Leaderboard

  1. Bolt

    Bolt

    Пользователи


    • Points

      42

    • Content Count

      29,943


  2. Лев

    Лев

    Пользователи


    • Points

      18

    • Content Count

      1,295


  3. ANTIRAID

    ANTIRAID

    Главные администраторы


    • Points

      13

    • Content Count

      10,817


  4. anthony123

    anthony123

    Пользователи


    • Points

      6

    • Content Count

      10



Popular Content

Showing content with the highest reputation since 12/26/2019 in all areas

  1. 3 points
    ФАКТ ПОЛУЧЕНИЯ ДЕНЕГ НА КАРТУ НИКАКОГО ЗНАЧЕНИЯ НЕ ИМЕЕТ! с юридической точки зрения это просто подарок.... мало ли кто и что вам выслал на карту? если вы не подписали договор, то вы никому и ничего не должны! вбейте это себе в голову. Недавно было несколько судов с приватом (адвокатом ответчика был Сергей Гула, адвокат-блогер). Так вот суд постановил что ничего кроме договора подписанного двумя сторонами не имеет ни какого значения. там суть дела была в том, что приват хотел получить большие проценты и пени при этом ссылаяс на договор-анкету, в котором небыло прописано какие проценты и пени будут начисляться, а сам приват говорил: у нас договр на сайте есть, мы по нему проценты начитсляем! на что ему ответили: т.к. ваши договора на сайте 100 раз в день меняются, то мы их учитывать не можем. учитывать можно только то что НАПИСАНО НА БУМАГЕ и скреплено подписями. это я к тому, что никакие кнопки на сайтах и догоовра по почте ничего не значат. по крайней мере пока. онлайн кредиты работаю так: 1 найти лоха и впарить деньги 2 получить его контакты 3 запугать и задолбать чтобы вернул в 5 раз больше 4 если не вернет (на что он имеет полное право), то есть еще 3 лоха которые точно вернут и покроют убыток за первого
  2. 3 points
    Физлицу может быть продана квартира как объект, но не кредитное требование. Кредитное требование физлицу продано незаконно (ч. 3 ст. 1079 ГКУ), договор факторинга нужно оспаривать в судебном порядке - признавать его недействительным...
  3. 2 points
    Довольно сомнительное и абсурдное решение. Получив право собственности на имущество по решению суда, для снятия ареста нужно опять подать иск о признании права собственности на имущество и снятии ареста в порядке гражданского или хозяйственного производства. Большая палата указала, что поскольку снятие ареста с имущества осуществляется постановлением исполнителя, принятого на основании принятого судебного решения по этому вопросу, эффективным способом защиты является обращение в суд с иском о признании права и снятия ареста со спорного имущества. Спор по этому делу не имеет признаков публично-правового, поскольку касается нарушенного вещного права истца.
  4. 2 points
    ВС/КЦС: Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити УМОВИ отримання позичальником в БОРГ із зобов`язанням її повернення та ДАТИ отримання коштів (ВС/КЦС, справа № 524/4946/16-ц,08.07.19) Фабула судового акта: Позивач просив стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 425 000 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що 20 квітня 2016 року він надав відповідачу в борг грошові кошти у вказаній сумі строком на один місяць, однак відповідач у визначений строк взяті на себе зобов`язання не виконав. На підтвердження боргового зобов’язання позивач посилався на наявність в нього відповідної розписки відповідача. Хоча суд установив, що 20 квітня 2016 року відповідач дійсно написав розписку та поставив свій підпис про те, що в цей день він отримав від позивача грошові кошти у сумі 425 000 грн строком на один місяць, в задоволенні позову було відмовлено оскільки розписка відповідача не містила зобов’язання про повернення грошових коштів позивачеві. Дослідивши укладену між сторонами розписку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з її змісту не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 425 000 грн саме у борг. Не встановлено й обов`язку відповідача повернути грошові кошти позивачеві. Судами також судами було враховано, що не заперечуючи факту написання розписки, відповідач заперечував отримання у борг будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх, оскільки розписка була написана з метою вирішення питання щодо відчуження ним квартири позивачу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду судові рішення у справі залишив без змін, зазначивши, зокрема, що підтвердження відповідачем отримання грошових коштів від позивача не свідчить про існування між сторонами саме боргового зобов`язання, що спростовує доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі. ВС/КЦС також зазначив, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу незалежно від найменування документа і залежно від встановлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Наведений висновок Суду ґрунтується на приписах закону, зокрема, ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Крім того, ч.1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Аналізуйте судовий акт: ВСУ скасував рішення трьох інстанцій і відмовив особі у поверненні 500тис. $ оскільки боргова розписка не містила зобов’язання боржника про повернення коштів (Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15) Верховний Суд відмовив у стягненні 431 250 доларів США з підстав іншої правової природи розписки (ВС/КЦС № 367/7135/16-ц від 05.09.2018р) У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику (ВПВС справа № 373/2054/16-ц, 16.01.19) Наявність у позикодавця боргового документа - розписки позичальника свідчить про невиконання останнім взятих на себе зобов'язань (ВС/КЦС,справа №712/14562/17-ц, 27.06.18) Відсутність розписці запису про зобов'язання позичальника повернути отримане ним у борг не є підставою для відмови в позові про стягнення боргу (ВС/КЦС, № 686/21857/16-ц,18.12.18) Постанова Іменем України 08 липня 2019 року м. Київ справа № 524/4946/16-ц провадження № 61-20376св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представники позивача: адвокат Дворник Олександр Вікторович, адвокат Красницька Яна Сергіївна, відповідач - ОСОБА_2 , представник відповідача - адвокат Дряхлов Олександр Іванович, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області у складі судді Рибалки Ю. В. від 09 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Дорош А. І., Триголова В. М. від 01 лютого 2017 року, ВСТАНОВИВ: Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 425 000 грн. Позов мотивовано тим, що 20 квітня 2016 року він надав відповідачу в борг грошові кошти у сумі 425 000 грн строком на один місяць. Посилаючись на те, що у визначений строк ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконав, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції, врахувавши, що розписка ОСОБА_2 не містить зобов`язання про повернення грошових коштів ОСОБА_1 , дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Короткий ухвали рішення суду апеляційної інстанції Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 01 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 листопада 2016 року залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог. Короткий зміст заперечень касаційної скарги Заперечення до суду касаційної інстанції не подано. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 524/4946/16-ц з суду першої інстанції. Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Вказана справа передана до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами не належним чином досліджено розписку, з якої вбачається про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 425 000 грн строком на один місяць, що також підтверджено останнім в ході розгляду справи. Під час розгляду справи відповідач не заявляв клопотань про проведення судової експертизи з метою встановлення справжності підпису у розписці. Посилання судів на перебування ОСОБА_2 на обліку в наркологічному диспансері не є підставою для звільнення його від виконання зобов`язання щодо повернення боргу. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суд установив, що 20 квітня 2016 року ОСОБА_2 написав розписку та поставив свій підпис про те, що 20 квітня 2016 року він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 425 000 грн строком на один місяць. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15. Дослідивши укладену між сторонами розписку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з її змісту не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 425 000 грн саме у борг. Не встановлено й обов`язку ОСОБА_2 повернути грошові кошти ОСОБА_1 . Також судами враховано, що ОСОБА_2 не заперечував факту написання ним розписки, проте заперечував отримання у борг будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх ОСОБА_1 , оскільки розписка була написана з метою вирішення питання щодо відчуження ним квартири позивачу. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили характер правовідносин сторін та справжню правову природу розписки, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Підтвердження відповідачем отримання грошових коштів від позивача не свідчить про існування між сторонами саме боргового зобов`язання, що спростовує доводи, викладені ОСОБА_1 у касаційній скарзі. Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 01 лютого 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Жданова Судді: В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов ссылка
  5. 2 points
    Еще как решает, помимо долгоиграющей хотелки взыскателя...
  6. 2 points
    Постанова Іменем України 11 грудня 2019 року м. Київ справа № 761/20611/17 провадження № 61-22261св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», третя особа - Публічне акціонерне товариство «Фінбанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» (далі - ТОВ «ФК «Гровінг Стейт»), ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Фінбанк» (далі - ПАТ «Фінбанк»), про визнання недійсним договору відступлення права вимоги. Позовна заява мотивована тим, що 29 грудня 2011 року між ПАТ «Фінбанк» та ОСОБА_1 укладений договір надання невідновлювальної кредитної лінії № 56/12/11-К. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2013 року у справі № 761/25639/13-ц вказаний договір розірвано та стягнуто заборгованість. У подальшому між ПАТ «Фінбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (далі - ТОВ «ФК «Авістар») укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К та договорами забезпечення (з усіма додатковими договорами та угодами до них), до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора за кредитним договором та договорами забезпечення. У свою чергу ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» уклало договір про відступлення права вимоги з ТОВ «ФК «Гровінг Стейт», а ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» уклало договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 з ОСОБА_2 Вважала, що з моменту набрання чинності судового рішення щодо розірвання договору, всі зобов`язання сторін договору про надання невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К припинені та права вимоги не могли бути відступлені. Крім того, на її думку, договір про відступлення права вимоги за своєю природою є договором факторингу, тому ОСОБА_2 не мав права отримувати права та обов`язки фінансової компанії. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року № 13/09/16, укладений між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні, оскільки розірвання договору не припиняє обов`язку боржника сплатити борг, розмір якого визначений судовим рішенням. Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України зобов`язання припиняються з моменту набрання рішенням законної сили про розірвання договору і припиняє його дію на майбутнє та не скасовує його дію до цього моменту. Крім того, сторони договору від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 домовились про передачу прав вимоги щодо належного виконання зобов`язань боржника за кредитним договором, яке виникло між позивачем та банком, зокрема стягнення боргу за кредитним договором. При цьому угода не свідчить про те, що новий кредитор ОСОБА_2 набуває права надавати фінансові послуги та стає кредитодавцем. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року апеляційну скаргу позивача відхилено. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір не містить ознак факторингу, оскільки за умовами договору жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою судді Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року вказану справу призначено до розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи. Судами не врахований той факт, що відступлення права вимоги за спірним договором здійснено з дисконтом, що є винагородою. За таких обставин відносини між сторонами носять оплатний характер, а договір про відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 за цією ознакою є договором факторингу. Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасниками справи не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судами 29 грудня 2011 року між ПАТ «Фінбанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії № 56/12/11-К (а.с. 5-7). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2013 року у справі № 761/25639/13-ц позов ПАТ «Фінбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості задоволено, розірвано договір про надання невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К, укладений між ПАТ «Фінбанк» та ОСОБА_1 , а також стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Фінбанк» заборгованість за договором невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К у сумі 2 062 957,54 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фінбанк» судовий збір у розмірі по 1 720,50 грн з кожного (а.с. 81-84). Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 27 травня 2015 року у справі № 761/25639/13-ц рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2013 року скасовано в частині солідарного стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К, а також стягненні судового збору з ОСОБА_3 , ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 77-80). 02 березня 2016 року між ПАТ «Фінбанк» та ТОВ «ФК «Авістар» укладений договір про відступлення права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К, за умовами якого первісний кредитор ПАТ «Фінбанк» відступає, а новий кредитор ТОВ «ФК «Авістар» набуває права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К зі всіма договорами про внесення змін, укладеними між первісним кредитором та ОСОБА_1 . До нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за кредитним договором в повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення прав вимоги, включаючи, але не обмежуючись: право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та не сплачених процентів в розмірі, передбаченому кредитним договором, інші платежі, передбачені умовами кредитного договору.(а.с. 14-16). 13 вересня 2016 року між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» укладений договір про відступлення права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К, за умовами якого первісний кредитор ТОВ «ФК «Авістар» відступає, а новий кредитор ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» набуває права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К зі всіма договорами про внесення змін, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 . До нового кредитора переходять усі права первісного кредитора за кредитним договором у повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, включаючи, але не обмежуючись: право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та не сплачених процентів в розмірі, передбаченому кредитним договором, інші платежі, передбачені умовами кредитного договору (а.