Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по снятию ареста с арестованного имущества при расследовании уголовного дела по УПК 1960 года

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року

м. Київ

Справа N 2-3392/11

Провадження N 14-105цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Генеральної прокуратури України та ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2014 року у складі судді Мартинишин М.О. та рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2016 року у складі колегії суддів Шеремети Н.О., Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. у цивільній справі за позовом ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова, Генеральної прокуратури України, ОСОБА_15 про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 звернулися до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Франківському районі м. Львова), Генеральної прокуратури України, ОСОБА_15 про зняття арешту з майна.

ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 зазначали, що 16 лютого 2011 року слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи відносно ОСОБА_15 було накладено арешт на будинок АДРЕСА_1, земельну ділянку за вказаною адресою та на інші речі, які знаходилися в будинку, зазначені у пунктах 1-57 протоколу про накладення арешту на майно.

Позивачі вважали, що накладення арешту на майно є безпідставним та неправомірним у зв'язку з тим, що зазначений будинок належить ОСОБА_14 на праві особистої приватної власності.

Для обслуговування будинку ОСОБА_15 було передано у приватну власність земельну ділянку за указаною адресою. ОСОБА_14 придбала за особисті кошти котел для обслуговування будинку, а також інше майно, яке зазначене у пунктах 3, 4, 6, 8, 10 протоколу про накладення арешту від 16 лютого 2011 року, а саме: холодильник двокамерний Samsung, пральна машинка AEG 72630, шкіряний куточок світло-жовтого кольору, ванна джакузі POOL SPA та спальний гарнітур. При цьому ОСОБА_14 належить більярдний стіл, що був залишений на горищі в занедбаному стані попередніми мешканцями будинку та кольоровий телевізор Sharp, який ОСОБА_14 було подаровано на її день народження у 2006 році. Майно, зазначене у пунктах 5, 7, 9, 11 указаного протоколу від 16 лютого 2011 року, а саме: холодильник Samsung ДА 990630 ОВ, телевізор кольоровий SONY, шкіряний куточок темно-зеленого кольору та гарнітур модель, належить ОСОБА_12, яка разом із сином ОСОБА_16 з 2004 року зареєстрована та проживає у будинку на АДРЕСА_1 та користується зазначеним майном. Позивачі також просили зняти арешт із золотих виробів, зазначених у пунктах 14-57 протоколу від 16 лютого 2011 року, які належать їм та їх дітям на праві особистої приватної власності, які були ними придбані за власні кошти, подаровані їм, успадковані та які були вилучені, але в подальшому їм повернуті.

Накладення арешту на вказане майно позбавляє позивачів можливості повноправно здійснювати свої права власника, на власний розсуд володіти, користуватись та розпоряджатись належним їм майном.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 просили суд зняти арешт із зазначеного будинку, земельної ділянки та майна, який було накладено згідно з протоколом про накладення арешту від 16 лютого 2011 року.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 червня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 не довели, що майно, вказане у пунктах 1-57 протоколу про накладення арешту, є їх особистим. При цьому позивачі не вказали конкретного майна згідно з протоколом, з якого вони просили зняти арешт. Крім того, суд першої інстанції посилався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі N 6-26цс13, за якою вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. У порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено в кримінальному провадженні, розглядаються заяви боржників на обґрунтованість арешту майна.

Суд першої інстанції вважав, що обраний позивачами спосіб захисту не відповідає статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_14, яка діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_13, ОСОБА_12, задоволено частково.

Звільнено з-під арешту майно, зазначене в протоколі про накладення арешту на майно від 16 лютого 2011 року, складеного слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_15, а саме:

1/2 частину земельної ділянки площею 0,100 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1, належну на праві власності ОСОБА_14 на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданого 22 березня 2000 року (пункт 1 протоколу);

1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 372 кв. м, житловою площею 122,4 кв. м, належного на праві власності ОСОБА_14 на підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим 05 липня 2004 року N 4038736 (пункт 1 протоколу);

шкіряний куточок (диван, два крісла), виготовлені зі шкіри світло-жовтого кольору;

каркас дивана та крісел, виготовлені з дерева темно-коричневого кольору, приблизна вартість 35 тис. грн (пункт 6 протоколу);

спальний гарнітур (ліжко, трюмо із дзеркалом та дві тумби), виготовлений із деревини темно-коричневого кольору, модель LS Kontrol STS, серія 246, приблизна вартість 15 тис. грн (пункт 11 протоколу);

телевізор проекційний кольоровий, діагональ 60 дюймів, марки SONY, приблизна вартість 16 тис. грн (пункт 7 протоколу);

котел опалювальний фірми Buderus Logano 124 вартістю 30 тис. грн (пункт 13 протоколу).

