ВП ВС: Саме на газорозподільну організацію покладений обов’язок встановлення лічильників газу для населення і вона має вживати заходів з фінансування цих робіт; покладання такого обов’язку на споживачів-неправомірне (ВП/ВС,№ 214/2435/17, 07.11.18)


Recommended Posts

ВП ВС: Саме на газорозподільну організацію покладений обов’язок встановлення лічильників газу для населення і вона має вживати заходів з фінансування цих робіт; покладання такого обов’язку на споживачів-неправомірне (ВП/ВС,№ 214/2435/17, 07.11.18)

 

Фабула судового акта: Без сумніву ця судова справа буде мати великий суспільний резонанс і буде використана при формування судової практики, оскільки стосується питання повсякденного життя майже всіх. Адже, всі ми є побутовими споживачами комунальних послуг.

У квітні 2017 року 48 позивачів звернулися до суду з позовом, у якому просили: визнати за ними право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз»; визнати, що ПАТ «Криворіжгаз» зобов'язане за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в їхніх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам; визнати, що пропозиція ПАТ «Криворіжгаз» щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону України від 16 червня 2011 року № 3533-VI «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Рішенням районного суду від 20 червня 2017 року позов був задоволений, - визнано за позивачами право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз»; визнано також, що ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до ст. 6 вказаного Закону  зобов'язано за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення у квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам.

Але постановою апеляційного суду від 20 грудня 2017 року наведене рішення було скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено з наступних мотивів - обов'язок забезпечення відповідачем саме індивідуальними лічильниками газу не передбачений ні Законом «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», ні Кодексом газорозподільних систем, ні умовами Типового договору, укладеного з позивачами.

Втім, Велика Палата Верховного Суду, визнавши, що справа містить виключну правову проблему і її розгляд на такому рівні є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, погодилась саме з рішенням суду першої інстанції.

Відповідно до висновку ВП ВС - обов’язок встановити індивідуальні прилади обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем, який належить до такої категорії споживачів природного газу, як населення, покладено на газорозподільні організації. Таких споживачів не зобов’язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів обліку та робіт з їх встановлення, оскільки відповідне фінансування уже закладено в тариф на оплату спожитого газу відповідно до ст. 6 Закону України від 16 червня 2011 року № 3533-VI «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Крім того, відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує їх права як споживачів. З урахуванням вимог ст. 5 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів», ст. 2 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним. Саме на суб’єкта господарювання – газорозподільну організацію  покладений обов’язок встановлення лічильників газу для населення та лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов’язку на споживачів є неправомірним.

Для довідки, - постановою Окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року  у справі  № 826/1413/17 визнано незаконним, - таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та визнано нечинним в окремій частині Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року №2494, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26 листопада 2015 року №2845, від 10 березня 2016 №304, від 11 серпня 2016 року №1418, а саме в частині слів «… або загальнобудинковим», які містяться в абзаці сьомому пункту 3 глави 4 розділу IX цього кодексу. Касаційний розгляд цієї справи очікується.

13.gif

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 214/2435/17

Провадження № 14-347цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СитнікО.М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворіжгаз» (далі - ПАТ «Криворіжгаз»),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_27

на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017  року у складі колегії суддів Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49 до ПАТ «Криворіжгаз» про визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників, зобов'язання вчинити певні дії, та

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року позивачі звернулися до суду з указаним позовом, у якому після уточнення позовних вимог просили: визнати за ними право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз»; визнати, що ПАТ «Криворіжгаз» зобов'язане за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в їхніх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам; визнати, що пропозиція ПАТ «Криворіжгаз» щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону України від 16 червня 2011 року № 3533-VI «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (далі - Закон № 3533-VI).

Позов мотивовано тим, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500 між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, та ПАТ «Криворіжгаз» укладено Типовий договір постачання природного газу споживачам.

