Решения 3-х инстанций об отказе Приватбанку во взыскании после решения суда, прекращении поручительства и неправомерности заключения поручительства с несовершеннолетним

[ANTIRAID]

Державний герб України

Номер провадження 2/754/2394/15
Справа №754/3586/15-ц

РІШЕННЯ
Іменем України

23 липня 2015 року Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.
за участю секретаря Базік А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 29.11.2007року був укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014 з відповідачем ОСОБА_1 та з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором, були укладені договори поруки № К2НСАЕ00000014/2 з відповідачем ОСОБА_2, і № К2НСАЕ00000014/1 з відповідачем ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, до цього часу кошти не повернула, крім того, у зв'язку з невиконанням умов договору, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу, процент за користування кредитом, а також пеню, в зв'язку з чим має заборгованість у сумі 44084,20доларів США, що еквівалентно 695207,83грн. Тому позивач просять стягнути суму боргу та сплачені судові витрати солідарно з відповідачів.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без участі представника, позов підтримують з викладених в ньому підстав.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти його задоволення, оскільки звернення позивач до суду з даним позовом має на меті подвійне стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1, адже у 2011році Деснянський районний суд м.Києва виніс рішення за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № К2НСАЕ00000014, а тому мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився. Крім того, зазначив, що вимога до поручителів протиправна, оскільки позивач не пред'явив до поручителів вимоги протягом встановлених шести місяців, також матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надавали згоду на зміну зобов'язання, передбаченого кредитним договором щодо збільшення обсягу відповідальності, а саме збільшення процентної ставки по кредиту.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до слідуючого.

В судовому засіданні встановлено, що 29.11.2007року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014, предметом даного договору, відповідно до п.7.1договору, є надання кредиту в розмірі 21107,00доларів США на наступні цілі: 14000,00 доларів США для купівлі автомобіля, 6,75доларів США для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування на сплату страхових платежів за договором страхування від 29.11.2007року, договором особистого страхування від 29.11.2007року на строк до 28.11.2008року у сумі 1114,00 доларів США, а також у розмірі 5566,00доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 відсотків річних і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків щомісяця від суми виданого кредиту, з терміном дії договору по 28.11.2012року включно.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К2НСАЕ00000014/2.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № К2НСАЕ00000014/1 від 29.11.2007року.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За розрахунком банку загальна заборгованість станом на 15.01.2015р. за кредитним договором № К2НСАЕ00000014 від 29.11.2007року становить 144084,20дол.США, з яких: 10451,31доларів США - заборгованість за кредитом; 2,40 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 33630,49доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Разом з тим, судом встановлено та не заперечувалось представником ПАТ КБ «ПриватБанк» та представником відповідача ОСОБА_1, що Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18.10.2011 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено, яким стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитом в розмірі 15589,88дол.США, з яких: 11148,79доларів США - заборгованість за кредитом; 1564,85доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 587,44доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 2288,80доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.

Тобто, мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

Отже, не можна погодитись з поясненнями представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що оскільки рішення суду, яким стягнуто кредитну заборгованість з відповідача ОСОБА_1, невиконане, то договір продовжує діяти, проценти по кредиту правомірно продовжують нараховуватись до повного погашення кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст.530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки відповідальність, яка може бути застосована до відповідача ОСОБА_1 це лише на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо про це заявлено позовні вимоги.

Відповідно до ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації споживачів.

Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985року №39/248, наголошує: визнаючи,що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачі мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Стаття 10 ЦПК України, закріпивши принцип змагальності сторін, гарантує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні процесуальні можливості з метою захисту їхніх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів, зокрема й щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до цієї норми кожна сторона та інша особа, яка бере участь у справі, повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а у випадку неможливості стороною подати докази з поважних причин, суд сприяє особі в їх витребуванні, тим самим сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини справи, суд вважає необґрунтованими також позовні вимоги позивача щодо стягнення суми заборгованості з поручителів, і тому суд вважає слід відмовити в задоволенні останніх вимог позову, з наступних підстав.

 Відповідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. 

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частина 4 ст. 559 ЦК України, встановлює правило згідно якого порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як встановлено судом, Банк з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до винесення та після рішення Деснянським районним судом м.Києва від 18.10.2011р. не звертався. Правом на пред'явлення позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки ПАТ КБ «ПриватБанк» у строк протягом шести місяців не скористався, наслідком чого є припинення поруки у відповідності ч. 4 ст. 559 ЦПК України, спростовуючих доказів Банком суду не надано.

Таким чином, порука за договорами поруки № К2НСАЕ00000014/2 та №К2НСАЕ00000014/1 від 29.11.2007 року припинилась, ще 31.11.2011 року, а Банк звернувся до суду з позовом до поручителів лише 11.03.2015р.

Крім того, судом встановлено, що договір поруки №К2НСАЕ00000014/2 не містить дату укладання договору, що не надає можливості встановлення цивільної дієздатності поручителя ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 під час укладання договору поруки, оскільки станом на 29.11.2007 року він ще не досяг повноліття, а отже не набув повної цивільної дієздатності, відповідно до ч. 2 ст.203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Отже, суд звертає увагу, що якщо, поручитель на час укладення договору поруки був неповнолітнім, а ст.ст. 31 і 32 ЦК України обмежують можливість вчиняти правочини фізичними особами, які мають часткову та неповну цивільну дієздатність, то при укладенні таких правочинів повинна бути письмова згода батьків або органу опіки та піклування.

Також, відповідно до п. 24 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., передбачено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Між тим, обставин щодо наявності таких цивільних правовідносин між сторонами, на що як на правову підставу позову посилався представник позивача, судом не встановлено, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає встановленим обставинам.

Крім того, суд вважає за потрібним зазначити, що зміст позовної заяви стосовно предмету договору про надання кредитивних коштів не співпадає зі змістом самого кредитного договору (п.7.1 договору) № К2НСАЕ00000014 від 29.11.2007року, який був предметом дослідження та на який як на доказ посилався представник позивача. 

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст.ст. 24 та 129).

Відповідно до ст.ст. 59, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено ст.60 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

А оскільки суд відмовив в задоволенні позову, всі судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене і керуючись Конституцією України, Постановою №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., ст.ст. 22, 203, 230, 252, 509, 526, 530, 553, 554, 559, 598-601, 610, 611, 631, 625, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-61,169, 212-215ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити. 

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя Бабко В.В.
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47757049

[ANTIRAID]

Державний герб України

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/13010/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Бобко А.В.
справа №754/3586/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.
суддів Білич І.М.., Болотов Є.В. 
при секретарі Горбачовій І.В.

за участю представника відповідача ОСОБА_2 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», поданою представником за довіреністю Шулікою Аліною Володимирівною, на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 23 липня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,-

УСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів 44084,20 доларів США заборгованості за кредитним договором №К2НСАЕ00000014 від 29 листопада 2007 року, що за курсом НБУ станом на 15 січня 2015 року складає 695207,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №К2НСАЕ00000014, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 15539,78 доларів США на термін до 28 листопада 2012 року.

Проте, позичальник належним чином умов договору не виконав, у зв»язку із чим станом на 15 січня 2015 року у позичальника існує заборгованість, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 10451,31 долар США та 2,40 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом. Також позичальнику нарахована пеня у розмірі 33630,49 доларів США.

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є поручителями за зобов»язаннями позичальника. Відтак повинні нести солідарну з боржником відповідальність.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 23 липня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вказує на продовження дії кредитного договору. Посилається на те, що судом не враховано встановлену у кредитному договорі позовну давність терміном п»ять, а також термінів дії договорів поруки, який також становить п»ять років від дня настання терміну повернення кредиту.

