Leaderboard


Popular Content

Showing content with the highest reputation on 03/28/2017 in all areas

  1. 3 points
    а квитанции с назначением платежа "поповнення поточного рахунку" разве не может быть доказом? Наличие/отсутствие денег должно подтверждаться первичными бухгалтерскими документами Стаття 9. Первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку 1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи... 2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Квитанция, в которой указаны все необходимые реквизиты, является первичным бухгалтерским документом. Разве не так?
  2. 3 points
    Был кредитный договор, подписанный с Укрсибом в 2008 г. Как многие знают, в их договорах выдача прописывалась с текущего счета клиента, с 2620...., а погашение предусматривалось на транзитный счет 3739... Первое-второе погашение так и производилось (о законности мы здесь и сейчас не говорим), а потом деньги клиентов совершали сальто в воздухе и они приземлялись куда попало. В данном случае они оказались на текущем счете клиента - на 2620... Потом как всегда, классика, небольшие проблемы с погашением, задолженность, которая росла быстрее, чем доходы у заемщика... и банк подает в суд на взыскание задолженности в таком размере, на которую можно еще две-три такие же машины купить без кредита. При детальном изучении условий договора и квитанций, которые у заемщика сохранились, решили пойти таким путем - обратились в суд с иском (НЕ встречным), где просили обязать банк вернуть деньги, которые по документам должны лежать на текущем счете клиента, ну и параллельно шло взыскание задолженности по кредиту, где суд удовлетворил клопотання про витребування доказательств (к доказательствам тоже был свой подход), а банк не предоставил, и вообще перестал являться... Так что это решение имеет отношение к кредиту... Просто в нем это не отражено), к счастью клиента банка)
  3. 2 points
    Вищою кваліфікаційною комісією суддів України 28 березня 2017 року визначено результати виконаного 21 лютого 2017 року практичного завдання на етапі іспиту під час кваліфікаційного оцінювання у межах процедури конкурсу до касаційних судів у складі Верховного Суду, оголошеного Комісією 07 листопада 2016 року. Касаційний адміністративний суд; Касаційний господарський суд; Касаційний кримінальний суд; Касаційний цивільний суд. В додатках додані всі файли зі списками. practKAS.pdf practKCS.pdf practKGS.pdf practKKS.pdf
  4. 2 points
    МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ вул. Фрунзе, 35, смт. Макарів, Київська обл., 08000, т. (04578) 5-12-39 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" червня 2015 р. Справа № 370/2300/14-ц Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Косенко А.В., при секретарі Левківському С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Макарові Київської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: Публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі позивач, ПАТ «Альфа Банк») звернулосьдо суду з позовом до ОСОБА_1 (далівідповідач), третя особа ОСОБА_2, в якому просило стягнути з останнього 169924,19 грн., заборгованості за кредитним договором, з яких: 146485,93 грн. - заборгованості за кредитом, 8056,54 грн. - заборгованості за відсотками, 15381,72 грн., пені. Також позивач просив стягнути судові витрати у розмірі 1699,24 грн., по сплаті судового збору. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач порушує умови кредитного договору № 490073608 від 09.06.2008 року, укладеного між Закрите акціонерне товариство Альфа-Банк, правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_3, (надалікредитний договір) та ОСОБА_1, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 21 914,89 дол. США. 09.06.2008 року Закрите акціонерне товариство АльфаБанк, та ОСОБА_1, уклали Договір Поруки № 490073608-П. Відповідно до договору поруки відповідач, як поручитель поручається за виконання боржника обовязків, які виникли на підставі договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому. В судове засідання представник позивача не зявився, в позові просив розглядати справу за його відсутності, позов підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених у позові відповідно до доданих доказів, а також вказав на те, що проти заочного розгляду справи не заперечує. Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_4 , в судове засідання не прибули, подали до суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на необґрунтованості позову та на те що представник позивача не довів ті обставини на які посилається. Третя особа ОСОБА_2 не зявилась, подала до суду заяву в якій просила розглядати справу за її відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечила та просила в задоволенні позову відмовити. Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини. 09.06.2008 року Закрите акціонерне товариство Альфа-Банк та ОСОБА_2, уклали кредитний договір № 490073608, з подальшим внесенням змін та доповнень. Відповідно до п.2.3. кредитного договору за користування кредитом відповідач зобовязувався сплачувати позивачу проценти, виходячи зі ставки 0,01% в рік, а також за ведення кредитної справи плату в розмірі 0,00% в місяць (п. 2.5). Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», 19.08.2009 року, було приведено у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства» назву організаційно-правової форми, шляхом перейменування Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» в Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк». Відповідно до умов вищевказаного Договору, позивач зобовязується надати боржнику (за Договором - Позичальникові) кредит у сумі 21 914,89 дол. США. Відповідно до листа №13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року Національного Банку України операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Отже ЗАТ «Альфа-Банк» мав законні підстави для кредитування в іноземній валюті. Відповідно до умов договору, боржник зобовязується в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування і кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту. В забезпечення виконання зобовязань позичальника, що випливають з Договору, відповідно до ст. 553 ЦК України 09.06.2008 року Закрите акціонерне товариство АльфаБанк, та ОСОБА_1, уклали Договір Поруки № 490073608-П, з подальшим внесенням змін та доповнень. Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 27 січня 2015 року за заявою відповідача забезпечено докази. Зобовязано ПАТ «Альфа-Банк» надати первинний бухгалтерський документ який би посвідчував факт надання кредитних коштів боржнику, у відповідності до умов договору №490073608 від 09.06.2008 року. В судовому засіданні, що відбулось 02.04.2015 року, представник позивача надав до суду матеріали, які, на його думку, є доказами факту отримання кредитних коштів. Долучені матеріали мають наступне найменування: «Заява на видачу готівки №41368» від 09 червня 2008 року, «Квитанція №73159 про здійснення валютнообмінної операції» від 09 червня 2008 року, «Квитанція №73159 про здійснення валютнообмінної операції» від 09 червня 2008 року. (а.с. 150-152). Однак зазначені «документи» не містять у собі ані підписів, ані печаток, а лише являють собою роздруковані компютерні файли. При цьому представник позивача в судовому засіданні пояснив, що оригінали зазначених первинних бухгалтерських банком були знищенні, про що додав акт знищення, який був складений працівниками банку та підписаний головою правління ПАТ «Альфа-Банк». У відповідності до Наказу Міністерства фінансів України № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів убухгалтерському обліку» (в редакції чинній станом на 2008 рік) 1. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань і фінансових результатів. 1. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. 2. Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. 3. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний кодпідприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. 1. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. 2.8. Додаткові вимоги до порядку створення первинних документів про касові і банківські операції, рух цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об'єктів майна передбачаються іншими нормативно-правовими актами. У відповідності до Постанови правління НБУ «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України» (Яка була чинна станом на 2008 рік).