Постанова ВП ВС про строки стягнення пені та можливість стягнення 3% річних до моменту виконання рішення суду та умов зменшення штрафних санкцій

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

Справа № 911/952/22
Провадження № 12-79гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Банаська О. О.,

суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,

представників:

позивача 1, 2, 3 (Товариства з обмеженою відповідальністю ?Український банківський консалтинг?, Товариства з обмеженою відповідальністю ?Твін-трейд?, ОСОБА_1 ) Бєлкіна Л. М.

відповідача (Публічного акціонерного Товариства ?Центренерго?) Гаврися Я. Б.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український банківський консалтинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Твін-трейд ", ОСОБА_1

на постановуПівнічного апеляційного господарського суду від 13 вересня

2023 року (головуючий суддя Євсіков О. О., судді Алданова С. О., Корсак В. А.)

та рішенняГосподарського суду Київської області від 18 січня 2023 року

(суддя Бацуца В. М.) у частині відмови у стягненні пені та відмови у поверненні надмірно сплаченого судового збору

та касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

на постановуПівнічного апеляційного господарського суду від 13 вересня

2023 року (головуючий суддя Євсіков О. О., судді Алданова С. О., Корсак В. А.)

та рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року

(суддя Бацуца В. М.) у частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу на загальну суму 2 309 198,36 грн та в частині надання вказівки органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду в цій справі, проводити нарахування 3 % до моменту виконання рішення суду

за позовом

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Український банківський консалтинг",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Твін-трейд",

3. ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про стягнення 9 352 972,33 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Загальні збори Акціонерного товариства прийняли рішення про надання згоди на вчинення значних правочинів, щодо якого заперечили позивачі 1, 2, 3 (їх уповноважені особи), що відповідно до пункту 2 частини першої статті 68 Закону України "Про акціонерні товариства" надало їм право як акціонерам товариства вимагати обов`язкового викупу акцій.

2. Оскільки Акціонерне товариство не викупило належних позивачам 1, 2, 3 акцій, вони подали позов про визнання укладеними договорів викупу акцій, за результатом розгляду якого судовими рішеннями були визнані укладеними у відповідних редакціях договори купівлі-продажу цінних паперів з умовами щодо відповідальності сторін у випадку їх невиконання / неналежного виконання. Зокрема, у разі прострочення виконання умов пункту 3.3 договорів, Акціонерне товариство мало сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) від загальної вартості цінних паперів, зазначеної у пункті 3.2 цього договору, за кожний день прострочення (пункт 4.2 договорів).

3. Акціонерне товариство своєчасно не оплатило договірну вартість належних позивачам 1, 2, 3 акцій, у зв`язку із чим останні звернулися до суду з позовом про стягнення сум, які підлягають сплаті за акції, а також стягнення штрафу та пені, 3 % річних, інфляційних втрат до дня повного виконання рішення суду.

4. Суд першої інстанції пред`явлений позивачами 1, 2, 3 позов задовольнив частково та визнав обґрунтованими й правомірними вимоги в частині стягнення вартості акцій, штрафу, 3 % річних, інфляційних втрат. Водночас суд визнав помилковим і таким, що не відповідає вимогам частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), розрахунок заявленої пені, оскільки вона розрахована за період більше ніж 6 місяців, а умовами договорів не передбачено її нарахування протягом тривалішого строку.

5. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині задоволених вимог позивачів 1, 2, 3, за винятком стягнення інфляційних втрат до моменту виконання рішення суду, оскільки за висновком суду апеляційної інстанції положення частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не містить вказівки про право суду зазначити в рішенні про нарахування інфляційних втрат до його повного виконання.

6. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційні скарги позивачів 1, 2, 3 та відповідача, мала вирішити такі питання:

? чи можна вважати формулювання в господарському договорі "за кожний день прострочення" установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій;

? чи допускається при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки, зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення суду;

? чи охоплюється положеннями частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 Цивільного процесуального кодексу України; далі - ЦПК України) вимога про стягнення 3 % річних (частина друга стаття 625 ЦК України);

- які умови та підстави для зменшення судом штрафних санкцій у порядку частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 233 ГК України;

? яка сума судового збору має бути сплачена особою за подання апеляційної / касаційної скарги про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, які підлягають стягненню за судовим рішенням).

7. Велика Палата Верховного Суду вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення вимог позивачів 1, 2, 3 у частині стягнення пені в межах визначеного частиною шостою статті 232 ГК України строку для нарахування штрафних санкцій та задоволення вимог у частині стягнення 3 % річних до моменту виконання рішення суду.

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідача

8. У червні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Український банківський консалтинг" (далі - ТОВ "Український банківський консалтинг", позивач 1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Твін-трейд"

(далі - ТОВ "Твін-трейд", позивач 2) та ОСОБА_1

(далі - ОСОБА_1 , позивач 3) звернулись до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

(далі - ПАТ "Центренерго", відповідач) про стягнення з відповідача:

? на користь ТОВ "Український банківський консалтинг" 3 640 156,98 грн основної заборгованості, 458 958,85 грн пені за період з 14 липня 2021 року до дня повного виконання рішення суду, 1 092 047,00 грн штрафу в розмірі 30 % від загальної вартості цінних паперів, 80 183,00 грн - 3 % річних та 409 650,28 грн інфляційних втрат за період із 06 липня 2021 року до дня повного виконання рішення суду;

? на користь ТОВ "Твін-трейд" 1 701 943,73 грн основної заборгованості,

214 584,69 грн пені за період з 14 липня 2021 року до дня повного виконання рішення суду, 510 583,11 грн штрафу в розмірі 30 % від загальної вартості цінних паперів, 37 489,00 грн - 3 % річних та 191 530,65 грн інфляційних втрат за період

із 06 липня 2021 року до дня повного виконання рішення суду;

? на користь ОСОБА_1 650 913,12 грн основної заборгованості,

82 068,54 грн пені за період з 14 липня 2021 року до дня повного виконання рішення суду, 195 273,93 грн штрафу в розмірі 30 % від загальної вартості цінних паперів,

14 338,00 грн - 3 % річних та 73 251,45 грн інфляційних втрат за період

із 06 липня 2021 року до дня повного виконання рішення суду.

9. Позов мотивований невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо своєчасної оплати вартості належних позивачам 1, 2, 3 акцій, які підлягають обов`язковому викупу за договорами купівлі-продажу цінних паперів (викупу емітентом власних цінних паперів) (далі - договори № 1, 2, 3), що були визнані укладеними за результатами розгляду судової справи № 910/3008/21.

10. ПАТ "Центренерго" у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зменшити розмір заявлених до стягнення пені, штрафу, 3 % річних, інфляційних втрат на 99 % з огляду на перебування відповідача у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями, нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії та непонесенням позивачами 1, 2, 3 жодних збитків.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

11. 04 листопада 2020 року Господарський суд міста Києва ухвалив

рішення у справі № 910/3008/20, яким задовольнив повністю позов

ТОВ "Український банківський консалтинг", ТОВ "Твін-трейд" та ОСОБА_1 до ПАТ "Центренерго" та визнавав укладеними запропоновані акціонерами

ПАТ "Центренерго" правочини, зокрема:

? договір купівлі-продажу цінних паперів (викупу емітентом власних цінних паперів) між ПАТ "Центренерго" та ТОВ "Український банківський консалтинг" щодо обов`язкового викупу належних ТОВ "Український банківський консалтинг"

243 828 простих іменних акцій ПАТ "Центренерго" за ціною 14,9292 грн за 1 акцію на загальну суму 3 640 156,98 грн;

? договір купівлі-продажу цінних паперів (викупу емітентом власних цінних паперів) між ПАТ "Центренерго" та ТОВ "Твін-трейд" щодо обов`язкового викупу належних ТОВ "Твін-трейд" 114 001 простих іменних акцій ПАТ "Центренерго" за ціною 14,9292 грн за 1 акцію на загальну суму 1 701 943,73 грн;

? договір купівлі-продажу цінних паперів (викупу емітентом власних цінних паперів) між ПАТ "Центренерго" та ОСОБА_1 щодо обов`язкового

викупу належних фізичній особі ОСОБА_1 43 600 простих іменних

акцій ПАТ "Центренерго" за ціною 14,9292 грн за 1 акцію на загальну

суму 650 913,12 грн - у відповідних редакціях договорів тощо.

