Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по искам Фонда соцстраха к ликвидатору предприятия

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 822/1472/17
Провадження N 11-490апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Дунаєвецькому районі Хмельницької області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) до голови комісії з припинення сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СГТОВ) "Хлібороб" Байталюка Руслана Леонідовича, третя особа - СГТОВ "Хлібороб", про зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою відділення Фонду на ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року (суддя Майстер П.М.) та Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року (колегія суддів у складі Матохнюка Д.Б., Боровицького О.А., Сапальової Т.В.),

УСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року відділення Фонду звернулося до суду з позовом про зобов'язання голову комісії з припинення СГТОВ "Хлібороб" Байталюка Р.Л. включити капіталізовані платежі в сумі 60 989 грн 74 коп. в проміжний ліквідаційний баланс та задовольнити їх у першу чергу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 20 вересня 2016 року задовольнив позовні вимоги відділення Фонду про стягнення з СГТОВ "Хлібороб" капіталізованих платежів у сумі 60 989 грн 74 коп. У цій справі суд встановив, що СГТОВ "Хлібороб" як платник страхових внесків зареєстроване у відділенні Фонду.

На підставі акта про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 N 1 від 15 червня 1991 року та довідки МСЕК серії 2-18 АИ N 057098 від 8 лютого 2002 року ОСОБА_1. призначені безстрокові щомісячні страхові виплати відповідно до вимог Закону України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 1105-XIV).

10 серпня 2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про перебування СГТОВ "Хлібороб" у стані припинення за судовим рішенням, що не пов'язане з банкрутством.

6 липня 2016 року на адресу голови ліквідаційної комісії позивач надіслав претензію N 02-17/275 на суму 60 989 грн 74 коп.

Вказана претензія отримана 8 липня 2016 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідь на вказану претензію, а також кошти для виплати страхових виплат на адресу позивача не надходили. У зв'язку із залишенням вказаних вимог без виконання позивач звернувся до суду.

Після набрання вказаним судовим рішенням законної сили - 11 жовтня 2016 року, отримавши виконавчий лист, термін пред'явлення якого - до 11 жовтня 2017 року, відділення Фонду направило відповідачу лист від 10 травня 2017 року N 02-17182. Проте відповіді не отримано. У зв'язку із цим відділення Фонду 23 травня 2017 року звернулося до суду із позовом про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 25 травня 2017 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 червня 2017 року апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначив, що спір між відділенням Фонду та СГТОВ "Хлібороб" щодо грошових вимог по капіталізованих платежах у ліквідаційній процедурі не має ознак публічно-правового, а тому справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладених у постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 (N 21-4846а15) та 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14.

У липні 2017 року відділення Фонду подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм права при визначенні підвідомчості спору, просило скасувати зазначені вище ухвали судів та ухвалити постанову про задоволення позову.

Доводи відділення Фонду, наведені у касаційній скарзі, зводяться до того, що Фонд та його робочі органи у спірних відносинах є суб'єктами владних повноважень та здійснюють управлінські функції, оскільки Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на них покладено обов'язок з акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів та забезпечення фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Тому скаржник вважає, що цей спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 червня 2012 року в справі N 21-156а12.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 липня 2017 року відкрив провадження у справі.

17 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС Закону N 2147-VIII провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС у редакції Закону N 2147-VIII межах наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї аргументи щодо дотримання судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 4 КАС у редакції, чинній на час звернення відділення Фонду до суду, було передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої та пункту 5 частини другої статті 17 КАС (у редакції до 15 грудня 2017 року) юрисдикцію адміністративних судів поширено на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори за зверненням такого суб'єкта у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до наведеного у статті 3 КАС, чинного до 15 грудня 2017 року, визначення понять: суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Можливість суб'єкта владних повноважень бути позивачем в адміністративній справі закріплено й частиною другою статті 50 КАС у зазначеній редакції. Водночас частиною четвертою статті 50 цього Кодексу передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції та який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. При цьому особа, яка здійснює публічно-владні управлінські функції, може ініціювати судове вирішення такого спору лише на виконання своїх повноважень у випадках, установлених законом.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 4, 5, 19 чинного КАС, які визначають поняття публічно-правового спору, суб'єкта владних повноважень, закріплюють право на звернення до суду та межі юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону N 1105-XIV Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

За пунктом 5 частини першої статті 11 Закону N 1105-XIV джерелом формування коштів Фонду є, зокрема, капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідним актом Кабінету Міністрів України, чинним як на час виникнення спірних відносин, так і нині, є Порядоккапіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року N 765 (далі - Порядок).

Аналіз положень Закону N 1105-XIV, які визначають правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема й компетенцію Фонду та його робочих органів, дає підстави для висновку, що у відносинах, пов'язаних із виплатою страхувальником у передбачених законодавством випадках капіталізованих відповідно до Порядку платежів, ці органи не виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин, а здійснюють владні управлінські функції, спрямовані на забезпечення державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.

Відповідно до частин першої, третьої статті 17 Закону N 1105-XIV спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, у тому числі спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань, вирішуються в судовому порядку.

Тому Фонд не позбавлений права звернутися до адміністративного суду як суб'єкт владних повноважень для виконання покладених на нього Законом N 1105-XIV функцій за вирішенням спору щодо обов'язку страхувальника виплатити капіталізовані платежі на задоволення вимог, що виникли із зобов'язань відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров'ю громадян, застрахованих у Фонді.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що спори, пов'язані зі стягненням виконавчими дирекціями Фонду із суб'єкта господарювання, який ліквідується, страхових платежів, капіталізованих на майбутні періоди, з метою їх подальшої виплати потерпілим особам, підлягають розгляду відповідно до правил КАС - судами адміністративної юрисдикції, як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою.

Враховуючи наведене, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції господарського суду, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції.

До того ж недоречним є посилання судів першої та апеляційної інстанцій у рішеннях на постанови Верховного Суду України від 16 лютого та 15 червня 2016 року у справах N 21-4846а15, 21-286а16, який, закриваючи провадження в адміністративних справах, мотивував свої рішення тим, що на спори, які виникають у процесі банкрутства банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною першою статті 353 КАС (у цій же редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Неправильне застосування Хмельницьким окружним адміністративним судом статей 3, 17 КАС (у редакції, яка діяла на час прийняття судового рішення) призвело до безпідставної відмови цим судом у відкритті провадження в адміністративній справі, а тому касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані ухвали - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статтями 345, 349, 353, 356, 359 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Дунаєвецькому районі Хмельницької області задовольнити частково.

2. Ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2017 року та Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанова складена й підписана 6 червня 2018 року.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Очередное постановление запутавшейся в юрисдикции Большой палаты. В данном случае суд указал, что Фонд не лишен права обратиться в административный суд как субъект властных полномочий для выполнения возложенных на него Законом N 1105-XIV функций за разрешением спора об обязанности страхователя выплатить капитализированные платежи на удовлетворение требований, возникших из обязательств возместить вред, причиненный жизни и здоровью граждан, застрахованных в Фонде.

Учитывая изложенное Большая Палата считает, что споры, связанные с взысканием исполнительными дирекциями Фонда с ликвидируемого предприятия, страховых платежей, капитализированных на будущие периоды, с целью их дальнейшей выплаты пострадавшим лицам, подлежат рассмотрению в соответствии правилам КАС - судами административной юрисдикции, как такие, что являются публично-правовыми по своей правовой природе.