Постанова ВП-ВС після ЄСПЛ щодо скасування вироку в частині умисного вбивства і звільнення з під варти та направлення на новий розгляд

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 1-4/06

Провадження № 13-38зво19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Яновської О.Г.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситник О. М., Уркевича В. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Сергійчук Л.Ю.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Токарева Г.В.,

прокурора Антонець О.В.,

розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 03 жовтня 2006 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і

ВСТАНОВИЛА:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів

1. Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2006 року засуджено ОСОБА_1 за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 1, 4, 6 частини 2 статті 115, частиною 2 статті 186, частинами 3, 4 статті 187, частиною 3 статті 262, статтею 257, частиною 2 статті 345, частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України), до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

2. Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 , питання про перегляд судових рішень щодо яких не порушується.

3. За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні умисного вбивства двох осіб, організації банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, участі в ній, вчиненні п`яти розбійних нападів у тому числі в складі банди, грабежі, незаконному поводженні зі зброєю, умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легкого тілесного ушкодження за наступних обставин.

4. На початку серпня 2004 року у ОСОБА_7 , який займався операціями з золотими виробами, виник умисел вчинити розбійний напад на територіальний відділ "Північний" Дніпропетровської філії комерційного банку "Правекс-Банк", розташований у м. Дніпропетровську, по проспекту ім. Газети "Правди", 62.

5. ОСОБА_8 як пособник, запропонував ОСОБА_1 співучасть у злочині, надав інформацію щодо часу, місця, способу вчинення злочину, інших обставин, необхідних для реалізації злочинного умислу. Засуджені розподілили ролі, придбали у с. Підгороднє Дніпропетровської області мисливську рушницю, з якої ОСОБА_1 виготовив обріз. За порадою ОСОБА_7 , ОСОБА_1 домовився з ОСОБА_6 про співучасть у вчиненні розбійного нападу.

6. 18 серпня 2004 року о 12 год. 13 хвл. згідно розробленого плану ОСОБА_6 і ОСОБА_1 , переконавшись, що в приміщенні філії банку перебуває невелика кількість людей, шляхом вільного доступу проникли до нього, ОСОБА_6 погрожуючи обрізом працівнику міліції-охоронцю ОСОБА_9 , наказав усім присутнім не рухатись. ОСОБА_1 вважаючи, що за склом стенда знаходяться золоті зливки, розбив його молотком, заволодів майном, яке належало TOB "Північне" ДФ КБ "Правекс-Банк" на загальну суму 3 005 грн. 96 коп.

7. Він же, долаючи опір працівника міліції-охоронця ОСОБА_9 , завдав два удари молотком по голові останньому, чим спричинив потерпілому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я. ОСОБА_8 , виконуючи відведену йому роль, збув викрадене майно - муляжі зливків банківського золота.

8. Відповідно до розробленого ОСОБА_10 плану, ОСОБА_1 16 вересня 2004 року о 16 год. 30 хвл. у приміщенні магазину " ІНФОРМАЦІЯ_4 " за адресою АДРЕСА_5, де розташовувалася ювелірна майстерня ПП "ОСОБА_26", під приводом придбання ювелірних виробів, запропонував майстру ОСОБА_11 показати прикраси, після чого, застосовуючи до нього насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, відкрито заволодів чужим майном, спричинивши матеріальну шкоду ОСОБА_12 , на загальну суму 2 950 грн. Викрадені золоті вироби ОСОБА_1 передав ОСОБА_13 який їх збув.

9. За пособництвом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 отримав інформацію про матеріальний стан подружжя ОСОБА_15 , котрі проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Зловмисники домовилися про вчинення розбою.

10. 12 жовтня 2004 року о 20 год. 25 хвл., ОСОБА_1 , підготувавши знаряддя для вчинення розбійного нападу - ніж і молоток, прийшов до будинку за вказаною адресою, увійшовши в довіру за згодою ОСОБА_15 , проник у будинок, у якому напав на останнього.

11. ОСОБА_1 , виходячи за межі домовленості з ОСОБА_10 , маючи умисел на умисне вбивство з користі двох осіб, завдав удари ножем та молотком у різні частини тіла ОСОБА_15 . Коли на шум до коридору вийшла ОСОБА_16 , засуджений, з особливою жорстокістю, в присутності неповнолітнього ОСОБА_17 , спричиняючи йому особливі страждання, завдав удари молотком по голові та тілу ОСОБА_16

12. За допомогою клейкої стрічки і ганчірок ОСОБА_1 зв`язав руки та ноги потерпілим і неповнолітньому, заволодів грошима у сумі 2 500 доларів США, що відповідно до курсу НБ України на дату вчинення злочину становило 13 267 грн. 75 коп.

