Leaderboard


Popular Content

Showing content with the highest reputation on 02/01/2018 in all areas

  1. 1 point
    Да, помню, коллега Вы последовательны в этом вопросе... Что касается меня, то я надеялся на покращення, и сейчас еще надеюсь,. но уже существенно меньше, больше надеюсь на себя
  2. 1 point
    Тяжело Вам в суде будет с таким подходом... Неужели Вы считаете, что суд должен будет поверить Вашему расчёту... Или Вы считаете, что судья всё бросит и будет сам перепроверять на калькуляторе...
  3. 1 point
    Это их внутренние самозаморочки. Дайте им возможность поразвлекаться.
  4. 1 point
    Я думаю что у них в 2011 году "внутренняя проводка", связана с передачей кредита от одного отделения к другому. Вас это не касается. У Вас вообще никаких проблем с кредитом сейчас нет. Вы для них курица, несущая золотые яйца.
  5. 1 point
    Все у человека оказалось хорошо. Все на месте, с 2009 года никаких изменений. Разве что 10 лет человек "арендует" квартиру за 330 дол/мес, и за все время из 30 000 кредита выплатил только 1500. Аннуитет.
  6. 1 point
  7. 1 point
    Коллеги, а ведь нового тут ничего нет (крем нового ВС) постанова Верховного Суду України від 15.05.2017. у справі №6-786цс17 : "сплив позовної давності щодо основної та додаткової вимог про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема й за наявності рішення суду про відмову в задоволенні цього позову з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки". А еще Ухв ВССУ 23.02.2017 года - " задоволено вимоги іпотекодержателя шляхом державної реєстрації за ТОВ «Кей-Колект» права власності на спірну квартиру", при том, что " Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 липня 2015 року, у зв'язку зі спливом строку позовної давності, відмовлено ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, виконання зобов'язань за яким забезпечено зазначеним договором іпотеки та право вимоги за яким також відступлено ПАТ «УкрСиббанк» на користь ТОВ «Кей-Колект»" и вот: "факт відмови у позові про стягнення кредитної заборгованості, у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, не свідчить про припинення як основного зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки. Зазначеним рішенням суду, кредитний та іпотечний договори не визнані судом недійсними або припиненими". Жаль, конечно, но видно хорошего "нового" от нового ВС ждать не приходится... Всего лишь подхватил знамя из рук ВСУ и ринулся в бой за интересы банковских ...
  8. 1 point
    Вы хоть сами поняли что написали?
  9. 1 point
    А разве банк не в стадии ликвидации? А когда была первая просрочка очередного платежа? По поручителю они наверное тоже пропустили сроки.
  10. 1 point
    Отменили - отлично. Если нет отягощений - подарите ее кому нибудь и закрепите ипотекой. На всякий случай )
  11. 1 point
    Это вообще совсем другая история, таким образом просто можно выводить деньги, есть такая схема... Средняя задолженность обычно 30 000 грн., а всё что свыше как правило начислено неправильно и обжалуется легко... Просто у работающего задолженности быть не может априори, так как бухгалтерия платит, а у не работающего там один только правильный порядок начисления, а остальные все нет... Но исполнители злоупотребляют... Но теперь с новым ЦПКУ им не просто придётся...
  12. 1 point
  13. 1 point
    Согласен. Но опять же - или Постанова кабмина от 25.12.15 не соответсвует Закону, и нужно внести в перечень документов подтверждение о наличии долга и доказательство, что не пропущен срок ИД, или такая регистрация не относится к взысканию и требованию. По сути КМУ решил что это не залог, а отсроченный договор отчуждения и ипоекодержатель имет право ним воспользоваться в любое время. И обратите внимание, что пропала и оценка имущества, регламентированная ст.37 ЗУ про ипотеку. По факту, ты можешь платить 10-ти летний кредит 9 лет и 11 мес, а на 12-й узнать что твое майно уже сменило собственника из-за искусственно сформированной задолженности в 100 уе (или ошибки расчетов) и на основании липового уведомления. Такой порядок регистрации, увы... Походу банковское лобби решило не заморачиваться с борьбой на 4 этажах судебной власти, где это долго и дорого, а просто протянуло постанову кабмина занеся Паше юристу два чемодана денег. И дорога к перерегистрации открыта. Кто не согласен - просим в суд
  14. 1 point
    В данном постановлении насчет сроков ИД накрутили что-то туманное. Разжевывали, разжевывали, но так и не разъяснили что же делать со сроками ИД во внесудебном взыскании. Исходя из данного постановления получается, что срок ИД при взыскании по ипотечной оговорке бесконечный/бессрочный. Это противоречит как материальному так и моральному праву включая Конституцию, ЦК и так далее.
