getikalex

Пользователи
  • Число публикаций

    180
  • Регистрация

  • Последнее посещение

  • Days Won

    2

Весь контент пользователя getikalex

  1. Вот тоже ситуация где-то похожая (хотя не аналогичная), но толкование про сроки чуток другое. Хотя там ситуация карточного срока путает карты, но если почитать тупо и буквально позицию, то выглядит все не совсем хорошо Я понимаю. это так:. если конечный срок полного погашения закончился в июне 2013 года, значит с этого момента начинает истекать срок давности. Но считается по каждому платежу отдельно. В суд банк пошел в июле 2013, Соответственно по идее платежи с июля 2010 по июнь 2013 могут взыскать, а вот с 2007 по июнь 2010 - нет. Рад бы ошибаться, но думаю многие судьи так захотят растолковать это все.
  2. Не понял из решения - истец вообще просил применить срок давности в первой инстанции ? Обычно кассация такие вещи не прощает, и второго шанса так просто де дает.
  3. ИМХО спорная ситуация. Кредит брался в 2006 году до июня 2013 года. Не исполнялся надлежащим образом с 2007 года. Меня смущает не будет ли тут противоречия с позицией 6-160цс14 в части отказа взыскания платежей за три года до обращения в суд с 2010 по 2013 года ?
  4. Разве ? Насколько я понял - в 2012 году рассматривался только вопрос взыскания. Ответчик не ставил тогда вопрос признания поручительства прекращенным. Вообще существует двоякая практика с этими встречными требованиями. Есть много решений вплоть до ВСУ, когда суды отказывают во взыскании с поручителя, поскольку считают, что порука прекращена, хотя встречного иска о прекращении поручительства не было (таких даже большинство). Но есть и обратная практика, когда суды считают - раз ответчик не просил о признании поручительства прекращенным - из соображений диспозитивности суду заморачиваться нечего, и удовлетворял иск о взыскании.
  5. Вот вам обратная практика, да еще со ссылкой на ВССУ http://reyestr.court.gov.ua/Review/42232324 Іменем України 18 грудня 2014 року м. Ужгород Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі: головуючого - Власова С.0., суддів- Дроботі В.В., Фазикош Г.В., при секретарі - Чучка Н.В., з участю: представника позивача Артимич М.М., представника відповідачів-ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» на рішення Тячівського районного суду від 30 вересня 2014 року у справі за позовом ублічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки,- ВСТАНОВИЛА: У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому зазначало, що у відповідності до кредитного договору №014/4064/82/37866 від 31.01.2008 року ОСОБА_4 отримав споживчий кредит в сумі 90000 дол. США, строком до 30.01.2018 року, зі сплатою 14% річних за користування кредитними коштами. В забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором між Банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки №014/4064/82/37866 від 31.01.2008 року, відповідно до якого відповідачами в іпотеку надано житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5 на праві приватної власності. Однак, взяті на себе зобов»язання ОСОБА_4 належним чином не виконував і станом на 08.04.2014 року його заборгованість становить 66929,94 дол.США, що за курсом НБУ еквівалентно 779798,66 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 вказану суму заборгованості; в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки (житловий будинок і земельну ділянку). Рішенням Тячівського районного суду від 30.09.2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 729414,12 грн. та 3654 грн. судових витрат. В задоволенні решти вимог відмовлено. Не погодившись із таким рішенням суду, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», від імені якого діє Артимич М.М., подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи. При цьому вказує, що судом неправомірно була зменшена пеня із застосуванням до неї строку позовної давності в один рік, оскільки відповідно до п.16.7 кредитного договору-строк позовної давності до такої становить 3 роки, а також неправомірно відмовлено у зверненні стягнення на майно, оскільки Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено мораторій на стадії виконавчого провадження. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. У судовому засідання представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в ній. Представник відповідачів у судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнав, просив суд її відхилити, рішення суду залишити без змін. Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідачів, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 31.01.2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №014/4064/82/37866, відповідно до якого останньому було надано споживчий кредит у розмірі 90000 дол.США, зі сплатою 14% річних, з кінцевим терміном повернення 30.01.2018 року (а.с.6-10, 20). В забезпечення виконання зобов»язань за вказаним кредитним договором, 31.01.2008 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки №014/4064/82/37866, відповідно до якого остання надала в іпотеку житловий будинок на п»ять житлових кімнат, житловою площею 85.6 кв.м., загальною площею 146.7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Закарпатської області. Згідно п.1.2 додаткового договору іпотеки №014/4064/82/37866 від 19.01.2009 року ОСОБА_5 також надала в іпотеку Банку земельну ділянку розміром 0.1248 га., на якій знаходиться вищевказаний житловий будинок (а.с.15-18, 19). Відповідно до ст.526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та законодавства. Взяті на себе зобов»язання за кредитним договором ОСОБА_4 належним чином не виконував і станом на 08.04.2014 року його заборгованість становить 66929.94 дол.США., що в еквіваленті на гривні по курсу НБУ складає 779798.66 грн., з яких: -50449.28 дол.США (еквівалент на гривні-587783) заборгованість по кредиту; -6224.38 дол.США ( еквівалент на гривні 72520.06 грн.) заборгованість по сплаті відсотків; -10256.28 дол.США (еквівалент на гривні 119495.60 грн.) пеня, що стверджується розрахунком заборгованості, наявним у матеріалах справи (а.с.25-28). Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено: якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу. У відповідності до п.16.3 кредитного договору за прострочення виконання грошових зобов»язань за цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5% від простроченої до оплати суми за кожен календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов»язання мало бути виконаним і по день виконання позичальником простроченого зобов»язання включно. Сплата пені здійснюється в порядку та у строки передбачені для здійснення ануїтентних платежів за кредитом або у будь-який інший день за згодою або на вимогу кредитора. Так, суд першої інстанції застосовуючи річний строк позовної давності, встановлений законом до стягнення пені, зазначив, що пеня ОСОБА_6 нарахована з травня 2011 року, а з позовом Банк звернувся до суду 03.09.2014 року, а тому стягненню підлягає лише пеня, яка була нарахована з вересня 2013 року у розмірі 5932,28 дол.США, що по курсу НБУ еквівалентно 69111.06 грн. Однак, згідно пунктів 16.3; 16.7 Кредитного договору (а.с.6-10) сторони погодили, що до всіх правовідносин, пов»язаних з укладенням та виконанням цього договору, застосовується строк позовної давності тривалістю у три роки. Таким чином, до пені, нарахована Банком та пред»явленої до стягнення, застосовується строк позовної давності у 3 роки і така зменшенню не підлягає, оскільки заявлена в межах цього строку. Статтею 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов'язань в натурі. Частиною 1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання боржником основного зобов»язання, Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Суд першої інстанції пославшись на Закон України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відмовив в задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Але з таким висновком суду не погоджується колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного. 07.06.2014 року набрав чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року за №1304-VII. Статтею 1 п.1 цього Закону встановлено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов»язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті та за наявності певних умов (перераховуються далі в статті). За своїм змістом Закон є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Оскільки вказаним Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні цих вимог. Отже, встановивши сукупність обставин, що є підставою для задоволення вимог кредитора саме шляхом звернення стягнення на іпотечне або заставлене майно, суд ухвалюючи відповідне судове рішення, має відповідно до ст.217 ЦПК України вирішити питання про зупинення стягнення на час дії Закону, а не відмовляти у позові. Така думка викладена в ухвалі Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.11.2014 року, (справа №6-29969св14). Оскільки, обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог знайшли своє підтвердження, колегія суддів приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення. Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідачів підлягають стягненню на користь позивача судові витрати,у виді сплаченого судового збору, а саме: 3654,00 грн. за подання позову, та 1827,00 грн. за подання апеляційної скарги, а всього загальна сума судового збору становить 5481,00 грн. (3654,00 + 1827,00 = 5481,00 грн.) Відповідно до положень ст.309 ч.1 п. 3 і 4 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального є підставою для зміни рішення. Керуючись ст.ст.304, п.3 ч.1 ст.307, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,- РІШИЛА : Апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен банк Аваль» - задовольнити частково. Рішення Тячівського районного суду від 30 вересня 2014 року змінити, стягнувши з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м.Київ, вул..Лескова,9) заборгованість за кредитним договором №014/4064/82/37866 від 31.01.2008 року у розмірі 66 929, 94 дол.США, що складає 779 798, 66 гривень, в тому числі: 587 783,00 грн.-заборгованість по кредиту; 72 520,06 грн.-заборгованість по відсоткам; 119 495,60 грн- пеня за порушення графіку повернення кредиту та сплати відсотків. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним Договором №014/4064/82/37866 від 31.01.2008 року в розмірі 66 929, 94 дол.США, що складає 779 798, 66 гривень звернути стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 146,7 кв.м., житловою площею 85,6 кв.м. та на земельну ділянку розміром 0,1248 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб»єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає зверненню до виконання після закінчення дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, №1304-VІІ. Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м.Київ, вул.Лескова,9) судові витрати у справі в розмірі 5 481,00 грн.судового збору. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді :
  6. Узкой специализации нет, По всякому и всего понемногу. P.S.Отдельное спасибо за помощь по кредитному делу (отписал на почту)
  7. Тут выбора практически нет. Если апеляция сказала суду, что надо рассматирвать, он второй раз на доследование так просто не пошлет. Будет всеми силами тянуть на приговор. Тем более уже более года-полутора есть негласное указание судам не возвращать на доследование дела по старому УПК. Придется всю гадость, которая была в деле (а раз суд пошел на ДС, значит гадость есть) в еще больших размерах выливать в судебное заседание, и завести суд в тупик. Но это должен быть жесткий клинч, чтобы суд/прокурор согласились все-таки дело вернуть. Или классический вариант - поиск компромиссов.
  8. Нет, не подлежит. Ни доследование, ни отправка на новое судебное рассмотрение в суд первой инстанции, принятые апеляционным судом не могут быть обжалованы в кассации. Разница только в том, что если вернется на доследование - дело переходит под новый УПК. если на новое судебное рассмотрение в первую инстанцию - останется под старым УПК. Конституция тут не поможет, а пленумы в этой части нигде не противоречат.
  9. Нет, определения апеляционного суда о направлении дела на дополнительное расследование кассациононому обжалованию не подлежат. Вы все правильно подчеркнули в ст. 383.
  10. Не очень понятны исходные данные. Суд первой инстанции может отправить дело на дополнительное расследование только по старому УПК, Но это оформляется не определением (ухвала), а постановлением (постанова). По старому УПК такое постановление может быть отменено определением апеляционного суда, а вот обжалование определения апеляционного суда в касации не предусмотрено. (383 УПК старого), но тогда не может быть ссылки на 424 УПК нового. В новом УПК суд первой инстанци мог только из подготовительного заседания вернуть обвинительный акт прокурору, оформляется определением. Но это никак не дополнительное расследование.
  11. Приватбанк рулит судами. ВСУ только-только что-то выдаст, типа сроки давности от каждого платежа, как следующим же действиям поворачиватся другим боком. Срок давности по кредиту в полном объеме привязали к сроку действия карты. Теперь они будут доказывать старую версию о вечном перезапуске карты и опять попробуют тянуть в вечность.
  12. ВСУ фактически продублировал эту же идею по срокам давности отдельных платежей Постанова від 19 березня 2014 року № 6-20цс14 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/7864c99c46598282c2257b4c0037c014/f072a65c3c7af288c2257ca50020baa4/$FILE/6-20%D1%86%D1%8114.doc
  13. По идее, согласно Минской конвенции, решения укр. судов должны признаваться в России
  14. Похоже в бардаке со сроками давности по "вечным" карточным кредитам хотят навести порядок. справа 6-49370 зп 13 ПАТ КБ «ПриватБанк» до Романченко Т.Б. пpo стягнення заборгованості http://reyestr.court.gov.ua/Review/37147955
  15. Похожие мотивы, ВССУ сказал нет вечным срокам карточных кредитов, сослался на № 6-116цс13 http://reyestr.court.gov.ua/Review/36471928 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ступак О.В., суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Олійник А.С., Парінової І.К., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2013 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до умов договору від 05 березня 2004 року, укладеного між Банком і відповідачем, останній отримав кредит в сумі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що взятих на себе зобов'язань ОСОБА_3 належним чином не виконав, позивач просив стягнути з нього на свою користь заборгованість у сумі 9 764 грн 95 коп., яка складається з: 1 666 грн 82 коп. заборгованості за кредитним договором, 7 156 грн 94 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом, 500 грн фіксованого штрафу та 441 грн 91 коп. процентної складової штрафу. Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Кіровоградської області від 25 червня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 9 764 грн 95 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і просить ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Висновки судів зазначеним вимогам закону не відповідають. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що строк дії кредитного договору, укладеного між сторонами, може бути продовжено. Проте погодитися з такими висновками судів не можна. Судами встановлено, що 05 березня 2004 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір без номеру, відповідно до якого останньому надано кредит у сумі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії платіжної картки (а.с. 7-11). Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як встановлено судами, відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг кредитний договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий самий строк. Із заяви позичальника випливає, що строк дії кредитного ліміта відповідає строку дії карти (а.с. 7). Відповідно до пп. 3.1.1 пункту 3 частини ІІ Умов та правил надання банківських послуг, строк дії картки вказаний на картці (місяць та рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця. Водночас, із Правил користування платіжною картою випливає, що договір є чинним у межах строку дії карти. Вирішуючи спір, суди не з'ясували строк дії карти, а отже строк дії Кредитного договору. Крім того, колегія суддів не погоджується із висновками щодо того, що банк не пропустив строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності (а. с. 41 - 43), що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Як убачається із змісту п. 5.2 Умов та правил надання банківських послуг, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань повністю чи у визначеній банком частині у випадку невиконання боржником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором. Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України. Із заяви позивальника, яка є складовою частиною кредитного договору, вбачається, що заборгованість за кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості (а.с. 7). Таким чином, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, тому у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватись із моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені вище норми закону уваги не звернув, не перевірив належним чином доводи і заперечення сторін, не з'ясував строки повернення коштів за кредитним договором. Також, не встановив порядок повідомлення банком боржника про наявність у нього кредитної заборгованості, а також строк, з якого у банка виникає право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором та дійшов передчасного висновку про задоволення позову кредитора у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції, в порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України, зазначені порушення суду першої інстанції не усунув, доводи апеляційної скарги не спростував та передчасно залишив оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, а судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, то в силу ст. 338 ЦПК України це є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.В. СтупакСудді:В.І. Амелін В.П. Гончар А.С. Олійник І.К. Парінова