ланцюг з металу жовтого кольору із шилдіком ЗАТ "Сардонікс" (маса 8,2 г, код 282, вартість 836 грн. (пункт 14 протоколу);

годинник з металу жовтого кольору Cornavin (пункт 15 протоколу);

підвіску з металу жовтого кольору з каменем червоного кольору по центру (пункт 16 протоколу);

перстень з металу жовтого кольору з шилдіком "Львівський державний ювелірний завод" (маса 2,66 г) (пункт 17 протоколу);

підвіску з металу жовтого кольору круглої форми зі знаком " Лев " (пункт 18 протоколу);

підвіску з металу жовтого кольору круглої форми з обличчям жінки (пункт 19 протоколу);

перстень з металу жовтого кольору з каменем синього кольору із шилдіком "Львівській державний ювелірний завод" (маса 3,79 г) (пункт 20 протоколу);

підвіску з металу жовтого кольору у вигляді риби із шилдіком "Одеській ювелірний завод" (маса 1,96 г) (пункт 21 протоколу);

перстень з металу жовтого кольору з червоним каменем по середині із шилдіком "ЕЮЗ" (маса 8,06 г) (пункт 22 протоколу);

кільце з металу жовтого кольору із шилдіком "Львовское ПО "Ювелирпром" (пункт 23 протоколу);

перстень із жовтого металу із чорною прямокутною та білою прямокутною вставкою (пункт 24 протоколу);

перстень із жовтого металу із вставками камінців білого кольору (пункт 25 протоколу);

перстень із жовтого металу із вставками білого кольору (пункт 26 протоколу);

перстень із жовтого металу з надписом "Москва 80" (пункт 27 протоколу);

перстень із жовтого металу із вставкою рубінового кольору (пункт 28 протоколу);

перстень із жовтого металу із вставкою рубінового кольору (пункт 29 протоколу);

перстень із жовтого металу із вставками каміння білого кольору та перлинами (пункт 30 протоколу);

кільце жовтого кольору (пункт 31 протоколу);

кулон у вигляді підкови із металу жовтого кольору (пункт 32 протоколу);

кулон із зображенням жінки із металу жовтого та білого кольору (пункт 33 протоколу);

перстень із жовтого металу із трьома вставками камінчиків білого кольору (пункт 34 протоколу);

кулон у вигляді ромба з металу жовтого кольору (пункт 35 протоколу);

ланцюжок з металу жовтого кольору із трьома рулончиками 1 - хрестик, 2 - овальної форми, 3 - овальної форми із вставками білого кольору) (пункт 36 протоколу);

перстень жовтого кольору із вставками двох камінчиків білого кольору (пункт 37 протоколу);

хрестик із застібкою жовтого кольору (пункт 38 протоколу);

ланцюжок із металу жовтого кольору із хрестиком жовтого кольору Ісуса Христа білого кольору (пункт 39 протоколу);

кульчики із жовтого металу із вставкою металу білого кольору (пункт 40 протоколу);

кульчики із жовтого металу із вставкою металу білого кольору (пункту 41 протоколу);

ланцюжок із металу жовтого кольору (пункт 42 протоколу);

хрестик із металу жовтого кольору із вставкою металу білого кольору (пункт 43 протоколу);

кулон круглої форми із зображенням стрільця жовтого кольору (пункт 44 протоколу);

ланцюжок із металу жовтого кольору (пункт 45 протоколу);

шпильку із металу жовтого кольору з камінчиком жовтого кольору (пункту 48 протоколу);

кулон круглої форми з металу жовтого кольору (пункт 50 протоколу);

ланцюжок із металу жовтого кольору (пункт 51 протоколу);

браслет із металу жовтого кольору (пункт 52 протоколу);

сережку з металу жовтого кольору з білою вставкою та вставкою з металу білого кольору (пункт 53 протоколу).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з урахуванням положень статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, тому житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя. Отже, з огляду на вимоги статті 79 СК України, відповідно до якої частки майна дружини та чоловіка є рівними, 1/2 частина спірного житлового будинку належить на праві власності ОСОБА_14, у зв'язку із чим вона підлягає виключенню з протоколу про накладення арешту на майно від 16 лютого 2016 року.

