Leaderboard

Popular Content

Showing content with the highest reputation on 07/18/2021 in all areas

  1. Нарешті Велика палата виправила ганебну помилку касаційних судів та й свою власну, й прибрала неправильне трактування підстав для переривання строку позовної давності. Велика палата зокрема зазначила, що: 106. Ураховуючи вищевикладене тлумачення статей 256, 264, 265 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 639/9642/14-ц та у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року у справі № 713/1548/18, щодо переривання перебігу позовної давності у разі пред`явлення позову, який судом було залишено без розгляду, та відступає від них. 127. Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. 128. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункт 6.37) наведено такий висновок щодо застосування вказаної норми права: «Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається». 129. Задля забезпечення правової визначеності та єдності судової практики щодо однакового застосування норми частини другої статті 264 ЦК України Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, сформульованого у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункт 6.37).
    2 points
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2021 року м . Київ Справа № 904/3405/19 Провадження № 12-50гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Власова Ю. Л., суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П., за участю: секретаря судового засідання Бутенка А. О., відповідача - Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» (представник - Півень Д. О.), розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року (головуючий суддя Орєшкіна Е. В., судді Широбокова Л. П., Подобєд І. М.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року (суддя Мілєва І. В.) у справі № 904/3405/19 за позовом Обласного комунального підприємства «Електромережі-Південне» (заміненого на правонаступника Приватне підприємство «Асоціація правового захисту») до Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне підприємство «Асоціація правового захисту», про стягнення 5 286 985,75 грн. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У серпні 2019 року Обласне комунальне підприємство «Електромережі-Південне» (далі - ОКП «Електромережі-Південне») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпрообленерго» (далі - ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго») про стягнення 8 708 607,78 грн, з яких: 5 643 524,04 грн основного боргу (за 2014 та 2016 роки), 1 506 142,99 грн пені, 298 952,47 грн - 3 % річних, 1 259 988,28 грн інфляційних втрат. 2. 18 жовтня 2019 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву, в якій зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість за 2014 рік у розмірі 5 286 985,75 грн, з яких: 3 324 164,04 грн основного боргу, 887 336,56 грн пені, 213 930,45 грн - 3 % річних, 861 554,70 грн інфляційних втрат. 3. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 12 квітня 2010 року № 100-СВ/09 у частині оплати витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання. Фактичні обставини справи, встановлені судами 4. 12 квітня 2010 року між ОКП «Електромережі-Південне» (власник мереж) та Відкритим акціонерним товариством «Енергопостачальна компанія «Дніпрообленерго» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі», далі - АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі») (користувач) був укладений договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 100-СВ/09 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого власник мереж зобов`язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача або інших суб`єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору. 5. Власник мереж зобов`язаний щомісяця до 10 числа після закінчення розрахункового періоду надавати користувачу рахунок на оплату послуг за спільне використання технологічних електричних мереж, два примірники акта прийому-здачі виконаних робіт (додаток 4), оформлених з боку власника мереж (пункт 2.4 договору). 6. Власник мереж має право на отримання від користувача плати за спільне використання технологічних електричних мереж, визначеної відповідно до Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12 червня 2008 року № 691, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08 серпня 2008 року за № 732/15423 (далі - Методика, НКРЕ, постанова НКРЕ № 691 відповідно) (пункт 3.1 договору). Користувач зобов`язується здійснювати оплату за використання електричних мереж власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж власника мереж здійснюється згідно з додатком «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» (пункт 4.1 договору). 7. Розрахунковим вважається період з першого числа розрахункового місяця до такого самого числа наступного місяця (пункт 7.1 договору). 8. Вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання зазначена в додатку «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж», розробленому відповідно до Методики (пункт 7.2 договору). 9. Оплата користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого власником мереж рахунка та оформленого акта прийому-здачі виконаних робіт у десятиденний термін з дати отримання рахунка (пункт 7.3 договору). 10. Цей договір укладається на строк до 31 грудня 2010 року, набирає чинності з дня його підписання та вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд. Договір може бути розірвано і в іншій термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством. У разі переходу права власності (права господарського відання) на технологічні електричні мережі до іншої особи цей договір втрачає чинність. Умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами з 01 серпня 2009 року з дати закінчення попереднього договору про спільне використання технологічних мереж № 100-СВ/07 від 09 вересня 2008 року (пункт 9.4 договору). 11. Суди встановили, що сторонами підписувалися додатки до договору та укладалися додаткові угоди до нього. Так, 07 лютого 2011 року укладено додаткову угоду № 1/11-СВ до договору, в якій сторони дійшли згоди присвоїти договору новий номер, у зв`язку з чим за текстом договору, в усіх додатках до нього, а також у додаткових угодах до договору, укладених раніше, викласти номер і дату договору у наступній редакції: № 99С від 12 квітня 2010 року. 12. Сторонами підписано та скріплено печатками розрахунок граничного рівня річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електричних мереж за базовий період 2013 рік на суму 2 770 136,70 грн з ПДВ, що є додатком до договору. 13. Як зазначили суди попередніх інстанцій, позивач стверджує, що 30 грудня 2014 року начальником відділу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) у Дніпропетровській області було погоджено кошторис обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році на суму 2 770,1 тис. грн без ПДВ, і оскільки загальний перелік витрат було затверджено лише 30 грудня 2014 року, то акт прийому-здачі наданих послуг від 30 січня 2015 року та рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн за послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання у 2014 році згідно з договором було направлено відповідачу листом № 1 від 30 січня 2015 року. 14. Оскільки відповідач акт прийому-здачі наданих послуг від 30 січня 2015 року не підписав та не повернув, позивач направив відповідачу лист № 30 від 18 серпня 2015 року, в якому просив повернути ОКП «Електромережі-Південне» підписаний та скріплений печаткою підприємства один примірник акта прийому-здачі наданих послуг від 30 січня 2015 року. 15. Ураховуючи, що відповідачем не сплачено витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення боргу, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення оплати за договором. 16. Відповідач у відзивах на позов та на уточнену позовну заяву просить суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення заборгованості за спільне використання технологічних електричних мереж у 2014 році, а також нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання за цей період пені, 3 % річних, інфляційних втрат. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 17. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2019 року змінено найменування відповідача у справі з ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» на АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі». 18. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» на користь ОКП «Електромережі-Південне» 3 324 164,04 грн основного боргу, 861 554,70 грн інфляційних втрат, 213 930,45 грн - 3 % річних, а також 65 997,45 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено. 19. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Приватне підприємство «Асоціація правового захисту» (далі - ПП «Асоціація правового захисту»). 20. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року залишено без змін. Також цією постановою на підставі пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) апеляційний суд здійснив заміну сторони (позивача) у справі - ОКП «Електромережі-Південне» його правонаступником - ПП «Асоціація правового захисту». 21. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що кошторис обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році на суму 2 770,1 тис. грн без ПДВ було погоджено 30 грудня 2014 року начальником відділу НКРЕКП у Дніпропетровській області. Позивач відповідно до договору та кошторисів обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 та 2015 роках листом № 1 від 30 січня 2015 року направив відповідачу акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік від 30 січня 2015 року та акт прийому-здачі наданих послуг за січень 2015 року від 31 січня 2015 року. 22. Ураховуючи підписання сторонами акта прийому-здачі наданих послуг від 31 січня 2015 року про утримання технологічних електричних мереж спільного використання за період з 01 січня 2015 року по 31 січня 2015 року, який разом з актом прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік було направлено відповідачу листом № 1 від 30 січня 2015 року, суди дійшли висновку, що акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік та рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн було отримано відповідачем разом з актом прийому-здачі наданих послуг за січень 2015 року від 31 січня 2015 року та не повернуто з обґрунтованими запереченнями. Оскільки акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік вважається прийнятим відповідачем та підписаним 31 січня 2015 року, рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн було отримано відповідачем разом з указаним актом, то господарський суд вважає днем отримання вказаного рахунка день підписання акта прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік, а саме 31 січня 2015 року. З урахуванням приписів пункту 7.3 договору відповідач повинен був сплатити за надані у 2014 році послуги за договором у строк до 10 лютого 2015 року включно. 23. Стосовно позовної давності суди зазначили, що 03 листопада 2017 року ОКП «Електромережі-Південне» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в сумі 8 708 607,78 грн за неналежне виконання договору. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року порушено провадження у справі № 904/9402/17 та прийнято позовну заяву до розгляду. 29 липня 2019 року Господарський суд Дніпропетровської області у справі № 904/9402/17 постановив ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду. Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість, яка була предметом спору у справі № 904/9402/17, виникла за періоди з 01 січня по 31 грудня 2014 року та з 01 січня по 31 грудня 2016 року в розмірі 8 708 607,78 грн. Справа № 904/9402/17 розглядалась Господарським судом Дніпропетровської області з 03 листопада 2017 року по 29 липня 2019 року. 24. При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна давність щодо звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором, що виникла за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року, перервалася у зв`язку з пред`явленням позову у справі № 904/9402/17 з дати пред`явлення позову, тобто 03 листопада 2017 року, та спливає 04 листопада 2020 року, тому звернення позивача з позовом 06 серпня 2019 року відбулося в межах позовної давності. 