Постановление БП-ВС не нашедшее неодинакового применения при отмене решения МКАС при ТПП Украины в связи с отсутствием подписи на допсоглашении в одной из языковых версий

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 761/605/17-ц
Провадження N 14-106цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Ситнік О.М.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

заявник - Компанія "ANT YAPI SANAYI VE TICARET ANONIM SHIRKETI" (Турецька республіка),

інші учасники третейського розгляду - Підприємство з іноземною інвестицією "ЛГ Електронікс Україна", що повністю належить Корпорації "ЛГ Електронікс Інк."

розглянула в порядку письмового провадження заяву Підприємства з іноземною інвестицією "ЛГ Електронікс Україна", що повністю належить Корпорації "ЛГ Електронікс Інк."

про перегляд ухвали Апеляційного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року у складі колегії суддів Чобіток А.О., Немировської О.В., Соколової В.В. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів Попович О.В., Коротуна В.М., Писаної Т.О.

у справі за клопотанням Компанії "ANT YAPI SANAYI VE TICARET ANONIM SHIRKETI" (Турецька республіка) про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 15 листопада 2016 року у справі за позовом Підприємства з іноземною інвестицією "ЛГ Електронікс Україна", що повністю належить Корпорації "ЛГ Електронікс Інк.", до Компанії "ANT YAPI SANAYI VE TICARET ANONIM SHIRKETI" про стягнення грошових коштів,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року Компанія "ANT YAPI SANAYI VE TICARET ANONIM SHIRKETI" (Турецька республіка) (далі - Компанія) звернулася до суду з клопотанням про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі - МКАС при ТПП) від 15 листопада 2016 року у справі за позовом Підприємства з іноземною інвестицією "ЛГ Електронікс Україна", що повністю належить Корпорації "ЛГ Електронікс Інк." (далі - Підприємство), до Компанії про стягнення грошових коштів.

На обґрунтування клопотання Компанія зазначала, що рішенням МКАС при ТПП від 15 листопада 2016 року задоволено позовні вимоги Підприємства до Компанії про стягнення основного боргу, пені, трьох відсотків річних, інфляційних витрат та часткової оплати юридичних послуг.

Заявник пояснив, що Підприємство у червні 2016 року звернулося до МКАС при ТПП із зазначеними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнекстпулбрутт" (далі - ТОВ "Укрнекстпулбрутт") як боржника (за договором купівлі-продажу від 07 травня 2014 року) та до Компанії як поручителя (за договором поруки від 20 серпня 2014 року). Згідно з поданою заявою про зміну позовних вимог Компанія просила продовжити арбітражний спір лише в частині вимог позивача до Компанії як поручителя, посилаючись на статтю 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Постановою Голови МКАС при ТПП від 05 вересня 2014 року припинено провадження у справі в частині позову до ТОВ "Укрнекстпулбрутт", а постановою Голови МКАС при ТПП від 19 жовтня 2016 року прийнято до провадження справу за позовом Компанії про визнання договору поруки від 20 серпня 2014 року припиненим. У задоволенні клопотання Компанії про зупинення розгляду справи щодо позову про стягнення заборгованості до вирішення справи про визнання договору поруки припиненим відмовлено.

Рішенням МКАС при ТПП від 15 листопада 2016 року задоволено позов Підприємства до Компанії про стягнення основного боргу, пені, відсотків, інфляційних втрат і судових витрат.