В судовому засіданні 19 листопада 2015 року представник позивача апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на викладені в ній обставини. В подальшому в судове засідання не з»явився, будучи повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_5 в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з»явились в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з»явились, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та безпідставності, ураховуючи, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 18 жовтня 2011 року з позичальника суму заборгованості стягнуто достроково. Уважав припиненими договори поруки відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України. Судом також зазначено, що договори поруки не містять відомостей про дату їх укладення, окрім того, поручитель ОСОБА_6 на дату укладення кредитного договору не досяг повноліття. При цьому, зміст позовних вимог не відповідає умовам кредитного договору.

З матеріалів справи убачається, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №К2НСАЕ00000014, предметом даного договору, відповідно до п.7.1 договору, є надання кредиту в розмірі 21107 доларів США на наступні цілі: 14000 доларів США для купівлі автомобіля, 6,75 доларів США для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування на сплату страхових платежів за договором страхування від 29 листопада 2007 року, договором особистого страхування від 29 листопада 2007 року на строк до 28 листопада 2008 року у сумі 1114 доларів США, а також у розмірі 5566 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3% від суми виданого кредиту на момент надання кредиту, 0,27% суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, з терміном дії договору по 28 листопада 2012 року включно.

З метою забезпечення виконання зобов»язань позичальника між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено Договір поруки №К2НСАЕ00000014/2, який не містить дати його укладення, проте станом на час укладення кредитного договору 29 листопада 2007 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, був неповнолітнім.

З метою забезпечення виконання зобов»язань позичальника між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 укладено Договір поруки №К2НСАЕ00000014/1 із зазначенням дати його укладення 29 листопада 2007 року.

Установлено також, що заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2011 року, ухваленим у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитом в розмірі 15589,88 доларів США. Відповідно до цього рішення станом на 12 квітня 2011 року заборгованість складається з: 11148,79 доларів США - заборгованості за кредитом; 1564,85 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 587,44 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 2288,80 доларів США - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.553, ст.554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Як убачається із змісту кредитного договору (п.2.3.3) банк вправі вимагати дострокового виконання зобов»язання у випадку порушення умов договору позичальником.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи убачається, що банк скористався зазначеним правом та звернувся до позичальника із позовом про дострокове виконання зобов»язання, за наслідками розгляду якого Деснянським районним судом м.Києва 18 жовтня 2011 року ухвалено заочне рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитом в загальному розмірі 15589,88 доларів США.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, відтак договір закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов»язальні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір продовжував свою дію після ухвалення рішення суду про задоволення вимог кредитора, є помилковими та не ґрунтуються на вимогах закону.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК (п.17 Постанови №5 від 30.03.2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ) .

Разом з тим, звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на умови кредитного договору №К2НСАЕ00000014 від 29 листопада 2007 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_4, вказує на надання за цим договором кредитних коштів у розмірі 15539,78 доларів США (з яких визначена заборгованість за кредитом 10451,31 долар США), що не відповідає змісту договору та належними доказами не підтверджено.

З матеріалів справи також убачається, що розрахунок розміру заборгованості (в тому числі і пені) проведено позивачем, виходячи із суми 15539,78 доларів, починаючи з 29 листопада 2007 року і по 15 січня 2015 року. Проте, належних та допустимих доказів на підтвердження видачі кредитних коштів в такому розмірі, що давало б підстави для обрахування заборгованості із застосуванням цієї величини, матеріали справи не містять. При ухваленні рішення 18 жовтня 2011 року Деснянський районний суд м.Києва виходив із розміру наданих кредитних коштів в сумі 21107 доларів та установив заборгованість станом на 12 квітня 2011 року в загальному розмірі 15589,88 доларів США.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції двічі представником позивача заявлялось клопотання про оголошення перерви в судовому засідання для надання додаткових доказів по справі, які судом задовольнялись. Проте, інших доказів позивачем надано не було та 23 липня 2015 року представником позивача подана заява про розгляд справи без участі позивача.

В суді апеляційної інстанції представником позивача також не заявлено про наявність доказів, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також про наявність нових доказів, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог, колегія суддів виходить з того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст.10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з»ясуванню обставин справи.

