Постанова ВС-КЦС щодо можливості звернення з позовом про стягнення коштів у разі невиконання мирової угоди

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 752/423/20

провадження № 61-19569св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2020 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Гуля В. В., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів (авансу) та штрафу за попереднім договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 листопада 2007 року між нею та ОСОБА_4 було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Адамською О. М. та зареєстрований у реєстрі за № 527, за умовами якого ОСОБА_4 зобов`язалася у строк не пізніше 23 квітня 2008 року продати, а вона зобов`язалася купити у ОСОБА_4 земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 .

На виконання умов вказаного попереднього договору вона сплатила ОСОБА_4 аванс у розмірі 114 000,00 дол. США. У пункті 4 попереднього договору сторонами погоджено, що той, хто необґрунтовано відмовиться від укладення договору купівлі-продажу у визначений у пункті 1 попереднього договору термін, повинен відшкодувати іншій стороні збитки, а саме у разі коли договір купівлі-продажу не відбудеться з вини покупця, сума авансу залишається у ОСОБА_4 , а якщо з вини продавця - то він зобов`язується повернути отриману в якості авансу суму та додатково сплатити штраф у розмірі 100 % суми авансу.

Однак ОСОБА_4 свої зобов`язання за попереднім договором не виконала, в установлений попереднім договором строк договір купівлі-продажу земельної ділянки вчинено не було, у зв`язку з чим було порушено права ОСОБА_1 .

У червні 2017 року вона звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення збитків у вигляді сплаченого авансу та штрафу у розмірі 100 % суми авансу, що становить 228 000,00 дол. США.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року у справі № 752/12388/17 було затверджено умови мирової угоди, укладеної між нею та ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення завданих збитків, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди про наступне:

1. Сторони домовляються між собою, що по даній мировій угоді відповідач відшкодовує позивачеві кошти, що становлять витрати по оплаті судового збору відповідно до квитанції про сплату судового збору, що додана до справи. Строк відшкодування встановлюється в тридцять календарних днів, перебіг якого починається наступного дня після визнання судом даної мирової угоди.

2. В свою чергу позивач відмовляється від своїх позовних вимог до відповідача щодо стягнення завданих збитків у вигляді сплаченого авансу та штрафу в розмірі 100% суми авансу, що загалом становить 228 000,00 дол. США.

3. Також Сторони домовились про те, що укладений між ними попередній договір від 04 листопада 2007 року, за яким відповідач зобов`язується продати земельну ділянку позивачу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визначену планом меж земельної ділянки за кадастровим номером: 90:051:0661 (відповідно до витягу від 18 листопада 2016 року новий кадастровий номер зазначеної ділянки: 8000000000:90:051:0666) є чинним, та усі зазначені в попередньому договорі умови зберігаються.

4. Також сторони домовились між собою, що усі домовленості між ними за попереднім договором від 07 листопада 2007 року будуть виконані у строк в тридцять календарних днів, перебіг якого починається наступного дня після визнання судом даної мирової угоди.

Разом з тим, незважаючи на умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року, ОСОБА_3 знову не виконала вимоги попереднього договору від 04 листопада 2007 року щодо укладення основного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_4 аванс у розмірі 114 000,00 дол. США та штраф у розмірі 114 000,00 дол. США.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів (авансу) та штрафу за попереднім договором закрито.

Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року затверджено умови мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , та закрито провадження у справі. З указаного вбачається, що цей позов заявлено з приводу спору між тими ж сторонами про той самий предмет і з тих саме підстав, за яким судом уже ухвалено судове рішення і це судове рішення набуло законної сили, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, оскільки суди дійшли помилкового висновку про тотожність підстав, зазначених заявником у позовній заяві, поданій у січні 2020 року, з підставами позову у справі № 752/12388/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що підставою позову у справі № 752/12388/17 було невиконання ОСОБА_3 умов попереднього договору від 04 листопада 2007 року щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки у строк до 23 квітня 2008 року, а підставою позову у цій справі є невиконання ОСОБА_3 умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року, щодо зобов`язання укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки протягом 30 календарних днів з моменту визнання судом мирової угоди.

Таким чином, у цій справі позивачем було заявлено нові підстави для звернення до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів за попереднім договором.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 листопада 2007 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Адамською О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 527, за умовами якого ОСОБА_4 зобов`язалася у строк не пізніше 23 квітня 2008 року продати, а ОСОБА_1 зобов?язалася купити у ОСОБА_4 земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 90:051:066Т.

На виконання умов вказаного попереднього договору ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_4 аванс у розмірі 114 000,00 дол. США.

У пункті 4 попереднього договору сторонами погоджено, що той, хто необґрунтовано відмовиться від укладення договору купівлі-продажу у визначений у пункті 1 попереднього договору термін, повинен відшкодувати іншій стороні збитки, а саме у разі коли договір купівлі-продажу не відбудеться з вини покупця, сума авансу залишається у ОСОБА_4 , а якщо з вини продавця, то вона зобов`язується повернути отриману в якості авансу суму та додатково сплатити штраф у розмірі 100 % суми авансу.