У клопотанні про скасування зазначеного рішення МКАС при ТПП заявник, посилаючись на наведені вище обставини, указував, що суд штучно усунув від справи покупця за договором купівлі-продажу від 07 травня 2014 року - ТОВ "Укрнекстпулбрутт", яке у справі за первісним позовом було відповідачем як боржник. Вважаючи, що такі дії свідчать про порушення МКАС при ТПП під час вирішення справи принципів правового порядку України, основних прав та гарантій, на яких ґрунтується регулювання суспільних відносин, заявник просив скасувати згадане рішення з підстав порушення при вирішенні справи публічного порядку України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 травня 2017 року в задоволенні клопотання відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд першої інстанції керувався тим, що відсутні докази порушення публічного порядку України під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08 травня 2017 року скасовано, постановлено нову ухвалу про задоволення клопотання. Скасовано рішення МКАС при ТПП від 15 листопада 2016 року в справі АС N 271ут/2016 за позовом Підприємства до Компанії про стягнення грошових коштів.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи клопотання, суд апеляційної інстанції керувався тим, що МКАС при ТПП не мав компетенції щодо розгляду спору між Підприємством та Компанією, оскільки договір поруки не містить арбітражного застереження, а додаткова угода до договору поруки є нікчемною, адже укладена з недодержанням письмової форми, бо її текст російською мовою, що має перевагу перед текстом англійською мовою в разі їх різночитання, не підписано сторонами угоди. При цьому апеляційний суд вважав, що не вийшов за межі вимог клопотання, оскільки додаткова угода від 07 жовтня 2015 року є недійсною через невідповідність її вимогам закону.

Не погоджуючись із указаною ухвалою суду апеляційної інстанції представник Підприємства - Гришко С.Ю. звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року залишено без змін.

Суд касаційної інстанції у своїй ухвалі керувався тим, що, звертаючись до МКАС при ТПП з позовом про стягнення із заявника як поручителя заборгованості за договором купівлі-продажу від 07 травня 2014 року N С2014013806, Підприємство посилалося на статтю 5 договору поруки в редакції додаткової угоди від 07 жовтня 2015 року до договору поруки, яка містить відповідне арбітражне застереження.

Водночас у договорі поруки від 20 серпня 2014 року, укладеному між Підприємством та Компанією, сторони не встановили арбітражного застереження, оскільки додаткова угода від 07 жовтня 2015 року до договору поруки не містить підписів сторін під викладеним російською мовою текстом, який згідно з умовами договору має перевагу над англійською редакцією договору.

Колегія суддів погодилася з висновками суду апеляційної інстанції щодо недійсності за законом арбітражного застереження, викладеного в додатковій угоді від 07 жовтня 2015 року до договору поруки, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 34 Закону України від 24 лютого 1994 року N 4002-XII "Про міжнародний комерційний арбітраж" (далі - Закон N 4002-XII) є підставою для скасування оскаржуваного рішення МКАС при ТПП.

14 грудня 2017 року Підприємство звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Апеляційного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, підстав: неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 7, 16, пункту 1 частини другої статті 34 Закону N 4002-XII, статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2011 року у справі N 6-3343св11, від 12 жовтня 2015 року у справі N 6-6020св15, від 05 січня 2011 року у справі N 6-4023ск10, від 15 липня 2015 року у справі N 6-18462св15 та від 22 червня 2016 року у справі N 760/15056/14-ц, постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі N 6-325цс17, ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 жовтня 2003 року у справі N 6-879кс03 та постанову Вищого господарського суду України від 08 листопада 2016 року у справі N 916/4322/15.

04 січня 2018 року Верховний Суд України передав заяву Підприємства про перегляд рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 31 січня 2018 року відкрито провадження та витребувано матеріали справи з Шевченківського районного суду м. Києва.

19 лютого 2018 року представник Компанії - Репіна Ю.Г. подала заперечення на заяву про перегляд судових рішень, посилаючись на те, що рішення апеляційного та касаційного судів ухвалені з дотриманням норм матеріального права й усталеної судової практики.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За правилами підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до підпункту 2 цього пункту якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заяву про перегляд подано Підприємством з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, тому за правилами статті 360-2 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень

Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:

? постанову Вищого господарського суду України від 08 листопада 2016 року у справі N 916/4322/15;

? ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2015 року у справі N 6-6020св15;

? ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2011 року у справі N 6-3343св11;

? ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 січня 2011 року у справі N 6-4023ск10;

? ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2015 року у справі N 6-18462св15;

? ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року у справі N 760/15056/14-ц;

? ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 жовтня 2003 року у справі N 6-879кс03.