Розділ III. Касові операції банків з клієнтами Глава 1. Загальні вимоги до оформлення касових документів Форми документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та витати її суми отримувачу в готівковій формі, визначаються відповідною платіжною системою і мають містити обов'язкові реквізити: дата здійснення операції, зазначення татника та отримувача, дані паспорта особи-отримувача або документа, що його замінює, сума касової операції, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. До обовязкових реквізитів касових документів, які оформлюються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім перелічених вище), також належать: номер рахунку отримувача та назва банку отримувача. Усі реквізити в касових документах мають бути заповнені згідно з правилами, зазначеними в додатку 14 до цієї Інструкції. 12. У разі здійснення касових операцій протягом операційного часу відповідальний працівник банку на касових документах проставляє дату здійснення касової операції а в післяопераційний час - поточну дату і час приймання документів або напис чи штамп "вечірня", або "післяопераційний час". Глава 3. Порядок видачі готівки з каси банку: 2. З каси банку готівка національної валюти видається за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо); за документом на отримання переказу готівкою в національній валюті, установленим відповідною платіжною системою, - фізичним і юридичним особам (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу); Видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами: фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо; за видатковим касовим ордером - працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями; за документами на отримання переказу в готівковій формі, установленими відповідною платіжною системою, - фізичним особам. 5.У видаткових касових документах (заява на видачу готівки видатковий касовий ордер, грошовий чек) працівник банку перевіряє:повноту заповнення реквізитів на документі;наявність підписів посадових осіб банку, яким надано право підпису касових документів, і тотожність їх зразкам; належність предявленого паспорта або документа, що його замінює, отримувачу, відповідність даних паспорта тим даним, що зазначені в касовому документі; у разі отримання готівки за довіреністю - правильність оформлення довіреності на отримання готівки; наявність підпису отримувача. У відповідності до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи Статтею 59 ЦПК України Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно із вищенаведеними нормами, факти здійснення господарських операцій доказуються виключно первинними бухгалтерськими документами. Відтак факт надання грошових коштів в кредит доказується виключно первинними бухгалтерськими документами. Згідно із вищенаведеними нормами, первинний бухгалтерський документ повинен бути складений безпосередньо під час здійснення господарської операції. Тобто всі реквізити повинні бути внесені і заповнені безпосередньо в момент видачі кредитних коштів. Відповідно до матеріалів, що додавались позивачем, а також що слідує із його усних пояснень, ці матеріали роздруковані із компютера 01.04.2015 року. Тобто ці документи не були створені безпосередньо під час здійснення господарської операції. Відтак, в силу норм закону, долучені матеріали не є первинними бухгалтерськими документами в силу відсутності усіх обовязкових реквізитів, а також в силу невідповідності часу їх створення часу здійснення господарської операції. В наслідок чого, в силу ст. 59 ЦПК України, вони не є засобами доказування факту надання кредитних коштів. Окрім того, у відповідності до ухвали про забезпечення доказів вимагалось надання саме оригіналів документів (належним чином засвідчених документів). Як пояснив представник позивача, оригіналів первинних бухгалтерських документів у позивача немає. У відповідності до ст. 64 ЦПК України Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Копії невідомого походження не є належними та допустимими доказами у справі. Копіями невідомого походження є будь-які копії документів, справжність яких неможливо перевірити шляхом співставленням із оригіналом. Зазначене підтверджується правовими позиціями Верховного суду України у справах № 6-57743св10. 6-29420св10, Вищого спеціалізованого суду України у справах 6- 42756св14, 6-47120св14 та численних інших справах. Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 24 лютого 2015 року на підставі заяви відповідача забезпечено докази. Зобовязано ПАТ «Альфа-Банк» надати належним чином засвідчені документи, що підтверджують відкриття рахунку у ПАТ «Альфа-Банк» №22032490073608 на імя ОСОБА_2 (код НОМЕР_1), а також: Договір банківського рахунку та/або договір банківського вкладу Заява про відкриття рахунку Картка із зразками підписів клієнта Документ, що підтверджує розпорядження власника рахунку на видаткову операцію у разі наявності інші документи, які підтверджують відкриття рахунку. Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, рахунок № 22032490073608 це рахунок який не є власністю клієнта, а є власністю банка-позивача (запис судового засідання від 02.04.2015 року 11:08:58, 11:26:27). Саме із цих причин, позивачем не були надані документи які вимагались ухвалою, адже таких документів не існує. У відповідності до ст. 1046 ЦК України . За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 319 ЦК України 1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. У позовній заяві позивач вказує, що доказом надання кредиту є зарахування відповідної суми грошових коштів на рахунок боржника. Однак як було доказано в судовому засіданні, рахунок №22032490073608 не належить боржнику, а відтак він не набув юридичної можливості володіти, користуватись та розпоряджатись грошовими коштами. Адже в силу п.7.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах від 12.11.2003 року № 492 Видаткові операції за поточними рахунками фізичних осіб здійснюються за розпорядженням власника або за його дорученням на підставі довіреності (копії довіреності), засвідченої нотаріально, а у випадках, визначених законодавством України, - іншими уповноваженими на це особами. Крім того, у відповідності до умов кредитного договору, а саме п.2,7 кредит надається у готівковій формі. Відтак безпідставним є посилання позивача на те, що належним доказом надання кредиту є зарахування коштів на рахунок боржника. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що ПАТ «Альфа-Банк» передав у власність боржнику готівку в сумі передбачену умовами кредитного договору. А відтак, відповідно до ст. 1046 ЦК України договір кредиту №490073608 є не укладеним. У відповідності до ст. 553 ЦК Україниза договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за -попущення зобов'язання боржником. У відповідності до ст. 548 ЦК України Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відтак, договір поруки є похідним зобовязанням, тобто його дійсність повністю залежить від дійсності основного зобовязання. Відповідно до ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Виходячи з вище викладеного, та на те, що позивач не довів ті обставини на які посилається у позовній заяві, у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України у разі відмови у позові відшкодуванню не підлягають. На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 257,261,267 ЦК України, ст.ст. 3,15, 60, 79, 88, 212-215, 223, 294 ЦПК України, суд - в и р і ш и в: В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Макарівський районний суд Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Головуючий А.В.Косенко
  5. 2 points
    В нашем случае это не совсем так). Суд своим решением обязал банк вернуть деньги, которые были на текущем счету 2620... Да, в досудебной переписке банк сообщил, что денег на счету нет, т.к. они списывались на погашение кредита, но в суде это доказать не мог. Предполагаю, что и в вашем случае можно попробовать забыть о том, что вы заемщик, и вспомнить, что вы вкладчик)
  6. 2 points
    Этот комплект решений ВССУ или тоже на уровне апелляции? Решение отличное, чтобы так было расписано ещё не видел, но кассация наверняка будет. Остается ждать получается. Или есть уже в таком же духе решение кассации?
  7. 2 points
    Краса яка! Як правильно з'ясовано судом, умови договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи", містить безумовні ознаки договору факторингу і відповідає визначенню, даному у ст. 1077 ЦК України. Кстати, есть уже комплект других решений, где "встановлено", що договор между ПИБом и Кредитинами типо не явл факторингом, а явл. цессией. Хто такая цессия и почему финконтора ее употребляет, если цессии нет в перечня финуслуг. Повод для ВСУ если шо?