Наказом департаменту землеустрою та планування забудови міста від 02 грудня 1999 року N 322, державним актом про право приватної власності на землю, виданим 22 березня 2000 року, підтверджується безоплатна передача у власність ОСОБА_14 земельної ділянки площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1, тобто зазначена земельна ділянка безоплатно набута ОСОБА_14 у власність за час шлюбу внаслідок приватизації нею земельної ділянки, що перебувала у її користуванні, цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку.

Спільна сумісна власність подружжя належить подружжю незалежно від того, на чиє ім'я видано та оформлено документи.

Щодо іншого майна, зазначеного в протоколі накладення арешту на майно від 16 лютого 2011 року, з якого позивачі просили зняти арешт, та свої вимоги обґрунтовували посиланням на положення частини другої статті 57 СК України, указуючи, що частина ювелірних виробів була придбана ними за їх власні кошти, частина з них була подарована, апеляційний суд вважав, що ювелірні вироби є особистою приватною власністю позивачів, право власності на які належить виключно їм, а тому ювелірні вироби (коштовності) підлягають звільненню з-під арешту.

У січні 2017 року Генеральна прокуратура України звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постановлені у справі судові рішення та закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Генеральна прокуратура України зазначала, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. Генеральна прокуратура України вважала, що обставини справи та вимоги закону унеможливлюють вирішення судом спору про звільнення майна з-під арешту в порядку цивільного судочинства.

Оскільки арешт на майно ОСОБА_15 було накладено у кримінальному провадженні, питання про його зняття необхідно вирішувати за правилами кримінального судочинства у суді, який ухвалив вирок.

У лютому 2017 року ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просять скасувати постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди безпідставно не застосували положення статті 30 Земельного кодексу України 1990 року та не врахували вимог статті 59 Кримінального кодексу України.

Скаржники зазначали, що з 1997 року до березня 2005 року вони проживали окремо, фактично припинивши шлюб, у зв'язку із чим ОСОБА_14 вважала, що придбаний нею будинок є її особистим майном, а тому просила суд застосувати до спірних правовідносин статтю 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, яку помилково не застосував суд, хоч вона на неї посилалася, та не навів у рішенні мотивів відхилення цих доводів.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України, витребувано її із суду першої інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2019 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України, у редакції Закону N 2147-VIII,справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII).

Відповідно до частини першої статті 174 КПК України 2012 року підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно (частина друга статті 174 КПК України 2012 року).

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частинна 4 статті 174 КПК України 2012 року).

Отже, порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України 2012 року, і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.

Проте, арешт на спірні приміщення було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_15 на підставі положень КПК України 1960 року.

При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до протоколу накладення арешту на майно від 16 лютого 2011 року слідчим Генеральної прокуратури України у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи щодо ОСОБА_15 за місцем його проживання на АДРЕСА_1 було накладено арешт на майно (пункти 1-57), а саме, на житловий будинок на АДРЕСА_1, земельну ділянку за цією ж адресою, телевізори Sharp (пункт 2), Sony (пункт 7), два холодильники Samsung (пункти 3, 5), два шкіряних куточки (пункти 6, 9), два спальних гарнітури (пункти 10, 11), пральну машинку (пункт 4), ванну "Джакузі" (пункт 8), більярдний стіл (пункт 12), опалювальний котел (пункт 13), годинники, ювелірні вироби (пункти 14-57).

Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що арешт на спірне майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_15, а з позовом про зняття арешту з майна звернулися ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які не є сторонами кримінального провадження.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2015 року ОСОБА_15 засуджено за частиною третьою статті 368 КК України (в редакції Закону N 1508-VI від 11 червня 2009 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із здійсненням правосуддя, строком на 3 роки та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про розгляд зазначеної справи в порядку цивільного судочинства.