У контексті одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін - вирішальним фактором є обов»язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Ураховуючи ненадання позивачем доказів на підтвердження заборгованості за кредитом в розмірі 44084,20 доларів США, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, вимог про застосування цивільної відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, позивачем не заявлялось.

Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання (кредитного договору) характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК України відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів (п.2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Солідарний поручитель, на відміну від субсидіарного або майнового, несе відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

З урахуванням того, що судом встановлено відсутність підстав для стягнення із боржника заявленої позивачем заборгованості, відсутні також підстави для застосування цивільної відповідальності поручителів.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про припинення договорів поруки, оскільки відповідно до п.12 цих договорів визначено припинення поруки після закінчення п»яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Проте, такий висновок не призвів до неправильного вирішення справи, а тому не дає підстав для скасування судового рішення.

Обґрунтованих доводів, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог, апеляційна скарга не містить.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів - 

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», подану представником за довіреністю Шулікою Аліною Володимирівною, відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 23 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук
Судді І.М. Білич
Є.В. Болотов
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54418675

[ANTIRAID]

Державний герб України

Постанова
іменем України

6 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 754/3586/15-ц
провадження № 61-1018св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року, ухвалене у складі судді Бабко В. В., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року, постановлену колегією у складі суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором у розмірі 44 084,20 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 15 січня 2015 року складала 695 207,83 грн.

Позов мотивовано тим, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014, предметом якого є надання кредиту в розмірі 15 539,78 доларів США зі сплатою 1 процента на місяць за користування кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 процентів від суми виданого кредиту на момент надання кредиту, 0,27 процентів суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з терміном дії договору по 28 листопада 2012 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» 29 листопада 2007 року уклав договори поруки з ОСОБА_5 за № К2НСАЕ00000014/2 та із ОСОБА_6 за № К2НСАЕ00000014/1, відповідно до умов яких боржник та поручитель несуть солідарну відповідальність.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору станом на 15 січня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 44 084,2 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 10 451,31 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2,40 доларів США; заборгованості за пенею за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 33 630,49 доларів США, яку банк просив стягнути солідарно з боржника і поручителів.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено існування заборгованості у розмірі 44 084,2 доларів США з огляду на те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року достроково стягнено суму заборгованості з позичальника. Також суд зазначив, що позивач не скористався правом на пред'явлення позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки протягом шести місяців, тому договори поруки припинені відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на його відповідність вимогам закону.

Апеляційний суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про припинення договорів поруки, оскільки відповідно до умов цих договорів порука припиняється після закінчення п'яти років з дня настання строку повернення кредиту за кредитним договором. Проте такий висновок суду першої інстанції не призвів до прийняття неправильного рішення у справі з огляду на недоведеність заявленого до стягнення розміру заборгованості, тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачав.

У касаційній скарзі, поданій 31 жовтня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заявник просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що пунктом п'ятим кредитного договору передбачено строк позовної давності щодо стягнення, нарахування заборгованості за кредитом та пені у п'ять років. Оскільки кредитний договір діяв до 28 листопада 2012 року, строк позовної давності спливає 28 листопада 2017 року. Також не припинено поруку, строк якої становить п'ять років від дня настання строку повернення кредиту, що передбачено цими договорами.

Заявник вказує на те, що існування заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року не свідчить про припинення договірних правовідносин, оскільки судове рішення не виконано відповідачем; протягом оскаржуваного періоду кредитний договір діяв та на прострочену заборгованість нараховувались проценти і пеня, що підтверджується наданим суду розрахунком заборгованості. Однак суди зазначені факти не дослідили, визначивши наданий розрахунок заборгованості неналежним доказом.

