Постановление БП-ВС об избрании способа защиты после отмены решения о выделении земельного участка

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 925/1265/16
Провадження N 12-158 гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи заяву Національного дендрологічного парку "Софіївка" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 року (судді Коробенко Г.П. - головуючий, Дроботова Т.Б., Кравчук Г.А.) у справі N 925/1265/16 Господарського суду Черкаської області за позовом Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква до Управління Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Уманський національний університет садівництва та Національний дендрологічний парк "Софіївка", про визнання недійсними та скасування державних актів на право користування земельними ділянками.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У жовтні 2016 року Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква заявили позов до Управління Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області про визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ N 848395, виданого 08 лютого 2007 року Національному дендрологічному парку "Софіївка" на підставі рішення Уманської міської ради N 4.12-4/5 від 15 вересня 2006 року, і державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ N 848373, виданого 29 березня 2007 року Уманському державному аграрному університету (правонаступник - Уманський національний університет садівництва) на підставі того ж рішення Уманської міської ради.

1.2. Позовні вимоги, з посиланням на норму статті 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), мотивовані тим, що пункти вказаного рішення Уманської міської ради, котрі були підставою для видачі оспорюваних актів, визнані в судовому порядку нечинними та скасовані.

1.3. Заперечення проти позову, з посиланням на норми статті 257, частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), обґрунтовано пропуском позивачами строків позовної давності.

2. Фактичні обставини справи, установлені судами

2.1. 15 вересня 2006 року Уманська міська рада прийняла рішення N 4.12-4/5, відповідно до пунктів 1, 1.25, 3, 3.1 якого затвердила проект відведення земельної ділянки на вул. Київській, 31 у м. Умані площею 10 га та надала її у постійне користування Національному дендрологічному парку "Софіївка".

2.2. Згідно з пунктами 1, 1.47, 3, 3.3 вказаного рішення затверджено також проект відведення земельної ділянки на вул. Київській, 33 у м. Умані площею 26 га та надано її в постійне користування Уманському державному аграрному університету.

2.3. 08 лютого 2007 року на підставі рішення Уманської міської ради N 4.12-4/5 від 15 вересня 2006 року Національному дендрологічному парку "Софіївка" видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ N 848395.

2.4. 29 березня 2007 року на підставі рішення Уманської міської ради N 4.12-4/5 від 15 вересня 2006 року Уманському державному аграрному університету видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ N 848373.

2.5. Господарський суд Черкаської області рішенням від 15 вересня 2009 року у справі N 13/1887 частково задовольнив позов військового прокурора Черкаського гарнізону, визнав нечинними та скасував пункти 1, 1.25, 3, 3.1 та пункти 1, 1.47, 3, 3.3 рішення Уманської міської ради N 4.12-4/5 від 15 вересня 2006 року; у частині позовних вимог про скасування державних актів провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент вирішення спору. Вказане судове рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

2.6. Треті особи в справі продовжували користуватися земельними ділянками, визначеними державними актами. Листами від 16 травня 2016 року N 212 Національний дендрологічний парк "Софіївка" та від 25 квітня 2016 року N 20-06/364 Уманський державний університет садівництва повідомили Квартирно?експлуатаційний відділ м. Біла Церква про відсутність підстав вчиняти будь-які дії, пов'язані з поверненням державних актів та поверненням земельних ділянок у постійне користування останнього, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Господарський суд Черкаської області рішенням від 20 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2017 року, у позові відмовив.

3.2. Вказані судові рішення мотивовані обґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що пункти рішення Уманської міської ради N 4.12-4/5 від 15 вересня 2006 року, на підставі яких були видані спірні акти, визнані нечинними та скасовані в судовому порядку, проте, оскільки позивачі пропустили позовну давність, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

3.3. Вищий господарський суд України постановою від 05 липня 2017 року зазначені вище постанову та рішення скасував, прийняв нове рішення про задоволення позову, визнав недійсним та скасував державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ N 848395, виданий 08 лютого 2007 року Національному дендрологічному парку "Софіївка" на підставі рішення Уманської міської ради N 4.12-4/5 від 15 вересня 2006 року, і державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ N 848373, виданий 29 березня 2007 року Уманському державному аграрному університету на підставі того ж рішення Уманської міської ради.