Також заявник указує на невідповідність оскаржуваних ухвал судів апеляційної та касаційної інстанцій викладеному в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі N 6-325цс17 висновку щодо застосування в подібних правовідносинах статей 7, 16 Закону N 4002-XII.

Підприємство зазначає, що оскаржувані ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій не відповідають приписам параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), а невиконання арбітражного застереження становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Заявник посилався на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, на рішення: від 23 лютого 1999 року у справі "Свованіемі та інші проти Фінляндії" (Suovaniemi and Others v. Finland), від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), від 25 липня 2013 року у справі "Агрокомплекс проти України" (Agrokompleks v. Ukraine), від 03 квітня 2008 року у справі "Компанія "Регент" проти України" (Regent Company v. Ukraine), від 05 липня 2005 року у справі "Агротехсервіс проти України" (Agrotehservis v. Ukraine).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII).

Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав, зокрема, неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Під час розгляду справи, що переглядається, суди встановили, що 07 травня 2014 року між Підприємством та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ант Япи", яке в подальшому змінило назву на ТОВ "Укрнекстпулбрутт", укладено договір купівлі-продажу N С2014013806, згідно з умовами якого ТОВ "Укрнекстпулбрутт" придбало холодильні машини й кондиціонери та зобов'язалося оплатити їх вартість.

Відповідно до пункту 13.3 указаного договору сторони погодили, що всі спори або розбіжності, які можуть виникнути з цього договору або у зв'язку з ним, не врегульовані шляхом переговорів, підлягають розгляду в МКАС при ТПП згідно з Регламентом цього суду. Рішення арбітражу є остаточним і обов'язковим для обох сторін.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором купівлі-продажу 20 серпня 2014 року між Підприємством та Компанією укладено договір поруки N С2014025899, відповідно до умов якого остання як поручитель взяла на себе зобов'язання нести повну солідарну відповідальність з боржником перед кредитором за всіма його зобов'язаннями за договором купівлі-продажу від 07 травня 2014 року N С2014013806. Згаданий договір поруки арбітражного застереження не містить.

14 червня 2016 року Підприємство звернулося до МКАС при ТПП з позовом до ТОВ "Укрекстпулбрутт" та Компанії про солідарне стягнення боргу за договором купівлі-продажу від 07 травня 2014 року N С2014013806.

Постановою голови МКАС при ТПП від 14 червня 2016 року вказаний позов прийнято до провадження, а 05 вересня 2016 року до вказаної постанови за заявою Підприємства про зміну позовних вимог внесено зміни, за якими відповідачем у справі стала лише Компанія як поручитель, а провадження в частині вимог до ТОВ "Укрекстпулбрутт" припинено.

Звертаючись до МКАС при ТПП з позовом про стягнення з Компанії як поручителя заборгованості за договором купівлі-продажу від 07 травня 2014 року N С2014013806, Підприємство посилалось на статтю 5 договору поруки в редакції додаткової угоди від 07 жовтня 2015 року до договору поруки, яка містить відповідне арбітражне застереження.

Задовольняючи клопотання про скасування рішення МКАС при ТПП у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й касаційний суд, керувався тим, що МКАС при ТПП не мав компетенції щодо розгляду спору між Підприємством та Компанією, оскільки в договорі поруки від 20 серпня 2014 року, укладеному між Підприємством та Компанією, сторони не встановили арбітражне застереження, а додаткова угода від 07 жовтня 2015 року до договору поруки не містить підписів сторін під текстом, викладеним російською мовою, яка згідно з умовами договору має перевагу над англійською редакцією цього договору, що підписана сторонами, тому така угода є нікчемною.

