУ): Пріцак І.Є.,; представник третьої особи (МФУ): Іщенко Р.А.; представник третьої особи (ПРИВАТБАНК): Сінцов А.О., ; представник відповідача (ПРИВАТБАНК): Куценко О. В.,; представник відповідача (ФГВФО): Костюков Д.І.,; ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов Коломойського Ігоря Валерійовича (далі також – Коломойський І.В., позивач) до Національного банку України (далі також – НБУ, відповідач-1), Кабінету Міністрів України (далі також – КМУ, відповідач-2), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також – Фонд, відповідач-3), Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі також – НКЦПФР, відповідач-4), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі також – ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", Банк), Міністерство фінансів України, в якій позивач, з урахуванням подальшої зміни позовних вимог, просить: 1) Визнати протиправними та скасувати: - Рішення Правління Національного банку України № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року про віднесення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до категорії неплатоспроможних; - Рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року №499-рш/БТ про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;   – Постанову Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" зі змінами; – Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2016 року № 2850 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку"; – Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 грудня 2016 року № 2864 "Про збільшення статутного капіталу та приватне розміщення акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"; – Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 10 грудня 2016 року № 2886 "Про визнання нікчемними правочинів щодо обтяження грошових зобов'язань ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед пов'язаними особами"; – Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 грудня 2016 року № 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"; – Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 грудня 2016 року № 2894 "Про припинення повноважень членів правління та ради ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"; – Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19 грудня 2016 року "Щодо реєстрації випуску та проспекту емісії акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"; – Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20 грудня 2016 року "Щодо реєстрації звіту про результати приватного розміщення акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"; – Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 28 грудня 2016 року "Щодо реєстрації випуску та проспекту емісії акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"; 2) Визнати нечинним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року. Ухвалою суду від 14 червня 2017 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами порядку виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави, що призвело до порушення прав позивача на вільне володіння, користування та розпорядження власним майном, а саме акціями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити його повністю. Представники відповідачів заперечували щодо задоволення позову з підстав, викладених у письмових відзивах, що долучені до матеріалів справи, в яких ними наведено обґрунтування відповідності оскаржуваних рішень та договору вимогам закону. Позивачем було надано суду письмові відповіді на надані суду відзиви КМУ та НБУ з обґрунтуванням безпідставності наведених у них міркувань. Відповідачами-1 та 2 були долучені до матеріалів справи заперечення з аргументацією безпідставності доводів позивача. У відповідь на це, позивачем були надані суду письмові пояснення на заперечення відповідачів. Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив наступне. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Правління Національного банку України № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" віднесено до категорії неплатоспроможних. Надано пропозицію Кабінету Міністрів України щодо виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку шляхом його продажу інвестору в особі держави відповідно до статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Рішенням Правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року № 499- рш/БТ затверджена пропозиція Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку. За вказаною пропозицією, мінімальна потреба в капіталі – 116,8 млрд. грн (з урахуванням обміну необтяжених грошових зобов'язань ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед пов'язаними особами, а також необтяжених грошових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами, що не пов’язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб, що підлягають обміну на акції додаткової емісії банку у сумі 31,2 млрд. грн). Указом Президента України від 18 грудня 2016 року № 560/2016 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 грудня 2016 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників", яким, зокрема: запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути на підставі пропозицій Національного банку України питання щодо капіталізації за участю держави в установленому законодавством порядку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"; вирішено Кабінету Міністрів України за участю Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку невідкладно вжити вичерпних заходів щодо недопущення дестабілізації фінансової системи держави та забезпечення захисту прав вкладників. У зв’язку з зазначеним, Кабінетом Міністрів України 18 грудня 2016 року прийнято постанову № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", якою відповідно до статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на підставі пропозиції Національного банку щодо капіталізації банку за участі держави, рішення Ради з фінансової стабільності, враховуючи зобов'язання власників істотної участі банку (лист від 16 грудня 2016 року) та виходячи з необхідності забезпечення стабільності фінансової системи і захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, Кабінет Міністрів України, постановив, зокрема: 1) Прийняти пропозицію НБУ щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 2) Установити, що: – держава в особі Міністерства фінансів придбаває акції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у повному обсязі за одну гривню; – після виконання абзацу другого цього пункту з метою відновлення та забезпечення стабільної роботи ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" держава в особі Міністерства фінансів бере участь у його додатковій капіталізації шляхом придбання акцій додаткової емісії існуючої номінальної вартості на суму, що не перевищує розміру мінімальної потреби в капіталі, розрахованої Національним банком. 3) Міністерству фінансів: – забезпечити для виконання абзацу другого пункту 2 цієї постанови укладення договору купівлі-продажу акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" після здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заходів, визначених статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", забезпечення прозорої, керованої, контрольованої і безперервної роботи системи інформаційних технологій і процесів оброблення інформації та узгодження з Національним банком плану підтримання ліквідності ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Видатки на придбання зазначених акцій здійснити за рахунок коштів, передбачених Міністерству фінансів у державному бюджеті на його утримання; – здійснювати для забезпечення виконання абзацу третього пункту 2 цієї постанови випуск облігацій внутрішньої державної позики в розмірі до 116 800 000 000 гривень із строком обігу до 15 років та відсотковою ставкою доходу на рівні не вище 10,5 відсотків річних, із подальшим внесенням їх від імені держави в оплату за акції додаткової емісії ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"; - у тримісячний строк внести пропозиції щодо необхідності додаткової капіталізації ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за результатами проведеної міжнародно-визнаною аудиторською компанією оцінки його фінансового стану. 4) Взяти до відома рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 18 грудня 2016 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників", введене в дію Указом Президента України від 18 грудня 2016 року № 560. 28 грудня 2016 року в п. 3 вказаної Постанови внесено зміни Постановою Кабінету Міністрів України № 1002 та доповнено абзац третій після слів "відсотка річних" словами і цифрами "у тому числі з індексованою вартістю в розмірі 64 000 000 000 гривень із строком обігу до 15 років та відсотковою ставкою доходу на рівні 6 відсотків річних". 22 лютого 2017 року в абз. 3 п. 3 внесено зміни Постановою Кабінету Міністрів України №89, цифри " 64 000 000 000" замінено цифрами "73 800 000 000". Рішенням Виконавчої Дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2016 року № 2859 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" розпочато процедуру виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 19 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року (включно). Призначено строком на один місяць з 19 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року (включно) уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" директора департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Фонду Соловйову Н.А. Делеговано Соловйовій Н.А. повноваження тимчасового адміністратора ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, статтями 37-39 Закону. Делеговано Шевченку А.М. повноваження тимчасового адміністратора ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", визначені Законом, зокрема, статтями 37-39 Закону, крім повноважень органів управління. У Рішенні виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 грудня 2016 року № 2864 "Про збільшення статутного капіталу та приватне розміщення акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зазначено про збільшення статутного капіталу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за рахунок додаткових внесків на загальну суму 35 940 520 840, 00 грн. шляхом проведення приватного розміщення 128 359 003 штук простих іменних акцій номінальною вартістю 280,00 грн. кожна. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 грудня 2016 року № 2886 "Про визнання нікчемними правочинів щодо обтяження грошових зобов'язань ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед пов'язаними особами" Фонд визнав нікчемними правочини з пов'язаними особами, внаслідок яких були обтяжені договори, укладені банком з пов'язаними особами. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 грудня 2016 року № 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" погоджені умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов'язаних осіб, визначені посадові особи Фонду щодо підписання договорів як від імені банку, так і від імені пов'язаних осіб. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 грудня 2016 року № 2894 "про припинення повноважень членів правління та ради ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" були припинені повноваження членів правління, наглядової ради такого банку. 