Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Кредитным инициативам в обращении взыскания на ипотеку

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

15 квітня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М.,

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,

 

- розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи” до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи” (далі – ТОВ “Кредитні ініціативи”) звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 8 листопада 2007 року між акціонерним комерційним банком “ТАС-Комерцбанк” (далі – АКБ “ТАС-Комерцбанк”) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати кредит у сумі 150 тис. дол. США, а ОСОБА_1 – повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом у строк та на умовах, визначених кредитним договором. З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того самого дня між АКБ “ТАС-Комерцбанк” та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 березня 2006 року. Зазначав, що 28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством “Сведбанк” (далі – ПАТ “Сведбанк”), який є правонаступником АКБ “ТАС-Комерцбанк”, та товариством з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Вектор Плюс” (далі – ТОВ “ФК “Вектор Плюс”) було укладено договір факторингу. Того ж дня ТОВ “ФК “Вектор Плюс” відступило фактору ТОВ “Кредитні ініціативи” свої права вимоги заборгованості за договорами, укладеними з ОСОБА_1. Посилаючись на зазначені обставини, зокрема неналежне виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка складала станом на 10 квітня 2013 року 188 513,51 дол. США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України (далі – НБУ) становило 1 506 788,49 грн., а також на те, що внаслідок укладення договорів факторингу відбулась зміна кредитора на ТОВ “Кредитні ініціативи”, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки.

 

Заочним рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року позов задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 1 506 788,49 грн шляхом проведення прилюдних торгів згідно з вимогами Закону України “Про виконавче провадження” з установленням початкової ціни предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна; вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року змінено: зменшено розмір пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ “Кредитні ініціативи” з 95 095,84 грн. до 22 178,02 грн, у зв’язку з чим загальна сума заборгованості становить 1 433 870, 67 грн; доповнено резолютивну частину рішення після абзацу другого наступним абзацом: рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”; абзаци третій, четвертий, п’ятий резолютивної частини вважати відповідно абзацами четвертим, п’ятим, шостим.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, відхилено, рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року в частині, що не змінена апеляційним судом, та рішення апеляційного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року залишено без змін.

 

У лютому 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” ( далі – Закон № 1304-VII), та частин першої, третьої статті 33 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV “Про іпотеку” (далі – Закон № 898-IV), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

 

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимоги.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2015 року зазначену вище справу допущено до провадження Верховного Суду України.

 

За змістом пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII “Про забезпечення права на справедливий суд” (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

 

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

 

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

 

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 8 листопада 2007 року між АКБ “ТАС-Комерцбанк”, правонаступником якого є ПАТ “Сведбанк”, та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати останньому на споживчі цілі кредит у сумі 150 тис. дол. США, а ОСОБА_1 – повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов’язання у повному обсязі й у строки, передбачені цим договором (а. с. 27 – 30).

 

З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того самого дня між АКБ “ТАС-Комерцбанк” та

 

ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею S_1, жилою площею S_2.

 

Договором НОМЕР_1 від 18 січня 2010 року сторонами внесено зміни до іпотечного договору та погоджено повернення позичальником кредиту в сумі 130 052,58 дол. США у строк до 8 листопада 2027 року, сплату процентів та виконання інших зобов’язань, передбачених кредитними договором, тощо.

 

Відповідно до пункту 5 іпотечного договору, з урахуванням змін, внесених договором НОМЕР_1 від 18 січня 2010 року, сторони оцінили предмет іпотеки в 145 794 дол. США, що за курсом НБУ станом на 18 січня 2010 року складає 1 166 526,95 грн.

 

28 листопада 2012 року між ПАТ “Сведбанк”, який є правонаступником АКБ “ТАС-Комерцбанк”, та ТОВ “ФК “Вектор Плюс” укладено договір факторингу, відповідно до якого ПАТ “Сведбанк” відступив ТОВ “ФК “Вектор Плюс” свої права вимоги заборгованості за договорами, укладеними з ОСОБА_1, у тому числі за кредитним та іпотечним договорами від 8 листопада 2007 року (т.1, а. с. 195 – 227).

