Постанова ВП ВС щодо підтверджень повноваження особи, через яку юридична особа діє в суді на засадах самопредставництва.

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 910/16580/23
Провадження № 12-30гс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

розглянула у письмовому провадженні касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 (головуючий суддя Майданевич А. Г., судді Сулім В. В., Ткаченко Б. О.)

у справі за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

до держави в особі Державної казначейської служби України

про стягнення 1 000 000,00 грн.

Короткий зміст позовних вимог

1.1. У жовтні 2023 року Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі - Позивач, ФГ) звернулося до держави в особі Державної казначейської служби України (далі - Відповідач, Казначейство) з позовом про стягнення з держави в особі Відповідача на користь ФГ 1 000 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що з боку суддів Апеляційного суду Львівської області були допущені грубі порушення статей 40, 55, 56, 60 Конституції України та норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки ці судді присудили до стягнення з ФГ судовий збір у розмірі 1 378,00 грн, чим було спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації, порушено нормальні ділові зв`язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності ФГ.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

2.2. Рішенням від 18.01.2024 Господарський суд міста Києва (суддя Спичак О. М.) у позові відмовив, дійшовши висновку, що Позивач не довів наявності загальних підстав цивільно-правової відповідальності за спричинення моральної шкоди та не обґрунтував розрахунку і критеріїв, з яких виходив при визначенні заявленої до стягнення суми.

2.3. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ФГ оскаржило його до суду апеляційної інстанції.

2.4. Ухвалою від 31.01.2024 Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 та призначив цю скаргу до розгляду в судовому засіданні на 04.03.2024.

2.5. Ухвалою від 04.03.2024 Північний апеляційний господарський суд розгляд апеляційної скарги ФГ відклав на 25.03.2024 та зобов`язав ОСОБА_1 , який підписав апеляційну скаргу від імені ФГ, надати до суду апеляційної інстанції статут ФГ або положення чи трудовий договір, які б підтверджували його участь у справі за правилами самопредставництва юридичної особи ФГ.

2.6. Ухвалою від 25.03.2024 суд апеляційної інстанції розгляд апеляційної скарги ФГ відклав на 22.04.2024 та повторно зобов`язав ОСОБА_1 надати до Північного апеляційного господарського суду статут ФГ або положення чи трудовий договір, які б підтверджували його участь у справі за правилами самопредставництва юридичної особи ФГ.

2.7. Ухвалою від 22.04.2024 Північний апеляційний господарський суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024.

2.8. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційну скаргу від імені Позивача підписав ОСОБА_1 , на підтвердження повноважень якого було надано копію довіреності від 18.08.2021 № 300 (виконання самопредставництва юридичної особи), що не є достатнім доказом наявності у нього повноважень на представництво ФГ Бурки В. В.

Апеляційний господарський суд зазначив, що на вимоги його ухвал від 04.03.2024 та від 25.03.2024 статут Позивача, положення чи трудовий договір, які б підтверджували участь ОСОБА_1 у справі за правилами самопредставництва, надані не були.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) Позивач - ФГ Бурки В. В. зареєстроване як юридична особа, тому у разі подання апеляційної скарги в порядку самопредставництва заявнику необхідно надати - статут, положення або трудовий договір, які підтверджують його участь у справі за правилами самопредставництва.

Суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 не надав документів, що посвідчують його статус як члена виконавчого органу, іншої особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва, отже, матеріали справи не містять документів, на підтвердження того, що ОСОБА_1 є визначеною законом, статутом чи трудовим договором особою, якій надається право діяти від імені Позивача, враховуючи, що його головою є ОСОБА_2 .

У своїх мотивах апеляційний господарський суд звертався до висновку, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20, а також до власного висновку, що міститься в ухвалах Верховного Суду від 27.06.2022 у справі № 463/1053/22, від 16.02.2024 у справі № 757/3634/23-ц.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на підставі пункту 2 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У квітні 2024 року ФГ (далі також Скаржник) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

4. Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі

4.1. Скаржник вважає, що, враховуючи норми частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» наявність відповідного запису в реєстрі є належним і достатнім підтвердженням для будь-якого державного органу, яким є також і суд, що ОСОБА_1 уповноважений на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені ФГ в розумінні частини третьої статті 56 ГПК України.