  8. 1 point
    Правові позиції щодо необхідності звільнення споживачів від сплати судового збору викладено в таких ухвалах Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних та криминальних справ: - від 01 березня 2017 року у справі № 465/4917/15-ц, ЄДРСР № 65066936, - від 22 лютого 2017 року у справі № 753/16764/16-ц, ЄДРСР № 65038924, - від 15 лютого 2017 року у справі № 522/7388/16-ц, ЄДРСР № 65038773, - від 15 лютого 2017 року у справі № 739/16734/15-ц, ЄДРСР № 65009198, - від 08 лютого 2017 року у справі № 760/285/16-ц, ЄДРСР № 64855821, - від 01 лютого 2017 року у справі № 404/6390/15-ц, ЄДРСР № 64739928, - від 21 грудня 2016 року у справі № 470/264/16-ц, ЄДРСР № 63583267, - від 21 грудня 2016 року у справі № 756/5020/16-ц, ЄДРСР № 63715829, - від 14 грудня 2016 року у справі № 755/5357/16-ц, ЄДРСР № 63511537, - від 07 грудня 2016 року у справі № 705/1121/15-ц, ЄДРСР № 63511213, - від 23 листопада 2016 року у справі № 761/38395/14-ц, ЄДРСР № 62960589, - від 16 листопада 2016 року у справі № 310/2636/16-ц, ЄДРСР № 62881167, - від 16 листопада 2016 року у справі № 761/23294/15-ц, ЄДРСР № 62849071, - від 16 листопада 2016 року у справі № 757/8774/15-ц, ЄДРСР № 63049591, - від 16 листопада 2016 року у справі № 362/5568/15-ц, ЄДРСР № 62787780, - від 09 листопада 2016 року у справі № 761/38469/15-ц, ЄДРСР № 62754415, - від 02 листопада 2016 року у справі № 565/931/15-ц, ЄДРСР № 62662351, - від 02 листопада 2016 року у справі № 565/183/16-ц, ЄДРСР № 62524555, - від 02 листопада 2016 року у справі № 522/1423/16-ц, ЄДРСР № 62524789, - від 02 листопада 2016 року у справі № 755/16234/15-ц, ЄДРСР № 62524791, - від 26 жовтня 2016 року у справі № 752/1663/16-ц, ЄДРСР № 62524728, - від 26 жовтня 2016 року у справі № 208/1109/15-ц, ЄДРСР № 62524532, - від 19 жовтня 2016 року у справі № 758/8916/15-ц, ЄДРСР № 62202025, - від 19 жовтня 2016 року у справі № 757/29939/14-ц, ЄДРСР № 62136645, - від 05 жовтня 2016 року у справі № 401/3274/15-ц, ЄДРСР № 62319259, - від 05 жовтня 2016 року у справі № 522/627/16-ц, ЄДРСР № 61905929, - від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1606/15-ц, ЄДРСР № 61922130, - від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1640/15-ц, ЄДРСР № 61830402, - від 21 вересня 2016 року у справі № 342/1094/15-ц, ЄДРСР № 61690155, - від 21 вересня 2016 року у справі № 289/1895/15-ц, ЄДРСР № 61558985, - від 21 вересня 2016 року у справі № 325/1728/15-ц, ЄДРСР № 61559005, - від 21 вересня 2016 року у справі № 752/7597/15-ц, ЄДРСР № 61494909, - від 14 вересня 2016 року у справі № 759/18939/15-ц, ЄДРСР № 61426127, - від 14 вересня 2016 року у справі № 565/1061/15-ц, ЄДРСР № 61398588, - від 14 вересня 2016 року у справі № 565/34/16-ц, ЄДРСР № 61387042, - від 09 вересня 2016 року у справі № 753/16296/14, ЄДРСР № 61197556, - від 07 вересня 2016 року у справі № 565/1617/15-ц, ЄДРСР № 61205518, - від 27 липня 2016 року у справі № 398/1672/15-ц, ЄДРСР № 59350852, - від 20 липня 2016 року у справі № 565/559/15-ц, ЄДРСР № 59141887, - від 06 липня 2016 року у справі № 344/15371/15-ц, ЄДРСР № 58850785, - від 22 червня 2016 року у справі № 289/95/16-ц, ЄДРСР № 58763623, - від 15 червня 2016 року у справі № 521/12056/15-ц, ЄДРСР № 58489512, - від 08 червня 2016 року у справі № 524/3876/15-ц, ЄДРСР № 58400019, - від 25 травня 2016 року у справі № 520/16633/14-ц, ЄДРСР № 58045384, - від 18 травня 2016 року у справі № 405/7915/15-ц, ЄДРСР № 58045164, - від 18 травня 2016 року у справі № 565/1557/15-ц, ЄДРСР № 57871292, - від 27 квітня 2016 року у справі № 756/13114/15-ц, ЄДРСР № 57616538, - від 27 квітня 2016 року у справі № 753/22632/15-ц, ЄДРСР № 57462898. За цю добірку велика подяка форумчанину 0720. У разі наявності нових ухвал прошу доповнювати у цій темі.
  9. 1 point
  10. 1 point
    по своему делу можно конечно. До 1 января 2018 и в апеляции можно по доверенности. Речь шла о представительстве в вышке
  11. 1 point
    по сути только на нарушение процесса апеляшкой: Приняли доказы без обоснования причин не подачи в первой инстанции, ксерокопии заверяла представитель банка прямо в заседании, оригиналов никто не видел, хотя суд первой инстанции истребовал..
  12. 1 point
  13. 1 point
    Или перестраховываются. Если они получат негативное решение второй раз подать не смогут. А так они второй раз позже его подадут. Они всегда так делают. Они продают один иск на ипотеку, второй на долг. Ипотечное имущество всеми путями пытаются отжать (суд, надпись нотариуса и т.д.), а дальше с долгом разбираются. Они оставляют без рассмотрения так о задолженности, если видят что дело по ипотечному залогу выигрывают.
  14. 1 point
    Спасибо всем за поддержку! Кассационную жалобу удовлетворили! Дело вернули в первую инстанцию. Коллегия за время кассации 4 раза менялась. Теперь убеждена, что имеет смысл ходить в ВССУ на заседания, если есть что сказать и если есть адвокатское
  15. 1 point
  16. 1 point
    Да, вернул. Просто не столько, сколько себе нафантазировал банк. Он кстати, вернул все, что взял и даже гораздо больше, еще до того, как банк решил обратиться в суд с иском о взыскании задолженности.
  17. 1 point
    Ві немного не поняли тему... но ладно, переубеждать не буду. В других судах тоже были подобные решения, попробую найти, скину. Не все устояли в апелляции, но все же были. Здесь просто апелляции не было), тут нам повезло, да. А что касается исполнения решения - тут с вами полностью согласна, банк вряд ли выполнит.
