Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по карточному кредиту


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

22 жовтня 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Романюка Я.М.,

Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л.,-

Лященко Н.П.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 4 грудня 2006 року банком і ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевими терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

 

У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 5 грудня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 35 004 грн 23 коп., що складається з: 15 000 грн заборгованості за кредитом, 16 814 грн 04 коп. заборгованості за процентами, 1 047 грн 13 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина), 1 643 грн 06 коп. штрафу (процентна складова), яку ПАТ КБ “ПриватБанк” просило стягнути на його користь із відповідача, а також стягнути судові витрати. 

 

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2013 року, позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду. 

 

У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

 

13 липня 2011 року у справі (№ 6-21792св11) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором;

 

25 червня 2012 року у справі (№ 6-11437св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором;

 

10 квітня 2013 року у справі (№ 6-49860св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором;

 

3 липня 2013 року у справі (№ 6-9172св13) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Так, у справі № 6-9172св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду про задоволення позову й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК України дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з позовом із пропуском трирічного строку позовної давності, який суд обчислив з моменту закінчення дії платіжної картки до моменту пред’явлення позову, оскільки після закінчення строку дії платіжної картки боржник не продовжував нею користуватися та не отримував нової картки.

 

Аналогічних по суті висновків дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвали у справах № 6-21792св11, № 6-11437св12 та № 6-49860св12.

 

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що згідно з пунктом 3.1.3. розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг, які є невід’ємною частиною договору, після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше не надійшла письмова заява держателя про закриття картрахунку. Такий строк продовжується неодноразово без явки клієнта до банку. Відповідно до пункту 9.12. розділу І Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання; якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Оскільки відповідач міг за своєю заявою закрити картковий рахунок (пункт 9.5. розділу І Умов та правил надання банківських послуг), однак такої заяви до банку не подавав, дія договору на час подання банком позовної заяви не закінчилася. Крім того, у заяві про отримання відповідачем платіжної картки встановлено строк дії кредитного ліміту до 5 грудня 2016 року.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 4 грудня 2006 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 було укладено договір шляхом написання заяви, яка разом з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, тарифами складає між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 договір про надання банківських послуг.

 

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

 

ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ “ПриватБанк” виникла заборгованість.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Пунктом 2 розділу І Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення).

 

Відповідно до пунктів 3.1.1., 5.4. розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH).

 

Із заяви від 4 грудня 2006 року, яка є невід’ємною частиною договору, укладеного ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1, убачається, що строк дії картки, виданої останньому, становить два роки.

 

ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права у березні 2012 року. 

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

 

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

 

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України).

 

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

 

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

 

Відповідно до умов договору, укладеного ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1, кінцевий термін виконання кредитного зобов’язання відповідає строку дії картки. Строк дії картки в договорі визначений у два роки. 

 

Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов’язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. 

 

Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов’язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.

 

З урахуванням цих обставин та факту пред’явлення ПАТ КБ “ПриватБанк” позову тільки у березні 2012 року, питання застосування чи незастосування строку позовної давності відповідно до статей 256 і 257, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України не вирішено.

 

Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції від 18 березня 2014 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, а саме неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.

 

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий 

 

Судді Верховного Суду України: А.Г. Ярема

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк 

Ю.Л. Сенін 

 

Правова позиція у справі №6-127цс14

 

За договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

 

Справа № 6-127цс14

 

Головуючий у першій інстанції: Піх Ю.Р.

Доповідач Ярема А.Г.

 


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов’язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. 

 

Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов’язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.

 

если честно не понял, зачем это вписал ВСУ.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Выписал, так как приватовские "умники" и "умницы" трактуют "возобновление" действия карточки как возобновление действия договора и включают новый отсчет исковой давности.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Выписал, так как приватовские "умники" и "умницы" трактуют "возобновление" действия карточки как возобновление действия договора и включают новый отсчет исковой давности.

Просто не понятно к чему это написал ВСУ в этом деле,если было,то о чем Вы говорите,то почему не указали эти обстоятельства?

Если приват указал,что он выдавал новую карту,то пусть докажет,что человек получал ее.

А если человек получал ее,то пусть докажет,что человек пользовался деньгами.

Но в таком случае будет прерывание исковой давности.

Если в этом случае был просто выпуск карты,то все правильно,исковая давность не прерывается.

Если пользование деньгами,то есть вопросы.

Нужно будет посмотреть окончательное решение ВССУ и решение первой инстанции,в котором установлены фатические обстояельства.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Внимательно посмотрите это решение.

в заявке установлен срок действия лимита.

Кто-то видел такие заявки?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...