З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 08 листопада 2016 року у справі N 916/4322/15, яку надано заявником для порівняння, суди розглянули справу за позовом про стягнення неустойки за невиконання рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 25 вересня 2014 року.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову та залишаючи їх без змін, Вищий господарський суд України керувався вимогами статті 785 ЦК України, оскільки предметом спору було стягнення неустойки з підстав невиконання умов уже розірваного договору, а тому згідно з частиною четвертою статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України. Згідно зі статтею 785 ЦК України в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Касаційний суд зазначив, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правомірності висновків судів попередніх інстанцій про підвідомчість цієї справи господарським судам, тому відсутні підстави для припинення провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

У цьому випадку предмет спору не є тотожним з предметом спору у справі, що переглядається, позов заявлено з приводу стягнення з іноземної компанії неустойки за невиконання обов'язку повернути річ. Підставою відхилення доводів касаційної скарги про непідвідомчість спору господарським судам було те, що згідно зі статтею 38 Закону України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися МКАС лише за згодою сторін спору, але однозначної згоди відповідача на розгляд спору МКАС надано не було. Проте у справі, що переглядається, стаття 38 цього Закону не застосовувалася.

Також заявник надав для порівняння ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2015 року у справі N 6-6020св15. Зі змісту цієї ухвали вбачається, що фірма звернулася до суду з клопотанням про скасування рішення МКАС при ТПП, яким з неї на користь фізичної особи - підприємця стягнуто грошові кошти. Фірма посилалася на те, що арбітражне застереження, на підставі якого МКАС при ТПП розглянув спір між сторонами та ухвалив рішення у справі, міститься у контракті, який є неукладеним.

Суди відмовили в задоволенні клопотання, оскільки заявник не довів підстав, на які він посилався. Також суди зазначили, що за результатами розгляду МКАС при ТПП дійшов висновку про те, що контракт N 1 від 15 квітня 2012 року та попередні контракти у 2009 й 2010 роках між сторонами підписані уповноваженим представником відповідача та посвідчені печаткою відповідача. Граматична помилка під час написання його прізвища під контрактом, яка відбулася внаслідок схожості букв у латинській транскрипції, не вплинула на зміст, права й обов'язки сторін, а також арбітражне застереження. Відповідач визнав існування контракту від 15 квітня 2012 року N 1 своїми діями, а саме: замовленням автомобільного транспорту в італійській компанії та наданням його під завантаження на склад позивача й частковою оплатою за продукцію, отриману за контрактом, умови якого відповідають вимогам міжнародного та вітчизняного законодавства.

Спір розглядався відповідно до вимог Закону N 4002-XII, Регламенту та не суперечить арбітражному застереженню, викладеному в пункті 9.1 контракту, при цьому доказів порушення публічного порядку України представник заявника не надав.

З аналізу зазначеної ухвали також не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є тотожними зі справою, що переглядається.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2011 року у справі N 6-3343св11 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, позов фізичної особи до товариства про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, касаційний суд керувався тим, що сторони справи уклали договір про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу (третейського суду).

У цій ухвалі суд касаційної інстанції зазначив, що сторони уклали договір про передачу спору на вирішення до МКАС, а винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.

Тобто зазначена ухвала також не може вважатися такою, що відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 січня 2011 року у справі N 6-4023ск10 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 січня 2008 року.

Постановляючи ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення арбітражного суду, апеляційний суд керувався тим, що сторони звернулися до Арбітражного суду Торгової палати м. Гамбурга, незважаючи на те, що у контракті зазначено, що в разі неможливості розгляду спорів шляхом перемовин такі спори вирішуються в арбітражному суді м. Гамбурга. Суди зробили висновок про належність арбітражу, оскільки сторони узгодили перелік необхідних документів для арбітражного процесу, визнали свою участь в угоді щодо арбітражного застереження. Боржник погодився на слухання справи у Арбітражному суді Торгової палати м. Гамбурга та на застосування Регламенту цього суду.

