Постанова ВП ВС про відсутність підстав поновлення строку на апеляційне оскарження після пропуску річного строку для цього позивачем

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

25 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 490/9587/18
Провадження № 14-29цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула справу за скаргою ОСОБА_1 на дії і бездіяльність державного виконавця, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21 червня 2023 року у складі колегії суддів Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця щодо належного здійснення виконавчих дій та вжиття заходів для виявлення належного боржнику ОСОБА_2 , який не бажає виконувати свій батьківський обов`язок щодо сплати аліментів, приховує розмір свого доходу та належне йому майно, майна та розміру фактично отриманих ним доходів.

Місцевий суд у вересні 2021 року закрив провадження у справі за скаргою у зв`язку з відсутністю предмета оскарження.

Заявниця не погодилася з ухвалою місцевого суду та в червні 2023 року звернулася з апеляційною скаргою та заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивуючи заяву тим, що ані поштою, ані через систему «Електронний суд» копію ухвали суду першої інстанції від 27 вересня 2021 року не отримувала.

Суд апеляційної інстанції ухвалою від 21 червня 2023 року відмовив у відкритті апеляційного провадження з тих підстав, що апеляційна скарга подана після спливу одного року, а виключні випадки, передбачені частиною другою статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відсутні.

Заявниця оскаржила цю ухвалу в касаційному порядку. Стверджувала, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги факту неповідомлення заявниці про проведення судового засідання та ухвалення судового рішення, факту отримання заявницею копії оскарженої ухвали місцевого суду лише після неодноразових звернень через два роки, факту відсутності в системі «Електронний суд» будь-якої інформації та матеріалів щодо провадження за розглядом скарги ОСОБА_1 . Ці факти, на думку заявниці, призвели до пропуску строку на апеляційне оскарження та вказують на поважність пропуску цих строків.

У справі перед Великою Палатою Верховного Суду порушено питання розкриття змісту поняття «учасник, не повідомлений про розгляд справи» частини другої статті 358 ЦПК України.

Зміст скарги

1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєвої Н. М., заінтересована особа - ОСОБА_2 .

2. Скаргу мотивувала тим, що на примусовому виконанні в Інгульському відділі державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває зведене виконавче провадження за виконавчим листом від 10 грудня 2019 року № 2/490/3051, виданим Центральним районним судом м. Миколаєва, про стягнення з ОСОБА_2 на її користь коштів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/10 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 листопада 2018 року і до закінчення нею навчання, але не більше ніж до 23 років, та з виконання судового наказу від 11 грудня 2018 року № 2-н/490/1057/2018, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 на її користь коштів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19 листопада 2018 року і до досягнення ними повноліття.

3. Зазначила, що боржник ОСОБА_2 не виконує свого батьківського обов`язку щодо сплати аліментів, приховує розмір свого доходу та належне йому майно.

4. Послалася на те, що головний державний виконавець Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєва Н. М. на порушення положень Закону України «Про виконавче провадження» не виконує своїх обов`язків щодо належного здійснення виконавчих дій, зокрема не вжила заходів щодо виявлення належного боржнику майна та розміру фактично отриманих ним доходів. Ця бездіяльності державного виконавця порушує її права.

5. Просила визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєвої Н. М. щодо невиконання визначених Законом України «Про виконавче провадження» виконавчих дій, направлених на примусове виконання судового наказу від 11 грудня 2018 року № 2-н/490/1057/2018, і зобов`язати головного державного виконавця усунути порушення шляхом вжиття заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», направлених на повне примусове виконання вказаного судового наказу.

Зміст ухвали суду першої інстанції

6. Ухвалою від 27 вересня 2021 року Центральний районний суд м. Миколаєва закрив провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєвої Н. М.

7. Місцевий суд виходив з того, що на час розгляду районним судом скарги відсутній предмет оскарження, оскільки виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 2-н/490/1057/2018 закінчено у зв`язку з відкликанням судом виконавчого документа.

Зміст постанови апеляційного суду

8. На ухвалу місцевого суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка надійшла до суду 12 червня 2023 року.

9. Також звернулася із заявою про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, яку мотивувала тим, що про постановлення ухвали суду першої інстанції від 27 вересня 2021 року дізналася лише 25 травня 2023 року.

10. Ухвалою від 12 червня 2023 року Миколаївський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2021 року лишив без руху. Витребував із Центрального районного суду м. Миколаєва справу № 490/9587/18.

11. Ухвалою від 21 червня 2023 року Миколаївський апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2021 року.

12. Ухвалу мотивував тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Отже, підлягають застосуванню положення частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки річний строк, визначений цією процесуальною нормою, є присічним і не може бути поновленим.

13. Дійшов висновку, що ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи місцевим судом, оскільки це провадження суд відкрив за її скаргою і її належним чином повідомляли про дати судових засідань 12 квітня та 07 червня 2021 року.

14. Аналізуючи наслідки неповідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 27 вересня 2021 року, апеляційний суд зазначив, що як неповідомлення особи про розгляд справи розуміють випадки, коли учасник справи взагалі жодним чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Отже, до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо у цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

15. Ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд виходив з правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19).

Зміст вимог касаційної скарги

16. 21 липня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу і, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зміст ухвали суду касаційної інстанції

17. Ухвалою від 11 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі та витребував її із Центрального районного суду м. Миколаєва.

18. У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

19. Ухвалою від 11 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу за скаргою призначив до розгляду.

20. Ухвалою від 20 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

21. Ухвалою від 19 лютого 2024 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої, п`ятої статті 403 ЦПК України:

- для відступу від висновків касаційних судів, у яких ідеться про те, що сама лише обізнаність про судову справу (провадження) є достатньою підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження за пропуском річного строку на оскарження судових рішень, а саме: ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № Б-24/129-08, постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі № 340/3/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 214/63/20, від 14 вересня 2023 року у справі № 240/6538/20);

- для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики у зв`язку з тим, що ця справа містить виключну правову проблему.

22. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначила таке.

23. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

24. За загальним правилом, викладеним у частині першій статті 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Із цього правила щодо початку перебігу строку встановлено виняток: якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

25. У частині третій статті 272 ЦПК України встановлено, що в разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення.

26. Об`єднана палата зазначила, що визначальним для унормування початку перебігу строку на апеляційне оскарження є наявність повного судового рішення.

27. Виходила з того, що законодавець урахував імовірність виникнення проблем з фактичним отриманням судового рішення. Частина друга статті 354 ЦПК України встановлює додаткові гарантії забезпечення доступності апеляційного провадження у зв`язку з можливим пропуском учасником справи строку на апеляційне оскарження внаслідок затримки одержання повного рішення.

28. Послалася на те, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

29. Зазначила, що за частиною третьою статті 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

30. Виходила з того, що частина друга статті 358 ЦПК України встановлює, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи.

31. Дійшла висновку про те, що в межах річного строку з дня складення повного судового рішення може бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким особам, які подали апеляційну скаргу, а особам, не повідомленим про розгляд справи, - і поза межами річного строку.

32. Зазначила, що річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.

33. Об`єднана палата вважає, що ця норма застосовується виключно в кореспонденції з нормою частини третьої статті 354 ЦПК України, в якій ідеться про інші поважні причини. Якщо ж учасник справи, хоча й не був повідомлений, але рішення отримав, він має право на поновлення строку, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (частина друга статті 354 ЦПК України).

34. Послалася на те, що строк як визначений наперед момент або відрізок часу обмежує дію у часі суб`єктивних прав та обов`язків.

35. Дійшла висновку, що таким чином законодавець установив часові процесуальні фільтри для реалізації права апеляційного оскарження судового рішення.

36. Зазначила, що аналогічні (уніфіковані) норми містяться у Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і Господарському процесуальному кодексі України (далі - ГПК України).

37. Це процесуальне питання не було предметом перегляду Великою Палатою Верховного Суду з початку її процесуальної діяльності.

38. Об`єднана палата послалася на те, що практика вирішення касаційними судами спірного питання різниться.

39. Так, в ухвалі від 19 січня 2024 року у справі № Б-24/129-08 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що скаржник пропустив строк апеляційного оскарження ухвали та постанови місцевого господарського суду на чотирнадцять років. Як керівник та засновник юридичної особи скаржник повинен був опікуватися станом справ у товаристві, зокрема отримувати інформацію з відкритих джерел (Єдиного державного реєстру судових рішень і Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), та міг дізнатися про наявність судових справ і судових рішень відносно товариства та підстав припинення юридичної особи і не був позбавлений права оскаржити це судове рішення в апеляційному порядку в установлений законом строк, проте своїм правом не скористався. Отже, подання апеляційної скарги в установлений законом строк залежало виключно від волевиявлення скаржника, тобто мало суб`єктивний характер.

Ураховуючи те, що апеляційна скарга подана поза межами присічного строку, встановленого частиною другою статті 261 ГПК України, а доказів на обґрунтування виключних випадків пропуску строку на звернення з апеляційною скаргою, зазначених у статті 261 ГПК України, заявник не навів (як учасник справи не був повідомлений про розгляд справи, не був обізнаний про ухвалене рішення суду, не був залучений до справи як керівник, не був повідомлений про розгляд справи в силу перебування за межами України на лікуванні), суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 261 ГПК України, для прийняття апеляційної скарги, поданої після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, до розгляду.

40. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 листопада 2023 року у справі № 905/9027/132 міститься висновок про те, що направлення судом оскарженої ухвали іншій юридичній особі відповідно до частини другої статті 261 ГПК України не є випадком, за наявності якого апеляційний суд після спливу одного року з дня постановлення оскарженої ухвали поновлює строк на її оскарження, проте встановлення апеляційним судом таких обставин (останній в оскарженій ухвалі послався на рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення) повиннке мати наслідком належне дослідження матеріалів справи щодо повідомлення саме ТОВ «НВО «Червоний металіст» про розгляд скарги, а також про направлення судом першої інстанції оскарженої ухвали саме цій юридичній особі (скаржнику).

Це, у свою чергу, мало спонукати апеляційний суд перевірити та надати оцінку наявності / відсутності підстав для застосування до такої апеляційної скарги наслідків, передбачених частиною другою статті 261 ГПК України, а саме встановлення / невстановлення випадків, передбачених пунктами 1, 2 вказаної норми, наявність яких надає право на поновлення строку апеляційного оскарження, зокрема якщо апеляційну скаргу подано особою, не повідомленою про розгляд справи.

41. Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2023 року у справі № 752/6166/17, від 18 серпня 2023 року у справі № 32/257-10, від 20 квітня 2023 року у справі № 9/41 містять висновок про те, що системний аналіз статті 261 ГПК України свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, звільняє її від безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченої частиною другою статті 261 цього Кодексу, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Проте в такому випадку особа не звільняється від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими нормами ГПК України.

42. Залишаючи без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 299 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 01 лютого 2024 року у справі № 340/3/20 зауважив, що встановлений річний строк у вказаній вище правовій нормі процесуального закону є присічним, таким, що не може бути поновлений, отже, правила частини другої статті 299 КАС України, які передбачають обов`язок, а не право суду відмовити у відкритті апеляційного провадження, не підлягають обмеженню в застосуванні та розширеному тлумаченню.

Законодавець, установивши виняток із зазначеного правила, згідно з яким річний строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, якщо апеляційну скаргу подано суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки, виходив, зокрема, з безпосередньої обізнаності учасника справи - суб`єкта владних повноважень з наявністю відповідного судового провадження, а не з факту надіслання копії судового рішення, яким розгляд справи закінчено.

Оскільки відповідач подав апеляційну скаргу після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а також був обізнаний про наявність судового провадження у цій справі, то винятки, за яких пропущений строк може бути поновлено, на відповідача не поширюються.

43. Також об`єднана палата Касаційного цивільного суду зазначила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 214/63/20 констатував, що установлений річний строк у вказаній правовій нормі процесуального закону є присічним, таким, що не може бути поновлений, а тому правила частини другої статті 299 КАС України, які передбачають обов`язок, а не право суду відмовити у відкритті апеляційного провадження, не підлягають обмеженню в застосуванні та розширеному тлумаченню. Це правило стосується випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень. Водночас із зазначеного правила існує виняток, згідно з яким річний строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, якщо апеляційну скаргу подано суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки. При цьому законодавець, установивши зазначений виняток, виходив, зокрема, з безпосередньої обізнаності учасника справи - суб`єкта владних повноважень з наявністю відповідного судового провадження, а не з факту повідомлення його про дату, час і місце судового засідання чи надіслання копії судового рішення, яким розгляд справи закінчено.

44. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 240/6538/20 дійшов висновку про те, що із правила, передбаченого частиною другою статті 299 КАС України, існує виняток, згідно з яким річний строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, якщо апеляційну скаргу подано суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки. При цьому законодавець, установивши зазначений виняток, виходив, зокрема, з безпосередньої обізнаності учасника справи - суб`єкта владних повноважень з наявністю відповідного судового провадження, а не з факту повідомлення його про дату, час і місце судового засідання чи надіслання копії судового рішення, яким розгляд справи закінчено.

Зазначивши, що відповідач був обізнаний про наявність провадження у справі в суді першої інстанції (направлено копію ухвали суду про відкриття провадження у справі разом із судовою повісткою; до суду надійшли: відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив), а також про наявність рішення суду першої інстанції (наявні докази про вручення копії судового рішення), Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, яка подана суб`єктом владних повноважень після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

45. У постановах Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) міститься висновок про те, що під неповідомленням особи про розгляд справи в контексті частини другої статті 358 ЦПК України слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі жодним чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду.

46. Проте до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріали справи безспірно підтверджують факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

47. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зазначила, що процесуальні фільтри доцільні з точки зору ефективності законодавства, їх встановлення має ґрунтуватись на практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Важливо враховувати правові позиції ЄСПЛ в аспекті доступності правосуддя, зокрема, при запровадженні процесуальних фільтрів прийнятності заяви, про які зазначено вище.

48. Вважає, що необхідність встановлення процесуальних строків випливає з вимог статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

49. Послалася на те, що процесуальний строк - це встановлений законом або призначений судом (суддею) проміжок часу чи момент у часі, протягом якого чи до якого судовий орган (суддя) або інші учасники судового процесу мають право або зобов`язані вчинити певну процесуальну дію або сукупність таких дій.

50. Зазначила, що поновленням процесуального строку є відновлення судовим органом (суддею) права на вчинення процесуальної дії, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними.

51. Виходила з того, що суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. Поновлення процесуального строку означає, що суд надає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення особа пропустила. Тобто поновлення строку не означає, що його перебіг продовжується.

52. Зауважила, що можливість поновлення процесуального строку пов`язується з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Суд має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про поновлення строку. Заявник повинен у заяві обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами подання доказів, встановленими ЦПК України. У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

53. Виходила з того, що поважність причин пропуску строку є оціночною категорією і встановлюється на розсуд суду. Визнаючи причини пропуску поважними чи неповажними, суд має оцінити їх у кожній конкретній ситуації виходячи з обставин справи та обставин пропуску, які мають об`єктивно перешкоджати особі виконати процесуальну дію у встановлений строк, та вимог статті 6 Конвенції про забезпечення права на справедливий суд.

54. Отже, об`єднана палата Касаційного цивільного суду зазначила, що визнання причин пропуску строку поважними відноситься до дискреційних повноважень суду. Водночас це дискреційне повноваження певним чином обмежив процесуальний закон.

55. По-перше, право учасника справи, який отримав судове рішення, хоча й не був повідомлений про розгляд справи, на поновлення строку виокремлено від інших поважних причин та не залежить від розсуду суду, а лише обумовлюється поданням апелянтом відповідної заяви про поновлення строку. Якщо така заява подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду (який визначається відповідно до частини шостої статті 272 ЦПК України), суд має поновити строк на подання апеляційної скарги. В іншому випадку суд діє відповідно до статей 357, 358 ЦПК України.

56. По-друге, випадок, коли учасник справи не був повідомлений про розгляд справи і не отримав судове рішення, слід вважати як пропуск строку з інших поважних причин і застосовувати до нього правило частини третьої статті 354 ЦПК України в сукупності з пунктом 1 частини другої статті 358 цього Кодексу, тобто без застосування річного преклюзивного строку. У цьому випадку питання про проміжок часу, що минув з дня складення повного тексту судового рішення, протягом якого можна поновити строк на подання апеляційної скарги, суд має вирішити на власний розсуд, реалізуючи своє дискреційне повноваження.

57. Питання про те, який зміст законодавець вклав у поняття «учасник, не повідомлений про розгляд справи», слід вирішувати у зв`язку з метою, з якою він встановив обмеження в часі щодо права на подання апеляційної скарги та винятки із цього обмеження.

58. Для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, без ознайомлення з ним неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги.

59. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що не відповідає змісту пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України висновок про те, що: а) під неповідомленням особи про розгляд справи слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду; і що: б) до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріали справи безспірно підтверджують факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

60. При цьому слід враховувати особливості судового засідання з розгляду справи по суті, яке має закінчитися процесуальним результатом ухвалення судового рішення по суті (або закриття провадження у справі).

61. Отже, об`єднана палата вважає, що в разі подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи, слід вважати, що учасник справи не був повідомлений про судове засідання, в якому відбувся розгляд справи по суті. Тобто суд не забезпечив право учасника справи на участь у справі на стадії розгляду справи по суті.

62. На думку колегії суддів об`єднаної палати, правильним є таке тлумачення і застосування частини другої статті 358 ЦПК України: коли йдеться про подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи, слід вважати, що учасник справи не був повідомлений про судове засідання, в якому відбувся розгляд справи по суті.

63. Ухвалою від 09 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу за скаргою ОСОБА_1 на дії і бездіяльність державного виконавця, заінтересована особа - ОСОБА_2 , на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

64. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 послалася на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про належне повідомлення її місцевим судом про дату, час та місце розгляду справи, оскільки у справі немає доказів отримання нею повісток.