  18. 1 point
    Нет, вопрос "прорешан" не был. Смысла нет. И не идиоты, скорее всего. Просто не было документальных подтверждений тому, что эти деньги шли на погашение. Банк поначалу что-то говорил о кредите, о задолженности, но потом просто перестал являться, т.к. доказать существование задолженности не смог. Скорее, соглашусь с везением... обычно банк тащит в суд любую бумажку - розрахунок, довидка и т.д., - которую называет доказательством и суд спокойно это кушает. А что касается самого кредита, то может быть, заемщик просто полюбовно разошелся с банком на выгодных для него условиях? такой вариант возможен, не так ли?
  19. 1 point
    сумму уже не взыщут, т.к. заемщик уже имеет справку из банка о том, что кредит погашен и банк не имеет претензий к своему клиенту, с машины арест снят. Думаю, что решение, которое мы обсуждаем, слегка поспособствовало этому), хотя не уверена, утверждать не буду
  20. 1 point
    я повествую все так. Очень многие заемщики могут подать такой же иск, документальные основания есть у многих. Кроме привата, наверное, там вообще отсутствует такое понятие, как текущий счет клиента) в кредитных взаимоотношениях) Проанализируйте квитанции, сравните их с условиями кредитного договора... Во многих случаях имеет место погашение через текущий счет клиента (кстати, единственно правильное))) и подразумевается договорное списание, но при этом не оформляется никаких дополнительных соглашений.
  21. 1 point
    В наявності Заявка на видачу готівки №27, від 13.02.2007, з р\р 26208098920000, який гривневий. п.10.15. кредитного Договору "Місцем виконання Сторонами своїх зобов’язань за цим Договором є: м. Чернівці, вул. Головна, 119", вп.1.5, р\р 26208098920001 (франки), з якого повинні видаватись креитні кошти, во вранках. з моїх заперечень, та пояснень: "Натомість, Банк стверджує, що нібито 50 000 швейцарських франків за дорученням Малини Алли Вікторівни були реалізовані на Міжбанківському валютному ринку України, надалі МВРУ. Однак, жодних первинних документів в підтвердження Банк не надає. Разом з тим, від Національного банку України, на Запит, отримано Лист-відповідь, в якому йдеться, «.. що за даними Системи підтвердження угод на Міжбанківському валютному ринку України Національного банку України 13.02.2007 не було зареєстровано інформації щодо купівлі та продажу АКІБ «УкрСиббанк» безготівкового швейцарського франка за гривню». Даний Лист-відповідь надано Суду. Та, з якого витікає, що Банк вводить Суд в оману, так як ніякі швейцарські франки 13.02.2007 на МВРУ не продавав. З цієї причини Банком не може бути, й не було представлено експерту жодних відповідних документів, щодо використання швейцарських франків з рахунку №26208098920001, на який вони начебто зараховувались, та з якого в подальшому нібито реалізовувались на МВРУ. Походження фактично отриманих в Банку 190 275,49 гривень, за представленими первинними документами Малиною Аллою Вікторівною – експертом не встановлено. Про що експертом підтверджено в Суді. Банк не надав ні в Суді, ні експерту на Дослідження жодних документів по рахунку №26208098920000, з якого фактично видавались кредитні кошти" ))))
  22. 1 point
    Почти во всех валютных кредитных договорах предусмотрено, что расчет происходит в валюте, а не в еквиваленте на момент осуществления платежа. Как это решение можно использовать?
  23. 1 point
    Появился полный неофициальный перевод Kulykov_proty_ukrainy.pdf http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/7864c99c46598282c2257b4c0037c014/6b40d115d879bbd1c2257d87005133bd/$FILE/Куликов та інші проти України.pdf
  24. 1 point
    А это значит, что завтра я приду за своими франками, по их кредитному Договору, и попрошу их выдать . (Договор у меня 2007-2028 )), ), прикольно, да ?? И, какими "бамагами" они заткнут моё требование ??)
  25. 1 point
    В таком виде подавать нельзя! Не надо признавать получение кредита. Про текущие счета в гривне, - нет императива, тут неверно. Надо обосновать, почему только в гривне. Нужна рецензия юриста.
  26. 1 point
    Окрім цього, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), якими позивач обґрунтовує вимоги та проценти щодо нарахування пені, не містять підпису позичальника на підтвердження ознайомлення із такими Умовами, а наявна в матеріалах справи копія заяви позичальника №ANE8CC9GB90111, в якій зазначено, що ОСОБА_2 ознайомилась та згодна із вказаними Умовами не є належним доказом, так як не підтверджує, що саме ці Умови розуміла ОСОБА_2 підписуючи заяву №ANE8CC9GB90111 і саме вони діяли в момент підписання такої заяви. Хорошая практика, как раз о том что я всегда говорил, если ВСУ утверждает, что неподписанные условия и правила то это не есть договор. Только ВСУ зациклился на сроках исковой давности, а этим решением по сути - нет подписи а значит нет ни пени, ни процентов, поскольку именно в них определён порядок.
  27. 1 point
    значит плохо искали.
  28. 1 point
    Святая правда!!!!!
  29. 1 point
    Уже столько было по привату тем - просто почитай!!!! Сколько это Эльдорадо для банковских мошенников будет длится? Мало того что проценты за гранью даже фантастики!, так ещё и слушают своих палачей с открытым ртом!!!
  30. 1 point
    Очень надёжный ! клиент.
  31. 1 point
    Вот еще ссылки из реестра http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58763617 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55612609 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795581 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43357262 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54789119 Решения ВССУ, есть что почерпнуть, хоть вникли в суть.. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2572154 - ВСУ старенькое решение , но написано коротко и ясно : нет доказательств выдачи кредита - договор не заключен! )
  32. 1 point
    Измором берут, надеются, что сдадитесь и не будете оспаривать незаконное решение. Нужно просто подняться после неудачного второго раунда и нанести ответный удар. Вы сильнее потому что правда на вашей стороне, нужно просто не останавливаться и продолжать бороться.
