Постановление КААС оставленное в силе ВАСУ о необходимости получения разрешения в органах опеки при реализации имущества детей


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

24 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      24
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      24
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6500/12/2670

Головуючий у 1-й інстанції: Чудак О.М.
Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

ПОСТАНОВА
Іменем України

"15" листопада 2012 р.

м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого -судді Лічевецького І.О.,
суддів -Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,
при секретарі -Війтович Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2012 року адміністративну справу за позовом кредитної спілки «Добросвіт»до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна виконавча служба України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -Національний банк України, публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», публічне акціонерне товариство «БМ Банк», публічне акціонерне товариство «Креді Аргіколь Банк», публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк», публічне акціонерне товариство «Банк Форум», публічне акціонерне товариство «Міський Комерційний Банк», публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь», публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк», публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Київ», публічне акціонерне товариство «Банк перший», публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», про визнання нормативно-правового акта незаконним в окремій його частині,

ВСТАНОВИВ

Кредитна спілка «Добросвіт»звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати частково недійсним пункт 3.15 наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012р. «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» та повністю недійсним пункт 4.5.9 цього наказу.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що названі положення суперечать Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним і нечинним підпункт 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційних скаргах Міністерство юстиції України, Державна виконавча служба України, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Вважаючи, що ухвалюючи судове рішення суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси і обов'язки та вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, судом порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, скаржники просять скасувати постановлене судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог КС «Добросвіт».

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 р. за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (надалі за текстом -«Інструкція»).

Пунктом 3.15 цієї Інструкції передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження).

Згідно підпункту 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання частково недійсним пункту 3.15 Інструкції, окружний адміністративний суд зазначив, що спірна норма відповідає положенням Закону України «Про виконавче провадження»від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (надалі за текстом -«Закон № 606-XIV») і така позиція позивачем не заперечується.

Вирішуючи питання щодо законності підпункту 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції, суд попередньої інстанції дійшов висновку про його невідповідність Закону № 606-XIV та Закону України «Про іпотеку». На обґрунтування своєї позиції суд також послався на те, що до компетенції Міністерства юстиції України не віднесено визначення політики держави у сфері захисту прав дитини.

На думку колегії суддів, зазначений висновок суду є наслідком неналежного застосування нормативно-правових актів, що регулюють ці правовідносини.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 1 цього Закону виконавче провадження -це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів.

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено Главою 4 Закону № 606-XIV.

Згідно частини 1 статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частини 8 статті 54 Закону № 606-XIV примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку»від 5 червня 2003 р. № 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно частини 1 статті 41 Закону України «Про іпотеку»реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону

Наведена норма Закону України «Про іпотеку»є бланкетною та передбачає врегулювання відповідних правовідносин Законом № 606-XIV, яким, зокрема, встановлено, що виконавчі дії провадяться відповідно до цього Закону та інших законів.


Частиною 4 статті 177 Сімейного кодексу України визначено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Відповідно до частини 10 названої статті Сімейного кодексу України порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. №866.

Згідно пункту 67 Порядку провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Закон України «Про охорону дитинства»від 26 квітня 2001 р. № 2402-III визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Відповідно до статті 18 названого Закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.


Згідно пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 395/2011, одним з основних завдань Мін'юсту України є формування і забезпечення реалізації політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Аналіз наведених норм з точки зору послідовності їх викладення, внутрішнього взаємозв'язку та наслідків застосування дає підстави для висновку, що визначаючи необхідність отримання попереднього дозволу органів опіки та піклування, при реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, відповідач діяв відповідно до покладених на нього завдань та на виконання Законів України.

При цьому судова колегія зазначає, що визнаючи спірний пункт Інструкції незаконним, суд першої інстанції не зазначив, якій нормі правового акту вищої юридичної сили він суперечить.

Так, частиною 2 статті 7 Закону № 606-XIV прямо передбачено право державного виконавця залучати для проведення виконавчих дій представників органів опіки і піклування.

А той факт, що Закон України «Про іпотеку» не визначає обов'язку державного виконавця щодо отримання дозволу органу опіки і піклування при реалізації предмета іпотеки, не має наслідком незаконність відповідних положень Інструкції, які покликані конкретизувати порядок дій під час виконавчого провадження.