 

Того ж дня між ТОВ “ФК “Вектор Плюс” та ТОВ “Кредитні ініціативи” укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ “ФК “Вектор Плюс” відступило фактору ТОВ “Кредитні ініціативи” свої права вимоги заборгованості за зазначеними договорами (т. 1 а. с. 170 – 194).

 

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ “Кредитні ініціативи”, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що невиконання зобов’язань за кредитним договором є підставою для задоволення вимог позивача за рахунок предмета іпотеки.

 

Апеляційний суд, посилаючись на нарахування місцевим судом пені з порушенням правил позовної давності, зокрема вимог статей 258, 267 Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), ухвалив у цій частині нове рішення, а також доповнив резолютивну частину зазначивши, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VII, що набрав чинності 7 червня 2014 року.

 

Суд касаційної інстанції погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що оскільки відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов’язання за кредитним договором, суди обґрунтовано звернули стягнення на предмет іпотеки.

 

ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами і однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

 

Для прикладу заявник надав рішення Верховного суду України від 19 березня 2008 року, ухвалене ним як судом касаційної інстанції, а також ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2011 року, 21 грудня 2011 року, 23 грудня 2011 року, 19 квітня 2012 року, 6 червня 2012 року, 15 серпня 2012 року, 12 червня 2013 року, 21 травня 2014 року, 6 серпня 2014 року, 24 вересня 2014 року, 4 листопада 2014 року, 10 листопада 2014 року, 13 листопада 2014 року, 26 листопада 2014 року (справа № 6-32603св14), 26 листопада 2014 року (справа № 6-38586св14), 27 листопада 2014 року, 3 грудня 2014 року, 10 грудня 2014 року (справа № 6-37757св14), 10 грудня 2014 року (справа № 6-39857св14), 10 грудня 2014 року (справа № 6-28900св14), 24 грудня 2014 року (справа № 6-37811ск14), 24 грудня 2014 року (справа № 6-43491св14), 24 грудня 2014 року (справа № 6-44519ск14), 25 грудня 2014 року, 26 грудня 2014 року (справа № 6-44230ск14), 26 грудня 2014 року (справа № 6-44731ск14), 29 грудня 2014 року, 14 січня 2015 року, 21 січня 2015 року та 28 січня 2015 року в справах щодо стягнення заборгованості та (або) звернення стягнення на предмет іпотеки, у яких містяться такі висновки:

 

- іпотечне майно, яке використовується як місце постійного проживання, не може бути примусово відчужене під час дії Закону № 1304-VII;

 

- Закон № 1304-VII не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час ухвалення зазначеного рішення Закон не існував і місцевий суд не міг його застосувати; суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на законодавство, яке діяло на час його ухвалення;

 

- відмова у задоволенні позовних вимог на підставі Закону № 1304-VII порушуватиме право позивача на отримання коштів від повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів;

 

- апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, застосувавши Закон № 1304-VII, який був чинним на момент перегляду;

 

- набрання чинності Законом № 1304-VII на день ухвалення рішення судом першої інстанції є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки;

 

- Закон № 1304-VII містить норми як матеріального так і процесуального характеру, які необхідно застосовувати судам на будь-якій стадії розгляду справи, враховуючи те, що саме поняття “мораторій” є відстроченням виконання зобов’язань, які встановлюються на певний термін; набрання чинності цим Законом після прийняття рішення судом першої інстанції не позбавляє права, а зобов’язує суд апеляційної інстанції застосувати його норми при перегляді рішення суду першої інстанції, як і не виключає того, що суд має застосовувати цей Закон за наявності критеріїв, визначених у статті першій цього Закону;

 