12. Північний апеляційний господарський суд постановою від 06 липня 2021 року рішення Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2020 року у справі

№ 910/3008/20 скасував частково, змінив редакцію договорів купівлі-продажу цінних паперів (викупу емітентом власних цінних паперів), укладених між

ПАТ "Центренерго", ТОВ "Український банківський консалтинг", ТОВ "Твін-трейд", ОСОБА_1 , щодо обов`язкового викупу належних акцій згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2020 року у справі

№ 910/3008/20 шляхом зміни редакції та доповнення відповідними пунктами, окрім пунктів договорів, тотожних за змістом, щодо порядку викупу і ціни викупу акцій.

13. Постановою від 11 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2021 року у справі № 910/3008/20.

14. Судовими рішеннями у справі № 910/3008/20, з поміж іншого, встановлено таке.

14.1. Згідно з пунктом 2.1 договорів № 1, 2, 3 продавець (ТОВ "Український банківський консалтинг", ТОВ "Твін-трейд", ОСОБА_1 ) зобов`язується передати у власність покупця (ПАТ "Центренерго"), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цінні папери.

14.2. Пунктами 3.4, 3.5, 4.1 ? 4.5. договорів № 1, 2, 3 передбачено строки (терміни) виконання продавцями, покупцем зобов`язань за договорами та відповідальність сторін у вигляді пені, штрафу за порушення виконання ними договірних зобов`язань.

14.3. Договір набуває чинності з дня набрання рішенням суду законної сили та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 7.1 договорів № 1, 2, 3 у редакції, затвердженій постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2021 року).

15. Відповідач свого обов`язку щодо своєчасної оплати вартості акцій, належних позивачам, які підлягають обов`язковому викупу згідно з договорами № 1, 2, 3, не виконав, у зв`язку із чим позивачі звернулися до суду з позовом про стягнення сум вартості акцій, штрафу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

16. Господарський суд Київської області рішенням від 18 січня 2023 року позов

ТОВ "Український банківський консалтинг", ТОВ "Твін-трейд" та ОСОБА_1 задовольнив частково:

1) стягнув з ПАТ "Центренерго":

? на користь ТОВ "Український банківський консалтинг" 3 640 156,98 грн основної заборгованості, 310 560,24 грн пені, 1 092 047,00 грн штрафу, 409 650,28 грн інфляційних втрат, 80 183,00 грн - 3 % річних та 82 988,96 грн судового збору;

? на користь ТОВ "Твін-трейд" 1 701 943,73 грн основної заборгованості,

145 201,38 грн пені, 510 583,11 грн штрафу, 191 530,65 грн інфляційних втрат,

37 489,00 грн - 3 % річних та 38 801,22 грн судового збору;

? на користь ОСОБА_1 650 913,12 грн основної заборгованості,

55 532,70 грн пені, 195 273,93 грн штрафу, 73 251,45 грн інфляційних втрат,

14 338,00 грн - 3 % річних та 14 839,64 грн судового збору;

2) відмовив у задоволенні інших позовних вимог;

3) органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, суд призначив проводити нарахування до моменту виконання рішення суду в такому порядку, а саме: у частині стягнення сум основної заборгованості з

ПАТ "Центренерго", присуджених до стягнення у повному обсязі:

- інфляційних втрат від суми основної заборгованості за формулою: сума непогашеної заборгованості ? індекс інфляції за кожний місяць починаючи з

01 квітня 2022 року - сума непогашеної заборгованості, на яку нараховуються інфляційні втрати за відповідний місяць;

- 3 % річних від суми основної заборгованості за формулою: сума непогашеної заборгованості ? 3 % річних ? кількість днів прострочення ? кількість днів у відповідному році, починаючи з 01 квітня 2022 року.

17. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконав у встановлений договорами строк та станом на час розгляду справи обов`язок щодо своєчасної оплати вартості належних позивачам 1, 2, 3 акцій, які підлягають обов`язковому викупу, у зв`язку із чим визнав обґрунтованими вимоги щодо стягнення основної заборгованості.

18. Також місцевий господарський суд визнав обґрунтованим розрахунок заявленого до стягнення з відповідача штрафу, передбаченого пунктом 4.4 договорів № 1, 2, 3, та інфляційних втрат, 3 % річних від суми основної заборгованості (загальної вартості викупу акцій).

19. Водночас місцевий господарський суд не погодився з наданим позивачем розрахунком пені та зазначив, що він є помилковим, таким, що не відповідає вимогам частини шостої статті 232 ГК України, оскільки здійснений за період більше ніж 6 місяців, хоча умовами договорів не передбачено нарахування неустойки протягом тривалішого строку.

20. Окрім того, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки в процесі розгляду справи відповідач відповідно до частини третьої статті 13 та частини першої

статті 74 ГПК України не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів,

що б підтверджували наявність обставин, які є підставою відповідно до положень статті 233 ГК України, частини третьої статті 551 ЦК України для реалізації судом права на зменшення штрафних санкцій.

21. Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що в цій справі відповідно до положень частини десятої статті 238 ГПК України наявні всі правові підстави для зазначення у рішенні суду про проведення нарахування органом (особою), який здійснюватиме примусове виконання рішення суду, інфляційних втрат, 3 % річних від сум основного боргу, присуджених до стягнення з відповідача на користь позивачів до моменту виконання рішення суду, в частині стягнення основного боргу.

Короткий зміст постановисуду апеляційної інстанції

22. Північний апеляційний господарський суд постановою від 13 вересня 2023 року виключив з пункту 6 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року у справі № 911/952/22 висновки суду в частині стягнення з ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "Український банківський консалтинг", ТОВ "Твін-трейд" та ОСОБА_1 інфляційних втрат від суми основної заборгованості до моменту виконання рішення. У решті рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року у справі № 911/952/22 залишив без змін. Судові витрати ТОВ "Український банківський консалтинг",

ТОВ "Твін-трейд", ОСОБА_1 та ПАТ "Центренерго", пов`язані з поданням апеляційної скарги, поклав на скаржників. У задоволенні клопотання про повернення на користь ТОВ "Український банківський консалтинг" та на користь ТОВ "Твін-трейд" зайво перерахованого судового збору відмовив.

23. Апеляційний господарський суд урахував, що жодна зі сторін спору не оскаржує висновків суду першої інстанції про стягнення з ПАТ "Центренерго" на користь

ТОВ "Український банківський консалтинг" 3 640 156,98 грн, на користь

ТОВ "Твін-трейд" 1 701 943,73 грн та на користь ОСОБА_1 650 913,12 грн основної заборгованості з вартості акцій, належних позивачам, що підлягають обов`язковому викупу ПАТ "Центренерго".

24. Водночас суд апеляційної інстанції визнав правомірним висновок місцевого господарського суду щодо наявності підстав для нарахування пені лише за

шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, оскільки в

договорах № 1, 2, 3 визначена відповідальність сторін за невиконання умов договору згідно із чинним законодавством (яким у цьому випадку є частина шоста статті 232 ГК України) і відсутні положення, які передбачали б інший строк (період) нарахування пені.

25. Крім того, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення розміру заявленої позивачами до стягнення неустойки, оскільки ПАТ "Центренерго" не зазначило достатніх обставин та відповідних доказів на їх підтвердження, передбачених положеннями статті 233 ГК України, частини третьої статті 551 ЦК України.

26. Також суд апеляційної інстанції зауважив, що положення частини десятої

статті 238 ГПК України надають суду право зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, однак вказівки про право суду зазначити в рішенні про нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, у наведеній нормі немає.