4.2. Скаржник зазначає, що у статті 60 ГПК України відсутні вимоги щодо надання статуту фермерського господарства, тому на підставі норми пункту 1 частини першої, частини третьої статті 60 ГПК України до позовної заяви було додано довіреність, якою на підставі частини четвертої статті 4 Закону України «Про фермерське господарство» голова фермерського господарства уповноважив ОСОБА_1 на підписання позовної заяви.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. У встановлений строк відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надійшли.

6. Розгляд справи Верховним Судом

6.1. Ухвалою від 08.05.2024 КГС ВС відкрив провадження за касаційною скаргою ФГ у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановив строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.05.2024.

6.2. Ухвалою від 06.06.2024 КГС ВС справу разом з касаційною скаргою ФГ передав до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України у зв`язку з необхідністю відступити від висновку про застосування норми права, а саме частини четвертої статті 58 ЦПК України, яка кореспондується з частиною четвертою статті 56 ГПК України у взаємозв`язку із Законом України «Про фермерське господарство» щодо вирішення питання самопредставництва фермерських господарств у справах за їх участю, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду (далі - КЦС ВС) від 10.05.2024 у справі № 761/42817/23.

6.3. Колегія суддів КГС ВС звернула увагу на те, що ГПК і ЦПК України мають фактично однакові за змістом норми процесуального права, які регламентують представництво / самопредставництво учасників справи.

6.4. Так, у справі № 761/42817/23 розглядалися позовні вимоги ФГ до Державного бюро розслідувань про стягнення моральної шкоди, в якій, як і в справі, що передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, позовну заяву від імені ФГ підписав ОСОБА_1 у порядку самопредставництва.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27.11.2023 у справі № 761/42817/23, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2024, відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ФГ на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Ухвалою КЦС ВС від 10.05.2024 у цій справі визнано неподаною та повернуто касаційну скаргу ФГ на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27.11.2023 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2024.

КЦС ВС у цій ухвалі, посилаючись на положення статей 58, 60, 62 ЦПК України, статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 1, 4 Закону України «Про фермерське господарство», виходив з того, що касаційну скаргу від імені ФГ підписав ОСОБА_1 , на підтвердження повноважень якого додано копію довіреності від 18.08.2021 № 300 на представництво (виконання самопредставництва юридичної особи), однак до касаційної скарги заявник не додав визначених частиною четвертою статті 58 ЦПК України документів (зокрема, статуту, положення, трудового договору (контракту), посадової інструкції тощо), які можуть підтвердити повноваження ОСОБА_1 діяти від імені ФГ в порядку самопредставництва, тому касаційна скарга вважається такою, що підписана неповноважною особою.

6.5. Ухвалою від 26.06.2024 Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу в порядку спрощеного позовного провадження на 18.09.2024.

7. Позиція Великої Палати Верховного Суду

7.1. У цій справі перед Великою Палатою Верховного Суду постало питання про те, яким чином для суду підтверджуються повноваження особи, через яку юридична особа діє в суді на засадах самопредставництва.

7.2. У господарському процесі сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (частини перша, друга статті 56 ГПК України).

7.3. Аналогічні положення містять частини перша, друга статті 58 ЦПК України; близькою за змістом є норма частини першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

7.4. Відповідні положення до ГПК України, як і ЦПК та КАС України, були внесені Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який розмежував поняття особистої участі особи у судовому процесі (самопредставництва), а також участь через уповноваженого представника.

7.5. За нормами цивільного законодавства представництвом є правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства [частини перша та третя статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)].

7.6. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи (частини перша та друга статті 244 ЦК України).

7.7. Згідно із частиною першою статті 61 ГПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

7.8. Стаття 131-2 Конституції України визначає, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Частиною четвертою цієї статті визначено, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

7.9. Так, за частинами першою та другою статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

7.10. Частинами першою, другою статті 58 ГПК України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

7.11. Поряд із цим відповідно до частини третьої статті 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

7.12. Слід зауважити, що ГПК України у статті 60 наводить перелік документів, що підтверджують повноваження представників. Водночас він не містить схожої норми з переліком документів, якими для суду підтверджуються повноваження осіб, через яких юридична особа бере участь у справі на засадах самопредставництва.

Формулювання частини третьої статті 56 ГПК України дозволяє зробити висновок про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що окрім керівника і члена виконавчого органу такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

7.13. Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус. При цьому, як вже було зауважено, процесуальний закон не містить вичерпного переліку документів, якими для суду можуть бути підтверджені повноваження особи, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва. Вочевидь це можуть бути й документи, вказані у частині третій статті 56 ГПК України, зокрема статут, положення, трудовий договір (контракт).

7.14. Водночас варто враховувати, що частина перша статті 89 ЦК України передбачає, що юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Згідно із частинами п`ятою, шостою цієї статті до Єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до Єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

7.15. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», за частиною першою статті 7 якого Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру

7.16. Державна реєстрація базується на принципах, зокрема, обов`язковості, публічності, об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

7.17. Згідно з пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта [для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)], дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

7.18. Частина перша статті 10 цього Закону передбачає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

7.19. З огляду на викладене слід дійти висновку, що у разі, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).

Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.

7.20. Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 258 ГПК України, відповідно до частин першої, третьої якої апеляційна скарга подається в письмовій формі та до неї додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і в справі немає підтвердження його повноважень.

7.21. Як видно з матеріалів справи, апеляційну скаргу ФГ підписав ОСОБА_1 як представник ФГ, додавши до скарги копію довіреності від 18.08.2021 № 300, і ухвалою від 31.01.2024 апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за цією скаргою як такою, що відповідає вимогам статті 258 ГПК України.

7.22. У подальшому ухвалами суд апеляційної інстанції відкладав розгляд апеляційної скарги ФГ, а ОСОБА_1 зобов`язував надати до суду апеляційної інстанції статут ФГ, або положення, або трудовий договір, які б підтверджували його участь у справі за правилами самопредставництва юридичної особи ФГ, з огляду на відсутність у матеріалах справи підтвердження, що ОСОБА_1 є визначеною законом, статутом чи трудовим договором особою, якій надається право діяти від імені Позивача.

7.23. Закриваючи апеляційне провадження за скаргою, підписаною від імені ФГ ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції вказав, що той не надав документів, які посвідчують його статус особи, уповноваженої діяти від імені ФГ в порядку самопредставництва, враховуючи, що його головою є ОСОБА_2 .

7.24. Втім поза увагою апеляційного господарського суду залишилася наявна в матеріалах справи роздруківка з Єдиного державного реєстру інформації щодо ФГ як юридичної особи (а. с. 67), за якою ОСОБА_1 зазначений як особа, уповноважена вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо; подавати документи для державної реєстрації від імені юридичної особи.

7.25. Отже, в матеріалах справи містилося належне та достатнє підтвердження наявності у ОСОБА_1 повноважень вчиняти дії від імені ФГ, як це передбачено наведеними вище положеннями закону, тобто на засадах самопредставництва.

7.26. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувана ухвала прийнята Північним апеляційним господарським судом з порушенням норм процесуального права, а суд не навів підстав для витребування у ОСОБА_1 додаткових документів на підтвердження його повноважень та відповідно не мав законних підстав для закриття провадження за апеляційною скаргою ФГ.

Щодо відступу від висновку

7.27. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

7.28. Велика Палата Верховного Суду враховує зростання ролі відомостей з державних реєстрів для державних органів, зокрема й для суду, напрацювання у практиці судів підходу, відповідно до якого учасники цивільних відносин, а також суд покладаються на інформацію з державних реєстрів як на достовірну.

7.29. З огляду на висновки, сформульовані у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати власний висновок, викладений в ухвалі від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20, за яким з 29.12.2019 самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у Єдиному державному реєстрі даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.

Цей висновок підлягає уточненню в останній частині стосовно того, що наявність або відсутність у Єдиному державному реєстрі даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема, обсяг цих повноважень.

Цей висновок потребує уточнення як такий, що не в повній мірі узгоджується з визначеним законодавством значенням відомостей Єдиного державного реєстру для державних органів, зокрема й для суду, на що Велика Палата Верховного Суду звернула увагу вище.

Посиланням на цей висновок обґрунтована ухвала КЦС ВС від 27.11.2023 у справі № 761/42817/23 про відмову у відкритті провадження у справі за позовною заявою Фермерського господарства «Бурки Віталія Володимировича» на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

7.30. Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України, доходить висновку, що її формулювання дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

7.31. Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)].

Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).

Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.32. Відповідно до частини четвертої статті 304 ГПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

7.33. За пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

7.34. Згідно із частиною шостою статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

7.35. Ураховуючи наведене, ухвала суду апеляційної інстанції від 22.04.2024 слід скасувати, направивши справу з апеляційною скаргою ФГ для продовження розгляду до апеляційного господарського суду, задовольнивши касаційну скаргу ФГ.

Висновок про застосування норми права

7.36. Здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду, доходить висновку, що її формулювання дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

7.37. Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)].

Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).

Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.

Судові витрати

7.38. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

7.39. Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює.

Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича задовольнити.

2. Скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 910/16580/23. Справу направити до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач К. М. ПільковСудді:О. О. БанаськоО. В. Кривенда О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв Ю. Л. ВласовС. О. Погрібний І. А. ВоробйоваО. В. Ступак М. І. ГрицівІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук Л. Ю. КишакевичВ. Ю. Уркевич В. В. КорольЄ. А. Усенко С. І. КравченкоН. В. Шевцова

Джерело:
ЄДРСР 123466967

[ANTIRAID]

Велика палата уточнила свої висновки і почала повертати реєстрам своє значення, але знову заклала бомбу уповільненої дії. Тепер аби ставити під сумнів повноваження, достатньо паралельно звернутись до суду з окремим позовом про оскарження повноважень. Все це наслідки встановлення гібридної адвокатської монополії. Суд зазначив:

7.36. Здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду, доходить висновку, що її формулювання дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

7.37. Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)].

Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).

Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23 (провадження № 12-30гс24) за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до держави в особі Державної казначейської служби України про стягнення 1 000 000,00 грн

за касаційною скаргою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024

 

Коротка історія справи

У жовтні 2023 року Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі -ФГ Бурки В. В.) звернулося до Господарського суду міста Києва із вказаним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Рішенням від 18.01.2024 Господарський суд міста Києва у позові відмовив.

Ухвалою від 31.01.2024 Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ Бурки В. В. на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 та призначив цю скаргу до розгляду в судовому засіданні на 04.03.2024.

Ухвалою від 04.03.2024 Північний апеляційний господарський суд розгляд апеляційної скарги відклав та зобов`язав Бурку В. В., який підписав апеляційну скаргу від імені ФГ Бурки В. В., надати до суду апеляційної інстанції статут фермерського господарства або положення чи трудовий договір, які б підтверджували його участь у справі за правилами самопредставництва юридичної особи ФГ Бурки В. В.

Ухвалою від 22.04.2024 Північний апеляційний господарський суд закрив апеляційне провадження, виходячи з того, що апеляційну скаргу від імені позивача підписав Бурка В. В., на підтвердження повноважень якого було надано копію довіреності від 18.08.2021 № 300 (виконання самопредставництва юридичної особи), що не є достатнім доказом наявності у нього повноважень на представництво ФГ Бурки В. В. Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр ) позивач - ФГ Бурки В. В. зареєстроване як юридична особа, тому у разі подання апеляційної скарги в порядку самопредставництва заявнику необхідно надати - статут, положення або трудовий договір, які підтверджують його участь у справі за правилами самопредставництва. У своїх мотивах апеляційний господарський суд звертався до висновку, викладеного, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23 касаційну скаргу ФГ Бурки В. В. задоволено; ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 скасовано; справу направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Зокрема, пославшись на статті 9, 10Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є). Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні (пункт 7.19 постанови).

Як зазначено у пунктах 7.28, 7.29 постанови, Велика Палата Верховного Суду врахувала зростання ролі відомостей з державних реєстрів для державних органів, зокрема й для суду, напрацювання у практиці судів підходу, відповідно до якого учасники цивільних відносин, а також суд покладаються на інформацію з державних реєстрів як на достовірну, та з огляду на висновки, сформульовані у цій справі, вважала за необхідне конкретизувати власний висновок, викладений в ухвалі від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20, шляхом його уточнення, оскільки він не в повній мірі узгоджується з визначеним законодавством значенням відомостей Єдиного державного реєстру для державних органів, зокрема й для суду.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що формулювання частини третьої статті 56 ГПК України дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)]. Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є). Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні (пункти 7.30, 7.31).

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Я не згоден із тим, що у цій справі існували правові передумови для того, щоб відступати від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у справі 303/4297/20.

1. Зокрема, у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21) Велика Палата Верховного Суду детально досліджувала питання про те, чи є, починаючи з 29.12.2019, самопредставництвом юридичної особи вчинені за довіреністю процесуальні дії працівника, який не очолює цю особу, не входить до її виконавчого органу, але до трудових обов`язків якого належить представництво інтересів у суді.

У постанові від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.

29.12.2019 набрав чинності Закон № 390-IX, згідно з яким частини третю і четверту статті 58 ЦПК України, частини третю та четверту статті 56 ГПК України і частини третю та четверту статті 55 КАС України виклали у новій редакції: «Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частини третя та четверта статті 58 ЦПК України у редакції, чинній із 29 грудня 2019 року)». Аналогічні за змістом положення передбачені у чинних із указаної дати частинах третій і четвертій статті 56 ГПК України та у частинах третій і четвертій статті 55 КАС України (пункт 23 постанови).

Отже, з 29.12.2019 самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень (пункт 25).

Позивач звернувся до суду після набрання чинності Законом № 390-IX. Працівник позивача, який підписав позовну заяву, апеляційну та касаційну скарги у справі, наполягав на тому, що позивач через нього здійснює самопредставництво, а відповідні повноваження підтверджує видана за підписом директора позивача довіреність. Проте у матеріалах справи немає жодного документа (як-от трудового договору (контракту), посадової інструкції), який би засвідчував можливість підписанта діяти від імені позивача за правилами самопредставництва останнього, як і немає підтвердження того, що підписант є адвокатом. Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументом підписанта про те, що частина третя статті 58 ЦПК України у редакції Закону № 390-ІХ передбачає за правилами самопредставництва можливість участі юридичної особи у справі через її працівника. Однак він має бути уповноваженим діяти від імені цієї особи або за законом, або за статутом чи положенням, або за трудовим договором (контрактом). А підписант не надав суду ніяких підтверджень того, що коло його трудових (посадових) обов`язків охоплювало можливість діяти від імені позивача у суді за правилами самопредставництва (пункти 26, 27).

2. Саме за таку правову позицію проголосувала більшість суддів Великої Палати Верховного Суду 08.06.2022 під час вирішення справи № 303/4297/20 і вказаний висновок було покладено в основу формування судової практики в судах нижчих інстанцій.

Окремі судді Великої Палати Верховного Суду, були не згодні з позицією більшості та виклали окрему думку у справі № 303/4297/20, яка включала, в тому числі, тезу про те, що якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва (крім керівника) внесені до Реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням наявності у відповідної особи повноважень вчиняти дії від юридичної особи на засадах самопредставництва.

Однак, як уже зазначено, більшість суддів проголосувала за протилежну позицію; постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20, зі сформульованим у ній висновком щодо правильного застосування статті 56 ГПК України, набрала законної сили, є остаточною, оскарженню не підлягає, суди враховують вказаний правовий висновок при вирішенні аналогічних спорів, що, у свою чергу, забезпечує сталість та послідовність судової практики.

3. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що необхідність відступу від висновку щодо застосування норми (норм) права виникає з певних визначених об`єктивних причин, які повинні бути чітко окреслені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя є незалежним та керується верховенством права, здійснюючи правосуддя (стаття 129 Конституції України).

У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначала, що судові рішення повинні бути вмотивованими. Мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). У країнах загального права рішення вищих судів, які врегульовують певне правове питання, є прецедентами і мають обов`язковий характер при врегулюванні ідентичних спорів у майбутньому. У країнах континентального права судові рішення вищих судів не мають подібних наслідків, але можуть бути значущими орієнтирами для інших суддів, які стикаються з розглядом подібних справ чи питань, а також справ, у яких ідеться про важливі соціальні або правові питання. Тому виклад мотивів, після детального аналізу релевантних питань права, слід готувати з особливою ретельністю, щоб він відповідав очікуванням сторін та суспільства. У багатьох випадках аналіз питань права вимагає тлумачення юридичних норм. Визнаючи повноваження судді тлумачити право, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти правовій визначеності. Адже правова визначеність гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високої якості функціонування судової системи. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункти 34, 36, 37, 45 - 47, 49).

У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він (ЄСПЛ) не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

У пунктах 37, 39, 40 остаточного рішення від 07 листопада 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ вказав: «…Національні суди неоднаково тлумачили положення законодавства щодо сфери застосування звільнення від сплати ПДВ. Зокрема, 15 січня 2003 року Верховний Суд України ухвалив постанову, якою слід було керуватись, що допускала застосування звільнення від сплати ПДВ до операцій з імпорту, які проводились платником єдиного (уніфікованого) податку. У подальшому, 23 грудня 2003 року, Верховний Суд України застосував протилежний підхід, встановивши, що звільнення від сплати ПДВ не може застосовуватися до операцій з імпорту, що проводились такими платниками податку…. Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись. Сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції. Проте Суд не вбачає жодного виправдання для зміни юридичного тлумачення, з якою зіткнувся заявник. Насправді, Верховний Суд України не навів жодних аргументів, щоб пояснити відповідну зміну тлумачення. Така відсутність прозорості мала обов`язково вплинути на довіру суспільства та віру в закон. З огляду на обставини цієї справи Суд вважає, що спосіб, у який національні суди тлумачили відповідні положення законодавства, негативно вплинув на їхню передбачуваність».

Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

4. За загальним підходом Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40) та ін.).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23 не обґрунтувала в чому саме полягає необхідність відступу від наведеного правового висновку, зробленого у постанові від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20. На моє переконання під час розгляду цієї справи № 910/16580/23 у Великої Палати Верховного Суду не було вагомих підстав для відступу від своєї попередньої правової позиції та формування протилежного висновку щодо правильного застосування судами положень частини третьої статті 56 ГПК України.

За два роки після прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21) ані відповідне законодавство, ані суспільні відносини, які ним врегульовані, не зазнали змін. Зокрема, будь-яким чином не змінилися обсяг та порядок внесення відомостей до Єдиного державного реєстру, не змінилися вид, розмір та значення інформації, яка міститься в цьому Реєстрі, та які самі дані про юридичну особу він підтверджує.

У червні 2022 року судді Великої Палати Верховного Суду детально проаналізували ті самі положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та процесуального закону та зробили обґрунтований висновок про те, що самої лише виписки з Єдиного державного реєстру недостатньо для того, щоб підтвердити повноваження фізичної особи (працівника) діяти в суді від імені юридичної особи за правилами самопредставництва, оскільки витяг з Єдиного державного реєстру не містить обсягу повноважень відповідного працівника.

Зміна Великою Палатою Верховного Суду підходу до тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України протягом короткого періоду часу без наявності вагомих підстав для цього та без їх належного обґрунтування порушує принцип правової визначеності.

Сама лише незгода більшості суддів цього складу Великої Палати Верховного Суду з висновками її попереднього складу, за відсутності інших об`єктивних підстав, не може мати наслідком зміну тлумачення та застосування норм права.

Висновки

Виходячи з наведеного, вважаю, що були відсутні правові підстави для того, щоб відступати від правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20.

Велика Палата Верховного Суду мала відмовити у задоволенні касаційної скарги ФГ Бурки В. В., а ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 910/16580/23 залишити без змін.

Суддя Ю. Л. Власов

Джерело:ЄДРСР 123567902