Постанова ВП-ВС після ЄСПЛ щодо перегляду вироку у зв'язку з тим, що докази обвинувачення або становили загальну інформацію з чужих слів, або підтверджували лише можливість вчинення злочину, тобто були непрямими

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 1-331/09

Провадження № 13-37зво20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Лобойка Л. М.,

суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Косіциної Н. М.,

прокурора Трояна О. Л.

розглянула в судовому засіданні заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2009 року, ухвали Апеляційного суду Волинської області від 02 березня 2010 року та ухвали Верховного Суду України від 15 березня 2011 року на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст судових рішень

1. За вироком суду, залишеним без зміни судами апеляційної та касаційної інстанцій, ОСОБА_1 засуджено: за частиною третьою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за частиною третьою статті 308 цього Кодексу - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 364 КК закрито на підставі пункту 10 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) - у зв`язку з наявністю нескасованої постанови слідчого про закриття кримінальної справи щодо заявника за цим же фактом за цією ж нормою закону про кримінальну відповідальність.

2. За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, обіймаючи посаду слідчого в особливо важливих справах відділення по розслідуванню особливо важливих справ та злочинів, вчинених організованими групами, слідчого відділу УМВС України у Волинській області, з використанням свого службового становища та пов`язаних з цим можливостей вчинив злочини у сфері обігу наркотичних засобів за таких обставин.

3. У провадженні слідчого ОСОБА_1 перебувала кримінальна справа № 30-034-04, порушена ним 18 грудня 2004 року щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за фактом незаконного виготовлення і зберігання наркотичних засобів за частиною третьою статті 307 КК. До кримінальної справи було долучено як речовий доказ виявлений та вилучений у підозрюваних особливо небезпечний наркотичний засіб - концентрат з макової соломи (опій екстракційний) масою в перерахунку на суху речовину 1693,54 г, що знаходився у 5-літровій ємності. Цей наркотичний засіб після експертного дослідження не передавався до камери схову речових доказів, а зберігався у службовому кабінеті засудженого.

4. Зловживаючи службовим становищем, ОСОБА_1 у своєму кабінеті № НОМЕР_1, що на вулиці Загородній, 5-А у місті Луцьку, заволодів з метою збуту частиною ввіреного йому по службі наркотичного засобу в особливо великому розмірі - масою в перерахунку на суху речовину 1209,85 г. Для приховування своїх злочинних дій засуджений долив у 5-літрову ємність, де зберігався предмет злочину, розчинник до початкового об`єму рідини.

5. У серпні 2005 року ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , через ОСОБА_5 передав привласнений ним наркотичний засіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7 для перевезення і збуту в Автономній Республіці Крим.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

6. Рішенням від 12 березня 2020 року Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) у справі «Черніка проти України» (набуло статусу остаточного 12 липня 2020 року) встановлено порушення державою під час судового розгляду справи міжнародних зобов`язань за пунктом 1 та підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

7. Констатувавши відповідне порушення, ЄСПЛ виходив із того, що під час постановлення щодо заявника обвинувального вироку вирішальне значення мали показання як свідків трьох учасників інкримінованих ОСОБА_1 дій - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , проте свідчень жодного з цих осіб суд безпосередньо не сприймав.

8. Як недотримання засади безпосередності процесу міжнародна судова установа оцінила насамперед оголошення національним судом показань ОСОБА_5 , даних під час досудового слідства, за відсутності поважних причин її неприбуття в судове засідання. Застосувавши відповідну процедуру, суд не вжив усіх необхідних і можливих заходів для забезпечення явки свідка, а обмежився посиланням на неможливість допиту цієї особи у зв`язку з її відсутністю за раніше відомими адресами проживання. Водночас у судовому засіданні інший свідок надав інформацію про можливе місцеперебування ОСОБА_5 , яка компетентними органами не перевірялася.

Що стосується ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , то суд одержав медичні документи про неможливість їх явки через тяжкі хвороби. Проте міжнародна судова установа звернула увагу, що ці особи жодного разу не давали показань перед судом.