ОСОБА_4 надіслала відзив на касаційну скаргу позивача, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Зокрема, ОСОБА_4 посилається на те, що звернення позивача до суду з даним позовом має на меті подвійне стягнення заборгованості, оскільки заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року у справі № 2-4634/2011 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено і стягнено достроково заборгованість за кредитним договором № К2НСАЕ00000014, а відтак строк договору закінчився. Таким чином, нарахування позивачем пені та процентів після рішення суду, яким достроково стягнено кредит, є неправомірним, оскільки строк дії договору закінчився.

Крім того, ОСОБА_4 вказує, що позивачем не надано належного розрахунку заборгованості, оскільки в даному розрахунку не враховано реалізацію заставного майна, яким забезпечено виконання зобов'язань за кредитним договором. Крім того, вимога до поручителів є протиправною, оскільки позивач протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язань не звертався з вимогою до поручителів, а тому порука припинилась відповідно до статті 559 ЦК України.

Вивчивши матеріли цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № К2НСАЕ00000014. Предметом даного договору відповідно до пункту 7.1 договору є надання кредиту в розмірі 21 107 доларів США на наступні цілі: 14 000 доларів США для купівлі автомобіля, 6,75 доларів США для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування на сплату страхових платежів за договором страхування від 29 листопада 2007 року, на сплату за договором особистого страхування від 29 листопада 2007 року на строк до 28 листопада 2008 року у сумі 1114 доларів США, а також у розмірі 5 566 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою 1 процента на місяць за користування кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3% від суми виданого кредиту на момент надання кредиту, 0,27% суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з терміном дії договору по 28 листопада 2012 року включно.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 ПАТ КБ «ПриватБанк» 29 листопада 2007 року укладено договори поруки з ОСОБА_5 за № К2НСАЕ00000014/2 та із ОСОБА_7 за № К2НСАЕ00000014/1.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2011 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнено з ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитним договором № К2НСАЕ00000014 у розмірі 15 589,88 доларів США.

Судом у цьому рішенні встановлено, що станом на 12 квітня 2011 року заборгованість у розмірі 15 589,88 доларів США складається із: 11 148,79 доларів США заборгованості за кредитом; 1 564,85 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом; 587,44 доларів США заборгованості з комісії за користування кредитом; 2 288,80 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 553, 554 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов'язку. У разі порушення такого зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Банк вправі вимагати дострокового виконання зобов'язання у випадку порушення умов договору позичальником відповідно до пункту 2.3.3 кредитного договору № К2НСАЕ00000014 від 29 листопада 2007 року.

Cудами попередніх інстанцій встановлено, що позивач скористався зазначеним правом та звернувся з позовом до відповідача про дострокове виконання зобов'язання, за наслідками розгляду якого Деснянським районним судом м. Києва 18 жовтня 2011 року ухвалено заочне рішення, яким стягнено з ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитом у загальному розмірі 15 589,88 доларів США; рішення суду не виконане.

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунок розміру заборгованості проведено позивачем за період з 29 листопада 2007 року і по 15 січня 2015 року, виходячи із тіла кредиту у сумі 15 539,78 доларів США. Проте належних та допустимих доказів на підтвердження видачі кредитних коштів у такому розмірі, що б давало підстави для обрахування заборгованості із застосуванням цієї величини, матеріали справи не містять. При ухваленні рішення 18 жовтня 2011 року Деснянський районний суд м. Києва виходив із розміру наданих кредитних коштів у сумі 21 107 доларів США та установив заборгованість станом на 12 квітня 2011 року в загальному розмірі 15 589,88 доларів США.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача двічі заявляв клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання розрахунку заборгованості та інших додаткових доказів у справі, які суд задовольняв. Проте будь-яких інших доказів позивачем надано не було, натомість подав заяву про розгляд справи без участі представника.

Вказані докази не були подані заявником і до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 10 ЦПК України у редакції Кодексу на час розгляду справи судами попередніх інстанцій цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, сприяє здійсненню особами, які беруть участь у справі, здійсненню їхніх процесуальних прав та обов'язків.

Зокрема, забезпечуючи здійснення позивачем процесуального обов'язку із надання доказів та доведення перед судом переконливості розрахунку заборгованості, долученого до позову, суд першої інстанції неодноразово надавав позивачеві час для надання уточненого розрахунку.