Відповідно до пункту 1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498 (далі - Типовий договір), цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) направляє споживачеві інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплату рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Доказом факту приєднання всіх споживачів до Типового договору вважають щомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної сплати рахунків за спожитий природний газ. Позивачі зазначали, що права та обов'язки споживачів виникли з однієї підстави та що предметом цього спору є однорідні права та обов'язки. Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов'язки споживача» та розділом VІ «Права і обов'язки постачальника». Зміст Типового договору, викладений в постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500 передбачає, що права та обов'язки для всіх споживачів є ідентичними. Згідно з пунктом 2.1 цього договору ПАТ «Криворіжгаз» взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором. Сумлінно виконуючи всі умови вказаного Типового договору, споживачі регулярно оплачували послуги за договором у терміни, визначені в рахунках. Жодної заборгованості перед ПАТ «Криворіжгаз» вони не мають. Цей факт підтверджують розрахунковими квитанціями.

У квітні 2017 року споживачі будинку АДРЕСА_1 провели загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких прийняли рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу до ПАТ «Криворіжгаз» із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз» на підставі статті 6 Закону № 3533-VI.

Листом ПАТ «Криворіжгаз» від 27 квітня 2017 року № Кд 02.3.2-ЛВ-7688-0417 споживачів повідомлено, що не передбачено фінансування робіт із встановлення індивідуальних лічильників газу в кожній квартирі будинку АДРЕСА_1 та запропоновано врегулювати з ПАТ «Криворіжгаз» відносини щодо встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів, шляхом укладення відповідного договору.

Проте позивачі вважають таку позицію ПАТ «Криворіжгаз» неправомірною, оскільки побутовим споживачам відмовлено в забезпеченні та встановленні індивідуальних газових лічильників за рахунок ПАТ «Криворіжгаз». Вважають, що забезпечити комерційний облік природного газу кожному споживачу будинку АДРЕСА_1 зобов'язане газорозподільне підприємство - ПАТ «Криворіжгаз» у термін до 01 січня 2018 року. ПАТ «Криворіжгаз» є суб'єктом господарювання, що здійснює розподіл природного газу на території Саксаганського району м. Кривого Рогу. Згідно зі структурою тарифу для споживачів на послуги розподілу природного газу ПАТ «Криворіжгаз» у період з 2011 року до теперішнього часу закладається встановлення квартирних лічильників газу, що передбачено статтею 3 Закону № 3533-VI, де визначено, що фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, тобто покладено на ПАТ «Криворіжгаз».

Відповідач заперечував проти задоволення позову. Зазначав, що права позивачів, які здійснюють оплату за природний газ згідно з нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України, та які не забезпечені лічильником газу, не порушені та після 01 січня 2018 року також не будуть порушені, оскільки у разі невстановлення лічильника газу з вини Оператора ГРМ такий споживач не може бути відключений, а нарахування відповідно залишаться на рівні, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова КМУ № 203). Пропозиція ПАТ «Криворіжгаз» щодо встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку шляхом укладення відповідного договору була здійснена відповідачем на виконання вимог Закону № 3533-VI в частині своєчасного забезпечення населення споживачів газовими лічильниками, а отже, вона жодним чином не суперечить йому. Обов'язок забезпечення саме індивідуальними лічильниками газу не передбачений ні Законом № 3533-VI, ні умовами Типового договору, укладеного з позивачами. Вважає вимоги позивачів визнати, що пропозиція ПАТ «Криворіжгаз» щодо врегулювання відносин зі встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору такими, що суперечать положенням статті 6 Закону № 3533-VI, у порядку захисту прав споживачів не відповідають способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ЦК України, а також Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»(далі - Закон № 1023-XII). Позивачі не обґрунтували своїх вимог та не вказали, які саме норми матеріального права порушено. Крім того, твердження позивачів про сплату ними в повному обсязі за встановлення індивідуального лічильника згідно із структурою тарифу є необґрунтованими і такими, що не відповідають обставинам справи.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року (у складі судді Прасолова В. М.) позов задоволено.

Визнано за позивачами, які проживають за адресою: АДРЕСА_1, право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз».

