Постановление БП-ВС о возможности списания средств с депозита поручителя в ликвидируемом банке в счет погашения кредита

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

26 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 904/9713/17

Провадження N 12-247гс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Бакуліної С.В.,

суддів Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

учасників справи:

позивача - Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (представник Зубченко П.Л.),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" (представник Павленко С.П.),

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" та ОСОБА_5 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року (головуючий Пархоменко Н.В., судді Коваль Л.А., Чередко А.Є.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2018 року (суддя Кеся Н.Б.) у справі N 904/9713/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива- 2000" про стягнення 1680869,24 грн.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" (далі - ТОВ "Нива-2000") про стягнення 1680869,24 грн. в тому числі: прострочена заборгованість за кредитом в сумі 720000,00 грн. строкова заборгованість за відсотками в сумі 20712,30 грн. прострочена заборгованість за відсотками в сумі 561967,43 грн та пеня за прострочення платежів по кредитному договору в розмірі 378459,51 грн.

1.2. Позов мотивований невиконанням відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії N 2502/1, укладеним з позивачем 25 лютого 2014 року, та додатковою угодою, оформленою у вигляді кредитного договору від 12 травня 2014 року N 1205/2.

1.3. Як на правові підстави позову позивач посилається на норми статей 526, 549, 530, 611, 625, 629, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 37, 38 Закону України від 6 вересня 2005 року N 2806-IV "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (далі - Закон N 2806-IV).

1.4. Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на необґрунтований розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум.

1.5. У поданому до суду клопотанні про закриття провадження у справі відповідач також зазначає про обставини направлення 28 травня 2015 року на адресу позивача пропозиції майнового поручителя відповідача - ОСОБА_5 про зарахування суми її депозиту у цьому банку в рахунок погашення наявної заборгованості відповідача за кредитним договором.

1.6. На думку відповідача, в силу частини третьої статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частин першої, другої статті 601 ЦК України зобов'язання останнього припинилися за фактом взаємозаліку, тому спору немає, що зумовлює закриття провадження у справі.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. 25 лютого 2014 року між ПАТ "Імексбанк" (як кредитором) і ТОВ "Нива-2000" (як позичальником) укладено кредитний договір N 2502/1 (далі - договір N 2502/1), відповідно до пункту 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 720000,00 грн. зі сплатою фіксованої процентної ставки - 27,5 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 8 травня 2014 року.

2.2. Видача траншів кредиту проводиться шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника або оплати з позичкового рахунку позичальника N НОМЕР_1, відкритого у кредитора. Моментом (днем) надання кредиту вважається день першої оплати з позичкового рахунку позичальника розрахункових документів позичальника в сумі відповідного траншу або день перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника (пункти 2.1, 2.2 договору N 2502/1).

2.3. Відповідно до пункту 2.4 цього договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно по останній календарний день поточного місяця у валюті кредиту на фактичну суму щоденної заборгованості на позичковому рахунку за методом "факт/факт" виходячи з фактичної кількості днів у році та сплачуються позичальником щомісячно в останній робочий день поточного місяця в період дії цього договору.

2.4. Кредитор зобов'язаний для обліку розрахунків за кредитною лінією відкрити позичковий рахунок N НОМЕР_1 в АТ "Імексбанк" та перераховувати кошти на поточний рахунок позичальника або сплачувати з нього розрахункові документи позичальника в межах ліміту заборгованості за кредитом в порядку, визначеному цим договором. Для обліку нарахованих процентів за кредитом відкривається рахунок N НОМЕР_2 в АТ "Імексбанк" (пункт 3.1 договору N 2502/1).

2.5. Судами встановлено, що на виконання умов договору N 2502/1 позивачем у період з 26 лютого по 3 березня 2014 року було перераховано із зазначеного вище позичкового рахунку на рахунки контрагентів відповідача 720000,00 грн.

2.6. У подальшому - 12 травня 2014 року між ПАТ "Імексбанк" і ТОВ "Нива-2000" було укладено кредитний договір N 1205/2 (т. 1, а. с. 14 - 18; далі - договір N 1205/2), відповідно до пункту 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 720000,00 грн зі сплатою фіксованої процентної ставки - 30 % річних. Кінцевим терміном повернення коштів є 12 червня 2015 року (включно).

2.7. Видача кредиту проводиться шляхом перерахунку кредитних коштів на поточний рахунок позичальника або сплати з позичкового рахунку позичальника N НОМЕР_3 в АТ "Імексбанк" (пункт 2.1 договору N 1205/2).