  15. 1 point
    Во взыскании долга суд отказал. А обеспечить то, чего не стало по решению суда - суд разрешил, фактически отменив то предыдущее решение, которое не обжаловалось. При этом часть 2 статьи 548 ГКУ верховные арбитры то ли отправили на скамью запасных, то ли дисквалифицировали... Ребрендинг цирка прошел успешно...
  16. 1 point
    Оставление иска без рассмотрения: новшества процессуального законодательства 12.01.2018 Одна из особенностей «нового» Гражданского процессуального кодекса Украины — разветвленная система норм-противовесов, направленных на противодействие всевозможным злоупотреблениям правами сторон и их ухищрениям, которые допускала предыдущая редакция кодекса и которые крайне негативно сказывались на выполнении непосредственной задачи судов — своевременном отправлении правосудия. Интересным новшеством нынешней редакции Гражданского процессуального кодекса стало более пристальное внимание законодателя к институту оставления иска без рассмотрения и последствиям такого исхода дела. Так, среди новшеств — сокращение стадий производства, на которых истец обладает безусловным правом на оставление иска без рассмотрения путем обращения к суду с соответствующим заявлением. Если ранее, в редакции процессуального закона до 03.10.2017 г. истец имел право заявить требование об оставлении иска без рассмотрения на любой стадии судебного процесса, вплоть до судебных прений, то теперь такое право существует лишь до перехода суда к рассмотрению дела по существу, что значительно ограничивает возможности «экспериментов» истца с затягиванием судебного процесса. Нередкой была ситуация, когда перед самыми прениями, уже после исследования предоставленных сторонами доказательств и обстоятельств дела, истец неожиданно передумывал «судиться» и оставлял иск без рассмотрения. А уже на следующий день в суд поступал аналогичный иск. Такой процессуальный маневр был задуман для удержания состояния спора между сторонами или в отношении конкретного имущества, а целью его было принуждение оппонентов к ведению переговоров на выгодных истцу условиях. Конечно, когда такой сценарий проигрывался один раз, то на мысль о злоупотреблении правом со стороны истца он не наталкивал, но когда подобная ситуация повторялась раз за разом, определенные подозрения все-таки закрадывались. При этом сторона ответчика оставалась фактически беззащитной: спор, по сути, не рассматривался, право на предъявление аналогичного иска у истца оставалось, и он им активно пользовался, сроки исковой давности автоматически пролонгировались, а ответчики оставались «привязаны» к суду, ожидая новых исков и связанных с этим расходов. Суд, будучи не в силах пресечь подобные злоупотребления, оставался в такой ситуации безучастным. Теперь временной период, когда истец сможет искусственно поддерживать актуальность спора существенно сузился: переход суда к рассмотрению дела по существу в реалиях актуальной редакции кодекса занимает несопоставимо меньшее время, чем ранее занимал переход к судебным прениям. Вместе с тем и полномочий по противодействию злоупотреблениям правами у суда стало ощутимо больше. Как известно, законодатель наделил суд правом привлекать участников дел к ответственности за злоупотребление их процессуальными правами путем наложения серьезных денежных взысканий (от 0,3 до 10 размеров прожиточного минимума для трудоспособных лиц). Кроме функции противодействия злоупотреблениям, такая редакция процессуального права ориентирует участников процесса на необходимость рассмотрения спора по существу, что в свою очередь корреспондирует с признанной мировым сообществом ценностью — правовой определенностью. Возвращаясь к практическим аспектам вопроса, следует отметить следующее. Право на оставление иска без рассмотрения по заявлению истца возникает с момента открытия производства до перехода суда к стадии рассмотрения дела по существу. При этом последствием рассмотрения заявления истца об оставлении иска без рассмотрения является вынесение судом определения об оставлении иска без рассмотрения по основаниям п.5 ч.1 ст. 257 ГПК Украины. Вместе с тем, если истец пропустит срок на подачу заявления об оставлении иска без рассмотрения, суд, в силу положений ст. 126 ГПК Украины, оставит без рассмотрения такое заявление, а не иск, и продолжит рассмотрение спора по существу. Тут следует упомянуть о положениях п. 3 ч.1 ст. 257 ГПК Украины, которые предусматривают оставление иска без рассмотрения в случае, если надлежащим образом уведомленный о времени и месте судебного заседания истец повторно не явится в такое заседание: эта норма работает без ограничения по стадии судебного рассмотрения. Это значит, что потеряв интерес к рассмотрению дела, после перехода суда к рассмотрению дела по существу, истец, который ранее обратился бы с заявлением об оставлении иска без рассмотрения, просто