13. Смерть ОСОБА_15 настала в результаті гострої крововтрати внаслідок проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки з пошкодженням серця. Смерть ОСОБА_16 настала від відкритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась переламами кісток черепа і ускладнилась крововиливами в головний мозок. Неповнолітньому ОСОБА_18 спричинено крововиливи різних частин тіла - легкі тілесні ушкодження.

14. Крім того, ОСОБА_8 , володіючи інформацією про існування по АДРЕСА_2 ювелірної майстерні, яка належала ОСОБА_19 , за попередньою змовою з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1 листопада 2004 року о 9 год. 25 хвл., розподілили між собою ролі, відповідно до яких ОСОБА_8 та ОСОБА_20 спостерігали за навколишньою обстановкою, а ОСОБА_1 з метою нападу під приводом замовлення ювелірних виробів увійшов у довіру ОСОБА_19 , застосував до нього насильство, небезпечне для його життя та здоров`я, завдав декілька ударів молотком по голові потерпілого, заволодів чужим майном на загальну суму 98 735 грн. 43 коп., спричинивши потерпілому матеріальну шкоду в особливо великому розмірі. Після цього ОСОБА_1 передав викрадене майно ОСОБА_13 для реалізації.

15. У кінці грудня 2004 року ОСОБА_1 незаконно, без відповідного дозволу, придбав у м. Бердянську Запорізької області в невстановленої слідством особи мисливську рушницю марки "Б", із якої незаконно виготовив обріз, зберігав його при собі, перевіз у квартиру АДРЕСА_3 , де незаконно зберігав разом із іншими боєприпасами до моменту вилучення працівниками міліції - 15 січня 2005 року.

16. ОСОБА_8 та ОСОБА_1 після організації з метою нападу на підприємства, установи, організації та окремих громадян у грудні 2004 року озброєної банди, до складу якої увійшов ОСОБА_20 , вчинили ряд тяжких злочинів за таких обставин.

17. 6 січня 2005 року о 9 год. 55 хвл. ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розробили план і розподілили між собою ролі розбійного нападу на магазин "Київстар", прибули до будинку № 55, по проспекту К. Маркса у м . Дніпропетровську . ОСОБА_8 спостерігав за обстановкою, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом вільного доступу проникли до приміщення магазину. ОСОБА_1 , погрожуючи ОСОБА_21 насильством, небезпечним для її життя та здоров`я, завдав їй удар у живіт обрізом мисливської рушниці, від чого остання впала. З метою подолання волі ОСОБА_21 , засуджений застосував медичний препарат "Галатан", від дії якого вона знепритомніла. У свою чергу ОСОБА_2 , заволодів майном, що належало ОСОБА_22 , спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 46 988 грн.

18. Крім того, у ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на початку січня 2005 року виник умисел на вчинення розбійного нападу на магазин " Жіночі прикраси", розташований по АДРЕСА_4 . З цією метою зловмисники залучили до співучасті своїх знайомих ОСОБА_5 та ОСОБА_4

19. Відповідно до розробленого плану 14 січня 2005 року о 9 год. 45 хвл. ОСОБА_1 , озброєний обрізом, ОСОБА_4 , який мав при собі молоток, та ОСОБА_5 проникли до приміщення магазину. ОСОБА_2 , спостерігав за обстановкою, а ОСОБА_8 знаходився поблизу магазину, чекаючи на викликане таксі, забезпечуючи таким чином залишення учасникам місця злочину.

20. ОСОБА_1 в приміщенні магазину, погрожував застосуванням обрізу працівнику міліції - охоронцю ОСОБА_23 , завдав ним удари по голові останньому, оскільки той почав чинити опір, заволодів табельною зброєю ОСОБА_23 - пістолетом Макарова та боєприпасами до нього, які без передбаченого законом дозволу, зберігаючи при собі, перевіз до свого місця проживання.

21. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з метою вчинення розбійного нападу відштовхнули відвідувача магазину ОСОБА_25 , а ОСОБА_1 , застосував до нього насильство, небезпечне для його життя та здоров`я, завдав декілька ударів по голові потерпілого. Після цього ОСОБА_4 та ОСОБА_5 молотком розбили скло в торгових вітринах, заволоділи ювелірними виробами на загальну суму 61 391 грн., чим спричинили ВАТ "Київський ювелірний завод" матеріальну шкоду у великому розмірі.

22. ОСОБА_8 , виконуючи відведену йому роль, збував викрадені ювелірні вироби.