3.4. Суд касаційної інстанції погодився з висновками про те, що оскільки оспорювані державні акти на право постійного користування земельними ділянками були видані на підставі визнаних у судовому порядку нечинними та скасованими пунктів рішення Уманської міської ради N 4.12-4/5 від 15 вересня 2006 року, то ці акти підлягають визнанню недійсними. Разом з тим касаційний суд, зазначивши, що оскільки позовна давність не поширюється на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, адже йдеться про триваюче правопорушення, дійшов висновку, що суди помилково застосували до цих правовідносин наслідки спливу позовної давності, скасував рішення та постанову у справі як прийняті з порушенням норм матеріального права, а саме статей 256, 391 ЦК України, та прийняв нове рішення про задоволення позову.

4. Вимоги заяви про перегляд судового рішення та короткий зміст наведених у ній доводів

4.1. 31 липня 2017 року Національний дендрологічний парк "Софіївка" звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 року у справі N 925/1265/16 з підстав, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 111?16 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення з цією заявою, а саме неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

4.2. Заявник просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 року, натомість залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2017 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 20 грудня 2016 року.

4.3. Заявник вважає, що на спірні відносини поширюється загальна позовна давність, яку було пропущено позивачами, що є підставою для відмови в позові.

4.4. Заявник посилається як на доказ неоднакового застосування норм матеріального права на постанови Вищого господарського суду України від 28 жовтня 2015 року у справі N 904/247/15, від 11 жовтня 2016 року у справі N 917/2092/15, від 01 грудня 2016 року у справі N 910/4266/16, від 06 грудня 2016 року у справі N 922/1424/16, від 14 грудня 2016 року у справі N 911/1529/16, від 20 грудня 2016 року у справі N 910/4268/16, від 10 січня 2017 року у справі N 915/131/15, від 28 березня 2017 року у справі N 922/1424/16, від 11 квітня 2017 року у справі N 916/5175/14, від 24 вересня 2015 року у справі N 926/644/14, на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2008 року у справі N 20?9/376 (N К-15075/07), постанови Верховного Суду України від 02 вересня 2014 року у справі N 6/17?3062-2011, від 27 травня 2014 року у справі N 5011-32/13806-2012, від 21 жовтня 2014 року у справі N 922/951/13-г, від 29 жовтня 2014 року у справі N 6-152цс14, від 23 грудня 2014 року у справі N 916/2414/13, від 25 березня 2015 року у справі N 11/163/2011/5003, від 13 травня 2015 року у справі N 903/543/14, від 17 лютого 2016 року у справі N 6-2407цс15, від 08 червня 2016 року у справі N 6-3089цс15, від 26 жовтня 2016 року у справі N 6-2070цс16, від 19 квітня 2017 року у справі N 6?2376цс16.

5. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі

5.1. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 111-16 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення Національного дендрологічного парку "Софіївка" до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення у цій справі) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

5.2. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, якщо господарська справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним господарським судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

5.3. Проаналізувавши правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 року, за змістом якої заявлені у справі вимоги про визнання недійсними та скасування державних актів на право постійного користування земельними ділянками, є вимогами про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, на які позовна давність не поширюється, оскільки в цьому разі йдеться про триваюче порушення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі N 6?152цс14, від 27 травня 2014 року у справі N 5011-32/13806-2012, від 17 лютого 2016 року у справі N 6-2407цс15, від 08 червня 2016 року у справі N 6-3089цс15, від 26 жовтня 2016 року у справі N 6-2070цс16, від 19 квітня 2017 року у справі N 6-2376цс16 висновку щодо поширення на вимоги про визнання недійсним правочину (зокрема і щодо видачі державного акта), вчиненого на підставі ненормативного незаконного рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, загальної позовної давності. Висновок, викладений у наведених вище постановах Верховного Суду України, був відображений і Вищим господарським судом України у постановах від 06 грудня 2016 року у справі N 922/1424/16, від 14 грудня 2016 року у справі N 911/1529/16, від 28 березня 2017 року у справі N 922/1424/16, від 24 вересня 2015 року у справі N 926/644/14, а отже, також існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень.

