Leaderboard

  1. Bolt

    Bolt

    Пользователи


    • Points

      35

    • Content Count

      29,949


  2. Лев

    Лев

    Пользователи


    • Points

      15

    • Content Count

      1,295


  3. ANTIRAID

    ANTIRAID

    Главные администраторы


    • Points

      13

    • Content Count

      10,817


  4. ais

    ais

    Пользователи


    • Points

      4

    • Content Count

      1,913



Popular Content

Showing content with the highest reputation since 12/28/2019 in Posts

  1. 2 points
    Довольно сомнительное и абсурдное решение. Получив право собственности на имущество по решению суда, для снятия ареста нужно опять подать иск о признании права собственности на имущество и снятии ареста в порядке гражданского или хозяйственного производства. Большая палата указала, что поскольку снятие ареста с имущества осуществляется постановлением исполнителя, принятого на основании принятого судебного решения по этому вопросу, эффективным способом защиты является обращение в суд с иском о признании права и снятия ареста со спорного имущества. Спор по этому делу не имеет признаков публично-правового, поскольку касается нарушенного вещного права истца.
  2. 2 points
    ВС/КЦС: Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити УМОВИ отримання позичальником в БОРГ із зобов`язанням її повернення та ДАТИ отримання коштів (ВС/КЦС, справа № 524/4946/16-ц,08.07.19) Фабула судового акта: Позивач просив стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 425 000 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що 20 квітня 2016 року він надав відповідачу в борг грошові кошти у вказаній сумі строком на один місяць, однак відповідач у визначений строк взяті на себе зобов`язання не виконав. На підтвердження боргового зобов’язання позивач посилався на наявність в нього відповідної розписки відповідача. Хоча суд установив, що 20 квітня 2016 року відповідач дійсно написав розписку та поставив свій підпис про те, що в цей день він отримав від позивача грошові кошти у сумі 425 000 грн строком на один місяць, в задоволенні позову було відмовлено оскільки розписка відповідача не містила зобов’язання про повернення грошових коштів позивачеві. Дослідивши укладену між сторонами розписку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з її змісту не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 425 000 грн саме у борг. Не встановлено й обов`язку відповідача повернути грошові кошти позивачеві. Судами також судами було враховано, що не заперечуючи факту написання розписки, відповідач заперечував отримання у борг будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх, оскільки розписка була написана з метою вирішення питання щодо відчуження ним квартири позивачу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду судові рішення у справі залишив без змін, зазначивши, зокрема, що підтвердження відповідачем отримання грошових коштів від позивача не свідчить про існування між сторонами саме боргового зобов`язання, що спростовує доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі. ВС/КЦС також зазначив, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу незалежно від найменування документа і залежно від встановлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Наведений висновок Суду ґрунтується на приписах закону, зокрема, ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Крім того, ч.1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Аналізуйте судовий акт: ВСУ скасував рішення трьох інстанцій і відмовив особі у поверненні 500тис. $ оскільки боргова розписка не містила зобов’язання боржника про повернення коштів (Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15) Верховний Суд відмовив у стягненні 431 250 доларів США з підстав іншої правової природи розписки (ВС/КЦС № 367/7135/16-ц від 05.09.2018р) У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути таку ж суму грошових коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику (ВПВС справа № 373/2054/16-ц, 16.01.19) Наявність у позикодавця боргового документа - розписки позичальника свідчить про невиконання останнім взятих на себе зобов'язань (ВС/КЦС,справа №712/14562/17-ц, 27.06.18) Відсутність розписці запису про зобов'язання позичальника повернути отримане ним у борг не є підставою для відмови в позові про стягнення боргу (ВС/КЦС, № 686/21857/16-ц,18.12.18) Постанова Іменем України 08 липня 2019 року м. Київ справа № 524/4946/16-ц провадження № 61-20376св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представники позивача: адвокат Дворник Олександр Вікторович, адвокат Красницька Яна Сергіївна, відповідач - ОСОБА_2 , представник відповідача - адвокат Дряхлов Олександр Іванович, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області у складі судді Рибалки Ю. В. від 09 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Дорош А. І., Триголова В. М. від 01 лютого 2017 року, ВСТАНОВИВ: Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 425 000 грн. Позов мотивовано тим, що 20 квітня 2016 року він надав відповідачу в борг грошові кошти у сумі 425 000 грн строком на один місяць. Посилаючись на те, що у визначений строк ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконав, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції, врахувавши, що розписка ОСОБА_2 не містить зобов`язання про повернення грошових коштів ОСОБА_1 , дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Короткий ухвали рішення суду апеляційної інстанції Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 01 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 листопада 2016 року залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог. Короткий зміст заперечень касаційної скарги Заперечення до суду касаційної інстанції не подано. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 524/4946/16-ц з суду першої інстанції. Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Вказана справа передана до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами не належним чином досліджено розписку, з якої вбачається про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 425 000 грн строком на один місяць, що також підтверджено останнім в ході розгляду справи. Під час розгляду справи відповідач не заявляв клопотань про проведення судової експертизи з метою встановлення справжності підпису у розписці. Посилання судів на перебування ОСОБА_2 на обліку в наркологічному диспансері не є підставою для звільнення його від виконання зобов`язання щодо повернення боргу. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суд установив, що 20 квітня 2016 року ОСОБА_2 написав розписку та поставив свій підпис про те, що 20 квітня 2016 року він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 425 000 грн строком на один місяць. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15. Дослідивши укладену між сторонами розписку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з її змісту не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 425 000 грн саме у борг. Не встановлено й обов`язку ОСОБА_2 повернути грошові кошти ОСОБА_1 . Також судами враховано, що ОСОБА_2 не заперечував факту написання ним розписки, проте заперечував отримання у борг будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх ОСОБА_1 , оскільки розписка була написана з метою вирішення питання щодо відчуження ним квартири позивачу. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили характер правовідносин сторін та справжню правову природу розписки, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Підтвердження відповідачем отримання грошових коштів від позивача не свідчить про існування між сторонами саме боргового зобов`язання, що спростовує доводи, викладені ОСОБА_1 у касаційній скарзі. Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 01 лютого 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Жданова Судді: В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов ссылка
  3. 2 points
    Еще как решает, помимо долгоиграющей хотелки взыскателя...
  4. 2 points
    Постанова Іменем України 11 грудня 2019 року м. Київ справа № 761/20611/17 провадження № 61-22261св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», третя особа - Публічне акціонерне товариство «Фінбанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» (далі - ТОВ «ФК «Гровінг Стейт»), ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Фінбанк» (далі - ПАТ «Фінбанк»), про визнання недійсним договору відступлення права вимоги. Позовна заява мотивована тим, що 29 грудня 2011 року між ПАТ «Фінбанк» та ОСОБА_1 укладений договір надання невідновлювальної кредитної лінії № 56/12/11-К. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2013 року у справі № 761/25639/13-ц вказаний договір розірвано та стягнуто заборгованість. У подальшому між ПАТ «Фінбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (далі - ТОВ «ФК «Авістар») укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К та договорами забезпечення (з усіма додатковими договорами та угодами до них), до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора за кредитним договором та договорами забезпечення. У свою чергу ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» уклало договір про відступлення права вимоги з ТОВ «ФК «Гровінг Стейт», а ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» уклало договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 з ОСОБА_2 Вважала, що з моменту набрання чинності судового рішення щодо розірвання договору, всі зобов`язання сторін договору про надання невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К припинені та права вимоги не могли бути відступлені. Крім того, на її думку, договір про відступлення права вимоги за своєю природою є договором факторингу, тому ОСОБА_2 не мав права отримувати права та обов`язки фінансової компанії. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року № 13/09/16, укладений між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні, оскільки розірвання договору не припиняє обов`язку боржника сплатити борг, розмір якого визначений судовим рішенням. Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України зобов`язання припиняються з моменту набрання рішенням законної сили про розірвання договору і припиняє його дію на майбутнє та не скасовує його дію до цього моменту. Крім того, сторони договору від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 домовились про передачу прав вимоги щодо належного виконання зобов`язань боржника за кредитним договором, яке виникло між позивачем та банком, зокрема стягнення боргу за кредитним договором. При цьому угода не свідчить про те, що новий кредитор ОСОБА_2 набуває права надавати фінансові послуги та стає кредитодавцем. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року апеляційну скаргу позивача відхилено. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір не містить ознак факторингу, оскільки за умовами договору жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою судді Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року вказану справу призначено до розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи. Судами не врахований той факт, що відступлення права вимоги за спірним договором здійснено з дисконтом, що є винагородою. За таких обставин відносини між сторонами носять оплатний характер, а договір про відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 за цією ознакою є договором факторингу. Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасниками справи не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судами 29 грудня 2011 року між ПАТ «Фінбанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії № 56/12/11-К (а.с. 5-7). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2013 року у справі № 761/25639/13-ц позов ПАТ «Фінбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості задоволено, розірвано договір про надання невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К, укладений між ПАТ «Фінбанк» та ОСОБА_1 , а також стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Фінбанк» заборгованість за договором невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К у сумі 2 062 957,54 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фінбанк» судовий збір у розмірі по 1 720,50 грн з кожного (а.с. 81-84). Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 27 травня 2015 року у справі № 761/25639/13-ц рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2013 року скасовано в частині солідарного стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К, а також стягненні судового збору з ОСОБА_3 , ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 77-80). 02 березня 2016 року між ПАТ «Фінбанк» та ТОВ «ФК «Авістар» укладений договір про відступлення права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К, за умовами якого первісний кредитор ПАТ «Фінбанк» відступає, а новий кредитор ТОВ «ФК «Авістар» набуває права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К зі всіма договорами про внесення змін, укладеними між первісним кредитором та ОСОБА_1 . До нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за кредитним договором в повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення прав вимоги, включаючи, але не обмежуючись: право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та не сплачених процентів в розмірі, передбаченому кредитним договором, інші платежі, передбачені умовами кредитного договору.(а.с. 14-16). 13 вересня 2016 року між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» укладений договір про відступлення права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К, за умовами якого первісний кредитор ТОВ «ФК «Авістар» відступає, а новий кредитор ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» набуває права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К зі всіма договорами про внесення змін, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 . До нового кредитора переходять усі права первісного кредитора за кредитним договором у повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, включаючи, але не обмежуючись: право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та не сплачених процентів в розмірі, передбаченому кредитним договором, інші платежі, передбачені умовами кредитного договору (а.с. 17-19). 13 вересня 2016 року між ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги № 13/09/16, за умовами якого первісний кредитор ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» відступає, а новий кредитор ОСОБА_2 набуває права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К зі всіма договорами про внесення змін, укладеними між первісним кредитором та ОСОБА_1 . До нового кредитора переходять усі права первісного кредитора за кредитним договором у повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, включаючи, але не обмежуючись: право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та не сплачених процентів у розмірі, передбаченому кредитним договором, інші платежі, передбачені умовами кредитного договору (а.с. 20-22). 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Таким чином, у ЦК України як вбачається зі змісту статей 512, 1077, цього Кодексу проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Разом з тим із частини першої статті 1077 ЦК України, та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором. У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України). Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України). Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається. Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. 13 вересня 2016 року між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги № 13/09/16, за умовами якого первісний кредитор ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» відступає, а новий кредитор ОСОБА_2 набуває права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К зі всіма договорами про внесення змін, укладеними між первісним кредитором та ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 3 договору відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора за кредитним договором у повному обсязі та умовах, які існували на момент відступлення прав вимоги, включаючись однак не обмежуючись: право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та несплачених процентів у розмірі передбачених кредитним договором, інші платежі передбачені умовами кредитного договору. Станом на день укладення та підписання даного договору заборгованість позичальника перед первісним кредитором згідно із умовами кредитного договору становить 1 972 437,42 грн. Розмір пені та штрафів розраховується відповідно до умов кредитного договору. Розмір основного зобов`язання позичальника, порядок його виконання, зокрема етапність повернення суми кредиту, порядок нарахування процентів, комісії та підстави нарахування штрафних санкцій визначаються кредитним договором. Згідно із пунктом 4 зазначеного договору сторони домовились, що за відступлені права вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму в розмірі 545 000,00 грн, зазначена сума сплачується протягом 10 робочих днів з дня підписання цього договору. Враховуючи положення наведених вище норм матеріального права та правову позицію щодо розмежування договорів цесії та факторингу, у справі, яка розглядається, ні суд апеляційної інстанції, ні суд першої інстанції не врахували, що спірний договір відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року містить умови, притаманні договору факторингу. Отже, уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором фінансова компанія отримала фінансування у розмірі 545 000,00 грн, а ОСОБА_2 , в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Наведене свідчить про те, що укладений між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи. За таких обставин та з огляду на те, що за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України. Вказаний висновок відповідає правовому висновку висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18). Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Щодо судових витрат Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). При поданні позовної заяви ОСОБА_1 сплачено 640,00 грн, апеляційної скарги - 704, 00 грн, а касаційної скарги - 1 280,00 грн судового збору, а всього 2 624,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями, тому вказана сума коштів підлягає стягненню з ОСОБА_2 та ТОВ «ФК«Гровінг Стейт» на її користь у рівних частинах (по 1 312,00 грн з кожного), оскільки колегія суддів скасовує рішення судів попередніх інстанцій та задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 . Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», третя особа - Публічне акціонерне товариство «Фінбанк», про визнання недійсним договору відступлення права вимоги задовольнити. Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року № 13/09/16, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги та касаційної скарги у загальному розмірі 1 312,00 (одна тисяча триста дванадцять) гривень. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» (код ЄДРПОУ 40427198) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги та касаційної скарги у загальному розмірі 1 312,00 (одна тисяча триста дванадцять) гривень. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець Джерело: ЄДРСР 86565456
  5. 2 points
    Верховный суд со ссылкой на позицию Большой палаты указал, что согласно части первой статьи 1077 ГК Украины, и части пятой статьи 5 Закона Украины «О банках и банковской деятельности» следует, что субъектный состав в договоре факторинга имеет три стороны: клиента, которым может быть физическое или юридическое лицо , которое является субъектом предпринимательской деятельности (часть вторая статьи 1079 ГК Украины), фактора, которым может быть банк или иная банковское учреждение, которое в соответствии с законом имеет право осуществлять факторинговые операции (часть третья статьи 1079 ГК Украины) и должник, то есть приобретатель услуг или товаров по первичному договору. Фактор для предоставления финансовой услуги должен быть включенным в Государственный реестр финансовых учреждений. Если право требования уступается «по номинальной стоимости» без взимания фактором дополнительной платы, то в этом случае отношения факторинга отсутствуют, а отношения сторон регулируются общими положениями о купле-продаже с учетом норм о замене кредитора в обязательстве (часть третья статьи 656 ГК Украины ). Договор факторинга направлен на финансирование одной стороной другой стороны путем предоставления в ее распоряжение определенной суммы денежных средств. Указанная услуга по договору факторинга предоставляется фактором клиенту за плату, размер которой определяется договором. При этом, само денежное требование, переданное клиентом фактору, не может рассматриваться как плата за предоставленную последним финансовую услугу. Плата по договору факторинга может быть в форме разницы между реальной ценой требования и ценой, предусмотренной в договоре, право требования по которому передается. Таким образом, если субъектный состав сторон не соответствует законодательству, то такой договор признается недействительным на основании ч.1 ст.215 ГК Украины.
  6. 2 points
    Объединённая палата пришла к довольно сомнительному с точки зрения законодательства выводу касательно прерывания исковой давности. И указала, что предъявления лицом иска в третейский суд, к подведомственности которого согласно статье 6 Закона Украины «О третейском суде» относится решение соответствующего спора, в силу требований части второй статьи 264 ГК Украины прерывает исковую давность и может свидетельствовать об изменении срока исполнения основного обязательства в соответствии с частью второй статьи 1050 ГК Украины. Исходя из вывода, после обращения в третейский суд проценты уже по кредиту начислять нельзя, в этом я согласен. Надеюсь в данном споре суд апелляционной инстанции, куда направлено это дело все таки обратит внимание в отличие от объединенной палаты на то, что данный спор касается потребительского кредита и не подведомствен третейским судам, в связи с чем нельзя считать исковую давность прерванной.
  7. 2 points
    ФАКТ ПОЛУЧЕНИЯ ДЕНЕГ НА КАРТУ НИКАКОГО ЗНАЧЕНИЯ НЕ ИМЕЕТ! с юридической точки зрения это просто подарок.... мало ли кто и что вам выслал на карту? если вы не подписали договор, то вы никому и ничего не должны! вбейте это себе в голову. Недавно было несколько судов с приватом (адвокатом ответчика был Сергей Гула, адвокат-блогер). Так вот суд постановил что ничего кроме договора подписанного двумя сторонами не имеет ни какого значения. там суть дела была в том, что приват хотел получить большие проценты и пени при этом ссылаяс на договор-анкету, в котором небыло прописано какие проценты и пени будут начисляться, а сам приват говорил: у нас договр на сайте есть, мы по нему проценты начитсляем! на что ему ответили: т.к. ваши договора на сайте 100 раз в день меняются, то мы их учитывать не можем. учитывать можно только то что НАПИСАНО НА БУМАГЕ и скреплено подписями. это я к тому, что никакие кнопки на сайтах и догоовра по почте ничего не значат. по крайней мере пока. онлайн кредиты работаю так: 1 найти лоха и впарить деньги 2 получить его контакты 3 запугать и задолбать чтобы вернул в 5 раз больше 4 если не вернет (на что он имеет полное право), то есть еще 3 лоха которые точно вернут и покроют убыток за первого
  8. 2 points
    Физлицу может быть продана квартира как объект, но не кредитное требование. Кредитное требование физлицу продано незаконно (ч. 3 ст. 1079 ГКУ), договор факторинга нужно оспаривать в судебном порядке - признавать его недействительным...
  9. 1 point
    Ну видите, я же говорил, что смысл есть... Если бы прокуратура сама не устранила нарушение полиции, то это сделал бы суд...
  10. 1 point
    Это стандартные "рядовые" иски. Я бы выставил банку сумму возврата в двойном размере, на основании ст. 230 ГКУ...
  11. 1 point
    Державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й пересвідчитись у отримані боржником цього документу (ВС/КЦС № 554/13475/15-ц від 31.07.2019) Фабула судового акту: Розповсюджена життєва ситуація – боржник, який не здогадується, що він комусь щось заборгував. При цьому він дізнається про такий факт лише після того, як з нього виконавцями (нема різниці державними або приватними) почалось примусове стягнення суми боргу з його доходу, зокрема заробітної плати або пенсії. Однак чи є такі дії виконавців вірними, чи не порушують вони закон? Однозначно порушують! У даному рішенні Касаційний цивільний суд прямо вказав на незаконність таких дій та зробив детальний аналіз норм закону, які органами на які покладено функції примусового виконання судових рішень, які у такому випадку порушуються. При цьому особливо хочу звернути увагу читача на те, що відповідні норми Законів "Про виконавче провадження" у старій та новій редакціях, які врегульовують згадані дії виконавців фактично є ідентичними, а тому висновки Касаційного цивільного суду можна застосовувати і до правовідносин, що виникли вже після прийняття Закону у новій редакції. Суть даної справи така. Банківська установа звернулась до суду із скаргою на дії державного виконавця щодо винесення постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення. Скаргу вмотивовано тим, що боржник навіть і не зав, о він має такий статус, оскільки копії постанови про відкриття виконавчого провадження не отримував. Водночас державний виконавець не пересвідчився в отриманні постанови про відкриття виконавчого провадження банком, а банк не міг дотриматися встановленого державним виконавцем строку для добровільного виконання рішення суду, адже не знав про даний строк. Ухвалою районного суду, з якою погодився і апеляційний суд, у задоволені скарги відмовлено, оскільки, на думку суду, державний виконавець не зобов`язаний перевіряти отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження. Банку було відомо про постановлення рішення суду, яке перебуває на примусовому виконанні, проте банк його добровільно не виконав і після накладення штрафу державним виконавцем. На вказані рішення банком було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тими ж самими доводами, що й скаргу на дії державного виконавця, яку подано до суду першої інстанції. Касаційний цивільний суд із такими доводами погодився та у своїй постанові зазначив наступне. Положеннями статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» (статті 28 Закону у новій редакції)державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. В свою чергу за нормами ч.ч. 1, 2 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов`язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п`яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Згідно з частиною першою статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» (ст. 75 Закону у новій редакції) у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу. Отже відповідно до змісту наведених норм, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує накладення штрафу на боржника. Боржник повинен бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Підставою для накладення штрафу є невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду. Таким чином, державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. У разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі накладати штраф на боржника за невиконання рішення у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк. Аналізуйте судовий акт: Постанова державного виконавця, яка оформлена із порушеннями, є НІКЧЕМНОЮ, а отже НЕ може бути оскаржена (ВС/КЦС № 235/4897/14-ц від 05.06.2019) За подання апеляційної скарги на ухвалу суду щодо оскарження дій держвиконавця судовий збір НЕ сплачується (№ 565/256/15-ц від 18.01.2018) Дозвіл на примусове проникнення до квартири боржника скасовано, а проти державного виконавця порушено справу за перевищення повноважень (Апеляційний суд м. Києва) Постанова Іменем України 31 липня 2019 року м. Київ справа № 554/13475/15-ц провадження № 61-25124св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: заявник - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», суб`єкт оскарження - Київський відділ державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, заінтересована особа - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року у складі судді Андрієнко Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2016 року у складі колегії суддів: Акопяна В. І., Лобова О. А., Абрамова П. С. ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст вимог У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (назву змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк») звернулося зі скаргою на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції (реорганізовано у Київський відділ державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області) щодо винесення постанови про накладення штрафу на Полтавське ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» у межах виконавчого провадження № 50016336. Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») просить визнати неправомірними дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Манухіна С. А. у частині винесення зазначеної постанови про накладення штрафу та скасувати постанову про накладення штрафу. Скарга мотивована тим, що 02 березня 2016 року на адресу банку надійшла постанова про накладення штрафу в зв`язку з невиконанням у наданий державним виконавцем строк рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2015 року про зобов`язання ПАТ КБ «Приватбанк» повернути кошти у сумі 19 569,29 грн на користь ОСОБА_1 . Проте ПАТ КБ «Приватбанк» не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження, а сама постанова про накладення штрафу не відповідає нормативно встановленим вимогам. Державний виконавець не пересвідчився в отриманні постанови про відкриття виконавчого провадження банком, а банк не міг дотриматися встановленого державним виконавцем строку для добровільного виконання рішення суду, адже не знав про даний строк. Короткий зміст судових рішень Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року відмовлено у задоволенні скарги ПАТ КБ «Приватбанк» на зазначені дії та постанову державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець не зобов`язаний перевіряти отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження. Банку було відомо про постановлення рішення суду, яке перебуває на примусовому виконанні, проте банк його добровільно не виконав і після накладення штрафу державним виконавцем. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року відхилено, ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження та у постанові про накладення штрафу скороченої назви боржника - ПАТ КБ «Приватбанк», а не повної назви - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», не впливає суттєво на зміст і чинність постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та постанови про накладення штрафу. У статутних документах боржника зазначено як повну, так і скорочену назву банку. У постанові державного виконавця зазначено порядок і строк її оскарження. Короткий зміст вимог касаційної скарги У червні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк», не погодившись з ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року та ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2016 року, подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати зазначені ухвали та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рух справи в суді касаційної інстанції 02 липня 2016 року ухвалою ВССУ відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ «Приватбанк» на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2016 року. Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 23 травня 2018 року справу № 554/13475/15-ц і матеріали касаційного провадження ВССУ передано до Верховного Суду. 17 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, щоПАТ КБ «Приватбанк» не отримувало постанову про відкриття виконавчого провадження. Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження. Про відкриття виконавчого провадження банк дізнався з постанови про накладення штрафу, яка надійшла йому 02 березня 2016 року. Закон України «Про виконавче провадження» передбачає накладення штрафу у разі невиконання дій, зазначених у рішенні суду, у строк, визначений державним виконавцем, без поважних причин. Без отримання постанови про відкриття виконавчого провадження банк не міг знати про строк, встановлений державним виконавцем для добровільного виконання рішення суду. Постанова про накладення штрафу є виконавчим документом, щодо оформлення якого передбачені вимоги, яким оскаржувана постанова не відповідає. Зазначеним доводам суди попередньої інстанції не дали належної оцінки, деякі аргументи заявника не були досліджені судами. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє у межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків про часткове задоволення касаційної скарги. Фактичні обставини, встановлені судами ОСОБА_1 звернувся до Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції для виконання рішення про зобов`язання ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Полтавського ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» повернути ОСОБА_1 кошти у сумі 19 569,29 грн, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 у даній банківській установі. 02 лютого 2016 року заява стягувача і виконавчий документ були зареєстровані та переданідержавному виконавцю. У той же день державний виконавець Манухін С. А. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 50016336. У постанові боржнику запропоновано виконати рішення суду у добровільному порядку у строк до 09 лютого 2016 року. Оскільки банк рішення суду самостійно не виконав, постановою державного виконавця від 24 лютого 2016 року на боржника накладено штраф у сумі 1 020,00 грн. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження»у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон України «Про виконавче провадження») рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. Згідно із частиною першою статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Відповідно до частин першої і другої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов`язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п`яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Згідно з частиною першою статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу у розмірі від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Відповідно до змісту наведених норм, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує накладення штрафу на боржника. Боржник повинен бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Підставою для накладення штрафу є невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду. Таким чином, державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. У разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі накладати штраф на боржника за невиконання рішення у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що закон надає право державному виконавцю накладати штраф у разі невиконання у добровільному порядку рішення суду у строк, визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження, якщо боржник не отримував копію даної постанови. З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів отримання заявником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а скарга заявника підлягає задоволенню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої і другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що ухвала Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2016 року постановлені з порушенням норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги заявника. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Суд скасовує оскаржувані судові рішення та ухвалює нове рішення, а заявником сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1 378,00 грн, а також судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1 378,00 грн, то він підлягає стягненню з Київського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково. Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 25 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 червня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким скаргу на дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції щодо винесення постанови про накладення штрафу на Полтавське ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» у межах виконавчого провадження № 50016336 задовольнити. Визнати неправомірними дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Манухіна Сергія Андрійовича щодо винесення постанови про накладення штрафу на Полтавське ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» у межах виконавчого провадження № 50016336. Скасувати постанову державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Манухіна Сергія Андрійовича про накладення штрафу на Полтавське ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» у межах виконавчого провадження № 50016336. Стягнути з Київського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» судовий збір у розмірі 2 756,00 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення,є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді ссылка
  12. 1 point
    Как это гипотетически... Это ведь суд... тут не до гипотетики...)) Три месяца против пяти лет очень сильно меняют обстоятельства дела в данном случае... Вы меня ввели в заблуждение, а я Вам вчера и сегодня всякое советую, которое не относится к Вашему делу...
  13. 1 point
    Ну по тексту у них много чего может быть... Они там много чего могут и любят писать... Но на самом деле такого нет и не существует... Эта их писанина в договоре на самом деле ничего не значит... Договора не могут действовать до полного исполнения... Это их вымысел не соответствующий закону... Все договора имеют срок... И по этому поводу все суды в том числе и ВСУ высказались ещё лет 10 назад...
  14. 1 point
    Да там такие тетки сидят, им давно пора отдыхать. Одна меня спрашивает- а у вас сейчас есть кредитная карта? Я говорю-нет. Она- как это нет. Сейчас у всех кредитные карты. Я говорю- а зачем она мне? У меня пенсия 2000 грн.
  15. 1 point
    Значит уже срок ИД пропущен... На этом и стойте...
  16. 1 point
    Имеет значение только дата подачи иска... Суд пусть хоть 10 лет идёт, это ведь гражданское производство, а не уголовное...
  17. 1 point
    Вот это правильно...!! Надо идти вперёд, а не останавливаться на первой инстанции и надо доказывать свою правоту... Надо учить судей читать закон...
  18. 1 point
  19. 1 point
    И это печально... Многие ведь думают, что Платформа отличается от БПП, типа что они против Порошенко и голосовали за неё, а самом то деле они с ним заодно против людей... Особенно удивляют личности проголосовавшие против, которые больше всех распинаются о заботе о людях по телевизорам...
  20. 1 point
    Да, уж... ситуативная антинародная коалиция...
  21. 1 point
    И не только Приват, но и другие банки и всевозможные организации, типа факторинговых и прочих МФО... Вот это и был рецепт, но теперь его не стало... Теперь все эти бумажки, которые они называют копиями доверенности, будут считаться судом надлежащими подтверждениями... Существуют ведь всего три-четыре доверенности например у Привата, под ксерокопии которых они подают массово иски... Но оригиналов этих доверенностей не видел НИКТО и НИКОГДА, ни один судья не видел и вообще никто... А в законе прописано всё не так... Это ВПВС просто придумала новый "закон"... одним словом узаконила эти ненадлежащие подтверждения полномочий представителей банков...
  22. 1 point
    Вот теперь ПриватБанк обрадуется и не только он...((( Это был один из наших постоянных аргументов в борьбе с их доверенностями...
  23. 1 point
  24. 1 point
    Типа, для солидности... Для количества голосов все равно - против, не голосовал, отсутствовал или воздержался...
  25. 1 point
    Большая палата указала, что следует считать подтвержденными полномочия представителя юридического лица на основании заверенной им копии доверенности, если право этого представителя удостоверять своей подписью копии документов следует из содержания выданной ему доверенности и при отсутствии в ней соответствующей оговорку на совершение определенного действия. Суд отмечает, что при решении вопроса соответствия копии документа, подтверждающего полномочия представителя юридического лица требованиям статьи 59 КАС, в частности при признании копии доверенности такой, что является заверенной в установленном законом порядке, следует избегать излишнего формализма, как то констатация отсутствия в материалах заявления (жалобы) копии должностной инструкции лица, которое предъявило копию соответствующего документа, отсутствие в доверенности указания на полномочия представителя на заверения копии доверенности и тому подобное.
  26. 1 point
    С Голосом тоже все понятно... Но от Платформы не ожидал такого... Интересно, а чего Европейская против не голосовала...))
  27. 1 point
    Не, ну пусть пробуют конечно, никто ж не против)))Но выглядит это всё,как минимум забавно)))
  28. 1 point
    С Евросолидарностью все понятно - не наступать же на горло собственной песне... За т.н. платформу и куры не шепчут. А вот Юлька... одной рукой легализует рэкетиров, второй поддерживает отмену адвокатской монополии...
  29. 1 point
    с разницей в одну минуту "реестр" выдает разные результаты при тех же параметрах: 21:12 - На Ваш запит не знайдено жодного документа. Спробуйте змінити пошукові параметри. 21:13 - За заданими параметрами пошуку знайдено документів: 13
  30. 1 point
    Вроде продвигается дело потихоньку... Два месяца ровно ждали принятия этого предварительного постановления после подачи в ВРУ...
  31. 1 point
    Сьогодні (14.01.2020 р.) ВРУ прийняла Постанову "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)". http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66242
  32. 1 point
    То есть до сих пор не по закону рискуя оказаться в тюрьме хотели иметь, а теперь на законных основаниях легально не захотят...)) Ну и логика у Вас...)) Это типа как частным исполнителем, тоже никто не хочет быть, тоже ведь требования...)) А у кого нет интересно требований...
  33. 1 point
    Это, видимо, работает Схема - ликвидатор после списания кредитов сохраняет копию информации и отдает ее ОПГ, которые Юлька от (безответной) любви к украинцам легализовала в первом чтении. А это уже прямая банальная заказуха тех ликвидаторов. Возникает вопрос: если налогоплательщиков ободрали, то перед кем "задолженность" осталась? Перед лично ликвидатором с его легализованными (в первом чтении) подельниками?.. ВС на этот вопрос ответа "почему то" не дал...
  34. 1 point
    Да вроде какраз наоборот именно разрешили...
  35. 1 point
  36. 1 point
    Да никак не надо бороться с этим... Если завтра ещё кто-то что то скажет, то со всеми бороться разве... Устать так можно... Они на это и рассчитывают...
  37. 1 point
    Что и требовалось доказать...))
  38. 1 point
    Кстати, хорошая подсказка по поводу сроков давности по взысканию ипотеки, если есть решение суда по взысканию долга. У меня дело было в прошлом году, где суд отказал взыскании ипотеки в связи с тем, что прошли сроки. В 2013 году банк суд вынес решение о взыскании долга, поэтому ДВС удерживало из зарплаты должников. В 2018 году кредитор подал в суд о взыскании ипотеки, но суд отказал по срокам давности ( в отзыве указывали постановление ВС об изменении сроков в связи с досрочным требованием и постановления ВС об отказе взыскании ипотеки по срокам давности). Кредитор даже в аппеляцию не подавал ибо нет смысла.
  39. 1 point
    Исковая давность относится как к предъявлению требования (иска) по взысканию долга, так и взысканию за счет ипотеки. Кредитор (если срок давности позволяет) может подать иск и на взыскание за счет ипотеки. Но если долг взыскан, то этот иск можно отклонить. С мораторием, если я не ошибаюсь, ситуация ничего не меняет, т.е. ипотеку могут взыскать (если иск по ипотеке проигран), но после его окончания.
  40. 1 point
    Да. ПС. Но на самом деле взыскателю деньги не нужны, ему нужна ипотека, которая в 4 раза дороже долга, иначе по деньгам можно было бы как то договариваться. Но есть вторая "сторона медали": исполнение решения суда в ДВС деньгами не решает вопрос закрытия ипотеки (по крайней мере взыскатель об этом заявляет). Вот такая ситуация... (
  41. 1 point
    Стаття 1079. Сторони у договорі факторингу 1. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. 2. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. 3. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
  42. 1 point
    Где Вы такое вычитали...? Стаття 1077. Поняття договору факторингу 1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
  43. 1 point
    Почему, есть такая практика БП ВС: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76860058 И ст. 51 ЗУ "О системе гарантирования вкладов физический лиц" кое о чем говорит: Стаття 51. Продаж майна банку, що ліквідується 1. Виконавча дирекція Фонду затверджує заходи з передпродажної підготовки майна одного або кількох банків (майно, об’єднане у пули активів, цілісні майнові комплекси, пакети акцій тощо), ремонту основних засобів, добудови об’єктів незавершеного будівництва, реалізації девелоперських проектів (зокрема операцій з експлуатації нерухомості) на належних банку земельних ділянках із залученням інвестицій, вилучення з непридатного для експлуатації майна окремих деталей, вузлів, агрегатів тощо для подальшої реалізації. 2. Після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк. 3. Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації. 4. Фонду заборонено відчужувати майно банку до затвердження виконавчою дирекцією Фонду способу, порядку, складу та умов відчуження майна такого банку, крім випадків надання виконавчою дирекцією Фонду дозволу на реалізацію окремого майна з метою запобігання збиткам або ризикам його втрати чи пошкодження, а також у випадках, передбачених цим Законом. 5. З метою отримання доходу Фонд має право укладати договори про передачу окремого майна (активів) неплатоспроможного банку в оренду до реалізації цього майна в установленому порядку. 6. Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках). 7. Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про: 1) затвердження переліку майна банку, що не підлягає продажу; 2) об’єднання майна банку або кількох банків у пули та/або продаж окремих інвентарних об’єктів; 3) строки та заходи передпродажної підготовки майна; 4) затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу; 5) обмеження загальної кількості відкритих торгів, на яких пропонуються до продажу одні й ті самі об’єкти або пули активів; 6) проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків. Інформація про вибраний спосіб та порядок продажу (умови, строки, порядок оплати, місце, початкова ціна тощо) майна банку або кількох банків оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду та веб-сайті банку, майно якого продається. 8. Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги. Організатор торгів не повинен мати конфлікт інтересів з банком, майно якого продається. 9. Майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження, продається на відкритих торгах. У таких торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права та мають відповідні ліцензії і дозволи. 10. Фонд організовує продаж цінних паперів (у тому числі похідних цінних паперів) через професійного учасника фондового ринку в порядку, визначеному законодавством, згідно з договором, укладеним між Фондом і торгівцем цінними паперами. 11. Продаж акцій приватного акціонерного товариства або часток товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, що належать банку, здійснюється з урахуванням законів України "Про акціонерні товариства" та "Про господарські товариства". 12. Фонд продає майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу. У разі якщо продати майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу не вдалося, Фонд продає майно банку частинами. 13. На відкритих торгах без обмеження мінімальної ціни продажу або безпосередньо юридичній чи фізичній особі здійснюється продаж: 1) основних засобів, оціночна вартість яких не перевищує 10 мінімальних заробітних плат на день продажу; 2) малоцінних та швидкозношуваних предметів, необоротних активів банку тощо, балансова вартість яких за відповідною групою становить менше 10 мінімальних заробітних плат на день продажу, без проведення незалежної оцінки. Таке майно може реалізовуватися безпосередньо Фондом або на комісійних умовах через організацію роздрібної торгівлі. 