23. Ухвалою Верховного Суду України від 03 жовтня 2006 року вирок апеляційного суду щодо засуджених залишено без зміни.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

24. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) у справі «Малий проти України»(Malyy v. Ukraine) від 11 квітня 2019 року констатовано порушення Україною під час досудового розслідування вимог пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі -Конвенція) у зв`язку з відсутністю у заявника доступу до захисника 28 січня 2005 року. Також ЄСПЛ констатував порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з неналежними умовами тримання заявника під вартою у Дніпропетровському СІЗО та у зв`язку з триманням заявника у металевій клітці під час судових засідань у Верховному Суді України. Крім того, Судом установлено, що Україна не дотрималася своїх зобов`язань за статтею 34 Конвенції у зв`язку з відмовою органів влади надати заявнику копії документів для його заяви до Суду.

25. За висновками Суду порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції полягало у тому, що право ОСОБА_1 на правову допомогу було обмежено, оскільки його первинні, зізнавальні показання, отримані за відсутності правової допомоги. Заявник також не мав захисника під час пред`явлення осіб для впізнання 12 травня 2005 року, коли син потерпілих А. впізнав у ньому нападника.

26. Судом встановлено, що при наданні 28 січня 2005 року ОСОБА_1 зізнавальних показань у вчинені розбійного нападу та вбивства за обтяжуючих обставин, правова допомога не надавалася, хоча на час проведення зазначених процесуальних дій санкцією закону України про кримінальну відповідальність за такий злочин, як умисне вбивство за обтяжуючих обставин, передбачалося покарання у виді довічного позбавлення волі, що зумовлювало необхідність обов`язкового забезпечення підозрюваного (обвинуваченого) кваліфікованою правовою допомогою.

27. Міжнародна судова установа констатувала невідповідність національного судового провадження вимогам справедливості у зв`язку з тим, що у порушеному щодо заявника кримінальному провадженні за обвинуваченням у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин, розглянутому загалом, не було виправлено процесуальних недоліків, які виникли на стадії досудового слідства.

28. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_1 8 000 (вісім тисяч) євро на відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

ІІ. ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника

29. У заяві про перегляд судових рішень засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2006 року, ухвали Верховного Суду України від 03 жовтня 2006 року і направлення справи на новий судовий розгляд на підставі констатованого ЄСПЛ у справі «Малий проти України» порушення національним судом прав засудженого за статтею 3 Конвенції, пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 та статті 34 Конвенції.

30. Як на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону засуджений посилається на використання при постановленні обвинувального вироку як частини доказової бази результатів процесуальних дій за його участю, проведених за відсутності захисника, - наданні 28 січня 2005 року первинних зізнавальних показань у вчиненні розбійного нападу та вбивства за обтяжуючих обставин й пред`явлення особи для впізнання 12 травня 2005 року.

31. На обґрунтування своєї позиції заявник наводить аргументи, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ.

32. 28 грудня 2019 року заявник ОСОБА_1 подав уточнену заяву про перегляд, в якій просить скасувати вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2006 року та ухвалу Верховного Суду України від 03 жовтня 2006 року щодо його засудження в тій частині судових рішень, в якій встановлено міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

33. У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали позицію, викладену у заяві. Зазначили про необхідність застосування заходу індивідуального характеру з відновлення попереднього юридичного стану заявника шляхом скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 в частині його засудження за пунктами 1, 4, 6 частини 2 статті 115, частиною 4 статті 187 КК України.

34. Прокурор заперечувала щодо задоволення вимог заявника та висловила низку аргументів на користь того, що порушення прав ОСОБА_1 можуть бути виправлені без скасування судових рішень. Прокурор вказала на повноваження Великої Палати Верховного Суду змінити судові рішення в частині виключення з обсягу доказової бази первинні показання ОСОБА_1 , при отриманні яких ЄСПЛ і було встановлено порушення права завника на захист.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ

Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції

35. Рішення ЄСПЛ у справі «Малий проти України» від 11 квітня 2019 року набуло статусу остаточного у день його винесення відповідно до пункту 2 статті 28 Конвенції.

36. В цьому рішенні міжнародна судова установа визнала, що в основі порушення Україною конвенційних зобов`язань лежали допущені у справі суттєві процедурні помилки.

37. Зокрема, як видно з матеріалів справи, при постановленні обвинувального вироку суд першої інстанції послався в обґрунтування своїх висновків на явку з повинною ОСОБА_1 (т. 3, а. с. 197), в якій він вказував, що заявник за змовою з ОСОБА_3 здійснив розбійний напад, а також на показання про обставини вчиненого злочину, котрі давалися ОСОБА_1 в якості підозрюваного під час допиту (т. 3, а. с. 198-199, 202-207), явку з повинною та показання ОСОБА_3 (т. 3, а.с. 194-196, 210-212), якими підтверджено домовленість про напад з метою заволодіння грошовими коштами подружжя ОСОБА_15 , протокол пред`явлення особи для впізнання, за даними якого потерпілий ОСОБА_18 по тілобудові та голосу впізнав у ОСОБА_1 особу, котра здійснила розбій та вбивство його батьків (т. 9, а.с. 234).

38. У зазначених явці з повинною та показаннях ОСОБА_1 докладно повідомляв про обставини підготовки до вчинення розбою разом із ОСОБА_3 , вчинення безпосередньо ним нападу на подружжя ОСОБА_15 , під час якого заявник вийшов за межі домовленостей із співучасником злочину та вчинив вбивство за обтяжуючих обставин.

39. Як встановлено ЄСПЛ, засудження заявника за вчинення вбивства за обтяжуючих обставин головним чином ґрунтувалося на його зізнавальних показаннях, наданих 28 січня 2005 року за відсутності захисника.

40. ЄСПЛ також взято до уваги неузгодженості щодо процесуального статусу заявника на початковій стадії провадження. Як констатовано міжнародною судовою установою, з матеріалів справи незрозуміло, коли та на якій підставі працівники міліції стали підозрювати заявника у вчиненні вбивства. Суд звернув увагу, що до середини січня 2005 року головним підозрюваним у вбивстві був син потерпілих.

41. 15 січня 2005 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні непов`язаних злочинів, але жодних ознак того, що до 28 січня 2005 року працівники міліції підозрювали його у вбивстві, не було.

42. Водночас проведення слідчих дій та наступні події вказували на існування підстав для підозри заявника до його явки з повинною. З цього слідує, що на момент, коли заявник почав робити «явку з повинною» у самостійному конвенційному розумінні вже існували «кримінальні обвинувачення», які вимагали застосування гарантій статті 6 Конвенції, а заявник мав право на доступ до захисника під час його першого допиту.

43. Зокрема, 28 січня 2005 року після надання заявником зізнавальних показань у вчиненні вбивства слідчим було складено протокол про допущення захисника до провадження «за клопотанням обвинуваченого».

44. Суд зазначив, що, як убачається з номеру справи, це провадження стосувалося розслідування вбивства. Незрозуміло, чому на цій стадії провадження заявник мав процесуальний статус «обвинуваченого», оскільки лише 01 лютого 2005 року заявник підписав протокол, яким роз`яснювалося йому право на захист як підозрюваному. У цьому протоколі заявник зазначив, що «в той момент послуг захисника не потребував». У той же день, заявник під час допиту як підозрюваний повторив свої зізнавальні показання у вчиненні подвійного вбивства. Він письмово вказав, що до нього не застосовувалися заходи «фізичного та психічного впливу».

45. Згідно з інформацією наданою Урядом, кримінальне провадження за підозрою у вчиненні вбивства при обтяжуючих обставинах щодо заявника, було порушено лише 04 лютого 2005 року.

46. Проте, 28 січня 2005 року при наданні заявником зізнавальних показань у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин правова допомога йому не надавалася.

47. Рішенням ЄСПЛ встановлено, що заявник почав отримувати правову допомогу в справі, пов`язаній з вчиненням вбивства, 10 лютого 2005 року (пункт 26 Рішення). Документів, які б доводили, що він підтримав свої зізнавальні показання, коли йому вже надавалася допомога захисника, немає.

48. Суд також вказав, що заявник не мав захисника під час пред`явлення особи для впізнання 12 травня 2005 року, коли син потерпілих, впізнав у ньому нападника (пункт 29 Рішення). Аргумент захисника заявника про те, що його належним чином не було поінформовано про вказану слідчу дію, залишився без відповіді. Національні суди не розглянули доводи заявника про те, що під час слідчої дії пред`явлення особи для впізнання його зовнішній вигляд значно відрізнявся від інших учасників (пункт 117 Рішення).

49. Висновки й аргументи міжнародної судової установи, в тому числі, ґрунтуються на положеннях Конституції України та Кримінально-процесуального закону України 1960 року (далі - КПК України 1960 року).

50. Так, відповідно до статті 59 Конституції України, статей 43, 43-1 КПК України 1960 року підозрюваний, обвинувачений має право користуватися правовою допомогою захисника і мати побачення з ним до першого допиту. Реалізація права на захист є одним із основоположних принципів кримінального судочинства.

51. Відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 45 КПК України 1960 року участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов`язковою, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув`язнення - з моменту затримання особи чи пред`явлення їй обвинувачення.

52. Наведена норма закону стосується і складання протоколу явки з повинною, відібрання первинних показань при допиті особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину.

53. Згідно з вимогами пункту 3, частини 2 статті 370 КПК України 1960 року порушення права обвинуваченого на захист є істотним порушенням вимог кримінального-процесуального закону та безумовною підставою для скасування вироку.

54. Суди зазначені вимоги закону не врахували при постановленні судових рішень.

55. Як убачається з матеріалів справи, під час судового слідства заявник давав зізнавальні показання щодо всіх епізодів розбійних нападів, крім одного. В ході судового розгляду, ОСОБА_1 відмовився від своїх зізнавальних показань у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин, посилаючись на те, що давав їх під тиском за відсутності захисника.

56. Встановлюючи винуватість заявника, суд першої інстанції не перевірив належним чином доводів ОСОБА_1 про порушення слідчим його права на захист, незважаючи на кваліфікацію його дій за пунктами 1, 4, 6 частини 2 статті 115 КК України, котра вимагала обов`язкової участі захисника з моменту затримання особи чи пред`явлення їй обвинувачення.

57. Не перевірялися судом і твердження заявника про те, що його було примушено до відмови від послуг адвоката, після чого проводилися слідчі дії, у ході яких він давав визнавальні показання проти себе.

58. Більш того, зазначені процесуальні недоліки не було виправлено під час судового розгляду, а порушення права на захист ОСОБА_1 не знайшли належної правової оцінки у вироку суду першої інстанції.

59. На аналогічні порушення, як на підставу для скасування вироку, ОСОБА_1 та його захисник посилалися у касаційних скаргах до Верховного Суду України. Зокрема, у скарзі захисник наполягав, що заявник не був причетний до вбивства при обтяжуючих обставинах. Вказував на те, що ОСОБА_1 дав «явку з повинною» щодо вчинення вбивства в управлінні карного розшуку УМВС в Дніпропетровській області, тоді як досудове розслідування здійснювалося Кіровським відділом міліції. Ця обставина, на думку захисника, підтверджувала сумнів у добровільності зізнавальних показань заявника.

60. Захисником стверджувалося, що ОСОБА_1 не отримував правової допомоги, коли давав зізнавальні показання. Навіть тоді, коли заявник мав захисника, слідчі дії здійснювалися за його відсутності, зокрема це стосувалося пред`явлення особи для впізнання 12 травня 2005 року, про яку захисника не було повідомлено вчасно.

61. Захисник посилався на істотні процесуальні порушення проведення цієї слідчої дії, а також зазначав, що суд обґрунтував винуватість ОСОБА_1 показаннями ОСОБА_3 , від яких останній відмовився, мотивуючи, що давав їх під тиском.

62. Як убачається з ухвали Верховного Суду України, ці аргументи скаржників не було належним чином перевірено.

63. Розглядаючи доводи касаційних скарг заявника та його захисника, Верховний Суд України, усупереч вимогам статті 395 КПК України 1960 року, обмежився лише посиланням на докази винуватості ОСОБА_1 , законність отримання яких ставилася під сумнів скаржниками.

64. Оцінюючи вплив допущених під час досудового розслідування порушень конвенційних прав заявника на справедливість судового провадження, ЄСПЛ виходив з того, що суди першої й касаційної інстанцій під час обґрунтування своїх висновків про доведеність висунутого ОСОБА_1 обвинувачення в умисному вбивстві за обтяжуючих обставин використали письмові докази, які отримано за відсутністю в заявника доступу до захисника 28 січня 2005 року.

65. Виходячи з викладеного та оцінюючи загальну справедливість судового розгляду щодо ОСОБА_1 , ЄСПЛ дійшов висновку, що в порушеному щодо заявника кримінальному провадженні за обвинуваченням у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин, під час судового розгляду не було виправлено процесуальних недоліків (відсутність у заявника доступу до захисника 28 січня 2005 року), які виникли на стадії досудового слідства, і у зв`язку з цим було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статі 6 Конвенції.

Спосіб виправлення констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції

66. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

67. Така гарантія забезпечується шляхом урахування норм Конвенції та практики Суду в національному праві з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерела права.

68. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV Рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання Україною.

69. Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлене цим судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.

70. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

71. Згідно з пунктом ІІ Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи з відновленням провадження визнається адекватним способом поновлення прав і його пропонується застосовувати особливо:

і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що (а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції або (b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

72. Очевидно, що засудження особи та відбування нею покарання за вироком становить негативні наслідки констатованих міжнародною судовою установою порушень.

73. Оскільки право на захист належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд, порушення цього права є однією з беззаперечних підстав для скасування вироку та інших рішень у провадженні.

74. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі.

75. Згідно з частиною першою статті 467 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК), при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції. Таким чином, приймаючи відповідне рішення, Велика Палата вправі користуватися повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою статті 467 КПК.

76. Відповідно до статті 433 КПК, якою визначаються межі перегляду судом касаційної інстанції, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

77. Констатуючи порушення прав заявника, ЄСПЛ визнав, що первинні зізнавальні показання ОСОБА_1 , отримані за відсутності правової допомоги, становили важливий, якщо не ключовий, елемент доказів обвинувачення проти нього (пункт 116 Рішення). Цей доказ вини завника не може бути використаний внаслідок очевидної його недопустимості, що обумовлена встановленими ЄСПЛ істотними порушеннями прав завника під час його отримання.

78. Іншими доказами, на які суди посилалися, обґрунтовуючи винуватість заявника у вбивстві двох осіб, були: 1) показання обвинуваченого ОСОБА_3 , який стверджував про надання їх під тиском правоохоронних органів; 2) показання неповнолітнього сина потерпілих, якого тримали під вартою упродовж трьох місяців та який спочатку зізнався у вбивстві своїх батьків, наданні під час пред`явлення особи для впізнання; 3) вилучений светр заявника, як речовий доказ, вочевидь з обмеженою доказовою силою (пункти 7, 19, 27, 28 Рішення).

79. Зазначені докази, як випливає з рішення ЄСПЛ, мають сприйматись критично із урахуванням процесуальних порушень, допущених при їх отриманні, їх обмеженій доказовій силі щодо доведення вини заявника.

80. Оцінюючи ці докази, Велика Палата має приділити особливу увагу достатності сукупності цих доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

81. Враховуючи той факт, що встановленні порушення прав заявника вплинули на загальну справедливість судового розгляду та мали наслідком обмеження його прав, пов`язаних із процесом доказування (представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом), вважаємо, що сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, є недостатньою для підтвердження або спростування доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях. Крім того, виправлення встановлених порушень прав заявника потребує здійснення повторного дослідження наявних доказів та обумовлює необхідність переоцінки їх достовірності.

82. Велика Палата виходить із того, що в основі визнаних міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявника лежать суттєві процедурні помилки, які ставлять під сумнів результати усього судового провадження, свідчать про невідповідність вимогам Конвенції вироку щодо ОСОБА_1 в частині визнання заявника винуватим в умисному вбивстві, а отже дають підстави вважати його засудження несправедливим.

83. Виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постановлені рішення суду у кримінальній справі щодо заявника в частині епізоду розбійного нападу й умисного вбивства ОСОБА_1 , подружжя ОСОБА_15 не можуть залишатися в силі та підлягають скасуванню.

Щодо меж перегляду судових рішень за виключними обставинами та відповідних повноважень Великої Палати Верховного Суду

84. Констатований ЄСПЛ характер порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, дають підстави вважати, що виправлення цих порушень можна здійснити шляхом застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний перегляд справи за епізодом обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за пунктами 1, 4, 6 частини 2 статті 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

85. Під час нового розгляду суду необхідно дати належну оцінку всім зібраним у справі доказам з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності у своєму взаємозв`язку для висновку про винуватість чи невинуватість засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за цим епізодом обвинувачення.

86. Що стосується інших Конвенційних порушень, які визнано ЄСПЛ, зокрема, порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з неналежними умовами тримання заявника під вартою у Дніпровському СІЗО, порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з триманням заявника у металевій клітці під час судових засідань у Верховному Суді України, статті 34 Конвенції у зв`язку з відмовою органів влади надати заявнику копії документів для його заяви до Суду, Велика Палата Верховного Суду, зазначає наступне.

87. Ці визнанні ЄСПЛ порушення прав заявника мали місце в минулому, а на період розгляду заяви ОСОБА_1 . Великою Палатою Верховного Суду він не зазнає тих негативних наслідків, які встановлено міжнародною судовою установою.

88. З огляду на викладене, повторний розгляд справи саме з цих підстав не може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, оскільки: 1) заявник не продовжує зазнавати негативних наслідків від таких порушень, 2) заявнику була призначена справедлива сатисфакція за встановлені порушення його прав, 3) порушення його прав не були наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні.

89. Констатований міжнародною судовою установою зміст порушень прав заявника під час досудового розслідування вимог пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції дають підстави вважати, що їх виправлення можливо здійснити під час нового судового розгляду, оскільки на цій стадії відновить свою дію принцип презумпції невинуватості заявника і він зможе реалізувати своє право на захист у порядку, встановленому КПК України 1960 року.

90. Водночас, установлене ЄСПЛ недотримання права ОСОБА_1 на захист не вплинуло на законність і обґрунтованість судових рішень у частині засудження заявника за іншими епізодами злочинів, оскільки порушень конвенційних прав заявника під час судового провадження у іншій частині обвинувачення міжнародною судовою установою констатовано не було.

91. Норми статті 400-21 КПК України 1960 року, якими регламентовано повноваження суду за результатами перегляду судових рішень з підстави, встановленої пунктом другим частини першої статті 400-12 КПК України 1960 року, передбачають можливість часткового скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у відповідній частині.

92. Оскільки Велика Палата здійснює перегляд за виключними обставинами рішень судів, прийнятих на національному рівні, щодо яких ЄСПЛ констатував порушення Україною Конвенції, то задоволення вимог ОСОБА_1 про скасування винесених щодо нього вироку та ухвали у тій частині, в якій не встановлено жодних порушень Україною міжнародних зобов`язань, буде виходом суду за межі вказаного перегляду та порушенням принципу правової визначеності.

93. Виходячи з наведеного, вимоги заяви ОСОБА_1 про скасування вироку і ухвали суду за іншими епізодами обвинувачення є безпідставними, а тому не можуть бути предметом перевірки Великої Палати Верховного Суду.

Щодо підсудності кримінальної справи під час нового розгляду

94. Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 розглянув Апеляційний суд Дніпропетровської області, якому на час розгляду були підсудні справи про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом України передбачалося покарання у виді довічного позбавлення волі (пункт 2 частини 1 статті 34 КПК України 1960 року).

95. Після внесення Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ змін до КПК України 1960 року всі кримінальні справи розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (стаття 33 КПК України 1960 року в редакції цього Закону).

96. У зв`язку зі зміною кримінально-процесуального законодавства судом першої інстанції у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 повинен бути місцевий суд, який визначається для розгляду конкретної справи за правилами територіальної підсудності, встановленими статтями 37, 38 КПК України 1960 року.

97. З огляду на зазначене, новий розгляд справи має здійснюватися місцевим судом Дніпропетровської області, визначеним Дніпровським апеляційним судом.

Щодо запобіжного заходу

98. Міжнародною судовою установою не було констатовано порушень конвенційних прав під час судового провадження у частині обвинувачення заявника за скоєння злочинів, за які засуджено ОСОБА_1 національним судом і визначено таке покарання:

- за частиною 3 статті 187 КК України 7 років позбавлення волі;

- за частиною 3 статті 262 КК України 10 років позбавлення волі;

- за статтею 257 КК України 7 років позбавлення волі;

- за частиною 2 статті 186 КК України 5 років позбавлення волі;

- за частиною 2 статті 345 КК України 3 роки позбавлення волі;

- за частиною 1 статті 263 КК України 3 роки позбавленні волі.

99. Остаточне покарання на підставі статті 70 КК України призначалося судом у вироку ОСОБА_1 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

100. Строк покарання ОСОБА_1 обчислювався з моменту затримання - з 15 січня 2005 року.

101. Велика Палата констатує, що із частковим скасуванням вироку в частині засудження ОСОБА_1 за пунктами 1, 4, 6 частини 2 статті 115, частини 4 статті 187 КК України припиняються правові підстави для продовження тримання його в умовах позбавлення свободи в порядку виконання призначеного судом покарання.

102. Водночас, призначене покарання за іншими епізодами злочинів, за які засуджено ОСОБА_1 цим же вироком суду, на момент розгляду його заяви Великою Палатою Верховного Суду, заявник уже відбув.

103. У заявника виникає право не залишатися позбавленим волі інакше, ніж за умов, визначених у параграфі 1 статті 5 Конвенції.

104. Відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

105. У зв`язку з викладеним у суду виникає потреба визначитися із запобіжним заходом щодо ОСОБА_1

106. Після скасування вироку суду на стадії виключного провадження не існує іншого суду, окрім Великої Палати Верховного Суду, який би міг вирішити щодо заявника питання про запобіжний захід.

107. Запобіжні заходи передбачені статтями 148, 149 КПК України 1960 року застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого за наявності достатніх підстав вважати, що ця особа намагатиметься ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжити злочинну діяльність, з метою запобігти таким спробам.

108. Принцип недоторканності особи закріплений у статті 14 КПК України 1960 року, як один з основоположних у кримінальному судочинстві. Складовою цього принципу є обов`язок держави негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.

109. Ця вимога національного законодавства узгоджується з практикою ЄСПЛ у справі « Руслан Яковенко проти України» (Ruslan Yakovenko v. Ukraine) від 04 червня 2015 року, де Суд визнав невиправданим продовжуване тримання заявника під вартою, яке не було частиною строку його покарання у вигляді позбавлення волі (пункти 67, 70).

110. Обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване державними органами (пункт 69 рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Таран проти України» (Taran v. Ukraine), пункт 266 рішення від 30 квітня 2013 року у справі «Тимошенко проти України» (Timoshenkov. Ukraine), пункт 125 рішення від 15 жовтня 2015 року у справі «Бєлозоров проти Росії та України»(Belozorov v. Russia and Ukraine)).

111. Відповідно до практики ЄСПЛ тримання особи під вартою без відповідного судового рішення, а також на підставі рішень суду, винесених на стадії судового розгляду за процедурою КПК України 1960 року без визначення кінцевих строків тримання під вартою, суперечить вимогам статті 5 Конвенції (пункт 98 рішення від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine)).

112. Запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною 1 статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження, зокрема під час підготовчого судового засідання, лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом.

113. Такий підхід відповідає практиці ЄСПЛ, який у рішенні від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України» (Ignatovv. Ukraine) вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).

114. ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких, насильницьких злочинів за пунктами 1, 4, 6 частини 2 статті 115, частини 4 статті 187 КК України, однак із урахуванням обставин, встановлених Рішенням ЄСПЛ, тяжкість висунутих звинувачень сама по собі не може виступати достатньою підставою для взяття заявника під варту.

115. З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне звільнити ОСОБА_1 з-під варти.

Зважаючи на викладене та керуючись статтями 148, 149, 149-1, 150, 155, 156, 165, 370, 400-21, 400-22, 400-24 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду,

П О С Т А Н О В И Л А:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2006 року та ухвалу Верховного Суду України від 03 жовтня 2006 року щодо засудження ОСОБА_1 за пунктами 1, 4, 6 частини 2 статті 115, частини 4 статті 187 КК України - скасувати.

Направити справу в цій частині на новий судовий розгляд.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за скоєння таких злочинів:

- за частиною 3 статті 187 КК України - до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

- за частиною 2 статті 186 КК України - до 5 років позбавлення волі;

- за частиною 2 статті 345 КК України - до 5 років позбавлення волі;

- за частиною 1 статті 263 КК України - до 3 років позбавлення волі;

- за статтею 257 КК України - до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

- за частиною 3 статті 262 КК України - до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

У відповідності до статті 70 КК України визначити ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

У решті судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Дніпровському апеляційному суду визначити підсудність справи за конкретним місцевим судом.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з-під варти звільнити негайно.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

В. С. Князєв

Суддя-доповідач

О.Г. Яновська

Судді:

Н. О. Антонюк С. В. Бакуліна В. В. Британчук М. І. Гриців Д. А. Гудима В. І. Данішевська Ж. М. Єленіна

О. С. Золотніков О. Р. Кібенко Н. П. Лященко О. Б. Прокопенко Л. І. Рогач О. М. Ситнік В. Ю. Уркевич

Джерело: ЄДРСР 87703415

[ANTIRAID]

Ця справа демонструє всі наслідки зізнання та слідчих дій без захисника. Окрім того у самому вбивстві раніше вже зізнався неповнолітній син вбитих, який три місяці тримався під вартою до цього зізнання.

Велика палата зазначила, що констатуючи порушення прав заявника, ЄСПЛ визнав, що первинні зізнавальні показання, отримані за відсутності правової допомоги, становили важливий, якщо не ключовий, елемент доказів обвинувачення проти нього (пункт 116 Рішення). Цей доказ вини заявника не може бути використаний внаслідок очевидної його недопустимості, що обумовлена встановленими ЄСПЛ істотними порушеннями прав заявника під час його отримання.

Крім того, хоча ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких, насильницьких злочинів за пунктами 1, 4, 6 частини 2 статті 115, частини 4 статті 187 КК України, однак із урахуванням обставин, встановлених Рішенням ЄСПЛ, тяжкість висунутих звинувачень сама по собі не може виступати достатньою підставою для взяття заявника під варту.