Постанова ВП ВС про відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

13 листопада 2024 року

місто Київ

Справа № 757/47946/19-ц
Провадження № 14-37цс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Мартєва С. Ю.

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Мазура М. В., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Наталії Михайлівни, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним і скасування реєстраційного запису реєстратором

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_4 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення доказів

1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скасувати рішення приватного нотаріуса Козаєвої Н. М. про реєстрацію права власності, вилучити рішення з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

2. У судовому засіданні місцевого суду 20 вересня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом їх витребування.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Протокольною ухвалою Печерський районний суд м. Києва від 20 вересня 2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про забезпечення доказів залишив без розгляду, оскільки заявник не надав підтвердження направлення копії поданої заяви іншим учасникам справи.

4. Ухвалою від 24 грудня 2021 року Київський апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на протокольну ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

5. Постановлену ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 353 ЦПК України ухвалами, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, є ухвали про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів. Ухвала про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду у зазначеному переліку не наведена. Апеляційний суд у своїх висновках забувався на тому, що залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з такою заявою після усунення недоліків.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

6. 21 січня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником ОСОБА_4 , у якій він просив ухвалу Київського апеляційного суду скасувати, а справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду на стадії відкриття апеляційного провадження.

7. Сторона позивача мотивувала касаційну скаргу тим, що постанова Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 756/12128/15-ц (провадження № 61-4486св19) містить правовий висновок про те, що протокольна форма ухвали не впливає на можливість її оскарження в апеляційному порядку, якщо входить до переліку, передбаченого статтею 353 ЦПК України.

Зазначив, що оскаржуваною протокольною ухвалою від 20 вересня 2021 року суд першої інстанції заяву про забезпечення доказів залишив без розгляду.

На думку заявника, протокольна ухвала місцевого суду може бути оскаржена до апеляційного суду, проте в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду доводи позивача не розглянуті, висновки суду не відповідають матеріалам справи.

Іншою ухвалою від 20 вересня 2021 року суд першої інстанції закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті, водночас зазначив, що під час проведення підготовчого судового засідання суд з`ясував усі питання, передбачені частиною другою статті 197 ЦПК України. Такі дії суду фактично є відмовою у правосудді та є обмеженням права позивача на справедливий суд.

Заявник наполягав на тому, що до апеляційного суду оскаржив ухвалу про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду, а по суті - відмову в задоволенні заяви про забезпечення доказів, отже, суд помилково застосував пункт 1 частини першої статті 358 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

8. Ухвалою від 09 лютого 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі з підстав, визначених абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

9. Ухвалою від 21 березня 2023 року Верховний Суд справу призначив до судового розгляду.

10. 26 квітня 2023 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини третю, п`яту статті 403 ЦПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити (шляхом конкретизації) від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду; справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

11. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, обґрунтовуючи підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначив, що відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

12. Частина перша статті 353 ЦПК України визначає вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду. На думку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України). Аналогічні норми містять статті 254, 255 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

13. Пункт 16 частини першої статті 353 ЦПК України до переліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, включає ухвали місцевого суду щодо залишення позову (заяви) без розгляду. Аналогічне правило наведено і в пункті 14 частини першої статті 255 ГПК України. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду сформулював критерії того, які саме ухвали місцевого суду про залишення заяви без розгляду (повернення заяви) підлягають оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

14. До кола таких ухвал віднесені й ухвали про залишення без розгляду (повернення) заяв (вид звернення до суду), які за своїм змістом тотожні поняттю «позов», зокрема заяв, які подаються у спеціальних видах проваджень (наказному, окремому), а відповідна ухвала є остаточним судовим рішенням, що перешкоджає подальшому провадженню у справі (постанови від 10 квітня 2020 року у справі № 705/2771/17, від 09 листопада 2022 року у справі № 542/1648/20, від 11 березня 2020 року у справі № 2-5151/09).

15. Звернув увагу на те, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду тотожні положення статті 255 ГПК України тлумачить інакше, посилаючись на те, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про залишення без розгляду (повернення) заяв, поданих по суті справи, перелік яких наведено в частині другій статті 161 ГПК України.

16. Такі висновки наведені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 вересня 2018 року

у справі № 916/1461/16, від 26 лютого 2019 року у справі № 910/12099/17, від 12 березня 2019 року у справі № 918/361/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/1979/19, від 24 лютого 2020 року у справі № 905/639/19,

від 08 вересня 2021 року у справі № 910/1846/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 922/1543/19, від висновків у яких має намір відступити колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

17. Ухвалою від 21 червня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла цю справу та призначила її до розгляду, оскільки дійшла висновку щодо обґрунтованості підстав її передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду

18. До основних засад судочинства належить, зокрема й забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

19. Аналогічні за змістом правила передбачені й у процесуальних кодексах, як-от: у пунктах 8, 9 частини третьої статті 2 ЦПК України та пунктах 8, 9 частини третьої статті 2 ГПК України.

20. У Рішенні від 17 березня 2020 року № 5-р/2020 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що право на апеляційний перегляд справи, визначене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Водночас цей конституційний припис не позбавив законодавця повноваження передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд під час розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті. Встановлені обмеження або заборона на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті, не можуть бути свавільними, а мають застосовуватися з легітимною метою, бути домірними (пропорційними) та обґрунтованими, не повинні порушувати сутність конституційного права особи на судовий захист.

21. У частині другій статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (частина друга статті 352 ЦПК України). Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

22. Водночас питання з визначення критеріїв, за яких ухвали підлягають оскарженню в апеляційному порядку, виникали у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та вирішувалися його об`єднаною палатою. Зокрема:

1) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 296/2944/16-ц (провадження № 61-6555сво18) зазначено, що у статтях 175, 293 ЦПК України у редакції 2004 року не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні мирової угоди, у пункті 8 частини першої статті 293 цього Кодексу передбачено право оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання мирової угоди за клопотанням сторін. У зв`язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про те, що така ухвала суду не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає як принципу верховенства права, Конституції України, так і нормам процесуального права і рішенням Конституційного Суду України;

2) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) зроблено висновок, що тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України 2004 року має відбуватися з урахуванням можливості / неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову в залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про відмову в залишенні заяви без розгляду разом із рішенням суду першої інстанції;

3) у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 756/671/16-ц (провадження № 61-42865сво18) вказано, що ухвала суду першої інстанції за результатами вирішення питання про привід боржника може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції.

23. Отже, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з урахуванням висновків Конституційного Суду України при застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції послідовно сформулювала підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист.

24. Суть цього підходу полягає в такому:

1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є самостійними об`єктами апеляційного оскарження;

2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України, статті 255 ГПК України);

3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо це зумовлено потребою судового захисту процесуальних прав та інтересів особи.

25. Тож ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист.

26. Велика Палата Верховного Суду з такими висновками погоджується та констатує, що з урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору.

27. Наведене узгоджується з пунктом «d» статті 3 Рекомендації R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року на забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, держави мають відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.

28. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства.

29. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України) перелік судових рішень не є вичерпним: ухвала, зазначена в цій нормі процесуального права, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку; за відсутності ухвали в зазначеному переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої права в інший спосіб).

30. Тлумачення частини другої статті 352 ЦПК України (статті 254 ГПК України), за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду лише в разі їх зазначення в переліку, наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є звужувальним; таким, що не враховує випадки, за яких ухвали постановлені вже після ухвалення рішення суду по суті спору або особа з інших причин не має можливості відновити свої права без оскарження ухвали місцевого суду в апеляційному порядку.

31. На користь такого висновку свідчить і той факт, що не всі ухвали суду першої інстанції, щодо яких у процесуальних кодексах є вказівка на можливість їх апеляційного оскарження, зазначені в переліку, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України. Наприклад, відповідно до статті 469 ЦПК України ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені цим Кодексом; відповідно до частини третьої статті 487 цього Кодексу ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції. Однак зазначені ухвали не згадуються в переліку, що міститься у частині першій статті 353 ЦПК України.

Щодо можливості апеляційного оскарження ухвали про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду в контексті пунктів 2 та 16 частини першої статті 353 ЦПК України (пунктів 2, 14 частини першої статті 255 ГПК України)

32. У справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, перед судом постало питання про те, чи підлягає апеляційному оскарженню ухвала суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви про забезпечення доказів.

33. Розв`язуючи зазначене проблемне питання, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що перелік судових рішень, які ухвалені за наслідками розгляду заяви про забезпечення доказів та які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, законодавець виклав у пункті 2 частини першої статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України).

34. До таких судових рішень процесуальним законодавством віднесено ухвали щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів чи скасування ухвали про забезпечення доказів. Можливості оскарження ухвали про залишення без розгляду заяви про забезпечення доказів законодавець у пункті 2 частини першої статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України) не передбачив.

35. Отже, визначальним при розгляді цієї справи є тлумачення пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України, який допускає можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвал щодо залишення позову (заяви) без розгляду.

36. Аналогічні за змістом приписи містяться і в ГПК України (пункт 14 частини першої статті 255).

37. Усі випадки залишення заяв без розгляду можна поділити на дві групи: а) залишення без розгляду позовної заяви (заяви) як судового рішення, яким завершується судовий розгляд; б) залишення без розгляду заяв (клопотань) з процесуальних питань, після вирішення яких суд продовжує розгляд справи.

38. На переконання Великої Палати Верховного Суду, в пункті 16 частини першої статті 353 ГПК України та пункті 14 частини першої статті 255 ГПК України йдеться про право оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду, а не будь-якої іншої заяви чи клопотання.

39. Тож ухвали про залишення без розгляду заяв (клопотань) з процесуальних питань можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, якщо:

- це прямо передбачено у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), наприклад, залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження;

- ухвала суду відсутня в переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист, тобто в силу специфіки певної ухвали заперечення щодо неї не може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду по суті спору.

40. У зазначеному висновку Велика Палата Верховного Суду базується на тому, що, за загальним правилом, поняття, розташоване у дужках поряд з іншим поняттям, має бути однакового з ним порядку з погляду змістовного навантаження (в дужках має бути змістовний еквівалент того, що поза дужками).

41. Оскільки законодавець використав категорію «заява» послідовно в дужках (а не через кому чи із застосуванням розділових сполучників) після слова «позов», то вжите у цій нормі права поняття «заява» потрібно розуміти як заяву (вид звернення до суду), яка за своїм змістом тотожна поняттю «позов». Такими заявами в цивільному процесуальному законодавстві є заяви в наказному провадженні (розділ ІІ ЦПК України) та заяви у справах окремого провадження (розділ ІV ЦПК України). Наведене розуміння не дає можливості розширювати зміст категорії «заява», включаючи до нього інші заяви по суті справи чи заяви з процесуальних питань.

42. Подібний за змістом висновок сформульовано в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 705/2771/17, від 09 листопада 2022 року у справі № 542/1648/20, від 11 березня 2020 року у справі № 2-5151/09, з яким Велика Палата Верховного Суду погоджується.

43. Отже, заява про забезпечення доказів не є «заявою» в розумінні пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України.

44. Водночас та обставина, що ухвала про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду не зазначена в пунктах 2 та 16 частини першої статті 353 ЦПК України (пунктах 2, 14 частини першої статті 255 ГПК України), сама по собі ще не виключає можливості апеляційного оскарження такої ухвали у певному порядку (див. пункт 24 цієї постанови).

45. Як зазначалося, для правильної оцінки ухвали місцевого суду як такої, що підлягає або не підлягає самостійному апеляційному оскарженню, потрібно встановити, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі та/або чи має особа, яка подає апеляційну скаргу, можливість відновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

46. Наприклад, ухвали суду першої інстанції, які постановлені на стадії виконання судового рішення, апріорі не можуть бути оскаржені в апеляційному порядку разом із рішенням суду по суті спору, тому підлягають самостійному апеляційному оскарженню (за умови, що такі ухвали перешкоджають подальшому провадженню за заявою чи скаргою) незалежно від того, чи містяться вони в наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України переліку. Так само ухвала про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення теж може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду, оскільки перешкоджає розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті та обмежує відповідача у праві на звернення до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення.

47. Натомість ухвала місцевого суду про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

48. У контексті справи, що переглядається, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що залишення без розгляду заяви про забезпечення доказів з підстав недотримання вимог щодо її форми та змісту не перешкоджає повторному зверненню учасника процесу з аналогічною заявою. Так само заявник не позбавлений можливості звернутися з відповідним клопотанням у межах апеляційного перегляду справи на підставі частини третьої статті 367 ЦПК України, обґрунтувавши в апеляційній скарзі на рішення суду по суті спору неправомірність залишення без розгляду судом першої інстанції заяви про забезпечення доказів.

49. Отже, ухвала про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, оскільки, по-перше, така ухвала відсутня в наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України переліку та, по-друге, ця ухвала не перешкоджає подальшому провадженню у справі, а заявник не позбавлений можливості включити свої заперечення на цю ухвалу до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене по суті спору.

50. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

51. Велика Палата Верховного Суду констатує, що Київський апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на протокольну ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року з додержанням вимог пункту 1 частини першої статті 358 ЦПК України.

Щодо відступу від висновку про застосування норми права

52. ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (пункт 61 рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95).

Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (пункт 123 рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви у м. Люпені проти Румунії», заява № 76943/11).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (пункт 36 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «С. В. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні, які існують.

53. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (заява № 27238/95) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

54. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, це потрібно чітко зазначити у рішенні.

55. У попередніх розділах цієї постанови Велика Палата Верховного Суду висновувала, що оскільки законодавець використав категорію «заява» в дужках після слова «позов», то вжите у пункті 16 частини першої статті 353 ЦПК України (пункті 14 частини першої статті 255 ГПК України) поняття «заява» потрібно розуміти як заяву (вид звернення до суду), яка за своїм змістом тотожна поняттю «позов».

56. Отже, «заявою» у розумінні наведених норм процесуального права є лише така заява, якою за аналогією з позовом ініціюється відповідне провадження. Такими заявами в цивільному процесуальному законодавстві є заяви в наказному провадженні (розділ ІІ ЦПК України) та заяви у справах окремого провадження (розділ ІV ЦПК України).

57. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 916/1461/16, від 26 лютого 2019 року у справі № 910/12099/17, від 12 березня 2019 року у справі № 918/361/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/1979/19, від 24 лютого 2020 року у справі № 905/639/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 910/1846/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 922/1543/19 сформульовано висновок про те, що до процесуальних документів, залишення без розгляду яких може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від рішення суду, належать заяви, подані по суті справи: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

58. Тобто у вказаних постановах Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду фактично розширив зміст категорії «заява», наведеної у пункті 14 частини першої статті 255 ГПК України, включивши до неї крім позову чи заяв, якими ініціюється відповідне провадження, ще й інші заяви по суті справи, а саме: відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

59. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, а також заперечення чи пояснення третьої особи щодо позову або відзиву є нічим іншим, як письмовим викладом позиції учасників процесу, яка, крім вміщення у вказаних документах, може бути сформульована усно безпосередньо в судовому засіданні.

60. Водночас залишення без розгляду заяв, перелік яких міститься у частині другій статті 161 ГПК України (крім позовної), жодним чином не перешкоджає подальшому провадженню у справі, оскільки учасники справи не позбавлені права довести до відома суду свою позицію у будь-який інший передбачений процесуальним законом спосіб (зокрема, шляхом надання усних чи письмових пояснень по суті спору). До того ж право особи на виклад своєї позиції у заяві по суті справи може бути захищене шляхом включення заперечень на відповідну ухвалу суду до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене за результатами вирішення спору.

61. За іншого підходу, тобто надання учасникам процесу права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції про залишення без розгляду відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень чи пояснень третьої особи окремо від рішення суду, створюються ризики та передумови для зловживання учасниками справи наданими їм процесуальними правами, що може негативно позначитися на ефективності судового процесу.

62. Враховуючи, що положення пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України та пункту 14 частини першої статті 255 ГПК України за своїм змістом є ідентичними, тому потрібно уніфікувати підходи у застосуванні цих норм процесуального права в судах різних юрисдикцій.

63. З наведеною метою Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 916/1461/16, від 26 лютого 2019 року у справі № 910/12099/17, від 12 березня 2019 року у справі № 918/361/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/1979/19, від 24 лютого 2020 року у справі № 905/639/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 910/1846/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 922/1543/19, шляхом його конкретизації таким чином:«Вжите в пункті 14 частини першої статті 255 ГПК України поняття "заява" потрібно розуміти як заяву по суті справи (вид звернення до суду), яка за своїм змістом та процесуальному значенню (в частині ініціювання певного провадження) тотожна поняттю "позов"».

64. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанови в конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Щодо суті касаційної скарги

65. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

66. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції - без змін як такої, що ухвалена з дотриманням норм процесуального права.

Щодо застосування пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України (аналогічний пункт 14 частини першої статті 255 ГПК України)

67. З урахуванням основних засад судочинства та необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд справи будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору.

68. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України. Цей перелік не є вичерпним: ухвала, зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду; за відсутності ухвали в цьому переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої процесуальні права в інший спосіб).

69. Оскільки законодавець використав категорію «заява» послідовно в дужках (а не через кому чи із застосуванням розділових сполучників) після слова «позов», то вжите в пункті 16 частини першої статті 353 ЦПК України (аналогічний за змістом - пункт 14 частини першої статті 255 ГПК України) поняття «заява» потрібно розуміти як заяву по суті справи (вид звернення до суду), яка за своїм змістом та процесуальному значенню (в частині ініціювання певного провадження) тотожна поняттю «позов».

70. Ухвала про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, оскільки, по-перше, така ухвала відсутня в наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України переліку, по-друге, ця ухвала не перешкоджає подальшому провадженню у справі, а заявник не позбавлений можливості включити свої заперечення на цю ухвалу до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене по суті спору.

Щодо судових витрат

71. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

72. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

73. Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

74. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв Судді:О. О. БанаськоЛ. Ю. Кишакевич О. Л. БулейкоМ. В. Мазур Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. А. ВоробйоваО. В. Ступак М. І. ГрицівІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич І. В. ЖелєзнийЄ. А. Усенко Н. В. ШевцоваПостанову на підставі частини третьої статті 415 ЦПК України оформила суддя Ступак О. В.

Джерело: ЄДРСР 123481393

[ANTIRAID]

Велика палата уточнила позиції Верховного суду і зазначила:

67. З урахуванням основних засад судочинства та необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд справи будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору.

68. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України. Цей перелік не є вичерпним: ухвала, зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду; за відсутності ухвали в цьому переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої процесуальні права в інший спосіб).

69. Оскільки законодавець використав категорію «заява» послідовно в дужках (а не через кому чи із застосуванням розділових сполучників) після слова «позов», то вжите в пункті 16 частини першої статті 353 ЦПК України (аналогічний за змістом - пункт 14 частини першої статті 255 ГПК України) поняття «заява» потрібно розуміти як заяву по суті справи (вид звернення до суду), яка за своїм змістом та процесуальному значенню (в частині ініціювання певного провадження) тотожна поняттю «позов».

70. Ухвала про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, оскільки, по-перше, така ухвала відсутня в наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України переліку, по-друге, ця ухвала не перешкоджає подальшому провадженню у справі, а заявник не позбавлений можливості включити свої заперечення на цю ухвалу до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене по суті спору.