Визнано, що ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону № 3533-VI зобов'язано за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення у квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам: ОСОБА_3 (АДРЕСА_2), ОСОБА_4 (АДРЕСА_3), ОСОБА_5 (АДРЕСА_4), ОСОБА_6 (АДРЕСА_5), ОСОБА_7 (АДРЕСА_6), ОСОБА_8 (АДРЕСА_7), ОСОБА_9 (АДРЕСА_8), ОСОБА_10 (АДРЕСА_9), ОСОБА_11 (АДРЕСА_10), ОСОБА_12 (АДРЕСА_11), ОСОБА_13 (АДРЕСА_12), ОСОБА_14 (АДРЕСА_13), ОСОБА_15 (АДРЕСА_14), ОСОБА_16 (АДРЕСА_15), ОСОБА_17 (АДРЕСА_16), ОСОБА_18 (АДРЕСА_17), ОСОБА_19 (АДРЕСА_18), ОСОБА_20 (АДРЕСА_19), ОСОБА_21 (АДРЕСА_20), ОСОБА_22 (АДРЕСА_21), ОСОБА_23 (АДРЕСА_22), ОСОБА_24 (АДРЕСА_23), ОСОБА_25 (АДРЕСА_24), ОСОБА_26 (АДРЕСА_25), ОСОБА_27 (АДРЕСА_26), ОСОБА_28 (АДРЕСА_27), ОСОБА_29 (АДРЕСА_28), ОСОБА_30 (АДРЕСА_29), ОСОБА_31 (АДРЕСА_30), ОСОБА_32 (АДРЕСА_31), ОСОБА_33 (АДРЕСА_32), ОСОБА_34 (АДРЕСА_33), ОСОБА_35 (АДРЕСА_34), ОСОБА_36 (АДРЕСА_35), ОСОБА_37 (АДРЕСА_36), ОСОБА_38 (АДРЕСА_37), ОСОБА_39 (АДРЕСА_38), ОСОБА_40 (АДРЕСА_39), ОСОБА_41 (АДРЕСА_40), ОСОБА_42 (АДРЕСА_41), ОСОБА_43 (АДРЕСА_42), ОСОБА_44 (АДРЕСА_43), ОСОБА_45 (АДРЕСА_44), ОСОБА_46 (АДРЕСА_45), ОСОБА_47 (АДРЕСА_46), ОСОБА_48 (АДРЕСА_47).

Визнано, що пропозиція ПАТ «Криворіжгаз» щодо врегулювання відносин зі встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону № 3533-VI. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані та підтверджені належними доказами, наявні правові підстави, передбачені у тому числі й статтею 6 Закону № 3533-VI, для їх задоволення. Саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, тому він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт. Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники споживачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. Обраний позивачами спосіб захисту їхніх прав відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України, оскільки способом захисту права є: визнання права; припинення дії, яка порушує право. На переконання суду, встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об'єму газу, який спожито, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість, а також буде відповідати державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги з газопостачання.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до Кодексу газорозподільних систем (далі  Кодекс ГРС) за ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу, може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. При цьому балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ. Обов'язок забезпечення відповідачем саме індивідуальними лічильниками газу не передбачений ні Законом № 3533-VI, ні Кодексом ГРС, ні умовами Типового договору, укладеного з позивачами.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2018 року, ОСОБА_27 просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки апеляційного суду суперечать розпорядженню Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», яким із метою забезпечення повного комерційного (приладового) обліку природного газу в побуті відповідно до вимог Закону № 3533-VIсуб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язано вжити заходів до оснащення в повному обсязі квартир і приватних будинків, у яких проживає населення, лічильниками газу: до 01 січня 2016 року, якщо природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі; до 01 січня 2018 року, якщо природний газ використовується тільки для приготування їжі.