Не можна погодитись і з правовою позицією суду першої інстанції стосовно того, що до компетенції Міністерства юстиції України не віднесено визначення політики держави у сфері захисту прав дитини.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики.

Оскільки ухвалене у справі судове рішення не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості, то воно підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 160, 198, 202, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2012 року скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову відмовити.


Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.
Судді: Грищенко Т.М.
Мацедонська В.Е.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27653997

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
 
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
"02" липня 2013 р.
 
м. Київ
 
К/9991/80149/12
 
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
 
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф.
 
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги кредитної спілки «Добросвіт», Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Національного банку України, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», заяви про приєднання до касаційних скарг від Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі за позовом кредитної спілки «Добросвіт» до Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача Державна виконавча служба України, треті особи на стороні позивача: Національний банк України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк», Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», Публічне акціонерне товариство «Міський Комерційний Банк», Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь», Публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Київ», Публічне акціонерне товариство «Банк перший», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання нормативно-правового акту незаконним в окремій його частині, -
 
встановила:
 
У травні 2012 року кредитна спілка «Добросвіт» звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання пункту 3.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 в частині речення (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини 1 статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження) та підпункту 4.5.9 пункту 4.5 цієї Інструкції незаконними.
 
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2012 позов кредитної спілки «Добросвіт» було задоволено частково. Визнано незаконним і нечинним підпункт 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
 
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 апеляційні скарги Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 було задоволено. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2012 скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог кредитної спілки «Добросвіт».
 
Кредитна спілка «Добросвіт», ПАТ «Ерсте Банк», ПАТ АБ «Укргазбанк», ПАТ «Комерційний банк «Надра», Національний банк України, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», ПАТ «ВТБ Банк», ПАТ «Креді Агріколь Банк» подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просять постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
 
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення. 
 
Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень.
 
Пунктом 3.15 цієї Інструкції передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження).
 
Підпунктом 4.5.9 пункту 4.5 вищенаведеної Інструкції передбачено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.
 
Не погоджуючись з положенням вищенаведених пунктів Інструкції з організації примусового виконання рішень, кредитна спілка «Добросвіт» звернулася до суду.
 
Так, частково задовольняючи позов, суду першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог щодо визнання частково недійсним пункту 3.15 Інструкції з тих підстав, що оскаржуваний пункт відповідає положенням Закону України «Про виконавче провадження». Визнаючи незаконним і нечинним підпункт 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, суд першої інстанції дійшов висновку про його невідповідність Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», а також послався на те, що до компетенції Міністерства юстиції України не віднесено визначення політики держави у сфері захисту прав дітей.
 
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані пункти Інструкції з організації примусового виконання рішень не суперечать нормам актів вищої юридичної сили, а тому їх положення є законними.
 
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
 
Частиною 1 статті 52 вищенаведеного Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
 
Згідно частини 8 статті 54 вказаного Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
 
Відповідно до частин 1 та 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
 
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
 
Згідно частини 1 статті 41 вищенаведеного Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
 
Отже, положення зазначеної статті Закону України «Про іпотеку» передбачає, що реалізація предмета іпотеки здійснюється з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження», яким, зокрема, встановлено, що виконавчі дії проводяться відповідно до положень цього Закону та інших законів.
 
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
 
Відповідно до частини 4 статті 177 Сімейного кодексу України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
 
На виконання частини 10 статті 177 Сімейного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 був затверджений Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.
 
Так, пунктом 67 вказаного Порядку передбачено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у м.м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.
 
Як зазначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 № 44/25, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
 
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства» (Преамбула Закону).
 
Відповідно до статті 18 вказаного Закону Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
 
Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
 
З урахуванням положень вищенаведеного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що визнаючи в оскаржуваному підпункті 4.5.9 пункту 4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень необхідність отримання дозволу органів опіки і піклування при реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, відповідач діяв згідно покладених на нього завдань та на виконання Законів України.
 
