Постановление ВС-КГС о порядке взыскания процентов по безпроцентному займу

[ANTIRAID]

Державний герб України

Постанова
Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 640/3730/16-ц
провадження № 61-9735св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2016 року у складі судді: Якуші Н. В. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2017 року у складі суддів: Бурлаки І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 191 263,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2012 року з ОСОБА_3 стягнуто на її користь заборгованість за договорами позики у сумі 143 285,57 грн та судові витрати у сумі 1 540,16 грн. Державним виконавцем Київського відділу ДВС ХМУЮ відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 2018/17232/2012 від 02 грудня 2013 року, однак з моменту ухвалення рішення суду і до цього часу відповідач ОСОБА_3 його не виконує, тому просила суд застосувати індекс інфляції та 3% річних до всієї суми заборгованості за період з 22 жовтня 2012 року по 01 березня 2016 року та стягнути з відповідача суму збитків з урахуванням інфляції в розмірі 109 290,79 грн, суму 3% річних в розмірі 13 484,65 грн, суму відсотків за користування коштами за обліковою ставкою НБУ в розмірі 62 305,53 грн.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 06 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2017 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 191 263,45 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 932,13 грн.

Рішення мотивовані тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, оскільки умовами договорів позики не було встановлено розмір процентів, суди зробили висновок про нарахування розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України за період користування сумою позики.

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2017 року, у якій просить оскаржені рішення скасувати направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору позики, індексації не підлягає. Також ОСОБА_3 посилається на неправильний розрахунок інфляційного збільшення суми заборгованості.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року справа призначена до судового розгляду.

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2012 року, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07 листопада 2013 року, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнута заборгованість у сумі 143 285,57 грн та судові витрати у справі. Це рішення набрало законної сили, однак виконано не було.

При задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Крім того, при стягненні процентів за користування позикою, суди зробили висновок, що умовами договорів позики не було встановлено розмір процентів, тому визнали правильним розрахунок позивача щодо розміру процентів, з урахуванням рівня облікової ставки Національного банку України за період користування сумою позики з 22 жовтня 2012 року по 01 березня 2016 року.

Проте із такими висновками погодитися неможливо з наступних підстав.

Судами, згідно частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень), заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2012 року у справі № 2018/17232/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики, визнане преюдиційним для сторін за цією справою щодо встановлених обставин.

Аналіз змісту заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2012 року у справі № 2018/17232/2012 свідчить, що цим рішенням з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто за договорами позики від 01 березня 2007 року та від 27 травня 2010 року основний борг, інфляційні витрати та три відсотки річних.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2012 року у справі № 2018/17232/2012 проценти за користування позикою не стягувалися.

У пункті 1.1. договору позики від 01 березня 2007 року встановлено, що позика є безпроцентною. Договір позики від 27 травня 2010 року у матеріалах справи відсутній.

В цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України). У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором.

Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14

За таких обставин є передчасними висновки судів про стягнення процентів за користування позикою в розмірі облікової ставки Національного банку України за період з 22 жовтня 2012 року по 01 березня 2016 року.

Згідно частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам слід належним чином дослідити договори позики від 01 березня 2007 року та від 27 травня 2010 року в аспекті встановлення процентів за договорами позики, оскільки це впливає на вирішення питання про наявність підстав для стягнення процентів за користування позикою. Також слід перевірити нарахування індексу інфляції та 3% річних на суму простроченої заборгованості.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2016 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2017 року, до закінчення його перегляду в касаційному порядку. У зв'язку із тим, що оскаржені рішення підлягають скасуванню, то немає підстав для поновлення їх виконання.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2017 року скасувати.

Справу № 640/3730/16-ц направити на новий розгляд до Київського районного суду м. Харкова.

З моменту прийняття постанови рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2016 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2017 року втрачають законну силу та подальшому виконання не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат
В. П. Курило

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73219706

[ANTIRAID]

Отправляя дело на новое рассмотрение ВС-КГС обратил внимание судов на необходимость установления условия беспроцентности договора займа и соответственно проверки обоснованности в данном случае начисления процентов в размере учетной ставки НБУ и проверки начисления индекса инфляции и 3% годовых.

[Tatyana.miss]

Это мое решение, моя победа)