65. На думку заявниці, суд першої інстанції не вніс інформацію до системи «Електронний суд». Після початку війни вона вимушено вивезла дітей у безпечне місце, оскільки квартира, в якій вони проживали, була пошкоджена. Копію рішення місцевого суду вона не отримувала, суд їй його не надсилав.

66. Виходила з того, що суд першої інстанції про розгляд скарги в суді 27 вересня 2021 року її не повідомив та розглянув справу за її відсутності, що унеможливлює застосування апеляційним судом положень частини другої статті 358 ЦПК України.

Позиція інших учасників процесу

67. У вересні 2023 року заступник начальника Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржена постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою.

68. Вважає, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують і на їх законність не впливають.

69. Також вважає, що заявниця обізнана про розгляд справи судом першої інстанції, її належним чином повідомляли про судові засідання, призначені на 12 квітня та 07 червня 2021 року. Отже, немає виключного випадку, передбаченого вимогами частини другої статті 358 ЦПК України, для відкриття апеляційного провадження у разі спливу одного року після складення повного тексту рішення суду.

70. 04 жовтня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли додаткові пояснення від ОСОБА_1 , в яких заявниця підтримала вимоги касаційної скарги

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи касаційним судом

71. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України.

72. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

73. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

74. Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

75. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожна особа має право на справедливий та публічний розгляд своєї справи в розумний термін незалежним і неупередженим судом, який визначений законом, що вирішить будь-які цивільні суперечки або встановить обґрунтованість будь-яких кримінальних обвинувачень, які проти неї висунуті.

76. Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується пунктом 1 статті 6, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав («Белеш та інші проти Чеської Республіки», § 49).

77. Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його «цивільних прав та обов`язків». Таким чином, у пункті 1 статті 6 Конвенції представлено «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле («Голдер проти Сполученого Королівства», § 36).

78. «Право на суд» та право на доступ до суду не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав («Де Жуфр де ла Прадель проти Франції», § 28, і «Станєв проти Болгарії», § 229).

79. Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

80. Аналогічні за змістом норми містяться в ГПК України (стаття 4), КАС України (стаття 5).

81. Стаття 354 ЦПК України передбачає, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Частина третя статті встановлює, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

82. За частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1. подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;

2. пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

83. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, крім пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України, словосполучення «повідомлення про розгляд справи» використовується лише в одній нормі цього Кодексу, а саме у статті 468 «Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду».

За змістом цієї норми процесуального права клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено, зокрема, якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;

84. В іншій послідовності цей термін зустрічається в частині другій статті 54 ЦПК України: «У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони».

85. У решті випадків законодавець у ЦПК України вживає словосполучення: «повідомлена про дату, час і місце розгляду справи» (частина третя статті 466); «повідомлені про судове засідання» (частина третя статті 233); «повідомлені про дату, час та місце судового засідання» (частина четверта статті 270; частина третя статті 271; частина друга статті 450); «повідомлення про дату, час і місце судового засідання» (частина друга статті 223; частина четверта статті 440); «повідомляються про дату, час і місце судового засідання» (частина третя статті 118); «...повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання» (частина друга статті 128).

86. Системно аналізуючи положення ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи.

87. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

88. Стаття 17 ЦПК України містить норму, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

89. Склад учасників справи визначається статтею 42 ЦПК України. Зокрема, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. У наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

90. Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, адже без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги.

91. Разом з тим слід відмітити, що позивач (заявник,третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.

92. ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

93. Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.

94. Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

95. Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання Великої Палати Верховного Суду, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).

96. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження.

Щодо відступу від висновку Верховного Суду

97. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків касаційних судів, в яких йдеться про те, що сама лише обізнаність про судову справу (провадження) є достатньою підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження за пропуском річного строку на оскарження судових рішень. Зокрема, висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № Б-24/129-08, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі № 340/3/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 214/63/20, від 14 вересня 2023 року у справі № 240/6538/20.

98. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

99. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 рокуу справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40)].

100. Так, в ухвалі від 19 січня 2024 року у справі № Б-24/129-08 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що скаржник пропустив строк апеляційного оскарження ухвали та постанови місцевого господарського суду чотирнадцять років. Як керівник та засновник юридичної особи ОСОБА_1 повинен був опікуватися станом справ у товаристві, зокрема отримувати інформацію з відкритих джерел (Єдиного державного реєстру судових рішень та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), та міг дізнатися про наявність судових справ та судових рішень відносно товариства та підстав припинення юридичної особи і не був позбавлений права оскаржити це судове рішення в апеляційному порядку в установлений законом строк, проте своїм правом не скористався. Отже, подання апеляційної скарги в установлений законом строк залежало виключно від волевиявлення скаржника, тобто мало суб`єктивний характер.

Ураховуючи те, що апеляційна скарга подана поза межами присічного строку, встановленого частиною другою статті 261 ГПК України, а доказів на обґрунтування виключних випадків пропуску строку на звернення з апеляційною скаргою, зазначених у статті 261 ГПК України, заявник не навів (як учасник справи не був повідомлений про розгляд справи, не був обізнаний про ухвалене рішення суду, не був залучений до справи як керівник, не був повідомлений про розгляд справи в силу знаходження за межами України на лікуванні), суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 261 ГПК України, для прийняття апеляційної скарги, поданої після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, до розгляду.

101. Залишаючи без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 299 КАС України, Верховний Суд у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі № 340/3/20 зауважив, що встановлений річний строк у вказаній вище правовій нормі процесуального закону є присічним, таким, що не може бути поновлений, отже, правила частини другої статті 299 КАС України передбачають обов`язок, а не право суду відмовити у відкритті апеляційного провадження, не підлягають обмеженню в застосуванні та розширеному тлумаченню.

Законодавець, установивши виняток із зазначеного правила, згідно з яким річний строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, якщо апеляційну скаргу подано суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки, виходив, зокрема, з безпосередньої обізнаності учасника справи - суб`єкта владних повноважень з наявністю відповідного судового провадження, а не з факту надіслання копії судового рішення, яким розгляд справи закінчено.

Оскільки апеляційна скарга подана відповідачем після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а також ураховуючи його обізнаність про наявність судового провадження у цій справі, винятки, за яких пропущений строк може бути поновлено, на відповідача не поширюються.

102. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 214/63/20 констатував, що установлений річний строк у вказаній правовій нормі процесуального закону є присічним, таким, що не може бути поновлений, а тому правила частини другої статті 299 КАС України передбачають обов`язок, а не право суду відмовити у відкритті апеляційного провадження, не підлягають обмеженню в застосуванні та розширеному тлумаченню. Це правило стосується випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень. Водночас із зазначеного правила існує виняток, згідно з яким річний строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, якщо апеляційну скаргу подано суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки. При цьому законодавець, установивши зазначені винятки, виходив, зокрема, з безпосередньої обізнаності учасника справи - суб`єкта владних повноважень з наявністю відповідного судового провадження, а не з факту повідомлення його про дату, час і місце судового засідання чи надіслання копії судового рішення, яким розгляд справи закінчено.

103. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 240/6538/20 дійшов висновку про те, що із правила, передбаченого частиною другою статті 299 КАС України, існує виняток, згідно з яким річний строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, якщо апеляційну скаргу подано суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки. При цьому законодавець, установивши зазначені виключення, виходив, зокрема, з безпосередньої обізнаності учасника справи - суб`єкта владних повноважень з наявністю відповідного судового провадження, а не з факту повідомлення його про дату, час і місце судового засідання чи надіслання копії судового рішення, яким розгляд справи закінчено.

Зазначивши, що відповідач був обізнаний про наявність провадження у справі в суді першої інстанції (направлено копію ухвали суду про відкриття провадження у справі разом з судовою повісткою; до суду надійшли: відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив), а також про наявність рішення суду першої інстанції (наявні докази про вручення копії судового рішення), Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, яка подана суб`єктом владних повноважень після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

104. Ухвала об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про передачу справи не містить фактів на підтвердження неефективності, неясності, неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості або помилковості тлумачення словосполучення «особа, яка не повідомлена про розгляд справи», яке склалося у Верховному Суді, а також зміни суспільного контексту, через які застосований у наведених судових рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

105. Виходячи з висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у мотивувальній частині цієї постанови, підстав для відступу від правового висновку, що міститься у наведеній ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № Б-24/129-08 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі № 340/3/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 214/63/20, від 14 вересня 2023 року у справі № 240/6538/20, на які послалася колегія суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, немає.

Щодо суті касаційної скарги

106. ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» 03 серпня 2020 року звернулася до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєвої Н. М. за участі заінтересованої особи - боржника ОСОБА_2 .

107. Ухвалою від 30 грудня 2020 року Центральний районний суд м. Миколаєва прийняв до провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, призначив судове засідання у справі на 12 квітня 2021 року на 15 год 00 хв.

108. Про дату та час судового засідання ОСОБА_1 повідомлена належним чином, що підтверджується розпискою (а. с. 131, т. 1).

109. За довідкою секретаря судового засідання від 12 квітня 2021 року справа відкладена на 07 червня 2021 року (а. с. 136, т. 1).