14. Майно (активи) банку, що залишилося на кінець процедури ліквідації банку, у разі незадоволення вимог усіх кредиторів банку реалізується шляхом проведення відкритих торгів (аукціону) без обмеження мінімальної ціни продажу. 15. У разі продажу пулів активів кількох банків доходи і витрати, пов’язані з продажем, розподіляються між банками пропорційно до вартості майна (активів) відповідних банків у пулі. 16. Безнадійна заборгованість, що залишилася на кінець процедури ліквідації банку (вимоги банку за кредитами, цінними паперами, що є у власності банку, дебіторськими зобов’язаннями), погашення якої за результатами аналізу документів Фондом становить менше 5 відсотків, списується з балансу банку. 17. Фонд зобов’язаний оприлюднювати інформацію про майно (активи), що продається, у друкованих засобах масової інформації, визначених виконавчою дирекцією Фонду, на веб-сайті банку та офіційному веб-сайті Фонду. Вимоги до змісту та строків оприлюднення інформації про продаж майна банків регламентуються нормативно-правовими актами Фонду. {Стаття 51 в редакції Закону № 629-VIII від 16.07.2015}
  44. 1 point
    Причём в апелляции по их жалобе...)))
  45. 1 point
    Добрый день. Данная Постнова ВП ВС по моему делу. Веду его с 2014 и по сегодняшний день. Правовая позиция не совсем нова, но свежа и актуальна. Хотя и о праве собственности через решение суда и о праве продажи через решение суда, я писал в с 2013 года, когда только банки начали заявлять подобные требования. Аж вот... в 2016 услышали о правое собственности, в 2019 - о праве продажи ))) Это дело интересно тем, как я пользовался ситуативными и актуальными (на тот момент) правовыми позициями ВСУ. Сначала банк получил отказ по мораторию, потом получил отказ по отсутствию оценки... через время позиция ВСУ менялась на прямо противоположною, но время уходило и очередной бой был выигран. И то хорошо. Правовая "визначенність" та "табільність судової влади" мне напоминает ледоход в марте на реке. Тут как прыгать по льдинам - только успел опереться, она тут же уходит из под ног, но дает возможность перепрыгнуть на другую ) И так далее до самого берега )) Но в нашем случае берег оказался островом и сейчас мы дальше гребем )) Так что продолжение следует ))) Если будет интересно - пишите, расскажу )
  46. 1 point
    Так получается Ваш суд не так уж плох...
  47. 1 point
    Таки дождались! http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85493113 Категорія справи № 159/2259/15-ц : не визначено. Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 10.11.2019. Оприлюднено: 11.11.2019. Номер судового провадження: 61-31197ск18 Постанова Іменем України 04 листопада 2019 року м. Київ справа № 159/2259/15 провадження № 61-31197св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», відповідач - ОСОБА_1 , третя особа із самостійними вимогами - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2017 року у складі судді: Денисюк Т. В., та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А.. Шевчук Л. Я., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява обґрунтована тим, що між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, який складається з договору № 005-02504-260511 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної карти та обслуговування платіжної карти від 26 травня 2011 року, Тарифів на обслуговування платіжної картки тарифний пакет «Класичний» (далі - Тарифи) та Умов надання кредитної картки тарифний пакет «Класичний» (далі - Умови). Відповідно до умов указаного договору, ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі, визначеному в Тарифах, на строк, що відповідає дії картки. За умовами договору відповідач зобов`язаний був щомісяця здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитною лінією, яка виникла за попередній звітний місяць, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за овердрафтом за попередній місяць, сплачувати суму процентів, нарахованих за попередній місяць та всю суму пені. Відповідач належним чином свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим станом на 21 квітня 2015 року утворилась заборгованість на загальну суму 24 132,30 грн. ПАТ «Дельта Банк» просило стягнути із ОСОБА_1 : 13 498,76 грн - заборгованості по тілу кредиту; 3 707,82 грн - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 6 925,72 грн заборгованості за відсотками. У травні 2015 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним. Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 не знала про укладення кредитного договору від 26 травня 2011 року, та не знала, що чоловік використовує спільні кошти на повернення кредиту, а визначена банком до стягнення сума є непосильним тягарем для їхньої сім`ї. ОСОБА_2 просила визнати з моменту укладення недійсним договір від 26 травня 2011 року № 005-02504-260511 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної карти та обслуговування платіжної карти, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 . Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2017 року від 05 червня 2015 року позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду із первісним позовом. У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним кредитного договору. Позовна заява мотивована тим, що договір № 005-02504-260511 від 26 травня 2011 року був укладений з порушенням принципу рівності сторін та загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності й розумності. Зокрема, при його укладенні банк не провів розрахунки сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, чим фактично допустив обман споживача. Ураховуючи невідповідність окремих положень договору вимогам статей 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів», просив визнати договір недійсним. Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2016 року справи об`єднані в одне провадження. У січні 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про зміну позовних вимог, в якій він просив визнати недійсним пункт 1.5 Тарифів на обслуговування платіжних карток тарифний пакет «Класичний», що є невід`ємною складовою кредитного договору № 005-02504-260511 від 26 травня 2011 року, в іншій частині просив позов залишити без розгляду. Вимоги ОСОБА_1 про визнання пункту 1.5 Тарифів недійсним, як складової кредитного договору, мотивовані тим, що передбачивши у договорі право нараховувати плату за обслуговування кредитного залишку, банк не вказав, які саме послуги надаються. Крім того, нарахування щомісячно комісії за обслуговування кредиту є прихованими процентами та збільшує реальну ставку за користування кредитом з 14,99 % до 54,59%. Такі дії банку не відповідають вимогам статтям 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому позивач просив визнати вказане положення кредитного договору недійсним. Короткий зміст рішень суду першої інстанції Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання в цілому кредитного договору недійсним залишено без розгляду. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2017 року позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 005-02504-260511 від 26 травня 2011 року, яка складається із тіла кредиту у розмірі 6 154,09 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» відмовлено. У задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним відмовлено. Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними задоволено. Визнано недійсним пункт 1.5 Тарифів на обслуговування платіжних карток Тарифний пакет «Класичний», що є додатком до кредитного договору № 005-02504-260511 від 26 травня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк». Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умови кредитного договору, передбачені пунктом 1.5 Тарифів про стягнення комісії за обслуговування кредитного залишку є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача. До кредитного договору банк включив положення, що є несправедливими, оскільки вони містять умови про зміни у витратах. Ураховуючи додаткові нарахування, передбачені оспорюваним пунктом Тарифів, процент за користування кредитом збільшився більш, ніж у три рази, що перевищує розумну межу компенсації за використання кредитних коштів, існує дисбаланс зарахування процентів і тіла кредиту, що є підставами для визнання цих положень кредитного договору недійсними. При частковому задоволенні позовних вимог банку суд вважав, що заборгованість за тілом кредиту становить 6 154,09 грн, а заборгованість зі сплати процентів, пені, комісії відсутня. Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки. У цій справі невиконання договірних відносин розпочалось у березні 2014 року, що підтверджується розрахунком заборгованості, виписками по рахунку та визнається самим ОСОБА_1 , позов заявлено у квітні 2015 року, тобто в межах загальної позовної давності. При вирішенні позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції зробив висновок про недоведенність її позовних вимог. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилено. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2017 року залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору, тощо). Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Встановлення умовами Тарифів плати за обслуговування кредитного залишку є несправедливим. Суд обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 про визнання недійсним положення кредитного договору про нарахування комісії за обслуговування кредитного залишку і, внаслідок чого, частково задовольнив позов ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Загальна сума заборгованості за договором, яку стягнув суд першої інстанції з ОСОБА_1 - 6154,09 грн, і встановлена за період з 26 травня 2011 року по 21 квітня 2015 року з урахуванням оплачених коштів за обслуговування кредитного залишку і переплати по процентам. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Аргументи учасників справи У травні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» подало касаційну скаргу, яка підписана представником Ліпкевичем І. В., у якій просить скасувати оскаржені рішення та вирішити питання по суті позовних вимог.При цьому посилалося на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що в ухвалі про призначення експертизи судом було поставлено навідне питання про суму заборгованості боржника перед банком без урахування комісії, передбаченої пунктом 1.5 Тарифів, яку банк у позові до стягнення не просив. Плата за обслуговування кредитного залишку включає в себе надання послуг інформування держателя про стан кредитного залишку у вигляді телефонних дзвінків та надання щомісячних виписок по рахунку становить 3,33 %. Поняття «включає в себе надання послуг» означає, що клієнт додатково не сплачує банку комісію за надані послуги. Судом неправильно витлумачено поняття, що призвело до неправильного вирішення спору. Розрахунок банку розрахунок свідчить про те, що кошти, які надходили на погашення заборгованості по кредиту йшли на погашення тіла, відсотків та комісій. Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині позовних вимог банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та ОСОБА_1 до банку про визнання недійсним пункт кредитного договору. В іншій чатсині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, у якому він просить відхилити касаційну скаргу, а оскаржені судові рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані тим, що банк вводить суд в оману, стверджуючи, що він не просив стягнути заборгованість по комісії. Однак, наданий розрахунок заборгованості свідчить, що частину комісії у розмірі 3,33 % у березні 2015 року банк перемістив до графи «прострочена заборгованість», а інша частина комісії влилась в штучно збільшене тіло кредиту та відсотки. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. Рух справи У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційна скарга передана до Касаційного цивільного суду. Позиція Верховного Суду Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів. Суди встановили, що 26 травня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, який складається з договору № 005-02504-260511 на відкриття поточного рахунку з використання платіжної карти та обслуговування платіжної карти, Тарифів на обслуговування платіжної картки тарифний пакет «Класичний» та Умов надання кредитної картки тарифний пакет «Класичний». За умовами указаного договору банк, відповідно до наданого клієнтом пакету документів, а також згідно з вимогами законодавства та банку, відкриває клієнту поточний рахунок з використання платіжної карти № НОМЕР_1 в національній валюті України - гривні, випускає та надає в користування клієнту платіжну карту, здійснює обслуговування клієнта згідно переліку послуг на умовах, викладених в Тарифному пакеті Класичний, що міститься в додатку №1 до договору (Тарифи) та згідно з умовами цього договору, Умовами надання картки і Правил надання банківських послуг фізичним особам за поточними рахунками з використанням платіжної картки у національній та іноземній валюті (далі - Правила). Згідно договору № 005-02504-260511 на відкриття поточного рахунку з використання платіжної карти та обслуговування платіжної карти від 26 травня 2011 року банк надає клієнту кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії в загальному розмірі 100 000 грн та на день укладення договору встановлює ліміт на рахунку в сумі 10 000 грн, ліміт кредитної лінії розраховується Банком самостійно (пункт 1.3). Клієнт сплачує Банку проценти за користування кредитною лінією та Овердрафтом за ставками, які зазначені в Тарифах (пункт 2.3). Клієнт зобов`язаний здійснювати оплату послуг, які надаються Банком при здійсненні розрахунково-касового обслуговування рахунку, в розмірах та порядку, визначених Тарифами і Правилами (пункт 3.3). Обов`язковий мінімальний платіж складається з: частки обов`язкового погашення тіла кредиту, нарахованих процентів по пункту 1.4 Тарифів, плати за обслуговування кредиту по пункту 1.5 Тарифів, овердрафту, процентів за овердрафт, штрафів за прострочену заборгованість та суми заборгованості за минулі періоди. Процентна ставка за користування кредитом - 14,99% річних (пункт 1.4 Тарифів). Строк дії картки до березня 2016 року. У пункті 1.5 Тарифів встановлено плату на рівні 3,33% щомісяця за обслуговування кредитного залишку, що включає в себе надання послуг інформування держателя про стан кредитного залишку у вигляді телефонних дзвінків та надсилання щомісячних виписок по рахунку. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Згідно статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Зокрема, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Суди встановили, що закріплення у кредитному договорі плати за обслуговування кредитного залишку є несправедливим. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Суди встановили, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за період з 26 травня 2011 року по 21 квітня 2015 року за кредитним договором становить 6 154,09 грн. Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», яка підписана представником ОСОБА_5, залишити без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2017 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. І. Крат І. О. Дундар Є. В. Краснощоков За счет "комиссии" банк хотел содрать с клиента почти в 4 раза больше...
  48. 1 point
    Всем хорошего настроения и результативного дня!
  49. 1 point
    Не факт, что знают... Это может быть и то и другое... Очень часто приходится им разжёвывать их профильный закон и инструкцию... Об остальном законодательстве вообще они не слышали как правило...
  50. 0 points
    Абсолютно верно, и на это мы всегда и нажимали по возможности... Но теперь это не будет работать, теперь достаточно уже заверенной копии кем угодно... В том то и дело, что НИКТО НИКОГДА не покажет судье оригинала той доверенности...!! И раньше это были основания для оставления без движения и возврата иска или жалобы...