Наведене в сукупності з незабезпеченням явки до суду ОСОБА_5 призвело до того, що жоден із ключових свідків обвинувачення в межах змагального судового процесу безпосередньо не допитувався. Натомість інші докази, на яких ґрунтується вирок, були непрямими або ж містили лише загальні відомості без необхідної деталізації обставин, що підлягали доказуванню. За висновками ЄСПЛ, обмеження права заявника допитувати свідків не було компенсоване іншими процесуальними гарантіями, а тому призвело до порушення загальної справедливості судового провадження.

Стислий зміст заяви про перегляд судових рішень

9. У заяві про перегляд судових рішень засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку і ухвал судів апеляційної та касаційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд. На обґрунтування своїх вимог наводить аргументи щодо порушення свого права за пунктом 1 та підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ.

10. У судовому засіданні засуджений підтримав свою позицію, викладену в заяві.

Прокурор вважав за необхідне задовольнити заяву у зв`язку з установленим ЄСПЛ недотриманням національним судом засади безпосередності судового розгляду, що становить істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Нормативне обґрунтування

11. Згідно з вимогами пункту 1 статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

12. Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.

Як передбачено статтею 10 цього Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі.

13. Згідно з пунктом ІІ Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи з відновленням провадження визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

14. Згідно з послідовною практикою ЄСПЛ необхідним елементом справедливості судового провадження є наявність в обвинуваченого можливості реалізувати своє право за підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції шляхом безпосереднього допиту свідка в присутності судді, який ухвалює остаточне рішення у справі.

Міжнародна судова установа зазвичай констатує порушення принципу безпосередності у випадках, коли склад суду повністю змінювався, однак новий склад суду не допитував свідків обвинувачення (рішення від 07 березня 2017 року у справі «Церовшек та Божичнік проти Словенії», заяви № 68939/12 та № 68949/12, пункти 44-48; рішення від 21 квітня 2009 року у справі «Гутеан проти Румунії», заява № 53150/12, пункти 70-73; рішення від 25 липня 2019 року у справі «Сванідзе проти Грузії», заява № 37809/08, пункти 35-38).

15. Водночас відповідно до сформованих ЄСПЛ правових позицій сам по собі факт використання національним судом як допустимих доказів показань свідків без допиту їх у судовому засіданні не є безумовною підставою для визнання судового провадження несправедливим. Для оцінки в означених випадках процедури розгляду справи з точки зору дотримання вимог статті 6 Конвенції Суд розробив загальні критерії, зміст яких викладено в рішеннях у справах «Аль-Хаваджа та Тахері проти Сполученого Королівства» від 15 грудня 2011 року (заяви № 26766/05 та 22228/06, пункти 119-147), Шачашвілі проти Німеччини від 15 грудня 2015 року (заява № 9154/10, пункти 110-131), «Боєць проти України» від 30 січня 2018 року (заява № 20963/08, пункти 74-76).

Наведені критерії полягають у з`ясуванні таких питань: чи існували достатні підстави для неявки свідка в судове засідання та визнання допустимими доказами показань відсутнього свідка (рішення у справі «Шачашвілі проти Німеччини», пункти 119-125); чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження, достатньо вагомою, щоб визнання їх допустимим доказом могло створити перешкоди для сторони захисту (це ж рішення, пункти 116, 119, 126-147); чи існували достатні врівноважуючі фактори, в тому числі надійні процесуальні гарантії, здатні компенсувати недоліки, з якими зіткнулася сторона захисту у зв`язку з неможливістю перевірки показань у судовому засіданні (рішення у справі «Шачашвілі проти Німеччини», пункт 147).

Зазначені врівноважуючі фактори мають забезпечувати належну оцінку достовірності свідчень (це ж рішення, пункт 147). Важливою гарантією забезпечення загальної справедливості судового розгляду є, зокрема, можливість допиту стороною захисту свідка, котрий у подальшому не з`явився в судове засідання, під час досудового слідства в ході процесуальних дій, зафіксованих із застосуванням відеозапису (рішення у справах «Шачашвілі проти Німеччини», пункт 130; «Чмура проти Польщі» від 03 квітня 2012 року, заява № 18475/05, пункти 19, 50).