Посилання суду першої інстанції на те, що Закону України «Про іпотеку» не визначає обов'язку державного виконавця щодо отримання дозволу органу опіки і піклування при реалізації предмета іпотеки, як було вірно зазначено судом апеляційної інстанції, ніяким чином не визначає незаконність оскаржуваних положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, оскільки остання як раз і конкретизує порядок та дії, зокрема, державних виконавців підчас виконавчого провадження.
 
Крім того, право державного виконавця залучати для проведення виконавчих дій представників органів опіки і піклування, передбачено частиною 2 статті 7 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктом 2.4 Інструкції про з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5. 
 
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
 
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
 
ухвалила:
 
Касаційні скарги кредитної спілки «Добросвіт», Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Національного банку України, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», заяви про приєднання до касаційних скарг від Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку», Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі за позовом кредитної спілки «Добросвіт» до Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача Державна виконавча служба України, треті особи на стороні позивача: Національний банк України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк», Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», Публічне акціонерне товариство «Міський Комерційний Банк», Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь», Публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Київ», Публічне акціонерне товариство «Банк перший», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання нормативно-правового акту незаконним в окремій його частині - без змін.
 
Ухвала оскарженню не підлягає.
 
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній
 
Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Думается, что решение адекватное. и кассация не будет его ламать. тем более, что в практике не очень много случаев, когда Высший админсуд отменяет решения Киевского апелляционного. По крайней мере по выборам такое трудно вспомнить

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Вот наглядный образец Решения, принятого в соответствии с Законом.

Спасибо Ростислау и всем, кто принял участие в подаче жалоб. С победой !

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 4 weeks later...

Вот наглядный образец Решения, принятого в соответствии с Законом.

Спасибо Ростислау и всем, кто принял участие в подаче жалоб. С победой !

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...=4782&st=40

Для всех

Нужно готовить возражения и отправлять их в ВАС.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...=4782&st=40

Для всех

Нужно готовить возражения и отправлять их в ВАС.

Так, частиною 2 статті 7 Закону № 606-XIV прямо передбачено право державного виконавця залучати для проведення виконавчих дій представників органів опіки і піклування.

А той факт, що Закон України «Про іпотеку» не визначає обов'язку державного виконавця щодо отримання дозволу органу опіки і піклування при реалізації предмета іпотеки, не має наслідком незаконність відповідних положень Інструкції, які покликані конкретизувати порядок дій під час виконавчого провадження.

Не можна погодитись і з правовою позицією суду першої інстанції стосовно того, що до компетенції Міністерства юстиції України не віднесено визначення політики держави у сфері захисту прав дитини.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики.

Как по мне выделенное--основной аргумент для отмены решения суда первой инстанции.

А то, что МЮ тоже должно заботиться о правах детей, также вытекает с положений Конвенции.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Так, частиною 2 статті 7 Закону № 606-XIV прямо передбачено право державного виконавця залучати для проведення виконавчих дій представників органів опіки і піклування.

Мои заперечення - ЧЕРНОВИК..... читайте добовляйте.......

ЗАПЕРЕЧЕННЯ

Вважаю, що касаційна скарга Національного банка України на рішення Київського адміністративного апеляційного суду від 15 листопада 2012р. є необґрунтованою з наступних підстав.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку на час вчинення виконавчих дій, визначав Закон № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року та Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (далі - Інструкція № 74/5 від 15 грудня 1999 року)

Цим Законом визначено загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також визначено учасників виконавчого провадження, закріплено їхнє права та обов'язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (ст.ст. 1, 2, 5, 7, 10, 11, 111 , 85 Закону).

Разом із тим аналіз положень Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року й Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року із змінами від 02 квітня 2012 року №512/5 свідчить про те, що вони не встановлюють порядок та правила проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст. 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах, і відсилають до інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (ст. 62 Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року та пп. 5.11, 5.12 Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року із змінами від 02 квітня 2012 року №512/5).

Відповідно до положень указаних правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір (п. 5.11 Інструкції № 74/5 від 15 грудня 1999 року).

Правила ж проведення прилюдних торгів визначені Тимчасовим положенням.

Цим Тимчасовим положенням визначено, що прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (п. 2.2 Тимчасового положення), та передбачені певні правила проведення цих торгів,, а саме: по-перше, правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна) (розд. 3); по-друге, правила, які регулюють сам порядок проведення торгів (розд. 4) і, по-третє, ті правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розд. 6).

Таким чином, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином.

Такий висновок узгоджується й з нормами ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів, результатом яких є видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта державного виконавця про проведені торги (розд. 6 Тимчасового положення, пп. 244, 245, 248 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року № 152/361, ст. 34 Закону України "Про нотаріат").

Так за своєю юридичною природою прилюдні торги - це продаж майна, на яке звернено стягнення. Власником його стає покупець, який запропонував за нього під час торгів найвищу ціну.

Така думка так само підтримується у Постанові №6-116цс12 Верховного Суду України 12 від 24 жовтня 2012 року м. Київ .

Таким чином, під час проведення прилюдних торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої є покупець-учасник прилюдних торгів, і продавець, відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, що організовує та проводить ці прилюдні торги.

Прилюдні торги як цілісна процедура, що включає низку дій з підготовки та проведення торгів та оформлення їх результатів відноситься до угод купівлі-продажу, та зобов’язані відповідати змісту правочину ЦК України та іншим актам законодавства.

Згідно з ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Київський апеляційний адміністративний суд вірно скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2012 року, та зазначив:

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики.

Відповідно до частини 10 статті 177 Сімейного кодексу України порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. №866.

Згідно пункту 67 Порядку провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Закон України «Про охорону дитинства»від 26 квітня 2001 р. № 2402-III визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Відповідно до статті 18 названого Закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 395/2011, одним з основних завдань Мін'юсту України є формування і забезпечення реалізації політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Так, частиною 2 статті 7 Закону № 606-XIV прямо передбачено право державного виконавця залучати для проведення виконавчих дій представників органів опіки і піклування.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з принципом 4 Декларації прав дитини «Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання та розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно дородовий і післяродовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування ».

Ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на достатній життєвий рівень. Ч. 3 ст. 17 цього ж закону передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Ч. 2 ст. 18 вказаного закону передбачає, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ,передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та не можуть тлумачитись звужено.

У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. З Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного нормативно-правового акту, як Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5.

Суди неодноразово зауважували, що одним із правочинів, який не може вчинятись без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням.

Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.

З системного аналізу викладених норм є очевидним, що батьки та будь-які інші суб’єкти правовідносин, в т.ч. і державні органи повинні управляти майном та майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування.

Таким чином, у випадку проживання дитини у житловому приміщенні, яке передано на реалізацію у межах виконавчого провадження, необхідно попередньо отримати дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону і без якого реалізація цього приміщення є незаконним.

Отже, підпункт 4.5.9 пункту 4.5. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 не суперечить законодавству, а навпаки – узгоджується з його нормами.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Себя мы называем третьою особою на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог?

Шапка

Вищий адміністративний суд України

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

Заявник заперечення

(третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог):

Сюда Вписуете себя. _______________________

______, м. ______, вул. _______________________

Позивач: Кредитна спілка «Добросвіт»

18031, м. Черкаси, вул. Ільїна, 55

Відповідач: Міністерство юстиції України 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13

Треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог:

1. Державна виконавча служба України 04053, м. Київ, вул. Артема, 73

Треті особи на стороні позивача без самостійних вимог:

Національний банк України

01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9 тел. (044) 256 04 57

1. Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»

04053, м. Київ, вул. Артема, 15

2. Акціонерне товариство «БМ Банк»

01032 м. Київ, бульвар Шевченка, 37/122

3. Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»

01004, м. Київ, вул. Пушкінська,42/4

4. Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»

01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 39

5. Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»

01004, м. Київ, бульвар Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26

6. Публічне акціонерне товариство „Ерсте Банк”

7. Публічне акціонерне товариство «Банк Форум»

02100, м. Київ, бульвар Верховної Ради, 7

8. Публічне акціонерне товариство «Міський комерційний банк» (City Commerce Bank)

03141, м. Київ, вул. Солом’янсыеа, 33

9. Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь»

04011,м. Київ, вул. Хорива, 11а

10. Публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк»

83001, м. Донецьк, вул. Артема, 125

11. Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»

01133, м. Київ, вул. Щорса, 366

12. Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Киш»

01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 16-22

13. Публічне акціонерне товариство «Банк Перший»

