All Activity

This stream auto-updates     

  1. Yesterday
  2. А уже боятся, представьте что будет,когда закон примут)))
  3. Last week
  4. Дозрів на подання до суду позову про припинення іпотеки, беручи до уваги зазначену Marina-NET постанову ВС. Ситуація трохи інша: позичальник - одна особа, іпотекодавці - інші три особи (члени сім'ї). Позивачами у справі зазначу іпотекодавців, позичальника думаю зазначити 3-ю особою на стороні позивачів - які думки? І ще: у довідці про прощений борг зазначено, що у зв'язку із задоволенням вимог Іпотекодержателя в пор. ст. 37 ... Вам прощено залишок боргу. Перереєстрація по 37-й знесена суд. рішенням. Буду пробувати. Marina-NET буду вдячний за будь-яку пораду).
  5. В мене питання, а є тут люди які вилізли з цього кредиту, і як вони це зробили. Я вже винна 70000 тисяч при тому що брала 15000 на ремонт, і чим далі тим гірше й гірше з завтрашнього дня мій телефон буде просто червоний від дзвінків((((
  6. Рішив "воскресить" тему. Дозрів на подання до суду позову про припинення іпотеки, беручи до уваги вище зазначену постанову ВС. Ситуація трохи інша: позичальник - одна особа, іпотекодавці - інші три особи (члени сім'ї). Позивачі у справі - іпотекодавці, позичальника думаю зазначити 3-ю особою на стороні позивачів - які думки? І ще: у довідці про прощений борг зазначено, що у зв'язку із задоволенням вимог Іпотекодержателя в пор. ст. 37 ... Вам прощено залишок боргу. Перереєстрація по 37-й знесена суд. рішенням. Буду пробувати. Marina-NET буду вдячний за будь-яку пораду).
  7. С Голосом тоже все понятно... Но от Платформы не ожидал такого... Интересно, а чего Европейская против не голосовала...))
  8. Не, ну пусть пробуют конечно, никто ж не против)))Но выглядит это всё,как минимум забавно)))
  9. С Евросолидарностью все понятно - не наступать же на горло собственной песне... За т.н. платформу и куры не шепчут. А вот Юлька... одной рукой легализует рэкетиров, второй поддерживает отмену адвокатской монополии...
  10. с разницей в одну минуту "реестр" выдает разные результаты при тех же параметрах: 21:12 - На Ваш запит не знайдено жодного документа. Спробуйте змінити пошукові параметри. 21:13 - За заданими параметрами пошуку знайдено документів: 13
  11. Спасибо за комментарии относительно поисковой системы в реестре… Ну хоть тема up… И может найденное судебное решение о признании недействительным договора залога и договора уступки права требования между ГИУ и Банка Финансы и Кредит (в части валютного кредита) поможет некоторым "должникам ГИУ" рассмотреть другой возможный вариант решения "визнання зобов'язання за кредитним договором припиненим"…
  12. Европейская солидарность и Голос, а также Оппозиционная платформа "За жизнь" - воздержались в полном составе)) Кроме 1 голоса из Голоса и 5 голосов из Оппозиционной платформы "За жизнь" - которые голосовали против... Вот теперь понятно кто есть кто на самом деле... Против голосовали: Кива, Рабинович, Кузьмин, Медведчук, Макаренко и Макаров...)) http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_golos?g_id=2567
  13. Ок, суть в исполнителе, исполнительном производстве и общем совместном имуществе супругов. Так можно изменить название темы. Вопросы же были таковы: "Теперь вопрос - как избежать обращения частного исполнителя на эту недвижимость? Есть опасность, что обнаружив ее, исполнитель подаст в суд на выделение доли должника с последующим обращением на эту долю стягнення. Или можно будет отбиться в суде, доказав что недвижимость покупалась сугубо на средства жены (например предъявив соответствующую долговую расписку со свидетелями). Как вы считаете?"