27. Окрім того, апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "Український банківський консалтинг" та ТОВ "Твін-трейд" про повернення їм зайво перерахованого судового збору, зазначивши, що скаржники в прохальній частині апеляційної скарги просили саме про зміну оскаржуваного рішення в частині вимог кожного з них про стягнення пені, а тому відповідно судовий збір було обчислено, виходячи з розміру цієї частини вимог кожного зі скаржників.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

28. Ухвалою від 09 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Український банківський консалтинг", ТОВ "Твін-трейд" та ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 13 вересня 2023 року та рішення Господарського суду Київської області

від 18 січня 2023 року в частині відмови у стягненні пені та відмови в поверненні надмірно сплаченого судового збору у справі № 911/952/22.

29. 27 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Центренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року та рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу на загальну суму 2 309 198,36 грн та в частині надання вказівки органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у

цій справі, проводити нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду у справі № 911/952/22, призначив касаційну скаргу до спільного розгляду з касаційною скаргою ТОВ "Український банківський консалтинг", ТОВ "Твін-трейд" та ОСОБА_1 .

30. Ухвалою від 06 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу № 911/952/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених підпунктом 7 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України, зокрема зазначив про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України у постанові

від 22 листопада 2010 року у справі № 3/063-09.

31. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду виснувала, що, за змістом зазначеної постанови від 22 листопада 2010 року

у справі № 3/063-09, Верховний Суд України погодився зі здійсненим

судами попередніх інстанцій правозастосуванням положень частини шостої

статті 232 ГК України, фактично сформувавши правову позицію про те, що зазначення в договорі умови щодо нарахування штрафної санкції за кожен день прострочення є достатньою підставою в розумінні цієї статті для нарахування такої санкції строком більше ніж 6 місяців.

32. Ухвалою від 23 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу № 911/952/22 до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг, підстави касаційного оскарження та узагальнені доводи скаржників

(ТОВ "Український банківський консалтинг", ТОВ "Твін-трейд" та ОСОБА_1 )

33. ТОВ "Український банківський консалтинг", ТОВ "Твін-трейд" та ОСОБА_1 у поданій до Верховного Суду касаційній скарзі просять: 1) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду; 2) скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року та рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року у цій справі в частині відмови у стягненні пені з ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "Український банківський консалтинг", ТОВ "Твін-трейд" та ОСОБА_1 ; 3) стягнути з

ПАТ "Центренерго" додатково пеню, обчислену за період після 14 січня 2022 року по 31 березня 2022 року, на користь: ТОВ "Український банківський

консалтинг" - у сумі 148 405,61 грн; ТОВ "Твін-трейд" - у сумі 69 383,31 грн; ОСОБА_1 - у сумі 26 535,84 грн; 4) скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року у цій справі в

частині відмови в поверненні надмірно сплаченого судового збору і

повернути ТОВ "Український банківський консалтинг" - надмірно сплачену

суму судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 6 606,08 грн,

ТОВ "Твін-трейд" - надмірно сплачену суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 106,66 грн; 5) стягнути з відповідача судові витрати позивачів, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до додатково поданих розрахунків.

34. На обґрунтування доводів касаційної скарги позивачі 1, 2, 3 посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та в аспекті визначеної ними пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження зазначають, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не врахували правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 22 листопада 2010 року в справі № 3/063-09, та правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 27 червня

2018 року в справі № 910/1614/17, щодо застосування частини шостої

статті 232 ГК України.

35. Крім того, позивачі 1, 2 стверджують, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні їх клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

(ПАТ "Центренерго")

36. ПАТ "Центренерго" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: 1) скасувати пункт 6 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області № 911/952/22 від 18 січня 2023 року, з урахуванням змін, які внесені пунктом 3 резолютивної частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року, у повному обсязі; скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року у частині задоволення позову про стягнення із ПАТ "Центренерго" на користь позивачів штрафу, пені та в цій частині прийняти нове рішення, яким зменшити їх розмір

на 99 %.

37. На обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами норм процесуального й неправильне застосування норм матеріального права та в аспекті визначеної ним пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження зазначає, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не врахували висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 18 березня 2020 року у справі

№ 902/417/18, від 21 січня 2021 року у справі № 927/704/19, від 23 березня

2023 року у справі № 921/580/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 920/437/22, щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України. Крім того, відповідач зауважує, що рішення суду прийняте з неправильним застосуванням частини десятої статті 238 ГПК України. Водночас наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини десятої статті 238 ГПК України, а саме можливості надавати вказівки органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, здійснювати нарахування 3 % річних та інфляційних втрат від суми основної заборгованості до моменту виконання рішення суду.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

(ПАТ "Центренерго")

38. ПАТ "Центренерго" у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами скарги позивачів 1, 2, 3, вважає їх необґрунтованим, безпідставними та просить суд відмовити у задоволенні скарги, зазначаючи, зокрема, що за наявною сталою судовою практикою умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватись як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за яким нараховуються штрафні санкції.

(ТОВ "Український банківський консалтинг", ТОВ "Твін-трейд" та ОСОБА_1 )

39. Позивачі 1, 2, 3 у відзиві на касаційну скаргу не погоджуються із доводами скарги ПАТ "Центренерго" та заперечують проти будь-якого зменшення розміру штрафних санкцій, зазначаючи, що питання відсутності підстав для зменшення пені та штрафу було чітко вирішено судом у справі № 910/3008/20. Водночас тривале невиконання оцінене апеляційним господарським судом на момент прийняття постанови від 06 липня 2021 року у справі № 910/3008/20. Однак з моменту прийняття цієї постанови минуло два роки, а відповідач не виконав наявного в нього зобов`язання перед позивачами 1, 2, 3. Перебування відповідача у складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями, не має жодного відношення до цієї справи, оскільки він повинен був виконати вимоги закону ще 25 травня 2019 року, а умови договорів № 1, 2, 3 - до 14 липня 2022 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

40. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи

перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

41. За частинами другою, третьою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

42. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою

статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

43. Ухвалені в цій справі рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються позивачами лише в частині відмови заявлених ними вимог про стягнення з відповідача пені за період після 14 січня 2022 року

по 31 березня 2022 року на користь: ТОВ "Український банківський консалтинг" в

сумі 148 405,61 грн, ТОВ "Твін-трейд" в сумі 69 383,31 грн, ОСОБА_1 в сумі 26 535,84 грн та відмови у задоволенні клопотання позивачів 1, 2 щодо повернення надмірно сплаченого ними судового збору за подання апеляційної скарги. Водночас відповідач оскаржує рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з нього 3 % річних до моменту виконання рішення суду та відмови у зменшенні штрафу, пені на 99 % й стягнення їх у визначений період у заявлених позивачами розмірах. У решті рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду не оскаржуються.

44. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року та рішення суду першої інстанції від 18 січня 2023 року лише в частині доводів сторін та вимог щодо стягнення з відповідача пені за період

з 14 січня 2022 року по 31 березня 2022 року (понад визначений частиною шостою статті 232 ГК України шестимісячний строк), відмови у поверненні позивачам 1, 2 надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги

(6 606,08 грн - позивачу 1 та 1 106,66 грн позивачу 2), стягнення 3 % річних до моменту виконання рішення суду та відмови у зменшенні штрафу, пені й стягнення їх у визначений період у заявлених розмірах.

Щодо письмового доповнення до усної відповіді

45. 30 вересня 2024 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження, до Великої Палати Верховного Суду через підсистему "Електронний суд"

від представника позивачів ТОВ ?Український банківський консалтинг?,

ТОВ ?Твін-Трейд?, ОСОБА_1 - Бєлкіна Л. М. надійшли письмові

доповнення б/н від 28 вересня 2024 року до усної відповіді. Представник

позивачів 1, 2, 3 у судовому засіданні 02 жовтня 2024 року в усному порядку заявив клопотання про долучення поданих ним письмових доповнень до матеріалів справи, щодо чого заперечував представник відповідача.

46. Велика Палата Верховного Суду вважає відсутніми підстави для прийняття наведених письмових доповнень до розгляду, з огляду на таке.