Обставини справи не є тотожними з обставинами справи, що переглядається.

У наданій для порівняння заявником ухвалі від 15 липня 2015 року у справі N 6-18462св15 також не вбачається неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про надання оцінки щодо того, чи припустився арбітр помилки в застосуванні закону, чи неправильно оцінив фактичні обставини справи, буде свідчити про те, що суд, який розглядає клопотання, має намір переглянути арбітражне рішення по суті, що не допускається Законом N 4002-XII та Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1985 року. Таким чином, відсутні підстави для задоволення клопотання про скасування рішення МКАС при ТПП.

Залишаючи без змін ухвали судів попередніх інстанцій, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 22 червня 2016 року у справі N 760/15056/14-ц, яку надано заявником для порівняння, керувався тим, що клопотання за своєю формою та змістом відповідало вимогам процесуального закону та Закону N 4002-XII, підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення, визначених статтею 396 ЦПК України, статтею 36 Закону N 4002-XII, статтею V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1985 року, не встановлено, а тому суди обґрунтовано дійшли висновку про задоволення поданого клопотання в цій частині.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 жовтня 2003 року у справі N 6-879кс03, якою залишено без змін ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2002 року про відмову в задоволенні клопотання про скасування рішення МКАС при ТПП, зазначено, що сторони уклали угоду про те, що в разі коли сторони не досягнули згоди про досудове врегулювання спору, спір підлягає арбітражному врегулюванню у Торгово-промисловій палаті України відповідно до Арбітражних правил. Боржник посилався на порушення порядку арбітражного розгляду, вважаючи, що належним арбітражем є саме Торгово-промислова палата України, а не МКАС при ТПП. Суди вважали, що вказані заперечення могли бути подані не пізніше подання заперечень проти позову, чим боржник не скористався. Тому доводи боржника про порушення публічного порядку в разі порушення процедури досудового врегулювання цього спору є безпідставними.

У цьому випадку предмети спору не є тотожними з предметом спору у справі, що переглядається, клопотання було заявлено з інших підстав.

Таким чином, порівняння наведених рішень суду касаційної інстанції з рішенням касаційного суду, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У заяві про перегляд судових рішень Підприємство вказувало на те, що ухвала Апеляційного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року не відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 22 березня 2017 року у справі N 6-325цс17.

Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі N 6-325цс17 заяву про перегляд ухвали суду касаційної інстанції задоволено. Скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року, якою в задоволенні клопотання про визнання рішення МКАС відмовлено, а ухвалу апеляційного суду, якою задоволено клопотання, залишено в силі.

З мотивувальної частини вказаної постанови вбачається, що Компанія "СЕС Астра АБ" звернулася до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС Міжнародної торгової палати від 04 серпня 2014 року у справі за позовом Компанії "СЕС Астра АБ" до Державного підприємства "Укркосмос" про стягнення заборгованості за надані послуги з електронної передачі даних супутникової системи.

Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд першої інстанції керувався тим, що склад арбітражного суду не відповідав угоді сторін, оскільки справа була вирішена одноособовим арбітром без згоди боржника.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи клопотання, апеляційний суд, з висновками якого погодився й Верховний Суд України, зазначив, що боржник письмово погодився на висловлену в заяві про арбітраж пропозицію стягувача щодо розгляду справи арбітром одноособово.

Верховний Суд України зробив висновок, що відповідно до статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1985 рокуі статті 36 Закону N 4002-XII у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона надасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, докази того, що склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідала угоді між сторонами чи, за відсутності такої, не відповідала закону тієї держави, де мав місце арбітраж.

Згідно зі статтею 39 Регламенту Арбітражного інституту Міжнародної торгової палати, якщо сторона бере участь в арбітражному провадженні і не заявляє заперечень проти недотримання будь-якого положення Регламенту або будь-якого іншого правила, що застосовується до розгляду, будь-якого розпорядження складу арбітражу чи іншого правила арбітражної угоди щодо формування складу арбітражу або проведення розгляду, то вважається, що ця сторона відмовилася від права заявляти подібні заперечення.