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення збитків у вигляді сплаченого авансу та штрафу у розмірі 100 % суми авансу, що становить 228 000,00 дол. США.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року у справі № 752/12388/17 було затверджено умови мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення завданих збитків, відповідно до умов якої сторони домовились про наступне:

1. Сторони домовляються між собою, що по даній мировій угоді відповідач відшкодовує позивачеві кошти, що становлять витрати по оплаті судового збору відповідно до квитанції про сплату судового збору, що додана до справи. Строк відшкодування встановлюється в тридцять календарних днів, перебіг якого починається наступного дня після визнання судом даної мирової угоди.

2. В свою чергу позивач відмовляється від своїх позовних вимог до відповідача щодо стягнення завданих збитків у вигляді сплаченого авансу та штрафу в розмірі 100% суми авансу, що загалом становить 228 000,00 дол. США.

3. Також Сторони домовились про те, що укладений між ними попередній договір від 04 листопада 2007 року, за яким відповідач зобов`язується продати земельну ділянку позивачу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визначену планом меж земельної ділянки за кадастровим номером: 90:051:0661 (відповідно до витягу від 18 листопада 2016 року новий кадастровий номер зазначеної ділянки: 8000000000:90:051:0666) є чинним, та усі зазначені в попередньому договорі умови зберігаються.

4. Також сторони домовились між собою, що усі домовленості між ними за попереднім договором від 07 листопада 2007 року будуть виконані у строк в тридцять календарних днів, перебіг якого починається наступного дня після визнання судом даної мирової угоди.

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з новим позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів (авансу) та штрафу за попереднім договором.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, вирішено питання щодо тотожного позову, який розглядається, тобто позову, в якому збігаються сторони, предмет і підстави.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення цивільної справи без винесення судового рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, наслідком якої є, за загальним правилом, неможливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. Ця форма закінчення цивільної справи застосовується у випадку, коли суд незаконно відкрив провадження у справі або коли продовження процесу стає явно неможливим або недоцільним.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, постановленого у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, випливає із сутності законної сили такого судового рішення, а саме його виключності.

Закриваючи провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що набрала законної сили ухвала суду про закриття провадження у справі, постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

З таким висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна з огляду на наступне.

Так, у справі № 752/12388/17 підставою позову ОСОБА_1 було зазначено невиконання ОСОБА_3 умов попереднього договору щодо укладення основного договору купівлі-продажу земельної ділянки у строк до 23 квітня 2008 року і, як наслідок, застосування пункту 4 попереднього договору від 04 листопада 2007 року, згідно з яким сторони домовилися про те, що той, хто необґрунтовано відмовиться від укладення договору купівлі-продажу у визначений у пункті 1 попереднього договору термін, повинен відшкодувати іншій стороні збитки, а саме у разі коли договір купівлі-продажу не відбудеться з вини ОСОБА_1 , сума авансу залишається у ОСОБА_4 , а якщо з вини ОСОБА_4 , то вона зобов`язується повернути отриману в якості авансу суму та додатково сплатити штраф у розмірі 100 % суми авансу.

В указаній справі ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року затверджено умови мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , в якій сторонами, зокрема, було погоджено, що укладений між ними попередній договір від 04 листопада 2007 року є чинним, та усі зазначені в попередньому договорі умови зберігаються. Крім того, сторони дійшли згоди, що усі домовленості між ними за попереднім договором від 07 листопада 2007 року будуть виконані у строк в тридцять календарних днів, перебіг якого починається наступного дня після визнання судом даної мирової угоди.

Таким чином, у мировій угоді сторонами було продовжено строк дії попереднього договору та погоджено новий строк укладення основного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Разом з тим, у строк, визначений у мировій угоді, яка затверджена ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року у справі № 752/12388/17, договір купівлі-продажу земельної ділянки сторонами укладений не був, тому у січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом про стягнення з ОСОБА_4 авансу у розмірі 114 000,00 дол. США та штрафу у розмірі 114 000,00 дол. США, при цьому підставою позову вже було зазначено неукладення основного договору купівлі-продажу у строк, погоджений сторонами у мировій угоді.

З указаного вбачається, що підстави позову у цивільній справі № 752/12388/17 та у справі, яка переглядається, не є ідентичними, оскільки спір виник з інших підстав, тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про закриття провадження у справі є помилковим.

У частинах третій, четвертій статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі з порушенням вимог процесуального права, а саме пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, то це відповідно до статей 406, 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:

Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович

Джерело: ЄДРСР 96498401
 

[ANTIRAID]

Це наша справа. Суд зазначив, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, вирішено питання щодо тотожного позову, який розглядається, тобто позову, в якому збігаються сторони, предмет і підстави.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, постановленого у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, випливає із сутності законної сили такого судового рішення, а саме його виключності.