2.8. Кредитор зобов'язаний відкрити позичальнику в АТ "Імексбанк" позичковий рахунок N НОМЕР_3, а для обліку нарахованих процентів за кредитом відкрити рахунок N НОМЕР_2 (пункт 3.1 договору N 1205/2).

2.9. З метою забезпечення своєчасного та повного виконання боржником зобов'язань по договору N 1205/2, між ПАТ "Імексбанк" (як заставодержателем) і ТОВ "Нива-2000" (як боржником) 12 травня 2014 року укладено договір застави майнових прав за договором банківського вкладу N 1205/2-З (т. 1, а. с. 119 - 120; далі - договір застави).

2.10. Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору заставодавець (майновий поручитель) передає в заставу заставодержателю майнові права - право вимоги на одержання грошових коштів у сумі 800 000,00 грн. що випливають з договору банківського вкладу, відкритого в АТ "Імексбанк" на ім'я ОСОБА_5

2.11. На виконання умов договору N 1205/2 позивач перерахував грошову суму у розмірі 720000,00 грн на позичковий рахунок відповідача N НОМЕР_3, з якого 15 травня 2014 року її було перераховано на позичковий рахунок за договором N 2502/1 (N НОМЕР_1), також відкритий на ім'я відповідача. Ці обставини підтверджено копією виписки по рахунку N НОМЕР_3 за період з 25 лютого 2014 року по 11 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 21).

2.12. Суди встановили, що внаслідок отримання грошових коштів за договором N 1205/2 і подальшого їх перерахування на позичковий рахунок за договором N 2502/1 відповідачем погашена заборгованість по кредитній лінії в сумі 720000,00 грн за договором N 2502/1, однак утворилась заборгованість на таку ж суму за договором N 1205/2.

2.13. У подальшому відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року N 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Імексбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) 27 травня 2015 року прийнято рішення N 105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк".

2.14. З огляду на умови пункту 1.1 договору N 1205/2 строк повернення кредиту у сумі 720000,00 грн настав 13 червня 2015 року.

2.15. 28 травня 2015 року фізична особа ОСОБА_5 як майновий поручитель звернулась до уповноваженого Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" із заявою про зарахування суми, що знаходиться на її депозитному рахунку в установі неплатоспроможного банку, для погашення кредитного боргу ТОВ "Нива-2000", тобто після початку процедури ліквідації неплатоспроможного банку.

2.16. Відповідач в установлений кредитним договором строк суму основного боргу не сплатив, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення 720000,00 грн основного боргу, а також строкової заборгованості зі сплати відсотків за період з 8 серпня по 11 вересня 2017 року у сумі 20712,30 грн. простроченої заборгованості зі сплати відсотків за період з 25 лютого 2014 року по 11 вересня 2017 року у сумі 561697,43 грн. пені за прострочення оплати кредиту за період з 15 червня по 14 грудня 2015 року в сумі 187712,88 грн та пені, нарахованої за прострочені проценти за період з 2 січня 2015 року по 11 вересня 2017 року, в сумі 98784,01 грн.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 8 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року, позов задовольнив повністю.

3.2. Рішення судів мотивовано невиконанням відповідачем умов кредитних договорів N 2502/1 і N 1205/2, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

3.3. Суди відхилили доводи відповідача щодо відсутності спірної заборгованості внаслідок проведення взаємозаліку між майновим поручителем (фізичною особою) за кредитним договором N 1205/2 і банком, оскільки з початком процедури ліквідації банку, відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі -Закон N 4452-VI), не допускається зарахування грошових коштів за депозитним рахунком в рахунок погашення боргу за кредитним договором.

4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

4.1. 9 липня 2018 року ТОВ "Нива-2000" та ОСОБА_5 звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Судуз касаційними скаргами, у яких просили скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

4.2. На обґрунтування касаційних скарг ОСОБА_5 і ТОВ "Нива-2000" зазначають, що ОСОБА_5 була майновим поручителем по спірному кредиту та з 12 червня 2015 року обґрунтовано вважала, що виконала своє солідарне зобов'язання перед позивачем (банком) за кредитним договором шляхом надання банку доручення (частина перша статті 1000 ЦК України) в депозитному договорі на договірне списання грошових коштів з її депозитного рахунку в сумі, що повністю покривала суму кредиту та відсотків, на дату закінчення строку, на який був виданий кредит.