01034, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48

14. Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» (Промінвестбанк)

01001, м. Київ, пров. ШевченкаД2

15. Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України»

01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12г

16. Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»

03150, м. Київ, вул. Горького, 127

До: Вищого адміністративного суду України

01029, м. Київ, вул. Московська 8

Заявник заперечення

ЗАПЕРЕЧЕННЯ

на касаційні скарги

на Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року по справі №2а-6500/12/2670

Вищим адміністративним судом України прийнято до провадження касаційні скарги на Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року по справі №2а-6500/12/2670 за позовом кредитної спілки «Добросвіт» до Міністерства юстиції України, треті особи на стороні відповідача: Державна виконавча служба України, Василєвич Світлана Степанівна, Захаров Олександр Олександрович, Грибакін Олександр Миколайович, Шостак Максим Юрійович, Артемєва Кристина Миколаївна, треті особи на стороні позивача: Національний банк України, ПАТ «Комерційний банк «Надра», ПАТ «БМ Банк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Укргазбанк», ПАТ «ВТБ Банк», ПАТ «Ерсте Банк», ПАТ Банк Форум, ПАТ «Міський Комерційний Банк», ПАТ «Банк «Київська Русь», ПАТ «Український Бізнес Банк», ПАТ «дельта Банк», ПАТ «Акціонерний банк «Київ», ПАТ «Банк перший», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ПАТ «Державний ощадний банк України», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», про визнання нормативно-правового акту незаконним в окремій його частині.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2012 року у справі №2а-6500/12/2670 за адміністративним позовом Кредитної спілки «Добросвіт» до Міністерства юстиції України, за участі третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог Державної виконавчої служби України, позовні вимоги було задоволено частково, визнано незаконним і нечинним підпункт 4.5.9 пункту 4.5. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №489/20802. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено

Зміст визнаного незаконним і нечинним підпункту 4.5.9 пункту 4.5. зазначеної вище Інструкції в тому, що «у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону».

Суд апеляційної інстанції зазначене вище рішення скасував і ухвалив нове – про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційні скарги по даній справі були подані позивачем кредитною спілкою «Добросвіт», представником Національного банку України та представниками деяких банків, що беруть участь у справі.

Проти скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року по даній справі та залишення в силі рішення суду першої інстанції чи винесення нового рішення заперечуємо. Вважаємо, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, винесено з дотриманням вимог норм матеріального права та без порушень норм процесуального права з огляду на наступне.

1. У поданих касаційних скаргах представники позивача та третіх осіб зазначають, що при затвердженні наказу від 02 квітня 2012 року №512/5 (яким змінено підпункт 4.5.9 пункту 4.5. Інструкції з організації примусового виконання рішень) Міністерство юстиції України діяло у невідповідності до покладених на нього завдань та повноважень.

Також суд першої інстанції в обґрунтуванні своєї позиції посилався на те, що до компетенції Міністерства юстиції України не віднесено визначення політики держави у сфері захисту прав дитини.

Однак, вважаємо, що така правова позиція є хибною.

Так, відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №395/2011, Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики.

Пункт 3 цього Положення передбачає, що одним з основних завдань Мін'юсту України є формування і забезпечення реалізації політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

Таким чином, захист прав і інтересів дітей визначено одним із напрямків державної правової політики, а Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики.

Враховуючи викладене, вважаємо, що визначаючи необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування при реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні діти, відповідач діяв відповідно до покладених на нього завдань та на виконання законодавства України.

Також скаржники посилаються на те, що п.п. 4.5.9. п.4.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, встановлює нові повноваження державного виконавця, які не були передбачені чинним законодавством.

Однак дане твердження є хибним, оскільки норми ч. 2. ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» передбачають, що для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому скаржники не беруть до уваги, що вказана Інструкція, як підзаконний нормативно-правовий акт, прийнята для визначення окремих питань організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, тобто роз`яснює порядок взаємодії державного виконавця з органами опіки та піклування, а не встановлює інші чи додаткові повноваження державного виконавця.

Посилання скаржників на ту обставину, що судове рішення повинно бути виконано за будь-яких обставин в силу ст. 124 Конституції України є безпідставними.

З огляду на те, що в Україні діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України), а також передбачено, що сім’я і дитинство охороняються державою (ст. 51 Конституції України) вважаємо, що судові рішення, які зачіпають права та інтереси дітей, повинні виконуватись лише за умови, що їх виконання не порушує норми чинного законодавства (в т. ч. міжнародних зобов’язань стосовно охорони прав дитини) та не суперечить їм.

2. Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з принципом 4 Декларації прав дитини «ребенок должен пользоваться благами социального обеспечения. Ему должно принадлежать право на здоровый рост и развитие; с этой целью специальные уход и охрана должны быть обеспечены как ему, так и его матери, включая дородовый и послеродовый уход. Ребенку должно принадлежать право на надлежащее питание, жилище, развлечения и медицинское обслуживание».

Ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на достатній життєвий рівень. Ч. 3 ст. 17 цього ж закону передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Ч. 2 ст. 18 вказаного закону передбачає, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ,передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та не можуть тлумачитись звужено.

У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. З Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного нормативно-правового акту, як Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5.

Суди неодноразово зауважували, що одним із правочинів, який не може вчинятись без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.

З системного аналізу викладених норм є очевидним, що батьки та будь-які інші суб’єкти правовідносин, в т.ч. і державні органи повинні управляти майном та майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування.

Таким чином, у випадку проживання дитини у житловому приміщенні, яке передано на реалізацію у межах виконавчого провадження, необхідно попередньо отримати дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону і без якого реалізація цього приміщення є незаконним.

Отже, підпункт 4.5.9 пункту 4.5. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 не суперечить законодавству, а навпаки – узгоджується з його нормами.

Так, відповідно до ч. 10 ст. 177 Сімейного кодексу України порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов’язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 67 Порядку провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов’язаної із захистом майнових прав дитини, який затверджено постановою Кабінету міністрів України від 24 вересня 2008 року №866, передбачає, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у м.м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформлюється рішенням, витяг якого видається заявникам службою у справах дітей.

Звертаємо увагу, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, навіть не вказав якій нормі законодавства суперечить оскаржуваний пункт інструкції.

Отже, з урахуванням наведених обставин, вважаємо що Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року по справі №2а-6500/12/2670 є законною та обґрунтованою

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 49, 51, 216 КАС України,

ПРОШУ:

1. В задоволенні касаційних скарг відмовити повністю.

2. Залишити в силі постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року по справі №2а-6500/12/2670.

3. Розгляд справи провести за участю представника третьої особи _______________________ та мене_____________________________*.

Додатки:

1) Копія Кредитного Договору № від ;

2) Копія Договору Іпотеки № від;

3) Копія Свідоцтва про народження ПІБ;

4) Копія довідки про склад сім'ї (якщо встигнете отримати).;

5) Копія довіреності від "__" січня 2013 року.

„____” _________ 2012 року

Возражение состлавлено Ростиславом, есть в соседней ветке.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...amp;#entry64502

Я же для удобства добавил шапку.

* если есть желание посетить заседание.

Заемщики где ВЫ???

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Себя мы называем третьою особою на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог?

в аппеляции мы были апелянтами, а третья сторона была Исполнительная служба
Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 2 weeks later...

в аппеляции мы были апелянтами, а третья сторона была Исполнительная служба

От меня отправили 11 человек.

Все равно маловато.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Завтра только 8-е число. Подключите всех знакомых с детьми и их знакомых тоже. Сюжет по ТВ - это уже надежда на то, что не получиться решение вопроса по тихому.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Предложение. Кто из Киевлян имеет возможность и желание подать заявку в Киевраду на проведение мирного собрания около 100 - 150- чел. возле ВАСУ в день слушания дела , с телевидением и журналистами печатных СМИ. Если срок подачи до 15.01.2013 , то дело назначат где-то с 15 по 23 января 2013 .

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Прошу сделать ещё один важный шаг - привлечь прокуратуру в дело.

Ниже сама заява, необходимо только вписать свои данные и ребенка, и сделать несколько копий документов. Это еще один шаг, а потом останется только ждать.

Спасибо Анатолию Рыжкову за образец "заявы".

Генеральна прокурора України

01601, м. Київ, вул. Різницька, 13/15

________________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________

_

_______

(в адміністративній справі № 2а-6500/121/2670

третя особа на стороні відповідача без

самостійних вимог на предмет спору)

ЗАЯВА

В провадженні Вищого адміністративного суду України знаходиться адміністративна справа № 2а-6500/121/2670 за позовом Кредитної спілки «Добросвіт» до Міністерства юстиції України, треті особи на стороні відповідача: Державна виконавча служба України, Василєвич Світлана Степанівна, Захаров Олександр Олександрович, Грибакін Олександр Миколайович, Шостак Максим Юрійович, Артемєва Кристина Миколаївна, Кузьміна Надія Юріївна, треті особи на стороні позивача: Національний банк України, ПАТ «Комерційний банк «Надра», ПАТ «БМ Банк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Укргазбанк», ПАТ «ВТБ Банк», ПАТ «Ерсте Банк», ПАТ Банк «Форум», ПАТ «Міський Комерційний Банк», ПАТ «Банк «Київська Русь», ПАТ «Український Бізнес Банк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Акціонерний банк «Київ», ПАТ «Банк перший», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ПАТ «Державний ощадний банк України», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання нормативно-правового акту незаконним в окремій його частині.

Розгляд і прийняття рішення у вищезазначеній справі порушить права дитини на житло. Виселення позбавить малолітню дитину - мого сина ___________________ права користування житлом, порушить його права.

Вказані порушення прав суперечать нормам діючого законодавства, а саме: Конституції України (ст. 47 «кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону», Житловий кодекс України (ст. 1 «право громадянина України на житло»; ч. 3 ст. 9 «ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом»; ч. 2 ст. 109 «громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Жиле приміщення, що надається виселюваному, повинно бути зазначено в рішенні суду або постанові прокурора» та інше.

Крім того відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, яким користуються діти потрібна попередня згода органу опіки та піклуванню.

Згідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», який передбачає , що діти – члени наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції: 2) представництво інтересів громадянина … в суді у випадках, визначених законом.

Згідно із ст. 121 Конституції України і ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру України покладається нагляд за додержанням законів.

Статтею 60 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина … в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», ст. 60 КАС України,

ПРОШУ:

1. Розглянути зазначену заяву.

2. Виступити в якості представника неповнолітньої дитини ________________, ________ року народження, в адміністративній справі №2а-6500/121/2670.

Додатки:

- копія свідоцтва про народження _________________

- копія довідки про склад сім`ї № ____від _____20___ р.

- копія заперечення до ВАСУ від __.12.2012 р.

___ січня 2013 р. ______________ /_______________/

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 2 weeks later...

Сегодня пришло письмо из Генпрокуратуры, обещали принять участие в заседании и защитить права ребёнка. Надеюсь так и будет . Кому ещё пришел ответ ?.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Сег одня пришло письмо из Генпрокуратуры, обещали принять участие в заседании и защитить права ребёнка. Надеюсь так и будет . Кому ещё приш Сегодня получила ответ из Генпрокуратуры, обещали принять участвие в заседании и защитить жилищные права детей.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 4 weeks later...
  • 1 month later...

Пока еще заседание не назначено. Дату обещают сообщить.

Зато есть уже фамилии судей рассматривающих это дело.

post-7039-1365772310_thumb.jpg

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 2 months later...

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32171335 - ВСЕХ с очень Важной победой справедливости ( а она таки есть!)

Большое спасибо. Видимо испугались и так и не пригласили в суд, хотя неоднократно просили уведомить о дате заседания и проводить исключительно в нашем присутствии.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Поздравляю нас всех , и Ростислава особенно, с закономерной и справедливой победой.

Пусть наши дети живут долго и счастливо :)

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Згідно частини 1 статті 41 вищенаведеного Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

 

Я так понимаю, что даже если есть решение суда о взыскании предмета ипотеки с ребенком, то ГИС все равно должна привлечь орган опеки еще раз и спросить их разрешения.... ?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Большое спасибо. Видимо испугались и так и не пригласили в суд, хотя неоднократно просили уведомить о дате заседания и проводить исключительно в нашем присутствии.

И меня не приглашали, хотя я писал присоединение. :( 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...