25. У свою чергу апеляційний господарський суд зазначив, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. Посилаючись на правовий висновок, викладений Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 908/828/17, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що залишення позову без розгляду не є процесуальною дією суду, тотожною поверненню позовної заяви та відмові у прийнятті позовної заяви, питання про що вирішується на стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті. Звідси суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно відхилив заперечення відповідача щодо стягнення заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат через сплив позовної давності. 26. Крім того, врахувавши правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, апеляційний господарський суд указав, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі. 27. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки справа № 904/9402/17 фактично розглядалась до 29 липня 2019 року (позов залишено без розгляду), що унеможливлювало подання іншого позову, то тільки після 29 липня 2019 року позивач дізнався про незахищене право на стягнення заборгованості за надані послуги за 2014 рік та відповідно з указаної дати мав можливість звернутися з позовом до суду. 28. Вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи правонаступником, апеляційний господарський суд врахував висновок, викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16, відповідно до якого за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни. 29. Оскільки в договорі відступлення прав від 05 лютого 2020 року, укладеному між ОКП «Електромережі-Південне» та ПП «Асоціація правового захисту», сторони домовились, що з моменту набрання чинності договору кредитор (ОКП «Електромережі-Південне») є таким, що відступив та передав, а новий кредитор (ПП «Асоціація правового захисту») таким, що прийняв та набув права вимоги за договором № 99С, вказаний договір є укладеним з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками (за наявності), набирає чинності відповідно до пункту 4.4 цього договору та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, у встановленому порядку договір відступлення прав не визнаний недійсним (відповідних доказів суду не подано), суд апеляційної інстанції здійснив заміну сторони (позивача) у справі - ОКП «Електромережі-Південне» його правонаступником - ПП «Асоціація правового захисту». Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 30. У березні 2020 року до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», в якій скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року у справі № 904/3405/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 31. Касаційний господарський суд ухвалою від 18 травня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», призначив касаційну скаргу до розгляду, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу та відмовив АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення суду. 32. 09 липня 2020 року Касаційний господарський суд ухвалою передав справу № 904/3405/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 33. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що на розгляді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) перебували справи № 335/2402/16-ц та № 572/1056/15-ц, у яких суд дійшов висновку, що в силу положень статті 265 ЦК України залишення позовної заяви без розгляду не може зупинити перебіг позовної давності, як і не може її перервати. 34. Натомість Касаційний цивільний суд у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 639/9642/14-ц та від 12 березня 2020 року у справі № 713/1548/18 сформулював протилежний висновок про те, що перебіг позовної давності перервався пред`явленням позивачем позову до суду, який у подальшому було залишено без розгляду. 35. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 639/9642/14-ц та у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 713/1548/18, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 вересня 2020 року цю справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 36. Згідно з касаційною скаргою підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Так, скаржник зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 265 ЦК України щодо перебігу позовної давності у подібних правовідносинах, а також щодо неможливості заміни кредитора в зобов`язанні відповідно до частини третьої статті 512 цього Кодексу. 37. При цьому скаржник стверджує, що позовні вимоги у справі, яка розглядається, щодо стягнення заборгованості за 2014 рік є ідентичними заявленим у справі № 904/9402/17, у якій позовна заява була залишена судом без розгляду ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2018 року, залишеною в силі постановою Касаційного господарського суду від 26 квітня 2019 року. Однак суди попередніх інстанцій не взяли до уваги доводи заяви щодо застосування позовної давності та з посиланням на положення статті 264 ЦК України вказали, що звернення з позовом до суду перериває перебіг позовної давності. На переконання АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», суди фактично проіґнорували положення статті 265 ЦК України стосовно того, що залишення позовної заяви без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності, яка є спеціальною нормою для спірних правовідносин. Крім того, апеляційний господарський суд послався на постанови Касаційного господарського суду від 24 квітня 2018 року у справі № 908/828/17 та Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, правовідносини в яких є відмінними від правовідносини у цій справі. 38. Також АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили фактичні обставини справи щодо підписання сторонами акта прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік та надання відповідачу обґрунтованого кошторису витрат на утримання технологічних електричних мереж у 2014 році. 39. Щодо неможливості заміни кредитора у спірному зобов`язанні скаржник посилається на незастосування судом апеляційної інстанції постанови НКРЕ № 691, згідно з якою кошти, отримані власником електричних мереж як плата за спільне використання технологічних електричних мереж, обліковуються окремо та використовуються виключно на утримання цих мереж у належному технічному стані та на їх експлуатацію. Тобто нормативно-правовим актом у галузі електроенергетики, яким регламентовані правовідносини між власником мереж та користувачем мереж, встановлено цільове використання грошових коштів, отриманих як оплату за спільне використання технологічних електричних мереж, у зв`язку із чим, на переконання АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», заміна кредитора у таких зобов`язаннях неможлива. 40. Відповідач припускає, що між ОКП «Електромережі-Південне» та ПП «Асоціація правового захисту» фактично укладено договір факторингу, а не договір цесії, оскільки пунктами 3.3.5 та 5.1 договору відступлення прав від 05 лютого 2020 року передбачено, що згідно з умовами цього договору новий кредитор (ПП «Асоціація правового захисту») сплачує кредитору (ОКП «Електромережі-Південне») суму фінансування у строки та порядку, що визначені додатковою угодою до цього договору. 41. Крім того, скаржник указує на те, що договір відступлення прав від 05 лютого 2020 року зі сторони ОКП «Електромережі-Південне» підписаний Заболотною Ю. О. на підставі договору доручення від 07 листопада 2017 року, проте неможливо визначити повноваження ліквідатора ОКП «Електромережі-Південне» Чабана Я. І. на укладання вказаного договору доручення, оскільки у матеріалах справи відсутній статут цього підприємства. 42. Також АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» вважає договір відступлення прав таким, що порушує публічний порядок, оскільки ОКП «Електромережі-Південне» є бюджетним підприємством, засновником якого є Дніпропетровська обласна рада, а кошти, передані за цим договором, призначені для утримання в належному стані комунальних електричних мереж та належать територіальній громаді Дніпропетровської області, тобто зазначений договір спрямований на незаконне заволодіння майном, що належить територіальній громаді. 43. У судовому засіданні представник відповідача підтримав аргументи, зазначені в касаційній скарзі. Позиція ОКП «Електромережі-Південне» 44. У відзиві на касаційну скаргу ОКП «Електромережі-Південне» погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік та рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн, отримані відповідачем 30 січня 2015 року, не повернуті з мотивованою відмовою від підписання та не оплачені, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості та нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими. 45. Також ОКП «Електромережі-Південне»вважає, що позов подано в межах позовної давності, апри укладенні договору про відступлення права вимоги від 05 лютого 2020 року не було допущено порушень вимог частини третьої статті 512 ЦК України. 46. З урахуванням викладеного ОКП «Електромережі-Південне» просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року у цій справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 47. У судовому засіданні представник ОКП «Електромережі-Південне» підтримав зазначені у відзиві заперечення на касаційну скаргу. Позиція ПП «Асоціація правового захисту» 48. У відзиві на касаційну скаргу ПП «Асоціація правового захисту» вказує, що при укладенні договору про відступлення права вимоги від 05 лютого 2020 року не було порушені вимоги частини третьої статті 512 ЦК України. 49. Вважає, що оскільки відповідач сплатив на користь нового кредитора заборгованість, яка стягнутав цій справі, то відповідач тим самим визнав заміну кредитора у зобов`язанні. 50. ПП«Асоціація правового захисту» проситькасаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення в цій справі - без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо суті касаційної скарги 51. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 52. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 265 ЦК України щодо перебігу позовної давності у подібних правовідносинах. 53. З приводу вказаних доводів касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 54. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 55. За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 56. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 57. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28). 58. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що у серпні 2019 року ОКП «Електромережі-Південне» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом та з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог просило стягнути з ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» 3 324 164,04 грн основного боргу, 887 336,56 грн пені, 213 930,45 грн - 3 % річних, 861 554,70 грн інфляційних втрат за неналежне виконанням відповідачем умов договору в частині оплати витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання. 59. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що кошторис обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році на суму 2 770,1 тис. грн без ПДВ було погоджено 30 грудня 2014 року начальником відділу НКРЕКП у Дніпропетровській області. 60. Позивач відповідно до договору та кошторисів обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 та 2015 роках направив відповідачу листом № 1 від 30 січня 2015 року акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік від 30 січня 2015 року та акт прийому-здачі наданих послуг за січень 2015 року від 31 січня 2015 року. 61. Ураховуючи підписання сторонами акта прийому-здачі наданих послуг від 31 січня 2015 року про утримання технологічних електричних мереж спільного використання за період з 01 по 31 січня 2015 року, який разом з актом прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік було направлено відповідачу листом № 1 від 30 січня 2015 року, суд дійшов висновку, що акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік та рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн було отримано відповідачем разом з актом прийому-здачі наданих послуг за січень 2015 року від 31 січня 2015 року, направлені листом № 1 від 30 січня 2015 року, та не повернуто з обґрунтованими запереченнями. 62. Акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік вважається прийнятим відповідачем та підписаним 31 січня 2015 року, оскільки рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн було отримано відповідачем разом з указаним актом, то господарський суд вважає днем отримання вказаного рахунка день підписання акта прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік, а саме 31 січня 2015 року. З урахуванням приписів пункту 7.3 договору відповідач повинен був сплатити за надані у 2014 році послуги за договором у строк до 10 лютого 2015 року включно. 63. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що НКРЕКП рекомендувало відділу НКРЕКП у Дніпропетровській області розглянути та погодити до 31 грудня 2014 року відповідні кошториси ОКП «Електромережі-Південне» на 2014 рік (в повному обсязі) та на 2015 рік. 64. Начальником відділу НКРЕКП у Дніпропетровській області 30 грудня 2014 року були погоджені кошториси обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 та у 2015 роках. 65. Звідси позивач отримав погодження кошторису обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році в установленому законом порядку, в тому числі й з урахуванням рекомендацій НКРЕКП. 66. Апеляційний господарський суд вказав, що позивачем зазначено у поясненнях на апеляційну скаргу, що відповідач не припиняв користуватися обладнанням технологічних мереж позивача та не забезпечив сплати наданих послуг. 67. За таких обставин апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення суми основного боргу в розмірі 3 324 164,04 грн, 861 554,70 грн інфляційних втрат, 213 930,45 грн - 3 % річних та відмову в задоволенні позову в частині стягнення 887 336,56 грн пені, оскільки позивачем при її розрахунку не враховано приписів частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України). 68. Згідно із частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. 69. Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. 70. Згідно із частиною першою статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. 71. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 72. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). 73. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). 74. Ураховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 3 324 164,04 грн, 861 554,70 грн інфляційних втрат та 213 930,45 грн - 3 % річних. 75. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника про неможливість заміни кредитора у спірному зобов`язанні з посиланням на норми постанови НКРЕ № 691, згідно з якими кошти, отримані власником електричних мереж як плата за спільне використання технологічних електричних мереж, обліковуються окремо та використовуються виключно на утримання цих мереж у належному технічному стані та на їх експлуатацію. 76. Відповідно до частин першої, третьої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. 77. Проте, норми постанови НКРЕ № 691 та положення договору про спільне використання технологічних електричних мереж не передбачають обмежень щодо заміни кредитора у спірному зобов`язанні, тому доводи скаржника про неможливість заміни кредитора є необґрунтованими. 78. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника про те, що між ОКП «Електромережі-Південне» та ПП «Асоціація правового захисту» фактично укладено договір факторингу, а не договір цесії, оскільки за своїми суттєвими умовами укладений договір відступлення прав від 05 лютого 2012 року відноситься до договорів відступлення прав вимоги, передбачених статтями 512, 513 ЦК України, а не договорів факторингу, що було встановлено апеляційним судом у цій справі. При цьому термін «сума фінансування», на який посилається скаржник, означає грошові кошти, сплачені новим кредитором первинному кредитору на умовах договору (розділ 1 «Визначення термінів» договору), а не фінансування під відступлення права грошової вимоги, передбачене статтею 1077 ЦК України як ознака договору факторингу. 79. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє як безпідставні та необґрунтовані аргументи скаржника про те, що договір відступлення прав порушує публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне заволодіння майном, що належить територіальній громаді Дніпропетровської області. 80. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та установлених обставин справи, що не входить до повноважень Великої Палати Верховного Суду згідно зі статтею 300 ГПК України, а тому оцінка їм не надається. Щодо строку позовної давності 81. Як було зазначено вище, відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення заборгованості за спільне використання технологічних електричних мереж у 2014 році, а також нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання за цей період пені, 3 % річних, інфляційних втрат. 82. Суди попередніх інстанцій установили, що 03 листопада 2017 року ОКП «Електромережі-Південне» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в розмірі 8 708 607,78 грн за неналежне виконання договору. Матеріалами цієї справи підтверджується, що заборгованість, яка була предметом спору у справі № 904/9402/17, виникла в тому числі й за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року. 83. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність щодо звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договором, що виникла за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року, перервалася у зв`язку з пред`явленням позову у справі № 904/9402/17 з дати пред`явлення позову, тобто 03 листопада 2017 року, та спливає 04 листопада 2020 року, тому звернення позивача з позовом 06 серпня 2019 року відбулося в межах позовної давності. 84. Місцевий господарський суд також зазначив, що необхідно відрізняти два поняття: зупинення перебігу позовної давності (стаття 263 ЦК України) та його переривання (стаття 264 ЦК України). У першому випадку Кодексом передбачено чотири обставини, при настанні яких позовна давність зупиняється і після припинення яких цей строк продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. У другому випадку після настання певних подій перебіг позовної давності починається заново, а не продовжується. Перша подія - вчинення боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов`язку. Друга подія - пред`явлення позову до боржника, навіть якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. 85. З викладеного вбачається, що відповідно до положень частини першої статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Господарський суд наголошує, що в даному спірному випадку мало місце переривання строку позовної давності, а не його зупинення, у зв`язку із чим положення частини першої статті 265 ЦК України застосуванню не підлягають. 86. Апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки справа № 904/9402/17 фактично розглядалась до 29 липня 2019 року (позов залишено без розгляду), що унеможливлювало подання іншого позову, то тільки після 29 липня 2019 року позивач дізнався про незахищене право на стягнення заборгованості за надані послуги за 2014 рік та відповідно із указаної дати мав можливість звернутися з позовом до суду. 87. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з указаними висновками судів з огляду на таке. 88. Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 89. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 90. Запроваджений нормами ЦК України від 16 березня 2003 року інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку саме для звернення до суду за захистом цього права, в тому числі за допомогою державного примусу. Дія інституту позовної давності є проявом принципу правової визначеності, який забезпечує стабільність цивільних відносин у суспільстві. 91. Зміст інституту позовної давності, запроваджений нормами ЦК України від 16 березня 2003 року, суттєво відрізняється від інституту позовної давності, який існував за попередньо діючим Цивільним кодексом Української РСР від 18 липня 1963 року, яким позовна давність визначалась як строк для захисту права за позовом особи, а не як строк для звернення такої особи до суду з позовом. 92. Згідно з нормами статей 71, 76, 79 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року перебіг строку позовної давності починався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, переривався пред`явленням особою позову до суду в установленому порядку, після чого починався спочатку. 93. На відміну від зазначених норм Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, перебіг позовної давності за нормами чинного ЦК України від 16 березня 2003 року починається від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права, загального правила про переривання позовної давності пред`явленням особою позову не встановлено. 94. Відповідно до частин першої, четвертої статті 227 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 7) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 11) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно. 95. За своєю правовою природою залишення позову без розгляду є відмовою суду розглянути звернення особи про захист її порушеного права (позов) внаслідок визначених указаною статтею 227 ГПК України недоліків або дій цієї особи. При цьому особа може повторно звернутись до суду з такими ж вимогами. 96. Перебіг позовної давності обчислюється за загальним правилом від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). 97. Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з посиланням судів на норми частин другої, третьої статті 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності у зв'язку зі зверненням позивача до суду з позовом, який у подальшому був залишений без розгляду. 98. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи скаржника про те, що суди помилково не застосували норми статті 265 ЦК України стосовно того, що залишення позовної заяви без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності, яка є спеціальною нормою для спірних правовідносин, з огляду на таке. 99. Відповідно до статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред`явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред`явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців. 100. Згідно зі статтею 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. 101. З наведених норм статей 263 та 264 ЦК України вбачається, що переривання перебігу позовної давності відрізняється від зупинення перебігу позовної давності тим, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Натомість у випадку зупинення позовної давності від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг цього строку продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. 102. Зупинення перебігу позовної давностімає тимчасовий характер, коли до її строку не зараховується час існування визначених законодавством обставин, за наявності яких цей строк не спливає. Натомість переривання позовної давності означає анулювання строку, який сплив до моменту вчинення боржником передбачених законодавством дій щодо визнання боргу або іншого обов`язку. 103. Отже, норма статті 265 ЦК України регулює відносини зупинення перебігу позовної давності в разі залишення позову без розгляду та не регулює відносин переривання або непереривання позовної давності у такому випадку, тому не підлягає застосування до спірних правовідносин. 104. Водночас Касаційним цивільним судом 03 липня 2019 року ухвалено постанову у справі № 639/9642/14-ц, за змістом якої Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Як установили суди у цій справі, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого у спірних правовідносинах є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», зверталося до суду з позовом з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 травня 2008 року № CM-SME700/175/2008 у сумі 774 662,99 грн (вимога про стягнення суми боргу у повному обсязі). Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2016 року, зазначений позов Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» залишено без розгляду через повторну неявку представника позивача. Касаційний цивільний суд зробив висновок, що позовна давність у справі перервалася 22 квітня 2010 року (зверненням до суду з позовом). 105. Крім того, на розгляді Касаційного цивільного суду перебувала справа № 713/1548/18, у якій ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору. Суди у цій справі встановили, що позивач про порушення свого права, а саме незаконне збільшення банком відсоткової ставки, дізнався 22 січня 2009 року. У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Вижницького районного суду Чернівецької області з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Хмельницької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк», Вижницького відділення АКБ «Укрсоцбанк» про визнання бездіяльності неправомірною та визнання незаконною підвищення відсоткової ставки та умов договору, який ухвалою цього суду від 31 серпня 2009 року у справі № 2-806/09 залишено без розгляду. Касаційний цивільний суду зазначив, що оскільки позивач про порушення свого права дізнався 22 січня 2009 року, останнім днем закінчення перебігу позовної давності є 22 січня 2012 року. Зазначений строк перервався пред`явленням позивачем позову до суду, який ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2009 року було залишено без розгляду, після чого перебіг позовної давності розпочався заново і сплив 31 серпня 2012 року. 106. Ураховуючи вищевикладене тлумачення статей 256, 264, 265 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 639/9642/14-ц та у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року у справі № 713/1548/18, щодо переривання перебігу позовної давності у разі пред`явлення позову, який судом було залишено без розгляду, та відступає від них. 107. Як уже вказувалося, судами у цій справі встановлено, що 03 листопада 2017 року ОКП «Електромережі-Південне» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в розмірі 8 708 607,78 грн за неналежне виконання договору. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року порушено провадження у справі № 904/9402/17 та прийнято позовну заяву до розгляду. 108. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2018 року у справі № 904/9402/17 позовну заяву залишено без розгляду. Після скасування зазначеної ухвали постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17 січня 2019 року справу № 904/9402/17 передано для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області, в межах якої судом першої інстанції вчинялися відповідні процесуальні дії. 109. Надалі постановою Касаційного господарського суду від 26 квітня 2019 року у справі № 904/9402/17 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17 січня 2019 року скасовано, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2018 року залишено в силі. Після цього ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29 липня 2019 року у справі № 904/9402/17 позовну заяву залишено без розгляду. 110. При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що з урахуванням приписів пункту 7.3 договору відповідач повинен був сплатити кошти за надані у 2014 році послуги за договором у строк до 10 лютого 2015 року включно. 111. Враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду щодо перебігу позовної давності у разі звернення до суду з позовом та залишення його без розгляду (див. пункти 89, 92, 93 цієї постанови), перебіг позовної давності за позовною вимогою позивача розпочався з 11 лютого 2015 року, тому відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність спливла 11 лютого 2018 року. 112. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що звернення позивача з позовом 06 серпня 2019 року відбулося в межах позовної давності, є помилковими, оскільки були зроблені з неправильним застосуванням наведених норм матеріального права. 113. Наслідки спливу позовної давності визначені статтею 267 ЦК України, згідно із частиною четвертою якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. 114. За частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. 115. Разом із позовною заявою ОПК «Електромережі-Південне» подало до суду заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав (т. 1, а. с. 125, 126). Обґрунтовуючи вказану заяву, ОПК «Електромережі-Південне» вважає, що строк позовної давності в цьому випадку був перерваний, а тому підлягає поновленню. 116. Позивач зазначає, що він звертався до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в сумі 8 708 607,78 грн за неналежне виконання договору. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року порушено провадження у справі № 904/9402/17 та прийнято позовну заяву до розгляду. 29 липня 2019 року Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/9402/17 постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду. ОПК «Електромережі-Південне» зазначає, що про наявність постанови суду касаційної інстанції та ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 904/9402/17 дізналось з Єдиного державного реєстру судових рішень лише 05 серпня 2019 року. 117. Оскільки, на думку позивача, строк позовної давності був перерваний з причин відкриття господарським судом провадження у справі за позовом ОКП «Електромережі-Південне» до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в сумі 8 708 607,78 грн та не обчислювався до часу постановлення ухвали від 29 липня 2019 року про залишення позову без розгляду, ОКП «Електромережі-Південне» просить визнати причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними, поновити позивачу процесуальний строк для звернення до суду з цим позовом. 118. З приводу зазначених доводів Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44). 119. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)). 120. Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи поважність зазначених причин пропущення позивачем строку звернення до суду, зазначає таке. 121. За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку. 122. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. 123. Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, відступати від якого правові підстави відсутні. 124. Крім того, за змістом пункту 2 частини першої статті 81 ГПК України (у редакції, чинній на момент пред'явлення позову, за яким порушено провадження у справі № 904/9402/17) та пункту 3 частини першої статті 226 цього ж Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) наявність у провадженні суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є підставою для залишення позову без розгляду. 125. Ураховуючи викладене, зважаючи на факт порушення 06 листопада 2017 року Господарським судом Дніпропетровської області провадження у справі № 904/9402/17 та її тривалий розгляд до 29 липня 2019 року, і, як наслідок, наявність для позивача підстав вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні, а також звернення позивача до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою у цій справі 06 серпня 2019 року, тобто через незначний проміжок часу після залишення його попереднього позову без розгляду, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду. 126. За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 3 324 164,04 грн, 861 554,70 грн інфляційних втрат та 213 930,45 грн - 3 % річних та задоволення позову в цій частині є правильним, проте суди виходили з інших мотивів, аніж викладені в цій постанові. Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду 127. Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. 128. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункт 6.37) наведено такий висновок щодо застосування вказаної норми права: «Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається». 129. Задля забезпечення правової визначеності та єдності судової практики щодо однакового застосування норми частини другої статті 264 ЦК України Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, сформульованого у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункт 6.37). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 130. Частиною першою статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 131. Згідно з положеннями статті 311 ГПК України суд змінює судове рішення, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 132. З огляду на наведене касаційна скарга АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - зміні в їх мотивувальних частинах щодо висновків про застосування позовної давності до спірних правовідносин з викладенням їх в цій частині у редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін. Щодо судових витрат 133. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 134. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. 135. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень попередніх інстанцій із залишенням без змін їх резолютивних частин у частині задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» задовольнити частково. 2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року у справі № 904/3405/19 змінити в їх мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови. 3. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року у справі № 904/3405/19 залишити без змін. 4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська В . В. Пророк Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач Л. Й. Катеринчук В. М. Сімоненко Г. Р. Крет І. В. Ткач С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 98327543
    2 points
  3. Дуже цікаве рішення, яке дає необмежене поле для шахрайства та зловживань. В цьому рішенні суд уточнюючи правові висновки відійшов від них. 7.22. Означена конкретизація висновків полягає у такому: - скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення; - виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення; - виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі; - запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя; - за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не ммала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню; - при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження. 8.4. Велика Палата Верховного Суду у пункті 61 постанови від 29 травня 2019 року у справі 310/11024/15-ц дійшла висновків, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону № 898-IV, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 цього Закону, є неналежним способом захисту. 9.6. Виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек. 9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. 9.10. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно. 9.11. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, враховуючи, зокрема, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно того, хто є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Бонус-трейд», на користь якого, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило предмет іпотеки.
    2 points
  4. Тенденція щодо розгляду Великою палатою у сьогоднішньому складі вироків після встановлених ЄСПЛ починає вже лякати. З вироків просто прибирають посилання на явку з повинною і безпідставно встановлюють та досліджують докази, які ґрунтуються виключно на припущеннях та показах зі слів без будь-яких матеріальних доказів чи встановлених знарядь злочину. Деякі судді Великої палати у своїй окремій думці про це прямо й зазначають, що мотивуючи таке рішення, Велика Палата, на наш погляд, увійшла в оцінку доказів у справі (оцінку фактів), зробивши висновок про достатність доказів, що залишаються після виключених, для визнання заявника винним, чим фактично знову розглянула справу, на що повноважень, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом 1960 року (далі - КПК 1960 року) та діючим Кримінальним процесуальним кодексом, не мала. Питання допустимості і достатності доказів підлягає окремому дослідженню лише під час повноцінного судового розгляду. Це не може відбуватися при перегляді судових рішень за виключними обставинами, адже потребує безпосереднього дослідження доказів, допиту певних осіб, зокрема ОСОБА_1 (ч. 1 ст. 257 КПК 1960 року).
    1 point
  5. Це рішення потрібно давати читати суддям, які себе вважають вище Закону та застосовують вигадані правові норми, під виглядом справедливості, як судді, які вже були переведені з Великої палати. Та й доповідач, бувший адвокат, також вірогідно відмовився складати тут повний текст, який був складений професійною суддею. Рішення варто прочитати. Якщо коротко, то суд зазначив, що викладене дозволяє дійти висновку про юридичну необґрунтованість визнання заповіту нікчемним лише в разі його посвідчення нотаріусом за межами нотаріального округу. За відсутності норми, якою би передбачався такий негативний наслідок, в суду немає підстав для визнання заповіту нікчемним.
    1 point
  6. Дуже цікаве рішення, яке значно вийшло за межі самого спору та в черговий раз змінило сталі правові позиції. Велика палата зазначила, що від так момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін. 7.2.4. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів може бути спрямована на настання різних правових наслідків залежно від підстав, з яких таке рішення оспорюється. 7.2.5. Зокрема, учасник товариства може звернутися з такою позовною вимогою, посилаючись на порушення порядку скликання загальних зборів чи порядку ухвалення рішення загальних зборів, наприклад на неповідомлення чи невчасне повідомлення позивача про їх проведення, на прийняття загальними зборами рішення з питання, не передбаченого порядком денним, тощо. У подібних випадках може бути порушене корпоративне право учасника брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому законом та статутом товариства (частина перша статті 10 Закону України «Про господарські товариства», пункт 1 частини першої статті 5 Закону № 2275-VІІІ). Внаслідок такого порушення воля або волевиявлення товариства в особі його вищого органу могли бути спотворені через спотворення волі або волевиявлення учасника - особи, яка входить до складу такого органу, адже учасники, діючи разом як вищий орган товариства, формують волю і волевиявлення товариства. У цьому разі позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили (його анулювання зі зворотною силою в часі) внаслідок набрання законної сили судовим рішенням про задоволення такої позовної вимоги. 7.2.6. Натомість рішення загальних зборів учасників товариства, яке за своїм змістом не відповідає закону, не створює правових наслідків, оскільки застосування імперативної норми закону не може залежати від волі приватних осіб. Такі ж наслідки настають, якщо рішення загальних зборів учасників товариства за своїм змістом не відповідає правомірним нормам статуту, оскільки останній є локальним нормативним актом юридичної особи (підпункт 4.22 пункту 4 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2020 року у справі № 910/10463/19). Не може створювати правових наслідків і рішення загальних зборів учасників товариства, які насправді не було проведено, хоча на підтвердження такого рішення складений протокол (помилковий, підроблений тощо). У подібних випадках позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована не на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили, яке не створює правових наслідків незалежно від прийняття судом відповідного рішення, а на захист інтересу щодо правової визначеності. Судове рішення про задоволення відповідного позову не приводить до анулювання рішення загальних зборів учасників товариства, але знімає сумніви з цього приводу. 7.2.7. Позивач вважає, що загальні збори товариства 21 серпня 2017 року насправді не відбулися, а протокол зборів виготовлено значно пізніше. За таких умов позовна вимога спрямована не на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили (оскільки, на думку позивача, таке рішення не було прийняте взагалі), а на захист інтересу в досягненні правової визначеності щодо рішень, які приймалися або не приймалися органом юридичної особи. Водночас такий інтерес можуть мати лише актуальні учасники товариства, зокрема ОСОБА_5 , який став учасником товариства замість позивача, але не сам позивач. 7.3.2. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на порядок застосування частини шостої статті 91 та частини четвертої статті 102 ГПК України з огляду на різне застосування судами першої та апеляційної інстанцій зазначених процесуальних норм. Відповідно до статті 91 ГПК України передбачено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу такого письмового документа (частини п`ята - шоста статті 91 ГПК України). 7.3.4. З огляду на особливості регулювання процедури надання письмових документів для проведення їх експертного дослідження, необхідність аналізу судом дотримання вимог процесуального законодавства не тільки сторонами спору, але й судовим експертом до початку проведення експертизи, суд повинен досягнути балансу, з одного боку, у сприянні стороні щодо надання доказів у справі шляхом проведення судової експертизи, а з іншого, - у збереженні повноти та цілісності письмового документа, який є доказом протилежної сторони. Відтак у цьому випадку суд має право вибору процесуальних наслідків неподання документів, які є об`єктом експертного дослідження стороною у справі (щодо визнання встановленою обставини, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмови у її визнанні). 7.4.8. Тому, розглядаючи спори між учасником та господарським товариством, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників також не завжди збігаються (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 та від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16). Відтак, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються шляхом прийняття рішень його колективними органами управління, надавати оцінку добросовісності дій сторін спору щодо можливого захисту ними інтересів інших осіб та можливих наслідків у випадку задоволення таких вимог (чи приведуть вони до реального захисту прав третьої особи, яка оспорює правочин, стороною якого вона не була). 7.4.9. Учасник товариства, який вважає порушеними свої корпоративні права, може захищати їх різними способами, які не перешкоджають господарській діяльності самого товариства та не ставлять інтереси третіх осіб, які вступають з товариством у зобов`язальні правовідносини, під ризик їх невиконання (скликання зборів учасників з метою покращення роботи органів управління товариством; вихід з товариства з виплатою йому частки у майні товариства). Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), пункти 84-85. 7.4.12. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. The Czech Republic), заява № 29010/95; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, провадження № 12-264гс18).
    1 point
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2021 року м. Київ Справа № 904/6125/20 Провадження № 12-27гс21 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідачаКатеринчук Л. Й., суддівАнцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» та Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року (головуючий суддя Широбокова Л. П., судді Орєшкіна Е. В., Подобєд І. М.) у справі № 904/6125/20 за позовом Громадської організації «Юристи за екологію» до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Суха Балка», Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області про стягнення збитків та моральної шкоди і В С Т А Н О В И Л А 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. 06 листопада 2020 року Громадська організація «Юристи за екологію» (далі - ГО «Юристи за екологію», позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», відповідач 1), Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», відповідач 2), Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (далі - ПрАТ «Суха Балка», відповідач 3), Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», відповідач 4), Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», відповідач 5), Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», відповідач 6), Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», відповідач 7) про солідарне стягнення з відповідачів на користь сорока восьми фізичних осіб згідно з переліком, визначеним у додатку 1 до позовної заяви, в інтересах яких діє позивач, 500 000 грн збитків, завданих порушенням відповідачами законодавства про охорону навколишнього природного середовища за результатами їх господарської діяльності, а також 500 000 грн моральної шкоди. 1.2.Позовну заяву мотивувала так: - упродовж тривалого часу відповідачі здійснюють господарську діяльність з добування залізних руд, виробництва вибухових речовин, чавуну, сталі, феросплавів, коксу та коксопродуктів на території Широківського району Дніпропетровської області з порушенням екологічних норм, правил, регламентів і допустимого навантаження на довкілля, внаслідок чого було завдано матеріальних збитків та моральної шкоди жителям села Новоселівка Широківського району Дніпропетровської області, які є членами громадської організації - позивача; - наслідком негативного впливу гірничодобувних підприємств на територію проживання фізичних осіб, в інтересах яких подано цей позов, є погіршення якості і родючості земель у зв`язку з потраплянням у ґрунт мінералізованих вод та осідання пило-газових викидів з відвалів, хвостосховищ та аглофабрик; - через техногенний вплив на якість питної води, повітря та ґрунти жителі села Новоселівка мають низку пов`язаних із цим хронічних захворювань, їх помешкання піддаються руйнівним процесам унаслідок зсувів та провалів ґрунтів, підтоплень та підмивання зворотними водами, що утворюються від господарської діяльності розташованих поблизу гірничодобувних підприємств - відповідачів; - позов подано на захист екологічних прав фізичних осіб - членів позивача, статус якого визначено як громадська природоохоронна організація відповідно до пункту 1.1 Статуту ГО «Юристи за екологію» (далі - Статут), затвердженого рішенням установчих зборів засновників ГО «Юристи за екологію» й оформленого протоколом № 1 від 09 жовтня 2020 року, та обґрунтовано наявністю в позивача права на представництво в суді інтересів його членів з метою захисту їх порушених екологічних прав та усунення допущених відповідачами порушень вимог екологічного законодавства в силу положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (далі - Орхуська конвенція), ратифікованої Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, приписів Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (пункт «ж» частини першої статті 21) та Закону України «Про громадські об`єднання» (частина друга статті 21); - позивач зауважив, що громадська організація має право на звернення до суду з позовом про усунення порушень природоохоронного законодавства, в тому числі шляхом стягнення збитків (шкоди), якщо такий позов подано на захист статутних цілей організації або суспільного інтересу; такі аргументи узгоджуються з висновком Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Національна група інформації та протидії заводу «Мелокс» - Група «Ні заводу «Мелокс» та змішаному оксидному паливу» проти Франції» щодо права громадських організацій діяти в судах на захист суспільних інтересів, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища; - пунктом 2.1 Статуту основною метою діяльності позивача визначено, зокрема, задоволення і захист законних соціальних та економічних інтересів членів громадської організації, сприяння розв`язанню екологічних проблем в Україні, охороні, збереженню та захисту довкілля, надання допомоги в захисті екологічних прав та інтересів, захист прав громадян на проживання в екологічно безпечному середовищі, а серед завдань позивача окреслено подання до суду позовів щодо порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також захист прав громадян, зокрема членів організації, шляхом подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій (пункти 2.2.4 та 2.2.13 Статуту); - позивач доводив свою процесуальну дієздатність при зверненні з цим позовом до господарського суду з метою захисту конституційних прав фізичних осіб на безпечне для життя і здоров`я довкілля, безпечне проживання та право власності, які було порушено відповідачами внаслідок здійснення господарської діяльності з недотриманням екологічних норм, і зауважив, що такі дії позивача спрямовані на виконання його статутних цілей як громадської природоохоронної організації та відповідають положенням Орхуської конвенції, законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про громадські об`єднання»; - спір між позивачем і відповідачами має приватноправовий характер, оскільки виник у зв`язку із захистом громадською природоохоронною організацією прав та інтересів її членів, яким завдано матеріальних збитків і моральної шкоди за наслідком господарської діяльності відповідачів, що здійснювалася з порушенням вимог природоохоронного законодавства; отже, розгляд цього спору повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства. 2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 2.1. 16 листопада 2020 року Господарський суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, згідно з якою відмовив позивачу у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Мотивував ухвалу так. 2.2. ГО «Юристи за екологію» як природоохоронна організація має право звертатися до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічних норм, у тому числі здоров`ю громадян, у силу приписів статті 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Водночас особи, в інтересах яких подано такі позови, набувають статусу позивачів відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 53 ГПК України, тому повинні відповідати вимогам до осіб, які можуть бути позивачами в господарському процесі в розумінні статей 4, 45 цього Кодексу. 2.3. Позов у справі пред`явлено ГО «Юристи за екологію» до відповідачів - юридичних осіб про солідарне стягнення на користь фізичних осіб - членів цієї організації збитків і моральної шкоди, завданих унаслідок порушення відповідачами в їх господарській діяльності приписів екологічного законодавства. Тобто позовні вимоги заявлено громадською природоохоронною організацією в інтересах громадян - фізичних осіб, які мали набути статусу позивачів у цій справі. 2.4. З огляду на суб`єктний склад учасників справи такий спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. 3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 3.1. 10 лютого 2021 року Центральний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року скасував, справу передав на розгляд до місцевого господарського суду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. Мотивував постанову так. 3.2. Предметом спору є вимога позивача як громадської природоохоронної організації про солідарне стягнення з відповідачів на користь фізичних осіб - членів цієї організації відповідно до переліку згідно з додатком 1 до позовної заяви збитків і моральної шкоди, завданих унаслідок порушення відповідачами законодавства про охорону навколишнього природного середовища. 3.3. До спірних правовідносин застосовуються положення Орхуської конвенції, ратифікованої Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, що визначає зобов`язання держав - учасників цієї конвенції у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах. Так, пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції гарантовано представникам громадськості доступ до судових процедур для оскарження дій або бездіяльності державних органів і приватних осіб, які порушують вимоги національного екологічного законодавства. 3.4. Частиною першою статті 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено право громадських природоохоронних організацій подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій. Діяльність громадських організацій у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів (частина друга цієї статті). 3.5. ГО «Юристи за екологію» відповідно до мети та завдань її статутної діяльності є юридичною особою - об`єднанням громадян, які, об`єднавшись, уповноважили цю особу захищати їх особисті права, зокрема, шляхом подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян (пункти 2.1, 2.2.4, 2.2.13 Статуту). 3.6. Отже, фізичні особи - громадяни об`єдналися в ГО «Юристи за екологію» як природоохоронну організацію задля спільного захисту своїх прав та інтересів у сфері довкілля та з огляду на завдання статутної діяльності цієї організації наділили її компетенцією на звернення до суду з позовами з метою усунення виявлених порушень екологічного законодавства, допущених третіми особами. 3.7. Спір у справі виник з господарської діяльності відповідачів, що здійснювалася з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та заявлений позивачем як громадською організацією, що діє у статусі юридичної особи, в інтересах її членів - фізичних осіб, яким завдано матеріальних збитків і моральної шкоди неправомірними діями відповідачів. 3.8. За таких обставин цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 4. Короткий зміст вимог касаційних скарг відповідачів 4.1. У лютому та березні 2021 року відповідно відповідач 6 - АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» та відповідач 3 - ПрАТ «Суха Балка» подали касаційні скарги, в яких просили скасувати постанову апеляційного суду, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі. Скарги мотивовані так. 4.2. Відповідачі 3, 6 зазначили, що зі змісту пункту 2.2.4 Статуту вбачається право позивача на подання до суду позовів щодо порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Водночас при з`ясуванні підвідомчості таких спорів необхідно враховувати відповідність осіб, в інтересах яких подано позов, вимогам статей 4, 45 ГПК України до осіб, які можуть бути позивачами в господарському процесі. Позивач звернувся до господарського суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів збитків та моральної шкоди на користь фізичних осіб, які є його членами як громадської природоохоронної організації. Зважаючи на суб`єктний склад учасників спору, місцевий господарський суд правильно відмовив у відкритті провадження у справі з огляду на непідвідомчість такого спору судам господарської юрисдикції. 4.3. Відповідач 6 доводив, що при визначенні підвідомчості спору в цій справі апеляційний суд не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 про публічно-правовий характер спору за позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквадельф» (далі - ТОВ «Аквадельф») про заборону діяльності дельфінарію, в якому позивач фактично замінив органи державної влади в питанні здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, що зумовило підвідомчість такого спору адміністративним судам. Тобто ініційований ГО «Юристи за екологію» спір на захист порушених відповідачами екологічних прав її членів не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 4.4. Відповідач 3 аргументував, що з огляду на положення статей 4, 20, 45 ГПК України для визначення юрисдикції господарського суду при розгляді конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 зазначено, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції є наявність між сторонами саме господарських правовідносин, тобто впроваджено підхід щодо розмежування підвідомчості справ залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу учасників спору. Апеляційний суд при з`ясуванні підвідомчості спору за позовом ГО «Юристи за екологію» до відповідачів - юридичних осіб про відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди на користь фізичних осіб - членів такої організації не врахував зазначених критеріїв та помилково відніс цей спір до юрисдикції господарських судів. 4.5. Відповідач 6 зауважив про зловживання позивачем процесуальними правами з огляду на подання до суду цивільної юрисдикції позову з тим же предметом і підставою позову та з подібним суб`єктним складом (справа № 210/6385/20), що й у справі № 904/6125/20 за позовом, пред`явленим до господарського суду. Такі процесуальні дії позивача є неприпустимими в силу статті 43 ГПК України. 5. Аргументи позивача 5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача 3 просив відмовити в її задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін. Позивач аргументував обґрунтованістю висновків апеляційного суду про підвідомчість господарському суду ініційованого ним спору як громадською природоохоронною організацією на виконання її статутних цілей та захист суспільного інтересу членів цієї організації, яким завдано матеріальних збитків і моральної шкоди внаслідок ведення відповідачами господарської діяльності з порушенням екологічних норм. 5.2. Позивач зауважив про помилкове сприйняття судом першої інстанції та відповідачами фізичних осіб, в інтересах яких діє позивач, як незалежних один від одного суб`єктів звернення до суду, оскільки такі особи об`єдналися у громадську організацію зі статусом природоохоронної, яка спрямовує свою статутну діяльність на захист порушених екологічних прав громадян, у тому числі шляхом звернення до суду з позовами про відшкодування завданих їм третіми особами збитків (шкоди), у зв`язку із порушенням вимог екологічного законодавства. 5.3.Відповідачі 1, 2, 4, 5, 7 відзивів на касаційні скарги не подали. 6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 6.1. 08 квітня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України. Обґрунтовував ухвалу так. 6.2. Постанову апеляційного суду з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції оскаржено відповідачами 3, 6, які брали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, з урахуванням обставин прийняття місцевим господарським судом ухвали про відмову у відкритті провадження у справі без участі сторін у порядку частини третьої статті 175 ГПК України. Зазначене унеможливлювало застосування касаційним судом пункту 1 частини шостої статті 302 ГПК України. 6.3. Наявність іншої практики касаційного суду цивільної юрисдикції (справа № 754/8602/18) з подібним предметом та сторонами спору зі справою № 904/6125/20 встановлено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду на стадії вирішення питання про прийняття касаційних скарг до розгляду, що унеможливлювало застосування судом пункту 2 частини шостої статті 302 ГПК України. 6.4. З огляду на приписи пункту 3 частини шостої статті 302 ГПК України Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновку щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах (стягнення з юридичних осіб збитків і моральної шкоди на користь фізичних осіб за позовом юридичної особи як громадської природоохоронної організації). 7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Щодо права громадської природоохоронної організації бути позивачем у цьому спорі 7.1.Положеннями статті 3 Конституції України людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано в Україні найвищою соціальною цінністю. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави (стаття 16 Конституції України). Статтею 36 Конституції України гарантовано право громадян України на свободу об`єднання, зокрема, у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей. 7.2.Преамбулою до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» невід`ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України визначено забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини. 7.3. Статтею 9 цього Закону до екологічних прав громадян віднесено право на безпечне для їх життя та здоров`я навколишнє природне середовище; об`єднання в громадські природоохоронні формування; подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров`ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище (пункти «а», «д», «з» частини першої цієї статті). 7.4. Екологічні права громадян забезпечуються участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища, компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (пункти «в», «д» частини першої статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). 7.5. Громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено в її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (абзац третій пункту 2.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013). 7.6. Частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України. Пунктом «ж» частини першої статті 21 цього Закону передбачено право громадських природоохоронних організацій на подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій. 7.7. Міжнародним нормативним актом, яким визначено зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, є Орхуська конвенція, ратифікована Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, тому її положення в силу статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а норми національного законодавства щодо процедур і механізмів судового захисту порушених екологічних прав та інтересів громадян можуть їх конкретизувати. 