- за наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а саме підстав, визначених статтею 39 Закону № 898-IV, при ухваленні власного рішення апеляційний суд застосовує закон, який є чинним на час ухвалення такого рішення, зокрема може застосовувати положення Закону № 1304-VII;

 

- вчинення виконавчого напису, виконання якого не здійснено вчасно, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання відсотків за користування кредитом і пенею за несвоєчасну сплату кредиту. Наявність виконавчого напису за відсутності реального виконання боржником свого зобов’язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін;

 

- наявність виконавчого напису нотаріуса щодо звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про обрання банком способу захисту цивільних прав нотаріусом, тому договірні зобов’язання між сторонами припинились, порушене цивільне право позивача було захищене в обраний ним спосіб і підстави для задоволення позовних вимог у судовому порядку були відсутні;

 

- відкриття виконавчих проваджень за виконавчим листом чи виконавчим написом нотаріуса щодо одного божника відповідно до вимог статті 33 Закону України “Про виконавче провадження” є підставою для об’єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження в межах загальної суми стягнення і не призводить до подвійного стягнення боргу.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

 

Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону № 898-ІV передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

Відповідно до умов іпотечного договору, укладеного між сторонами, іпотекодержатель набуває право стягнення на предмет іпотеки в таких випадках: в разі невиконання боржником основного зобов’язання; у разі виконання або неналежного виконання іпотекодацем умов іпотечного договору; в інших випадках, передбачених договором (підпункт 10.3 та пункт 11 іпотечного договору).

 

Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснене іпотекодерджателем на підставі рішення суду, виконавчого напису або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання, яким вважатиметься застереження, що міститься у пункті 12.3 підпунктах 12.3.1., 12.3.2 іпотечного договору тощо (пункт 12 іпотечного договору).

 

Саме зазначеними нормами закону та положеннями договору іпотеки керувався суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

 

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону № 1304-VII не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку. 

 

За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

 

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

 

Статтею 3 Закону № 1304-VII передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

 

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

 

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов’язання, а є відстроченням виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

 

Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов’язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

 

З огляду на вищезазначене норми Закону № 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

 

Саме з таких висновків виходив суд апеляційної інстанції, відхиляючи посилання ОСОБА_1 про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з набранням чинності Закону № 1304-VII.

 

Апеляційний суд у межах наданих йому повноважень встановив підстави, передбачені нормами матеріального і процесуального права, для скасування рішення суду першої інстанції, зокрема нарахування місцевим судом пені з порушення правил позовної давності та вимог статей 258, 267 ЦК України, та ухвалив у цій частині нове рішення відповідно до вимог статті 309 ЦПК України.

 

Доповнення резолютивної частини рішення застереженням, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VII, узгоджується з вимогами статті 303 ЦПК України.

 

Саме до цього зводяться правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 4 грудня 2014 року.

 

Отже, аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що судами касаційної інстанції було неоднаково застосовано Закон 1304-VII, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

При цьому у справі, що переглядається, зазначена норма матеріального права застосована правильно.

 

За таких обставин підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 та скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року немає.

 

Керуючись статтями 355, 3605 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 192-VIII) та статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

 

355 ЦПК України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-46цс15

 

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” ( далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку. 

 

За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

 

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

 

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов’язання, а є відстроченням виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

 

Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов’язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

 

З огляду на вищезазначене норми Закону № 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DE1E86E0CAE41B77C2257E34001D333A

[Obelix]

Заглавие темы хорошее,но решение , как и правова позиция - жидкое дерьмо.

Это типа присудить к расстрелу, приведение в исполнение отложить до особого распоряжения.

Никто не знает, в каком виде будет закон о реструктуризации вал. кредитов...

А тут хобана - а решение суда уже есть.

 

Бред и правовая профанация. 

[Bolt]

Заглавие темы хорошее,но решение , как и правова позиция - жидкое дерьмо.

Это типа присудить к расстрелу, приведение в исполнение отложить до особого распоряжения.

