Постановление БП-ВС об отмене регистрации передачи нотариусом Коболевой А.М предмета ипотеки по договору с Сведбанком в пользу Вектор плюс

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року

м. Київ

Справа N 199/1276/17

Провадження N 14-486цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року в складі колегії суддів Посунся Н.Є., Баранніка О.П., Пономарь З.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс", третя особа - Управління-служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор плюс") про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності.

ОСОБА_4 зазначила, що 14 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ТАС-Інвестбанк" (далі - ЗАТ "ТАС-Інвестбанк") та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір N 2/14-Ф (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 38 тис. доларів США на строк до 13 лютого 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір N 2/14-Ф/ІП (далі - іпотечний договір або договір іпотеки), згідно з умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 яка належить їй на підставі договору дарування від 28 липня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прокоф'євою О. Ю. за реєстровим N 2791. 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк") та ТОВ "ФК "Вектор плюс" було укладено договір факторингу N 15, за яким ПАТ "Сведбанк" передало, а ТОВ "ФК "Вектор плюс" набуло право вимоги за кредитним договором. Того ж дня між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор плюс" було укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, за яким ПАТ "Сведбанк" передало ТОВ "ФК "Вектор плюс" право вимоги, зокрема за договором іпотеки.

16 травня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Яковлєвої І.М. із запитом про надання інформації. Отримавши на вказане звернення інформаційну довідку з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, вона дізналася про те, що 22 березня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. зареєструвала право власності на вищевказану квартиру за ТОВ "ФК "Вектор плюс".

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати вищевказану реєстрацію незаконною, оскільки нотаріус Кобелєва А.М. провела реєстрацію речового права на нерухоме майно за наявності вже зареєстрованих обтяжень, не встановила відсутності суперечностей, факту подання документа, який підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки, в тому числі факту виконання відповідних умов правочину, з якими закон пов'язує можливість переходу права власності, не врахувала, що у квартирі зареєстровані та проживають малолітні діти.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 04 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони договору іпотеки домовилися про застосування позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто дійшли згоди, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб, передбачений Законом України "Про іпотеку". Можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку визначені частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки. Договір іпотеки є чинним, доказів його оспорення, у тому числі в частині вищезазначеного застереження, позивачем суду не надано. Проти факту наявності простроченої заборгованості за забезпеченим іпотекою зобов'язанням позивач не заперечувала.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову: визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме запис про право власності N 13805484, вчинений 16 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28864170, від 22 березня 2016 року про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "ФК "Вектор плюс". Стягнуто з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. та ТОВ "ФК "Вектор плюс" на користь ОСОБА_4 судовий збір по 672 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між сторонами, як спосіб, визначений договором іпотеки, відсутній.

Отже, факт ненадання такого договору нотаріусу, залишення нотаріусом без перевірки наявності чи відсутності виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов'язує можливість переходу права власності, дії нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "ФК "Вектор плюс" права власності на спірну квартиру, власником якої залишилася ОСОБА_4, яка навіть не була сповіщена ТОВ "ФК "Вектор плюс" про його наміри, не можна вважати законними.

Вчиняючи дії з реєстрації за ТОВ "ФК "Вектор плюс" права власності на спірну квартиру, нотаріус Кобелєва А.М. проігнорувала той факт, що на час реєстраційної дії в Єдиному реєстрі заборон уже був наявний реєстраційний запис про заборону відчуження цього майна, що є порушенням статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У червні 2018 року ТОВ "ФК "Вектор плюс" подало касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про залишення позову без задоволення.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не з'ясував, що арешт стосувався стягнення заборгованості на користь кредитора (іпотекодержателя) за кредитним та іпотечним договорами, проігнорував те, що відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена та не взяв до уваги, що після здійснення реєстраційної операції арешт зберіг чинність, а позивач є боржником, а тому незалежно від наявності або відсутності арешту порушення його прав рішенням ТОВ "ФК "Вектор плюс" не відбулося.