47. Згідно з частинами першою, другою статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

48. Відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, а згідно із частиною першою статті 295 цього Кодексу учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

49. При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частини перша, п`ята статті 161 ГПК України).

50. Представник позивачів 1, 2, 3 не просив дозволу подати доповнення до усної відповіді, а Велика Палата Верховного Суду не визнавала необхідним їх одержання від учасників справи та не призначала строк для їх подання.

51. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду відповідно до частини другої статті 118 ГПК України залишає без розгляду надіслані представником позивачів 30 вересня 2024 року письмові доповнення б/н від 28 вересня 2024 року до усної відповіді (див. подібну позицію Великої Палати Верховного Суду щодо залишення без розгляду додаткових пояснень / доповнень до касаційної скарги, поданих поза межами відповідного процесуального строку, викладену у постановах від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 06 вересня

2023 року у справі № 910/18489/20, від 03 квітня 2024 року у справі № 906/1330/21).

Щодо можливості вважати формулювання в господарському договорі "за кожний день прострочення" установленням іншого, ніж визначено частиною шостою

статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій

52. Позовні вимоги позивачів 1, 2, 3 у частині стягнення пені за період з

14 липня 2021 року по 31 березня 2022 року (понад визначений частиною шостою статті 232 ГК України шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій) мотивовані з посиланням на пункт 4.2 договорів № 1, 2, 3, за яким продавець у разі прострочення виконання ним зобов`язання з виконання умов пункту 3.3 цього договору зобов`язаний сплатити покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

53. Водночас ПАТ "Центренерго" стверджує, що наведена умова договорів № 1, 2, 3 не може розцінюватись як установлення цими договорами іншого, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за яким нараховуються штрафні санкції.

54. Тож між сторонами наявний спір, пов`язаний з неоднаковим тлумаченням змісту пункту 4.2 договорів № 1, 2, 3, зокрема, щодо вжитого в ньому формулювання "за кожний день прострочення" як підстави установлення іншого строку нарахування штрафних санкцій (в цьому разі пені), ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України.

55. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, визнав розрахунок заявленої позивачами 1, 2, 3 пені таким, що не відповідає вимогам частини шостої статті 232 ГК України. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що формулювання "за кожен день прострочення", цілком відповідаючи закону, лише встановлює порядок нарахування пені, але жодним чином не визначає період чи строк, за який вона має нараховуватися.

56. Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки судів попередніх інстанцій правомірними та обґрунтованими виходячи з таких міркувань.

57. Відповідно до частини першої статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

58. За частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього ж Кодексу.

59. Тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

60. Суд може тлумачити правочин, розглядаючи справу за будь-якою позовною вимогою, що слідує із цього правочину, або за окремим позовом, предметом якого є вимога про тлумачення правочину (див., для прикладу, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі

№ 915/692/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 910/15161/18, від 09 липня

2020 року у справі № 922/404/19, від 19 грудня 2023 року у справі № 925/1205/22, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/5305/13-ц, від 11 жовтня 2023 року у справі

№ 753/13820/16-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 686/16312/22 тощо).

61. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні правила тлумачення змісту правочину, які умовно можна поділити на три рівні.

62. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.

63. Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першим підходом не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.

64. Третім рівнем тлумачення (у разі безрезультатності перших двох) є врахування: а) мети правочину; б) змісту попередніх переговорів; в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах

між собою); г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін;

д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення

(див. постанови великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 916/2500/15, постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 05 грудня 2022 року у

справі № 753/8945/19).

65. Згідно із частиною першою статті 216 ГК України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

66. Перелік осіб, які є учасниками господарських правовідносин щодо яких можуть бути застосовані господарські санкції, урегульований статтею 2 ГК України. До них належать: суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

67. Відповідно до частин першої, другої статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

68. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

69. Чинний ГК України не розкриває окремо визначення понять "неустойка", "штраф", "пеня". Натомість правове визначення таких понять містять, зокрема, положення статті 549 ЦК України.

70. Згідно із частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

71. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).

72. Текстуальне тлумачення положень статті 549 ЦК України свідчить, що законодавець у цій нормі пов`язує визначення пені як виду неустойки з такими кваліфікуючими ознаками як її обчислення:

1) за кожен день прострочення виконання;

2) у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання.

73. У схожій формі вжите поняття пені та здійснюється її обчислення в абзаці третьому частини другої статті 231 ГК України, яким визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

74. Подібним чином також визначено поняття пені в частині першій

статті 17 Закону України "Про державні резерви" ("за кожний день прострочення поставки"), частині п`ятій, абзаці другому частини сьомої статті 13 Закону України "Про валюту і валютні операції" ("за кожний день прострочення"), пункті 129.6

статті 129 Податкового кодексу України ("за кожний день прострочення"), частині першій статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ("за кожен день прострочення"), частині п`ятій статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" ("за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення").

75. Системний аналіз наведених норм дозволяє стверджувати, що незалежно від того, які правовідносини урегульовано конкретними нормами права, наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкції), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

76. Отже, поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені.

77. Тобто вжитий законодавцем у цьому випадку займенник "кожний (кожен)" пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення.

78. Натомість порядок застосування штрафних санкцій закріплено в нормах

статті 232 ГК України, частина шоста якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

79. За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

80. Однак таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором" допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми (див., для прикладу як інше встановлене законом правило нарахування пені, частину першу статті 17 Закону України "Про державні резерви", яка визначає, що у разі прострочення поставки матеріальних цінностей до державних резервів постачальник сплачує пеню за кожний день прострочення поставки до фактичного виконання зобов`язання).

81. Тож положення частини шостої статті 232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

82. За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

83. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін

(див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у

справі № 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі № 910/23911/16,

від 13 вересня 2019 року у справі № 902/669/18).

84. При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а й право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (див. постанову Верховного Суду України від 21 червня 2017 року в справі № 910/2031/16 (провадження № 3-432гс17) щодо стягнення

пені за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 916/804/17, від 07 серпня 2018 року у справі № 917/2013/17,

від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, від 27 лютого 2024 року у

справі № 911/858/22).

85. Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

86. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

87. Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений.

88. Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.

89. Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

90. У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20).

91. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

92. У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої

статті 232 ГК України.

93. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

94. Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.

95. Подібний висновок до застосування частини шостої статті 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/15492/17,

від 01 липня 2019 року у справі № 910/4377/18, від 08 липня 2019 року у справі

№ 910/4375/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 914/508/17, від 15 листопада 2019 року у справі № 904/1148/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 911/634/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/12765/19, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року № 910/17317/17, від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20.

96. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що умови договорів № 1, 2, 3 не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до повної сплати заборгованості", "до

повного погашення боргу" тощо), які свідчили б про визначення в них іншого

строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного частиною шостою

статті 232 ГК України.

97. Оскільки умови договорів не встановлюють періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання у пунктах 4.3 договорів щодо нарахування пені за кожен день прострочення лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), пеня за прострочення виконання відповідачем як покупцем цінних паперів зобов`язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

98. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відхиляє як безпідставні доводи позивачів 1, 2, 3 щодо наявності в них права на нарахування пені за весь період прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором та вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення вимог позивачів 1, 2, 3 у частині пені в межах визначеного частиною шостою

статті 232 ГК України шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій.

Щодо зазначення в рішенні про нарахування відсотків до моменту виконання рішення і охоплення частиною десятою статті 238 ГПК України, частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України вимоги про стягнення 3 % річних

99. Позивачі 1, 2, 3 у пред`явленому до суду позові, з-поміж іншого, просили здійснювати нарахування заявлених ними до стягнення 3 % річних до моменту виконання рішення суду.

100. Відповідач заперечує щодо можливості нарахування 3 % річних до

моменту виконання рішення суду та зазначає, що приписи частини десятої

статті 238 ГПК України не містять положень щодо можливості здійснювати нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду.

101. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, визнавши правомірними вимоги позивача в цій частині, ухвалив здійснювати нарахування 3 % річних відповідно до частини десятої

статті 238 ГПК України до моменту виконання рішення.

102. Велика Палата Верховного Суду вважає правомірним зазначення судом першої інстанції в рішенні про нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду, з огляду на таке.

103. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

104. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства визначено обов`язковість судового рішення.

105. За статтею 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, ? і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

106. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

107. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що для цілей

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від

04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) виконання рішення, ухваленого

будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. mutatis mutandis рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", рішення від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України").

108. Юридичною гарантією виконання рішення суду слугує впровадження ефективних та дієвих засобів впливу на забезпечення реалізованості рішення суду, яка є одним із наслідків набрання ним законної сили.

109. З 01 січня 2019 року в господарському / цивільному процесуальних кодексах введено в дію механізм нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду, розкритийу положеннях частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України, якими визначено:

? суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або

пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування (абзац перший частини десятої

статті 238 ГПК України, частина десята статті 265 ЦПК України);

? остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в

порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу (розділом VIІ цього Кодексу) (абзац другий частини десятої статті 238 ГПК України, частина одинадцята

статті 265 ЦПК України).

110. Частині десятій статті 238 ГПК України, частинам десятій, одинадцятій

статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону "Про виконавче провадження", якими конкретизується порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за механізмом (формулою) визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, визначено: якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

111. Системний аналіз наведених норм свідчить, що положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України закріплюють механізм, який позбавляє кредитора необхідності звернення до суду з позовом щодо нарахування та стягнення, зокрема, відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як був розглянутий по суті і задоволений його позов про стягнення боргу, відсотків за невиконання того самого зобов`язання між тими ж сторонами.

112. Застосування частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України полягає у продовженні нарахування відсотків поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог. Вони застосовуються лише в тих випадках, коли суд, розглянувши спір по суті, ухвалив рішення про застосування відсотків.

113. Тобто можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог у рішенні суду).

114. Якщо суд не застосував відсотки в рішенні, то не може бути і зазначено про їх нарахування до моменту виконання рішення.

115. І навпаки - якщо суд їх застосує, то у рішенні може зазначатися про нарахування відсотків до моменту виконання рішення.

116. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що нарахування відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення позову судом за результатом розгляду справи та які зазначені в мотивувальній частині рішення.

117. Положення наведених норм можуть застосовуватись для донарахування будь-яких відсотків, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора. Якщо законодавством чи договором встановлені обмеження нарахування відсотків, про ці обмеження суд повинен зазначити

в рішенні, яким встановлено донарахування відсотків.

118. За своєю природою відсотки, зазначені в частині десятій

статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України, є заходами відповідальності, що застосовані судом за порушення боржником виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені норми не визначають якоїсь іншої чи особливої правової природи відсотків, про нарахування яких суд може зазначити у рішенні про стягнення до моменту його виконання.

119. Стягнення процентів річних, правове регулювання яких визначено частиною другою статті 625 ЦК України, охоплюються положенням наведених норм. Підтвердженням цього висновку додатково свідчить сам зміст частини другої статті 625 ЦК України, в якій прямо зазначено, що проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

120. Велика Палата Верховного Суду враховує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум (див. постанову Великої Палати Верховного Суду

від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18).

121. Нарахування на суму боргу 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

122. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". У разі коли законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

123. Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі "Воловік проти України"). Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див. mutatis mutandis рішення

ЄСПЛ від 28 вересня 1999 року у справі "Озтюрк проти Туреччини").

124. Одним із завдань Верховного Суду є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.

125. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України урегульовують можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду.

126. При прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки, суд вправі відповідно до частинидесятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення суду.

127. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) охоплюються положеннями частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої

статті 265 ЦПК України.

128. Подібні за змістом висновки щодо можливості нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду та охоплення положеннями частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі

№ 910/14524/22.

129. З огляду на викладене доводи відповідача щодо неможливості нарахування

3 % річних до моменту виконання рішення суду є безпідставними, такими, що не відповідають положенням частини десятої статті 238 ГПК України.

Щодо зменшення розміру пені та штрафу

130. ПАТ "Центренерго" у поданому до суду відзиві на позовну заяву, окрім іншого, просило зменшити розмір заявлених до стягнення пені та штрафу на 99 % з огляду на надмірний розмір штрафних санкцій та перебування відповідача у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями, нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії та непонесенням позивачами 1, 2, 3 жодних збитків.

131. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, визнав відсутніми підстави для зменшення розміру штрафних санкцій з посиланням на те, що відповідач не зазначив достатніх обставин та доказів на їх підтвердження, передбачених положеннями статті 233 ГК України, частини третьої статті 551 ЦК України.

132. Відповідач вважає наведені висновки судів попередніх інстанцій помилковими, зазначаючи, що суди безпідставно відмовили у задоволенні його клопотання про зменшення штрафних санкцій та не врахували при прийнятті оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду, викладених в постановах

від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 21 січня 2021 року у справі

№ 927/704/19, від 23 березня 2023 року у справі № 921/580/19, від 15 лютого

2023 року у справі № 920/437/22, щодо застосування статті 233 ГК України та

статті 551 ЦК України.

133. Велика Палата Верховного Суду, надаючи оцінку наведеним доводам відповідача, зважає на таке.

134. Згідно із частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

135. За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

136. Схожі норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

137. Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша

статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

138. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

139. Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

140. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня

2020 року у справі № 902/417/18).

141. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки [див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20)].

142. При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов`язання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/11733/18,

від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).

143. Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці

(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19).

144. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

145. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

146. Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20).

147. Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

148. У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

(див. постанови від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня

2023 року у справі № 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі

№ 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22,

від 07 листопада 2023 року у справі № 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22).

149. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22).

150. У справі, яка переглядається, вирішуючи питання зменшення пені, суди попередніх інстанцій оцінили відповідні аргументи і докази сторін та врахували, що ПАТ "Центренерго" має стратегічне значення для економіки і безпеки держави та вирішення соціальних питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" та є однією з найбільших енергогенеруючих компаній України, яка відіграє вагому роль у життєдіяльності таких промислово розвинених областей України, як Київська, Харківська та Донецька, а також те, що внаслідок російської військової агресії

ПАТ "Центренерго" та його відокремлені підрозділи зазнали матеріальної шкоди та продовжують здійснювати свою господарську діяльність в умовах дії військового стану, введеного 24 лютого 2022 року на території України відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року

№ 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" з подальшим продовженням строку його дії.

151. Також суди попередніх інстанцій взяли до уваги строки виникнення та тривалість невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо обов`язкового викупу акцій на вимогу позивачів, які первісно виникли в силу приписів статей 68,

69 Закону України "Про акціонерні товариства", а згодом - відповідно до положень умов договорів від 06 липня 2021 року № 1-3 про обов`язковий викуп

ПАТ "Центренерго" належних акціонерам простих іменних акцій ПАТ "Центренерго", укладених на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 04 листопада 2020 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2021 року у справі № 910/3008/20.

152. Окрім того, суди попередніх інстанцій зважили, що відповідачу було відомо про існування у нього обов`язку з оплати вартості акцій ще до визнання укладеними у судовому порядку договорів від 06 липня 2021 року, і він міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути цих нарахувань або суттєво зменшити їх розмір.

153. Водночас Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 921/260/19 звертав увагу, що строк проведення товариством розрахунку за акції визначено законом і він починає перебіг з дати отримання вимоги про викуп від акціонера, а не з дати укладення договору. Такий підхід свідчить про намір законодавця спростити процедуру укладення договору і тим самим захистити акціонера від спроб товариства затягнути чи ускладнити процес підписання договору, наприклад включити в проєкт договору несприятливі, обтяжливі для акціонера умови. Відтак офертою товариства треба вважати направлення акціонеру повідомлення про право викупу акцій відповідно з проєктом, який був наданий для ознайомлення перед проведенням зборів, а акцептом - вимогу про викуп акціонера, направлену товариству.