Крім того, представником позивачів апеляційному суду було надано докази підтвердження факту дискримінації ПАТ «Криворіжгаз» побутових споживачів природного газу стосовно інших споживачів природного газу, яким вже були встановлені індивідуальні газові лічильники. Посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес, оскільки станом на дату подачі касаційної скарги загальна кількість позивачів складає 3 тис. осіб із аналогічним предметом позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

У лютому 2018 року ПАТ «Криворіжгаз» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_27, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення апеляційного суду без змін, вказуючи на його законність та обґрунтованість.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якою встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на наявність висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульованих та викладених у раніше ухваленому рішенні у справі господарської юрисдикції, - постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 лютого 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз» (далі - ПАТ «Запоріжгаз») до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Будівельник-21» про укладення договору про зняття показань будинкового вузла обліку природного газу та лічильників газу, монтажу та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку у редакції, запропонованій ПАТ «Запоріжгаз», якою касаційну скаргу ПАТ «Запоріжгаз» залишено без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 05 вересня 2017 року у справі № 908/1312/17 - без змін. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у вказаній справі дійшов висновку, що зі змісту статті 6 Закону № 3533-VI вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями за власний рахунок лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді таких приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважив, що господарські суди зробили правильний висновок, що стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов'язок позивача (ПАТ «Запоріжгаз») встановити за власний рахунок саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку відповідача.

При цьому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок, що стаття 6 Закону № 3533-VIпередбачає існування обов'язку встановлення індивідуального лічильника газу, але не передбачає обов'язку суб'єкта господарювання здійснити таке встановлення лише за власний рахунок. Відповідно до частини 1 статті 3 № 3533-VIфінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Вирішення цих правових питань з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, містить виключну правову проблему для забезпечення передбачуваності судової практики, сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, що позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49 проживають у будинку АДРЕСА_1, та є споживачами з отримання природного газу за вказаною адресою.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,від 16 квітня 2015 року № 1274 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на господарську діяльність з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву «Інгулець» Інгулецького району в м. Кривому Розі) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ «Криворіжгаз».

Відповідач протягом 2011-2017 років постачав природний газ позивачам, які регулярно оплачували рахунки за надані послуги з газопостачання.

06 жовтня 2016 року Виконком Криворізької міськради Дніпропетровської області повідомив Верховну Раду України, що мешканці міста відмовляються від встановлення приладів газу на весь багатоквартирний будинок, вимагають соціальної справедливості, адже багатьом мешканцям міста вже встановлені індивідуальні лічильники газу за рахунок складової тарифу. В цьому зверненні також зазначається, що ПАТ «Криворіжгаз» посилається на неможливість встановити лічильники до 01 січня 2018 року у зв'язку з відсутністю коштів. З аналогічними повідомленнями Виконком Криворізької міськради звертався до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

11 жовтня 2016 року відповідач склав акт про відмову встановити загальнобудинковий лічильник газу, на підставі якого 13 жовтня 2016 року позивачам змінено режим нарахування природного газу.

31 жовтня 2016 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,повідомила Криворізьку міськраду, що відповідач здійснює господарську діяльність з розподілу газу на території м. Кривого Рогу.

Наприкінці березня 2017 року кожен з позивачів направив до ПАТ «Криворіжгаз» заяву з проханням встановити в квартирі безоплатно індивідуальний лічильник газу в строк один місяць з дня отримання заяви.

У квітні 2017 року споживачі будинку АДРЕСА_1 провели загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких прийняли рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ «Криворіжгаз» із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз» на підставі статті 6 Закону № 3533-VI.

03 квітня 2017 року позивачі звернулися до відповідача з приводу встановлення індивідуальних лічильників газу.

На вказане звернення позивачів відповідач 24 квітня 2017 року надав відповідь, у якій зазначив, що не передбачено фінансування робіт зі встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку АДРЕСА_1, та запропонував врегулювати з ПАТ «Криворіжгаз» відносини щодо встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів, шляхом укладення відповідного договору.

25 травня 2017 року відповідач скасував свій акт від 11 жовтня 2016 року та рішення від 13 жовтня 2017 року.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1023-XII держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону № 1023-XII крім інших випадків порушень прав споживачів,  права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV), який був чинним на час звернення позивачів до суду з цим позовом та розгляду справи в судах, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Відповідно до статті 1 Закону № 1875-IV уцьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

-                     житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

-                     виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

-                     засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики;

-                     комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;

-                     норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

-                     споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1875-IV державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Як наведено у статті 3 Закону № 1875-IV, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1875-IV залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону № 1875-IV виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Як зазначено у частині першій статті 30 Закону № 1875-IV, державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом № 3533-VI.