4.3. ТОВ "Нива-2000" також вказує на те, що суди попередніх інстанцій кваліфікували спірні правовідносини (в частині спору між сторонами щодо факту виконання договору кредиту) на підставі положення статті 601 ЦК України, що виключає можливість виконання зобов'язань за кредитом в такий спосіб під час ліквідації банку. Тоді як фактично між сторонами мали місце правовідносини з договірного припинення зобов'язання, що врегульовано частиною першою статті 604 ЦК України та не було заборонено законом станом на час настання строку повернення кредиту, та виникнення у банку обов'язку перерахувати грошові кошти з депозиту поручителя та розрахункового рахунку відповідача в рахунок погашення кредиту та відсотків на кінцевий строк повернення кредиту.

4.4. Таким чином, на переконання ТОВ "Нива-2000", спір у цій справі стосується прав та обов'язків фізичної особи, яка не є підприємцем, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Імексбанк" зазначає про безпідставні посилання скаржників на можливість зарахування зустрічних вимог за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк.

5.2. ПАТ "Імексбанк" вказує на те, що скаржниками подано до банку заяви про зарахування зустрічних вимог 28 травня 2015 року, тобто в період, коли в банку вже було розпочато процедуру ліквідації.

5.3. ПАТ "Імексбанк" наголошує на тому, що в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону N 4452-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що не припускає задоволення вимог окремих кредиторів поза межами ліквідаційної процедури.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

6.1. Оскільки ТОВ "Нива-2000" оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил суб'єктноїюрисдикції, справа разом із касаційними скаргами була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України.

Щодо підстав для припинення зобов'язання шляхом договірного списання коштів з депозитного рахунку майнового поручителя.

6.2. Частинами першою та шостою статті 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу" (далі - Закон N 2654-XII) визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

6.3. Відповідно до статті 23 Закону N 2654-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

6.4. Згідно з частиною першою статті 32 Закону України від 18 листопада 2003 року N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права.

6.5. Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить, що набуте заставодержателем внаслідок невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання право звернення стягнення на предмет застави - майнові права реалізується шляхом відступлення заставодавцем права майнової (грошової) вимоги заставодержателю, тобто таке відступлення права вимоги і є безпосередньо способом звернення стягнення на вказаний предмет забезпечення.

6.6. При цьому положення статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним нормативним актом у регулюванні правовідносин неплатоспроможного банку, у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_5 із заявою до банку, не містили обмежень для задоволення власних вимог банку як кредитора, у тому числі шляхом відступлення права вимоги.

6.7. Посилаючись на статтю 602 ЦК України, положення якої визначають випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що у спірному випадку реалізація набутого банком права задоволення своїх вимог кредитора за рахунок заставного майна мала бути задоволена шляхом звернення стягнення на заставне майно внаслідок відступлення заставодавцем на користь заставодержателя права вимоги отримання грошових коштів за договором банківського вкладу.

6.8. Водночас Велика Палата Верховного Суду визнає помилковим застосування судом апеляційної інстанції пункту 8 частини другої статті 46 Закону N 4452-VI щодо заборони здійснювати припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (шляхом договірного списання) з дня початку процедури ліквідації банку, оскільки цієї норми не існувало як на час звернення 28 травня 2015 року ОСОБА_5 до банку про зарахування предмета застави в рахунок заборгованості за кредитним договором, так і на час настання кінцевого терміну повернення кредиту - 12 червня 2015 року (включно).

6.9. Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій відповідач наголошував на тому, що позивач, ухиляючись від реалізації набутого ним права задоволення своїх вимог кредитора за рахунок заставного майна, незважаючи на відсутність заборони на час вчинення таких дій спеціальним законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб, одночасно утримуючи у себе належні заставодавцю кошти на депозитному рахунку, діє у такий спосіб з порушенням меж здійснення цивільних прав. Проте належної оцінки зазначеним доводам в оскаржуваних судових рішеннях немає.

6.10. Відповідно до приписів статті 572 ЦК України всилу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

6.11. З урахуванням вказаної норми закону суду необхідно було дати належну правову оцінку положенням пунктів 1.5, 4.1, а також пункту 4.3 договору застави щодо дотримання порядку відступлення права майнової (грошової) вимоги заставодержателю в разі порушення позичальниками умов кредитного договорута можливості задоволення банком своїх вимог одним зі способів на його вибір.

6.12. Тобто звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку кредитора у відношенні боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюється з урахуванням вимог законодавства та умов договору в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

6.13. Водночас під час розгляду справи як у суді першої, так і в апеляційній інстанціях відповідач наголошував на достатності депозитних коштів заставодавця у розмірі 800000,00 грн для погашення кредитної заборгованості відповідача на момент настання відповідного строку.