перестанет являться в заседания, и суд будет вынужден оставить иск без рассмотрения. Возможно, законодателю следует пересмотреть эти положения в их взаимодействии: или исключить возможность оставления иска без рассмотрения после перехода на стадию рассмотрения дела по существу, тем самым закрепив публичный статус спора с момента перехода к рассмотрению дела по существу; или вернуть возможность подачи истцом заявления об оставлении иска без рассмотрения на более поздних стадиях рассмотрения дела, поскольку нынешняя формулировка положений закона п. 3 ч. 1 ст. 257 ГПК сводит на нет положения п. 5 ч. 1 ст. 257 ГПК. Отдельного внимания заслуживают новые основания для оставления иска без рассмотрения – по ходатайству ответчика (п. 10 ч. 1 ст. 257 ГПК). Предпосылкой к возникновению у ответчика права на обращение к суду с заявлением об оставлении иска без рассмотрения усматривается невнесение истцом на депозит суда суммы обеспечения предварительных судебных расходов ответчика в установленный судом срок, если суд признает обязательным такое обеспечение прав ответчика. Следует отметить, что обращение к суду с заявлением об оставлении иска без рассмотрения по данным основаниям является исключительным правом ответчика, а не его обязанностью, поэтому если от ответчика подобного заявления не поступит, суд обязан продолжать рассмотрение дела. Проблемными в этой ситуации остаются вопросы сроков подачи ответчиком такого заявления, которые резонно было бы ограничить, установив срок подачи заявления в днях, или ограничив стадией судебного рассмотрения по аналогии с положениями п. 5 ч. 1 ст. 257 ГПК. Напротив, если оставить этот вопрос неурегулированным, ответчик получит определенное процессуальное преимущество над истцом в том плане, что истец, как и ранее, будет обязан доказывать свою позицию, а ответчик будет иметь в запасе возможность оставить дело без рассмотрения уже тогда, когда все «карты» будут вскрыты. При этом в период актуальности основного дела истец не сможет подать аналогичный иск. Таким образом, в производстве суда окажется дело, в котором суд будет обязан оставить иск без рассмотрения по требованию ответчика в любой момент, когда об этом будет заявлено. При этом, если ответчик осознает своё заведомо проигрышное положение и скорое разрешение спора не в его интересах, он, оттягивая до последнего момент подачи заявления об оставлении иска без рассмотрения, получает возможность затянуть рассмотрение спора по существу, фактически, вдвое. Кроме того, неоднозначной выглядит ситуация, когда истец внесет на депозит суда сумму обеспечения предварительных судебных расходов ответчика, уже после истечения установленного судом срока, но до подачи ответчиком заявления об оставлении иска без рассмотрения – сохранится ли у ответчика право на подачу заявления об оставлении иска без рассмотрения или нет? Еще одной новеллой института оставления иска без рассмотрения стало положение п. 9 ч. 1 ст. 257 ГПК, которым закреплено право суда оставить иск без рассмотрения, если истец без уважительных причин не подаст истребованные судом доказательства, необходимые для разрешения спора. Такие положения закона направлены на дисциплинирование истца и диктуют ему необходимость поддержания активной позиции в споре. При этом, халатное отношение к судебному разбирательству будет свидетельствовать об отсутствии у истца интереса к разрешению спора, и, как следствие, оставлению иска без рассмотрения. Решение суда об оставлении иска без рассмотрения имеет форму определения, которое может быть обжаловано по общим правилам, установленным ГПК с учетом переходных положений Закона Украины «О внесении изменений в Хозяйственный процессуальный кодекс, Гражданский процессуальный кодекс, Кодекс административного судопроизводства Украины и иные законодательные акты». В итоге следует указать, что оставление без рассмотрения может касаться как иска в целом, так и отдельных его требований. При этом не стоит забывать, что оставление требования без рассмотрения не препятствует повторному обращению истца в суд с аналогичным требованием. Автор статьи: Сергей Чванкин, председатель Киевского районного суда города Одессы, Глава ОО «Ассоциация следственных судей Украины» Источник: Судебно-юридическая газета http://protokol.com.ua/ru/ostavlenie_iska_bez_rassmotreniya_novshestva_protsessualnogo_zakonodatelstva/?utm_source=newsletter&utm_medium=email
  17. 1 point
    Заочное решение очень может быть незаконным. Кроме того, заочное решение может быть обжаловано в апеляции если суд первой инстанции отказал в пересмотре о отмене своего решения. И если вы стали владельцем той спорной недвижимости в момент когда была снята ипотека на основании того заочного решения, потом отмененного то, я думаю, что к вам перешли все права и обязанности ипотекодержателя согласно статье. 23 закона об ипотеке.
