Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по взысканию сумм выплаченных защитнику в уголовном деле при оправдательном приговоре

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 713/216/17

Провадження N 14-297цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2017 року (у складі судді Пилип'юк І.В.) та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 березня 2017 року (у складі колегії суддів Одинака О.О., Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів, сплачених захиснику у кримінальному провадженні за надану юридичну допомогу у зв'язку з виправдувальним вироком і

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, у якому просив стягнути з Державного бюджету України 14 тис. 500 грн. сплачених захиснику за надану юридичну допомогу в кримінальному проваджені, за яким його було незаконно повідомлено про підозру та, у подальшому, внесено зміни у повідомлення про підозру шляхом відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення ОСОБА_1 за частиною 1 статті 366 КК України, що стало підставою для закриття судом кримінального провадження в цій частині, а згодом - виправдано за вироком суду.

Як на підставу позову посилався на положення частин першої та другої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); пункту 1 статті 1, пунктів 1, 2 статті 2, пункту 4 статті З, частини першої статті 4, статті 12 Закону України від 1 грудня 1994 року N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон N 266/94-ВР), підпункту 4 пункту 7, пункту 10 частини третьої Положення про застосування цього Закону.

Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 14 березня 2017 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), чинної на час постановлення ухвали.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки розгляд питання про відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги у зв'язку з незаконним повідомленням про підозру, закриттям провадження у кримінальній справі та виправдувальним вироком віднесено до компетенції органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, що виніс виправдувальний вирок чи закрив провадження у справі.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просив скасувати постановлені у справі ухвали, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що пред'явлений позов виник із правовідносин, врегульованих статтею 56 Конституції України та Законом N 266/94-ВР, а тому згідно з частиною другою статті 15 ЦК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що цей позов подано у спосіб, передбачений пунктом 8 частини другої статті 16 ЦК України та спрямований на захист цивільного права позивача.

31 травня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 травня 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.

13 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Із зазначеними висновками судів погодитися не можна з огляду на таке.

15 лютого 2013 року прокурором Чернівецької міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі - прокуратура) до ЄРДР внесено відомості по факту вчинення посадовими особами Карапчівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області кримінального правопорушення, передбаченого частиною З статті 365 КК України.

Досудове розслідування було розпочато 15 березня 2013 року, а 27 вересня 2013 року слідчим прокуратури позивачу було вручено повідомлення про підозру.

Судовий розгляд кримінального провадження відбувався з 29 листопада 2013 року до 3 жовтня 2014 року.

Зокрема, в судовому засіданні 6 травня 2014 року прокурор шляхом внесення змін до повідомлення про підозру в порядку статті 279 КПК України відмовився від підтримання державного обвинувачення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 366 КК України, а Вижницький районний суд Чернівецької області закрив в цій частині кримінальне провадження відносно позивача на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КК України.

Вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 3 жовтня 2014 року позивача за статтею 365 частиною 3 КК України було виправдано. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 27 січня 2015 року виправдувальний вирок залишено без змін.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону N 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно зі статтею 2 Закону N 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно зі статтею 3 Закону N 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону N 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

За викладених підстав висновки судів про відмову у відкритті провадження у справі є передчасними.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 08 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 березня 2017 року скасувати, а справу направити до Вижницького районного суду Чернівецької області для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что согласно статье 3 Закона N 266/94-ВР "О порядке возмещения ущерба, причиненного гражданину незаконными действиями органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность, органами досудебного расследования, прокуратуры и суда" в приведенных в статье 1 настоящего Закона случаях гражданину возмещаются (возвращаются): 1) заработок и другие трудовые доходы, которые он потерял в результате незаконных действий; 2) имущество (в том числе деньги, денежные вклады и проценты по ним, ценные бумаги и проценты по ним, доля в уставном фонде хозяйственного общества, участником которого был гражданин, и прибыль, которую он не получил соответственно этой части, другие ценности) , конфискованное или обращенное в доход возмещения вреда, причиненного гражданину незаконными действиями органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность, органов досудебного расследования, прокуратуры и суда; изъятое органами предварительного расследования, органами, осуществляющими оперативно-розыскную деятельность, а также имущество, на которое наложен арест; 3) штрафы, взысканные во исполнение приговора суда; 4) суммы, уплаченные гражданином в связи с оказанием ему юридической помощи; 5) моральный вред.

Пунктом 1 части первой статьи 2 Закона N 266/94-ВР предусмотрено, что право на возмещение вреда в размерах и в порядке, предусмотренных настоящим Законом, возникает, в частности в случае вынесения оправдательного приговора суда. Таким образом подобные споры подведомственны гражданской юрисдикции.