Поза увагою суду залишився той факт, що між сторонами виник спір з приводу вчинення нотаріусом дій як спеціальним суб'єктом - державним реєстратором, оцінка законності яких не належить до компетенції суду, що вирішує спори за правилами цивільного судочинства, а спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що наявне в іпотечному договорі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у добровільному й узгодженому сторонами договору порядку.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 17 жовтня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ТОВ "ФК "Вектор плюс" оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Спір виник між сторонами з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій ТОВ "ФК "Вектор плюс" та нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТОВ "ФК "Вектор плюс".

Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача та виконанням умов договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим та правильно вирішений судами за правилами цивільного судочинства.

У решті доводів касаційної скарги слід зазначити таке.

Суди встановили, що 14 лютого 2007 року між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті на суму 38 тис. доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредит у строк до 13 лютого 2012 року та сплатити відсотки за користування ним.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 як майновий поручитель передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1

За договором факторингу N 15 від 28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк" як правонаступник ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" передало ТОВ "ФК "Вектор плюс" право вимоги за кредитним та іпотечним договорами.

Оскільки за кредитним договором була наявна прострочена заборгованість, рішенням про реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. від 22 березня 2016 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ТОВ "ФК "Вектор плюс"

Оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 14 лютого 2007 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку" в редакції від 12 травня 2006 року.

Відповідно до статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Сторони договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.2.1 та 4.5 договору іпотеки.

Разом із тим, відповідно до пункту 4.2.1 звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону.

Суд апеляційної інстанції встановив, що під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ТОВ "Вектор плюс" укладено не було, а ОСОБА_4 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.

За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов'язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "ФК "Вектор плюс" права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прийняття нотаріусом рішення про передачу спірної квартири у власність ТОВ "ФК "Вектор плюс" та державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним.

Доводи касаційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 410, 416ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что учитывая отсутствие заключенного между сторонами отдельного договора об удовлетворении требований ипотекодержателя, то есть способом, определенным в ипотечном договоре, непредоставление такого договора нотариусу и оставление ею без проверки наличия или отсутствия факта выполнения соответствующих условий сделки, с которым закон связывает возможность перехода права собственности, действия частного нотариуса о регистрации за ООО "ФК" Вектор плюс "права собственности на спорную квартиру, собственником которой оставалась истица, нельзя считать законными.

[180314]

Так это – самая распространенная и 1000 раз перемусоленная ситуация. А именно -  договор ипотеки заключался во время действия редакции Закона, которая предусматривала в ст. 37 только ДОГОВОР (про оговорку – ни слова). И что – вдруг БП ВС решила стать на сторону ипотекодателя?

 

[frau]

В 26.01.2019 в 16:00, ANTIRAID сказал:

Касаційна скарга також містить посилання на те, що наявне в іпотечному договорі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у добровільному й узгодженому сторонами договору порядку.

Ст 37 в старой редакции ссылается только на отдельный договор,но в ст.36 говорится,что оговорка приравнивается к договору.Раньше суды исходили именно из этого. БП ВС как раз стал на сторону ипотекодателя.

Стаття 37. Передача іпотекодержателю права власності на 
                предмет іпотеки 

     Іпотекодержатель   може   задовольнити  забезпечену  іпотекою 
вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.  Договір 
про задоволення вимог іпотекодержателя,  який передбачає  передачу 
іпотекодержателю  права  власності  на  предмет  іпотеки в рахунок 
виконання  основного  зобов'язання,  є  правовою   підставою   для 
реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно,  що 
є предметом іпотеки. 

Стаття 37. Передача іпотекодержателю права власності на 
                предмет іпотеки 

     Іпотекодержатель   може   задовольнити  забезпечену  іпотекою 
вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою 
підставою  для  реєстрації  права  власності  іпотекодержателя  на 
нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення 
вимог  іпотекодержателя  або  відповідне застереження в іпотечному 
договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими 
наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності 
на  предмет  іпотеки  в  рахунок виконання основного зобов'язання. 
{  Частина  перша  статті 37 в редакції Закону N 800-VI ( 800-17 ) 
від 25.12.2008 }