5.4. Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

5.5. Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України.

5.6. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом.

5.7. Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

5.8. З набранням чинності Законом України від 07 липня 2011 року N 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" та постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року N 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без оформлення державних актів.

5.9. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

5.10. Державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може бути не вирішеним. У випадку коли позивач стверджує про порушення свого права постійного користування частиною земельної ділянки особою, яка володіє нею шляхом державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї спірної частини, право позивача може бути захищено шляхом подання позову про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України), витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні майном (статті 387, 388, 391, 396 ЦК України) чи іншим способом відповідно до закону.

5.11. Особливості проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів визначені у статті 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Зокрема, відповідно до частини другої цієї статті Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.

5.12. При цьому вказані вимоги мають бути заявлені до осіб, на ім'я яких було зареєстровано право власності (постійного користування), оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов'язків. Однак при вирішенні спору за цим позовом такі особи не були залучені до участі у справі як відповідачі.

5.13. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення позивачів до суду з цим позовом), що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України у вказаній вище редакції).

5.14. Відповідачем є особа, яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права і на яку внаслідок цього може бути покладено обов'язки судовим рішенням.

5.15. Однак, Міністерство оборони України та Квартирно?експлуатаційний відділ м. Біла Церква визначили відповідачем у цій справі Управління Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області, не зазначивши обставин порушення останнім їхніх прав та не навівши нормативного обґрунтування протиправності дій відповідача, фактично оспорюючи правомірність дій третіх осіб у справі щодо використання земельних ділянок, визначених спірними актами.

5.16. Не встановлено порушень прав позивачів саме відповідачем та не наведено нормативного обґрунтування такого порушення і попередніми судовими інстанціями.

5.17. Судами також не враховано, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

5.18. Оскільки, вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції зазначеного не врахували, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки про необхідність відмови в позові з підстави спливу позовної давності, а не з огляду на відсутність підстав для задоволення позову по суті.

5.19. У свою чергу Вищий господарський суд України не врахував, що предметом спору не є вимоги про усунення перешкод у користуванні майном. Під час розгляду справи в попередніх судових інстанціях позивачі обґрунтовували свої вимоги нормами статей 152, 155 ЗК України і не посилались на статтю 391 ЦК України, яку може бути застосовано у спорі, що виник між володіючим власником та особою, дії якої не ґрунтуються на чинному правочині або нормах законодавства.

5.20. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки Вищого господарського суду України не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим постанова від 05 липня 2017 року підлягає скасуванню.

5.21. В свою чергу, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій прийняли правильні процесуальні рішення про відмову в позові, але з помилкових мотивів пропуску позивачами позовної давності, а не з огляду на відсутність порушення визначеним відповідачем прав позивачів та обранням останніми неефективного способу захисту прав, тобто з помилковим застосуванням норм матеріального права, то наявні підстави для зміни рішення Господарського суду Черкаської області від 20 грудня 2016 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2017 рокув їх мотивувальних частинах згідно з наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду.

5.22. Відповідно до статті 49 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

5.23. Судові витрати за подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 року слід покласти на позивачів порівну - по 2080 грн.

Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву Національного дендрологічного парку "Софіївка" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 року задовольнити частково.

2. Постанову Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 року у справі N 925/1265/16 скасувати.

3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2017 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 20 грудня 2016 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

4. В інших частинах постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 березня 2017 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін

5. Стягнути з Міністерства оборони України на користь Національного дендрологічного парку "Софіївка" 2080 (дві тисячі вісімдесят) гривень витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 року.

6. Стягнути з Квартирно?експлуатаційного відділу м. Біла Церква на користь Національного дендрологічного парку "Софіївка" 2080 (дві тисячі вісімдесят) гривень витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Это решение демонстрирует очередной пример катастрофы судебной реформы. Большая палат указала, что надлежащим способом защиты права или интереса истца в таком случае является не отмена решения субъекта государственной регистрации прав о государственной регистрации прав, а отмена записи о проведенной государственной регистрации права собственности (пользования) (часть вторая статьи 26 Закона Украины "О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и их отягощений »).

Фактически в очередной раз подтвержден формализм и отсутствие эффективного способа правовой защиты.