За викладених обставин наведені в касаційній скарзі Генеральної прокуратури України доводи про відсутність підстав для розгляду справи в порядку цивільного судочинства є необґрунтованими, а отже, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Стосовно доводів, наведених у касаційній скарзі ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, слід зазначити таке.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

А частина друга цієї статті визначає, що особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_14 у 1999 році придбала дві квартири АДРЕСА_1 загальною площею 64 кв. м та 65,3 кв. м та з дозволу уповноважених органів провела реконструкцію у житловому будинку, після закінчення якої оформила на своє ім'я правовстановлюючі документи на житловий будинок.

На підставі розпорядження голови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради N 845 від 23 червня 2004 року загальна площа житлового будинку після його реконструкції збільшилася до 372 кв. м

Суд апеляційної інстанції надав оцінку твердженням ОСОБА_14 про те, що квартири АДРЕСА_1 було придбано та їх реконструкцію було вчинено лише за її особисті кошти та кошти її матері, але вказаних обставин за допомогою належних та допустимих доказів позивачкою не підтверджено.

Оскільки спірний житловий будинок ОСОБА_14 та ОСОБА_15 набули за час перебування в шлюбі, то з урахуванням положень статті 60 СК України, за якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя.

З огляду на положення статті 79 СК України, відповідно до якої частки майна дружини та чоловіка є рівними, 1/2 частина спірного житлового будинку належить на праві власності ОСОБА_14, а тому саме 1/2 частина будинку підлягає виключенню з протоколу накладення арешту на майно.

У частині вимог щодо спірної земельної ділянки суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 безоплатно набута ОСОБА_14 у власність за час шлюбу внаслідок приватизації нею земельної ділянки, що перебувала у її користуванні, а цільове призначення ділянки - обслуговування житлового будинку.

Перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок врегульовано статтями 120 Земельного кодексу України та 377 ЦК України.

У разі, якщо одним із подружжя під час шлюбу, дійсного на момент виникнення спірних правовідносин, придбано будинок, то в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право другого з подружжя на частину будинку. У зв'язку з тим, що земельну ділянку виділено у власність для обслуговування цього будинку, то в чоловіка, за яким визнається право власності на 1/2 частину будинку, в такій же частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині звільнення з-під арешту 1/2 частини спірної земельної ділянки.

Щодо іншого майна, зазначеного в протоколі накладення арешту на майно, суд апеляційної інстанції, врахувавши положення частини другої статті 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів, врахувавши також обставини щодо придбання частини ювелірних виробів позивачами самостійно за їх власні кошти та щодо частини подарованих виробів, визнав ювелірні вироби їх особистою приватною власністю, а тому такі коштовності також підлягають звільненню з-під арешту.

Аналізуючи доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, можна дійти висновку про те, що вони не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нелюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного та обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи та постановлення нового рішення.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі ОСОБА_14, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до вимог статей 411, 413 ЦПК України, оскільки Велика Палата Верховного Суду не уповноважена встановлювати обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій, і досліджувати докази, подані на підтвердження цих обставин. Суд касаційної інстанції не встановив фундаментальних порушень судом апеляційної інстанції при розгляді спору у цій справі.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що під час розгляду справи суд правильно застосував норми матеріального права й не допустив порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення суду апеляційної інстанції відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги Генеральної прокуратури України та ОСОБА_14, ОСОБА_12, ОСОБА_13 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

Я откровенно в растерянности. Большая палата указала, что арест на спорные помещения был наложен следователем во время досудебного следствия по уголовному делу по обвинению на основании положений УПК Украины 1960 года. При этом согласно пункту 9 раздела XI "Переходные положения" КПК Украины в 2012 году вопрос о снятии ареста с имущества, наложенного во время дознания или досудебного следствия до дня вступления в силу настоящего Кодекса, решается в порядке, действовавшем до вступления в силу настоящего Кодекса.

Споры о праве гражданском, связанные с принадлежностью имущества, на которое наложен арест, рассматриваются в порядке гражданского судопроизводства в исковом производстве, если одной из сторон соответствующего спора является физическое лицо, кроме случаев, когда рассмотрение таких дел происходит по правилам другого судопроизводства.