110. Про дату та час судового засідання ОСОБА_1 повідомлена належним чином, що підтверджується розпискою (а. с. 137, т. 1).

111. За довідкою секретаря судового засідання від 07 червня 2021 року справа відкладена на 27 вересня 2021 року (а. с. 139, т. 1).

112. У справі наявна копія судової повістки про призначення справи на 27 вересня 2021 року, яка була направлена сторонам за адресами, зазначеними в скарзі.

113. Центральний районний суд м. Миколаєва 07 червня 2021 року в підсистемі «Електронний суд» вніс дату слухання справи на 27 вересня 2021 року, яка доставлена до електронного суду 08 червня 2021 року.

114. За неявкою сторін у судове засідання, суд вирішив розглядати справу за відсутності сторін.

115. Ухвалою від 27 вересня 2021 року Центральний районний суд м. Миколаєва закрив провадження за скаргою ОСОБА_1 .

116. Копію ухвали від 27 вересня 2021 року Центральний районний суд м. Миколаєва вніс в підсистему «Електронний суд», яка доставлена до електронного суду 27 вересня 2021 року, та надіслав сторонам шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення (а. с. 145, т. 1).

117. Частиною шостою статті 128 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, визначено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

118. Відповідно до підпункту 15.1 пункту 15 частини першої розділу VII «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

119. Відповідно до підпункту 15.3 пункту 15 частини першої розділу VII «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі.

120. Згідно із частиною п`ятою статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

121. Частина сьома статті 14 ЦПК України визначає, що особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом.

122. 01 грудня 2018 року в газеті «Голос України» та на офіційному вебпорталі «Судова влада України» Державна судова адміністрація України оголосила про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

123. Наказом від 22 грудня 2018 року № 628 «Про проведення тестування підсистеми «Електронний суд» у місцевих та апеляційних судах» Державна судова адміністрація України запровадила тестовий режим експлуатації підсистеми «Електронний суд» у всіх місцевих та апеляційних судах України, Касаційному адміністративному суді (пілотних судах).

124. Надалі наказом від 01 червня 2020 року № 247 «Про запровадження в дослідну експлуатацію підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет» Державна судова адміністрація України визнала таким, що втратив чинність, наказ Державної судової адміністрації від 22 грудня 2018 року № 628 зі змінами до нього та запровадила з 01 червня 2020 року в дослідну експлуатацію підсистеми «Електронний суд» та «Електронний кабінет» (далі - Підсистеми) у всіх місцевих та апеляційних судах України (крім Київського апеляційного суду) та Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду (далі - пілотні суди).

125. Пункт 2 цього наказу передбачає, що пілотним судам у ході проведення дослідної експлуатації Підсистем слід керуватися вимогами, визначеними в Положенні про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженому рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (із змінами), у частині функціонування Підсистем.

126. За пунктом 2.3 рішення Ради суддів України від 12 квітня 2018 року № 16 ряд норм Положення, в тому числі і розділ XI (підсистема «Електронний суд»), набирають чинності та можуть використовуватись у тестовому режимі виключно для судів, визначених пілотними згідно з відповідним наказом Державної судової адміністрації України.

127. Учасник судового процесу за допомогою сервісу Електронного суду може додатково отримувати вебпосилання на тексти всіх сформованих судом процесуальних документів по справі, в якій він бере участь: судові рішення, судові повістки, виклики тощо; інформацію про отримані та зареєстровані вхідні документи у справі разом з документами в електронному форматі; інформацію про отримані документи по справі від інших учасників разом з документами в електронному форматі; електронні документи, що спричинили зміну стану розгляду справи, протоколи автоматизованого розподілу, тощо.

128. В Електронному кабінеті учасника судового процесу відображається також календар подій по судовій справі.

129. Отже, суд направив судову повістку про виклик на 27 вересня 2021 року та копію ухвали про закриття провадження у справі в підсистему «Електронний суд», які додатково надсилалися користувачу у вигляді повідомлення на електронну пошту, яка зазначається користувачем у профілі його Електронного кабінету.

130. Наведене свідчить про те, що ОСОБА_1 була повідомлена належним чином про розгляду справи у судовому засіданні 27 вересня 2021 року, у якому постановлено ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження, та отримала копію ухвали місцевого суду 27 вересня 2021 року.

131. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо відсутності інформації в підсистемі «Електронний суд» у справі за її скаргою за провадженням № 4-с/490/47/2021.

132. Згідно із загальнодоступними даними з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва надіслана для оприлюднення 27 вересня 2021 року, зареєстрована 27 вересня 2021 року, забезпечено надання загального доступу 28 вересня 2021 року.

133. Отже, у заявниці була об`єктивна можливість ознайомитися з ухвалою в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

134. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність справи у суді, оскільки провадження відкрито за її скаргою, а також була повідомлена належним чином про дату та час судового засідання, у якому постановлено ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження, а також отримала копію ухвали місцевого суду про закриття провадження у строк, визначений чинним процесуальним законодавством.

135. З огляду на наведене відсутні підстави вважати, що права заявниці ОСОБА_1 на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеними.

136. Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

137. На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

138. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії», заява № 11681/85, пункт 35, від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06).

139. Заявник із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи. У разі відсутності обставин непереборної сили, ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу судового провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.

140. Так, ОСОБА_1 протягом тривалого періоду не проявляла інтересу до розгляду судом ініційованої нею ж скарги та лише у заяві від 26 жовтня 2022 року, направленій електронною поштою, просила суд відкласти всі судові засідання у справі № 490/9587/18 до закінчення війни (а. с. 189, 190, т. 2).

141. Лише 24 березня 2023 року ОСОБА_1 направила електронною поштою до Центрального районного суду м. Миколаєва звернення щодо стадії розгляду її скарги (а. с. 193, 194, 195, т. 2).

142. 21 травня 2023 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Центрального районного суду м. Миколаєва щодо стадії розгляду її скарги. Відповідь просила направити їй електронною поштою (а. с. 197, 198, т. 2).

143. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ОСОБА_1 особисто отримала скаргу ОСОБА_2 у листопаді 2021 року (а. с. 175, т. 1), зверталася неодноразово із заявами, надавала додаткові пояснення в межах провадження за скаргою ОСОБА_2 та була присутня в судовому засіданні 14 лютого 2022 року (а. с. 138-144, т. 2).

144. Наведене свідчить про те, що у заявниці була можливість з вересня 2021 року аж до лютого 2022 року поцікавитися провадженням в ініційованій нею ж справі.

145. Листом від 23 травня 2023 року суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Шолох Л. М. повідомила ОСОБА_1 про те, що у неї в провадженні перебуває скарга ОСОБА_2 , розгляд якої призначено на 14 липня 2023 року. Проте скарга ОСОБА_1 в провадженні судді не перебуває.

146. 13 червня 2023 року ОСОБА_1 повідомила місцевий суд про відсутність у підсистемі «Електронний суд» матеріалів провадження № 4-с/490/47/2021 за її скаргою.

147. Проте, за даними підсистеми «Електронний суд», у провадженні № 4/490/47/2021 за скаргою ОСОБА_1 наявні інформація щодо руху справи, дати призначених судових засідань та ухвала місцевого суду про закриття провадження у справі.

148. 09 червня 2023 року ОСОБА_1 направила електронною поштою на адресу Центрального районного суду м. Миколаєва апеляційну скаргу та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

149. Ухвалою від 12 червня 2023 року Миколаївський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху та витребував цивільну справу № 490/9587/18 із місцевого суду.

150. Ухвалою від 21 червня 2023 року Миколаївський апеляційний суд у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2021 року, постановлену за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, відмовив.

151. Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що, беручи до уваги обізнаність ОСОБА_1 про розгляд справи судом першої інстанції, для поновлення строку на апеляційне оскарження цієї ухвали суду є лише дві підстави, які скаржницею у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначено не було, тому виключні випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, для відкриття апеляційного провадження у разі спливу одного року після складення повного тексту рішення суду також відсутні.

152. Ураховуючи імперативний характер положень частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) та те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присічним і поновленню не підлягає, суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

153. Отже, розглядати доводи апеляційної скарги щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження немає законних підстав, оскільки ці доводи перевіряються після дотримання п`ятнадцятиденного строку на оскарження, а не річного.

154. Велика Палата Верховного Суду погодилася з такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з висновків, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

155. Наведеними обставинами справи щодо виконання судом першої інстанції вимог про надсилання до електронного кабінету користувачів відомостей, у тому числі про отримання та реєстрацію документів у справі, а також інших відомостей, що призвели до зміни стану розгляду справи, спростовуються доводи касаційної скарги щодо відсутності в підсистемі «Електронний суд» даних за провадженням № 4-с/490/47/2021.

156. Неприйнятними є доводи ОСОБА_1 щодо неповідомлення її про проведення судового засідання та ухвалення рішення, оскільки матеріали справи та дані з підсистеми «Електронний суд» свідчать про протилежне.