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

ПАТ «Криворіжгаз» є Оператором ГРМ.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 3533-VI фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з положеннями статті 6 Закону № 3533-VI та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII, - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.)

Установлено, що позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.

Суд установив, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ.

Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов'язки споживача» та розділом VІ «Права і обов'язки постачальника».

Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ «Криворіжгаз» взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугвід 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.

Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.

Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, адже зміна терміну встановлення таких лічильників для вказаної категорії осіб відбулася після ухвалення судового рішення.

Доводи представника відповідача, що оплачена позивачами сума на встановлення лічильників не відповідає дійсній вартості таких лічильників, суд обґрунтовано вважав такими, що не звільняють ПАТ «Криворіжгаз» від обов'язку встановити лічильники, зважаючи, що тарифи формуються уповноваженим органом і споживачі природного газу позбавлені можливості впливати на прийняте рішення щодо визначення тарифу та його складових.

Доводи представника відповідача, що Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджено розрахунок доцільності встановлення загальнобудинкових вузлів обліку газу згідно з Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки, у якому встановлення будинкового вузла обліку газу за адресою: вул. Володимира Великого, 42, м. Кривий Ріг визнано доцільним, суд обґрунтовано вважав такими, що не звільняють його від обов'язку встановити індивідуальні лічильники позивачам.

Зважаючи, що позивачі виконували обов'язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, частково такі роботи відповідачем було здійснено, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вимоги статті 6 Закону № 3533-VI мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов'язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року.

Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону № 1023-XII, статті 2 Закону № 1875-IV волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.

Свій висновок по суті вирішеного спору суд правомірно обґрунтував тим, що задоволення вимог позивачів буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд правильно керувався частиною першою статті 3 Закону № 3533-VI, згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним. Разом з тим, як установив суд, відповідач не вживав жодних заходів для фінансування таких робіт за рахунок будь-якого бюджету. У відповіді від 24 квітня 2017 року ПАТ «Криворіжгаз» запропонував позивачам укласти договір для встановлення у їхніх квартирах лічильників газу, проте, як правильно вважав суд першої інстанції, ця пропозиція не ґрунтується на вимогах закону.

Обраний позивачами спосіб захисту суд обґрунтовано вважав таким, що відповідає вимогам статті 16 ЦК України.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; нині - стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).

Рішення суду першої інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилився в застосуванні норм матеріального та процесуального закону, неправильно вирішив спір, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, обставинам справи та залишив поза увагою принципи й завдання цивільного судочинства.

Разом з тим ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року, яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року) ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції (пункт 33 рішення).

Ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення від 09 листопада 1999 року у справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки» (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96).

Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого 2004 року у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98). У цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (пункти 29-30 рішення від 24 березня 2009 року у справі «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03; пункти 34-37 рішення від 02 листопада 2010 року у справі «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02).

Вирішуючи правову проблему, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Велика Палата Верховного Суду робить такі висновки.

Зі змісту статті 6 Закону № 3533-VI вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.

Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.

Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, так як розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення лічильників таким споживачам.

Законним, обґрунтованим та справедливим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову, а саме: визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз»; визнання, що ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону № 3533-VI зобов'язано за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам - позивачам; визнання, що пропозиція ПАТ «Криворіжгаз» щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладання відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону № 3533-VI.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, можливість різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства головним чином спричинена неналежним станом національного законодавства з цього питання.

Відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з цього важливого питання, що призвело до його суперечливого тлумачення судами, порушує вимоги Конвенції щодо «якості закону».

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з матеріалами справи заявниця ОСОБА_27 не понесла витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 259, 263, 400, 402, 403, 409, 413, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_27 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017 року скасувати, рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. СитнікСудді:                                               Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська І. В. Саприкіна

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

ссылка

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...
  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения