getikalex

Насколько я помню разные коллегии ВП разошлись во мнениях относительно подсудности дел в отношении регистраторов собственности на ипотеку при применении оговорки админ/гражд. Как по мне в гражданском процессе вполне правильно оспаривание действий регистратора при епререгистрации и истребование предмета ипотеки.

И как теперь выруливать с противоречиями этой коллегии БП по отношению к предыдущим позициям по аналогичным делам ?

Решение хорошее, теперь надо бы, чтобы эта практика прижилась. Рано или поздно по этому вопросу должна сказать свое слово Большая Палата.

А почему они не передали дело в Большую Палату, раз считают, что есть основания для отступления от правовой позиции бывшего ВСУ ?

Ну с заемщиком как-то понятно . А кто мне объяснит, почему поручитель попал под раздачу ? Почему порука не прекратилась ?

Как по мне - очень хорошее решение. Ставился вопрос о преюдиции для спора с другими участниками. Эту фишку суды использовали и далеко не всегда честно.

А как же 6-135цс13 ? Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 грудня 2013 року ухвалив постанову у справі № 6-135цс13, предметом якої був спір про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна і зробив правовий висновок, про те, що майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою Или кто последний (позиция), тот и папа ?

Тут вроде как суд не стал разбираться кто прав только потому, что не увидел неоднозначности правоприменения в сравнении с приведенніми определениями касации.....

А говорили, что ничего нет вечного под Луной...Ипотека forever. И даже смерть не разлучит нас. Следующим шагом будет признание договора ипотеки действительным даже после полного разрушения предмета ипотеки.

Маятник ипотеки в собственность качнулся опять в сторону банков. Интересно, как после таких решений можно преподавать право, как науку. а не способ шулерства по заказу....

Ух ты. Букально недели две назад презумпция 60 СК для ВСУ была пустым звуком

Два месяца назад ВСУ вставал с другой ноги, и гривня ему была роднее № 6-2829цс16

А как это вяжется с презумпцией совместности приобретенного в браке имущества? Меня учили, что при таких раскладах истец должен доказывать происхождение личных сбережений, а не ответчик совместности.... Есть существенное НО. Это не есть правовой позицией, потому как отказано в связи с тем, что не установлено неодинаковое правоприменение. Хотя все-равно неоднозначно

Самое мерзкое, что таких позиций то ли три, то ли четыре Навскидку 6-1625цс16, 6-1219 цс16, ¹6-1243цс16 Суды это видят, и преимущественно идут на поводу банков

Что-то уж больно заумно. Взыскивать ипотеку путем признания права собственности в судебном порядке нельзя, но суд так сделал, и сделал правильно, потому, что заемщик нарушил обязательство..... Понял только то, что теперь для банков этот путь открыт. Ни и я так понимаю очередное противоречие правовых позиций. Эта позиция прямо противоречит 6-1851цс15

Не всегда это именно так. Вот отрицательный прецедент со своими обоснованиями : http://reyestr.court.gov.ua/Review/59469554 Но есть существенная разница в том случае - наличие дополнительного жилья.

Мутить криминальное. производство при наличии незаконченного хозяйственного/гражданского.процесса - себе дороже. Набор статей - вообще кино для журнала мурзилка. особенно 365-1 {Статтю 365-1 виключено на підставі Закону № 746-VII від 21.02.2014}

Я считаю, что при заключении договора - обязательство погашения тела разбито как-раз в ежемесячные платежи. Эти куски тела банк может взыскать с заемщика в пределах срока давности, Но с поручителя согласно постановления - нет. (преклюзивный срок 6 мес.поручительства и срок давности по кредиту разные). Причем для поручителя не надо никакого заявления применении срока. Именно здесь я вижу смысл постановления для поручителя.

Понятно, что хотелось бы большего, чтобы поручительство прекращали после 6 мес. первого же нарушения. Но и этот вариант для поручителей плюс. Поясню. Классический пример из жизни - кредит на 7 лет с поручительством, Пусть будет с декабря 2009 года. Заемщик платит первый год, потом с 2010 года прекратил. Банк его пару раз совратил на разовые погашения, и т.о. прервал срок давности. (или как вариант сам договорным списанием с карточки заемщика паРу раз перевел какие-то суммы ) За пару месяцев, до окончания срока кредита к-примеру в июне 2016 года - банк идет в суд. При сегодняшних раскладах реально было отбить в суде уменьшение пени за год. плюс иногда уменьшить ее соразмерно основному долгу. Так или иначе банку насчитывали хороший урожай, за который поручитель отвечал солидарно с заемщиком. Применяя это постановление поручителя не интересует долг по всем платежам за период от начала до января 2016 года. (6 мес последнего неплатежа) Он ответит только за период январь-декабрь 2016. Это будет примерно около 15-20% от долга заемщика. Выгода налицо.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_2 про перегляд судових рішень, в с т а н о в и л а : У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 7 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі - ВАТ «Родовід Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній відкрито невідновлювальну кредитну лінію у сумі 29 325 доларів США на купівлю автомобіля та сплату страхових платежів зі ставкою 7,70 % річних терміном до 7 липня 2015 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань за зазначеним кредитним договором цього ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов’язувалася відповідати солідарно з позичальником перед кредитором за належне виконання зобов’язань за кредитним договором. ОСОБА_1 грошові зобов’язання належним чином не виконувала, у зв’язку з чим станом на 25 вересня 2013 року утворилась заборгованість, що складається з: 19 203,18 доларів США - заборгованість за кредитом; 4 169,38 доларів США - заборгованість за процентами; 24 576 грн. 51 коп. - заборгованість за плату по кредиту; 1 310 771 грн. 99 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором; 6 738 грн. 57 коп. - 3 % річних від суми простроченої заборгованості; 387 грн. 24 коп. - інфляційні витрати від суми простроченої плати за кредитом. Посилаючись на наведене, позивач просив суд стягнути з відповідачів на свою користь у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором. Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2014 року позов задоволено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 5 березня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором змінено та зменшено суму до 125 429 грн. 19 коп. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, заочне рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм процесуального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 258, 261, 554, 559 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на підтримання заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що 7 липня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній відкрито невідновлювальну кредитну лінію у сумі 29 325 доларів США на купівлю автомобіля та сплату страхових платежів зі ставкою 7,70 % річних терміном до 7 липня 2015 року. У разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом та процентами позичальник зобов’язувалась сплатити банку пеню за кожний день прострочення у розмірі 1,6 % від суми простроченої заборгованості. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за зазначеним кредитним договором того ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов'язалася відповідати солідарно з позичальником перед кредитором за належне виконання умов кредитного договору, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, що укладенні між банком та поручителем. ПАТ «Родовід Банк» виконав умови кредитного договору та надав ОСОБА_1 у кредит вказану суму грошових коштів. Згідно з пунктом 3.1.1 кредитного договору позичальник зобов’язаний погашати заборгованість за кредитом починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами у сумі 349,11 доларів США та нарахованими процентами шляхом внесення готівкою чи перерахування зі свого поточного рахунку на рахунок банку. Відповідно до пункту 2.2 договору поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Згідно з пунктом 4.1. договору поруки договір діє до повного погашення позичальником та/або поручителем заборгованості за кредитним договором. ОСОБА_1 свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 25 вересня 2013 року утворилась заборгованість, що складається з: 19 203,18 доларів США - заборгованість за кредитом; 4 169,38 доларів США - заборгованість за процентами; 24 576 грн. 51 коп. - заборгованість за плату по кредиту; 1 310 771 грн. 99 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором; 6 738 грн. 57 коп. - 3 % річних від суми простроченої заборгованості; 387 грн. 24 коп. - інфляційні витрати від суми простроченої плати за кредитом. У січні 2014 року банк пред’явив до боржника й поручителя позов про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Задовольняючи позов в частині стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості за кредитом, процентами, 3 % річних від суми простроченої заборгованості та інфляційних втрат, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із доведеності позовних вимог в цій частині. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором та зменшуючи розмір нарахованої пені, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, застосувавши приписи частини третьої статті 551 ЦК України, виходив із того, що розмір пені значно перевищує заборгованість по тілу кредиту та відсотках. Проте у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України: - від 17 вересня 2014 року суд виходив із того, що згідно змісту другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 липня 2014 року суд касаційної інстанції скасовуючи ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд виходив, зокрема, із того, що розгляд справи відбувся за відсутності учасника процесу, щодо якого немає належних відомостей про вручення йому судової повістки. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов’язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору. Як установлено судом, боржник ОСОБА_1 (а відтак і поручитель) взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 7 липня 2015 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя. Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Як убачається з пункту 3.1.1. кредитного договору позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами у сумі 349,11 доларів США та нарахованими процентами шляхом внесення готівкою чи перерахування зі свого поточного рахунку на рахунок банку. Відповідно до пункту 2.2 договору поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 10 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя. У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань. Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов’язання. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред’явить вимоги до поручителя. У справі яка переглядається, суди не врахували, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов’язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, не з’ясували чи пред’явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців по кожному місячному платежу та по яких платежах порука припинилась, а по яких ще діє. Крім того, судом встановлено належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, однак, рішення суду не містить посилань на норму ЦПК України, керуючись якою суд дійшов висновку щодо їх належного повідомлення. Разом з тим надана для порівняння постанова Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (статей 258, 261 ЦК України), оскільки Верховний Суд України в указаній постанові дійшов висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Однак у справі, яка переглядається, боржником не було заявлено про застосування строків позовної давності, а тому суди дійшли до обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Враховуючи вищевикладене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині позовних вимог банку до поручителя ОСОБА_2 необхідно скасувати та в цій частині передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктами 2, 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 5 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-272 цс16 За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя. Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 10 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя. У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8A2E0FE65D1B1800C2257FE6004135C2 Как по мне - это бомба в руках поручителей против банков, о которой давно говорили и ждали.

Уже тенденция, однако. И это хорошо. респект!

Тут все советуют подавать иск от бабушек-дедушек. Практики 258 СК маловато. Но ничего другого пока не наблюдается Видимо это станет новым трендом в ипотечных делах..

Если уж такой иск подавать, то не матерью. По уму его должен бы подавать орган опеки и попечительства, да еще и с претензией к матери. При этом защищать интересы ребенка. Ребенок не виноват, что мать его подставила. Органы типа не смогли проконтролировать, потому что не знали, нарушены их права по контролю и т.д. и т.п. Но органы плевать на это хотели. Раньше еще можно было "попросить" прокурора такой иск подать. Сейчас вроде как прокуроры этим не занимаются. Есть еще вариант с омбудсменом, или его представительством. Но тоже не думаю, что они захотят этим заниматься В крайнем случае какой-то родственник (бабушка-дедушка-сестра-брат и т.д.), но им надо придумать право представительства прав несовершеннолетнего. Как бы тут изгольнуться ? По идее представительство прав несовершеннолетнего есть только у законных представителей (родителей), а они вроде как ответчиками должны быть. Прокатит ли в суде доверенность отца/матери на представительство интересов ребенка в суде против них самих же ? Кого бы еще придумать истцом для защиты ребенка? P.S. В возрасте от 14 до 18 по идее ребенок сам может инициировать представительство (например через безоплатную вторичную помощь). Но что делать с малолетними - ХЗ.

Наверное, стоит тут оставить ссылки на постановления 1 и 2 инстанций http://reyestr.court.gov.ua/Review/52137494 http://reyestr.court.gov.ua/Review/55982862

Если банку вернули автомобиль, но банк ее не реализовал - можно вспомнить про недавнюю правовую позицию № 6-2387цс15