154. ПАТ "Центренерго" отримало вимогу позивачів 1, 2, 3 про викуп акцій 24 квітня 2019 року.

155. Тобто виникнення у відповідача зобов`язань з викупу акцій та заборгованості через їх невикуп є досить тривалим та мало місце значно раніше обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву підстав зменшення розміру неустойки, інших нарахувань (зокрема, зобов`язання з викупу акцій та відповідно заборгованість фактично виникли ще у 2019 році, тоді як обставини, наведені відповідачем для зменшення штрафних санкцій, настали у 2022 році).

156. Натомість надані відповідачем баланс (звіт про фінансовий стан)

ПАТ "Центренерго" на 30 червня 2022 року та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2022 року відображають фінансовий стан та його фінансові результати станом на 2022 рік - зі спливом більш ніж двох років після виникнення у нього обов`язку з викупу акцій та заборгованості з їх оплати.

157. Суди попередніх інстанцій у цій справі реалізували свої дискреційні повноваження, передбачені частиною третьою статті 551 ЦК України і

статтею 233 ГК України, та, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини і подані докази в сукупності, обґрунтовано виснували про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій з огляду на ненадання відповідачем належних, допустимих та достатніх доказів, що підтверджували б наявність обставин, які є підставою для реалізації судом права на зменшення розміру штрафних санкцій.

158. Доводи касаційної скарги ПАТ "Центренерго" про безпідставне відхилення його клопотання про зменшення пені та штрафу, з урахуванням взятих до уваги судами попередніх інстанцій обставин виникнення у відповідача обов`язку з викупу акцій та заборгованості з їх оплати значно раніше обставин, наведених для зменшення штрафних санкцій (за два роки до настання таких обставин), не можуть свідчити про помилковість висновків судів за результатом розгляду зазначеного клопотання відповідача, оскільки фактично зводяться до переоцінки обставин, покладених судами в основу судових рішень підстав для зменшення пені. Водночас переоцінка цих обставин в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду як суду права. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16).

159. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій. Аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені, зокрема у справах, на які послався позивач (постанови Верховного Суду від 18 березня

2020 року у справі № 902/417/18, від 21 січня 2021 року у справі № 927/704/19,

від 23 березня 2023 року у справі № 921/580/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 920/437/22), свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі.

160. Тобто наведені справи, на які посилається скаржник, демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які бралися судами до уваги і були враховані Верховним Судом під час прийняття постанов за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та які не корелюються з обставинами, встановленими судами у справі, яка розглядається.

161. Висновки Верховного Суду у цих справах щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

162. До того ж Верховний Суд у перелічених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру неустойки так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант

реалізації дискреції слід вважати законним (див. подібний висновок, викладений

у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі

№ 910/8725/22, від 13 лютого 2024 у справі № 917/272/23).

163. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій не порушили приписів статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України при вирішенні питання наявності підстав для зменшення розміру пені, штрафу, а тому відхиляє доводи відповідача щодо неправильного застосування судами цих норм.

Щодо відмови апеляційного господарського суду у задоволенні клопотання позивачів 1, 2 про повернення надмірно сплаченого судового збору

164. Позивачі 1, 2 в цій частині доводів касаційної скарги посилаються на безпідставну відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні їх клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 6 606,08 грн (позивач 1) та 1 106,66 грн (позивач 2). На обґрунтування заявленого клопотання позивачі зазначали, що суд помилково взяв за базу для розрахунку судового збору всю суму пені, зазначену у прохальній частині апеляційної скарги. За твердженням

позивачів 1, 2, зазначене не є правомірним, оскільки вимога про стягнення пені вже була частково задоволена рішенням суду першої інстанції і не оскаржувалася у цій частині.

165. Позивачі 1, 2 зауважують, що вони в апеляційній скарзі просили змінити судове рішення в частині пені, тобто просили замість частково присуджених судом першої інстанції сум пені стягнути всю заявлену позивачами суму пені. Оскільки при цьому та сума пені, яка вже була присуджена судом першої інстанції, не оспорювалась, то така не підлягала обкладанню судовим збором.

166. Однак апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні клопотання позивачів 1, 2 з посиланням на те, що судовий збір було обраховано виходячи з розміру позовних вимог кожного із позивачів в частині пені, оскільки у прохальній частині апеляційної скарги вони просили саме змінити оскаржуване рішення у частині вимог кожного з них про стягнення пені.

167. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковою відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання позивачів 1, 2 з огляду на таке.

168. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

169. Відповідно до підпункту 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

170. Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

171. Частиною четвертою статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначено, що якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

172. У справі, яка переглядається, при зверненні з позовом до суду у прохальній частині позовної заяви позивач 1 просив стягнути з відповідача 458 958,85 грн пені, а позивач 2 - 214 584, 69 грн пені.

173. Суд першої інстанції заявлені вимоги позивачів 1, 2 в цій частині задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 1 пеню в сумі 310 560,24 грн, а на користь позивача 2 пеню в сумі 145 201,38 грн. Водночас у решті вимог позивача 1 у частині стягнення пені в сумі 148 398,61 грн та вимог позивача 2 в частині стягнення пені в сумі 69 383,31 грн суд відмовив.

174. Позивачі 1, 2 не погодилися з частковою відмовою в задоволенні їх вимог про стягнення пені (148 398,61 грн - позивач 1 та 69 383,31 грн - позивач 2) та оскаржили рішення суду першої інстанції про часткову відмову в апеляційному порядку, сплативши відповідно судовий збір за подання апеляційної скарги лише в частині оскаржених вимог. Позивач 1 з урахуванням оскарження рішення

суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його вимог щодо стягнення 148 398,61 грн пені сплатив судовий збір в сумі 3 338,97 грн, а позивач 2 з урахуванням оскарження ним рішення суду в частині відмови в стягненні

69 383,31 грн пені сплатив 1 561,13 грн судового збору.

175. Натомість суд апеляційної інстанції в ухвалі від 08 червня 2023 року про залишення апеляційної скарги позивачів без руху визначив суму судового збору, яку належить сплатити позивачам 1, 2, зокрема, виходячи з того, що скаржники в апеляційній скарзі просять змінити рішення місцевого господарського суду в цілому щодо вимоги про стягнення пені. Відповідно, суд апеляційної інстанції визначив, що за подання апеляційної скарги позивач 1 мав сплатити 10 326,58 грн судового збору, а позивач 2 - 4 828,16 грн судового збору.

176. Однак апеляційний господарський суд не врахував те, що позивачі 1, 2, за змістом апеляційної скарги (її описової та мотивувальної частин), не погоджуються з рішенням суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні їх вимог щодо стягнення пені (148 398,61 грн - позивач 1 та 69 383,31 грн - позивач 2). Жодних доводів, обґрунтувань незгоди в частині задоволення судом першої інстанції їх позовних вимог про стягнення пені (310 560,24 грн на користь

позивача 1 та 145 201,38 грн на користь позивача 2) апеляційна скарга

позивачів 1, 2 не містить.

177. Визначення судом вимог апеляційної скарги виключно за окремою частиною її прохальної частини, без урахування змісту самої апеляційної скарги (її описової та мотивувальної частин), у цьому випадку нівелює вимоги щодо сплати судового збору, визначені законом (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі № 911/1796/20).

178. За наведеного сума судового збору, яка підлягала сплаті:

1) позивачем 1 за подання апеляційної скарги на рішення суду першої

інстанції в частині відмови в стягненні 148 398,61 грн пені - 3 721,50 грн

(2 481,00 грн ? 150 % = 3 721,50 грн, де 2 481,00 грн - мінімальний граничний розмір ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру станом на 01 січня 2022 року, оскільки 1,5 % від оспорюваної суми (148 398,61 грн) становить менше визначеної підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору

за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру (148 398,61 грн ? 1,5 % = 2 225,98 грн), 150 % - ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду);

2) позивачем 2 за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

в частині відмови в стягненні 69 383,31 грн пені - 3 721,50 грн

(2 481,00 грн ? 150 % = 3 721,50 грн, де 2 481,00 грн - мінімальний граничний

розмір ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру станом на 01 січня 2022 року, оскільки 1,5 % від оспорюваної суми (69 383,31 грн) становить менше визначеної підпунктом 1 пункту 2

частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору

за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру

(69 383,31 грн ? 1,5 % = 1 040,75 грн), 150 % - ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду).

