Постановление БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора ГИУ с уполномоченнім лицом ФГВФЛ о включении в перечень акцептированных требований

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/25825/15

Провадження N 11-824апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної іпотечної установи на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (у складі колегії суддів Мацедонської В.Е., Лічевецького І.О., Мельничука В.П.) у справі N 826/25825/15 за позовом Державної іпотечної установи до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни (далі - уповноважена особа Фонду; ПАТ "КБ "Надра" відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року Державна іпотечна установа звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду, Фонду, у якому просила:

- визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо відхилення та неакцептування (невключення до реєстру акцептованих вимог кредиторів) вимог позивача у розмірі 105 млн 582 тис. 848 грн 48 коп.;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду акцептувати раніше неакцептовану вимогу позивача у розмірі 105 млн 582 тис. 848 грн 48 коп. та включити позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів;

- зобов'язати виконавчу дирекцію Фонду затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів у ПАТ "КБ "Надра" після включення вимог позивача у розмірі 105 млн 582 тис. 848 грн 48 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 04 жовтня 2016 року відмовив у задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 грудня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції й закрив провадження у справі на підставіп. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У березні 2017 року Державна іпотечна установа звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року і направити справу на новий розгляд до цього ж суду, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону

N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 15 жовтня 2008 року між Державною іпотечною установою (кредитор) та ПАТ "КБ "Надра" (позичальник) укладено кредитний договір N 7/1, за умовами якого кредитор надав позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, використати за цільовим призначенням і повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 млн грн. а також сплатити відсотки за користування кредитом рефінансування в порядку й на умовах, визначених цим договором. Кредит рефінансування надавався позичальнику на строк до 10 квітня 2009 року.

23 березня 2009 року між Державною іпотечною установою (кредитор) та ПАТ "КБ "Надра" (позичальник) укладено додаткову угоду N 1 до кредитного договору N 7/1, згідно з якою з 23 березня 2009 року сума кредиту рефінансування, яку кредитор надає позичальнику, а останній зобов'язується повернути, складає 693 млн 595 тис. 80 грн. Зміна суми кредиту рефінансування не вважається достроковим погашенням.

Залишок кредиту рефінансування у сумі 693 млн 695 тис. 80 грн позичальник повернув позивачу 31 січня 2013 року.

У зв'язку з неналежним виконанням банком свого обов'язку зі своєчасного повернення кредиту рефінансування у липні 2014 року заступником прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної іпотечної установи подано позов до Господарського суду м. Києва, в якому він просив стягнути з ПАТ "КБ "Надра" відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 228 млн 140 тис. 524 грн 16 коп.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01 серпня 2014 року у справі N 910/14247/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 12 березня 2015 року, позов задоволено. Постановлено стягнути з ПАТ "КБ "Надра" на користь Державної іпотечної установи відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 228 млн 140 тис. 524 грн 16 коп.

Крім того, Державна іпотечна установа зверталася до Господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "КБ "Надра" у справі N 5011-35/14679-2012, за результатами розгляду якої 14 серпня 2013 року прийнято додаткове рішення про стягнення з банку на користь Державної іпотечної установи 3 відсотків річних на суму заборгованості за основним боргом, що становить 26 млн 123 тис. 909 грн 01 коп.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року у справі N 54/267 постановлено стягнути з ПАТ "КБ "Надра" на користь Державної іпотечної установи інфляційні втрати в розмірі 69 млн 359 тис. 508 грн та 3 відсотки річних в розмірі 28 млн 731 тис. 938 грн 65 коп.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11 вересня 2013 року у справі N 34/218-22/171 постановлено стягнути з ПАТ "КБ "Надра" на користь Державної іпотечної установи інфляційні втрати у розмірі 19 млн 539 тис. 267 грн та пеню за прострочення виконання зобов'язань по поверненню кредиту у розмірі 4 млн 168 тис. 221 грн 39 коп.

Згідно з постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 05 лютого 2015 року N 83 "Про віднесення ПАТ "КБ "Надра" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра" від 05 лютого 2015 року N 26.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року N 356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Надра" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" від 05 червня 2015 року N 113.

08 липня 2015 року позивачем на адресу уповноваженої особи Фонду подано заяву про вимоги кредитора на загальну суму 438 млн 786 тис. 432 грн 77 коп.

20 жовтня 2015 року листом N 26-5-27531 уповноважена особа Фонду повідомила про акцептування вимог Державної іпотечної установи в частині суми 333 млн 203 тис. 584 грн 29 коп. У визнанні решти заявлених вимог було відмовлено через їх невідповідність балансовим даним та документам, що знаходяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду.

Указані обставини стали підставою для звернення Державної іпотечної установи до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.

Закриваючи провадження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду та Фонду щодо невключення кредиторських вимог Державної іпотечної установи до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання включити позивача до зазначеного реєстру на суму 105 млн 582 тис. 848 грн 48 коп. та подання цих змін до Фонду для затвердження, оскільки у ПАТ "КБ "Надра" існує заборгованість перед позивачем.

Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаногоЗакону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ст. 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону N 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у п. 3 ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між банком і Державною іпотечною установою кредитного договору, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є обґрунтованими. Цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини спрямовані на захист цивільного права позивача.

Саме така правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 826/7532/16 та від 22 серпня 2018 року у справі N 809/654//16.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове

рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что поскольку только Фонду по закону поручено обеспечивать восстановление платежеспособности банка или подготовку его к ликвидации, а спорные правоотношения вытекают из заключенного между банком и Государственным ипотечным учреждением кредитного договора, уполномоченное лицо Фонда и Фонд в этом случае действуют как представители стороны договорных отношений.

Принимая во внимание изложенное и учитывая суть спорных правоотношений, суд пришел к выводу, что спор о включении кредиторских требований в реестр акцептованных требований кредиторов не является публично-правовым и не относится к юрисдикции административных судов, а потому вывод суда апелляционной инстанции о прекращении производства в этом деле по основаниям, предусмотренным п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС Украины (в редакции, действующей на момент принятия решений), являются обоснованными. Этот спор должен решаться в порядке хозяйственного судопроизводства, поскольку спорные правоотношения направлены на защиту гражданского права истца.