  18. 0 points
    Постанова Іменем України 23 січня 2018 року м. Київ справа № 760/16916/14-ц провадження №61-1727св17 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач), суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1, відповідач - кредитна спілка «Володар», відповідач - ОСОБА_2, треті особи - Державний реєстратор реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві - Соколянський Дмитро Вікторович, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2016 року, ухваленого у складі суддів: Гаращенка Д. Р., Борисової О. В., Ратнікової В. М., ВСТАНОВИВ : Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до кредитної спілки «Володар» (далі - КС «Володар», кредитна спілка), ОСОБА_2, треті особи: Державний реєстратор реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Соколянський Д. В., ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним та скасування рішення реєстратора реєстраційної служби про реєстрацію права власності на квартиру, визнання недійсною реєстрацію, вчинену реєстратором реєстраційної служби щодо реєстрації права власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння та відновлення становища, яке існувало до порушення. У ході розгляду справи уточнив позовні вимоги та просив: - визнати недійсним та скасувати рішення реєстратора реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Соколянського Д. В., про реєстрацію права власності від 15 листопада 2013 року в Державному реєстрі прав на квартиру АДРЕСА_1 в м. Києві за КС «Володар»; - визнати недійсною реєстрацію, вчинену реєстратором реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Соколянським Д. В. щодо реєстрації права власності від 15 листопада 2013 року в Державному реєстрі прав на вказану вище квартиру за КС «Володар»; - визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 13 червня 2014 року між КС «Володар» та ОСОБА_2; - витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2; - відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 Позов мотивовано тим, що 12 травня 2008 року між КС «Володар» і ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту, згідно якого останній тримав кредит в розмірі 500 000 грн, строком до 12 травня 2010 року із сплатою за користування грошовими коштами 22 % річних. Виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено договором іпотеки, за умовами якого позичальник ОСОБА_1 передав в іпотеку КС «Володар» належну йому, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1. Дія кредитного договору припинена 6 березня 2010 року внаслідок його розірвання КС «Володар». 15 листопада 2013 року КС «Володар», який є іпотекодержателем за договором іпотеки, реалізував своє право стягнення заборгованості за рахунок предмету іпотеки шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки. 30 червня 2014 року між відповідачами КС «Володар», який виступив у якості подавця, та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, яка належить позивачу на праві власності на підставі свідоцтва про право власності. При укладенні вказаного договору КС «Володар» діяла на підставі договору іпотеки квартири від 12 травня 2008 року та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 12836916 від 15 листопада 2013 року. Позивач зазначав, що оскільки кредит, за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, є споживчим, тому зі спливом строку позовної давності звернення стягнення на предмет іпотеки за таким кредитом є порушенням вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункту 31 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року. Згідно роз'яснень, при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Соколянського Д. В., про реєстрацію права власності в Державному реєстрі прав на АДРЕСА_1 за КС «Володар»; визнано недійсною реєстрацію, вчинену державним реєстратором реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Соколянським Д. В. щодо реєстрації права власності в Державному реєстрі прав на вказану квартиру; витребувано спірне майно з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на вказану вище квартиру за ОСОБА_2 У задоволенні позовних вимог про визнання недійним договору купівлі-продажу від 30 червня 2014 року відмовлено. Стягнуто солідарно з КС «Володар» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 654 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що задовольняючи вимоги іпотекодержателя за договором споживчого кредиту в позасудовому порядку, КС «Володар» діяв поза межами позовної давності та після того, як судом було відмовлено в задоволенні таких вимог, що є порушенням вимог пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2016 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування рішення реєстратора реєстраційної служби про реєстрацію права власності на квартиру, визнання недійсною реєстрації, вчиненої реєстратором реєстраційної служби щодо реєстрації права власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння та відновлення становища, яке існувало до порушення. Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійним договору купівлі-продажу від 30 червня 2014 року сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційним судом у цій частині не переглядалося. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки грошове зобов'язання ОСОБА_7 залишилось невиконаним, а строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості по кредиту або звернення стягнення на предмет іпотеки був пропущений та з цих підстав КС «Володар» було відмовлено у задоволенні позову рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 5 липня 2013 року, то кредитна спілка мала право у передбачений договором іпотеки спосіб реалізувати своє право на задоволення своїх вимог з боржника. Апеляційний суд дійшов висновку, що КС «Володар» зареєструвала 15 листопада 2013 року право власності на предмет іпотеки» у законний спосіб та відповідно до п. 4. 