с. 17-19). 13 вересня 2016 року між ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги № 13/09/16, за умовами якого первісний кредитор ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» відступає, а новий кредитор ОСОБА_2 набуває права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К зі всіма договорами про внесення змін, укладеними між первісним кредитором та ОСОБА_1 . До нового кредитора переходять усі права первісного кредитора за кредитним договором у повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, включаючи, але не обмежуючись: право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та не сплачених процентів у розмірі, передбаченому кредитним договором, інші платежі, передбачені умовами кредитного договору (а.с. 20-22). 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Таким чином, у ЦК України як вбачається зі змісту статей 512, 1077, цього Кодексу проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Разом з тим із частини першої статті 1077 ЦК України, та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором. У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України). Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України). Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається. Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. 13 вересня 2016 року між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги № 13/09/16, за умовами якого первісний кредитор ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» відступає, а новий кредитор ОСОБА_2 набуває права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К зі всіма договорами про внесення змін, укладеними між первісним кредитором та ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 3 договору відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора за кредитним договором у повному обсязі та умовах, які існували на момент відступлення прав вимоги, включаючись однак не обмежуючись: право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та несплачених процентів у розмірі передбачених кредитним договором, інші платежі передбачені умовами кредитного договору. Станом на день укладення та підписання даного договору заборгованість позичальника перед первісним кредитором згідно із умовами кредитного договору становить 1 972 437,42 грн. Розмір пені та штрафів розраховується відповідно до умов кредитного договору. Розмір основного зобов`язання позичальника, порядок його виконання, зокрема етапність повернення суми кредиту, порядок нарахування процентів, комісії та підстави нарахування штрафних санкцій визначаються кредитним договором. Згідно із пунктом 4 зазначеного договору сторони домовились, що за відступлені права вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму в розмірі 545 000,00 грн, зазначена сума сплачується протягом 10 робочих днів з дня підписання цього договору. Враховуючи положення наведених вище норм матеріального права та правову позицію щодо розмежування договорів цесії та факторингу, у справі, яка розглядається, ні суд апеляційної інстанції, ні суд першої інстанції не врахували, що спірний договір відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року містить умови, притаманні договору факторингу. Отже, уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором фінансова компанія отримала фінансування у розмірі 545 000,00 грн, а ОСОБА_2 , в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Наведене свідчить про те, що укладений між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи. За таких обставин та з огляду на те, що за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України. Вказаний висновок відповідає правовому висновку висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18). Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Щодо судових витрат Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). При поданні позовної заяви ОСОБА_1 сплачено 640,00 грн, апеляційної скарги - 704, 00 грн, а касаційної скарги - 1 280,00 грн судового збору, а всього 2 624,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями, тому вказана сума коштів підлягає стягненню з ОСОБА_2 та ТОВ «ФК«Гровінг Стейт» на її користь у рівних частинах (по 1 312,00 грн з кожного), оскільки колегія суддів скасовує рішення судів попередніх інстанцій та задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 . Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», третя особа - Публічне акціонерне товариство «Фінбанк», про визнання недійсним договору відступлення права вимоги задовольнити. Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року № 13/09/16, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги та касаційної скарги у загальному розмірі 1 312,00 (одна тисяча триста дванадцять) гривень. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» (код ЄДРПОУ 40427198) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги та касаційної скарги у загальному розмірі 1 312,00 (одна тисяча триста дванадцять) гривень. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець Джерело: ЄДРСР 86565456
  7. 2 points
    Верховный суд со ссылкой на позицию Большой палаты указал, что согласно части первой статьи 1077 ГК Украины, и части пятой статьи 5 Закона Украины «О банках и банковской деятельности» следует, что субъектный состав в договоре факторинга имеет три стороны: клиента, которым может быть физическое или юридическое лицо , которое является субъектом предпринимательской деятельности (часть вторая статьи 1079 ГК Украины), фактора, которым может быть банк или иная банковское учреждение, которое в соответствии с законом имеет право осуществлять факторинговые операции (часть третья статьи 1079 ГК Украины) и должник, то есть приобретатель услуг или товаров по первичному договору. Фактор для предоставления финансовой услуги должен быть включенным в Государственный реестр финансовых учреждений. Если право требования уступается «по номинальной стоимости» без взимания фактором дополнительной платы, то в этом случае отношения факторинга отсутствуют, а отношения сторон регулируются общими положениями о купле-продаже с учетом норм о замене кредитора в обязательстве (часть третья статьи 656 ГК Украины ). Договор факторинга направлен на финансирование одной стороной другой стороны путем предоставления в ее распоряжение определенной суммы денежных средств. Указанная услуга по договору факторинга предоставляется фактором клиенту за плату, размер которой определяется договором. При этом, само денежное требование, переданное клиентом фактору, не может рассматриваться как плата за предоставленную последним финансовую услугу. Плата по договору факторинга может быть в форме разницы между реальной ценой требования и ценой, предусмотренной в договоре, право требования по которому передается. Таким образом, если субъектный состав сторон не соответствует законодательству, то такой договор признается недействительным на основании ч.1 ст.215 ГК Украины.
  8. 2 points
    Объединённая палата пришла к довольно сомнительному с точки зрения законодательства выводу касательно прерывания исковой давности. И указала, что предъявления лицом иска в третейский суд, к подведомственности которого согласно статье 6 Закона Украины «О третейском суде» относится решение соответствующего спора, в силу требований части второй статьи 264 ГК Украины прерывает исковую давность и может свидетельствовать об изменении срока исполнения основного обязательства в соответствии с частью второй статьи 1050 ГК Украины. Исходя из вывода, после обращения в третейский суд проценты уже по кредиту начислять нельзя, в этом я согласен. Надеюсь в данном споре суд апелляционной инстанции, куда направлено это дело все таки обратит внимание в отличие от объединенной палаты на то, что данный спор касается потребительского кредита и не подведомствен третейским судам, в связи с чем нельзя считать исковую давность прерванной.
  9. 2 points
    Прикольно то, что когда дело в апелляции, они звонят и предлагают реструктуризацию........
  10. 2 points
  11. 2 points
    ВС ВП: Мораторій розповсюджується на позасудове звернення стягнення на іпотечне майно за ст. 37 Закону про іпотеку за валютним кредитом якщо житло єдине (ВП /ВС у справі № 802/1340/18-а, від 20.11.19) Фабула судового акту: Дане рішення є довгоочікуваним в питанні правової визначеності розповсюдження мораторію на позасудовий порядок звернення стягнення на іпотечне майно. яке є постійним місцем проживання позичальника / майнового поручителя (єдине житло), та якщо таке іпотечне майно є забезпеченням за кредитом в іноземній валюті. Останнім часом банки та фінансові компанії відстоюючи власну позицію про правомірність позасудового звернення стягнення на іпотечне майно на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеки" вважають, що застереження у договорі іпотеки є згодою на таке стягнення. Але даною постановою Велика Палата Верховного Суду правомірно та логічно визначила, що на квартиру яка використовується як місце постійного проживання іпотекодавцем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, як забезпечення виконання іпотекодавцем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Тобто, згода іпотекодавця є обов'язковою. Аналізуйте судовий акт: Позовна давність застосовується до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки / (ВС/КЦС у справі № 357/9126/17-ц від 10.10.2019р.) Сплив позовної давності НЕ є підставою для припинення зобов’язання або засобу його забезпечення (ВС/КЦС № 201/13602/16-ц від 11.09.2019) У спорах про звернення стягнення на предмет іпотеки мають майновий характер судовий збір стягується виходячи вартості іпотечного майна, а не суми боргу (ВС/КЦС № 307/23/18 від 02.10.2019) Обратка с ВС по делу о прекращении кредитного поручительства после шести месяцев со дня неисполнения основного обязательства (ВС/КГС от 27.11.2019 дело №2-649/10) + тест кассационной жалобы по делу Виселення з квартири, ЧАСТКА у якій придбана за іпотечний кредит є НЕМОЖЛИВИМ (ВС/КЦС № 295/4514/16-ц від 10.10.2019) П О С Т А Н О В А Іменем України 20 листопада 2019 року м. Київ Справа № 802/1340/18-а Провадження № 11-474апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої Оксани Миколаївни (далі - приватний нотаріус), треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк»), про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк» на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року (суддя Поліщук І. М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року (судді Капустинський М. М., Моніч Б. C., Матохнюк Д. Б.), УСТАНОВИЛА: У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 грудня 2016 року (індексний номер 32871946) та запис про право власності № 17975146 від 8 грудня 2016 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «КБ «Приватбанк». Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 7 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 грудня 2016 року (індексний номер 32871946). У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м. та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у відповідача були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк», що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також наявність підстав для скасування зазначеного рішення. Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанції, АТ «КБ «Приватбанк» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а провадження у справі закрити. Вважає, що судові рішення прийняті, зокрема, з порушенням норм процесуального права, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адже спір не є публічно-правовим та виник з майнових правовідносин. На час розгляду справи відзивів не надходило. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк», а ухвалою від 24 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). АТ «КБ «Приватбанк» оскаржує судове рішення, зокрема, з мотивів порушення судами попередніх інстанції правил предметної юрисдикції. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга АТ «КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва на право власності від 24 квітня 2008 року позивачу разом із ОСОБА_2 належить на праві власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 2 частині кожному. 20 травня 2008 року між ОСОБА_2 (позичальник) та АТ «КБ «Приватбанк» (банк) укладено кредитний договір № VIV7GA0000000001. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору № VIV7GA0000000001, 20 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (іпотекодавці) уклали із АТ «КБ «Приватбанк» (іпотекодержателем) договір іпотеки квартири № 2912 (далі - Договір іпотеки). Відповідно до пункту 1 Договору іпотеки предметом цього договору є надання іпотекодавцями в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 33.3 цього Договору (предмет іпотеки), на забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавців, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем/позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця/позичальника. Згідно з пунктом 33.3 Договору іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: 2-кімнатну квартиру загальною площею 47,40 кв. м, житловою площею 27,60 кв. м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 квітня 2008 року, виданого Виконкомом Вінницької міської ради згідно з рішенням від 24 квітня 2008 року за № 932. Як зазначає позивач у позовній заяві, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна йому стало відомо, що 12 грудня 2016 року приватний нотаріус прийняв рішення за індексним номером № 32871946 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яким перереєстровано квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». При цьому підставою для виникнення права власності на квартиру зазначено Договір іпотеки. Не погоджуючись із таким рішенням приватного нотаріуса, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте АТ «КБ «Приватбанк» зазначило, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи цю справу по суті заявлених позовних вимог, врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладену у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 813/1159/17 щодо визначення правил юрисдикції у цій категорії справ. Разом із тим, врахувавши наявність ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 2 квітня 2018 року, яка набрала законної сили, про закриття провадження у справі за правилами цивільного судочинства за аналогічними вимогами позивача, дійшла правильного висновку, що попередня юрисдикційна невизначеність суду на цьому етапі ставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Як убачається з матеріалів справи, спірні у цій справі правовідносини пов`язані з реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивача, та виникли у зв`язку із запереченням позивачем такого права, а отже, існує спір про право. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Водночас, як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230). Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendzv. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)). Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, щоВінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 2 квітня 2018 року закрив провадження у цивільній справі № 127/23872/17 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса про скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання реєстратора вчинити дії, оскільки розгляд цієї справи віднесено до адміністративної юрисдикції. Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на те, що позивач звертався до суду за вирішенням цього спору в порядку цивільного судочинства, проте провадження у справі було закрито та спрямовано позивача до адміністративного суду, а отже, закриття провадження у цій справі поставило би під загрозу сутність гарантовані Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національного суду створила ОСОБА_1 перешкоди у реалізації права на судовий захист, і з огляду на наведену вище аргументацію дійшла висновку, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Перевіряючи правильність дотримання судами попередніх інстанцій встановленого законом порядку реалізації права примусового стягнення на предмет іпотеки, здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV). За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У цьому випадку умовами іпотечного договору від 20 травня 2008 року, зокрема підпукту 16.7.1 пункту 16.7 Договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пункту 22 цього Договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані. Згідно з пунктом 22 Договору іпотеки у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Із наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором. Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, заперечуючи проти задоволення вимог адміністративного позову, відповідач зазначав, що при прийнятті документів від АТ «КБ «Приватбанк» були вивчені всі документи серед яких також і були наявні повідомлення про усунення порушень від 28 липня 2016 року № 975, адресоване ОСОБА_1 , та повідомлення від 28 липня 2016 року № 975/1, адресоване ОСОБА_2 . При цьому вказав, що із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 210300533042 слідує, що 1 серпня 2016 року ОСОБА_2 особисто отримав письмові вимоги, про що мав повідомити і ОСОБА_1 . Факт отримання ОСОБА_2 повідомлення про усунення порушень № 975/1 від 28 липня 2016 року підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 210300533042, натомість факт вручення повідомлення про усунення порушень № 975 від 28 липня 2016 року ОСОБА_1. підтверджується відміткою на самих повідомленнях, засвідченою його власноручним підписом. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що твердження представника позивача про те, що ОСОБА_1 не надсилалось повідомлення-вимога про усунення порушень, а також посилання відповідача та представника третьої особи на рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 210300533042 як на єдиний доказ вручення повідомлення ОСОБА_1 , не відповідають обставинам справи, а тому є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. 7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпуктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та Договору іпотеки) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Велика Палата Верховного Судупогоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка має загальну площу 47,40 кв. м та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GA0000000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «Приватбанк». Водночас Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, позовна вимога про визнання протиправним і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності від 8 грудня 2016 року № 17975146 на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «КБ «Приватбанк»задоволенню не підлягає. Рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) і підстав відступати від цього рішення не вбачається. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни судових рішень з мотивів наведених у цій постанові. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Статтею 351 КАС визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 рокув їх мотивувальних частинах з огляду на викладені вище висновки. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. 2. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року змінити. 2.1. Викласти мотивувальну частину рішення та постанови в редакції цієї постанови. 2.2. Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення у такій редакції: «Визнати протиправним і скасувати запис про право власності № 17975146 від 8 грудня 2016 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за Акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк»». Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська ссылка
  12. 1 point
    Это стандартные "рядовые" иски. Я бы выставил банку сумму возврата в двойном размере, на основании ст. 230 ГКУ...
  13. 1 point
    Державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й пересвідчитись у отримані боржником цього документу (ВС/КЦС № 554/13475/15-ц від 31.07.2019) Фабула судового акту: Розповсюджена життєва ситуація – боржник, який не здогадується, що він комусь щось заборгував. При цьому він дізнається про такий факт лише після того, як з нього виконавцями (нема різниці державними або приватними) почалось примусове стягнення суми боргу з його доходу, зокрема заробітної плати або пенсії. Однак чи є такі дії виконавців вірними, чи не порушують вони закон? Однозначно порушують! У даному рішенні Касаційний цивільний суд прямо вказав на незаконність таких дій та зробив детальний аналіз норм закону, які органами на які покладено функції примусового виконання судових рішень, які у такому випадку порушуються. При цьому особливо хочу звернути увагу читача на те, що відповідні норми Законів "Про виконавче провадження" у старій та новій редакціях, які врегульовують згадані дії виконавців фактично є ідентичними, а тому висновки Касаційного цивільного суду можна застосовувати і до правовідносин, що виникли вже після прийняття Закону у новій редакції. Суть даної справи така. Банківська установа звернулась до суду із скаргою на дії державного виконавця щодо винесення постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення. Скаргу вмотивовано тим, що боржник навіть і не зав, о він має такий статус, оскільки копії постанови про відкриття виконавчого провадження не отримував. Водночас державний виконавець не пересвідчився в отриманні постанови про відкриття виконавчого провадження банком, а банк не міг дотриматися встановленого державним виконавцем строку для добровільного виконання рішення суду, адже не знав про даний строк. Ухвалою районного суду, з якою погодився і апеляційний суд, у задоволені скарги відмовлено, оскільки, на думку суду, державний виконавець не зобов`язаний перевіряти отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження. Банку було відомо про постановлення рішення суду, яке перебуває на примусовому виконанні, проте банк його добровільно не виконав і після накладення штрафу державним виконавцем. На вказані рішення банком було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тими ж самими доводами, що й скаргу на дії державного виконавця, яку подано до суду першої інстанції. Касаційний цивільний суд із такими доводами погодився та у своїй постанові зазначив наступне. Положеннями статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» (статті 28 Закону у новій редакції)державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. В свою чергу за нормами ч.ч. 1, 2 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов`язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п`яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Згідно з частиною першою статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» (ст. 75 Закону у новій редакції) у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу. Отже відповідно до змісту наведених норм, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує накладення штрафу на боржника. Боржник повинен бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Підставою для накладення штрафу є невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду. Таким чином, державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. У разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі накладати штраф на боржника за невиконання рішення у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк. Аналізуйте судовий акт: Постанова державного виконавця, яка оформлена із порушеннями, є НІКЧЕМНОЮ, а отже НЕ може бути оскаржена (ВС/КЦС № 235/4897/14-ц від 05.06.2019) За подання апеляційної скарги на ухвалу суду щодо оскарження дій держвиконавця судовий збір НЕ сплачується (№ 565/256/15-ц від 18.01.2018) Дозвіл на примусове проникнення до квартири боржника скасовано, а проти державного виконавця порушено справу за перевищення повноважень (Апеляційний суд м. Києва) Постанова Іменем України 31 липня 2019 року м. Київ справа № 554/13475/15-ц провадження № 61-25124св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: заявник - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», суб`єкт оскарження - Київський відділ державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, заінтересована особа - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року у складі судді Андрієнко Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2016 року у складі колегії суддів: Акопяна В. І., Лобова О. А., Абрамова П. С. ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст вимог У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (назву змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк») звернулося зі скаргою на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції (реорганізовано у Київський відділ державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області) щодо винесення постанови про накладення штрафу на Полтавське ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» у межах виконавчого провадження № 50016336. Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») просить визнати неправомірними дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Манухіна С. А. у частині винесення зазначеної постанови про накладення штрафу та скасувати постанову про накладення штрафу. Скарга мотивована тим, що 02 березня 2016 року на адресу банку надійшла постанова про накладення штрафу в зв`язку з невиконанням у наданий державним виконавцем строк рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2015 року про зобов`язання ПАТ КБ «Приватбанк» повернути кошти у сумі 19 569,29 грн на користь ОСОБА_1 . Проте ПАТ КБ «Приватбанк» не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження, а сама постанова про накладення штрафу не відповідає нормативно встановленим вимогам. Державний виконавець не пересвідчився в отриманні постанови про відкриття виконавчого провадження банком, а банк не міг дотриматися встановленого державним виконавцем строку для добровільного виконання рішення суду, адже не знав про даний строк. Короткий зміст судових рішень Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року відмовлено у задоволенні скарги ПАТ КБ «Приватбанк» на зазначені дії та постанову державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець не зобов`язаний перевіряти отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження. Банку було відомо про постановлення рішення суду, яке перебуває на примусовому виконанні, проте банк його добровільно не виконав і після накладення штрафу державним виконавцем. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року відхилено, ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження та у постанові про накладення штрафу скороченої назви боржника - ПАТ КБ «Приватбанк», а не повної назви - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», не впливає суттєво на зміст і чинність постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та постанови про накладення штрафу. У статутних документах боржника зазначено як повну, так і скорочену назву банку. У постанові державного виконавця зазначено порядок і строк її оскарження. Короткий зміст вимог касаційної скарги У червні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк», не погодившись з ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року та ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2016 року, подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати зазначені ухвали та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рух справи в суді касаційної інстанції 02 липня 2016 року ухвалою ВССУ відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ «Приватбанк» на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2016 року. Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 23 травня 2018 року справу № 554/13475/15-ц і матеріали касаційного провадження ВССУ передано до Верховного Суду. 17 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, щоПАТ КБ «Приватбанк» не отримувало постанову про відкриття виконавчого провадження. Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження. Про відкриття виконавчого провадження банк дізнався з постанови про накладення штрафу, яка надійшла йому 02 березня 2016 року. Закон України «Про виконавче провадження» передбачає накладення штрафу у разі невиконання дій, зазначених у рішенні суду, у строк, визначений державним виконавцем, без поважних причин. Без отримання постанови про відкриття виконавчого провадження банк не міг знати про строк, встановлений державним виконавцем для добровільного виконання рішення суду. Постанова про накладення штрафу є виконавчим документом, щодо оформлення якого передбачені вимоги, яким оскаржувана постанова не відповідає. Зазначеним доводам суди попередньої інстанції не дали належної оцінки, деякі аргументи заявника не були досліджені судами. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє у межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків про часткове задоволення касаційної скарги. Фактичні обставини, встановлені судами ОСОБА_1 звернувся до Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції для виконання рішення про зобов`язання ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Полтавського ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» повернути ОСОБА_1 кошти у сумі 19 569,29 грн, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 у даній банківській установі. 02 лютого 2016 року заява стягувача і виконавчий документ були зареєстровані та переданідержавному виконавцю. У той же день державний виконавець Манухін С. А. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 50016336. У постанові боржнику запропоновано виконати рішення суду у добровільному порядку у строк до 09 лютого 2016 року. Оскільки банк рішення суду самостійно не виконав, постановою державного виконавця від 24 лютого 2016 року на боржника накладено штраф у сумі 1 020,00 грн. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження»у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон України «Про виконавче провадження») рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. Згідно із частиною першою статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Відповідно до частин першої і другої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов`язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п`яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Згідно з частиною першою статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу у розмірі від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Відповідно до змісту наведених норм, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує накладення штрафу на боржника. Боржник повинен бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Підставою для накладення штрафу є невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду. Таким чином, державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. У разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі накладати штраф на боржника за невиконання рішення у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що закон надає право державному виконавцю накладати штраф у разі невиконання у добровільному порядку рішення суду у строк, визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження, якщо боржник не отримував копію даної постанови. З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів отримання заявником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а скарга заявника підлягає задоволенню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої і другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що ухвала Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2016 року постановлені з порушенням норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги заявника. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Суд скасовує оскаржувані судові рішення та ухвалює нове рішення, а заявником сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1 378,00 грн, а також судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1 378,00 грн, то він підлягає стягненню з Київського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково. Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким скаргу на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції щодо винесення постанови про накладення штрафу на Полтавське ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» у межах виконавчого провадження № 50016336 задовольнити. Визнати неправомірними дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Манухіна Сергія Андрійовича щодо винесення постанови про накладення штрафу на Полтавське ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» у межах виконавчого провадження № 50016336. Скасувати постанову державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Манухіна Сергія Андрійовича про накладення штрафу на Полтавське ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» у межах виконавчого провадження № 50016336. Стягнути з Київського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» судовий збір у розмірі 2 756,00 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення,є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді ссылка
  14. 1 point
    Как это гипотетически... Это ведь суд... тут не до гипотетики...)) Три месяца против пяти лет очень сильно меняют обстоятельства дела в данном случае... Вы меня ввели в заблуждение, а я Вам вчера и сегодня всякое советую, которое не относится к Вашему делу...
  15. 1 point
    Ну по тексту у них много чего может быть... Они там много чего могут и любят писать... Но на самом деле такого нет и не существует... Эта их писанина в договоре на самом деле ничего не значит... Договора не могут действовать до полного исполнения... Это их вымысел не соответствующий закону... Все договора имеют срок... И по этому поводу все суды в том числе и ВСУ высказались ещё лет 10 назад...
  16. 1 point
    Да там такие тетки сидят, им давно пора отдыхать. Одна меня спрашивает- а у вас сейчас есть кредитная карта? Я говорю-нет. Она- как это нет. Сейчас у всех кредитные карты. Я говорю- а зачем она мне? У меня пенсия 2000 грн.
  17. 1 point
    Значит уже срок ИД пропущен... На этом и стойте...
  18. 1 point
    Имеет значение только дата подачи иска... Суд пусть хоть 10 лет идёт, это ведь гражданское производство, а не уголовное...
  19. 1 point
    Вот это правильно...!! Надо идти вперёд, а не останавливаться на первой инстанции и надо доказывать свою правоту... Надо учить судей читать закон...
  20. 1 point
  21. 1 point
    И это печально... Многие ведь думают, что Платформа отличается от БПП, типа что они против Порошенко и голосовали за неё, а самом то деле они с ним заодно против людей... Особенно удивляют личности проголосовавшие против, которые больше всех распинаются о заботе о людях по телевизорам...
  22. 1 point
    Да, уж... ситуативная антинародная коалиция...
  23. 1 point
    И не только Приват, но и другие банки и всевозможные организации, типа факторинговых и прочих МФО... Вот это и был рецепт, но теперь его не стало... Теперь все эти бумажки, которые они называют копиями доверенности, будут считаться судом надлежащими подтверждениями... Существуют ведь всего три-четыре доверенности например у Привата, под ксерокопии которых они подают массово иски... Но оригиналов этих доверенностей не видел НИКТО и НИКОГДА, ни один судья не видел и вообще никто... А в законе прописано всё не так... Это ВПВС просто придумала новый "закон"... одним словом узаконила эти ненадлежащие подтверждения полномочий представителей банков...
  24. 1 point
    Вот теперь ПриватБанк обрадуется и не только он...((( Это был один из наших постоянных аргументов в борьбе с их доверенностями...
  25. 1 point
    Типа, для солидности... Для количества голосов все равно - против, не голосовал, отсутствовал или воздержался...
  26. 1 point
    Большая палата указала, что следует считать подтвержденными полномочия представителя юридического лица на основании заверенной им копии доверенности, если право этого представителя удостоверять своей подписью копии документов следует из содержания выданной ему доверенности и при отсутствии в ней соответствующей оговорку на совершение определенного действия. Суд отмечает, что при решении вопроса соответствия копии документа, подтверждающего полномочия представителя юридического лица требованиям статьи 59 КАС, в частности при признании копии доверенности такой, что является заверенной в установленном законом порядке, следует избегать излишнего формализма, как то констатация отсутствия в материалах заявления (жалобы) копии должностной инструкции лица, которое предъявило копию соответствующего документа, отсутствие в доверенности указания на полномочия представителя на заверения копии доверенности и тому подобное.
  27. 1 point
    С Голосом тоже все понятно... Но от Платформы не ожидал такого... Интересно, а чего Европейская против не голосовала...))
  28. 1 point
    Не, ну пусть пробуют конечно, никто ж не против)))Но выглядит это всё,как минимум забавно)))
  29. 1 point
    С Евросолидарностью все понятно - не наступать же на горло собственной песне... За т.н. платформу и куры не шепчут. А вот Юлька... одной рукой легализует рэкетиров, второй поддерживает отмену адвокатской монополии...
  30. 1 point
    с разницей в одну минуту "реестр" выдает разные результаты при тех же параметрах: 21:12 - На Ваш запит не знайдено жодного документа. Спробуйте змінити пошукові параметри. 21:13 - За заданими параметрами пошуку знайдено документів: 13
  31. 1 point
    Вроде продвигается дело потихоньку... Два месяца ровно ждали принятия этого предварительного постановления после подачи в ВРУ...
  32. 1 point
    Сьогодні (14.01.2020 р.) ВРУ прийняла Постанову "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)". http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66242
  33. 1 point
    То есть до сих пор не по закону рискуя оказаться в тюрьме хотели иметь, а теперь на законных основаниях легально не захотят...)) Ну и логика у Вас...)) Это типа как частным исполнителем, тоже никто не хочет быть, тоже ведь требования...)) А у кого нет интересно требований...
  34. 1 point
    Это, видимо, работает Схема - ликвидатор после списания кредитов сохраняет копию информации и отдает ее ОПГ, которые Юлька от (безответной) любви к украинцам легализовала в первом чтении. А это уже прямая банальная заказуха тех ликвидаторов. Возникает вопрос: если налогоплательщиков ободрали, то перед кем "задолженность" осталась? Перед лично ликвидатором с его легализованными (в первом чтении) подельниками?.. ВС на этот вопрос ответа "почему то" не дал...
  35. 1 point
    Да вроде какраз наоборот именно разрешили...
  36. 1 point
  37. 1 point
    Да никак не надо бороться с этим... Если завтра ещё кто-то что то скажет, то со всеми бороться разве... Устать так можно... Они на это и рассчитывают...
  38. 1 point
    Исковая давность относится как к предъявлению требования (иска) по взысканию долга, так и взысканию за счет ипотеки. Кредитор (если срок давности позволяет) может подать иск и на взыскание за счет ипотеки. Но если долг взыскан, то этот иск можно отклонить. С мораторием, если я не ошибаюсь, ситуация ничего не меняет, т.е. ипотеку могут взыскать (если иск по ипотеке проигран), но после его окончания.
  39. 1 point
    Да. ПС. Но на самом деле взыскателю деньги не нужны, ему нужна ипотека, которая в 4 раза дороже долга, иначе по деньгам можно было бы как то договариваться. Но есть вторая "сторона медали": исполнение решения суда в ДВС деньгами не решает вопрос закрытия ипотеки (по крайней мере взыскатель об этом заявляет). Вот такая ситуация... (
  40. 1 point
    Стаття 1079. Сторони у договорі факторингу 1. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. 2. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. 3. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
  41. 1 point
    Где Вы такое вычитали...? Стаття 1077. Поняття договору факторингу 1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
  42. 1 point
    Почему, есть такая практика БП ВС: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76860058 И ст. 51 ЗУ "О системе гарантирования вкладов физический лиц" кое о чем говорит: Стаття 51. Продаж майна банку, що ліквідується 1. Виконавча дирекція Фонду затверджує заходи з передпродажної підготовки майна одного або кількох банків (майно, об’єднане у пули активів, цілісні майнові комплекси, пакети акцій тощо), ремонту основних засобів, добудови об’єктів незавершеного будівництва, реалізації девелоперських проектів (зокрема операцій з експлуатації нерухомості) на належних банку земельних ділянках із залученням інвестицій, вилучення з непридатного для експлуатації майна окремих деталей, вузлів, агрегатів тощо для подальшої реалізації. 2. Після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк. 3. Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації. 4. Фонду заборонено відчужувати майно банку до затвердження виконавчою дирекцією Фонду способу, порядку, складу та умов відчуження майна такого банку, крім випадків надання виконавчою дирекцією Фонду дозволу на реалізацію окремого майна з метою запобігання збиткам або ризикам його втрати чи пошкодження, а також у випадках, передбачених цим Законом. 5. З метою отримання доходу Фонд має право укладати договори про передачу окремого майна (активів) неплатоспроможного банку в оренду до реалізації цього майна в установленому порядку. 6. Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках). 7. Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про: 1) затвердження переліку майна банку, що не підлягає продажу; 2) об’єднання майна банку або кількох банків у пули та/або продаж окремих інвентарних об’єктів; 3) строки та заходи передпродажної підготовки майна; 4) затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу; 5) обмеження загальної кількості відкритих торгів, на яких пропонуються до продажу одні й ті самі об’єкти або пули активів; 6) проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків. Інформація про вибраний спосіб та порядок продажу (умови, строки, порядок оплати, місце, початкова ціна тощо) майна банку або кількох банків оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду та веб-сайті банку, майно якого продається. 8. Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги. Організатор торгів не повинен мати конфлікт інтересів з банком, майно якого продається. 9. Майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження, продається на відкритих торгах. У таких торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права та мають відповідні ліцензії і дозволи. 10. Фонд організовує продаж цінних паперів (у тому числі похідних цінних паперів) через професійного учасника фондового ринку в порядку, визначеному законодавством, згідно з договором, укладеним між Фондом і торгівцем цінними паперами. 11. Продаж акцій приватного акціонерного товариства або часток товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, що належать банку, здійснюється з урахуванням законів України "Про акціонерні товариства" та "Про господарські товариства". 12. Фонд продає майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу. У разі якщо продати майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу не вдалося, Фонд продає майно банку частинами. 13. На відкритих торгах без обмеження мінімальної ціни продажу або безпосередньо юридичній чи фізичній особі здійснюється продаж: 1) основних засобів, оціночна вартість яких не перевищує 10 мінімальних заробітних плат на день продажу; 2) малоцінних та швидкозношуваних предметів, необоротних активів банку тощо, балансова вартість яких за відповідною групою становить менше 10 мінімальних заробітних плат на день продажу, без проведення незалежної оцінки. Таке майно може реалізовуватися безпосередньо Фондом або на комісійних умовах через організацію роздрібної торгівлі. 14. Майно (активи) банку, що залишилося на кінець процедури ліквідації банку, у разі незадоволення вимог усіх кредиторів банку реалізується шляхом проведення відкритих торгів (аукціону) без обмеження мінімальної ціни продажу. 15. У разі продажу пулів активів кількох банків доходи і витрати, пов’язані з продажем, розподіляються між банками пропорційно до вартості майна (активів) відповідних банків у пулі. 16. Безнадійна заборгованість, що залишилася на кінець процедури ліквідації банку (вимоги банку за кредитами, цінними паперами, що є у власності банку, дебіторськими зобов’язаннями), погашення якої за результатами аналізу документів Фондом становить менше 5 відсотків, списується з балансу банку. 17. Фонд зобов’язаний оприлюднювати інформацію про майно (активи), що продається, у друкованих засобах масової інформації, визначених виконавчою дирекцією Фонду, на веб-сайті банку та офіційному веб-сайті Фонду. Вимоги до змісту та строків оприлюднення інформації про продаж майна банків регламентуються нормативно-правовими актами Фонду. {Стаття 51 в редакції Закону № 629-VIII від 16.07.2015}
  43. 1 point
    Причём в апелляции по их жалобе...)))
  44. 1 point
  45. 1 point
    Добрый день. Данная Постнова ВП ВС по моему делу. Веду его с 2014 и по сегодняшний день. Правовая позиция не совсем нова, но свежа и актуальна. Хотя и о праве собственности через решение суда и о праве продажи через решение суда, я писал в с 2013 года, когда только банки начали заявлять подобные требования. Аж вот... в 2016 услышали о правое собственности, в 2019 - о праве продажи ))) Это дело интересно тем, как я пользовался ситуативными и актуальными (на тот момент) правовыми позициями ВСУ. Сначала банк получил отказ по мораторию, потом получил отказ по отсутствию оценки... через время позиция ВСУ менялась на прямо противоположною, но время уходило и очередной бой был выигран. И то хорошо. Правовая "визначенність" та "табільність судової влади" мне напоминает ледоход в марте на реке. Тут как прыгать по льдинам - только успел опереться, она тут же уходит из под ног, но дает возможность перепрыгнуть на другую ) И так далее до самого берега )) Но в нашем случае берег оказался островом и сейчас мы дальше гребем )) Так что продолжение следует ))) Если будет интересно - пишите, расскажу )
  46. 1 point
    Так получается Ваш суд не так уж плох...
  47. 1 point
    У меня сейчас дело с теми самыми лицами: Приват, Швец, ДВС, но только физлицо... ИНН тоже кстати на 200 т. , это наверное любимая цифра Швеца в "сотрудничестве" в подельничестве с Приватом...
  48. 1 point
    Всем хорошего настроения и результативного дня!
  49. 1 point
    Не факт, что знают... Это может быть и то и другое... Очень часто приходится им разжёвывать их профильный закон и инструкцию... Об остальном законодательстве вообще они не слышали как правило...
  50. 0 points
    Абсолютно верно, и на это мы всегда и нажимали по возможности... Но теперь это не будет работать, теперь достаточно уже заверенной копии кем угодно... В том то и дело, что НИКТО НИКОГДА не покажет судье оригинала той доверенности...!! И раньше это были основания для оставления без движения и возврата иска или жалобы...