Проведений аналіз норм законодавства, положень згаданої Конвенції та Регламенту дає змогу зробити висновок про зміну арбітражного застереження щодо кількісного складу арбітрів, адже сторони відповідно до матеріалів справи N 19315/GFG за позовом "СЕС АСТРА АБ" до Державного підприємства "Укркосмос" домовилися щодо її розгляду одноосібним арбітром за допомогою обміну листами, що відповідає принципу міжнародного арбітражу, а саме принципу автономії волі.

Оскільки сторони не визначилися щодо кандидатури арбітра в установлені строки, Секретаріат Суду відповідно до частини третьої статті 12 Регламенту правомірно призначив одноосібного арбітра.

Окрім того, суд апеляційної інстанції правильно здійснив посилання на статтю 39 Регламенту, у якій зазначено, що якщо сторона бере участь в арбітражному провадженні й не заявляє заперечень проти недотримання будь-якого положення Регламенту або будь-якого іншого правила, що застосовується до розгляду, будь-якого розпорядження складу арбітражу або іншого правила арбітражної угоди щодо формування складу арбітражу або проведення розгляду, то вважається, що ця сторона відмовилася від права заявляти подібні заперечення.

У справі ж, що переглядається,? інші фактичні обставини справи. Мова йде про те, що в договорі поруки від 20 серпня 2014 року, укладеному між Підприємством та Компанією, сторони не встановили арбітражне застереження, а додаткова угода від 07 жовтня 2015 року до договору поруки не містить підписів сторін під текстом, викладеним російською мовою, який згідно з умовами договору має перевагу над англійською редакцією договору. Тому МКАС при ТПП не мав компетенції щодо розгляду спору між Підприємством та заявником.

Такий висновок не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі N 6-325цс17.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для висновку про невідповідність рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, про перегляд яких подано заяву, висновкам, викладеним у наданій заявником постанові Верховного Суду України щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

Велика Палата Верховного Суду не може взяти до уваги доводи заяви про перегляд судових рішень стосовно того, що оскаржувані ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій не відповідають приписам параграфу 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та суперечать практиці ЄСПЛ, оскільки такі доводи не є підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у силу вимог пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, а рішення ЄСПЛ ухвалено судом, який не є судом касаційної інстанції в розумінні Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ЦПК України, тому вони не можуть бути підставою для перегляду в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України.

Установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом є самостійною підставою для подання заяви про перегляд судових рішень (пункт 3 частини першої статті 355 ЦПК України). У цьому випадку в заяві про перегляд судових рішень відсутнє посилання на таку підставу.

Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви Підприємства з іноземною інвестицією "ЛГ Електронікс Україна", що повністю належить Корпорації "ЛГ Електронікс Інк.", про перегляд ухвали Апеляційного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В.В. Британчук Л.І. Рогач
Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата посчитала, что отсутствуют основания для вывода о несоответствии решений судов апелляционной и кассационной инстанций, о пересмотре которых подано заявление, выводам, изложенным в предоставленной заявителем Верховного суда Украины по применению в подобных правоотношениях норм материального права.

В самом деле суд апелляционной инстанции, с которым согласился и кассационный суд, исходил из того, что МКАС при ТПП не имел компетенции по рассмотрению спора между Предприятием и Компанией, поскольку в договоре поручительства от 20 августа 2014 года, заключенному между Предприятием и Компанией, стороны не установили арбитражную оговорку, а дополнительное соглашение от 7 октября 2015 в договоре поручительства не содержит подписей сторон под текстом, изложенным на русском языке, в соответствии с условиями договора, которое имеет преимущество над английской редакцией этого договора, подписанным сторонами, поэтому такая сделка является ничтожной.