Постановление БП-ВС о возможности солидарного взыскания с физ и юрлица в гражданском процессе по кодексу до 15.12.2017

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 534/1898/14-ц

Провадження N 14-215 цс 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - позичальник), ОСОБА_4, Приватного підприємства фірми (далі також - ППФ) "Транс-Рава ЛТД" про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою позивача на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Мартєва С.Ю., Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М.

Учасники справи:

позивач: ПАТ "Дельта Банк",

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ППФ "Транс-Рава ЛТД".

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 15 липня 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 772 304, 02 грн.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 березня 2007 року Відкрите акціонерне товариство (далі також - ВАТ) "Кредитпромбанк", правонаступником якого є позивач, та позичальник уклали кредитний договір N 12.2/13-КМК-07 (далі - кредитний договір). Виконання позичальником зобов'язань за цим договором забезпечувалося порукою за договором N 12.2/13-3МК-07П1 від 29 березня 2007 року, укладеним ВАТ "Кредитпромбанк" з ОСОБА_4, та за договором N 12.2/13-3МК-07П2 від 29 березня 2007 року, укладеним ВАТ "Кредитпромбанк" з ППФ "Транс-Рава ЛТД" (далі разом - договори поруки). На думку позивача, оскільки позичальник умови кредитного договору належним чином не виконала, відповідальність за його невиконання мають нести поручителі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 4 липня 2016 року Комсомольський міський суд Полтавської області ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково: стягнув солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 476 722, 37 грн.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що задоволення 25 вересня 2012 року Комсомольським міським судом Полтавської області позову кредитора про звернення стягнення на предмет застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим кредитним договором у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 27 жовтня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі в частині позовних вимог до ППФ "Транс-Рава ЛТД", а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

6. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги до ППФ "Транс-Рава ЛТД" згідно зі статтею 12 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України в редакції, чинній на той час, мають розглядатися за правилами господарського судочинства, тоді як об'єднання в одне провадження вимог, які мають розглядатися за правилами різних видів судочинства, не допускається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 1 грудня 2016 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, вважаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

8. У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року в частині закриття провадження у справі.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

9. 8 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати.

10. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що позивач оскаржує ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року з підстав порушення ним правил суб'єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. Позивач вважає, що вимоги одного позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, що нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. На думку позивача, у випадку солідарного обов'язку відповідачів - фізичних осіб та юридичної особи - позов може бути розглянутий за правилами цивільного судочинства, оскільки частина перша статі 543 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачає право кредитора вимагати виконання обов'язку від усіх боржників разом.

(2) Позиції інших учасників справи

12. Відповідачі позиції щодо касаційної скарги не висловили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів позивача та висновків суду апеляційної інстанції

13. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

14. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

15. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).

16. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20).

17. Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання.

18. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий до позичальника, якадопустила неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а також до поручителів - фізичної та юридичної осіб.

19. Апеляційний суд Полтавської області 27 жовтня 2016 року постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині позову до поручителя-юридичної особи, мотивувавши тим, що вимога до цього відповідача не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а в іншій частині рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя-фізичної особи залишив без змін.

20. Правовою підставою для постановлення ухвали апеляційний суд вважав, зокрема, приписи частин першої та другої статті 15 і статті 16 ЦПК України, а також статті 12 ГПК України у редакціях, чинних на час розгляду ним справи.

21. Так, стаття 16 ЦПК України не допускала об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.

22. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки статті 15 ЦПК України та 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами, не встановлювали відповідної заборони.

23. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.

24. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі до фізичної особи-позичальника, а також до її поручителів - фізичної та юридичної осіб, кожна з яких за умовами договорів поруки погодилася розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання ним належним чином зобов'язання за кредитним договором.

25. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов'язанням і поручителями - фізичною та юридичною особами.

26. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

27. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до одного поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до позичальника та поручителя, які є фізичними особами та несуть солідарну відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. Крім того, у суді господарської юрисдикції позичальник-фізична особа не зможе бути відповідачем з поручителем-юридичною особою, хоча вони несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

28. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до одного з поручителів, який є юридичною особою, та про задоволення позовних вимог до позичальника і поручителя-фізичних осіб.

29. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову.

30. Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

31. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.

32. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав окремі договори поруки з ОСОБА_4 та ППФ "Транс-Рава ЛТД". Ці договори не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою. Відтак, вказані особи не несуть солідарної відповідальності перед позивачем.

33. Відповідальність поручителів перед позивачем є солідарною разом з ОСОБА_3 як боржником за основним зобов'язанням. Вказане випливає з пунктів 1.1 досліджених судами договорів поруки.

34. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

35. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором позичальника-боржника за основним зобов'язанням і поручителів кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

36. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів.

37. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов'язку для останніх.

38. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.

39. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб'єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб'єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-фізичної особи та поручителів, один з яких є юридичною особою, а інший - фізичною особою.

40. Аналогічні висновки були сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц і від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц.

41. Відтак, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

42. Висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судове рішення, є обов'язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина п'ята статті 411 ЦПК України).

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

43. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

44. Згідно з частиною четвертою вказаної статті у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

45. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

46. Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

47. Відповідно до частини четвертої цієї статті справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

48. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до цього суду.

49. Визначаючи обґрунтованість розрахунку заборгованості за процентами та пенею за кредитним договором, суд повинен врахувати висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12.

50. Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

(2.2) Щодо судових витрат

51. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись частиною першою статті 400, частинами третьою та четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частинами четвертою та шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

2. Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до Апеляційного суду Полтавської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 4 липня 2018 року.

[ANTIRAID]

Однобокий подход Большой палаты к банковским спорам проявлено в очередной раз. В отличии от десятка позиций Верховного суда Украины, в этом деле суд указал на возможность солидарного взыскания с физического лица заемщика и юридического лица поручителя суммы задолженности по кредитному договору в гражданском процессе. Хотя судя по докладчику тут удивляться нечему.

[Bolt]

1 час назад, ANTIRAID сказал:

Однобокий подход Большой палаты к банковским спорам проявлено в очередной раз. В отличии от десятка позиций Верховного суда Украины, в этом деле суд указал на возможность солидарного взыскания с физического лица заемщика и юридического лица поручителя суммы задолженности по кредитному договору в гражданском процессе. Хотя судя по докладчику тут удивляться нечему.

Как такое вообще возможно и зачем они ломают практически во всех делах правовые позиции ВСУ...