Byyf

Сударь, в Вас усомнились)

скорее всего денег вы не увидите, фирмы набирают необходимую сумму и "глушатся". т.е нужно сразу в суд и арестовывать счета мгновенно. а юрист, если вы сами вовремя, к нормальному не обратитесь, по факту уже нечем вам не поможет: просто составит иск, поприсутствует в суде, получит заочное решение, ну сдаст в ГИС документы, а фирмы уже и след простыл.так, что все в ваших руках. просто уже имеют неудачный опыт с такими "умниками" 20000 тысяч и 5000грн. за "услуги" неизвестно кому отдали, поздно обратились- а юрист крайний потому, что ни денег, ни фирмы по факту нет. мозг выносили мне в итоге. а проще включить мозги при заключении любого финансового документа. 99,9% денег уже не увидят. финпирамида работает "под крышей" органов.

Прихват подал на кассацию http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41003728 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа №22-ц/791/2714/2014р. Головуючий в І інстанції Яценко О.М. Категорія: 44 Доповідач - Радченко С.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2014 року жовтня місяця 15 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі: Головуючого: Радченка С.В. Суддів: Вербицької Л.І., Капітан І.А. при секретарі: Сікорі О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 18 липня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, орган опіки та піклування Цюрупинської районної державної адміністрації про виселення, - ВСТАНОВИЛА: В серпні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» (далі за текстом ПАТ КБ «Приват Банк») звернувся до суду з позовом зазначаючи, що 13.02.2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач і ОСОБА_3 13.02.2007 року уклали договір іпотеки. Згідно з п. 7 договору іпотеки ОСОБА_3 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 48.50 кв.м., житловою площею 26.30 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «Приват Банк» виконав в повному обсязі ОСОБА_3, в свою чергу, зобов'язання за кредитним договором не виконав внаслідок чого утворилась заборгованість. Таким чином, у порушення зазначених норм закону та умов договору, він зобов'язання за Кредитним договором не виконав. ПАТ КБ «Приват Банк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 19 жовтня 2010 року суд виніс рішення звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру, загальною площею 48.50 кв.м., житловою площею 26.30 кв.м. яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приват Банк». Згідно з інформацією, що міститься в довідці про склад сім'ї, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3, ОСОБА_1 та неповнолітні ОСОБА_2, ОСОБА_3 Банком надсилалися письмові повідомлення про добровільне виселення, проте відповідачі вимогу не виконали. Посилаючись на вищевикладене, остаточно просили суд виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири. Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 18 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ КБ «Приват Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду не надходили. Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Із матеріалів справи вбачається, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 13.02.2007 року було укладено кредитний договір №HEC1GK00001144 (а.с.6-7). Відповідно до п. 1.1. кредитного договору позивач зобов'язався надати ОСОБА_3 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 21830.00 доларів США строком до 13.02.2027 pоку, а ОСОБА_3 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач і ОСОБА_3 13.02.2007 року уклали договір іпотеки № HEC1GK00001144 (а.с.8-11). Згідно з п. 7 договору іпотеки ОСОБА_3 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 48.50 кв.м., житловою площею 26.30 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «Приват Банк» виконав в повному обсязі, ОСОБА_3, в свою чергу, умови договору не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість. 21.08.2013 року ПАТ КБ «Приват Банк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та рішенням апеляційного суду Херсонської області від 19 жовтня 2010 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру, загальною площею 48.50 кв.м., житловою площею 26.30 кв.м. яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приват Банк» (а.с.12-14). За змістом ст.ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку» та згідно умов договору іпотеки, укладеного між позивачем і відповідачем, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за цим зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невиконання Банком вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення письмової вимоги про звільнення іпотечного майна, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 15.06.2013 року Банком на адресу відповідачів було направлено письмову вимогу про звільнення вищезазначеної квартири (а.с.15), яку ОСОБА_1 отримала 09.07.2013 року, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на повідомленні (а.с.111). Також необґрунтованим є висновок суду, щодо відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки та виселення неповнолітніх з іпотечного майна. Згідно ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», батьки не мають права без дозволу органів опіки та піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям (ч. 4 цієї статті). Проте, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», в п. 44 роз'яснено, що суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Крім того, ані ст.40 Закону України «Про іпотеку», ані ст.109 ЖК України не передбачають виселення мешканців з житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, за згодою органів опіки та піклування. Оскільки рішенням апеляційного суду Херсонської області від 19.10.2010 року, яке набрало законної сили, встановлено, що на час укладення іпотечного договору малолітні діти у встановленому законом порядку прав користування спірною квартирою не мали, у цьому помешканні були зареєстровані без згоди іпотекодержателя вже після укладення кредитного й іпотечного договорів передбачені законом підстави для відмови ПАТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову про виселення відсутні. Також необґрунтованим є посилання суду, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, на ч.3 ст.109 ЖК УРСР, якою передбачено, що виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу, оскільки відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання, або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті. Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на наступні обставини Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. З матеріалів справи вбачається, що предмет іпотеки - квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, використовується як постійне місце проживання відповідачів та має загальну площу 48,50 кв. м. Умовами кредитного договору передбачено, що кошти боржник отримав в іноземній валюті. Сторонами не заперечувалося, що іншого зареєстрованого майна, окрім спірного будинку, у відповідачів немає. Оскільки позовна вимога Банку про виселення знаходиться в безпосередньому зв'язку зі зверненням стягнення на іпотечне майно, яке протягом дії зазначеного Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника), а власником майна залишається іпотекодавець, то колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів. Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються як такі, що не спростовують висновків суду про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог. Оскільки порушень норм матеріального і процесуального права, що можуть слугувати підставою для скасування чи зміни законного по суті судового рішення, колегією суддів не встановлено, то підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається, а тому рішення скасуванню не підлягає. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» відхилити. Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 18 липня 2014 року залишити без змін. Ухвала набирає чинності після проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку. Головуючий: Судді:

а где же ссылочка на апелляцию?

Щодо операцій з відступлення права грошової вимоги По состоянию на 27 марта 2007 года - На главную страницу - ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З РЕГУЛЮВАННЯ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ Л И С Т 05.10.2005 N 1139/11-8 Держкомісією з регулювання ринків фінансових послуг Українирозглянуто лист ТОВ щодо операцій з відступлення права грошовоївимоги. Згідно з частиною першою ст. 1077 ЦКУ ( 435-15 ) за договоромфакторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги)одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошовікошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнтвідступає або зобов'язується відступити факторові своє правогрошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договоруфакторингу відповідно до ст. 1078 ЦКУ може бути право грошовоївимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а такожправо вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Таким чином, операції з відступлення клієнтом права грошовоївимоги за зобов'язаннями боржника, які передбачають передачуфактором за плату в розпорядження клієнта грошових коштів, маютьздійснюватися на підставі договору факторингу. Підпунктом 11 частини першої ст. 4 Закону України "Профінансові послуги та державне регулювання ринків фінансовихпослуг" ( 2664-14 ) (далі - Закон) факторинг віднесений дофінпослуг. Відповідно до ст. 1079 ЦКУ ( 435-15 ) фактором може бути банкабо фінансова установа, а також фізична особа - СПД, якавідповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридичнаособа, яка є СПД. Таким чином, юридична особа, що має намір надавати послуги зфакторингу, повинна набути статусу фінустанови. Фінустановоюзгідно зі ст. 1 Закону ( 2664-14 ) є юридична особа, якавідповідно до закону надає одну чи декілька фінпослуг та якавнесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом.Частиною першою ст. 1 Закону встановлюється, що діяльністьфінустанов з надання фінпослуг має бути виключним видомдіяльності. Порядок та вимоги щодо внесення інформації профінкомпанії до Держреєстру фінустанов установлюються Законом,Положенням про Держреєстр фінустанов, затвердженим розпорядженнямДержфінпослуг від 28.08.2003 р. N 41 ( z0797-03 ), зареєстрованиму Мін'юсті України 11.09.2003 р. за N 797/8118, та Положенням провнесення інформації щодо фінкомпаній до Держреєстру фінустанов тавстановлення вимог до облікової та реєструючої системифінкомпаній, затвердженим розпорядженням Держфінпослуг від05.12.2003 р. N 152 ( z1252-03 ), зареєстрованим у Мін'юстіУкраїни 29.12.2003 р. за N 1252/8573. Перший заступник Голови А.Литвин

я с этим столкнулась 1,5 года назад, а именно добровольное исполнение суда по привату в обход ИС. с Приватом это просто невозможно. поэтому только установление факта непосредственно в суде. по другому не пройдет-пускай снова подают в суд - а там уже установить факт как встречку отсутствия долга.