Никто не знает, в каком виде будет закон о реструктуризации вал. кредитов...

А тут хобана - а решение суда уже есть.

 

Бред и правовая профанация. 

 

Поддерживаю... То есть решение уже готово, только осталось подождать пока мораторий закончится и исполнить его... Нельзя строить защиту основываясь на моратории... Это путь в никуда... 

 

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов’язання, а є відстроченням виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

[katod]

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2014 року відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

 

355 ЦПК України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-46цс15

 

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” ( далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку. 

 

За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

 

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

 

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов’язання, а є відстроченням виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

 

Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов’язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

 

З огляду на вищезазначене норми Закону № 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DE1E86E0CAE41B77C2257E34001D333A

 

 

 

Этим решением судам разрешено взыскивать ипотеку по валютным обязательствам, но с отсрочкой  до окончания действия моратория.

[ANTIRAID]

Вы не правы решение четко указывает на невозможность взыскания ипотеки и рассматривается частный случай когда решение первой инстанции вступило в силу ранее введенного моратория.

[katod]

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

15 квітня 2015 року

 

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-46цс15

 

 

 

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

 

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов’язання, а є відстроченням виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

 

Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов’язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

 

 

 

Это усиливает и подтверждает, что  моё мнение верное.

[katod]

Вы не правы решение четко указывает на невозможность взыскания ипотеки и рассматривается частный случай когда решение первой инстанции вступило в силу ранее введенного моратория.

 

О частном случае.

Закон обратной силы не имеет, кроме случаев "коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи", это понятно.

[Obelix]

Я выиграл 1 и 2 инстанцию у Привата, используя мораторий.

Дело в касачке болталось 3 мес, пока вссу думу думал.

Приват в кас.жалобе просил снести все и удовлетворить их иск.

29 апреля Приват в заседании коллегии вссу вдруг запросил вернуть дело в первую.

Я в свою очередь сказал, что решение правильное, а приват беспредельщик.

Ну в общем все снесли и дело вернули в первую..

Текста ещё нет, но я ожидают что будет шото типа - Взыскивать можно, но с отсрочкой исполнения.

Т.е. Р.Ю., решение о взыскании принимать можно, но исполнительная должна чуток подождать.

Это конечно хрень полная.

[Obelix]

Вы не правы решение четко указывает на невозможность взыскания ипотеки и рассматривается частный случай когда решение первой инстанции вступило в силу ранее введенного моратория.

В моём случае решение об отказе привату принималось после вступления в силу моратория.

И ухвала апеляхм засилила решение уже после вступления в силу закона о моратории.

Но вссу снесло все и вернуло взад.

Что не так, Р.Ю.?

[АлПет]

Мораторий еще действует?

[logoped]

Мораторий еще действует?

Это еще что подразумевать под словом действует Обеликса читали выше?

[у.zaporozhskiy]

В моём случае решение об отказе привату принималось после вступления в силу моратория.

И ухвала апеляхм засилила решение уже после вступления в силу закона о моратории.

Но вссу снесло все и вернуло взад.

Что не так, Р.Ю.?

а в ВСУ, я так понял смысла обращаться не было?

[Obelix]

с этим вопросом - нет ))

Хотя если смотреть ширше ( и с точки зрения ВСУ), мораторий на продажу с/х земель не может ограничивать право собственника земли в полном обьеме реализовать свои право на владение, пользование и распоряжение свой собственностью. Т.е. он может распорядиться своей собственностью как ему угодно - продать, подарить, отдать в залог и проч. Но при этом, во время действия моратория, покупатель (обдорованный, залогодержатель) не имеет права зарегистрировать на себя право собственности. Ибо мораторий не препятсвует реализации права отчуждения, он просто отсрачивает момент вступления в право собственности нового владельца.

Во как ))

ЗЫ - селекция судей, в плане извращенного толкования закона, достигла апогея)