179. Подібний підхід до здійснення розрахунку судового збору, у разі оскарження судового рішення в частині позовних вимог, з урахуванням мінімального граничного розміру ставки судового збору є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 лютого 2024 року у справі

№ 917/1093/21, від 23 лютого 2024 року у справі № 918/866/23, від 12 березня

2024 року у справі № 908/2543/22, ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2023 року у cправі № 910/16781/21,

від 11 вересня 2023 року у cправі № 922/723/23, від 25 квітня 2024 року у cправі

№ 917/991/22, від 22 травня 2024 року у справі № 925/577/21, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 219/5774/18, ухвалах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 лютого 2024 року у справі № 463/4339/17, від 18 березня 2024 року

у справі № 201/11800/23, від 15 квітня 2024 року у справі № 335/11059/20,

від 11 липня 2024 року у справі № 757/15880/21-ц, від 18 липня 2024 року у справі № 607/20626/23, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 280/3015/19, ухвалах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня

2019 року у справі № 826/25699/15, від 02 травня 2023 року у справі

№ 280/10871/21, від 09 червня 2023 року у справі № 160/14641/22 тощо.

180. Водночас суд апеляційної інстанції помилково визначив суму судового збору для позивача 1 - 10 326,58 грн та позивача 2 - 4 828,16 грн, без урахування

змісту самої апеляційної скарги та приписів частини четвертої статті 6 Закону України "Про судовий збір".

181. З огляду на викладене вимога суду апеляційної інстанції в ухвалі від 08 червня 2023 року про необхідність доплати позивачами 1, 2 судового збору за подання апеляційної скарги не відповідає положенням частини четвертої статті 6 Закону України "Про судовий збір".

182. Тож позивачі 1, 2 за подання апеляційної скарги надмірно сплатили судовий збір, зокрема:

1) позивач 1 - в розмірі 6 595,17 грн (10 316,67 грн (3 338,97 грн - судовий збір, сплачений під час подання апеляційної скарги, + 6 977,70 грн - судовий збір, доплачений на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 08 червня 2023 року) - 3 721,50 грн);

2) позивач 2 - в розмірі 1 096,73 грн (4 818,23 грн (1 561,13 грн - судовий збір, сплачений під час подання апеляційної скарги, + 3 257,10 грн - судовий збір, доплачений на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 08 червня 2023 року) - 3 721,50 грн).

183. Водночас у поданому до суду апеляційної інстанції клопотанні та касаційній скарзі позивач 1 просить повернути йому надмірно сплачений судовий збір в розмірі 6 606,08 грн, а позивач 2 - 1 106,66 грн, який є більшим, ніж той, що визначений Великою Палатою Верховного Суду.

184. Подібні розбіжності у розрахунках позивачів 1, 2 із розрахунком сум переплати судового збору, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, зумовлені допущеними позивачами арифметичними помилками під час здійснення власного розрахунку судового збору, який мав бути сплачений ними за подання апеляційної скарги.

185. Ураховуючи наведене, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат слід скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення - про задоволення клопотання позивачів 1, 2 та повернення:

1) позивачу 1 з Державного бюджету України 6 595,17 грн надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги;

2) позивачу 2 з Державного бюджету України 1 096,73 грн надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Щодо відступу від попередніх висновків Верховного Суду України

186. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

187. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в законодавстві України відсутній принцип, згідно з яким пізніший висновок Верховного Суду відміняє його попередній висновок. Єдиний механізм узгодження правозастосування, який передбачає процесуальний закон, - це механізм відступу від висновку щодо застосування норм права, зокрема, на користь висновку Великої Палати Верховного Суду в разі, якщо йому суперечить висновок касаційного суду.

188. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання

(див. подібний правовий висновок у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17).

189. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі

від 06 грудня 2023 року просила, зокрема, відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України у постанові від 22 листопада

2010 року у справі № 3/063-09 (провадження № 3-25гс10).

190. За обставинами справи № 3/063-09 прокурор Сквирського району Київської області звернувся в інтересах держави в особі Пустоварівської сільської ради Сквирського району Київської області з позовною заявою, у якій просив зобов`язати фізичну особу - підприємця (далі ? Підприємець) повернути на користь держави в особі Ради водний об`єкт та земельну ділянку водного фонду загальною площею 9,5 га, що перебували у нього до 01 лютого 2008 року в оренді на підставі договору оренди водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду від 14 квітня 2003 року, та стягнути з Підприємця на користь Ради штрафні санкції у розмірі 1 003,86 грн за порушення строку повернення відповідного об`єкта оренди з 01 березня по 22 грудня 2008 року, тобто за період понад шість місяців. У свою чергу Підприємець звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, у якій просив визнати за ним право на оренду водного об`єкта та земельної ділянки водного фонду загальною площею 9,5 га, які знаходяться у межах с. Пустоварівка Сквирського району Київської області. Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, визнав обґрунтованими вимоги первісного позову та задовольнив його у повному обсязі, відмовивши в задоволенні зустрічного позову.

191. Зі змісту постанови Верховного Суду України від 22 грудня 2010 року у справі № 3/063-09 убачається, що подана Підприємцем заява про перегляд прийнятої у цій справі постанови Вищого господарського суду України від 11 серпня 2010 року була мотивована, зокрема, такими підставами:

1) неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції норм частини третьої статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки при розгляді цієї справи Вищий господарський суд України виходив із того, що законодавство України не передбачає автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку орендодавця. Проте в постанові від 08 липня

2008 року у справі № 13/251 за позовом ПБП "Віра" до Чернігівської міської ради про визнання права на оренду земельної ділянки та в постанові від 2 грудня

2009 року у справі № 36/60 за позовом ТОВ "Київ Нафта" до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про поновлення договору оренди земельної ділянки суд касаційної інстанції на підставі положень зазначеної статті дійшов висновку про те, що за відсутності письмових заперечень з боку орендодавця відбувається автоматична пролонгація договору оренди земельної ділянки;

2) неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, оскільки за твердженням відповідача суд касаційної інстанції не застосував положення частини шостої статті 232 ГК України, внаслідок чого йому було безпідставно нараховано штрафні санкції у зв`язку з порушенням строку повернення об`єкта оренди за період, який перевищує встановлений цією статтею шестимісячний строк. Водночас, як стверджував відповідач, у постановах від 14 січня 2010 року у справі № 36/229 та від 27 травня 2010 року у справі

№ 16/586 Вищий господарський суд України погодився з висновком судів нижчих інстанцій про зменшення на підставі зазначеної вище норми строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання до шести місяців.

192. За результатом розгляду поданої Підприємцем заяви Верховний Суд України у наведеній постанові визнав правильним висновок суду касаційної інстанції, зроблений на підставі частин першої, третьої статті 33 Закону України "Про оренду землі", про те, що договір оренди припинив свою дію, у зв`язку із чим первісний позов у частині зобов`язання Підприємця повернути предмет оренди є мотивованим, а зустрічний позов не підлягає задоволенню.

193. Окрім того, Верховний Суд України у наведеній постанові зазначив, що, стягуючи з Підприємця на користь Ради штрафні санкції у розмірі 1 003 грн 86 коп. за порушення строку повернення об`єкта оренди у зв`язку з припиненням орендних відносин, суди нижчих інстанцій дійшли висновку про те, що розмір таких санкцій, нарахованих позивачем за період з 01 березня по 22 грудня 2008 року, не суперечить умовам договору та чинному законодавству України, оскільки згідно з пунктом 6.8 договору оренди від 14 квітня 2003 року у разі порушення строку повернення об`єкта оренди, вказаного в пункті 6.7 договору, Підприємець сплачує штраф за кожен день прострочки в розмірі орендної плати за день.