  33. 1 point
    Спасибо за помощь, использовал эту практику с последующим решением апелляцииhttp://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62520294 , прикладывал к возражениям на апелляцию, но отмороженной коллегии Запорожской апелляции пох...на нормы ЦК, ЦПК, на постановы НБУ
  34. 1 point
    У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., ШтеликС.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ УкрСиббанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2007 року, згідно з умовами якого вона отримала кредит у сумі 265 тис. доларів США строком до 26 грудня 2014 року зі сплатою 12,9 % річних, унаслідок чого станом на 2 липня 2010 року утворилася заборгованість у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., що підлягає стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який згідно з договором поруки від 27 грудня 2007 року зобов'язався відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед банком у повному обсязі. 12 грудня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора, яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі. Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року, позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року станом на 2 липня 2010 року у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., з яких: кредитна заборгованість у розмірі 257 637 доларів 37 центів США, що еквівалентно 2 037 576 грн 67 коп., заборгованість по процентах у розмірі 41 764 доларів 36 центів США, що еквівалентно 330 301 грн 79 коп., пеня у розмірі 36 502 грн 51 коп. і 500 грн. У задоволенні позову до ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вимог до ОСОБА_3 скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» відмовити. Отже, судові рішення в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_4 не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України). Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи частково позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка порушила умови кредитного договору, допустила кредитну заборгованість. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що ОСОБА_3 не довела, що кредит не отримувала, оскільки згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи саме нею підписано договір про надання споживчого кредиту, отже, договір є укладеним з цієї дати, а не з моменту передачі грошей, у зв'язку з чим цей же висновок експертизи про те, що вона не підписувала додаткову угоду до кредитного договору та заявку на видачу готівки у графі «отримувач коштів» значення немає, оскільки вона як позичальник частково виконувала умови договору. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит у сумі 265 тис. доларів США зі сплатою 12,9 % річних із кінцевим терміном повернення - 26 грудня 2014 року. Того ж дня на забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким він поручився за належне виконання позичальником усіх зобов'язань за кредитним договором перед банком у повному обсязі. 12 грудня 2011 року між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора (ст. 512 ЦК України), яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Апеляційний суд не врахував, що згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції в ухвалі від 13 серпня 2014 року зазначив про необхідність перевірки фактичних обставин, які стосуються як укладення кредитного договору, так і отримання грошових коштів. При цьому також вказував на необхідність встановити дійсний розмір кредитної заборгованості з урахуванням заперечень відповідача, дослідити первинну бухгалтерську документацію. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначала, що кредит вона мала намір взяти для розвитку бізнесу її батька, уклала договір, проте її батько помер, тому в подальшому кредитні кошти фактично не отримувала й підписи у заявках про їх отримання та квитанціях їй не належать, кредит не погашала. Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 4 червня 2015 року, призначеної після скасування попередніх судових рішень судом касаційної інстанції, експертами встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у договорі про надання споживчого кредиту від 27 грудня 2007 року виконані самою ОСОБА_3, а підписи від її імені в додатковій угоді до кредитного договору від 10 березня 2009 року та в заявках на видачу готівки і графах «підпис отримувача» виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Згідно з вимогами ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу; висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, також підлягає дослідженню і перевірці. У порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212-214 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не дав правової оцінки висновку проведеної у справі експертизи, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, взявши за основу висновок експертизи лише в частині підписання кредитного договору, проте правових висновків в іншій частині висновку експертизи належним чином не зробив, унаслідок чого дійшов суперечливих висновків та основаних на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України. На порушення вимог ст. ст. 10, 11, 60, 212-214, 315 ЦПК України апеляційний суд не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішенні, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин, не встановив дійсній розмір кредитної заборгованості, якщо дійшов висновку про укладеність договору, і з урахуванням заперечень відповідачки не дослідив первинну бухгалтерську документацію на підтвердження видачі готівки позичальнику, а також погашення кредиту; не вказав, які докази підтверджують часткове виконання нею умов договору. Також апеляційний суд не дав належної правової оцінки твердженням представника ТОВ «Кей-Колект» про втрату первинної бухгалтерської документації, оскільки відсутні підтвердження цих доводів, а, крім того, факт видачі кредиту та розмір кредитної заборгованості згідно з вимогами ст. ст. 10, 60 ЦПК України має довести саме позивач. Встановлення зазначених обставин має важливе юридичне значення, оскільки саме цими обставинами, докази чого на їх підтвердження позивач не надав, він та суд обґрунтували те, що відповідач частково виконувала умови кредитного договору, що вона заперечувала. Посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-63 цс 12 від 11 липня 2012 року, безпідставне, оскільки у зазначеній постанові відмовлено в задоволенні заяви про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстав відсутності неоднакового застосування судами норм права, а тому вона не може бути покладена в основу судових рішень як правова позиція, яка обов'язкова до застосування (ст. 360-7 ЦПК України). Крім того, у вказаній справі, яка була предметом перегляду Верховним Судом України, встановлено, що позичальник кошти отримала шляхом перерахування банком готівки на її позичковий рахунок, які вона у той же день зняла з рахунку. У цій справі фактичні обставини зовсім інші, на що апеляційний суд уваги не звернув. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду в частині вимог до ОСОБА_3 не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько О.В.Закропивний С.Ф.Хопта С.П.Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795311
  35. 1 point
    Категорія справи № Начало формы 6-6015св15 Конец формы : не визначено. Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.07.2015. Оприлюднено: 15.07.2015. Ухвала іменем україни 10 червня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гончара В.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року, в с т а н о в и л а: У травні 2014 року публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором від 03 вересня 2008 року, щодо своєчасного та повного його погашення, унаслідок чого виникла кредитна заборгованість в розмірі 235 641, 80 швейцарських франків, яка підлягає стягненню на користь банку. Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 235 641, 80 швейцарських франків, що еквівалентно 3 080 123 грн 21 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Вирішуючи спір й задовольняючи позов банку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з вини відповідача ОСОБА_1, який належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з нього на користь банку. Однак з такими висновками судів погодитися не можна виходячи з наступного. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Зазначеним вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом установлено, що 03 вересня 2008 року між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 24/8/030908, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 250 687 швейцарських франків із сплатою 8,99% річних строком до 01 вересня 2028 року. Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань утворилася кредитна заборгованість, розмір якої, за розрахунком позивача, станом на 06 травня 2014 року складає 235 641, 80 швейцарських франків, що еквівалентно 3 080 123 грн 21 коп., з яких 185 462, 88 швейцарських франків - заборгованість за кредитом, 19 003,14 швейцарських франків - прострочена заборгованість по кредиту, 1 820,89 - заборгованість по строкових процентах, 24 985,68 швейцарських франків - заборгованість по прострочених процентах, 4 369,21 швейцарських франків - пеня. Відповідно до ст. ст. 526 , 527 , 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Разом з тим, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Одним із документів, що підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника і який є обов'язковим для пред'явлення під час примусового стягнення заборгованості боржника за кредитом у судовому порядку, є оригінал заяви на видачу готівки. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання банком умов кредитного договору № 24/8/030908 від 03 вересня 2008 року, позивачем надано заяву ОСОБА_1 про видачу готівки за іншим кредитним договором, а саме договором № 24/8/020908. Проте вирішуючи спір, суди попередніх інстанції на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України на вищевказані положення закону та обставини справи уваги не звернули, з урахуванням відсутності оригіналу заявки про видачу готівки не перевірили наявність у позивача права вимоги повернення суми кредиту, не з'ясували належним чином чи був наданий кредит за зазначеним вище договором саме відповідачеві ОСОБА_1 Крім того, згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 1, 3 статті 533 ЦК України ). Положеннями ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету . Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зважаючи на викладене, вирішуючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, суд має установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті. Суди першої та апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернули, не з'ясували питання про правомірність видачі кредиту в іноземній валюті, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку, що сума заборгованості в іноземній валюті має бути переведена в українську за курсом, установленим Національним банком України. При цьому, розглянувши справу у відсутності відповідача ОСОБА_1, який вказує на неналежне його повідомлення про час і розгляд справи, суд першої інстанції допустив суттєву неповноту у з'ясуванні дійсних обставин справи й позбавив відповідача права на належний захист та реалізацію права заперечення проти позову, а також права на заявлене клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, передбаченого ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення пені. Зазначене залишилося й поза увагою суду апеляційної інстанції. Отже, суди у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою що підлягає застосуванню до них, й у порушення вимог ст. 10 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, висновки судів ґрунтуються на припущеннях. За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.П. Гончар Судді: В.І. Амелін Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко В.О. Савченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46699588
  36. 1 point
    Возможно вам будет полезна эта судебная практика: Ухвала іменем україни 17 лютого 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 року, вс т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитними договорами від 28 квітня 2006 року, 25 квітня 2008 року та від 23 травня 2008 року, унаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку як з боржника так і з поручителя - ОСОБА_2 Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 140-28/04-2006И від 28 квітня 2006 року в розмірі 56 631, 09 доларів США, що еквівалентно 733 372 грн 96 коп.; заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11340205000 від 25 квітня 2008 року в розмірі 120 246, 14 доларів США, що еквівалентно 1 557 188 грн 23 коп.; заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11350647000 від 23 травня 2008 року в розмірі 29 459, 30 доларів США, що еквівалентно 381 498 грн 13 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з вини відповідача ОСОБА_1, яким належним чином не виконувалися зобов'язання за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з боржника та поручителя. Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду, зазначивши про відповідність рішення суду вимогам матеріального та процесуального права. Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна. За вимогами ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Зазначеним вимогам ухвала апеляційного суду не відповідає. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом установлено, що 28 квітня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 140-28/04-2006И, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 83 800 доларів США з цільовим використанням - придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1, зі сплатою 11,8% річних строком до 28 квітня 2027 року. 25 квітня 2008 року між банком та відповідачем було укладено договір споживчого кредиту № 11340205000, за яким ОСОБА_1 отримав грошові кошти в сумі 140 000 доларів США зі сплатою 13% річних строком до 26 квітня 2038 року. 23 травня 2008 року між сторонами також було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11350647000, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 89 000 доларів США зі сплатою 15% річних строком до 23 травня 2018 року. У забезпечення зазначених кредитних договорів, між банком та ОСОБА_2 28 квітня 2006 року, 25 квітня 2008 року та 23 травня 2008 року були укладені відповідні договори поруки, за умовами яких відповідач зобов'язалася відповідати в повному обсязі за зобов'язаннями боржника перед банком. Через неналежне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за вищевказаними кредитними договорами виникли заборгованості, а саме за договором № 140-28/04-2006И від 28 квітня 2006 року в розмірі 56 631, 09 доларів США, за договором № 11340205000 від 25 квітня 2008 року - 120 246, 14 доларів США, за договором № 11350647000 від 23 травня 2008 року - 29 459, 30 доларів США. Разом з тим, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Одним із документів, що підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника і який є обов'язковим для пред'явлення під час примусового стягнення заборгованості боржника за кредитом в судовому порядку, є оригінал заяви на видачу готівки. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначав про відсутність у нього будь-яких зобов'язань перед банком через неотримання кредитних коштів за кредитними договорами від 28 квітня 2006 року, 25 квітня 2008 року та від 23 травня 2008 року. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експерта. Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Проте, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України на вищевказані положення закону уваги не звернув, не встановив усіх фактичних обставин справи, що мають визначальне значення для її вирішення, заперечень відповідача належним чином не перевірив, не витребував та не дослідив оригінали заяв відповідача про видачу кредитних коштів (готівки), унаслідок чого дійшов передчасного висновку щодо залишення рішення суду першої інстанції без змін та наявності правових підстав для задоволення позову. Крім того, встановивши, що договори кредиту укладено в іноземній валюті, суд апеляційної інстанції не перевірив наявність у банка ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті, а відтак правильність нарахування боргу з урахуванням вимог ст. ст. 192 , 553 ЦК України, Закону України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», правового висновку Верховного Суду України викладеного у постанові від 24 вересня 2014 року, у справі № 6-145цс14, щодо порядку визначення суми боргу за договором кредиту в іноземній валюті. При цьому не враховано, що положення ч. 2 ст. 192 ЦК України та ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення неустойки. Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, згідно вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд до апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Судді: В.П. Гончар Т.П.Дербенцева Д.О.Остапчук В.О.Савченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56161065
  37. 1 point
    Уже готовим кассацию , надежда есть что это беспредельное решение отменят http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65371640
  38. 1 point
    Огромная благодарность у.zaporozhskiy за действенную помощь в решении нашей проблемы. Его квалификация и настойчивость дали результат. На сегодняшний момент имеем на руках данное решение суда. Многое еще предстоит сделать, но теперь есть уверенность, что бороться необходимо и получить положительный результат возможно!
  39. 1 point
    Категорія справи № 564/2989/15-ц: Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Надіслано судом: 21.03.2017. Зареєстровано: 21.03.2017. Оприлюднено: 23.03.2017. Дата набрання законної сили: 21.03.2017 У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 березня 2017 року м. Рівне Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючий суддя: Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шеремет А.М. секретар судового засідання: Деркач І.М. за участі: представників осіб, які беруть участь у справі, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; про визнання частково недійсними договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року та договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року і передачу прав за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, в с т а н о в и л а: Рішенням Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено: Визнано частково недійсним договір відступлення прав вимоги (факторингу) від 17.12.2012 року, який укладено між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), в частині відступлення права вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1 Визнано частково недійсним договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року, який укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи", в частині відступлення прав вимоги за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Дідовець А.Г. і зареєстрованим у реєстрі за №140. На рішення суду відповідач подав апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення норм матеріального і процесуального права. На її обґрунтування зазначалося про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості. Вважав, що позивачем не доведено тих обставин, що оспорювані договори порушують його права. При цьому посилається на вимоги ст. 512 ЦК України щодо переходу до нового кредитора усіх прав та обов'язків первісного кредитора, які існували на момент їх переходу. Станом на день ухвалення оскаржуваного рішення іпотечне майно - 3-кімнатна квартира АДРЕСА_1 уже була реалізована Державним підприємством "Сетам" Міністерства юстиції України з електронних торгів. Тобто вважає, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уже не були його власниками. Помилковими, на його думку, є і висновки суду про існування на момент 17 грудня 2012 року обмежень на укладення між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" договору відступлення права вимоги до фізичної особи. Позивачем не було надано, а судом не було здобуто належних і допустимих доказів про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними. Вважає, що оспорювані правочини укладено з додержанням положень ст.ст. 1077, 1079, 1081 ЦК України, а покликання суду на допущені порушення при їх укладенні щодо застосування підпункту "а" п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг спростовуються тим, що її норми до спірних правовідносин не можуть застосовуватися через те, що контрагенти за договорами господарської діяльності на території інших держав не здійснювали. Також не заслуговують на увагу, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, і твердження суду про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг та міжнародний факторинг, що підтверджено відповідними Законами України. Окрім того, при пред'явленні зустрічного позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір не в повному обсязі. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог та стягнення понесених судових витрат. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ТОВ "Кредитні ініціативи", колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги. Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив з доведеності та обґрунтованості позову, оскільки на момент укладення договору факторингу існували обмеження щодо виникнення договірних зобов'язальних відносин між сторонами в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб. Щодо оспорювання договору про передачу прав за договорами забезпечення, то суд обґрунтовано врахував недійсність основного договору і визнав недійсним правочин на забезпечення права вимоги за договором факторингу. Матеріалами справи встановлено, і ці обставини особами, які беруть участь у справі, не заперечуються, 22 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Промінвестбанк" укладено кредитний договір №432\07, за яким позивачу надано 130 000 гривень кредиту на умовах, передбачених договором. 22 серпня 2008 року між ними укладено додатковий договір №432\07-1, яким змінено графік погашення заборгованості за кредитом (а.с. 5-8; 10, т. 1). З метою повернення одержаних кредитних коштів того ж дня укладено іпотечний договір №433\07, за умовами якого ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали як співвласники належну 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку як забезпечення права вимоги кредитодавця за даним кредитним договором (а.с. 15-18; 19; 20; 21, т. 1). 17 грудня 2012 року між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір відступлення прав вимоги, яким передбачено позивач зобов'язався передати за плату грошові кошти в розпорядження ПАТ "Промінвестбанк", а останній зобов'язався відступити на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких зазначено в додатку №1 до цього договору, в т.ч. і за кредитним договором №432\07, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ОСОБА_1 (а.с. 25-35, зв.; 36, т. 1). Того ж дня між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, що укладені між ПАТ "Промінвестбанк" і клієнтами банку, в т.ч. і за іпотечним договором №433\07 від 22 серпня 2007 року, який укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 37-40; 41, т. 1). Як правильно з'ясовано судом, умови договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи", містить безумовні ознаки договору факторингу і відповідає визначенню, даному у ст. 1077 ЦК України. Так, згідно із частиною першою цієї статті за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Відповідно до ч. 1 ст. 1078, ст. 1079 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 06.02.2014 року №352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 року №231" фінансову послугу факторингу визначено сукупністю таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів) як: -фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; -набуття відступленого права грошової вимоги, в тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; -отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Норми ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" вказують на право щодо здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Згідно зі ст. 23 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Тобто правильним є те, що виняткове право та\або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг визначається законами та нормативно-правовими актами державного органу, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг. Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг), що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 року №157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством. Пункт 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінспослуг №231 від 3 квітня 2009 року, встановлює, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Отже, на час укладення між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" договору про відступлення права вимоги існували обмеження щодо укладення договорів факторингу, які встановлені п. 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінпослуг №231 від 3 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб. Оскільки твердження суду про це ґрунтується на обставинах справи і вимогах закону, тому з ними погоджується й колегія суддів. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За таких обставин позов про визнання частково недійсним договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року судом задоволено правильно. Щодо оспорювання договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року і передачу прав за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, то колегія суддів ураховує, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно із ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ч. 5 ст. 3, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Таким чином, обґрунтовано задоволено і позов про визнання частково недійсним договору про передачу прав за договорами забезпечення. Доводи апеляційної скарги про відсутність обставин, які порушують права позивача, а тому і безпідставність вимог ОСОБА_1, на увагу не заслуговують. Так, відповідно до ч. 1 ст. 3, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в абз. п'ятому п. 5 своєї постанови від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вбачається, що відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Оскільки позивач не був стороною оспорюваних правочинів, проте сам факт їх укладення очевидно стосується його цивільних прав та обов'язків, а порушено їх під час судового розгляду справи тим, що належне йому іпотечне майно було ТОВ "Кредитні ініціативи" було відчужене на користь третьої особи. Спростовуються правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції покликання ТОВ "Кредитні ініціативи" на додержання положень ст.ст. 1077, 1079, 1081 ЦК України при укладенні оспорюваних договорів та відсутність підстав для визнання їх недійсними. Не можна погодитися і з твердженнями особи, яка подала апеляційну скаргу, про недодержання норм процесуального права. Так, згідно із ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Між тим, доказів про такі процесуально-правові порушення, які потягли би помилкове розв'язання цивільно-правового спору, відповідачем не надано, а апеляційним судом не було здобуто. Не заслуговують на увагу й посилання ТОВ "Кредитні ініціативи" на помилковий розмір судового збору, що сплачений позивачем. Дана обставина жодним чином не впливає на судовий розгляд і ухвалення оскаржуваного рішення. Окрім того, положення п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України передбачають у разі залишення без вирішення питання про судові витрати можливість суду ухвалити додаткове рішення. Колегія суддів погоджується лише з доводами автора скарги про неправильне застосування при вирішенні правовідносин підпункту "а" п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, оскільки там не міститься вказівки про придбання товарів для особистого, сімейного або домашнього користування виключно фізичними особами. Однак з урахуванням того, що ця обставина сама по собі не впливає на правильність вирішення справи, тому посилання суду на дану норму матеріального права не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а є просто зайвим. Решта тверджень апеляційної скарги є необґрунтованими і до уваги колегією суддів не беруться. Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин підлягають до застосування норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги. Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003). Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, на необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права позивача, є неприйнятними для апеляційного суду. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є його ухвалення судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" відхилити, а рішення Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65416132
  40. 1 point
    Категорія справи № Начало формы 564/2989/15-цКонец формы : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Надіслано судом: 21.03.2017. Зареєстровано: 21.03.2017. Оприлюднено: 23.03.2017. Дата набрання законної сили: 21.03.2017 У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 березня 2017 року м. Рівне Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючий суддя: Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шеремет А.М. секретар судового засідання: Деркач І.М. за участі: представників осіб, які беруть участь у справі, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; про визнання частково недійсними договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року та договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року і передачу прав за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, в с т а н о в и л а: Рішенням Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено: Визнано частково недійсним договір відступлення прав вимоги (факторингу) від 17.12.2012 року, який укладено між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), в частині відступлення права вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1 Визнано частково недійсним договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року, який укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи", в частині відступлення прав вимоги за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Дідовець А.Г. і зареєстрованим у реєстрі за №140. На рішення суду відповідач подав апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення норм матеріального і процесуального права. На її обґрунтування зазначалося про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості. Вважав, що позивачем не доведено тих обставин, що оспорювані договори порушують його права. При цьому посилається на вимоги ст. 512 ЦК України щодо переходу до нового кредитора усіх прав та обов'язків первісного кредитора, які існували на момент їх переходу. Станом на день ухвалення оскаржуваного рішення іпотечне майно - 3-кімнатна квартира АДРЕСА_1 уже була реалізована Державним підприємством "Сетам" Міністерства юстиції України з електронних торгів. Тобто вважає, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уже не були його власниками. Помилковими, на його думку, є і висновки суду про існування на момент 17 грудня 2012 року обмежень на укладення між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" договору відступлення права вимоги до фізичної особи. Позивачем не було надано, а судом не було здобуто належних і допустимих доказів про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними. Вважає, що оспорювані правочини укладено з додержанням положень ст.ст. 1077, 1079, 1081 ЦК України, а покликання суду на допущені порушення при їх укладенні щодо застосування підпункту "а" п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг спростовуються тим, що її норми до спірних правовідносин не можуть застосовуватися через те, що контрагенти за договорами господарської діяльності на території інших держав не здійснювали. Також не заслуговують на увагу, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, і твердження суду про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг та міжнародний факторинг, що підтверджено відповідними Законами України. Окрім того, при пред'явленні зустрічного позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір не в повному обсязі. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог та стягнення понесених судових витрат. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ТОВ "Кредитні ініціативи", колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги. Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив з доведеності та обґрунтованості позову, оскільки на момент укладення договору факторингу існували обмеження щодо виникнення договірних зобов'язальних відносин між сторонами в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб. Щодо оспорювання договору про передачу прав за договорами забезпечення, то суд обґрунтовано врахував недійсність основного договору і визнав недійсним правочин на забезпечення права вимоги за договором факторингу. Матеріалами справи встановлено, і ці обставини особами, які беруть участь у справі, не заперечуються, 22 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Промінвестбанк" укладено кредитний договір №432\07, за яким позивачу надано 130 000 гривень кредиту на умовах, передбачених договором. 22 серпня 2008 року між ними укладено додатковий договір №432\07-1, яким змінено графік погашення заборгованості за кредитом (а.с. 5-8; 10, т. 1). З метою повернення одержаних кредитних коштів того ж дня укладено іпотечний договір №433\07, за умовами якого ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали як співвласники належну 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку як забезпечення права вимоги кредитодавця за даним кредитним договором (а.с. 15-18; 19; 20; 21, т. 1). 17 грудня 2012 року між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір відступлення прав вимоги, яким передбачено позивач зобов'язався передати за плату грошові кошти в розпорядження ПАТ "Промінвестбанк", а останній зобов'язався відступити на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких зазначено в додатку №1 до цього договору, в т.ч. і за кредитним договором №432\07, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ОСОБА_1 (а.с. 25-35, зв.; 36, т. 1). Того ж дня між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, що укладені між ПАТ "Промінвестбанк" і клієнтами банку, в т.ч. і за іпотечним договором №433\07 від 22 серпня 2007 року, який укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 37-40; 41, т. 1). Як правильно з'ясовано судом, умови договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи", містить безумовні ознаки договору факторингу і відповідає визначенню, даному у ст. 1077 ЦК України. Так, згідно із частиною першою цієї статті за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Відповідно до ч. 1 ст. 1078, ст. 1079 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 06.02.2014 року №352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 року №231" фінансову послугу факторингу визначено сукупністю таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів) як: -фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; -набуття відступленого права грошової вимоги, в тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; -отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Норми ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" вказують на право щодо здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Згідно зі ст. 23 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Тобто правильним є те, що виняткове право та\або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг визначається законами та нормативно-правовими актами державного органу, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг. Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг), що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 року №157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством. Пункт 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінспослуг №231 від 3 квітня 2009 року, встановлює, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Отже, на час укладення між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" договору про відступлення права вимоги існували обмеження щодо укладення договорів факторингу, які встановлені п. 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінпослуг №231 від 3 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб. Оскільки твердження суду про це ґрунтується на обставинах справи і вимогах закону, тому з ними погоджується й колегія суддів. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За таких обставин позов про визнання частково недійсним договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року судом задоволено правильно. Щодо оспорювання договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року і передачу прав за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, то колегія суддів ураховує, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно із ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ч. 5 ст. 3, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Таким чином, обґрунтовано задоволено і позов про визнання частково недійсним договору про передачу прав за договорами забезпечення. Доводи апеляційної скарги про відсутність обставин, які порушують права позивача, а тому і безпідставність вимог ОСОБА_1, на увагу не заслуговують. Так, відповідно до ч. 1 ст. 3, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в абз. п'ятому п. 5 своєї постанови від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вбачається, що відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Оскільки позивач не був стороною оспорюваних правочинів, проте сам факт їх укладення очевидно стосується його цивільних прав та обов'язків, а порушено їх під час судового розгляду справи тим, що належне йому іпотечне майно було ТОВ "Кредитні ініціативи" було відчужене на користь третьої особи. Спростовуються правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції покликання ТОВ "Кредитні ініціативи" на додержання положень ст.ст. 1077, 1079, 1081 ЦК України при укладенні оспорюваних договорів та відсутність підстав для визнання їх недійсними. Не можна погодитися і з твердженнями особи, яка подала апеляційну скаргу, про недодержання норм процесуального права. Так, згідно із ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Між тим, доказів про такі процесуально-правові порушення, які потягли би помилкове розв'язання цивільно-правового спору, відповідачем не надано, а апеляційним судом не було здобуто. Не заслуговують на увагу й посилання ТОВ "Кредитні ініціативи" на помилковий розмір судового збору, що сплачений позивачем. Дана обставина жодним чином не впливає на судовий розгляд і ухвалення оскаржуваного рішення. Окрім того, положення п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України передбачають у разі залишення без вирішення питання про судові витрати можливість суду ухвалити додаткове рішення. Колегія суддів погоджується лише з доводами автора скарги про неправильне застосування при вирішенні правовідносин підпункту "а" п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, оскільки там не міститься вказівки про придбання товарів для особистого, сімейного або домашнього користування виключно фізичними особами. Однак з урахуванням того, що ця обставина сама по собі не впливає на правильність вирішення справи, тому посилання суду на дану норму матеріального права не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а є просто зайвим. Решта тверджень апеляційної скарги є необґрунтованими і до уваги колегією суддів не беруться. Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин підлягають до застосування норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги. Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003). Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, на необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права позивача, є неприйнятними для апеляційного суду. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є його ухвалення судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" відхилити, а рішення Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65416132
  41. 1 point
  42. 1 point
    настроение решает многое....... перед каждым заседание постоянно ждали представителя, через час после ожидания звонил представитель и говорила, еще идет... вот она и устала ждать......
  43. 1 point
    В полицию подать заявление об угрозе физической расправой и вымогательстве обязательно! А вообще это лишь один из способов давления для получения денег. Никто ,конечно угрозы не исполнит!, но телефонное хулиганство будет продолжаться периодически - так понимают свою работу всякого рода идиоты, попавшие в эту сферу услуг. Игнорируйте общение с этими людьми ( поменяйте номер,просто ложите трубку,начальнику обьясните ситуацию и предложите делать тоже-самое). В суд Вас не потянут (невыгодно) , физически воздействовать - уголовная статья ! , остаётся только мозги полировать !, в надежде на то,что ваши нервы сдадут и начнёте носить им деньги!(а носить придётся много и долго)! Так что берегите нервы и забудьте об этих малохольных.
  44. 1 point
    Если не имеете возможности, то и не надо ничего никому оплачивать... Пусть себе капают и звонят, это их проблемы, не надо на них реагировать вообще никак... Не общайтесь с ними совсем если нервы слабые, если покрепче, то общайтесь исключительно в грубой форме и ничего не обещайте и не просите, а говорите, что Вы ничего ни у кого не брали и ничего никому не должны, а они преступники и будут за это отвечать, так как они не имеют права Вам звонить и требовать денег... А лучше просто игнорируйте всё общение с ними...