Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про відсутність підстав перегляду у зв'язку з неякісним Законом в частині унормування мирних акцій протесту

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 826/2325/13-а
Провадження № 11-159зва24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Зейфман І. М.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника - адвоката Сидоренка І. О.,

розглянула на відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Пащенко К. С.) від 27 лютого 2013 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду (судді Чаку Є. В., Шелест С. Б., Файдюк В. В.) від 31 липня 2013 року та ухвали Вищого адміністративного суду України (суддя Олендер І. Я.) від 30 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання дій протиправними і

ВСТАНОВИЛА:

1. У лютому 2013 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Печерське РУ ГУ МВС України у місті Києві), в якому просив:

- визнати протиправними дії Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві з перешкоджання йому з використанням сили провадити мирні мітинги 01 та 08 листопада 2012 року на вулиці Інститутській, 9 біля будівлі Національного банку України;

- визнати протиправними дії Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві, пов`язані із затриманням позивача 01 та 08 листопада 2012 року на вулиці Інститутській, 9 біля будівлі Національного банку України щодо примусового доставляння його 01 та 08 листопада 2012 року до Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві, складання протоколів про затримання та про скоєння адміністративного правопорушення за частиною другою статті 1851 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та примусового доставляння його 01 та 08 листопада 2012 року до Печерського районного суду міста Києва;

- визнати, що своїми протиправними діями 01 та 08 листопада 2012 року з перешкоджання йому провадити мирні мітинги на вулиці Інститутській, 9 біля будівлі Національного банку України із затримання та доставляння до Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві та Печерського районного суду міста Києва відповідач порушив права, свободи та охоронювані законом інтереси позивача.

Окружний адміністративний суд міста Києва 27 лютого 2013 року ухвалою повернув ОСОБА_1 позовну заяву, оскільки визнав, що позивач фактично вирішив оскаржити дії відповідача про притягнення його до адміністративної відповідальності. Такого змісту вимоги, як мотивував суд, не підсудні Окружному адміністративному суду міста Києва, а підсудні місцевим загальним судам як адміністративним.

Позивач не погодився з таким рішенням суду і оскаржив його до Київського апеляційного адміністративного суду. Цей суд 31 липня 2013 року виніс ухвалу, якою відмовив у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалою від 30 серпня 2013 року відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявника.

2. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський Суд) 27 червня 2024 року виніс ухвали у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v UKRAINE, заява № 32960/13) (далі - Рішення), якою оголосив неприйнятними скарги стосовно постанови від 28 лютого 2013 року, а решту скарг у заяві - прийнятними, та встановив порушення Україною статті 11 та 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція).

3.23 липня 2024 року до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень. Заявник просить скасувати ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 30 серпня 2013 року.

Підставою для перегляду судових рішень у справі заявник зазначає встановлення Європейським судом у рішенні від 27 червня 2024 року в справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v UKRAINE, заява № 32960/13), яке набуло статусу остаточного, порушення Україною статей 11 та 13 Конвенції під час розв`язання судом спору у справі № 826/2325/13-а.

Заявник, якщо мати на увазі ще уточнення до його заяви, просить: скасувати зазначені судові рішення у справі № 826/2325/13-а; визнати протиправними дії Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві, які проявилися в тому, що через застосовану до нього фізичну силу (насильство) він не зміг провадити мирні мітинги 01 та 08 листопада 2012 року на вулиці Інститутській, 9 біля будівлі Національного банку України; визнати протиправними дії Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві, пов`язані із затриманням позивача 01 та 08 листопада 2012 року на вулиці Інститутській, 9 біля будівлі Національного банку України, примусовим доставлянням його 01 та 08 листопада 2012 року до Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві, складанням протоколів про затримання і про скоєння адміністративного правопорушення за частиною другою статті 1851 КУпАП, з примусовим доставлянням його 01 та 08 листопада 2012 року до Печерського районного суду міста Києва; визнати, що своїми протиправними діями 01 та 08 листопада 2012 року з перешкоджання йому провадити мирні мітинги на вулиці Інститутській,9 біля будівлі Національного банку України, із затримання та доставляння до Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві та Печерського районного суду міста Києва відповідач порушив права, свободи та охоронювані законом інтереси позивача; стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати за надану правничу допомогу та сплачений судовий збір.