19 грудня 2016 року Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку було прийнято рішення "Щодо реєстрації випуску та проспекту емісії акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". 20 грудня 2016 року НКЦПФР було прийнято рішення "Щодо реєстрації звіту про результати приватного розміщення акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". 21 грудня 2016 року згідно договору № БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку 100% акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" продано Міністерству фінансів України за ціною продажу в 1 (одну) гривню 00 коп. 28 грудня 2016 року НКЦПФР було прийнято рішення "Щодо реєстрації випуску та проспекту емісії акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача виходячи з наступного. Щодо питання правомірності віднесення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до категорії неплатоспроможних, суд зазначає наступне. Зі змісту рішенням Правління Національного банку України № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року, яким ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" віднесено до категорії неплатоспроможних, вбачається, що підставами для його прийняття стали: 1) інформація доповідної записки Департаменту банківського нагляду від 17 грудня 2016 року № В/20-0003/127382/БТ, складеної за результатами безвиїзного банківського нагляду за діяльністю Банку; 2) доповідні записки Департаменту інспекційних перевірок банків від 12 грудня 2016 року за № В/21-0003/125164 та від 16 грудня 2016 року № В/21-0003/126837, складені на підставі матеріалів інспектування банку, що здійснюється згідно з розпорядженням НБУ від 17 жовтня 2016 року №4274-р "Про організацію перевірки ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". У статті 2 Закону України "Про Національний банк України" (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що Національний банк України (далі Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Національний банк України", банківське регулювання – одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Банківський нагляд – система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює: наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. Відповідно до статті 55 Закону України "Про Національний банк України", головна мета банківського регулювання і нагляду – безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. Відповідно до статті 61 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк здійснює державне регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність, як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду. Відповідно до вимог статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", мстою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юри,зичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності. Національним банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду. Відповідно до положень статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою. Згідно з п.п. 3.8, 3.9 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 276, керівник інспекційної групи за результатами інспекційної перевірки з урахуванням довідок про перевірку та іншої інформації складає звіт про інспектування. Звіт про інспектування має визначену форму, яка затверджується уповноваженою посадовою особою Національного банку. Звіт про інспектування складається у двох примірниках і підписується керівником інспекційної групи та куратором перевірки. Перший примірник звіту про інспектування не пізніше ніж через 30 календарних днів із дати закінчення інспекційної перевірки, яка встановлюється в посвідченні на право проведення інспекційної перевірки/розпорядженні про інспекційну перевірку, надсилається до об’єкта перевірки з урахуванням вимог щодо пересилання документів з грифом конфіденційності, установлених Національним банком, із супровідним інформаційним листом, підписаним уповноваженою посадовою особою Національного банку, який містить загальний висновок про результати проведеної інспекційної перевірки. Другий примірник звіту про інспектування залишається у відповідного структурного підрозділу центрального апарату Національного банку для зберігання згідно з встановленими вимогами. Звіти про інспектування, довідки про перевірку та інші матеріали щодо інспекційної перевірки є конфіденційною інформацією та власністю Національного банку і не підлягають публічному розголошенню. Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд звертає увагу на те, що профільним законодавством, яке було чинним на час прийняття Правлінням Національного банку України оскаржуваного рішення № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року, яким ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" віднесено до категорії неплатоспроможних, не передбачалось складання під час здійснення банківського нагляду у вигляді проведення інспекційної перевірки банку таких документів як доповідні записки, які б фіксували проміжні результати проведення такої перевірки. Натомість, законним шляхом фіксування результатів перевірки є звіт про інспектування, який складається виключно після її завершення. Тобто, встановлені під час здійснення Національним банком України заходу банківського нагляду обставини допущених Банком порушень набувають юридичної значимості виключно після завершення інспекційної перевірки та їх фіксування у відповідному звіті, складеному за результатом її проведення. На противагу цьому, як вбачається з матеріалів справи, на момент прийняття рішення Правління Національного банку України № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року про віднесення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до категорії неплатоспроможних інспекційна перевірка Банку не була завершена, а її результати не оформлені звітом у встановленому законом порядку. Саме ж рішення № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року прийняте у зв’язку з надходженням до НБУ доповідних записок, які, з огляду на наведене вище, не є документами, які фіксують обставини допущених Банком порушень. Згідно з ч. 1 статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких, в тому числі, належить віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного. Отже, за відсутності належним чином оформленого звіту за наслідками інспекційної перевірки ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", тобто належного документального підтвердження фактів порушення, суд вважає відсутніми підстави для застосування до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" такого заходу впливу як його віднесення до категорії неплатоспроможного. Таким чином, відповідачами до матеріалів справи не було долучено належних допустимих, достовірних і достатніх доказів, в розумінні вимог статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), які б підтверджували наявність станом на дату віднесення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до категорії неплатоспроможних визначених законом підстав для такого віднесення. Зі змісту оскаржуваного рішення Правління Національного банку України № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року про віднесення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до категорії неплатоспроможних вбачається, що при його прийнятті відповідач-1 керувався, зокрема, положеннями п. 2 ч. 1 статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України. У рішенні Правління Національного банку України № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року зазначається, що вперше Банку була визначена потреба у додатковій капіталізації внаслідок незабезпечення дотримання значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) станом на 01 квітня 2015 року. В подальшому встановлений недостатній розмір регулятивного капіталу станом на 01 жовтня 2016 року та 01 грудня 2016 року. При цьому остаточна цифра розміру регулятивного капіталу Банку, яка наведена як підстава визнання неплатоспроможним, має від’ємне значення (-28,8 млрд. грн.) станом на 01 грудня 2016 року. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків", який набрав чинності 30 грудня 2014 року, Банк, який за результатами діагностичного обстеження, проведеного за власний рахунок із залученням однієї з аудиторських фірм, визначених Національним банком України, на вимогу Національного банку України за визначеною Національним банком України методикою, потребує додаткової капіталізації (далі – банк), зобов'язаний здійснити капіталізацію банку та/або реструктуризацію, реорганізацію банку з метою забезпечення дотримання банком показника достатності капіталу першого рівня у розмірі не менше 7 відсотків з урахуванням необхідності дотримання нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу у розмірі не менше 10 відсотків та показника достатності капіталу першого рівня у розмірі не менше 4,5 відсотка, розрахованих за базовим та песимістичним макроекономічними сценаріями відповідно на період 2014 – 2016 років. Капіталізація та/або реструктуризація, реорганізація банку мають бути проведені у сірок, визначений Національним банком України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Банк у строк, встановлений Національним банком України, та відповідно до його вимог зобов'язаний подати на затвердження Національному банку України програму капіталізації банку або план реструктуризації банку. Тобто діагностичне обстеження щодо капіталу повинно здійснювати виключно аудиторською фірмою, а у разі встановлення недостатності капіталу аудитором, НБУ зобов'язаний встановити Банку строк, протягом якого останній повинен надати програму капіталізації/реструктуризації. Згідно з ч. З статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків", у разі, якщо банк не надав програму капіталізації / план реструктуризації банку, що відповідає вимогам Національного банку України, або учасники банку не спроможні забезпечити рівень капіталізації, передбачений частиною першою цієї статті, Національний банк України приймає рішення, в тому числі, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних із застосуванням процедур передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тобто, у будь-якому разі, для прийняття НБУ відповідного рішення щодо Банку, у разі встановлення аудиторською фірмою недостатності капіталу, безумовно повинна бути дотримана процедура в тій частині, що НБУ зобов’язаний встановити Банку строк для надання програми капіталізації / реструктуризації. Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що економічні нормативи – це показники, що встановлюються Національним банком України і дотримання яких є обов'язковим для банків; капітал регулятивний -сукупність основного та додаткового капіталів, складові яких визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку співвідношення між розміром регулятивного капіталу і сумою активів та позабалансових зобов'язань, зважених на відповідні коефіцієнти кредитного ризику, та сумою вимог для покриття інших ризиків банку. Методика визначення економічних показників передбачена Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків України, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368 (далі -Інструкція № 368), Розділом 1 Інструкції № 368, визначено, що відповідно до Закону України "Про Національний банк України" та Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками: нормативи капіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) достатності основного капіталу (НЗ); нормативи ліквідності: миттєва ліквідність (Н4), поточна ліквідність (Н5), короткострокова ліквідність (Н6), нормативи кредитного ризику: максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризиків (Н8), максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами (Н9); нормативи інвестування: інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), загальної суми інвестування (Н12). Згідно з Розділом II Інструкції №368, регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і наданих фінансових зобов'язань (визначати їх класифікацію), а також визначати можливі втрати за активними банківськими операціями (далі - кредитний ризик) відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25 січня 2012 року № 23, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2012 року за №231/20544 (далі - Положення № 23). Отже, кредитні ризики розраховуються за активними банківськими операціями. Згідно з п.п. 1.3, 1.4 Розділу 1 Глави 1 Положення № 23, банк із метою визначення можливих втрат (збитків) невиконання боржником/контрагентом зобов’язань здійснює оцінку ризику невиконання ним таких зобов’язань (тобто ризику того, що виконання боржником зобов’язання проводитиметься з перевищенням строків, передбачених умовами договору, або в обсягах, менших, ніж передбачено договором, або взагалі не проводитиметься) за всіма активними банківськими операціями та наданими банком фінансовими зобов’язаннями. Пунктом 1.10 Положення № 23 визначено, що активна банківська операція -операція з розміщення ресурсів банку, яка обліковується за активними балансовими рахунками банку або за активними рахунками позабалансового обліку. До таких операцій належать усі види кредитних операцій, операції з розміщення коштів на кореспондентських рахунках в інших банках, операції з придбання цінних паперів, інші активні банківські операції, уключаючи нараховані за всіма цими операціями доходи. Аналіз наведених правових норм засвідчує, що кредитні ризики розраховуються банками виключно за активними, тобто невиконаними банківськими операціями, у тому числі кредитами. Виконання зобов’язання за кредитними договорами свідчить про відсутність підстав вважати наявними ризики для банківської установи, спричинення збитків банківській установі у цьому разі виключається. За приписами п.п. 2.1, 2.2 Положення № 23, банк з метою формування резерву за активами/наданими фінансовими зобов’язаннями здійснює оцінку ризиків таких активів/наданих фінансових зобов’язань, починаючи з дати визнання їх в обліку до дати припинення такого визнання. Банк з метою розрахунку резервів класифікує активи/надані фінансові зобов’язання за такими категоріями якості: 1 (найвища) -немає ризику або ризик є мінімальним; II - помірний ризик; III - значний ризик, IV - високий ризик; V (найнижча) - реалізований ризик. Заборгованість за активами/наданими фінансовими зобов'язаннями, віднесеними до V категорії, є безнадійною. Банк самостійно встановлює порядок визначення показника ризику активу в межах діапазонів, визначених для відповідних категорій якості активів/наданих фінансових зобов’язань, у тому числі з урахуванням кредитної історії боржника, а також іншої інформації, що забезпечує об'єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення боргу боржником із перевищенням строків, передбачених умовами договору, або невиконанням договірних умов. Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Глави 4 Положення № 23, банк під час розрахунку резерву за кредитними операціями враховує прийнятне забезпечення, передбачене цією главою, якщо воно надано на строк не менший, ніж строк користування активом. Застава є прийнятним забезпеченням за одночасного дотримання, таких умов: а) договором застави визначено право банку здійснити реалізацію застави або набути її у власність у разі невиконання боржником зобов'язань за договором про надання кредиту та/або порушення справи про банкрутство заставодавця; б) застава оцінена не вище ринкової (справедливої) вартості, яка мас забезпечувати можливість продажу застави сторонньому покупцеві; в) перегляд банком вартості предметів застави з урахуванням зміни кон’юнктури ринку та стану їх збереження здійснюється не рідше одного разу на дванадцять місяців для нерухомості, устаткування та транспортних засобів, одного разу на шість місяців - для іншого майна; г) наявність у банку документів, що свідчать про обтяження забезпечення на користь банку у відповідному реєстрі згідно з вимогами законодавства України; г) банк має документальні підтвердження щодо підстав очікування грошових потоків від застави. Водночас, постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2015 року № 129 «Про деякі питання діяльності банків» (далі - Постанова № 129) визначено необхідність банкам забезпечити згідно з вимогами Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25 січня 2012 року № 23; Належну оцінку ризику невиконання боржниками/контрагентами зобов'язань за всіма активними банківськими операціями та наданими банком фінансовими зобов'язаннями з урахуванням усіх подій та обставин, що можуть вилинути на своєчасність та повноту погашення боргу, включаючи наявність у боржників/контрагентів спільного економічного ризику; формування резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями в повному обсязі, що відповідає рівню їх ризику, станом на 01 березня 2015 року. Пунктом 2 Постанови №129 передбачено, не застосовувати до банків заходів впливу за порушення: економічних нормативів мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2), поточної ліквідності (Н5), короткострокової ліквідності (Н6), максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризиків (Н8), ліміту загальної короткої відкритої валютної позиції, що пов'язані з переоцінкою рахунків в іноземній валюті та банківських металах у зв'язку зі зростанням після 06 лютого 2014 року курсу іноземних валют до національної валюти України та/або спричинені формуванням резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями після 06 лютого 2014 року, за умови дотримання банком нормативів Н7, Н8 на дату укладення договору/здійснення операції та вимог пунктів 5 та 6 цієї постанови. Пунктом 6 Постанови № 129 зобов’язано банки у діяльності яких є порушення, зазначені в пункті 2 цієї постанови, подати до Національного банку України детальні плани заходів щодо усунення цих порушень (далі - План заходів), розроблені згідно з додатком 3 до цієї постанови: банкам, які підлягають діагностичному обстеженню згідно з Постановою № 260, у частині графіків приведення значень економічних нормативів до нормативних значень, розроблених з урахуванням вимог пункту 9 розділу II додатка 3 до цієї постанови, - одночасно з поданням програм капіталізації/планів реструктуризації, розроблених відповідно до Постанови № 260. Постановою Правління Національного банку України від 15 квітня 2015 року №260 «Про діагностичне обстеження банків» з метою оцінки якості активів, достатності (адекватності) регулятивного капіталу, достатності основного капіталу, визначення необхідності обсягів докапіталізації банків для підвищення стійкості банківської системи України та захисту інтересів кредиторів вкладників, вирішено здійснити діагностичне обстеження банків, перелік яких наведено в додатку 1 до цієї постанови (до якого включено ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»), шляхом проведення інспекційної перевірки. 02 липня 2015 року Національним банком України складено Довідку про результати діагностичного обстеження ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 01 квітня 2015 року, зі змісту якої вбачається, що за результатами І етапу діагностичного обстеження (з урахуванням екстраполяції) станом на 01 квітня 2015 року регулятивний капітал (РК) становить 9 865 897,1 тис. грн (за даними Банку 22 285 833, 6 тис. грн), а достатність (адекватність) регулятивного капіталу зменшено з 9,05% (за даними банку) до 4,24%. Розмір регулятивного капіталу, необхідного для забезпечення дотримання значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) на рівні не менше ніж 10% за результатами діагностичного обстеження (з урахуванням екстраполяції) становить 23 274 859, 4 тим. грн. Розмір основного капіталу (ОК), необхідного для забезпечення дотримання значення показника достатності основного капіталу (ДОК) на рівні не менше ніж 7% (з урахуванням екстраполяції) становить 16 292 401,6 тис. грн. Необхідний розмір докапіталізації Банку за результатами діагностичного обстеження для дотримання значень нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) (з урахуванням екстраполяції) становить 13 408 962, 3 тис. грн. Необхідний розмір докапіталізації Банку за результатами діагностичного обстеження для дотримання значень показника достатності основного капіталу (ДОК) (з урахуванням екстраполяції) становить 10 312 134,9 тис. грн. 13 липня 2015 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в листі № Е.72.0.0.0/3-46000БТ висловив заперечення на Довідку Національного банку України від 02 липня 2015 року про результати діагностичного обстеження, і в листах від 21 липня 2015 року №Е.72.0.0.0/3-47675, №Е.72.0.0.0/3-47676, №Е.72.0.0.0/3-47677 зауважив, що неухильно дотримується вимог постанови Правління Національного банку України «Про деякі питання діяльності банків» від 24 лютого 2015 року № 129 та Положення № 23. Листом від 11 грудня 2015 року № 21-00011/98438/бт Національний банк України надіслав ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Звіт про результати діагностичного обстеження ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 01 квітня 2015 року. У розділі II вказаного Звіту зазначено, що «Звіт про результати діагностичного обстеження складений на основі інформації та даних бухгалтерського обліку станом на 01.04.2015 року. Для проведення першого етапу діагностичного обстеження Банк надав інформацію станом на 01.04.2015 рік щодо класифікації всіх активів / наданих фінансових зобов’язань (за видами активів) відповідно до вимог Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих витрат за активними банківськими операціями, затверджене постановою Правління Національного банку України від 25.01.2012 №23. Основними причинами донарахування резерву є неврахування при розрахунку резерву вартості неприйнятного забезпечення згідно з вимогами Положення №23 та на підставі рішення Координаційного комітету з моніторингу контролю за проведенням діагностичного обстеження банків від 29.09.2015 року, пониження категорії якості позичальників, переважно, внаслідок погіршення стану обслуговування боргу; приведення до єдиної (найнижчої) категорії якості всіх активів боржника; здійснення розрахунку резерву за іпотечними кредитами фізичних осіб на індивідуальній основі та інше. Необхідний розмір докапіталізації Банку за результатами діагностичного обстеження для дотримання значень показника нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2), встановлених Постановою № 260 (з урахуванням екстраполяції та стрес-тестування) протягом 2015 -2017 становить 110 987 562, 9 тис. грн. Необхідний розмір докапіталізації Банку за результатами діагностичного обстеження для дотримання значень показника достатності основного капіталу (ПОК) встановлених Постановою №260 (з урахуванням екстраполяції та стрес -тестування) протягом 2015-2017 становить 113 105 018, 8 тис. грн.» Листом від 29 січня 2016 року № 11.0.0.0/015 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав заперечення щодо Звіту про результати діагностичного обстеження, в якому ПАТ «КБ «Приватбанк» висловив непогодження з висновком Національного банку України про невідповідність прийнятих банком застав та зазначив, що вони відповідають вимогам Положення № 23; Координаційний комітет з моніторингу контролю за проведенням діагностичного обстеження банків від 29 вересня 2015 року відповідно до Положення про Комітет не має повноважень на тлумачення Положення № 23; дані Звіту значно відрізняються від Довідки від 02 липня 2015 року, хоч і складені станом на одну дату - 01 квітня 2015 року; дані Довідки від 02 липня 2015 року використовувались під час реструктуризації зобов’язань за єврооблігаціями для фінансування субординованих кредитів Банку через план врегулювання з інвесторами, який був затверджений Високим судом Англії та Уельсу 13 листопада 2015 року; Національний банк помилково проводив оцінку застави, за кредитними операціями Кіпрської філії Банку; застави прийнятні з точки зору МСФЗ, що підтверджувалось аудиторським висновком. Водночас, ПАТ «КБ «Приватбанк» було долучено копію юридичного висновку Київського офісу міжнародної юридичної фірми «Baker & McKenzie» від 17 грудня 2015 року та від 19 січня 2016 року. Водночас, в матеріалах справи наявний Звіт незалежного аудитора ТОВ «АФ «Прайсвотерхаускуперс», яким проведено аудит окремої фінансової звітності ГІАТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 31 грудня 2015 року, з якого вбачається, що коефіцієнт достатності капіталу Н2 становить 10,7%. Вказаний Звіт не коригувався на вимогу Національного банку України. 14 січня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №8/БТ «Про результати діагностичного обстеження», якою затверджено результати діагностичного обстеження, зокрема ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та визначено потребу додаткової капіталізації у розмірі 113,1 млрд. грн. Постановою Правління Національного банку України від 23 лютого 2016 року №103/БТ погоджено план реструктуризації (план фінансового оздоровлення на 2016 - 2019 роки) ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за результатами його діагностичного обстеження. Відповідно до цього Плану банк повинен був до 01 серпня 2016 року перевести субординований борг до статутного капіталу у сумі 2 000 млн. грн; до 01 квітня 2016 року прийняти на баланс майно на суму 31 130 млн. грн. за умови верифікації справедливої вартості цього майна НБУ та подання до 01 квітня 2016 року графіка реалізації цього майна з рівномірним щоквартальним зменшенням протягом двох років; до 01 вересня 2016 року оформити додаткові застави за наданими кредитами в обсязі 76 687 млн. грн. за умови верифікації справедливої вартості заставного майна НБУ; погашати кредит у сумі 75 000 млн. грн згідно графіку) додаток Е до Плану реструктуризації) тощо. Водночас, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було встановлено ряд обмежень в його діяльності. 24 березня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 195 «Про продовження строку та зміну інших умов користування кредитами наданими ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», умовами якої продовжено строк користування кредитами за договорами, укладеними з Національним банком України, визначені інші зобов’язання та заборони банку. Додатком №1 до цієї постанови визначено графік погашення ПАТ «КБ «Приватбанк» основної суми боргу за кредитами з березня 2016 року до серпня 2017 року. 29 червня 2016 року Департаментом інспекційних перевірок банків Національного банку України складено Довідку про перевірку «Менеджмент» ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період діяльності з 01 травня 2014 року до 01 січня 2016 року. У Довідці надано рекомендації для усунення недоліків, що несуть найсуттєвіший рівень ризиків для банку за напрямками перевірки. Листом від 27 липня 2016 року № 21-0005/62906/БТ Національний банк України скерував на адресу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Звіт про інспектування за період перевірки з 08 лютого 2016 року по 01 липня 2016 року (включно) з врахуванням подій, які відбувались після 01 січня 2016 року, яка проводилась на підставі посвідчення Національного банку України 03 лютого 2016 року № 21-000/9495. Зокрема, в листі зазначено, що за результатами інспекційної перевірки встановлено, що регулятивний капітал Банку є недостатнім для виконання нормативних вимог Національного банку України та покриття ризиків притаманних його діяльності, а саме регулятивний капітал визначений банком 25 552,2 млн. грн, а інспектуванням -36 563,7 млн. грн, відхилення - 62 115,9 млн. грн; резерви під активні операції за даними банку - 27 099,3 млн. грн., за даними інспектування 82 503,8 млн. грн, тобто відхилення 55 404,5 млн. грн. Разом з цим, НБУ надані основні рекомендації для усунення недоліків, що несуть найсуттєвіший рівень ризиків для банку. Як вже зазначалось, порядок та наслідки проведення діагностичного обстеження, врегульовані Законом України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», зокрема статтею 1 цього Закону визначено, що банк, який за результатами діагностичного обстеження, проведеного за власний рахунок із залученням однієї з аудиторських фірм, визначених Національним банком України, на вимогу Національного банку України за визначеною Національним банком України методикою, потребує додаткової капіталізації (далі - банк), зобов'язаний здійснити капіталізацію банку та/або реструктуризацію, реорганізацію банку з метою забезпечення дотримання банком показника достатності капіталу першого рівня у розмірі не менше 7 відсотків з урахуванням необхідності дотримання нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу у розмірі не менше 10 відсотків та показника достатності капіталу першого рівня у розмірі не менше 4,5 відсотка, розрахованих за базовим та песимістичним макроекономічними сценаріями відповідно на період 2014-2016 років. Капіталізація та/або реструктуризація, реорганізація банку мають бути проведені у строк, визначений Національним банком України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Банк у строк, встановлений Національним банком України, та відповідно до його вимог зобов'язаний подати на затвердження Національному банку України програму капіталізації банку або план реструктуризації банку. Із наведеної норми слідує, що у разі коли за результатами діагностичного обстеження Національним банком України буде встановлено необхідність додаткової капіталізації банку, такий банк має у визначені строки подати на затвердження програму капіталізації або план реструктуризації банку. При цьому, таке діагностичне обстеження має відбуватись із залученням однієї з аудиторських фірм, визначених Національним банком України, тобто висновки щодо дотримання чи недотримання банками нормативів мають бути підтверджені аудиторською фірмою. Проте, відповідачем-1 не надано доказів на підтвердження того, що діагностичне обстеження станом на 01 квітня 2015 року проводилось із залученням аудиторської фірми, що свідчить про порушення приписів статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків» та унеможливлює висновок про обґрунтованість і законність результатів діагностичного обстеження проведеного станом на 01 квітня 2015 року, які затверджені постановою Правління Національного банку України № 8/бт та стали підставою для складання плану фінансового оздоровлення та прийняття Постанови №103. 05 жовтня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 323-рш/БТ «Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів», а саме зобов’язано ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»: 1) забезпечити залучення за власний рахунок міжнародно-визнаної аудиторської компанії, погодженої з Національним банком України для: - актуалізації результатів діагностичного обстеження відповідно до Технічного завдання для здійснення діагностичного обстеження банку, затвердженого постановою Правління Національного банку України «Про здійснення діагностичного обстеження банків» від 15 квітня 2015 року №260, з урахуванням подій, що відбулися після прийняття постанови Правління Національного банку України «Про погодження плану реструктуризації ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за результатами його діагностичного обстеження від 23 лютого 2016 року № 103/БТ до моменту завершення аудиторської перевірки; - перевірки достатності та якості вжитих Банком заходів на виконання вимог постанови №103/БТ для досягнення позитивного рівня капіталу Банку з урахуванням вимог постанови №260 та Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 червня 2016 року № 351, а також для забезпечення майбутньої життєдіяльності банку; - оцінки поточного розміру капіталу Банку та необхідного обсягу докапіталізації з урахуванням вимог постанов № 103/БТ, № 260, № 351 та результатів останньої інспекційної перевірки Банку; - оцінки впливу на капітал та надходження Банку вжитих ним заходів; 2) надати на розгляд Національного банку України протягом 5-ти робочих днів з дня отримання цього рішення план реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля на ринкових умовах шляхом переведення існуючих кредитів на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела погодження доходів, з визначенням чітких термінів погашення цих кредитів та оформленням додаткового забезпечення, для забезпечення досягнення позитивного значення капіталу Банку з урахуванням вимог постанов №260, №103/БТ та №351. 3) надати Національному банку України результати аудиторської перевірки не пізніше 15 листопада 2016 року. Таким чином, вказаним рішенням Національний банк України зобов'язав ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» перевести існуючі кредити на інші компанії (трансформувати кредитний портфель), а аудитора зобов'язано актуалізувати дані 2015 року перевірити виконання постанови № 103 з урахування постанов № 260 та № 351 22 листопада 2016 року ТОВ «Ернст енд Янг Аудиторські послуги» надано Звіт аналізу фінансово-господарської діяльності Банку, з якого вбачається що інформація викладена у звіті базується на: фінансовій звітності Банку станом на 01 квітня 2015 року та 01 жовтня 2016 року, кредитному портфелі станом на 01 квітня 2015 року та 01 жовтня 2016 року; динамічному плані трансформації кредитного портфеля Банку, що змінювався банком під час проведення Перевірки; документах з кредитних справ вибраних позичальників, що були надані Банком; документах щодо оформлення застави та прийняття на баланс матеріальних активів; звітах про оцінку майна Банку, заставного майна та активів, то будуть передані в заставу; інформації, отриманій на зустрічах з керівництвом; банківських виписках щодо розрахунків з позичальників, які перевірялися, за період з 01 квітня 2014 до 31 жовтня 2016; іншій інформації та поясненнях, що були надані Банком згідно інформаційних запитів. У Звіті ТОВ «Ернст енд Янг Аудиторські послуги» від 22 листопада 2016 року в розділі «Обмеження в роботі» також зазначено, що: «банк продовжував надавати інформацію на наш запит після 15 листопада 2016 року. За вимогою НБУ. ми не аналізували таку інформацію, тому ми не можемо зробити висновок щодо її потенційного впливу на результати аналізу; Ми здійснювані вибірковий аналіз корпоративного портфеля згідно критеріїв, викладених в Технічному завданні. Відповідно результати нашого аналізу не представляють повної перевірки результатів діагностичного обстеження Банку згідно з Постановою № 260 станам на 01 квітня 2015 року або повної актуалізації такої діагностики станам на 01 жовтня 2016 року. Під час перевірки тестових розрахунків кредитного ризику станом на 01 жовтня 2016 року згідно Постанови №351 було визначено, що Банк продовжує наразі удосконалювати тестові розрахунки, розробляти методологічні регламенти та збирати документи щодо позичальників Банку як того вимагають положення Постанови 351. Наш експрес - аналіз справедливої вартості застави та матеріальних активів, прийнятих на баланс Банку, базувався на результатах оцінки, виконаної іншими оцінювачами або розрахунках спеціалістів Банку. Ми проводили аналіз доцільності використання підходів оцінки, коректності математичних розрахунків та їх логіки, а також аргументованості припущень в рамках оцінки. При цьому наш експрес - аналіз не с звітом з оцінки згідно Закону України №2658-Ш від 12.07.2001 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також Національних та Міжнародних стандартів оцінки. Під час проведення нами аналізу доцільності використання підходів та джерел інформації, що були застосовані при проведенні оцінки справедливої вартості застави та матеріальних активів іншими СОД, ми виходили з підходів та джерел, що є кращими практиками ЕЯ. Інші СОД можуть застосовувати підходи та джерела, що відрізняються від загальноприйнятих в ЕЯ. Така відмінність може мати вплив на результати нашого експрес - аналізу справедливої вартості застави та матеріальних активів, прийнятих на баланс банку, наведеного в цьому звіті. З будь-якому разі ми не несемо відповідальність за такі відмінності. Трансформація кредитного портфеля Банку не була завершена в період кали ми проводили Перевірку. Ми працювали з динамічним планом трансформації, що постійно змінюється банком, та враховували усні коментарі керівництва Банку щодо планів трансформації. Лише частина кредитних договорів з новими позичальниками була підписана на дату нашої перевірки». З розділі Звіту від 22 листопада 2016 року «Основні висновки» вбачається, що відбулась перевірка результатів діагностичного обстеження згідно Постанови № 260 станом на 01 квітня 2015 року та його актуалізація станом на 01 жовтня 2016 року. У пункті 1.1 Звіту від 22 листопада 2016 року зазначено, що «під час верифікації результатів діагностичного обстеження станом на 01 квітня 2015 року не здійснювалось перевірки розрахунку розміру докапіталізації, яка була розрахована НБУ згідно вимог Постанови № 260. Верифікація вхідних даних до моделі стрес -тестування станом на 01 квітня 2015 року передбачала перевірку нами коректності внесення даних фінансової звітності та коректності врахування застави при оцінці кредитного ризику. В результаті верифікації результатів діагностичного обстеження станом на 01 квітня 2015 року у відповідності до Постанови № 260 щодо позичальників із вибірки загальний розрахунковий ефект на розмір докапіталізації складає 82 496 млн. грн., що на 1 710 млн. грн більше, ніж сума, яка була розрахована НБУ у Моделі 1». Згідно з пунктом 1.3 Звіту 22 листопада 2016 року «Актуалізація станом на 01 жовтня 2016 року» загальна кількість позичальників, вхідні дані яких були використані під час актуалізації Моделі 1 збільшено до 231. За результатами актуалізації Моделі 1 станом на 01 жовтня 2016 року розрахунковий розмір кредитного ризику (прогнозне значення на 31 грудня 2016 року) щодо позичальників, які були обрані у Модель 2, становить 139 105 млн. грн. В пункті 4.4 «Оцінка кредитного ризику за трансформованим портфелем кредитів згідно Постанови № 351, розрахунок впливу на регулятивний капітал» зазначено: «ми провели попередній аналіз кредитного ризику по реструктуризованому портфелю згідно з вимогами Постанови 351. Оскільки реструктуризація застави є незавершеною станом на 15 листопада 2016 року, ми прийняли LGD (втрати в разі дефолту) - 100%. Станом на 01.10.2016 року сума заборгованості, що підлягає реструктуризації, становила 110,3 млрд. грн. В рамках виконання технічного завдання ЕЯ оцінив кредитний ризик за заборгованістю на суму 104 млрд, грн, так як оцінка здійснювалась вибірково. Розрахований ЕЯ кредитний ризик згідно вимог Постанови № 351 складає 96 млрд. грн. Результати розрахунку потенційного ефекту від реструктуризації на суму кредитного ризику: Варіант 1 - позитивний ефект 33 млрд. грн (без врахування 9- ти позичальників, за якими фін клас не розраховувався), Варіант 2 - негативний ефект 8 млрд. грн. Для того, щоб розрахувати потенційний ефект на капітал банку більш обґрунтовано, необхідно отримати інформацію, що доводить спроможність позичальників обслуговувати та сплачувати кредитну заборгованість у довгостроковому періоді, тобто фінансові прогнози діяльності позичальників та пов'язаних з ними бізнесів, що забезпечуватимуть грошовий потік для обслуговування боргу». При цьому, на аркуші 38 Звіту від 22 листопада 2016 року зазначено, що в період з 15 листопада 2016 року до 21 листопада 2016 року включно Банком були надані документи щодо 83 клієнтів (1 167 електронних документів), а також письмові коментарі та роз’яснення щодо розрахунку кредитного ризику. Під час актуалізації Моделі 1 станом на 1 жовтня 2016 року та під час перевірки тестових розрахунків кредитного ризику згідно з вимогами Постанови №351 ми не враховували цю інформацію. Якщо б зазначені вище документи та коментарі були враховані, розрахункове значення кредитного ризику у Моделі 2 та розрахункове значення кредитного ризику згідно з вимогами Постанови № 351 могли бути іншими. На сторінці 95 «Розрахунок докапіталізації за результатами аналізу тестових розрахунків кредитного ризику на 01 жовтня 2016 року згідно з вимогами Постанови № 351» наведено розрахунок даних розміру регулятивного капіталу та розрахунок розміру додаткової капіталізації з урахуванням результатів перевірки тестових розрахунків кредитного ризику згідно з вимогами Постанови № 351, зокрема непокритий кредитний ризик (скорегований ЕЯ за результатами перевірки з урахуванням 3548 ((НКР за деривативами, які залишились непогашеними після погашення базових кредитів)) становить 159 933 млн. грн, а потреба у додатковому капіталі (скорегований ЕЯ з урахуванням 3548) становить 146 378 млн. грн. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2016 року № 498-рш/БТ саме ці дані, які розраховані на підставі Положення № 351, покладені в основу висновку Національного банку України на підтвердження розміру зменшення регулятивного капіталу та докапіталізації ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Так, постановою Правління Національного банку України № 351 від 30 червня 2016 року, затверджено Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями та зобов’язано Банки розробити внутрішньобанківські положення згідно з вимогами Положення про визначення розміру кредитного ризику; станом на 01 вересня 2016 року, 01 жовтня 2016 року, 01 листопада 2016 року, 01 грудня 2016 року та 01 січня 2017 року здійснити розрахунок розміру кредитного ризику в тестовому режимі та у строк до 26 вересня 2016 року, 26 жовтня 2016 року, 28 листопада 2016 року, 26 грудня 2016 року та 26 січня 2017 року відповідно проінформувати Національний банк України за встановленою ним формою; починаючи з 03 січня 2017 року здійснювати розрахунок розміру кредитного ризику згідно з вимогами Положення про визначення розміру кредитного ризику. З аналізу вимог Постанови № 351 вбачається, що її положення підлягають до обов’язкового застосування банками лише з 03 січня 2017 року. Водночас, з огляду на те, що захід впливу застосовується виключно за фактом виявленого порушення, яке може бути встановлено на підставі діючого законодавства, не можливо дійти висновку про порушення Банком нормативів щодо розрахунку розміру кредитного ризику, які не є обов’язковими для застосування на момент прийняття Правлінням Національного банку України оскаржуваного рішення від 18 грудня 2016 року № 498-рш/БТ. Разом з цим, застосування Національним банком України при визначенні обсягів кредитного ризику та непокритого кредитного ризику Постанови № 351, внаслідок чого були зроблені висновки про від’ємне значення капіталу станом на 14 грудня 2016 року також підтверджуються змістом Звіту про інспектування (від 30 січня 2017 року), проведеного у період з 17 жовтня 2016 року до 30 грудня 2016 року (включно). Так, зі змісту Звіту від 30 січня 2017 року вбачається, що розмір кредитного ризику з урахуванням вимог Постанови № 351 за станом на 01 жовтня 2016 року з урахуванням трансформації кредитного портфеля, становить 189,3 млрд. грн, а розмір непокритого кредитного ризику - 159,0 млрд. грн, що призводить до потреби в додатковому капіталі у розмірі 147,05 млрд. грн для забезпечення дотримання нормативу Н2 у розмірі 10%. Проте суд зазначає, що такі висновки є взаємовиключними, оскільки станом на 01 жовтня 2016 року ще не існувало постанови Правління Національного банку України №323-бт від 05 жовтня 2016 року відповідно до якої Національний банк України зобов’язав Банк провести трансформацію кредитного портфеля. rishennya-imenem-ukraini.docx
  27. ais started following Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по возмещению ущерба нанесенного госисполнителями при незаконном проникновении в жилье, Постановление БП-ВС о невозможности признания ничтожного договора недействительным и определении способа защиты and Постановление БП-ВС о возможности начисления сумм по ст. 625 ГК при рассрочке или отсрочке исполнение решения судом
  28. Bolt
    Только месяц как человек стал судьёй КЦС ВС, а до этого был судьёй апелляции Винницкой... Как интересно...
  29. ANTIRAID
    Большая палата указала, что признание ничтожной сделки недействительной по требованию его стороны не является надлежащим способом защиты прав, поскольку не приведет к реальному восстановлению нарушенных прав истца, ведь ничтожная сделка является недействительной в силу закона. При наличии спора относительно правовых последствий недействительной сделки, одна из сторон которого или другое заинтересованное лицо считает его ничтожным, суд проверяет соответствующие доводы и в мотивировочной части судебного решения, применив соответствующие положения норм материального права, подтверждает или опровергает обстоятельство ничтожности сделки. В данном же споре суд указал, что спор фактически касается наличия или отсутствия права залога ПАО "Имэксбанк". При таких условиях надлежащим способом защиты интересов истца является признание права залога (пункт 1 части второй статьи 16 Гражданского кодекса Украины, абзац второй части второй статьи 20 Хозяйственного кодекса Украины).
  30. ANTIRAID started following Постановление БП-ВС о возможности начисления сумм по ст. 625 ГК при рассрочке или отсрочке исполнение решения судом and Постановление БП-ВС о невозможности признания ничтожного договора недействительным и определении способа защиты
  31. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА Іменем України 04 червня 2019 року м. Київ Справа N 916/3156/17 Провадження N 12-304гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" (представник - адвокат Іванов А.О.), відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" (представник - адвокат Новікова Т.О.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представник - Щербина О.Ю.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фріз Буд" (представник - не з'явився), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 916/3156/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріз Буд", про визнання договору недійсним за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року (головуючий суддя Діброва Г.І., судді Принцевська Н.М., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року (головуючий суддя Д'яченко Т. Г., судді Малярчук І.А., Погребна К.Ф.) та УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" (далі - ТОВ "Авенсіс"), у якій просило суд застосувати наслідки недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав, укладеного 23 грудня 2014 року, сторонами якого були ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Авенсіс", повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації припинення обтяжень щодо майнових прав за договором від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу N 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ "Авенсіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південінвестсервіс" (далі - ТОВ "Південінвестсервіс"), які (майнові права) належать майновому поручителю ТОВ "Авенсіс". Також ПАТ "Імексбанк" просило суд залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фріз Буд" (далі - ТОВ "Фріз Буд"). 2. Позовні вимоги обґрунтовано встановленням під час перевірки правочинів неплатоспроможного банку вилучення ліквідних предметів застави шляхом укладення додаткових договорів і договорів про розірвання відповідних договорів застави, зокрема спірного договору від 23 грудня 2014 року. Позивач посилається на те, що, розірвавши договір застави, банк фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості позичальника, внаслідок чого відповідний договір про розірвання є нікчемним у силу пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 3. У подальшому ПАТ "Імексбанк" подало до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просило визнати недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав, посилаючись на пункт 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", за змістом якого нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Фактичні обставини справи, встановлені судами 4. 15 серпня 2014 року між ПАТ "Імексбанк" (кредитор) та ТОВ "Фріз Буд" (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії N 30/14 (далі - кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. 5. Відповідно до підпункту 1.1.1 цього кредитного договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, у межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 296 590 000,00 грн (надалі - транш), зі сплатою 18,1 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами не пізніше 11 серпня 2017 року (включно) на умовах, визначених цим договором. 6. У пункті 1.3 кредитного договору сторони погодили, що на забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор не пізніше 29 серпня 2014 року укладає відповідні правочини із майновими поручителями: - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестсервіскомпані" (далі - ТОВ "Інвестсервіскомпані") - договір застави майнових прав на договір від 04 липня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині житлових приміщень площею 16 509,47 кв. м, який укладено між ТОВ "Інвестсервіскомпані" та Акціонерним товариством "Чорноморська транспортна компанія" (далі - АТ "Чорноморська ТК"), заставна вартість об'єкта застави за оцінкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Апрайзер" (далі - ТОВ "Апрайзер") складає 171 700 000,00 грн. - ТОВ "Авенсіс" - договір застави майнових прав на договір від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу N 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ "Авенсіс" та ТОВ "Південінвестсервіс", заставна вартість якого згідно оцінки ТОВ "Апрайзер" складає 99 280 000,00 грн; - Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Cі Ріелті Груп" (далі - ТОВ "Блек Cі Ріелті Груп") - договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення N 202 загальною площею 3 324 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 2-А, заставна вартість яких згідно оцінки ТОВ "Апрайзер" складає 90 000 000,00 грн. 7. Кредит, виданий кредитором, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами (пункт 1.3 кредитного договору). 8. Відповідно до пункту 7.3 кредитного договору цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань. 9. Додатковою угодою від 29 вересня 2014 року N 1 ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Фріз Буд" дійшли згоди викласти пункт 1.3 кредитного договору в такій редакції: "У якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор укладає із майновим поручителем ТОВ "Блек Cі Ріелті Груп" - договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення N 202 загальною площею 3 324 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 2-А, приміщення N 202, заставною вартістю, згідно оцінки ТОВ "Апрайзер" 90 000 000,00 грн. який діє до моменту передачі в іпотеку наступного майна майновим поручителем: Акціонерне товариство "Футбольний клуб "Чорноморець" (далі - АТ "ФК "Чорноморець") іпотечний договір наступної черги, за яким в іпотеку надаються нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець", загальною площею 80 289 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вулиця Енгельса), будинок 1/20, заставною вартістю 4 000 000 000,00 грн. згідно оцінки ТОВ "Апрайзер". Кредит, виданий кредитором, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами". 10. Додатковою угодою від 10 жовтня 2014 року N 2 до кредитного договору сторони змінили порядок нарахування процентів. 11. 23 грудня 2014 року сторони уклали додаткову угоду N 3 до кредитного договору, якою викладено підпункт 1.1.1 договору в такій редакції: "Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 296 590 000,00 (двісті дев'яносто шість мільйонів п'ятсот дев'яносто тисяч) гривень, надалі за текстом кожна частина окремо - "Транш", а у сукупності - "Транші", зі сплатою фіксованої процентної ставки - 18 % (вісімнадцять) процентів річних (далі - процентна ставка) та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами не пізніше 11 серпня 2017 року (включно) на умовах, визначених цим договором". 12. Також цією додатковою угодою викладено пункт 1.3. кредитного договору у новій редакції: "У якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор не пізніше 31 грудня 2014 року укладає із майновим поручителем АТ "ФК "Чорноморець" іпотечний договір, за яким в іпотеку надаються нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець" загальною площею 80 289 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вулиця Енгельса), будинок 1/20, заставною вартістю 7 800 000 000,00 (сім мільярдів вісімсот мільйонів) гривень згідно оцінки ТОВ "Апрайзер". Кредит, виданий кредитором, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами". 13. На підтвердження наявності заборгованості ТОВ "Фріз Буд" за кредитним договором станом на 01 лютого 2018 року позивач до матеріалів справи надав розрахунок заборгованості та виписки з рахунку боржника. 14. Із витягу з протоколу засідання кредитного комітету ПАТ "Імексбанк" від 27 листопада 2014 року N 92/5 вбачається, що кредитний комітет прийняв рішення внести зміни в частині забезпечення в умови кредитування ТОВ "Фріз Буд" згідно з кредитним договором: - вивести з-під застави майнові права на договір від 04 липня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині житлових приміщень площею 16 509,47 кв. м, який укладено між ТОВ "Інвестсервіскомпані" та АТ "Чорноморська ТК". Заставна вартість об'єкта застави згідно оцінки ТОВ "Апрайзер" складає 171 700 000,00 грн; - вивести з-під застави майнові права на договір від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу N 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ "Авенсіс" та ТОВ "Південінвестсервіс". Заставна вартість об'єкта застави, згідно оцінки ТОВ "Апрайзер", складає 99 280 000,00 грн; - узгодити вартість іпотеки згідно актуалізованого висновку ТОВ "Апрайзер" від 20 листопада 2014 року, яка належить майновому поручителю - АТ "ФК "Чорноморець" та предметом якої є нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець" загальною площею 80 289 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), буд. 1/20, у сумі 7 800 000 000,00 грн. 15. Згідно із цим протоколом членами кредитного комітету вирішено ці зміни здійснити без стягнення комісії банку, не пізніше 31 грудня 2014 року; внести зміни в предмет забезпечення після підписання додаткової угоди до кредитного договору. 16. ПАТ "Імексбанк" зазначив, що цей протокол відображає результат рішення керівного органу банку, за яким банк відмовився від власних майнових вимог до заставодавця, а також свідчить про намір банку припинити дію відповідного договору застави. 17. 25 грудня 2014 року між ПАТ "Імексбанк" (іпотекодержатель) та АТ "ФК "Чорноморець" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець виступив майновим поручителем за зобов'язаннями 41 юридичної особи - боржників, серед яких ТОВ "Фріз Буд", яке забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором та додатковими угодами N 1 від 29 вересня 2014 року, N 2 від 10 жовтня 2014 року, N 3 від 23 грудня 2014 року, який укладено між іпотекодержателем та ТОВ "Фріз Буд", стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Кредит відповідно до вищевказаного кредитного договору надається боржнику іпотекодержателем (кредитором) на таких умовах: сума кредиту складає 296 590 000,00 грн. строк повернення кредиту - 11 серпня 2017 року, відсоткова ставка визначається кредитним договором у розмірі 18 % річних (пункт 1.1 іпотечного договору). 18. Пунктами 1.3 - 1.5 іпотечного договору визначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно - нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець", які складаються з будівель загальною площею 80 289 кв. м, основною площею 67 037,5 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/ 20 та розташовані на земельній ділянці, площею 62 403 кв. м, яка перебуває в оренді АТ "ФК "Чорноморець" згідно з договором оренди землі, посвідченим 20 вересня 2010 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим N 3088, зареєстрованого в Одеському міському відділі Одеської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30 вересня 2010 року за N 041050500068. Оціночна вартість предмета іпотеки згідно з висновком від 20 листопада 2014 року N 112014/7-1 експерта-оцінювача - ТОВ "Апрайзер" становить 7 800 000 000,00 грн. Заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 7 800 000 000,00 грн. 19. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13 жовтня 2017 року N 100287849 вбачається, що право власності на об'єкт іпотеки - нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець" зареєстроване 16 травня 2017 року за ПАТ "Імексбанк". 20. Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 27 травня 2015 року N 105 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Імексбанк" з відшкодуванням цього ж дня з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання. Рішеннями виконавчої дирекції Фонду було неодноразово продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Імексбанк". 21. З акта перевірки правочинів на предмет нікчемності (який підписаний не всіма членами комісії та не має дати його складання) вбачається, що укладений банком правочин (договір про розірвання договору застави від 23 грудня 2014 року), що став підставою для припинення договору застави майнових прав від 15 серпня 2014 року, предметом якого є майнові права на договір від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу N 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ "Авенсіс" та ТОВ "Південінвестсервіс", які належать майновому поручителю ТОВ "Авенсіс", та виступав як забезпечення зобов'язань ТОВ "Фріз Буд" за кредитним договором, тому з огляду на приписи частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частини другої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України такий правочин є нікчемним та до нього застосовуватися наслідки його недійсності, що зумовлює проведення відповідних дій, спрямованих на відновлення порушеного права банку. 22. 30 листопада 2017 року позивач надіслав ТОВ "Фріз Буд" та ТОВ "Авенсіс" повідомлення N 4025 про нікчемність правочину, в якому було зазначено, що уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ "Імексбанк" під час здійснення тимчасової адміністрації при здійсненні перевірки правочинів було виявлено договір про розірвання договору застави майнових прав, укладений 23 грудня 2014 року, на підставі якого було розірвано договір застави майнових прав, укладений 15 серпня 2014 року. 23. У силу положень статті 202 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позивач повідомив ТОВ "Фріз Буд" та ТОВ "Авенсіс" про нікчемність договору про розірвання договору застави майнових прав, укладеного 23 грудня 2014 року та зазначив, що застава за договором застави майнових прав, укладеним 15 серпня 2014 року, не є припиненою, заставодержателем є ПАТ "Імексбанк". Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 24. Рішенням Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав з посиланням на недоведеність позивачем його вимог і ненадання відповідних доказів. 25. Суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність підстав для визнання недійсним нікчемного договору, укладання якого не підтверджено належними доказами у справі. Судові рішення аргументовано посиланням на положення статей 11, 15, 16, 203, 215, 525, 526, 1054 Цивільного кодексу України та статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 26. У жовтні 2018 року ПАТ "Імексбанк" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року й рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року, в якій просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 27. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження та прийняв до розгляду касаційну скаргу ПАТ "Імексбанк", надавши учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. 28. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2018 року цю справу разом з касаційною скаргою ПАТ "Імексбанк" передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 29. Згідно із частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду. 30. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ") в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова О.Я., про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, де зазначено, що наслідки нікчемності правочину настають для сторін у силу вимог закону, Фонд самостійно не може застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а в разі їх виявлення зобов'язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з відповідним позовом. Крім того, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними. 31. Мотивуючи свою незгоду з висновками, викладеними Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17 та обґрунтовуючи необхідність відступити від цих висновків, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилається на правові висновки, викладені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі N 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі N 357/3394/16-ц, згідно з якими законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. 32. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається. Однак у випадку невизнання іншою особою такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 33. Отже, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину закон не передбачає, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону (стаття 215 Цивільного кодексу України, частина третя статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), тому такий спосіб захисту не призведе до реального відновлення порушених прав позивача. 34. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17, Велика Палата Верховного Суду справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 35. Скаржник, не погодившись із судовими рішеннями, у касаційній скарзі наголошує, зокрема, на обґрунтованості звернення до суду з позовом до ТОВ "Авенсіс" про визнання недійсним нікчемного договору, наявності між позивачем і відповідачем відносин на підставі договору застави та укладенні нікчемного договору про розірвання договору застави, що підтверджено витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, випискою з особового рахунка ТОВ "Фріз Буд" і протоколом засідання кредитного комітету ПАТ "Імексбанк" від 27 листопада 2014 року N 92/5. 36. Скаржник наголошує, що оскаржувані судові рішення не відповідають критеріям, визначеним статтею 236 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими та ухваленими не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, без надання оцінки усім аргументам учасників справи. 37. У своїх письмових поясненнях ПАТ "Імексбанк" також звертає увагу на правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах N 911/954/16, N 910/20827/16, N 914/1316/16, у яких зазначено, що сторона договору не позбавлена права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним нікчемного правочину. 38. У судовому засіданні представник ПАТ "Імексбанк" на обґрунтування доводів касаційної скарги зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту не заборонений Цивільним кодексом України, є ефективним та дозволить банку відновити свої порушені права. Також наголошував на відсутності підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі N 577/5321/17. Позиція Фонду 39. Фонд у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, винесені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому оскаржувані рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ "Імексбанк". 40. Щодо акта перевірки правочинів на предмет нікчемності Фонд наголошує, що сама собою нікчемність правочинів, передбачених частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не залежить від наявності чи відсутності рішення уповноваженої особи Фонду чи форми документа, в якій складено результати виявлення нікчемних правочинів. 41. У судовому засіданні представник Фонду просив задовольнити касаційну скаргу, зазначивши, що, розірвавши договір застави майнових прав, банк відмовився від власних майнових вимог, від можливості задовольнити кредиторські вимоги за рахунок договору застави майнових прав, отже, він є нікчемним відповідно до положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, вказував, що такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним, передбачений цивільним законодавством, оскільки тільки суд може встановити факт нікчемності шляхом визнання недійсним нікчемного правочину. Просив суд задовольнити касаційну скаргу. Позиція ТОВ "Авенсіс" 42. Відповідач письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги ПАТ "Імексбанк" не виклав. 43. Представник відповідача в судовому засіданні наголосив, що позивач не довів суду, що нікчемний правочин було виявлено під час тимчасової адміністрації банку. Зауважив, що такий правочин було виявлено на стадії ліквідації банку, що є порушенням положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також зазначив, що безоплатної відмови банку від власних майнових вимог не відбулося, оскільки після укладення правочину про розірвання договору застави майнових прав між ПАТ "Імексбанк" та АТ "ФК "Чорноморець" було укладено договір іпотеки, який забезпечував вимоги іпотекодержателя за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки - об'єктів нерухомого майна. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення. Судова практика (1) Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17 44. Виходячи зі змісту постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17 ПАТ "УПБ" в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова О.Я., про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності. 45. У справі N 577/5321/17 суди встановили, що 30 квітня 2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову N 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", відповідно до якої було установлено низку обмежень у здійсненні діяльності ПАТ "УПБ", зокрема, банк було зобов'язано не здійснювати будь-якого відчуження будівель і споруд ПАТ "УПБ", крім відчуження майна, що перейшло у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателя, за ціною, не нижчою ніж визначена за результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб'єктом оціночної діяльності. 46. 28 травня 2015 року між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. та зареєстровано у реєстрі за номером 1613. 47. Згідно з наказом від 29 травня 2015 року N 26/ТА уповноваженою особою Фонду було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "УПБ". 48. У результаті перевірки комісією виявлено, що при укладанні спірного договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року було допущено низку порушень законодавства України та обмежень, установлених Національним банком України. Приймаючи рішення про визнання нікчемним спірного договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року, комісія посилалась на наявність підстав, визначених у пунктах 1-3, 7, 8 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 49. Відповідно до частин першої та другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 50. Суд касаційної інстанції дійшов таких висновків. Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними. 51. При виявленні нікчемних правочинів Фонд не наділений повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку (щодо перевірки договорів, інших правочинів), підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. 52. Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 28 травня 2015 року між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1, оскільки, уклавши спірний договір, банк здійснив відчуження власних активів, що погіршило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами. (2) Постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі N 6-308цс16 53. Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі N 6-308цс16 дійшов таких висновків. 54. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 55. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 56. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. (3) Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі N 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі N 357/3394/16-ц. 57. У цих постановах Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновків, які хоч дещо й відрізняються від висновків, зроблених у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі N 6-308цс16, але є досить близькими. 58. Зокрема, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 59. Однак у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 60. Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 Цивільного кодексу України, частина третя статті 36 Закону). 61. Вимоги про встановлення нікчемності оспорюваного договору позивач до суду не пред'являв, а захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину закон не передбачав, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним способом та не матиме реальне відновлення порушених прав позивача. 62. Верховний Суд також звертає увагу, що Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Даніель", від імені якого діє Уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації Ожго Є.В., не позбавлений права подачі позову до суду про застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 Цивільного кодексу України). 63. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові. 64. Таким чином, у цих постановах Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розрізняє позовні вимоги про визнання нікчемного договору недійсним, з одного боку, та про встановлення нікчемності договору - з іншого. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 65. Щодо обраного позивачем способу захисту цивільних прав - про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 66. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 67. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України. 68. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17, щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. 69. Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі N 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі N 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі N 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 70. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 71. При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. 72. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18). 73. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками, викладеними в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі N 369/2770/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі N 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі N 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині. 74. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. 75. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. 76. Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі N 463/5896/14-ц (провадження N 14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав. 77. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. 78. Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами. 79. За статтею 38 ЗаконуУкраїни "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. 80. Відповідно до частин третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без установлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. 81. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. 82. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. 83. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16 травня 2018 року у справі N 910/24198/16 (провадження N 12-15гс18), від 04 липня 2018 року у справі N 819/353/16 (провадження N 11-163апп18) та від 05 грудня 2018 року у справі N 826/23064/15 (провадження N 11-1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі N 826/8273/16 (провадження N 11-775ас18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав. 84. З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. 85. У цій справі банк (як сторона правочину) стверджує, що нікчемним є договір про розірвання договору застави майнових прав. Наслідком такої нікчемності є чинність договору застави майнових прав. Отже, спір фактично стосується наявності чи відсутності права застави ПАТ "Імексбанк". За таких умов належним способом захисту інтересів позивача є визнання права застави (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, абзац другий частини другої статті 20 Господарського кодексу України). Водночас позивач відповідну позовну вимогу не пред'являв. 86. Отже, позовна вимога ПАТ "Імексбанк" про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту. Тому Велика Палата Верховного Суду не перевіряє доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірного договору, не підтверджує і не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту. 87. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ПАТ "Імексбанк" слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 88. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 89. Згідно з положеннями статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 90. З огляду на викладене касаційна скарга ПАТ "Імексбанк" підлягає задоволенню частково. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Щодо судових витрат 91. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 92. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача. 93. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими в задоволенні позову ПАТ "Імексбанк" відмовлено, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Висновок щодо застосування норм права 94. Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. 95. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" задовольнити частково. 2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року у справі N 916/3156/17 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. 3. В іншій частині постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року у справі N 916/3156/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк В.І. Данішевська Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.Г. Яновська
  32. ANTIRAID
    Большая палата указала, что действующее законодательство не связывает прекращение обязательства с наличием судебного решения или открытием исполнительного производства по его принудительному исполнению, а наличие судебных актов о взыскании задолженности не прекращает денежных обязательств должника и не лишает кредитора права на получение предусмотренных частью второй статьи 625 гражданского кодекса Украины сумм. Решение судом спора о взыскании денежных средств по договору не меняет природы обязательства и оснований возникновения соответствующего долга. Рассрочка или отсрочка исполнения судебного решения не прекращает договорного обязательства ответчика, а потому не освобождает его от последствий нарушения соответствующего обязательства, в частности путем уплаты сумм, предусмотренных частью второй статьи 625 Гражданского кодекса Украины.
  33. ANTIRAID
    ПОСТАНОВА Іменем України 04 червня 2019 року м. Київ Справа N 916/190/18 Провадження N 12-302гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - Дочірня компанія "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (представник - адвокат Мицька Р.М.), відповідач - Публічне акціонерне товариство "Одесагаз" (представник - адвокат Сідєльніков А.В.), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 916/190/18 за позовом Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" про стягнення 11 281 588,48 грн. за касаційною скаргою Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2018 року (головуючий суддя Головей В.М., судді Діброва Г.І., Савицький Я.Ф.) та рішення Господарського суду Одеської області від 22 травня 2018 року (суддя Погребна К.Ф.) та УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У лютому 2018 року Дочірня компанія "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України") звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" (далі - ПАТ "Одесагаз") про стягнення заборгованості в розмірі 11 281 588,48 грн. яка складається з інфляційних втрат в розмір 10 787 039,37 грн за період із 01 січня по серпень 2015 року за зобов'язаннями з оплати основного боргу, що виникли на підставі договору N 06/10-1992 від 20 грудня 2010 року, та трьох процентів річних за період з 30 січня по 30 серпня 2015 року в розмірі 494 549,11 грн. 2. Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 22 жовтня 2012 року у справі N 5017/2643/2012, що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних за вказані періоди відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. Як установили суди попередніх інстанцій, 20 грудня 2010 року між ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Одесагаз" (покупець), найменування якого було змінено на ПАТ "Одесагаз" на виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства", був укладений договір N 06/10-1992 про закупівлю природного газу за державні кошти, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві в 2011 році природний газ, а останній зобов'язався прийняти цей газ та оплатити постачальнику його вартість в обсязі, зазначеному в пункті 3.1 цього договору. 4. Відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за вказаним договором щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаного природного газу, унаслідок чого за ПАТ "Одесагаз" утворилась заборгованість, про стягнення якої ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" було подано відповідний позов до Господарського суду Одеської області. 5. Рішенням Господарського суду Одеської області 22 жовтня 2012 року у справі N 5017/2643/2012 первісний позов ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" задоволено частково та на його користь стягнуто з ПАТ "Одесагаз" 32 163 892,93 грн основного боргу, три проценти річних у сумі 1 938 473,77 грн. 3 731 380,04 грн збитків від інфляції та 700 000,00 грн пені; в решті позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову про визнання договору недійсним відмовлено. 6. Вказане судове рішення залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2012 року, яка у свою чергу залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 28 травня 2013 року. 7. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 січня 2014 року у справі N 5017/2643/2012 відповідачу було надано розстрочку виконання рішення суду від 22 жовтня 2012 року в загальному розмірі 38 558 676,55 грн на 60 місяців за таких умов: протягом періоду із січня 2014 року по грудень 2018 року включно ПАТ "Одесагаз" зобов'язане щомісячно перераховувати на користь ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" грошові кошти в сумі 642 644,91 грн. протягом січня 2019 року ПАТ "Одесагаз" зобов'язане перерахувати на користь позивача грошові кошти в сумі 642 626,86 грн. 8. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14 травня 2014 року, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 січня 2014 року у справі N 5017/2643/2012 залишено без змін. 9. У подальшому ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" знову звернулось до господарського суду з позовом про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних. 10. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 червня 2014 року у справі N 916/1146/14 стягнуто з ПАТ "Одесагаз" на користь позивача три проценти річних у сумі 1 276 520,58 грн та 224 202,86 грн інфляційних нарахувань; у задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено. 11. Надалі на забезпечення виконання зобов'язання за договором про закупівлю природнього газу N 06/10-1992 між ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" (іпотекодержатель) та ПАТ "Одесагаз" (іпотекодавець) 29 серпня 2015 року укладено договір іпотеки. В іпотечному договорі сторони зафіксували, що заборгованість у вигляді основного боргу за договором N 06/10-1992 становить 28 248 892,93 грн. 12. У зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення Господарського суду Одеської області від 22 жовтня 2012 року у справі N 5017/2643/2012 позивач нарахував інфляційні втрати на суму 10 787 039,37 грн за період з 01 січня по 30 серпня 2015 року від основного боргу в розмірі 28 248 892,93 грн та три проценти річних на суму 494 549,11 грн за цей же період від основного боргу в розмірі 28 248 892,93 грн та звернувся з відповідним позовом до місцевого господарського суду. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 13. Рішенням Господарського суду Одеської області від 22 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2018 року у справі N 916/190/18, у задоволенні позову відмовлено повністю. 14. Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення. 15. Апеляційний суд зазначив, що ухвала суду першої інстанції від 17 лютого 2014 року про розстрочку виконання рішення суду у справі N 5017/2643/2012 змінила сам спосіб виконання відповідного рішення суду, а отже, змінила строки настання негативних наслідків для відповідача у вигляді можливості нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв'язку з несвоєчасним виконання рішення суду. Короткий зміст касаційної скарги 16. У серпні 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 22 травня 2018 року у справі N 916/190/18, в якій скаржник просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України", призначив розгляд справи у судовому засіданні та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 18. 16 листопада 2018 року ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на те, що суди при винесенні рішень не врахували висновків, які містяться в постановах Верховного Суду України та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. 19. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 грудня 2018 року передав справу N 916/190/18 разом з касаційною скаргою ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на підпункт 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України. 20. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що в цій справі постало питання щодо визнання розстрочки чи відстрочки виконання рішення як підстави для зміни строків виконання зобов'язання. 21. У своїй ухвалі Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі N 905/3137/14-908/5775/14 (провадження N 3-1276гс15), яку прийнято за подібних правовідносин, викладено правовий висновок про те, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення. 22. Отже, Верховний Суд України з посиланням на частину п'яту статті 11 цього Кодексу, згідно з якою у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, фактично визнав розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду зміною строків виконання зобов'язання. 23. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі N 905/3137/14-908/5775/14 (провадження N 3-1276гс15), Велика Палата Верховного Суду цю справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подали касаційну скаргу 24. ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" у своїй касаційній скарзі посилається на невідповідність оскаржуваного рішення нормам частини другої статті 19, статті 151-2 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого та неупередженого розгляду справи судом, а також на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 11, 599, 612, 625 Цивільного кодексу України, статей 2, 7, 11, 13, 15, 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України. 25. Скаржник зазначає, що актами цивільного законодавства не встановлено випадків, за яких ухвала про надання розстрочки виконання рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, тому як наслідок, ухвала не змінює строків виконання грошового зобов'язання за договором та умов прострочення боржника в такому зобов'язанні. 26. У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі, та зауважив, що згідно із частиною п'ятою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є зобов'язання, які можуть виникати із рішення суду, але виключно в тих випадках, які передбачені цивільним законодавством, зокрема, визнання договору укладеним, розірвання договору, визнання його недійсним, тобто коли таке зобов'язання не існує без рішення суду та без наявності такого рішення не може бути виконане. Отже, ухвала про надання розстрочки виконання судового рішення не змінює строків виконання відповідного зобов'язання. Позиція ПАТ "Одесагаз" 27. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу вказує, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення. 28. У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що не погоджується з наведеними у касаційній скарзі доводами, оскільки скаржник просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому зауважив, що суди не досліджували питань, пов'язаних з правильністю нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, з наявністю або відсутністю заборгованості та підстав для застосування позовної давності. Також відповідач указує на правильність судових рішень попередніх інстанцій щодо зміни порядку виконання зобов'язання у зв'язку з ухваленням рішення суду про надання розстрочки виконання судового рішення. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 29. Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. 30. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. 31. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. 32. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України. 33. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). 34. Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом. 35. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. 36. Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 37. Стосовно доводів скаржника про те, що актами цивільного законодавства не встановлено випадків, за яких ухвала про надання розстрочки виконання рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, не змінює строків виконання грошового зобов'язання за договором та умов прострочення боржника в такому зобов'язанні, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке. 38. Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. 39. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. 40. Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). 41. З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. 42. Згідно із положеннями статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. 43. Згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. 44. Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. 45. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. 46. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною. 47. Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. 48. Розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов'язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов'язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. 49. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у зв'язку з невиконанням у період прострочення боржника грошового зобов'язання зі сплати основного боргу за спожитий природний газ. 50. Натомість у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі N 905/3137/14-908/5775/14 (провадження N 3-1276гс15), яку прийнято за подібних правовідносин, викладено правовий висновок про те, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення. 51. Предметом позову у справі N 905/3137/14-908/5775/14 є стягнення трьох процентів річних за прострочення сплати відповідачем стягнутої за рішенням суду суми основного боргу за період із дня набрання рішенням законної сили до дня погашення заборгованості.Відповідно до судового рішення у справі N 24/362 суд постановив розстрочити його виконання на 6 місяців, з 15 квітня до 15 жовтня 2012 року шляхом щомісячного перерахування сум, у тому числі й суми основного боргу. Відповідач зазначену суму боргу погасив 07 грудня 2012 року. 52. Отже, Верховний Суд України у своїй постанові зазначив про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" трьох процентів річних за несвоєчасний розрахунок у розмірі 48 273,15 грн за період часу, до якого розстрочено виконання судового рішення - 15 жовтня 2012 року, до моменту погашення суми основного боргу - 07 грудня 2012 року. 53. Оскільки з огляду на викладене вище такий висновок вбачається недостатньо мотивованим, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від указаного правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17 лютого 2016 року у справі N 905/3137/14-908/5775/14 (провадження N 3-1276гс15), та зазначає, що після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення грошове зобов'язання боржника не припиняється, тому передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. 54. Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду. 55. У своїй позовній заяві ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" просить стягнути з відповідача 11 281 588,48 грн. а саме: інфляційні втрати в розмірі 10 787 039,37 грн та три проценти річних в розмірі 494 549,11 грн., які нараховані на залишок заборгованості відповідача перед позивачем. При цьому інфляційні втрати розраховані позивачем за період з 01 січня по 30 серпня 2015 року, а три проценти річних - з 30 січня по 30 серпня 2015 року. 56. Однак суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки як залишку заборгованості відповідача перед позивачем з урахуванням її часткового погашення, так і періоду, протягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов'язання. 57. Відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 58. Звідси Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості дослідити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідача та встановити їх обґрунтованість, чого не зробили й суди попередніх інстанцій. 59. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості здійснити розрахунок заборгованості відповідача перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 60. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. 61. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 62. Ураховуючи викладене, оскільки рішення судів попередніх інстанцій постановлені з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Щодо судових витрат 63. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Висновок щодо застосування норм права 64. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. 65. Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов'язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Керуючись статтями 300-302, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково. 2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 22 травня 2018 року у справі N 916/190/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк В.І. Данішевська Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.Г. Яновська
  1. Load more activity