Мари - Анна при таком раскладе у нас никто никому ничего не будет возвращать, включая зарплату, а не только долги банкам. И если ничего не платить - завтра придут исполнители и опишут все в квартире. Полный правовой нигилизм ни к чему хорошему не приведет. Все просто должно быть соизмеримо.Жаль это не про нашу банковскую систему.

Вы просили помощи? мое дело сказать как я делаю. а Вы делаете как Вы желаете!

да и письмецо в НБУ с жалобой о принятии мер в вашем случае(не всегда эффективно, но не помешает и в комитет защиты прав потребителей.). можно в их внутреннюю службу пожаловаться : мол с меня лично деньки ваш крединспектор вымагает - незнаю насколько эффективно , но может кто- то разберется в ситуации под угрозой увольнения!!! или же в милицию...этот цирк еще надолго...

подавать на банк в суд - на его неправомерніе действия. или ждать когда они снова пойдут в суд. письмо должно біть ценное в вашем случае. или в судебном порядке установить факт віполнения условий кредитного договора и естественно отсуствия задолженности перед банком. с Приватом и Дельтой не соскучишся.....у них стандарт заниматься обдираловкой по жизненно. хотя раньше я 2 раза брала у них кредит проблем не біло. ЖЛОБСТВО и сплошное МОШЕНИЧЕСТВО,

ваша фраза: "отдали в исполнительную службу все чеки". таким образом соберите все чеки и решение суда и отправте с ценнім письмом и заявлением. а если носили в исполнительую значит исп. производство біло откріто. помните : детально описівайте в описи ценного листа все вложения . опись можно дома на компе составить и заверить в почтовом отделении. пошлите их лесом, но перед єтим отправьте чеки вместе заявлением и решением суда. от Привата до самой смерти можно не отбрікаться - у них как конец квартала так и 5 копеек долга вілазит, а на них соответственно 500 грн. штрафа. у них по другому небівает просто.

Я так понимаю было открыто, и впоследствии закрыто исп.производство в связи с погашением задолженности. Таким образом берете постанову о закрытии исп. производства, пишите заявление на им Привата с требованием выдачи документа подтверждающего об отсутствии задолженности перед банком. берете конверт влаживаете копию постановы и это заявление и отправляете в банк ценным письмом с уведомлением. В случае повторного обращения Приватбанка в суд у Вас на руках должен быть решение о взыскании, копия постановы о погашении задолженности - чтобы связать договор с решением и последующим погашением через исполнительную службу, а также копию заявления о требовании выдачи справки об отсутствии долга по указанному кредитному договору вместе с описью ценного письма и уведомлением о получении указанных документов Приватбанком - перечисленное вместе с клопотанням про долучення до матерыалив справи и возражением по иску Привата передаете с копиями вместе в канцелярию суда заблаговременно. На вашем экземпляре в канцелярии ставят отметку о получении. потом с высоко поднятой головой идите в суд и ничего не бойтесь. Успех гарантирован в 99% случаев при строгом выполнении указанных действий. а то перспектива заплатить дважды очень реальна.

А права имущественных поручителей при передаче права требования по договору факторингу?

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2510-17 а то с чем кушать?

вопрос переформулирую: как мне в суде установить момент просрочки по договору если долг продал Дельте ? Укрсибб приглашать в качестве 3 лица? Дельта кроме справки ничего не дает в суд

хорошо. у меня Укрсиб продал долг Дельте. Каким образом я должна установить момент обращения Укрсиба к имущественному поручителю с требованием о досрочном погашении долга по КД мне его привлекать как третье лицо? То, что предоставленные справка Дельта о наличие долга у Заемщика не является документом который подтверждает наличие долга, кроме того в акте не указана сума долга.е ще у меня есть решение о досрочном взыкании долга с заемщика от 29.09.2010 года в пользу Укрсиба

А как насчет Укрсиббанка по факторингу к Дельте по ипотечнім КД???

к заемщику или к имущественному поручителю? думаю у имущественному поручителю.