157. Посилання заявниці на початок війни та її вимушений виїзд за межі України Велика Палата Верховного Суду до уваги не бере, оскільки ухвала місцевого суду постановлена у вересні 2021 року, а строк на її апеляційне оскарження скінчився задовго до початку повномасштабного вторгнення.

158. Підтвердженням таких висновків є практика ЄСПЛ.

159. У справі «Бодю проти Республіки Молдова» у рішенні від 18 липня 2019 року, § 23, суд вважає, що дозвіл Г. подати апеляцію з питань права через значний проміжок часу та за відсутності будь-якого правдоподібного пояснення того, чому вона не могла подати її раніше, зводить нанівець весь судовий процес, який завершився остаточним судовим рішенням, яке підлягає виконанню. Таким чином Верховний Суд порушив принцип правової визначеності та право заявника на справедливий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції.

160. У справі «Пономарьов проти України» у рішенні від 03 квітня 2008 року, № 3236/03, § 41, суд зазначає, що ця справа стосується не екстраординарного перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду в порядку нагляду чи за нововиявленими обставинами (див., серед інших справ, рішення у справі «Трегубенко проти України», заява № 61333/00, пункти 34-38, рішення від 02 листопада 2004 року; та рішення у справі «Праведная проти Росії», заява № 69529/01, пункти 27-34, рішення від 18 листопада 2004 року), а відновлення провадження через значний період часу шляхом поновлення строку на ординарне апеляційне оскарження. Суд зазначає, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито (див. пункти 19 та 20 вище), таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див. mutatis mutandis, рішення від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27, та рішення від 14 жовтня 2003 року «Трух проти України» (ухвала), заява № 50966/99). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

161. У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «АТ «Юніон Аліментаріа Сандерс проти Іспанії» позивач (заявник) зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

162. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

163. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 410 ЦПК України).

164. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).

165. Зважаючи на надану оцінку аргументам позивача, відповідача та висновкам суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а тому ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

166. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

167. З огляду на залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Висновки щодо застосування пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України

168. Особою, не повідомленою про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої відкрито провадження.

Керуючись частинами першою та другою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді О. О. Банасько М. В. Мазур

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

М. І. Гриців С. О. Погрібний

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

І. В. Желєзний І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук

В. В. Король В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда Є. А. Усенко

Н. В. Шевцова

Джерело:
ЄДРСР 122603347

[ANTIRAID]

25 вересня 2024 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)

судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24)

Із сформульованими у цій постанові висновками щодо тлумачення частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та суті касаційної скарги не погоджуюся з огляду на таке.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст та підстави заявлених вимог

1.1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєвої Н. М., заінтересована особа - боржник ОСОБА_2 , у якій просила визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо невиконання визначених Законом України «Про виконавче провадження» дій для примусового виконання судового наказу від 11 грудня 2018 року № 2-н/490/1057/2018 про стягнення аліментів на її користь та зобов`язання державного виконавця усунути порушення шляхом вжиття передбачених цим Законом заходів для стягнення аліментів з боржника.

2. Зміст ухвали суду першої інстанції

2.1. Ухвалою від 27 вересня 2021 року Центральний районний суд м. Миколаєва закрив провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєвої Н. М.

2.2. Місцевий суд виходив з того, що на час розгляду скарги відсутній предмет оскарження, оскільки виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 2-н/490/1057/2018 закінчено у зв`язку з відкликанням судом виконавчого документа.

3. Зміст постанови апеляційного суду

3.1. На ухвалу місцевого суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка надійшла до Миколаївського апеляційного суду 12 червня 2023 року.

3.2. Також заявниця додала заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, яку мотивувала тим, що про постановлення ухвали місцевого суду від 27 вересня 2021 вона дізналася лише 25 травня 2023 року.

3.3. Ухвалою від 12 червня 2023 року Миколаївський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху та витребував з місцевого суду справу № 490/9587/18.

3.4. Ухвалою від 21 червня 2023 року Миколаївський апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2021 року.

3.5. Ухвалу мотивував тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Отже, підлягають застосуванню положення частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки річний строк, визначений цією процесуальною нормою, є присічним і не може бути поновленим.

3.6. Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи місцевим судом, оскільки це провадження суд відкрив за її скаргою і заявницю належним чином повідомлено про призначення судових засідань на 12 квітня та на 07 червня 2021 року.

3.7. Аналізуючи в контексті статті 358 ЦПК України наслідки неповідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 27 вересня 2021 року, апеляційний суд зазначив, що як неповідомлення особи про розгляд справи розуміють випадки, коли учасник справи жодним чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Отже, до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо у цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

4. Зміст вимог касаційної скарги

4.1. 21 липня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу і, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

5. Зміст ухвали суду касаційної інстанції

5.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 серпня 2023 року призначив справу № 490/9587/18 (провадження № 61-10899св23) за скаргою ОСОБА_1 до розгляду та надалі ухвалою від 20 грудня 2023 року передав цю справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

5.2. Ухвалою від 19 лютого 2024 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої, п`ятої статті 403 ЦПК України:

- для відступу від висновків касаційних судів господарської та адміністративної юрисдикцій, в яких йдеться про те, що сама лише обізнаність про судову справу (провадження) є достатньою підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження за пропуском річного строку на оскарження судових рішень, сформульованих, зокрема, в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № Б-24/129-08, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі № 340/3/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 214/63/20, від 14 вересня 2023 року у справі № 240/6538/20;

- для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики у зв`язку з тим, що ця справа містить виключну правову проблему, що виникла через невизначеність питання застосування частини другої статті 358 ЦПК України, а саме необхідність її однозначного і правильного тлумачення, за наслідками перегляду і правової експертизи раніше сформульованих у судовій практиці висновків про те, що: а) під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду; б) до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено оскаржене судове рішення.

5.3. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначила, зокрема, що тлумачення змісту статей 272, 354, 358 ЦПК України дає підстави для висновку, що коли йдеться про подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи, слід вважати, що учасник справи не був повідомлений про судове засідання, в якому відбувся розгляд справи. Тобто суд не забезпечив право учасника справи на участь у справі на стадії розгляду справи по суті.

6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6.1. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судового рішення, ОСОБА_1 зазначила, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про належне повідомлення її місцевим судом про дату, час та місце розгляду справи, адже у справі відсутні докази отримання нею повісток.

6.2. Заявниця стверджує, що суд першої інстанції не вніс інформацію про розгляд справи до системи «Електронний суд». Після початку війни вона вимушено вивезла дітей у безпечне місце за кордон, оскільки квартира, в якій вони проживали, була пошкоджена. Копію рішення місцевого суду вона не отримувала, суд їй його не надсилав.

6.3. Тож неповідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 27 вересня 2021 року, та ухвалення у цьому засіданні оскарженої в апеляційному порядку ухвали свідчать про розгляд справи за відсутності заявниці, не повідомленої про розгляд справи, що унеможливлює застосування апеляційним судом положень частини другої статті 358 ЦПК України.

6.4. У додаткових поясненнях, які надійшли на адресу Верховного Суду 04 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 підтримала вимоги касаційної скарги та щодо відзиву органу державної виконавчої служби зазначила, що він жодним чином не спростовує її доводів та складається з компіляції текстів судових рішень попередніх інстанцій і хибного тлумачення змісту статей 272, 354 та 358 ЦПК України, адже сам по собі статус заявника / позивача у справі чи обізнаність особи про існування судового провадження жодним чином не звільняють суд від встановленого процесуальним законом обов`язку своєчасно інформувати учасника справи про її розгляд та про ухвалене рішення.

7. Позиція інших учасників процесу

7.1. У відзиві на касаційну скаргу заступник начальника Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зазначив, що заявниця була обізнана про розгляд справи судом першої інстанції, її належним чином повідомляли про судові засідання, призначені на 12 квітня та 07 червня 2021 року. Отже, у цій справі немає виключного випадку, передбаченого вимогами частини другої статті 358 ЦПК України, для відкриття апеляційного провадження у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року після складення повного тексту рішення суду.

8. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

8.1. 25 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21 червня 2023 року - без змін.

8.2. Мотивуючи постанову, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у цій справі належить вирішити питання розкриття змісту поняття «учасник, не повідомлений про розгляд справи», наведене у частині другій статті 358 ЦПК України.

8.3. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що крім пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України словосполучення «повідомлення про розгляд справи» використовується лише в одній нормі ЦПК України - статті 468 «Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду», де зазначено, якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено, зокрема якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.

8.4. В іншій послідовності цей термін зустрічається в частині другій статті 54 ЦПК України: «У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони».

8.5. У решті випадків законодавець у ЦПК України вживає словосполучення: «повідомлена про дату, час і місце розгляду справи» (частина третя статті 466); «повідомлені про судове засідання» (частина третя статті 233); «повідомлені про дату, час та місце судового засідання» (частина четверта статті 270; частина третя статті 271; частина друга статті 450); «повідомлення про дату, час і місце судового засідання» (частина друга статті 223; частина четверта статті 440); «повідомляються про дату, час і місце судового засідання» (частина третя статті 118); «...повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання» (частина друга статті 128).

8.6. Тож Велика Палата Верховного Суду, системно аналізуючи положення ЦПК України, дійшла висновку про те, що «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України) не можна вважати особу, яка, власне, ініціювала розгляд справи (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву, на підставі якої було відкрито провадження.

8.7. Отже, поняття «особа, не повідомлена про розгляд справи», яке вживається в пункті 1 частини другої статті 358 ЦПК України, означає особу, до якої спрямовані позовні вимоги (вимоги заяви, скарги) і яка була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через необізнаність, повну відсутність інформації про відкриття провадження у справі: неотримання ухвали про відкриття провадження у справі та наступних судових повісток (повідомлень) у справі. Особа, яка заперечує свою обізнаність, повинна довести ці обставини.

8.8. З урахуванням зазначених висновків Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 через пропуск заявницею строку на апеляційне оскарження, врахувавши таке:

- ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії / бездіяльність державного виконавця через систему «Електронний суд»;

- про дату та час судових засідань з розгляду цієї скарги, призначених на 12 квітня та 07 червня 2021 року, ОСОБА_1 повідомлялася особисто під розписку, а також місцевий суд вніс до підсистеми «Електронний суд» наступну дату слухання справи - 27 вересня 2021 року;

- копію ухвали від 27 вересня 2021 року про закриття провадження за скаргою ОСОБА_1 місцевий суд вніс в підсистему «Електронний суд» 27 вересня 2021 року та надіслав сторонам шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення;

- згідно з загальнодоступними даними з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва надіслана для оприлюднення 27 вересня 2021 року, зареєстрована того ж дня, забезпечено надання загального доступу 28 вересня 2021 року;

- ОСОБА_1 протягом тривалого періоду не проявляла інтересу до розгляду судом ініційованої нею ж скарги та лише у заяві від 26 жовтня 2022 року (направленій електронною поштою) просила суд відкласти всі судові засідання у справі № 490/9587/18 до закінчення війни;

- за даними підсистеми «Електронний суд» у провадженні № 4/490/47/2021 за скаргою ОСОБА_1 наявні інформація щодо руху справи, дати призначених судових засідань та ухвала місцевого суду про закриття провадження у справі.

8.9. Зазначене засвідчує, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність справи у суді, оскільки провадження відкрито за її скаргою, була повідомлена належним чином про дату та час судового засідання, у якому постановлено ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження, а також отримала копію ухвали місцевого суду про закриття провадження у строк, визначений чинним процесуальним законодавством.

8.10. Відтак Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про те, що беручи до уваги обізнаність ОСОБА_1 про розгляд справи судом першої інстанції, для поновлення строку на апеляційне оскарження цієї ухвали суду є лише дві підстави, які скаржниця у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не зазначила, тому виключні випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, для відкриття апеляційного провадження у разі спливу одного року після складення повного тексту рішення суду відсутні.

ІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

9. Підстави висловлення та обґрунтування окремої думки.

9.1. З висновками Великої Палати Верховного Суду в цій справі не погоджуюся, а тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку щодо прийнятої постанови з таких міркувань.

Щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження

9.2. За змістом приписів частини третьої статті 272, частини першої статті 354 ЦПК України визначальним для унормування початку перебігу строку на апеляційне оскарження є наявність повного судового рішення.

9.3. Процесуальний закон враховує імовірність виникнення проблем з фактичним отриманням судового рішення. Так, у частині другій статті 354 ЦПК України встановлено додаткові гарантії забезпечення доступності апеляційного провадження у зв`язку з можливим пропуском учасником справи строку на апеляційне оскарження внаслідок затримки одержання повного рішення.

9.4. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).

9.5. За своїм змістом ця норма поширюється лише на учасників справи і не поширюється на випадки подання скарги особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

9.6. Крім того, частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

9.7. За частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

9.8. Отже, в межах річного строку з дня складання повного судового рішенняможе бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причинбудь-яким апелянтам, а учасникам справи, не повідомленим про розгляд справи, чи особам не залученим до участі у ній - і поза межами річного преклюзивного строку.

9.9. Однак ця норма застосовується виключно у зв`язку з нормою частини третьої статті 354 ЦПК України (в якій йдеться про інші поважні причини). Якщо ж учасник справи, хоча й не був повідомлений, але рішення отримав, має право на поновлення строку, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду, як це передбачено частиною другою статті 354 ЦПК України.

9.10. Таким чином, законодавець установив часові процесуальні фільтри для реалізації права на апеляційного оскарження судового рішення.

9.11. Необхідність установлення процесуальних строків випливає з вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

9.12. Процесуальний закон надає учасникам судового процесу відповідні процесуальні гарантії, які забезпечують їм реалізацію права на справедливий судовий розгляд, яке закріплене в статті 6 Конвенції. У вузькому значенні право на справедливий судовий розгляд називається правом на належну судову процедуру.

9.13. Норми, що регулюють строки на апеляційне оскарження, безумовно мають на меті забезпечення здійснення належного правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

9.14. Поновлення процесуального строку є відновленням судовим органом (суддею) права на вчинення процесуальної дії, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними.

9.15. Можливість поновлення процесуального строку для вчинення певних дій учасником справи пов`язується з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Суд має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про поновлення строку. Заявник повинен у заяві обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами подання доказів, установленими ЦПК України. У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

9.16. Поважність причин пропуску строку є оціночною категорією і встановлюється за розсудом суду. Визнаючи причини пропуску поважними чи неповажними, суд має оцінити їх у кожній конкретній ситуації виходячи з обставин справи та обставин пропуску, які мають об`єктивно перешкоджати особі виконати процесуальну дію у встановлений строк, та вимог статті 6 Конвенції про забезпечення права на справедливий суд.

9.17. Таким чином, визнання причин пропуску строку поважними відноситься до дискреційних повноважень суду. Водночас це дискреційне повноваження певним чином обмежене процесуальним законом.

9.18. По-перше, право учасника справи, який отримав судове рішення, хоча й не був повідомлений про розгляд справи, на поновлення строку виокремлене від інших поважних причин та не залежить від розсуду суду, а лише обумовлюється поданням апелянтом відповідної заяви про поновлення строку. Якщо така заява подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду (який визначається відповідно до частини шостої статті 272 ЦПК України), суд має поновити строк на подання апеляційної скарги. В іншому випадку суд діє відповідно до статей 357, 358 ЦПК України.

9.19. По-друге, випадок, коли учасник справи не був повідомлений про розглядсправи і не отримав судове рішення, слід вважати як пропуск строку з інших поважних причин і застосовувати до нього правило частини третьої статті 354 ЦПК України в сукупності з пунктом 1 частини другої статті 358 цього Кодексу, тобто без застосування річного преклюзивного строку. У цьому випадку питання про проміжок часу, що минув з дня складення повного тексту судового рішення, протягом якого можливе поновлення строку для подання апеляційної скарги, суд має вирішити на власний розсуд, реалізуючи своє дискреційне повноваження.

9.20. Поновлюючи строк на апеляційне оскарження суд має оцінити обставини справи, пов`язані з надсиланням та отриманням рішення суду, можливістю учасника справи подати апеляційну скаргу, строк, протягом якого апелянт звернувся до апеляційного суду після отримання рішення суду, тощо. При цьому суд, реалізуючи власну дискрецію, знаходиться в певних межах: з одного боку, суд має виходити з конституційної засади забезпечення апеляційного оскарження та забезпечити доступність правосуддя, а з іншого, - з огляду на розумність строків запобігти порушенню принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Щодо тлумачення змісту поняття «учасник, не повідомлений про розгляд справи» в частині другій статті 358 ЦПК України

9.21. На моє переконання, питання щодо визначення змісту поняття «учасник, не повідомлений про розгляд справи» у частині другій статті 358 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду мала вирішувати з урахуванням мети, з якою встановлено обмеження в часі права на подання апеляційної скарги та винятки з цього обмеження.

9.22. Очевидно, що для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь апелянта у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, оскільки без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а, отже, неможливо сформулювати й підстави апеляційної скарги.

9.23. Отже, не відповідає змісту норми пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України висновок про те, що:

а) під неповідомленням особи про розгляд справи слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі жодним чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду; і що:

б) до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріали справи безспірно підтверджують факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

9.24. Така процесуальна ситуація, коли особа взагалі жодним чином не повідомлялася судом і не знала про наявність справи у провадженні суду, не охоплюється нормою про подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи, причому в цьому контексті такою особою вважають особу, яка відповідно до предмета спору має бути учасником справи. Коли особа взагалі жодним чином не повідомлялася судом і не знала про наявність справи у провадженні суду, слід керуватись нормою про подання скарги особою, не залученою до участі у справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа не може бути учасником справи згідно з предметом спору.

9.25. Крім того, така правова позиція не враховує особливості судового засідання з розгляду справи по суті, яке має закінчитися процесуальним результатом - ухваленням судового рішення по суті (або закриттям провадження у справі).

9.26. Тому, на мою думку, коли йдеться про подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи, слід вважати, що учасник справи не був повідомлений про судове засідання, в якому відбувся розгляд справи по суті в судовому засіданні. Тобто суд не забезпечив право учасника справи на участь у справі на стадії її розгляду по суті.

9.27. Слід наголосити на тому, що одним із прав, які надаються учасникам справи, є право брати участь у судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (пункт 2 частини першої статті 43 ЦПК України). Однак це право не є абсолютним, оскільки учасники зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою (пункт 3 частини другої статті 43 ЦПК України).

9.28. Право на участь у судовому засіданні забезпечується згідно зі статтею 128 ЦПК України шляхом надсилання повістки про виклик учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії (якщо суд визнає їх явку обов`язковою) або повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії (якщо їх явка не обов`язкова).

9.29. Таким чином, за загальним правилом (якщо суд не розглядає справу без участі сторін), обізнаність учасника справи про розгляд справи в судовому засіданні або про вчинення процесуальної дії забезпечується викликом або повідомленням.

9.30. Розгляд справи за відсутності учасника, щодо якого немає відомостей про його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, є порушенням приписів статті 6 Конвенції та статей 8, 128 - 130, 372 ЦПК України, за змістом яких ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи. Ці норми врегульовують порядок повідомлення учасників справи про судове засідання та наслідки їх неявки, оскільки відкритий характер судового розгляду є вагомим чинником права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

9.31. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) незмінно повторює, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення від 23 червня 1993 року у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain), серія A, № 262, с. 25, § 63). Більше того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. рішення від 27 жовтня 1993 року "Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів" (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands), серія A, № 274, с. 19, § 33 та рішення від 23 жовтня 1996 року "Анкерль проти Швейцарії" (Ankerl v. Switzerland), Reports 1996-V, с. 1567-68, § 38).

9.32. Неповідомлення учасника про розгляд справи (дату, час і місце судового засідання) місцевим судом може свідчити про порушення принципу рівності сторін та мати вирішальне значення і на інших етапах судового провадження, зокрема у разі вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), чи при ухваленні рішення за результатами розгляду апеляційної скарги, якщо встановлено, що справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), і учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).

9.33. Отже, в аспекті значення для апеляційного перегляду того, чи було повідомлено учасника справи про її розгляд судом першої інстанції, належить передусім враховувати положення іншої норми про винятки, якою закріплюється одна з підстав безумовного скасування судового рішення суду першої інстанції внаслідок порушення норм процесуального права - якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).

9.34. Слід враховувати, що ця норма стосується лише учасника справи, а щодо осіб, які не були залучені до участі у справі, то про них ідеться в пункті 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, в якому скасування рішення суду пов`язується не з повідомленням про участь у розгляді справи, а з ухваленням рішення про їхні права (інтереси, свободи).

9.35. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства [рішення від 26 липня 2007 року у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29]. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду (рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»).

9.36. Тож, ураховуючи наведене, категорично не погоджуюся з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що «особа, не повідомлена про розгляд справи» відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України - це особа, яку не сповістили про відкриття провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи, адже за змістом постанови такий підхід ґрунтується лише на граматичному тлумаченні цього поняття та з`ясуванні частоти його застосування у тексті ЦПК України.

9.37. Цей висновок Великої Палати Верховного Суду, на мою думку, не може вважатися таким, що забезпечує логічне та системне тлумачення зазначених норм, а також має своїм наслідком безпідставне звуження кола осіб (учасників справи), право яких на справедливу судову процедуру, зокрема оскарження судових рішень, гарантовано в силу приписів статті 6 Конвенції, статей 55, 129 Конституції України, статей 6, 352 ЦПК України.

9.38. На моє переконання, положення пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України в частині, що стосується учасників справи, суди не можуть застосовувати однобічно - лише в контексті обов`язку цікавитися перебігом справи. Визначальним у цьому контексті є те, чи було такого учасника повідомлено належним чином про дату, час і місце засідання суду, в якому було ухвалено оскаржуване судове рішення. А якщо такого повідомлення не було і учасник справи звертається з апеляційною скаргою на відповідне судове рішення після спливу одного року після складення його повного тексту, то слід брати до уваги дату вручення цього повного тексту апелянту, які заходи і в який період часу він вживав задля його отримання тощо. Невраховування наведеного створює ризик надмірного процесуального формалізму та відходу від принципів забезпечення права на справедливий суд та права на апеляційний перегляд справи.

9.39. Тож вважаю, що в контексті приписів пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України поняття «особа, не повідомлена про розгляд справи» слід розуміти так, що йдеться про учасника справи, який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце засідання суду, в якому було ухвалено оскаржуване в апеляційному порядку судове рішення.

9.40. Разом з тим з огляду на необхідність урахування принципів справедливості та добросовісності, які мають фундаментальний характер і поширюють свою дію в тому числі на сферу процесуального права, навіть у разі встановлення того, що апелянт як учасник справи не був повідомлений належним чином про дату, час та місце засідання суду, в якому було ухвалено оскаржуване в апеляційному порядку судове рішення, необхідно оцінювати поведінку апелянта в контексті добросовісності, належної уваги, яку він приділяв чи не приділяв судовому процесу в суді першої інстанції, причин, з яких не отримав рішення суду (особливо, якщо він сам цей процес ініціював, подавши відповідний позов чи іншу заяву / скаргу).

9.41. На моє переконання, саме крізь призму таких правових висновків щодо тлумачення частини другої статті 358 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду мала б оцінювати обставини справи і доводи касаційної скарги ОСОБА_1 під час касаційного перегляду ухвали Миколаївського апеляційного суду від 21 червня 2023 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою з підстав, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.

Щодо суті касаційної скарги

9.42. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження ухвали апеляційного суду, ОСОБА_1 зазначала про неможливість відмови у відкритті апеляційного провадження за її скаргою на підставі частини другої статті 358 ЦПК України, адже вона не була повідомлена місцевим судом про судове засідання, у якому постановлено оскаржену в апеляційному порядку ухвалу, і копія цієї ухвали їй своєчасно не надсилалася.

9.43. На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду мала в цілому погодитися з доводами касаційної скарги заявниці з огляду на таке.

9.44. Як уже зазначалося вище, процесуальний закон закріплює міжнародні і конституційні гарантії реалізації права на справедливий судовий розгляд, зокрема апеляційне оскарження судових рішень. Застосовуючи норми, якими встановлено часові процесуальні фільтри для реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення та винятки із цих правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

9.45. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 через сплив одного року з дня складення повного тексту оскаржуваної нею ухвали, Миколаївський апеляційний суд в ухвалі від 21 червня 2023 року встановив, що:

- у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пєрєвєрзєвої Н. М. за участі заінтересованої особи - боржника ОСОБА_2 ;

- ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2020 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено судове засідання на 12 квітня 2021 року, про що ОСОБА_1 повідомлена належним чином, що підтверджується розпискою;

- за довідкою секретаря судового засідання від 12 квітня 2021 року, справа відкладена на 07 червня 2021 року, про дату та час судового засідання ОСОБА_1 повідомлена належним чином, що підтверджується розпискою;

- за довідкою секретаря судового засідання від 07 червня 2021 року, справа була відкладена на 27 вересня 2021 року, про що ОСОБА_1 того ж дня направлено судову повістку;

- доказів вручення ОСОБА_1 повістки на 27 вересня 2021 року матеріали справи не містять.

9.46. Отже, на час постановлення оскаржуваної ухвали в матеріалах справи були відсутні як докази повідомлення заявниці про дату, час та місце судового засідання, у якому постановлено оскаржену нею в апеляційному порядку ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2021 року, так і докази надіслання їй копії цієї ухвали в порядку і строки, передбачені частиною п`ятою статті 272 ЦПК України, що власне і встановив апеляційний суд в ухвалі про відмову у відкритті апеляційного провадження.

9.47. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що, заявляючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 зазначила, що вона зареєстрована у підсистемі «Електронний суд», подала скаргу на дії / бездіяльність державного виконавця через цю підсистему, проте інформація про розгляд скарги і судові рішення не відображена у підсистемі «Електронний суд». Про оскаржену в апеляційному порядку ухвалу їй стало відомо лише 25 травня 2023 року - після неодноразових звернень з-за кордону до місцевого суду із проханням завантажити в підсистему «Електронний суд» відповідні матеріали зазначеної скарги та судові рішення, ухвалені під час її розгляду.

9.48. Проте апеляційний суд питання повідомлення заявниці про рух справи через підсистему «Електронний суд» не досліджував, і в ухвалі апеляційного суду оцінка відповідних доводів заявниці взагалі відсутня.

9.49. Як уже зазначалося вище, передбачений у пункті 1 частини другої статті 358 ЦПК України виняток із загального правила про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, має поширюватися на учасника справи, не повідомленого про судове засідання, в якому відбувся розгляд справи по суті та ухвалено оскаржене ним в апеляційному порядку рішення.

9.50. А якщо такого повідомлення не було і учасник справи звертається з апеляційною скаргою на відповідне судове рішення після спливу одного року після складення його повного тексту, то мають братися до уваги дата вручення цього повного тексту апелянту, які заходи і в який період часу він вживав задля його отримання тощо. Невраховування наведеного створює ризик надмірного процесуального формалізму та відходу від принципів забезпечення права на справедливий суд та права на апеляційний перегляд справи.