6.14. Матеріали справи, з яких убачаються наведені вище обставини, попередніми судовими інстанціями не досліджувались, оскільки суди виходили виключно з обставин неповернення відповідачем грошових коштів та посилання на відсутність підстав для зарахування грошових коштів за депозитним рахунком в рахунок погашення боргу за кредитним договором.

6.15. Попередні судові інстанції мали б перевірити зазначені вище доводи та встановити дійсний розмір заборгованості відповідача на час настання кінцевого терміну повернення кредиту, а відтак і обґрунтованість заявленої позивачем суми боргу.

6.16. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили всі зібрані у справі докази, чим припустилися порушень норм процесуального та матеріального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

6.17. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.18. За таких обставин відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо юрисдикції спору

6.19. Доводи ТОВ "Нива-2000" про порушення судами правил суб'єктної юрисдикції, з огляду на те, що фізична особа ОСОБА_5 не є підприємцем, визнаються Великою Палатою Верховного Суду необґрунтованими, оскільки ОСОБА_5 не є стороною кредитного договору та позовні вимоги до неї не заявлялись, а відтак вирішення спору у цій справі відноситься до юрисдикції господарських судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.20. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.21. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.22. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги ТОВ "Нива-2000" та ОСОБА_5 слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

6.23. З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" та ОСОБА_5 задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2018 року у справі N 904/9713/17 скасувати.

3. Справу N 904/9713/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что положения статьи 36 Закона N 4452-VI, который является специальным нормативным актом в регулировании правоотношений неплатежеспособного банка, в редакции, действующей на момент обращения ОСОБА_5 с заявлением в банк, не содержали ограничений для удовлетворения собственных требований банка как кредитора, в том числе путем уступки права требования.

Ссылаясь на статью 602 ГК Украины, положения которой определяют случаи недопустимости зачета встречных требований, суд первой инстанции не дал надлежащей оценки доводам ответчика о том, что в спорном случае реализация приобретенного банком права удовлетворения своих требований кредитора за счет залогового имущества должна быть удовлетворена путем обращения взыскания на залоговое имущество в результате уступки залогодателем в пользу залогодержателя права требования получения денежных средств по договору банковского вклада.

В то же время Большая Палата Верховного Суда признает ошибочным применения судом апелляционной инстанции пункта 8 части второй статьи 46 Закона N 4452-VI о запрете осуществлять прекращения обязательств по договоренности (согласия) сторон (путем договорного списания) со дня начала процедуры ликвидации банка, поскольку этой нормы не существовало как на момент обращения 28 мая 2015 ОСОБА_5 в банк о зачислении предмета залога в счет задолженности по кредитному договору, так и на время наступления конечного срока возврата кредита - 12 июня 2015 (в ключным).

При рассмотрении дела в судах предыдущих инстанций ответчик отмечал, что истец, уклоняясь от реализации приобретенного им права удовлетворения своих требований кредитора за счет залогового имущества, несмотря на отсутствие запрета в момент совершения таких действий специальным законодательством о системе гарантирования вкладов физических лиц, одновременно удерживая у себя надлежащие залогодателю средства на депозитном счете, действует таким образом с нарушением пределов осуществления гражданских прав. Однако должной оценки указанным доводам в обжалуемых судебных решениях нет.

В соответствии с предписаниями статьи 572 ГК Украины в силу залога кредитор (залогодержатель) имеет право в случае неисполнения должником (залогодателем) обязательства, обеспеченного залогом, получить удовлетворение за счет заложенного имущества преимущественно перед другими кредиторами этого должника, если иное не установлено законом (право залога ). С учетом указанной нормы закона суду необходимо было дать надлежащую правовую оценку положениям пунктов 1.5, 4.1, а также пункта 4.3 договора залога по соблюдению порядка уступки имущественной (денежной) требования залогодержателю в случае нарушения заемщиком условий кредитного договора и возможности удовлетворения банком своих требований одним из способов на его выбор.

[west11]

Решение хорошее, НО касается только тех случаев, когда депозит был передан в заставу ( в качестве обеспечения выполнения обязательств) по кредиту. А как же с переуступкой права требования по тем кредитам, где депозит не является заставой....

[west11]

Можна ведь и шире посмотреть на проблему, и условие о взаимозачете можно и должно распространить на все случаи зачетов кредитные - депозитные обязательства. Не только же Фонду грабування жировать ...