  14. Почему Вы так тему переназвали...? Почему именно приватный...? И, что значит житло...? Почему именно житло, а не собственность...? Я не совсем понимаю ход Ваших мыслей и не могу понять, что именно в этом вопросе Вас интересует... Вас не интересуют в целом исполнители и собственность... Вас интересует конкретно, частный исполнитель и жильё в котором живут люди... Так это регулируется совсем другими нормами законов...
  15. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67399 Есть продвижение ещё, ровно два месяца прошло... 14.01.2020 Постанову прийнято 03.12.2019 Вручено для розгляду 14.11.2019 Направлено до Комітету 14.11.2019 Передано в тираж 14.11.2019 Одержано Верховною Радою
  16. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67399 14.01.2020 Постанову прийнято 03.12.2019 Вручено для розгляду 14.11.2019 Направлено до Комітету 14.11.2019 Передано в тираж 14.11.2019 Одержано Верховною Радою
  17. Вроде продвигается дело потихоньку... Два месяца ровно ждали принятия этого предварительного постановления после подачи в ВРУ...
  18. КАС/ВС: Якщо ФОП є одночасно найманим працівником, то ЄСВ за відсутності доходу від ФОП сплачувати не обов'язково. (Постанова КАС/ВС від 04.12.2019 р. №440/2149/19). Фабула судового акту: Особливістю цієї справи є нарахування сум єдиного внеску за період, протягом якого позивач не здійснював підприємницьку діяльність, не одержував дохід від такої діяльності, проте, за позивача, як працівника, сплачені суми єдиного внеску роботодавцем. Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого: - особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем; - інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. http://reyestr.court.gov.ua/Review/86203700 Аналізуйте судовий акт: Зразкова справа: ФОП з ознакою провадження незалежної професійної діяльності ЄСВ сплачує лише один раз (ВС/КАС № 520/3939/19 від 02.09.2019) Фізична особа-підприємець на загальній системі має нараховувати єдиний внесок із суми чистого оподатковуваного доходу за кожен календарний місяць та не має обов’язку застосовувати середньомісячний показник (ДААС, № 520/3186/19 від 20.11.2019 р.) ФОП на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат суми погашення кредиту та суми сплачених відсотків, які нараховані за користування даним кредитом (ВС/КАС, № 804/2602/15,11.06.19) Адвокати, які є найманими працівниками, ЄСВ НЕ СПЛАЧУЮТЬ (Вінницький ОАС № 120/1144/19-а від 12.06.2019) Орла СБИЛИ! Апеляційний суд скасував рішення судді Брегея Р.І. , про те що ЕСВ сплачується виключно при наявності у ФОПа доходу і стягується лише на підставі акту перевірки (№ 340/453/19 від 24 вересня 2019р.) ПОСТАНОВА Іменем України 04 грудня 2019 року Київ справа №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої судді - Блажівської Н.Є. (суддя -доповідач), суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., за участю секретаря судового засідання: Хлуд Т.Ю., представника позивача: Борзовця О.В. представників відповідача: Прокопчука О.О., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року (суддя Головко А.Б.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року (головуючий суддя: Рєзнікова С.С., судді: Мінаєва О.М. , Бегунц А.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки), В С Т А Н О В И В: 1. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.1. Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також - Відповідач, Управління) про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 8 квітня 2019 року № Ф-4928-50. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про те, що на час прийняття оскарженого індивідуального акта узгоджений борг зі сплати єдиного внеску був відсутній. 1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Роблячи висновок про обґрунтованість оскаржуваного індивідуального акта, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що, враховуючи наявність заборгованості по єдиному соціальному внеску, на виконання вимог пункту 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та на підставі даних ІТС контролюючих органів, позивачу контролюючим органом правомірно сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску. 1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін. Вказує, що судами при ухваленні оскаржуваних рішень не допущено порушень норм матеріального та процесуального права. 2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач як фізична особа-підприємець (надалі також - ФОП) перебувала на обліку в Державній податковій інспекції у м. Полтаві з 17 лютого 2005 року. Водночас, ФОП ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку як підприємець, не нарахувала та не сплатила у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску: за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс.); за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.); за II квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.); за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.); за IV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819, 06 грн. х 3 міс.). Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням здійснена 8 квітня 2019 року. В той же день 8 квітня 2019 року в зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску в розмірі 18 276,72 грн. та на підставі даних інформаційно-телекомунікаційної системи «Податковий борг» Управлінням сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4928-50 на суму 18276,72 грн 3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 3.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу) У касаційній скарзі, обґрунтовуючи порушення норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 вказує, що: - заяву про припинення підприємницької діяльності було подано ще у 1999 році, і, вважаючи що підприємницька діяльність її припинена, ОСОБА_1 працювала як найманий працівник; - судами проігноровано факт перебування позивача як фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування; - у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок; - контролюючим органом не надсилались жодних повідомлень до 8 квітня 2019 року про необхідність сплати боргу; - у вимозі про сплату боргу не зазначено період, за який нарахований борг; - враховуючи цільове призначення та законодавче визначення інтегрованої картки платника (надалі також - ІКП), такі відомості, як дані з ІКП, не можуть бути визнані підставою для винесення виконавчого документа у вигляді вимоги про сплату боргу; - витяг з ІКП не може бути належним та допустимим доказом наявності заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, адже повинен враховуватись лише за сукупності акта перевірки, або звітів платника. 3.2. Доводи відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу) У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та вказує на таке: - платниками єдиного податку є фізичні особи, у тому числі й ті, що обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від фінансового стану платника; - положення чинного законодавства передбачають, що вимога про сплату судового збору формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника податків на суму, що перевищує 10 грн. 4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Як підтверджується матеріалами справи (а.с.30) ОСОБА_1 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі 22 лютого 1994 року (дата запису - 5 лютого 2013 року). Дата взяття на облік позивача в Головному управлінні ДФС у Полтавській області Управління у м. Полтаві, ДПІ у м. Полтаві - 17 лютого 2005 року. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску. З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання. 1 липня 2004 року набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»). Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру. 1 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI, (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року. Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції: Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Водночас судами попередніх інстанцій з урахуванням вище наведених норм не перевірено чи за вказані відповідачем періоди було дійсним свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, не надано правової оцінки обставинам її взяття на облік в Головному управлінні ДФС у Полтавській області, Управлінні у м. Полтаві, ДПІ у м. Полтаві 17 лютого 2005 року, а також тому чи був у неї взагалі статус фізичної особи-підприємця в період нарахування їй сум єдиного внеску. Таким чином, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими такі рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з`ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Так, обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України; тут і надалі - в редакції, чинній на час розгляду справи), відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Відповідно до положень частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що позивач до 31 жовтня 2017 року працювала на посаді касира ТОВ «Петрус-алко» (що підтверджується копією трудової книги ОСОБА_1 (а.с. 29), однак за цей період їй, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Водночас за правилами частини четвертої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, у разі встановленням обставин наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця слід звернути на наступне правове регулювання. Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, з урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць. Крім того, Суд звертає увагу на те, що позивач в позові та під час апеляційного розгляду справи наполягала на тому, що в 1999 році вона подала заяву про припинення діяльності як фізичної особи-підприємця, водночас в судових рішеннях взагалі не наведені мотиви відхилення таких тверджень ОСОБА_1 4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частинами першою - третьою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок недослідження доказів у справі, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 3, 344, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року скасувати. Справу №440/2149/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуюча Н.Є. Блажівська Судді О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх Повний текст поставнови складено 9 грудня 2019 року. ссылка
  19. Сьогодні (14.01.2020 р.) ВРУ прийняла Постанову "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)". http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66242
  1. Load more activity