9.51. Проте апеляційний суд наведеного не врахував, адже, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, обмежився лише констатацією двох обставин: обізнаності заявниці про існування провадження за її скаргою та подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня постановлення ухвали суду першої інстанції.

9.52. Поряд із цим суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки доводам ОСОБА_1 про те, що: у підсистемі «Електронний суд», де зареєстрована заявниця, не відображено рух скарги та ухвалене щодо неї судове рішення; вона не могла отримати інформацію щодо справи поштою через виїзд за кордон після введення воєнного стану та дізналася про прийняте за її скаргою рішення лише 25 травня 2023 року, відтак подала апеляційну скаргу у передбачений частиною другою статті 354 ЦПК України строк.

9.53. Також суд апеляційної інстанції не здійснив будь-якого аналізу та оцінки, з урахуванням конкретних обставин справи, поведінки апелянта в контексті добросовісності, належної уваги, яку вона приділяла чи не приділяла судовому процесу в суді першої інстанції, причин, з яких заявниця не отримала рішення суду, тощо.

9.54. Жодних аргументів та доводів із цього приводу не містить і відзив на касаційну скаргу.

9.55. Попри зазначене, Велика Палата Верховного Суду фактично з власної ініціативи та на власний розсуд вдалася до встановлення нових обставин щодо внесення місцевим судом даних про рух справи та судове рішення до підсистеми «Електронний суд», хоча доводи ОСОБА_1 про відсутність таких відомостей у зазначеній підсистемі були залишені поза увагою апеляційним судом при постановленні ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження.

9.56. Тому вважаю, що висновок Великої Палати Верховного Суду про наявність доказів належного повідомлення заявниці про розгляд справи і ухвалене за її скаргою рішення суперечить положенням статті 400 ЦПК України і виходить за межі компетенції касаційної інстанції, адже ті обставини повідомлення заявниці про розгляд справи у підсистемі «Електронний суд», на які послалася Велика Палата Верховного Суду, відхиляючи доводи касаційної скарги, не з`ясовувалися і не перевірялися при вирішенні питання про відмову у відкритті апеляційного провадження, і цим обставинам не надавалася оцінка апеляційним судом в ухвалі про відмову у відкритті апеляційного провадження.

9.57. На моє переконання, у цій справі Велика Палата Верховного Суду мала керуватися власним правовим висновком про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 487/8206/18, від 22 травня 2024 у справі № 754/8750/19).

9.58. До того ж Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16).

9.59. За таких обставин відсутність у Верховного Суду як «суду права» процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи унеможливлює остаточне вирішення у касаційному провадженні питання щодо наявності / відсутності підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва.

9.60. Тому, на мою думку, Велика Палата Верховного Суду дійшла передчасних висновків про відсутність підстав для поновлення заявниці строку на апеляційне оскарження, здійснивши власне дослідження обставин справи, переоцінку доказів та вирішивши питання про перевагу одних доказів над іншими всупереч приписам частини першої статті 400 ЦПК України.

9.61. З наведеного мною вище ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 через те, що ця скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, не можна визнати законною і обґрунтованою, оскільки такий висновок зроблено апеляційним судом без належного з`ясування та оцінки відповідних обставин справи та норм права, які підлягають застосуванню до цих відносин, що зумовлює необхідність скасування оскаржуваного судового рішення.

9.62. Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.63. Виходячи з викладеного та враховуючи, що у цій справі апеляційний суд неправильно розтлумачив положення пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України та не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного з`ясування і оцінки обставин, якими заявниця обґрунтовувала поважність пропуску строку на апеляційне оскарження, за результатами касаційного перегляду Великій Палаті Верховного Суду належало скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження та передати цю справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

ІІІ. ВИСНОВКИ

10. Ураховуючи наведене, на моє переконання, Велика Палата Верховного Суду мала сформулювати правові висновки про те, що:

- системний аналіз приписів статей 128, 272, 354, 358 ЦПК України приводить до висновку, що в контексті змісту пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України стосовно винятків із загального правила відмови у відкритті апеляційного провадження за скаргою, поданою після спливу річного строку з дня складення повного тексту судового рішення, словосполучення «особа, не повідомлена про розгляд справи» слід розуміти, що йдеться про учасника справи, який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце засідання суду, в якому було ухвалено оскаржуване в апеляційному порядку судове рішення;

- з огляду на необхідність врахування принципів справедливості та добросовісності, які мають фундаментальний характер і поширюють свою дію, зокрема, на сферу процесуального права, навіть у разі встановлення того, що апелянт як учасник справи не був повідомлений належним чином про дату, час та місце засідання суду, в якому було ухвалено оскаржуване в апеляційному порядку судове рішення, необхідно оцінювати поведінку апелянта в контексті добросовісності, належної уваги, яку він приділяв чи не приділяв судовому процесу в суді першої інстанції, причин, з яких не отримав рішення суду (особливо якщо він сам цей процес ініціював, подавши відповідний позов чи іншу заяву / скаргу).

11. З урахуванням наведених вище мотивів та викладених у цій окремій думці висновків Велика Палата Верховного Суду в цій справі повинна була прийняти постанову, якою скасувати ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21 червня 2023 року та передати справу № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Суддя О. О. Банасько

Джерело: ЄДРСР 122679710

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що:

168. Особою, не повідомленою про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої відкрито провадження.

[ANTIRAID]

Окрема думка суддів К. М. Пільков, Л. Ю. Кишакевича, М. В. Мазура, І. В Ткача до постанови Великої Палати від 25.09.2024 у справі № 490/9587/18

 

Постановою від 25.09.2024 Велика Палата Верховного Суду залишила без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21.06.2023, якою той відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27.09.2021, мотивовану тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а отже, підлягали застосуванню положення частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки річний строк, визначений цією процесуальною нормою, є присічним і не може бути поновленим. Оскаржену ухвалу апеляційного суду Велика Палата залишила без змін.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ОСОБА_1 не є «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), оскільки вона ініціювала відповідне провадження, тому до неї не застосовується передбачений цією нормою виняток з правила про присічний строк на подання апеляційної скарги.

 

Погоджуємось в цілому з рішенням Великої Палати, однак висловлюємо незгоду з мотивами постанови, сформульованим Великою Палатою висновком про застосування норми права.

 

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку (§§ 96, 168 постанови), що «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження.

 

Вважаємо це висновок Великої Палати помилковим з огляду на таке.

 

Поняття «розгляд справи» і похідні від нього вживаються у ЦПК України на позначення розгляду і вирішення судом по суті спору або іншого питання, віднесеного до юрисдикції судів (частина перша статті 19, частина третя статті 61 ЦПК України).

Однак поняття «розгляд справи» і похідні від нього вживаються також для позначення апеляційного та касаційного переглядів, розгляду заяв про перегляд за нововиявленими та виключними обставинами, розгляду інших заяв, якими особа ініціює певне провадження. Наприклад, з таким значенням поняття «розглядати справу» вжито у частині першій статті 36, статті 37, 39, 40 ЦПК України.

Пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України, вочевидь, розмежовує два випадки:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи, і

2) подання апеляційної скарги особою, не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

У випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи поняття «розгляд справи» вжито саме з другим з описаних вище значень.

Тобто у пункті 1 частини другої статті 358 ЦПК України під особою, не повідомленою про розгляд справи, на нашу думку, мається на увазі саме особа, якій не повідомлено в про відповідне провадження (провадження у суді першої інстанції, апеляційне, касаційне, за виключними чи нововиявленим обставинами, провадження з розгляду окремих зяяв, скарг, що завершується ухваленням судового рішення).

Властиво, що такою особою не може вважатись особа, яка ініціювала саме таке провадження, а не розгляд справи в цілому. Тобто, наприклад, у випадку, якщо після набрання рішення суду законної сили відповідач ініціює перегляд остаточного рішення за нововиявленими обставинами, то саме він, відповідач, є особою, яка ініціювала відповідне провадження (в цьому випадку провадження за нововиявленими обставинами), а не позивач, хоч той свого часу й ініціював розгляд всієї справи.

Натомість застосований Великою Палатою підхід ґрунтується на безпідставному встановленні неспростовної презумпції обізнаності позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, зі станом всієї справи у майбутньому.

Вважаємо, що особа має бути обізнаною про стан ініційованого нею провадження до ухвалення і набрання законної сили судового рішення за результатом розгляду поданої цією особою заяви (скарги), а не протягом всіх можливих проваджень, які у відповідній справі можуть ініціювати інші особи.

Саме про таку особу йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» у від 03.04.2008, заява № 3236/03, § 41(«сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження») на яке послалась Велика Палата (§ 160 постанови).

Вважаємо, що Велика Палата мала виходити саме з такого тлумачення пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України.

Судді К. М. ПільковМ. В. МазурЛ. Ю. КишакевичІ. В. Ткач

Джерело:ЄДРСР 123410907