Проте позивач не використав надану можливість і обов'язку із доведення розрахунку не виконав.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволені позову, у зв'язку з тим, що позивач не довів обставини, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог. Зокрема, за відсутності належного доказу на підтвердження розрахунку заборгованості за кредитним договором, яку просить стягнути позивач, та доказу надання ним кредиту у сумі 15 539,78 доларів США, підстав для задоволення позову немає.

Відповідно до статті 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції про припинення договорів поруки, оскільки пунктом 12 цих договорів передбачено припинення поруки після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Водночас апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що за відсутності підстав для стягнення із боржника заявленої позивачем заборгованості, відсутні також підстави для застосування цивільної відповідальності поручителів.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Доводами касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, зокрема, розрахунку заборгованості, не спростовано. Більше того, позивач у касаційній скарзі продовжує стверджувати про надання за кредитом, укладеним з ОСОБА_4, 15 539,78 доларів США,

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року, та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
С. О. Погрібний
О. В. Ступак
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73951986

[ANTIRAID]

Это наше решение. Суды 3-х инстанций отказали во взыскании задолженности с заемщика и поручителей в связи с отсутствием расчета задолженности, отсутствием доказательств выдачи кредита в сумме указанной в иске, наличием решения о взыскании задолженности по этому же кредитному договору и соответственно не возможности взыскания процентов после досрочного взыскания всей суммы задолженности.

Кроме того, на момент заключения договора поручительства один из поручителей был несовершеннолетним и такой договор поручительства фактически является ничтожным.

[0720]

банк лоханулся, конечно

[Vladimir AB]

Приблизно однакова ситуація у мого клієнта, тільки приматбанк через рік після судового рішення не в суд подав, а звернувся до "свого нотаріуса" і був вчинений виконавчий напис.

[Vladimir AB]

21 час назад, ANTIRAID сказал:

Это наше решение. Суды 3-х инстанций отказали во взыскании задолженности с заемщика и поручителей в связи с отсутствием расчета задолженности, отсутствием доказательств выдачи кредита в сумме указанной в иске, наличием решения о взыскании задолженности по этому же кредитному договору и соответственно не возможности взыскания процентов после досрочного взыскания всей суммы задолженности.

Кроме того, на момент заключения договора поручительства один из поручителей был несовершеннолетним и такой договор поручительства фактически является ничтожным.

Погано, що ВС не вказав у постанові про припинення договору після судового рішення, як це вказано в 1 і 2 інстанції.

[centurion]

1 hour ago, Vladimir AB said:

Погано, що ВС не вказав у постанові про припинення договору після судового рішення, як це вказано в 1 і 2 інстанції.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року, та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року без змін.

[Bolt]

1 час назад, Vladimir AB сказал:

Погано, що ВС не вказав у постанові про припинення договору після судового рішення, як це вказано в 1 і 2 інстанції.

А они разве утратили силу... Кажется ВС поддержал их и выводы сделанные в них тоже...

[Vladimir AB]

10 часов назад, centurion сказал:

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року, та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року без змін.

Так, але в тексті постанови ВС мав би зазначити, тоді повний "фарш".  

[centurion]

4 hours ago, Vladimir AB said:

Так, але в тексті постанови ВС мав би зазначити, тоді повний "фарш".  

В качестве тюнинга  своей позиции - да. В остальном же "фарш" и так присутствует.

[Bolt]

5 часов назад, Vladimir AB сказал:

Так, але в тексті постанови ВС мав би зазначити, тоді повний "фарш".  

Просто в дальнейшем если ссылаться на эту постанову ВС, то надо ссылаться в комплексе на все три решения... Я так и делаю и прилагаю в случае надобности все три решения, так как очень часто такое бывает, что кассация не переписывает полностью позицию предыдущих инстанций, но соглашается с ней...

Да это конечно менее удобно, согласен, но не критично...)