3. договору іпотеки. Апеляційний суд відхилив доводи позивача ОСОБА_1 про встановлення судовим рішенням факту дострокового розірвання 6 березня 2010 року кредитного договору, посилаючись на те, що грошове зобов'язання ОСОБА_1 перед КС «Володар» залишилось невиконаним, а основне зобов'язання не припинилось. У липні 2016 року позивач ОСОБА_1, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано вимоги пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка встановлює правило про заборону кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності по якому сплив, та положення статті 598 ЦК України. Зазначав, що Законом України «Про захист прав споживачів»передбачена законодавча підстава припинення зобов'язання у випадку пропуску строку позовної давності по споживчому кредиту. При цьому частиною п'ятою статті З Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання та згідно статті 17 цього Закону, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Аргументуючи касаційну скаргу, позивач посилався на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права та не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно врахував правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України у справі №6-213 цс 15, яка до даного спору не може бути застосована, оскільки суд першої інстанції задовольнив позов не у зв'язку з розірванням договору, а через сплив строків позовної давності, правильно застосувавши норми матеріального права. Крім пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», були і інші підстави для задоволення позову, які суд першої інстанції визнав окремими підставами, зокрема, той факт, що відповідач КС «Володар» не надав суду доказів належного повідомлення (письмової вимоги) іпотекодавців про задоволення вимог іпотекодержателя у не менш як 30-дений строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є порушенням пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2013 року №686. Відповідачем не надано судового рішення про стягнення з позичальника та поручителів боргу за кредитним договором від 12 травня 2008 року, що в свою чергу унеможливлює виконання вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки визначення розміру боргу за кредитним договором, та, як наслідок, визначення розміру забезпечених вимог на час задоволення вимог іпотекодержателя не є предметом розгляду даної цивільної справи. Згідно доводів касаційної скарги, суд апеляційної інстанції наведені вище обставини не дослідив і не спростував та безпідставно скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Відповідачі та інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 28 грудня 2017 року зазначена цивільна справа надійшла до Верховного Суду. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 квітня 1993 року. 12 травня 2008 року між КС «Володар» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту, згідно умов якого позичальник отримав кредит в розмірі 500 000 грн, строком до 12 травня 2010 року зі сплатою за користування грошовими коштами 22 % річних. У рахунок забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 12 травня 2008 року було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 передали в іпотеку кредитній спілці належну їм квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та наявності заборгованості, КС «Володар» звернулася до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Солом'янського районного суду Київської області від 5 липня 2013 року у задоволенні позову КС «Володар» було відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. КС «Володар» оскаржила вказане рішення в апеляційному порядку, а до набрання рішенням законної сили 15 листопада 2013 року звернула стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 зареєструвала за собою право власності на квартиру на підставі умов договору іпотеки. На підставі договору іпотеки від 12 травня 2008 року, право власності КС «Володар» зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 листопада 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Соколянським Д. В., реєстраційний номер нерухомого майна 212802280000, номер запису про право власності 3388071, що підтверджується витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №12836916 від 15 листопада 2013 року. 30 серпня 2014 року КС «Володар» відчужила наведену вище квартиру на користь ОСОБА_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що КС «Володар» 15 листопада 2013 року реалізувала своє право на стягнення заборгованості за рахунок предмету іпотеки за договором споживчого кредиту, який припинився 6 березня 2010 року внаслідок його розірвання з боку КС «Володар», про що вказано і в рішеннях судів, які набрали законної сили. Відповідач КС «Володар» не мав права в позасудовому порядку звертати стягнення на предмет іпотеки та реєструвати право власності на квартиру у зв'язку зі спливом строку позовної давності за основним зобов'язанням та відсутністю судового рішення про стягнення кредитної заборгованості. Звернення стягнення на предмет іпотеки за таким кредитом є порушенням пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно доводів позивача, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачена законодавча підстава припинення зобов'язання у випадку пропущення строку позовної давності по споживчому кредиту. При цьому статтею 17 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Позивач вважає іпотеку припиненою через сплив строку позовної давності по вимогам за основним зобов'язанням, оскільки судовими рішеннями кредитній спілці було відмовлено у задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки саме з цих підстав. Відповідно пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України). Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України). Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання, норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи. У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку. За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Цивільний кодекс України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. За загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється. Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. За змістом указаної норми іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням. Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв'язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, можна дійти наступного висновку. Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Такі висновки узгоджуються з судовою практикою, викладеною, зокрема у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі №6-786цс17. Вищенаведене спростовує доводи позивача про припинення договору іпотеки у зв'язку з пропуском строку позовної давності, зокрема за наявності рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 липня 2013 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року, яким КС «Володар» відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 цього Закону містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом. Сторони іпотечного договору у пунктах 3.2, 6.1, 6.2 встановили, що право іпотеки припиняється виконанням ОСОБА_1 у повному обсязі зобов'язання, що забезпечено іпотекою. Договір залишається чинним до повного виконання за договором про надання фінансового кредиту від 12 травня 2008 року. Цей договір припиняється у зв'язку з самостійним виконанням іпотекодавцями зобов'язань за договором про надання фінансового кредиту від 12 травня 2008 року або отриманням іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Сторони домовились вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Сторони визначили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя: іпотекодавці передають іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, що є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (ст. 37 Закону України «Про іпотеку»). В разі переходу права власності на предмет іпотеки до іподекодержателя, цей договір є правоустановчим документом та правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Законом України «Про іпотеку» способи звернення на предмет іпотеки (п. 4.3), зокрема шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса. Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Підстави припинення іпотеки визначено у статті 17 Закону України «Про іпотеку». За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання. Аналіз зазначених норм показує, що припинення зобов'язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином, а розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов'язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору. Закон також не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору не припиняє невиконаного зобов'язання між сторонами. Встановивши, що грошове зобов'язання ОСОБА_7 за договором про надання фінансового кредиту, який був достроково розірваний 6 березня 2010 року залишилось не виконаним, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що розірвання основного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може бути забезпечене виконання зобов'язання, що виникло до розірвання договору, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у КС «Володар» права у передбачений пунктом 4.3 договору іпотеки спосіб задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна. При цьому, сплив строку позовної давності звернення до суду та наявність судового рішення про відмову у задоволенні позову з підстави пропущення позовної давності, не припинило невиконане зобов'язання та договір іпотеки, яким таке зобов'язання забезпечене, не припинило суб'єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов'язання без використання судового примусу, зокрема в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі - на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Наведене вище у сукупності спростовує доводи касаційної скарги позивача про відсутність у кредитної спілки права на звернення стягнення на іпотечне майно у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Посилання у касаційній скарзі позивача на порушення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким було встановлено заборону кредитору вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, вбачаються необґрунтованими, оскільки вказана норма не передбачала заборони та не обмежувала іпотекодержателя реалізувати у визначений договором іпотеки спосіб своє право на задоволення вимог щодо невиконаного зобов'язання за рахунок іпотечного майна. Доводи касаційної скарги щодо відсутності належного повідомлення іпотекодавців про задоволення вимог іпотекодержателя у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки спростовуються матеріалами справи та умовами іпотечного договору, згідно яких відповідна вимога була направлена іпотекодавцям 4 жовтня 2013 року кур'єрською поштою та отримана адресатом 5 жовтня 2013 року (т. 2 а.с. 79-82), оскаржуване позивачем реєстраційне рішення прийнято державним реєстратором 15 листопада 2013 року (т. 2 а. с. 147-193, реєстраційна справа). Колегія суддів зауважує, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, не оскаржується позивачем у даному спорі з підстав порушення державним реєстратором вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яким, зокрема,встановлено підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Основною підставою для скасування реєстрації права власності кредитної спілки на іпотечне майно, на яку посилається позивач, є пропуск строку позовної давності та пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Щодо доводів касаційної скарги позивача про відсутність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором та неможливість виконання вимог частини третьої статті 37 Закону України Закону України «Про іпотеку» слід зазначити наступне. Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Разом з тим, зазначене не є предметом позовних вимог у цій справі. Іпотекодавці не позбавлені права у випадку незгоди оспорювати оцінку майна при розгляді їх вимог щодо відшкодування різниці між вартістю майна та розміром забезпечених іпотекою вимог в окремому позовному провадженні. При вирішенні даної справи апеляційним судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 червня 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Висоцька Судді С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик