Постановление БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора между профсоюзами о недействительности Генерального соглашения


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2019 року

м. Київ

Справа N 761/33069/16-ц

Провадження N 14-3цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - Федерація професійних спілок працівників малого та середнього підприємництва України (далі - ФПСПМСПУ),

відповідачі: Федерація професійних спілок України (далі - ФПСУ), Федерація професійних спілок транспортників України (далі - ФПСТУ), Об'єднання всеукраїнських автономних професійних спілок (далі - ОВАПС), Об'єднання всеукраїнських професійних спілок і професійних об'єднань "Єдність" (далі - ОВПСПО "Єдність"), Конфедерація вільних професійних спілок України (далі - КВПСУ), Кабінет Міністрів України (далі - КМУ),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ФПСПМСПУ

на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2017 року у складі судді Волошина В.О. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року у складі колегії суддів Желепи О.В., Рубан С.М., Іванченка М.М.

у цивільній справі за позовом ФПСПМСПУ до ФПСУ, ФПСТУ, ОВАПС, ОВПСПО "Єдність", КВПСУ, КМУ про визнання недійсною Генеральної угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2016 - 2017 роки від 23 серпня 2016 року (далі - Генеральна угода) та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ФПСПМСПУ звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати недійсною Генеральну угоду.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилався на те, що Генеральну угоду укладено з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки позивача не було допущено до участі у спільному представницькому органі репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні з метою спільних дій при укладенні і реалізації Генеральної угоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2017 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час постановлення ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Роз'яснено ФПСПМСПУ, що з указаними позовними вимогами слід звертатися в порядку адміністративного судочинства.

Закриваючи провадження у справі з наведених підстав, суд першої інстанції керувався тим, що оспорювана Генеральна угода у розумінні положень статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час постановлення ухвали) є адміністративним договором, тому позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу ФПСПМСПУ відхилено, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками, що оспорювана Генеральна угода за своєю формою є адміністративним договором, оскільки права та обов'язки сторін випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією зі сторін цієї угоди, тому спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ФПСПМСПУ подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення, які просила скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин і не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, тому суд першої інстанції помилково закрив провадження у справі, а апеляційний суд не звернув належної уваги на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 грудня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, необхідно зазначити таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

У справі, що розглядається, з позовом до суду у порядку цивільного судочинства звернулася ФПСПМСПУ та просила визнати недійсною Генеральну угоду.

Відповідачами вказано: ФПСУ, ФПСТУ, ОВАПС, ОВПСПО "Єдність", КВПСУ, КМУ.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що фактично позивач оскаржує Генеральну угоду з тих підстав, що його не включено до спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок, оскільки він не набрав необхідної кількості (2/3) голосів його членів.

Жодних посилань на порушення прав найманих працівників при укладенні Генеральної угоди позовна заява не містить.

Згідно зі змістом оспорюваної Генеральної угоди, яка знаходиться на а. с. 9 - 20, цю угоду укладено відповідно до законів України від 01 липня 1993 року N 3356-XII "Про колективні договори і угоди" (далі - Закон N 3356-XII), від 23 грудня 2010 року N 2862-VI "Про соціальний діалог в Україні" (далі - Закон N 2862-VI) між всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців в особі Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні, всеукраїнськими об'єднаннями професійних спілок в особі Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні та КМУ, що надалі іменуються Сторонами.

Угоду підписано:

- від Сторони органів виконавчої влади - Прем'єр-міністром України В. Гройсманом; міністром соціальної політики України - А. Ревою;

- від Сторони роботодавців - першим заступником голови Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні - О. Мірошниченком;

- від профспілкової Сторони - головою Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні - Г. Осовим.

На а. с. 20 (зворот) - 22 міститься Додаток 1 до вказаної Угоди, в якому відображено перелік організацій роботодавців, які входять до складу всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців. Із них, територіальних організацій роботодавців - 65, галузевих організацій роботодавців - 28.

На а. с. 22 (зворот) - 23 знаходиться Перелік всеукраїнських об'єднань профспілок та їх членських організацій - суб'єктів Генеральної угоди на 2016 - 2017 роки (Додаток 2 до зазначеної Угоди). Із них у ФПСУ - 43, у ФПСТУ - 4, у Конфедерації вільних профспілок України - 10; в ОВАПС - 7, в ОВПСПО "Єдність" - 4.

Закон України від 03 березня 1998 року N 137/98-ВР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" (далі - Закон N 137/98-ВР) визначає правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними.

Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, та на роботодавців, організації роботодавців та їх об'єднання (стаття 1 Закон N 137/98-ВР).

У статті 2 Закону N 137/98-ВР зазначено, що колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.

У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскарження Генеральної угоди з підстави невключення позивача до спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок не є трудовим спором (конфліктом), а є спором між громадськими організаціями з приводу формування спільного представницького органу.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів про те, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки позов не стосується захисту чи поновлення прав фізичних осіб у трудових правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що оспорювана Генеральна угода за своєю формою є адміністративним договором, а спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 1 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду) установлено, що цей Кодекс визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в зазначеній редакції).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Проте не всі угоди, укладені суб'єктами владних повноважень, їх посадовими чи службовими особами на реалізацію своїх повноважень, відносяться до адміністративних договорів.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення до суду) адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права й обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Разом з тим згідно з пунктом 16 статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) адміністративний договір - спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону:

а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень;

б) для делегування публічно-владних управлінських функцій;

в) для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом;

г) замість видання індивідуального акта;

ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.

З указаних визначень можна зробити висновок, що адміністративному договору притаманні такі характеристики:

- однією зі сторін завжди є суб'єкт владних повноважень;

- зміст такої угоди нерозривно пов'язаний з владно-управлінськими функціями суб'єкта владних повноважень;

- суб'єкт владних повноважень, укладаючи відповідний договір, діє не для задоволення особистих потреб, а для задоволення публічних інтересів (потреб);

- адміністративний договір виникає в сфері державного управління у зв'язку з реалізацією органом державного управління повноважень виконавчо-розпорядчого характеру;

- підставою укладення (виникнення) адміністративного договору є адміністративний акт - владний вольовий припис.

Отже, адміністративний договір - це визначена актами адміністративного права угода сторін, одна з яких є носієм державно-владних повноважень стосовно інших; здійснює регулювання відносин у сфері державного управління при здійсненні суб'єктом владних повноважень саме адміністративної правосуб'єктності.

Закон N 3356-XII визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців (преамбула цього Закону зі змінами).

Статтею 1 Закону N 3356-XII передбачено, що колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Згідно зі статтею 2 Закону N 3356-XII колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях (далі - підприємства) незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.

Угода укладається на національному, галузевому, територіальному рівнях на двосторонній або тристоронній основі:

на національному рівні - генеральна угода;

на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди;

на територіальному рівні - територіальні угоди.

Відповідно до статті 3 Закону N 3356-XII колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони і одним або кількома профспілковими органами, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони.

Сторонами колективних угод є сторони соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.

У статті 4 Закону N 3356-XII передбачено, що право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод надається сторонам соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.

Таким законом, зокрема, є Закон N 2862-VI, який визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві (преамбула цього Закону).

Згідно зі статтею 1 Закону N 2862-VI соціальний діалог - процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Основними принципами соціального діалогу є: законність та верховенство права; репрезентативність і правоможність сторін та їх представників; незалежність та рівноправність сторін; конструктивність та взаємодія; добровільність та прийняття реальних зобов'язань; взаємна повага та пошук компромісних рішень; обов'язковість розгляду пропозицій сторін; пріоритет узгоджувальних процедур; відкритість та гласність; обов'язковість дотримання досягнутих домовленостей; відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань (стаття 3 Закону N 2862-VI).

У частині першій статті 4 Закону N 2862-VI установлено, що соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.

До сторін соціального діалогу належать: на національному рівні - профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є КМУ (частина другастатті 4 цього Закону).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону N 2862-VI соціальний діалог здійснюється між сторонами соціального діалогу відповідного рівня у формах: обміну інформацією; консультацій; узгоджувальних процедур; колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.

У частині п'ятій цієї статті зазначено, що колективні переговори проводяться з метою укладення колективних договорів і угод. За результатами колективних переговорів укладаються колективні договори та угоди: на національному рівні - генеральна угода.

Відповідно до частини дев'ятої статті 9 Закону N 2862-VI для ведення соціального діалогу на національному і територіальному рівнях з рівного числа представників сторін соціального діалогу відповідного рівня у порядку, визначеному статтями 11та 17 цього Закону, утворюються Національна тристороння соціально-економічна рада та територіальні тристоронні соціально-економічні ради.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону N 3356-XII угодою на національному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо:гарантій праці і забезпечення продуктивної зайнятості; мінімальних соціальних гарантій оплати праці і доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя;розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів; соціального страхування;трудових відносин, режиму роботи і відпочинку; умов охорони праці і навколишнього природного середовища; задоволення духовних потреб населення; умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону N 3356-XII положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

З викладеного вбачається, що як в цілому соціальному діалогу в Україні, так і, зокрема, укладенню та виконанню колективних угод як стадії соціального діалогу притаманні диспозитивний метод регулювання, вільне волевиявлення сторін, які є самостійними та рівними по відношенню одна до іншої.

Зважаючи на зміст Генеральної угоди, у спірних правовідносинах відсутня одна з ознак, яка притаманна публічно-владним відносинам, а саме імперативність та підпорядкованість однієї сторони іншій.

З огляду на вказані норми матеріального права та зміст оспорюваної Генеральної угоди можна зробити висновок, що ця угода не є адміністративним договором, оскільки між її сторонами відсутній публічно-владний характер відносин.

Оскарження позивачем Генеральної угоди з підстави невключення до спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок фактично є спором між об'єднаннями профспілок з приводу формувань спільного представницького органу.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив помилковий висновок, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із частиною другою статті 21 ГПК України (у зазначеній редакції) позивачами є підприємства й організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

При вирішенні питання про належність спору до господарської юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду враховує, що за суб'єктною юрисдикцією спір між двома юридичними особами, якщо законом не передбачено іншого порядку, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки саме ГПК України прямо вказав на суб'єктний склад господарського спору - юридичні особи та фізичні особи - підприємці. При цьому у статті 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення до суду, не було надано вичерпного переліку таких юридичних осіб.

Тобто стороною господарського спору могла бути будь-яка юридична особа, профспілка, у тому числі, якщо спір виник з іншою юридичною особою чи фізичною особою - підприємцем, незалежно від того, чи стосується цей спір виконання господарського договору чи міг стосуватися виконання профспілкою своїх статутних завдань.

Оскільки у справі, що розглядається, і позивачем, і відповідачами є юридичні особи, то справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Отже, суд першої інстанції правильно закрив провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, однак зробив помилкові висновки щодо юрисдикції спору, вважаючи його адміністративним.

З огляду на суб'єктний склад сторін спору він підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне на підставі статті 412 ЦПК України змінити оскаржувані судові рішення та виключити з їхніх мотивувальних частин висновок про те, що Генеральна угода є адміністративним договором, а спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Федерації професійних спілок працівників малого та середнього підприємництва України задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Т.О. Анцупова О.Р. Кібенко

С.В. Бакуліна В.С. Князєв

В.В. Британчук Л.М. Лобойко

Ю.Л. Власов Н.П. Лященко

М.І. Гриців О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич

О.С. Золотніков О.Г. Яновська

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Большая палата указала, что обжалование истцом Генерального соглашения по основанию невключения в совместный представительский орган репрезентативных всеукраинских объединений профсоюзов фактически является спором между объединениями профсоюзов по поводу формирований совместного представительского органа.

При решении вопроса о принадлежности спора к хозяйственной юрисдикции, суд учитывает, что за субъектной юрисдикцией спор между двумя юридическими лицами, если законом не предусмотрено иного порядка, подлежит рассмотрению по правилам хозяйственного судопроизводства, поскольку именно ХПК Украины прямо указал на субъектный состав хозяйственного спора - юридические лица и физические лица - предприниматели. При этом в статье 1 ХПК Украины в редакции, действующей на момент обращения в суд, не было предоставлено исчерпывающего перечня таких юридических лиц.

То есть стороной хозяйственного спора могло быть любое юридическое лицо, профсоюз, в том числе, если спор возник с другим юридическим лицом или физическим лицом - предпринимателем, независимо от того, касается этот спор выполнения хозяйственного договора или мог касаться выполнения профсоюзом своих уставных задач. Поскольку в рассматриваемом деле, и истцом, и ответчиками являются юридические лица, то дело подлежит рассмотрению в порядке хозяйственного судопроизводства.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...