Постановление БП-ВС о расчете срока предъявления исполнительного листа к исполнению при его возврате по заявлению

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 727/1256/16-ц

Провадження N 14-229цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3,

заінтересована особа - старший державний виконавець Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції (далі - Першотравневий ВДВС Чернівецького МУЮ) Чабан Галина Юріївна,

розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд

ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року в складі колегії суддів Кузнєцова В.О., Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Кадєтової О.В., Мостової Г.І.

у справі за скаргою ОСОБА_3 на постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ Чабан Г.Ю. та

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ Чабан Г.Ю. від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження.

На обґрунтування скарги ОСОБА_3 посилався на те, що 22 січня 2016 року він звернувся до Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ із заявою, в якій просив прийняти до виконання виконавчий лист Шевченківського районного суду м. Чернівці, виданий 23 жовтня 2014 року, однак постановою державного виконавця від 22 січня 2016 року йому відмовлено у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Вважав, що строк пред'явлення вказаного виконавчого листа не був пропущений, оскільки він раніше вже пред'являвся до виконання, на підставі чого державним виконавцем Сидорчук М.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 19 грудня 2014 року N 45871737, а постанова про повернення виконавчого документа стягувачу винесена 29 січня 2015 року, тобто, на його думку, мало місце переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання відповідно до вимог статті 23 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV).

Просив скасувати постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ Чабан Г.Ю. від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції керувався тим, що переривання строку пред'явленого до виконання виконавчого документа відбулося не внаслідок часткового виконання судового рішення чи наявного рішення суду про відстрочку або розстрочку рішення суду, а внаслідок заяви ОСОБА_3 від 23 січня 2015 року, в якій останній просив повернути йому без виконання виконавчий лист, виданий на підставі судового рішення про зобов'язання не чинити перешкод у спілкуванні з донькою.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2016 року. Постановлено нову ухвалу, якою визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 23 жовтня 2014 року N 727/10594/13-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівці на виконання рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2014 року. Зобов'язано Першотравневий ВДВС Чернівецького МУЮ вирішити питання про відкриття виконавчого провадження.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє права стягувача повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків. Тобто повторна заява ОСОБА_3 про прийняття до виконання вказаного виконавчого листа подана ним у передбачений законом строк.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року касаційну скаргу Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ задоволено, скасовано ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року та залишено в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24 березня 2016 року.

Суд касаційної інстанції у своїй ухвалі керувався тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, а не за заявою стягувача.

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, підстав: неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Просив ухвалу суду касаційної інстанції скасувати, ухвалу суду апеляційної інстанції залишити в силі.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_3 посилався на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року, від 30 березня 2016 року та від 06 квітня 2016 року, постанови Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року, 16 липня 2013 року та 01 жовтня 2014 року, постанову Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані норми матеріального права, а саме статті 22, 23 Закону N 606-XIV.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 12 червня 2017 року відкрито провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

12 січня 2018 року Верховний Суд України передав заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року до Верховного Суду.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана ОСОБА_3 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Доводи, наведені у заяві про перегляд судових рішень

Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року у справі N 6-49403св13;

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року у справі N 6-34св16;

- ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року;

- постанову Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року у справі N 3/76-34/303;

- постанову Вищого господарського суду України від 16 липня 2013 року у справі N 24/361;

- постанову Вищого господарського суду України від 01 жовтня 2014 року у справі N 5008/258/2011.

Заявник зазначає, що у вказаних судових рішеннях по-іншому ніж у спірній ухвалі застосовано статті 22, 23 Закону N 606-XIV, що є підставою для перегляду за пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент подання заяви про перегляд).

Також заявник указує на невідповідність ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі N 3-698гс16 щодо застосування в подібних правовідносинах статей 22, 23 Закону N 606-XIV.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.

Установлений статтею 355 ЦПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) має місце в разі, якщо суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Суди встановили, що на підставі рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини Шевченківський районний суд м. Чернівці 23 жовтня 2014 року видав виконавчий лист з зазначенням строку пред'явлення до виконання - до 15 жовтня 2015 року.

19 грудня 2014 року державним виконавцем Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Постановою державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ від 29 січня 2015 року виконавчий лист повернуто Божескулу С.В. на підставі його заяви згідно з пунктом 1 частини першої статті 47 Закону N 606-XIV.

22 січня 2016 року ОСОБА_3 повторно звернувся до Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ із заявою про прийняття до виконання згаданого виконавчого листа.

Постановою державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ від 22 січня 2016 року у відкритті виконавчого провадження відмовлено з мотивів пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Керуючись статтею 23 Закону N 606-XIV, суд касаційної інстанції зробив висновок, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, а не за заявою стягувача, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_3 звернувся до виконавчої служби у межах строку, передбаченого статтею 22 Закону N 606-XIV.

З наданої для порівняння постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги на постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з тим, що виконавчий документ, виданий на підставі рішення, повторно був пред'явлений до виконання поза межами строків, установлених статтею 22 Закону N 606-XIV, а питання про поновлення пропущеного строку у встановленому статтею 371 ЦПК України порядку стягувачем не заявлялося та судом не вирішувалося.

З аналізу зазначеної ухвали також не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року у справі N 6-49403св13 скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції та залишено в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Постановляючи ухвалу, касаційний суд керувався тим, що 01 квітня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про повернення стягувачеві виконавчого листа у зв'язку з неможливістю реалізувати іпотечне майно і при відкритті виконавчого провадження 03 квітня 2013 року державний виконавець діяв у межах повноважень та спосіб, що передбачені статтями 17, 19, 20, 25 Закону N 606-XIV. Тобто обставини справи не є тотожними з обставинами справи, що переглядається.

На підтвердження своїх доводів про те, що ухвала касаційного суду у справі не відповідає викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник посилається на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року N 3-698гс16.

Верховний Суд України у зазначеній постанові зробив висновок, що постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам закону не позбавляє стягувача права на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 22 Закону N 606-XIV.

Таким чином, цей висновок не суперечить висновку, викладеному в оскаржуваній ухвалі касаційного суду, адже обставини у справах різні.

Разом з тим в ухвалі Вищого господарського суду України від 16 липня 2013 року у справі N 24/361 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що строк пред'явлення наказу Господарського суду Донецької області від 21 серпня 2012 року було перервано пред'явленням виконавчого листа до виконання, а строк повторного пред'явлення виконавчого листа до виконання слід відраховувати починаючи з 25 січня 2013 року (повернення виконавчого документа у зв'язку з поданням стягувачем заяви про повернення виконавчого документа без виконання). Суд касаційної інстанції зробив висновок, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється відповідно до частини другої статті 23 Закону N 606-XIV, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Тобто повторне пред'явлення наказу до виконання було здійснено стягувачем з додержанням строку, встановленого статтею22 Закону N 606-XIV.

Із наданої для порівняння заявником ухвали Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року у справі N 3/76-34/303 вбачається, що суд касаційної інстанції визнав незаконною постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження згідно з частиною п'ятою статті 47 названого Закону, якою встановлено, що повернення виконавчого документа у зв'язку з письмовою відмовою стягувача не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строку, встановленого статтею 22 Закону N 606-XIV.

Аналогічні висновки зробили і колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року у справі N 6-34св16, а також Вищий господарський суд України у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі N 5009/258/2011.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 22, 23 Закону N 606-XIV.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом N 606-XIV.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону N 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню,? з наступного дня після його постановлення.

Відповідно до вимог частини першої статті 25 Закону N 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У пункті 1 частини першої статті 26 Закону N 606-XIV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання.

Згідно з вимогами статті 23 Закону N 606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника,? з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 47 Закону N 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача.

Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

З аналізу зазначених статей вбачається, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання.

Суд касаційної інстанції не врахував, що апеляційним судом встановлено, що фактичною підставою повернення виконавчого листа була неможливість на той час реального виконання судового рішення та необхідність його роз'яснення.

У період з 23 жовтня 2014 року по 29 січня 2015 року виконавчий лист перебував на примусовому виконанні й 29 січня 2015 року був повернутий стягувачу в порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 47 Закону N 606-XIV. Оскільки з цього часу строк розпочав свій перебіг заново, то в силу вимог статей 22, 23 згаданого Закону стягувач повторно 22 січня 2016 року, тобто у встановлений законом строк, звернувся із заявою про відкриття виконавчого провадження.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і правильно застосував норми матеріального права, обґрунтовано визнав оскаржувану постанову державного виконавця від 22 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження неправомірною та скасував її.

Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону N 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню,? з наступного дня після його постановлення.

Згідно з вимогами статті 23 Закону N 606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

З аналізу зазначених статей вбачається, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання.

Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII).

Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядалися Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу в указаній редакції.

За таких обставин постановлена у справі ухвала суду касаційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню з залишенням в силі ухвали суду апеляційної інстанції.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_3 про перегляд судових рішень задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року скасувати, ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 27 квітня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что в соответствии с пунктом 2 части первой статьи 22 Закона N 606-XIV исполнительные документы могут быть предъявлены к исполнению в течение года, если иное не предусмотрено законом. Срок предъявления исполнительного документа к исполнению прерывается предъявлением исполнительного документа к исполнению. После прерывания срока предъявления исполнительного документа к исполнению течение срока возобновляется, а возвращение взыскателю исполнительного документа на основании заявления не лишает его права повторно предъявить исполнительный документ к исполнению.

 

[ais]

Сейчас срок предъявления исполнительного листа стал 3 года.

А если взыскатель получил исполнительный лист, но не подал его вовремя, т.е. подал, но по истечению 3-х летнего срока, то что происходит?

По идее ДВС должна отказать в открытии исполнительного производства и вернуть исполнительный лист, т.к. срок пропущен, но такого основания для возврата в законе вроде нет.

И после отказа взыскателю в открытии исполнительного производства, он вроде как снова получить через суд его не может и соответственно снова предъявить тоже.

Это так? Или где то ошибаюсь?