Покликається на те, що оскільки ЄСПЛ у своєму Рішенні визнав протиправними дії відповідача, які позивач просив визнати протиправними в адміністративній справі № 826/2325/13-а, навів правничу оцінку та обґрунтування щодо протиправних дій відповідача до позивача, які сталися 01 і 08 листопада 2012 року, коли позивач намагався провести мирний мітинг під стінами Національно банку України, а відповідач незаконно їх «зірвав» (завадив провести), Велика Палата відповідно до статті 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) має скасувати спірні судові рішення та задовольнити заявлені позовні вимоги.

4. Відповідач не скористався своїм правом надати заперечення на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

5. Суддя Великої Палати ухвалою від 28 серпня 2024 року відкрив провадження за виключними обставинами в цій справі лише за заявою фізичної особи ОСОБА_1 , хоча в цій заяві він заодно поіменував себе і генеральним директором ПП «ВДК «Дім Вина «СКАЛА», а ухвалою від 15 жовтня 2024 року призначив справу до розгляду на судовому засіданні на 10 годину 14 листопада 2024 року.

6. На судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник (одна думка) просили задовольнити вимоги, які були викладені в заяві заявника про перегляд за виключними обставинами рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

7. Велика Палата заслухала суддю-доповідача, учасників справи, які з`явилися на судове засідання, перевірила викладені в заяві доводи, уяснила зміст, характер та спрямованість вимог заяви й вирішила, що стверджуване у ній порушення прав заявника не є такими, щоб з огляду на них треба втрутитися в оскаржені судові рішення національних судів, винесених у справі № 826/2325/13-а. І ось чому.

8. Україна своїм Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» надала юридичної сили цьому міжнародному акту і таким чином узяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І).

За пунктом 1 статті 6 розділу І Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одним з елементів закріпленого в цій статті права на справедливий суд є належне відправлення правосуддя.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності всіх перед законом та судом і у зв`язку із цим обмежувати право на судовий захист (абзац п`ятнадцятий пункту 3, абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

9. Обставини, які встановлені судами рамках можливості доступу до суду із заявленими заявником вимогами, стисло можна викласти так.

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві про визнання протиправними дій (справа № 826/2325/13-а).

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 27 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалами апеляційної та касаційної інстанцій від 31 липня та 30 серпня 2013 року відповідно, повернув позовну заяву.

Підставою для повернення стало те, що, на думку судів, позивач фактично оскаржував дії Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві щодо притягнення його до адміністративної відповідальності [за скоєння адміністративно-деліктного діяння], які підсудні місцевим загальним судам як судам [уповноваженим законом розглядати такого роду звернення], а не Окружному адміністративному суду міста Києва.

27 червня 2024 року Європейський суд ухвалив рішення у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v UKRAINE, заява № 32960/13), яким, серед іншого, встановив порушення Україною статей 11 та 13 Конвенції.

У цьому рішенні Суд, зокрема, констатував, що заявник ( ОСОБА_1 ) з покликанням на статтю 11 Конвенції скаржився на те, що йому завадили провести публічні заходи перед Центральною виборчою комісією 29 жовтня 2012 року, перед Національним банком України 01 і 08 листопада 2012 року, а також у період з 06 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року. Він скаржився теж, що постанова [національного] суду від 28 лютого 2013 року обмежила його право на проведення усіх мирних зібрань перед Генеральною прокуратурою України. Скаржився й на те, що він не мав ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із зазначеними скаргами (стаття 13 Конвенції).

10. Європейський суд визнав, що була порушена стаття 11 Конвенції, і зазначив, що загальні принципи, застосовні у цій справі, та відповідне національне законодавство наведено в рішеннях у справах «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, пункти 52 - 57, від 11 квітня 2013 року) та «Черемський проти України» (Cheremskyy v. Ukraine, заява № 20981/13, пункти 11 - 13 і 25 - 33, від 07 грудня 2023 року).

Щодо подій 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року Європейський суд зазначив, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою в розумінні підпункту «a» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона визнана прийнятною. Суд зауважив, що 29 жовтня 2012 року працівники міліції заборонили заявнику провести мирне зібрання, посилаючись на загальне обмеження проведення масових заходів, встановлене постановою суду від 27 жовтня 2012 року. 01 та 08 листопада 2012 року, посилаючись на постанову суду від 29 жовтня 2012 року, працівники міліції «розігнали» мирні зібрання заявника перед Національним банком України. Пізніше працівники міліції висунули заявнику обвинувачення у вчиненні адміністративних правопорушень у зв`язку з подіями 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року, але суди звільнили його від адміністративної відповідальності. Національний суд зазначив, що ОСОБА_1 не порушив законодавства. І цього було достатньо для висновку Суду, що дії працівників міліції 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року не ґрунтувалися на законодавстві в розумінні пункту 2 статті 11 Конвенції і що були порушені ці приписи.

Відносно постанови суду від 05 грудня 2012 року, ЄСПЛ зазначив, що з 06 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року заявник не міг проводити свої звичайні мирні зібрання перед Національним банком України, оскільки постановою суду від 05 грудня 2012 року було обмежено право на мирні зібрання у цей період. Суд зазначив, що він детально вивчив законодавчі приписи, на які посилався Окружний адміністративний суд міста Києва у своїй постанові від 05 грудня 2012 року, і встановив, що вони не відповідали вимогам Конвенції щодо якості закону. Зокрема, вбачається, що унормоване право органів місцевого самоврядування стосовно подібного важливого питання, як свобода зібрань, не має законних підстав в українському законодавстві. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року, стаття 39 Конституції України та стаття 182 Кримінального кодексу України, взяті окремо чи у сукупності, також не становлять достатню законну підставу для встановлення обмежень права на свободу зібрань. Отже, не було необхідності перевіряти, чи було дотримано дві інші вимоги (законна мета та необхідність втручання), викладені у пункті 2 статті 11 Конвенції. Суд не знайшов підстав відходити від своїх висновків у цій справі та встановив, що була порушена стаття 11 Конвенції.

Щодо постанови суду від 28 лютого 2013 року, то Європейський суд зауважив, що скарга заявника у зв`язку із цим була досить загальною, і незрозуміло, чи справді заявник мав намір провести мирне зібрання перед Генеральною прокуратурою України. Суд вважав, що у контексті всіх наявних у нього матеріалів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції його скарга у зв`язку з цим не виявляє жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. З цих підстав Суд виснував, що ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.

З огляду на свій висновок за статтею 11 Конвенції стосовно постанови від 28 лютого 2013 року Суд зазначив, що заявник не висунув небезпідставну скаргу за статтею 13 Конвенції у зв`язку з цією постановою. Стосовно решти оскаржуваних судових постанов, то з огляду на свої висновки за статтею 11 Конвенції, Суд виснував, що заявник висунув небезпідставну скаргу щодо його прав за статтею 13 Конвенції. Поняття ефективного засобу юридичного захисту означало, що заявник повинен був мати можливість домогтися розгляду судами його скарг на постанови від 27 і 29 жовтня та 05 грудня 2012 року до дати запланованих подій (див. рішення у справі «Бьончковський та інші проти Польщі» (Baczkowski and Others v. Poland), заява № 1543/06, пункти 83 і 84, від 03 травня 2007 року). Коли заявник прибув до Центральної виборчої комісії 29 жовтня 2012 року та до Національного банку України 01 листопада 2012 року, він не знав про постанови суду, якими були встановлені обмеження на проведення публічних заходів біля цих установ. З цих підстав він не міг оскаржити їх до дат запланованих ним заходів. Також Суд зазначив, що жодні передбачені законодавством терміни не зобов`язували суди ухвалювати свої остаточні постанови до запланованої дати проведення заходів заявником. Тому Суд не переконаний, що доступні заявнику засоби юридичного захисту, які мали ретроспективний характер, могли забезпечити належне відшкодування у зв`язку зі стверджуваними порушеннями Конвенції [див. згадане рішення у справі «Бьончковський та інші проти Польщі» (Baczkowski and Others v. Poland)]. Суд зауважив, що розслідування скарги заявника щодо дій працівників міліції 01 і 08 листопада 2012 року тривало з 2013 року щонайменше до 2020 року. У контексті наведеного Суд визнав, що у заявника не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з його скаргами за статтею 11 Конвенції і було порушено статтю 13 Конвенції.

11. Отож, як випливає зі змісту та суті Рішення, порушення конвенційних приписів полягало насамперед у тому, що українське законодавство не має приписів, які б регулювали проведення мирних демонстрацій, хоч така вимога передбачена в Конституції України (статі 39 та 92), а також що позивач не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту.

12. За змістом пункту 1 статті 46 розділу ІІ Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною. Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон № 3477-IV.

Частина перша статті 1 цього Закону визначає, що виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно із частинами першою та другою статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Виконання рішення ЄСПЛ може полягати в такому: а) виплата відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру (абзац 9 частини першої статті 1 Закону № 3477-IV).

13. Звертаючись до Великої Палати з уточненою заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами, ОСОБА_1 наполягає на тому, що ЄСПЛ у своєму Рішенні визнав протиправними дії відповідача в адміністративній справі № 826/2325/13-а, рішення в якій він просить переглянути. Тобто, як гадає заявник, Європейський суд надав відповідну правничу оцінку та правниче обґрунтування в частині визнання протиправних дій відповідача стосовно окреслених вище прав позивача, які сталися 01 та 08 листопада 2012 року - саме тоді, коли позивач намагався провести мирний мітинг під стінами Національно банку України.

З приводу доводів цієї заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами Велика Палата нагадує і констатує, що у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v UKRAINE, заява № 32960/13) ЄСПЛ з посиланням у своєму Рішенні на конкретні судові чи адміністративні рішення, дії національних судів, державних органів (їхніх посадових осіб установив, що власне в інших згадуваних у Рішенні справах постановами національного суду від 05 грудня 2012 року та від 28 лютого 2013 року були порушені права заявника, гарантовані статтею 11 Конвенції. Понад це, через неможливість домогтися розгляду судами скарг ОСОБА_1 на постанови від 27, 29 жовтня та 05 грудня 2012 року до дати запланованих подій та через законодавче неунормування обов`язку для суду ухвалювати свої остаточні постанови до запланованої дати проведення заходів заявником у нього ( ОСОБА_1 ), як констатував Суд, не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з його скаргами за статтею 11 Конвенції, чим і була порушена стаття 13 Конвенції.

14. Втім треба наголосити, що Рішення не містить констатації порушення конвенційних прав заявника національними судами при розгляді справи № 826/2325/13-а за позовом ОСОБА_1 до Печерського РУГУ МВС України у місті Києві про визнання дій протиправними. Не містить воно будь-яких згадок про порушення приписів національного законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.

Рішення національних судів, які були постановлені чи ухвалені у справі № 826/2325/13-а, ні прямо, ні опосередковано не були предметом дослідження, коли ЄСПЛ виносив своє Рішення. Встановленні у Рішенні порушення Україною правил Конвенції (статті 11 та 13) стосувалися інших справ, де стороною теж є ОСОБА_1 або як фізична особа, або як представник юридичної особи.

Треба повторитися, що ОСОБА_1 є стороною в непоодиноких справах, в яких він доводив існування обмеження органами держави його конституційного права на мирні зібрання, а також у справах, позовні вимоги в яких є дотичними до вимог, у яких стверджувалося про порушення конституційних прав, як-от справа № 826/2325/13-а, де ОСОБА_1 оскаржує дії працівників міліції, які, на його думку, були неправомірними в частині затримання, складання адміністративних протоколів та доставлення до місцевого суду 01 і 08 листопада 2012 року.

15. У згаданій справі (№ 826/2325/13-а) суди повернули позовну заяву ОСОБА_1 з підстав непідсудності цієї категорії справ окружному адміністративному суду. Чи дотримався заявник присуду цього суду в частині звернення до належного суду із заявленими в повернутій йому позовній заяві вимогами, невідомо. Треба розуміти, що з такими вимогами до місцевого суду, як до суду, що має повноваження на розгляд звернень щодо законності дій компетентних уповноважених органів під час здійснення адміністративно-деліктного провадження, заявник не звертався. З приводу того, чи звертався ОСОБА_1 до місцевого суду, Велика Палата не має відомостей.

Натомість надає описаним діям заявника фактичного і юридичного значення, оскільки вважає, що вони свідчать про те, що позивач насправді не був позбавлений можливості звернутися до суду за захистом своїх порушених прав і не був обмежений у виборі ефективного засобу юридичного захисту. Тобто наслідки судових рішень, про перегляд яких просить ОСОБА_1 , наглядно показують, що вони не пов`язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захист та порушення права на мирні зібрання.

Велика Палата підкреслює, що Європейський суд так чи так не встановив порушень Конвенції, які б певним чином зобов`язували втручатися у рішення національних судів, ухвалених за наслідками розгляду справи № 826/2325/13-а, де позивачем був ОСОБА_1 .

Таких підстав також не наведено і в заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

16. Отож в аспекті встановлених у рішенні ЄСПЛ у справі «Цімейко проти України» (CASE OF TSIMEYKO v. UKRAINE, заява № 32960/13) порушень приписів Конвенції в інших справах, де стороною був ОСОБА_1 , Велика Палата вважає, що в розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України нема передумов виснувати, що міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила порушення Україною міжнародних зобов`язань [порушила статті 11, 13 Конвенції] при вирішенні справи № 826/2325/13-а.

Те, що міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, не встановила порушень Україною конвенційних зобов`язань під час розгляду згаданої вище справи, дозволяє не вдаватися до застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді скасування судових рішень у справі № 826/2325/13-ата ухвалення нового. До того ж зі змісту рішень національних судів, які оскаржує заявник, можна побачити, що вони за видом та змістом не є тими судовими рішеннями, які своєю дією обмежують право на звернення до суду за захистом від стверджуваного заявником порушення своїх прав та свобод.

Отож конкретний зміст та суть доводів заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами; законодавче визначення, за яких причин може відбутися втручання в судові рішення за наслідками їхнього перегляду за винятковими обставинами, приміром, тоді, коли міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила порушення Україною конвенційних зобов`язань саме (прямо) під час розгляду конкретної (певної) судової справи; те, що окреслені заявником обставини містять посилання про перегляд судових рішень, але не називають фактичних підстав (явищ, подій), які б свідчили (демонстрували), що точно ці судові рішення спричинилися до порушення конвенційних прав заявника і надалі продовжують свою негативну дію на його права; а також те, що інших порушень конвенційних прав, ніж зазначених у Рішенні, Європейський суд не встановив, - у своїй сукупності дають підстави ухвалити рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами по суті.

17. За змістом частини четвертої статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Керуючись статтями 243, 344, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання дій протиправними.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв

О. Л. Булейко К. М. Пільков

Ю. Л. Власов О. В. Ступак

І. А. Воробйова І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна Є. А. Усенко

І. В. Желєзний Н. В. Шевцова

М. В. Мазур

Джерело:
ЄДРСР 123338401

[ANTIRAID]

За 32 роки незалежності в Україні так і не прийнято Закон який би регулював питання мирних акцій протесту. З огляду на це суд зазначив:

Те, що міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, не встановила порушень Україною конвенційних зобов`язань під час розгляду згаданої вище справи, дозволяє не вдаватися до застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді скасування судових рішень у справі № 826/2325/13-ата ухвалення нового. До того ж зі змісту рішень національних судів, які оскаржує заявник, можна побачити, що вони за видом та змістом не є тими судовими рішеннями, які своєю дією обмежують право на звернення до суду за захистом від стверджуваного заявником порушення своїх прав та свобод.