7.8. З метою забезпечення належної реалізації екологічних прав пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції передбачено гарантії доступу представників громадськості до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних органів та приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства. Орхуська конвенція гарантує доступ до правосуддя громадським організаціям як на підставі власних норм, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства. 7.9. Пунктом 4 статті 2 Орхуської конвенції до «громадськості» віднесено одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації та групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою. Тобто громадська природоохоронна організація, створена внаслідок реалізації громадянами права на об`єднання в громадські природоохоронні формування, є суб`єктом права, якому положеннями пункту 3 статті 9, пункту 5 статті 2 Орхуської конвенції гарантується доступ до правосуддя задля забезпечення виконання її статутних цілей та захисту порушених екологічних прав як фізичних осіб, які є членами такої організації, так і своїх прав як юридичної особи, що має зацікавленість щодо питань навколишнього середовища. 7.10.Отже, звернення громадської організації до суду на виконання переданих їй засновниками (членами) представницьких функцій щодо усунення юридичними особами порушень норм природоохоронного законодавства та/або відшкодування завданих такими порушеннями збитків на користь фізичних осіб - засновників (членів) цієї громадської організації відповідає приписам Орхуської конвенції, ратифікувавши яку Україна прийняла на себе зобов`язання надати такому суб`єкту право доступу до суду без дискримінації за ознаками його фактичного місцезнаходження або фактичного центру діяльності (пункт 9 статті 3 цієї конвенції). 7.11. Зі змісту пунктів 1.1, 2.1, 2.2.4, 2.2.13 Статуту ГО «Юристи за екологію» вбачається, що її створено на добровільних засадах на підставі спільності інтересів фізичних осіб, що поділяють мету і завдання цієї організації як громадської природоохоронної організації у сфері захисту екологічних прав її членів та права громадян на проживання в екологічно безпечному навколишньому середовищі. Серед завдань цієї організації визначено захист прав громадян, у тому числі членів організації, шляхом подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема здоров`ю громадян і майну громадських організацій. 7.12. ГО «Юристи за екологію» за своїм правовим статусом є юридичною особою приватного права, яку створено шляхом об`єднання сорока восьми фізичних осіб на основі спільності їх інтересів щодо проживання у безпечному для життя і здоров`я довкіллі та захисту своїх екологічних прав. У правовідносинах із третіми особами, в тому числі в судах, таке громадське об`єднання діє від власного імені в інтересах його членів - фізичних осіб, які наділили його повноваженнями щодо захисту їх екологічних прав та інтересів відповідно до Статуту. 7.13. У позовній заяві у справі № 904/6125/20 позивач зазначив, що в разі задоволення позовних вимог стягнені з відповідачів грошові кошти будуть пропорційно розподілені між фізичними особами - членами громадської організації, в інтересах яких звернувся позивач. Тобто позов заявлено на захист екологічних прав конкретних громадян, які є засновниками (учасниками) позивача як громадської природоохоронної організації та з огляду на цілі її статутної діяльності уповноважили її представляти свої інтереси у сфері охорони навколишнього природного середовища, в тому числі шляхом ініціювання судових спорів із третіми особами, які порушують права членів організації на проживання у безпечному для життя і здоров`я довкіллі, і заявлення позовів про відшкодування збитків (шкоди), завданих неправомірними діями третіх осіб в екологічній сфері. 7.14. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ГО «Юристи за екологію» як юридична особа (суб`єкт некомерційного господарювання) є природоохоронною організацією, яка згідно з приписами Орхуської конвенції (статті 2, 9), Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 9 - 11, 21) та Закону України «Про громадські об`єднання» (статті 11, 21), а також відповідно до завдань, визначених пунктами 2.2.4, 2.2.13 її Статуту, має право на захист у суді екологічних прав на безпечне довкілля її членів, у тому числі стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Отже, звертаючись до суду з позовами в інтересах фізичних осіб - своїх членів, ГО «Юристи за екологію» реалізує делеговані їй представницькі функції фізичних осіб, що віднесені Статутом до завдань (цілей) цієї організації. 7.15. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в силу статті 9 Орхуської конвенції громадський контроль у сфері природоохоронного законодавства може здійснюватися громадськими природоохоронними організаціями, якщо такі позови подано на захист статутних цілей або суспільного інтересу. Позивач доцільно послався на практику ЄСПЛ у справі «Національна група інформації та протидії заводу «Мелокс» - Група «Ні заводу «Мелокс» та змішаному оксидному паливу» проти Франції» у рішенні від 28 березня 2006 року, в якій, спростовуючи доводи уряду про відсутність порушення «цивільних прав» громадської організації, ЄСПЛ зазначив, що реалії сучасного суспільства, в якому громадські асоціації відіграють важливу роль, особливо захищаючи деякі справи в державних органах або в національних судах, зокрема у сфері охорони навколишнього середовища, дозволяють дійти висновку про те, що громадські організації можуть діяти в судах на захист суспільних інтересів, а обмежувальне тлумачення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не відповідатиме цілям і меті цього положення про забезпечення права на справедливий суд у демократичному суспільстві. Щодо юрисдикції спору 7.17. Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого. 7.18. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. 7.19. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 7.20. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 7.21. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. 7.22. Разом з тим відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 7.23. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства. 7.24. За змістом частин першої - третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. 7.25. Вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. 7.26. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом. 7.27. Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання" громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів; за організаційно-правовою формою воно утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку. 7.28. Статут громадського об`єднання, зокрема, має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності; повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи) (стаття 11 Закону України "Про громадські об`єднання"). 7.29. Частиною другою статті 21 цього Закону встановлено, що громадське об`єднання зі статусом юридичної особи наділено правами бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 7.30. Отже, засновники (учасники) громадського об`єднання зі статусом юридичної особи наділяють таке об`єднання певними повноваженнями (компетенцією), що не виключає делегування йому функцій представництва для захисту їхніх прав та інтересів у правовідносинах із третіми особами, в тому числі щодо судового захисту. 7.31. Як убачається зі змісту позовної заяви, ГО «Юристи за екологію» звернулася до суду з позовом у цій справі на захист прав сорока восьми фізичних осіб на проживання у безпечному довкіллі з вимогами про стягнення на користь цих осіб моральної та матеріальної шкоди. Відтак виконання цього рішення пов`язане із задоволенням майнових вимог щодо фізичних осіб. Отже, у зазначеному спорі позивач у статусі громадської природоохоронної організації захищає не власні інтереси як юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб - членів ГО «Юристи за екологію» та представляє їхні інтереси в суді на підставі положень Орхуської конвенції (статті 2, 9), Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 9 - 11, 21) та Закону України «Про громадські об`єднання» (статті 11, 21), а також відповідно до статутних завдань такої організації (пункти 2.2.4, 2.2.13 Статуту). 7.32. Отже, між ГО «Юристи за екологію» та відповідачами - гірничодобувними підприємствами, що здійснюють негативний вплив на довкілля регіону проживання фізичних осіб, які об`єдналися у ГО «Юристи за екологію» задля захисту своїх екологічних прав, відсутні господарські правовідносини в розумінні статті 3 ГК України, наявність яких є визначальним при віднесенні спору між юридичними особами до компетенції господарських судів. 7.33. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач як природоохоронна громадська організація, представляючи інтереси своїх членів - фізичних осіб, помилково визначив належність цього спору до господарської юрисдикції з посиланням на відповідність його суб`єктного складу вимогам статті 4 ГПК України. Позов у цій справі подано громадською організацією в інтересах сорока восьми фізичних осіб згідно з переліком, визначеним як додаток 1 до позовної заяви, задля захисту їх екологічних прав, тобто в інтересах фізичних осіб, які є членами позивача, а не на захист його власних інтересів як юридичної особи. Зазначені обставини спростовують доводи позивача про віднесення цього спору за суб`єктним критерієм до юрисдикції господарських судів. 7.34. Аналізуючи характер правовідносин, з яких виник спір у цій справі, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що спірні правовідносини виникли між фізичними особами, які, стверджуючи про заподіяння їм матеріальних збитків та моральної шкоди за результатами господарської діяльності відповідачів - юридичних осіб, уповноважили на представництво своїх інтересів створену ними громадську організацію. У зазначеному спорі громадська природоохоронна організація, звернувшись з позовом до відповідачів про відшкодування збитків та моральної шкоди, реалізувала передбачені її статутними завданнями представницькі функції щодо захисту екологічних прав фізичних осіб - членів такої організації, які було порушено відповідачами. Отже, сторони в цій справі, незважаючи на наявність у них статусу юридичних осіб, не були пов`язані господарськими правовідносинами в розумінні статті 3 ГК України, тому є помилковим висновок суду апеляційної інстанції про підвідомчість такого спору господарським судам. 7.35. Такі висновки щодо розмежування підвідомчості спорів судам господарської та цивільної юрисдикцій є послідовними. Так, у постанові від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд у порядку цивільного судочинства спору, ініційованого за позовом громадської організації в інтересах невизначеного кола споживачів послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій міста Ірпеня, права яких було порушено комунальним підприємством - надавачем таких послуг, за відсутності господарських правовідносин між позивачем - громадською організацією, яка діє в інтересах фізичних осіб, та відповідачем - юридичною особою, яка надає комунальні послуги побутовим споживачам. Щодо конфлікту юрисдикцій 7.36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що поряд із заявленим до Господарського суду Дніпропетровської області позовом до відповідачів 1 - 7 у справі № 904/6125/20 про стягнення збитків та моральної шкоди ГО «Юристи за екологію» подано позов з тим же предметом та підставами до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області як суду цивільної юрисдикції (справа № 210/6385/20). Відповідачами за позовом, заявленим до суду загальної юрисдикції, визначено ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», ПрАТ «Суха Балка», ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», які є відповідачами 2 - 6 у господарській справі № 904/6125/20. 7.37. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим, на стадії вирішення питання про можливість відкриття провадження в цивільній справі № 210/6385/20 ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Суд роз`яснив позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 7.38. Зазначену ухвалу суду цивільної юрисдикції залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, яка в касаційному порядку не оскаржена. 7.39. Оскільки суд загальної юрисдикції відмовив позивачу у відкритті провадження у справі за позовом з тим же предметом та підставою позову, заявленим до юридичних осіб, що є відповідачами 2 - 6 у справі № 904/6125/20, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду в частині звернення з позовними вимогами до відповідачів 2 - 6 та на ефективний засіб юридичного захисту. 7.40. У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, пункт 230). 7.41. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. 7.42. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. 7.43. Так, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38, 40). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися в судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18, 24). 7.44. З огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа № 904/6125/20 у частині заявлених позовних вимог до відповідачів 2 - 6, за якими позивачу відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі судом загальної юрисдикції, має бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що позивачу слід забезпечити доступ до правосуддя навіть в іншому судочинстві, ніж це передбачено законом, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли у зв`язку із процесуальною діяльністю суду. Подібний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у її постановах від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц та № 761/12676/17, а також від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19. 7.45. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. З огляду на висновки, викладені в пунктах 7.17 - 7.35 цієї постанови, щодо підвідомчості судам цивільної юрисдикції спору за позовом ГО «Юристи за екологію» про стягнення збитків та моральної шкоди, завданих порушенням екологічних норм, на користь фізичних осіб - членів такої організації, заявленим до відповідачів - суб`єктів господарювання, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у відкритті провадження в цій справі за позовом ГО «Юристи за екологію» до відповідачів 1 та 7 - ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», до яких позивач не заявляв позовних вимог у цивільній справі № 210/6385/20. Відтак у цій частині оскаржувану постанову апеляційного суду слід скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у господарській справі № 904/6125/20 за вимогами позивача до відповідачів 1 і 7. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що право позивача на доступ до суду в частині вимог до ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення збитків та моральної шкоди може бути реалізоване шляхом звернення з окремим позовом до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. 7.46. Доводи касаційної скарги відповідача 6 про неможливість розгляду спору в цій справі за правилами господарського судочинства з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 є необґрунтованими з огляду на таке. На вирішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8122/17 постановлено питання юрисдикційності спору за позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» до ТОВ «Аквадельф» про заборону діяльності дельфінарію «Оскар-Трускавець» ТОВ «Аквадельф», розташованого на вулиці Городище, 18 у місті Трускавці Львівської області. У постанові від 11 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у цьому спорі позивач (Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина») фактично реалізує повноваження органу державної влади (як суб`єкта владних повноважень) щодо захисту диких тварин, які незаконно використовуються в комерційних цілях. З огляду на публічно-правовий характер спірних правовідносин такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Спір у справі № 904/6125/20 виник між позивачем як громадською природоохоронною організацією, яка діє в інтересах громадян - фізичних осіб, які є членами цієї організації, та відповідачами - суб`єктами господарювання, внаслідок порушення якими законодавства про охорону навколишнього природного середовища під час здійснення господарської діяльності було завдано значної шкоди довкіллю села Новоселівка Широківського району Дніпропетровської області та спричинено матеріальні збитки і моральну шкоду його мешканцям. Отже, справи № 910/8122/17 та № 904/6125/20 не є подібними за суб`єктним складом та предметом позову, тому висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8122/17 не є релевантними при визначенні підвідомчості спору у справі № 904/6125/20. 9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Щодо суті касаційних скарг 9.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 9.2. Частиною першою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 9.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року у справі № 904/6125/20 у частині визначення підвідомчості спору за вимогами позивача до відповідачів 2 - 6 слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції мотивувальної частини цієї постанови. У решті постанову апеляційного суду слід скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі за вимогами позивача до відповідачів 1 та 7. Щодо розподілу судових витрат 9.4. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін її резолютивної частини щодо розгляду спору за вимогами позивача до відповідачів 2 - 6 господарським судом витрати щодо сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржників. Керуючись статтями 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційні скарги Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» та Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» задовольнити частково. 2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року у справі № 904/6125/20 у частині визначення підвідомчості спору за вимогами Громадської організації «Юристи за екологію» до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», Приватного акціонерного товариства «Суха Балка», Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення збитків та моральної шкоди змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції мотивувальної частини цієї постанови. 3. У решті постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2021 року у справі № 904/6125/20 скасувати. 4. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року у справі № 904/6125/20 про відмову у відкритті провадження у справі за вимогами Громадської організації «Юристи за екологію» до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення збитків та моральної шкоди залишити в силі. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Л. Й. Катеринчук Судді Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко В. В. Британчук К. М. Пільков Ю. Л. Власов В. В. Пророк І. В. Григор'єва Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач Г. Р. Крет С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 98235823
    1 point
  8. Фактично цим рішенням Велика палата в черговий раз доводить необхідність скасування господарської юрисдикції, як не потрібної та виключно такої, що ускладнює доступ до правосуддя. В черговий раз доведено, що немає значення який саме суд розгляне справу на підставі Цивільного кодексу. 7.33. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач як природоохоронна громадська організація, представляючи інтереси своїх членів - фізичних осіб, помилково визначив належність цього спору до господарської юрисдикції з посиланням на відповідність його суб`єктного складу вимогам статті 4 ГПК України. Позов у цій справі подано громадською організацією в інтересах сорока восьми фізичних осіб згідно з переліком, визначеним як додаток 1 до позовної заяви, задля захисту їх екологічних прав, тобто в інтересах фізичних осіб, які є членами позивача, а не на захист його власних інтересів як юридичної особи. Зазначені обставини спростовують доводи позивача про віднесення цього спору за суб`єктним критерієм до юрисдикції господарських судів. 7.34. Аналізуючи характер правовідносин, з яких виник спір у цій справі, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що спірні правовідносини виникли між фізичними особами, які, стверджуючи про заподіяння їм матеріальних збитків та моральної шкоди за результатами господарської діяльності відповідачів - юридичних осіб, уповноважили на представництво своїх інтересів створену ними громадську організацію. У зазначеному спорі громадська природоохоронна організація, звернувшись з позовом до відповідачів про відшкодування збитків та моральної шкоди, реалізувала передбачені її статутними завданнями представницькі функції щодо захисту екологічних прав фізичних осіб - членів такої організації, які було порушено відповідачами. Отже, сторони в цій справі, незважаючи на наявність у них статусу юридичних осіб, не були пов`язані господарськими правовідносинами в розумінні статті 3 ГК України, тому є помилковим висновок суду апеляційної інстанції про підвідомчість такого спору господарським судам. 7.35. Такі висновки щодо розмежування підвідомчості спорів судам господарської та цивільної юрисдикцій є послідовними. Так, у постанові від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд у порядку цивільного судочинства спору, ініційованого за позовом громадської організації в інтересах невизначеного кола споживачів послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій міста Ірпеня, права яких було порушено комунальним підприємством - надавачем таких послуг, за відсутності господарських правовідносин між позивачем - громадською організацією, яка діє в інтересах фізичних осіб, та відповідачем - юридичною особою, яка надає комунальні послуги побутовим споживачам. 7.44. З огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа № 904/6125/20 у частині заявлених позовних вимог до відповідачів 2 - 6, за якими позивачу відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі судом загальної юрисдикції, має бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що позивачу слід забезпечити доступ до правосуддя навіть в іншому судочинстві, ніж це передбачено законом, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли у зв`язку із процесуальною діяльністю суду. Подібний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у її постановах від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц та № 761/12676/17, а також від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19.
    1 point
  9. Цікаве рішення. Велика палата зазначила, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61 Конституції України). За висновком ЄСПЛ, адміністративне правопорушення «дрібне хуліганство», передбачене ст. 173 КпАП, підпадає під визначення «кримінальної процедури» у розумінні ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції. Виходячи з цього, застосування судом до ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення цього правопорушення є покаранням (засудженням) в порядку кримінального провадження, а постанова Зарічного районного суду м. Сум від 21 червня 2007 року - вироком. Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили. Матеріали справи свідчать, що вищевказані конституційні та кримінально-процесуальні положення було порушено щодо ОСОБА_1 , що знайшло своє відображення у рішенні ЄСПЛ. Вказане є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і згідно з ч. 1 ст. 282, п. 1 ч. 2 ст. 370 КПК 1960 року є безумовною підставою для скасування судових рішень у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 з закриттям справи.
    1 point
  10. Велика палата зазначила, що у рішенні ЄСПЛ не констатовано порушень, які були допущені при вирішенні справи судом, у зв'язку з чим, доводи заявника у цій частині не є прийнятними. На даний час судові рішення щодо нього набрали законної сили. Окрім того, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 . ЄСПЛ вирішив надати йому справедливу сатисфакцію у вигляді присудження 3900 євро компенсації моральної шкоди. З огляду на викладене, у допуску справи за заявою ОСОБА_1 до провадження потрібно відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути заявнику.
    1 point