16. Сформовані практикою ЄСПЛ правила реалізації права обвинуваченого за підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції узгоджуються з нормами національного кримінально-процесуального закону, які діяли на час розгляду судом справи і постановлення вироку.

Зокрема, відповідно до закріплених у статті 257 КПК 1960 року принципів безпосередності й усності судового розгляду суд першої інстанції при розгляді справи повинен був безпосередньо дослідити докази, в тому числі допитати свідків.

За змістом статті 306 КПК 1960 року оголошення судом показань свідка, даних під час досудового слідства, передбачалось як виняток із загального правила щодо необхідності його безпосереднього допиту в судовому засіданні і могло застосовуватися виключно у випадках, передбачених законом. Згідно з пунктом 2 частини першої зазначеної статті в разі неприбуття свідка до суду дослідження його показань, даних слідчому, прокурору, допускалося лише в разі, якщо явка цієї особи з тих або інших причин неможлива. Поважними причинами, що зумовлюють таку неможливість, могли визнаватися обставини, які об`єктивно перешкоджали свідку з`явитися в судове засідання впродовж тривалого часу, - тяжка хвороба, смерть, переїзд за кордон на постійне проживання, війна, стихійне лихо, інша надзвичайна ситуація тощо.

17. Хоч оцінка конкретних обставин як поважних чи неповажних причин неприбуття особи й залежно від цього - прийняття рішення про оголошення її показань, даних на попередній стадії процесу, чи забезпечення безпосереднього сприйняття свідчень становили дискреційні повноваження суду, однак існування відповідних обставин належало до предмета перевірки під час судового розгляду і мало підтверджуватися доказами. В інших випадках неприбуття свідка суд зобов`язаний був діяти відповідно до вимог статей 70, 71 КПК 1960 року, тобто вживати визначених цими статтями заходів для його допиту в судовому засіданні, в тому числі шляхом примусового приводу і притягнення до відповідальності за неявку до суду без поважних причин.

Правові наслідки конвенційних порушень, констатованих ЄСПЛ у цій справі

18. Рішення ЄСПЛ у справі «Черніка проти України» набуло статусу остаточного згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції.

Зазначене рішення спонукає до висновку, що в основі визнаного міжнародною судовою установою порушення Україною конвенційних зобов`язань лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат судового провадження щодо ОСОБА_1 і є підставами для нового розгляду справи з метою відновлення порушених прав заявника.

Зокрема, як видно з вироку і взято до уваги міжнародною судовою установою, в основу своїх висновків про винуватість ОСОБА_1 у привласненні та збуті наркотичного засобу суд поклав показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . На підставі показань цих свідків як безпосередніх учасників інкримінованих заявнику дій установлено факт передачі ОСОБА_1 через ОСОБА_5 опію екстракційного ОСОБА_7 та ОСОБА_6 для продажу в Автономній Республіці Крим.

Однак жодних із наведених свідчень суд, який постановив оскаржуваний вирок, безпосередньо не сприймав. Натомість на підставі статті 306 КПК 1960 року в судовому засіданні лише були оголошені показання всіх цих свідків, дані на попередніх стадіях процесу: під час досудового слідства, в тому числі на очних ставках із заявником, а ОСОБА_5 - також перед попереднім складом суду, постановлений яким вирок був скасований в апеляційному порядку (т. 2, а. с. 7, 8, 85-92, 102-110; т. 3, а. с. 53-60, 63-73; 76-84, 86-88, 95-104, 111-114; т. 5, а. с. 47, 48; т. 6, а. с. 96, 97, 158). Сторона захисту проти такого способу дослідження показань категорично заперечувала, наполягаючи на допиті свідків у судовому засіданні.

Обставин, які б об`єктивно унеможливлювали прибуття до суду ОСОБА_5 , під час судового розгляду встановлено не було. Для забезпечення явки цієї особи суд неодноразово виносив постанови про її примусовий привід (т. 6, а. с. 37, 65, 98, 113, 120, 138, 148). Однак відповідні судові доручення правоохоронними органами виконані не були, і вжиття уповноваженими службовими особами всіх необхідних і можливих заходів для їх виконання з матеріалів справи не вбачається. Натомість працівники Служби безпеки України обмежувалися формальним посиланням у рапортах на невстановлення місця перебування ОСОБА_5 , котра згідно з цими документами ухилялася від суду й переховувалася в інших регіонах України (т. 6, а. с. 45, 132, 134, 145, 146, 151-153).

Разом з тим відповідно до показань у судовому засіданні як свідка колишнього колеги ОСОБА_1 - ОСОБА_8 - йому як оперуповноваженому карного розшуку було відомо, що ОСОБА_5 займається проституцією і здійснює таку діяльність на вулиці Рівненській у місті Луцьку (т. 6, а. с. 108). Проте жодних спроб використати одержану інформацію про можливе місцеперебування свідка для доставлення її до суду уповноважені службові особи не продемонстрували. Доручень правоохоронним органам на перевірку відповідних відомостей та в разі їх підтвердження на привід ОСОБА_5 в судове засідання із вказаного ОСОБА_8 місця суд не давав.

Наведене свідчить про те, що суд не використав усіх процесуальних можливостей для допиту ОСОБА_5 у судовому засіданні. Міжнародна судова установа наголошує, що за відсутності доказів поважних причин неприбуття цього свідка суд без достатніх підстав обмежився оголошенням її показань під час досудового слідства (пункти 62, 63, 74 рішення).

19. Що стосується ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , то суд одержав належні медичні документи про неможливість їх прибуття у зв`язку з тяжким станом здоров`я. На час розгляду справи ОСОБА_6 страждав на онкологічне захворювання, а ОСОБА_7 - на туберкульоз легень у фазі, коли хвороба несе небезпеку зараження для оточуючих (т. 6, а. с. 91-93). ЄСПЛ не ставить під сумнів поважність цих причин неявки, з урахуванням також значної віддаленості місця перебування свідків, котрі проживали і лікувалися в Автономній Республіці Крим, від суду, розташованого в Луцьку (пункт 64 рішення).

Проте, як наголошує Суд, в сукупності з безпідставним незабезпеченням безпосереднього допиту ОСОБА_9 означена ситуація призвела до того, що жодні з показань свідків, які були прямими доказами обвинувачення й безпосередньо пов`язаними між собою за змістом, під час судового розгляду не перевірялися (пункти 59, 74 рішення).

20. За таких обставин міжнародна судова установа встановила порушення справедливості судового провадження з огляду на те, що всі інші докази обвинувачення або становили загальну інформацію з чужих слів, або підтверджували лише можливість вчинення ОСОБА_1 злочину, тобто були непрямими (пункт 57 рішення).

Зокрема, як видно з вироку, в обґрунтування своїх висновків про винуватість ОСОБА_1 у привласненні та збуті екстракційного опію суд, крім свідчень зазначених вище осіб, послався на показання свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 про відомий їм із розмов між учасниками подій та від самого заявника факт придбання в нього наркотичного засобу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у (т. 6, а. с. 63, 94).

Крім цього, мотивуючи прийняте рішення, суд послався на показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , дані висновків судово-хімічних експертиз та інших документів про обставини вилучення в межах кримінальної справи, що перебувала у провадженні заявника, екстракційного опію, експертного дослідження й подальшого зберігання цього речового доказу у службовому кабінеті ОСОБА_1 , після чого маса наркотичного засобу в перерахунку на суху речовину зменшилася на 1209,85 г (т. 1, а. с. 65, 87, 88, 125; т. 6, а. с. 52-60, 75-80, 157-158).

21. З урахуванням зазначеного міжнародна судова установа акцентувала увагу, що вирішальне значення під час ухвалення обвинувального вироку мали показання свідків, яких суд безпосередньо не сприймав. Саме ці особи були безпосередніми учасниками подій, пов`язаних із підготовкою і вчиненням ОСОБА_1 злочинів (пункти 57, 58 рішення).

22. Дослідження на підставі статті 306 КПК 1960 року раніше даних свідчень не лише ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , а й ОСОБА_5 позбавило сторону захисту можливості взяти участь у допиті принаймні одного з цих свідків у межах змагальної судової процедури. Тоді як реалізація відповідного права забезпечила би підсудному та його захисникам можливість поставити свідкам запитання з урахуванням усіх інших доказів, наявних у розпорядженні сторін на час судового розгляду, з`ясувати чи уточнити обставини, що могли викликати сумніви, в тому числі зумовлені розбіжностями між свідченнями на різних стадіях процесу.

23. Проведення під час досудового слідства очних ставок між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , з урахуванням оголошення судом лише письмових протоколів цих слідчих дій, ЄСПЛ не визнав надійними та достатніми гарантіями забезпечення правильного розуміння судом змісту показань цих свідків (пункти 70, 73-75).

Очна ставка між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проводилася без відеофіксації, можливість якої передбачалася чинними на той час нормами статті 85-2 КПК 1960 року (т. 3, а. с. 76-78). Під час аналогічної слідчої дії між заявником і ОСОБА_6 відеозапис застосовувався (т. 3, а. с. 95-100). У протоколі очної ставки між ОСОБА_1 і ОСОБА_7 не відображено фіксування процесуальної дії в зазначений спосіб (т. 3, а. с. 111-114). Разом із тим, у матеріалах справи містяться касети з відеозаписами очних ставок як між заявником і ОСОБА_6 , так і між ОСОБА_1 і ОСОБА_7 . Однак відповідні відеозаписи в судовому засіданні не досліджувалися.

Водночас дослідження судом відеоматеріалів слідчих дій за участю свідків ЄСПЛ визнає одним із вагомих чинників, здатних урівноважити неможливість допиту цих осіб у судовому засіданні (пункти 44, 73 рішення). Адже такі матеріали значно підвищують надійність перевірки достовірності показань, оскільки дозволяють суду з максимальною точністю відтворити хід процесуальних дій і дослідити їх результати у формі, найбільше наближеній до безпосереднього сприйняття свідчень.

З огляду на викладене, як констатував Суд, обмеження у здійсненні прав сторони захисту у зв`язку з незабезпеченням допиту під час судового розгляду ключових свідків обвинувачення, зміст показань яких заявник категорично заперечував, не були компенсовані належними й достатніми процесуальними гарантіями, здатними забезпечити загальну справедливість судового провадження (пункти 65, 74-76).

Зазначене, за висновками міжнародної судової установи, було несумісним із вимогами пункту 1, підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції.

Спосіб виправлення допущених порушень

24. Як видно з матеріалів справи, у своїх апеляціях на вирок засуджений ОСОБА_1 та його захисники як на неповноту судового слідства й істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону посилалися, серед іншого, на незабезпечення судом першої інстанції безпосереднього допиту ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 6, а. с. 230-242, 250-261, 276-280). Крім цього, захисник Черніка С. В. у доповненнях до апеляції заявляла клопотання про проведення апеляційним судом часткового судового слідства і допит зазначених свідків (т. 6, а. с. 279, 280).

25. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 367, пунктом 1 частини другої статті 368 КПК 1960 року неповнота судового слідства, в тому числі зумовлена нездійсненням допиту певних осіб, виступала підставою для зміни або скасування вироку в апеляційному порядку.

Водночас суд апеляційної інстанції мав можливість усунути цей недолік шляхом проведення судового слідства на підставах і в порядку, встановлених частиною третьою статті 358, частиною п`ятою статті 362 цього Кодексу.

26. В ухвалі про залишення апеляції без задоволення відповідно до частини другої статті 377 КПК 1960 року мали бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

27. Незважаючи на допущену місцевим судом неповноту судового слідства й порушення вимог кримінально-процесуального закону у зв`язку з незабезпеченням допиту свідка ОСОБА_5 і недослідженням відеозаписів очних ставок за участю свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , апеляційний суд безпідставно не задовольнив клопотання захисника Черніки С. В. про проведення часткового судового слідства та не вжив заходів для виправлення помилки суду першої інстанції.

28. Всупереч вимогам частини другої статті 377 КПК 1960 року суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляції захисників без задоволення та визнаючи їх доводи щодо зазначених вище порушень необґрунтованими, не навів переконливих мотивів відповідних висновків, які б узгоджувалися з положеннями статей 257, 306 цього Кодексу щодо безпосередності, усності процесу й допустимості оголошення раніше даних свідком показань виключно в разі об`єктивної неможливості його явки.

29. Не дав належної оцінки аналогічним аргументам сторони захисту, що були наведені також у касаційних скаргах, і суд касаційної інстанції (т. 6, а. с. 308-328).

30. Для усунення встановлених ЄСПЛ порушень конвенційних прав ОСОБА_1 необхідно забезпечити допит свідків у судовому засіданні та/або перевірити за матеріалами справи їх показання, зафіксовані в інших джерелах. Однак Верховний Суд як суд права позбавлений процесуальних повноважень безпосередньо сприймати, досліджувати й оцінювати докази.

Апеляційний же суд як суд не лише права, а й факту відповідно до частини 3 статті 358 КПК 1960 року вправі провести повне або часткове судове слідство, в межах якого, зокрема, допитати свідків, дослідити документи та матеріали. Таким чином, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень, окреслених законом, доводами апеляцій і клопотаннями учасників процесу, має процесуальні можливості виправити недоліки провадження в місцевому суді, що призвели до порушення державою міжнародних зобов`язань.

31. Разом із тим направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, на переконання Великої Палати, не є необхідним та ефективним способом усунення допущених порушень. Адже наслідком такого процесуального рішення було б відновлення судового провадження в повному обсязі спочатку, що передбачало б необхідність повторного виклику й допиту всіх свідків, перевірки всіх документів та інших матеріалів справи. Натомість порушення процедури сприйняття й дослідження судом інших доказів, крім показань зазначених вище трьох свідків, ЄСПЛ не встановлено і з матеріалів справи не вбачається. За таких обставин призначення нового розгляду у місцевому суді може завдати шкоди інтересам кримінального судочинства, зокрема в частині дотримання розумних строків, а також реалізації засади безпосередності процесу, оскільки у зв`язку зі спливом тривалого часу після подій можливість забезпечення явки свідків до суду і відтворення ними обставин, що підлягають доказуванню, значно ускладнені.

32. Виходячи з наведеного, Велика Палата вважає, що виправлення констатованої ЄСПЛ невідповідності судового провадження вимогам статті 6 Конвенції можна здійснити шляхом нового апеляційного розгляду. Під час такого розгляду апеляційному суду необхідно з дотриманням норм процесуального права усунути порушення, зазначені в цій постанові, зокрема шляхом проведення судового слідства і допиту свідків та/або дослідження показань за матеріалами справи із джерел, здатних забезпечити найбільш повне й точне сприйняття їх змісту.

Зважаючи на викладене, керуючись статтями 400-21, 400-22 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвали Апеляційного суду Волинської області від 02 березня 2010 року та Верховного Суду України від 15 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати і направити справу на новий апеляційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

В. С. Князєв

Суддя-доповідач

Л. М. Лобойко

Судді:

Т. О. Анцупова

О. Р. Кібенко

С. В. Бакуліна

Н. П. Лященко

В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців Д. А. Гудима

В. В. Пророк Л. І. Рогач О. М. Ситнік О. С. Ткачук

В. І. Данішевська Ж. М. Єленіна

В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська

О. С. Золотніков

Джерело: ЄДРСР 91460943

[ANTIRAID]

Обмеження у здійсненні прав сторони захисту у зв`язку з незабезпеченням допиту під час судового розгляду ключових свідків обвинувачення, зміст показань яких заявник категорично заперечував, не були компенсовані належними й достатніми процесуальними гарантіями, здатними забезпечити загальну справедливість судового провадження.