194. Водночас Верховний Суд України щодо аргументів відповідача про неоднакове застосуванням судом касаційної інстанції норм права (положень частини шостої статті 232 ГК України) зазначив, що:

- у постанові від 14 січня 2010 року у справі № 36/229, на яку послався

заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновком апеляційного господарського суду щодо зменшення на підставі частини шостої

статті 232 ГК України розміру пені, нарахованої за порушення строків внесення орендної плати. Однак із тексту зазначеної постанови не вбачається, за яких фактичних обставин було застосовано зазначену вище норму закону та у зв`язку з чим господарські суди у цій справі дійшли висновку про відсутність підстав, які б виключали можливість застосування шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій;

- у постанові Вищого господарського суду України від 27 травня 2010 року у справі № 16/586, на яку також послався Підприємець у своїй заяві, предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за фактичне користування приміщенням та штрафних санкцій, які були нараховані позивачем з березня по липень 2009 року. При вирішенні зазначеного спору це виключає можливість застосування судом касаційної інстанції норми частини шостої

статті 232 ГК України, відповідно до якої граничний строк для нарахування штрафних санкцій становить шість місяців.

195. З урахуванням наведеного Верховний Суд України визнав необґрунтованими посилання заявника на пункт 1 частини першої статті 11116 ГПК України як на підставу для скасування постанови Вищого господарського суду України

від 11 серпня 2010 року у справі № 3/063-09 та відмовив у задоволенні заяви Підприємця.

196. Відповідно до статті 11116 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення Підприємця та розгляду заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду у справі № 3/063-09 Верховним Судом України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

197. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обов`язковість застосування практики Верховного Суду та Верховного Суду України поширюється виключно на висновки щодо застосування конкретних норм права в подібних правовідносинах. Висновком щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є висновок за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та зазначенням у резолютивній частині, а також висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, та який має міститися в мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 910/6607/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 911/1095/22).

198. Водночас аналіз змісту мотивів, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2010 року у справі № 3/063-09, щодо питання правозастосування частини шостої статті 232 ГК України не можна вважати висновком про застосування цієї норми права, оскільки у цій постанові, зокрема, не наводиться обґрунтування, як саме повинна застосовуватися зазначена норма права, з якого можна було б зробити висновок про застосування саме положень частини шостої статті 232 ГК України (на відміну від аналізу застосування частин першої, третьої статті 33 Закону України "Про оренду землі"), а навпаки - стверджується про необґрунтованість доводів заявника в цій частині та неподібність правовідносин в інших справах, на які посилався заявник як на приклад неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення.

199. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що питання правозастосування частини шостої статті 232 ГК України в орендних правовідносинах у подальшому знайшло своє відображення у цілому ряді постанов Верховного Суду України, зокрема, від 18 квітня 2011 року у справі № 30-191 (провадження № 3-33гс11), від 18 квітня 2011 року у справі № 30/190 (провадження № 3-36гс11), від 26 грудня 2011 року у справі № 5005/2712/2011 (провадження

№ 3-140гс11), в яких Верховний Суд України за наслідком аналізу положень частини шостої статті 232 ГК України, задовольняючи заяви про перегляд, виснував, що положення частини шостої статті 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

200. Відступу на момент розгляду справи від наведених висновків не було та подібне питання не порушувалося Касаційним господарським судом під час передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Таких підстав також не вбачає й Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи, яка переглядається.

201. Ураховуючи наведене вище, у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 22 листопада 2010 року у справі № 3/063-09 щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

202. Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

203. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

204. Відповідно до частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

205. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційних скарг ТОВ "Український банківський консалтинг", ТОВ "Твін-трейд", ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року та рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року у справі № 911/952/22 в частині відмови у стягненні пені за період з 14 січня по 31 березня 2022 року та касаційної скарги ПАТ "Центренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року та рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року у справі № 911/952/22 в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу на загальну суму 2 309 198,36 грн та в частині надання вказівки органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, проводити нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду - без задоволення, а оскаржуваних судових рішень у цій частині - без змін.

206. Водночас Велика Палата Верховного Суду задовольняє касаційну скаргу позивачів 1, 2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року у справі № 911/952/22 в частині відмови у поверненні надмірно сплаченого судового збору та скасовує постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року у справі № 911/952/22 в цій частині й ухвалює нове рішення - про задоволення клопотання позивачів 1, 2 про повернення зайво перерахованого судового збору.

Щодо розподілу судових витрат

207. Відповідно до статті 315 ГПК України в постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

208. Оскільки за результатом розгляду касаційних скарг рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у стягненні пені за період з 14 січня по 31 березня

2022 року, задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу на загальну суму 2 309 198,36 грн та в частині надання вказівки органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у цій справі, проводити нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду - залишені без змін, витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг до суду підлягають покладенню на скаржників.

Висновки щодо застосування норм матеріального права

Щодо можливості вважати формулювання в господарському договорі "за кожний день прострочення" установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій

209. Застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує її механізм визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Щодо зазначення в рішенні про нарахування відсотків до моменту виконання рішення і охоплення частиною десятою статті 238 ГПК України, частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України вимоги про стягнення 3 % річних

210. Положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України урегульовують можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду.

211. При прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення суду.

212. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) охоплюються положенням частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.

Щодо зменшення штрафних санкцій (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України)

213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український банківський консалтинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Твін-трейд", ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року та рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року у справі № 911/952/22 в частині відмови у стягненні пені за період з 14 січня по 31 березня 2022 року залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року та рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року у справі № 911/952/22 в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу на загальну суму 2 309 198,36 грн та в частині надання вказівки органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду в цій справі, проводити нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року та рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року у справі № 911/952/22 в частині відмови у стягненні пені за період з 14 січня по 31 березня 2022 року, в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу на загальну суму 2 309 198,36 грн, в частині надання вказівки органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду в цій справі, проводити нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду - залишити без змін.

4. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український банківський консалтинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Твін-трейд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року у справі № 911/952/22 в частині відмови у поверненні надмірно сплаченого судового збору задовольнити.

5. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 року у справі № 911/952/22 в частині відмови у поверненні Товариству з обмеженою відповідальністю "Український банківський консалтинг", Товариству з обмеженою відповідальністю "Твін-трейд" надмірно сплаченого судового збору скасувати.

6. Ухвалити нове рішення про задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Український банківський консалтинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Твін-трейд" від 01 серпня 2023 року б/н про повернення зайво перерахованого судового збору.

7. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Український банківський консалтинг" (вул. Стеценка, буд. 19/91, оф. 18, м. Київ, 04128, ідентифікаційний код 40983419) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 595,17 грн, сплачений згідно з фіскальним чеком АТ "Укрпошта" ВПЗ Київ 209 від 21 червня 2023 року, платіж № 1171595550.

8. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Твін-трейд" (вул. Саксаганського, буд. 119, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 39823779) з Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 096,73 грн, сплачений згідно з фіскальним чеком АТ "Укрпошта" ВПЗ Київ 209 від 21 червня 2023 року, платіж № 1171589122.

9. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2023 рокута рішення Господарського суду Київської області від 18 січня 2023 року у справі № 911/952/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. О. БанаськоСудді:О. Л. Булейко В. В. Король Ю. Л. Власов С. І. Кравченко І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв М. І. Гриців С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 123282018

[ANTIRAID]

Велика палата зробила наступні висковки:

Щодо можливості вважати формулювання в господарському договорі "за кожний день прострочення" установленням іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій

209. Застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує її механізм визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Щодо зазначення в рішенні про нарахування відсотків до моменту виконання рішення і охоплення частиною десятою статті 238 ГПК України, частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України вимоги про стягнення 3 % річних

210. Положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України урегульовують можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду.

211. При прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення суду.

212. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) охоплюються положенням частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.

Щодо зменшення штрафних санкцій (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України)

213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.