если поручитель, пускай майновой, то у меня уже 3 года прошло. у меня 29.09. 3 года с момента решения по КД взысканию с заемщика. значит права требования наступило еще раньше- т.е. таким образом Укрсиббанк пропустил срок обращения к имущественным поручителям - совладельцам 2/3 квартиры?

с какого момента у кредитора возникает право требования досрочного погашения к имущественному поручителю за счет ипотеки: с момента подачи иска о досрочном взыскании с должника или с момента вынесения решения судом о досрочном взыскании с должника сумы долга? тут ссылка интересная http://ut.kiev.ua/yuridicheskaya-praktika/item/455-poruchitel-momenti-praktiki.html. судя с этой статьи он начинается с просрочки платежа в срок более чем 90дней по договору. можно сослаться на них при рассмотрении судом иска о взыскании с имущественного поручителя ?

Брат утверждал, если подать в хозяйственній суд, который рассматривает дело о ликвидации от имени декретчиц за защитой прав, а именно обязать ликвидатора трудоустроить, то в таком случае процедура ликвидации не закончится без выполнения этого обязательства ликвидатором.

Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації Мін'юст України; Роз'яснення від 25.01.2011 Картка Файли Історія Зв'язки Публікації Текст для друку Документ n0017323-11, поточна редакція — Прийняття від 25.01.2011 МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ Р О З' Я С Н Е Н Н Я 25.01.2011 Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації Питання, пов'язані з розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, вирішуються відповідно до положень Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (далі-Кодекс). Пунктом 1 статті 40 Кодексу ( 322-08 ) визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (далі - зміни в організації виробництва і праці). Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Статтею 59 Господарського кодексу України ( 436-15 ) передбачено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду. У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України ( 436-15 ) підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Отже, ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов'язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується. При реорганізації юридична особа також припиняється. Водночас, можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства, допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників. Право визначити чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому їм органу. Відповідно до частини третьої статті 36 Кодексу ( 322-08 ) у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). Скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації (далі - підприємство) тощо. Скорочення чисельності та скорочення штату - це різні поняття. Так, скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату - зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо. При цьому одночасно можуть вводитися інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватися, а в окремих випадках навіть збільшуватися. Отже, при змінах в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган повинен додержуватися такого порядку дій: 1) якщо на підприємстві створена первинна профспілкова організація, власник або уповноважений ним орган має дотримуватися вимог частини третьої статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ). У разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Профспілки мають право вносити пропозиції органам державної влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об'єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов'язаних з вивільненням працівників, які є обов'язковими для розгляду. У випадку коли на підприємстві немає профспілки, зазначені питання бажано погоджувати з виборним представником від трудового колективу; слід отримати згоду від виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 Кодексу ( 322-08 ), щодо кожного працівника, крім випадків, коли така згода не вимагається. Подання власника або уповноваженого ним органу розглядається в порядку, передбаченому статтею 43 Кодексу ( 322-08 ); 2) Видати відповідний наказ про внесення змін в організацію виробництва і праці, в якому розкривається зміст цих змін, утворюються комісії з проведення ліквідації або реорганізації, яким доручається здійснити заходи, пов'язані з ліквідацією або реорганізацією підприємства; 3) Скласти і затвердити в установленому порядку новий штатний розпис; 4) Видати наказ, яким уповноважити відділ кадрів або інший відділ підприємства, на який покладено здійснення функції відділу кадрів (далі - відділ кадрів), провести необхідні заходи в зв'язку зі звільненням працівників (не пізніше ніж за два місяці до їх проведення), включаючи ознайомлення працівників з наказом під розпис та вручення письмового повідомлення про звільнення (Відділ кадрів повинен підготувати письмове повідомлення про можливе звільнення працівників та за два місяці до запланованого вивільнення персонально (під розпис) ознайомити кожного працівника з наказом про внесення змін в організацію виробництва і праці та вручити письмове повідомлення. Одночасно з попередженням пропонується працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Протягом двох місяців від дати попередження від працівників, істотні умови праці яких зміняться, доцільно отримати письмову заяву про згоду продовжувати роботу після зміни істотних умов праці або відмову від цього). При цьому слід зазначити, що розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору з працівником відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу ( 322-08 ) передбачає дотримання певних гарантій для працівника. Так, за загальним правилом встановленим частиною першою статті 49-2 Кодексу ( 322-08 ) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Власнику або уповноваженому ним органу слід пам'ятати, що працівники в будь-який час вправі змінити своє рішення: скасувати раніше дану згоду на продовження роботи, скасувати раніше заявлену відмову від продовження роботи. Звільнення може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження. Водночас, якщо сам працівник виявить бажання звільнитись раніше, ніж закінчиться зазначений строк попередження про звільнення, власник повинен провести звільнення у строк, про який просить працівник. При цьому працівник може подати заяву з відповідним проханням власнику або уповноваженому ним органу скоротити строк попередження про звільнення та зазначити дату, з якої він бажає бути звільненим. У трудовій книжці робиться запис про звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу ( 322-08 ). Працівники, яких попереджено про наступне вивільнення, і посади яких відсутні у новому штатному розписі, продовжують працювати ще не менше двох місяців і отримують заробітну плату. Виплата заробітної плати у даному випадку здійснюється на підставі положень чинного трудового договору, дію якого не припинено, тобто трудовий договір продовжується. Статтею 94 Кодексу ( 322-08 ) передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Частиною другою статті 49-2 Кодексу ( 322-08 ) передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці має враховуватися переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Власник або уповноважений ним орган при вивільнені працівників у випадках змін в організації виробництва і праці повинен дотримуватися вимог статті 42 Кодексу ( 322-08 ), якою встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 ); 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. У разі звільнення працівників за пунктом 1 статті 40 Кодексу ( 322-08 ) діють обмеження щодо звільнення окремих категорій працівників, встановлені статтями 184, 186-1 Кодексу ( 322-08 ), а саме: вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - у випадках, передбачених частиною другою статті 179 Кодексу) ( 322-08 ), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда); батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також опікунів (піклувальників), прийомних батьків. При ліквідації підприємства правила пункту 1 статті 40 Кодексу ( 322-08 ) можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (частина третя статті 49-2 Кодексу) ( 322-08 ). Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи (частина четверта статті 49-2 Кодексу) ( 322-08 ). Доцільно звернути увагу на те, що у разі прийняття рішення стосовно звільнення працівників слід дотримуватись положень статей 47 та 116 Кодексу ( 322-08 ). Так, відповідно до статті 47 Кодексу ( 322-08 ) в день звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 Кодексу ( 322-08 ). У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу ( 322-08 ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. При припиненні трудового договору з підстави, зазначеної пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу ( 322-08 ), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (стаття 44 Кодексу) ( 322-08 ). Також слід враховувати, що відповідно до статті 240-1 Кодексу ( 322-08 ) у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 Кодексу ( 322-08 ). На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 Кодексу ( 322-08 ) для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ). Огляд практики розгляду трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу ( 322-08 ), детально викладено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. N 9 ( v0009700-92 ) (далі - постанова Пленуму). Так у цьому пункті зазначається, зокрема, що "розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП ( 322-08 ), суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП ( 322-08 ) може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 КЗпП ( 322-08 ) можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку. Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). В усіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП ( 322-08 ) провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП ( 322-08 ). Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював". Заступник Міністра юстиції України Л.М.Горбунова В.о. директора Департаменту соціального, трудового та гуманітарного законодавства І.В.Солодка * тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

попробуем так. нужно найти разъяснения минюста.

Відповідно до ст. 184 КЗпП, звільнення вагітних і жінок, що мають дітей у віці до трьох років (до шести років ч. 6 ст. 179), самотніх матерів за наявності дітей у віці до 14 років або дитини -інваліда за ініціативою власника або уповноваженого їм орган не допускається, окрім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли можливе звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Поняття «Повна ліквідація підприємства» законодавством не визначене, проте, враховуючи, що згідно ст. 104 Цивільні кодекси України (далі – ЦКУ) юридична особа припиняється або в результаті передачі всього майна, прав і обов'язків іншим юридичним особам – правонаслідувачам (злиття, приєднання, розділення, перетворення), або в результаті ліквідації – припинення юридичної особи, при реалізації якого не відбувається передача майна, прав і обов'язків суб'єкта господарювання, яке ліквідовується, іншим юрособам. Звільнення працівників (ст. 184 КЗпП) допускається лише за умови обов'язкового працевлаштування. Звільнити їх по п. 1 ст. 40 КЗпП можна лише після закінчення дії обставин, що дають право на вказану пільгу, у будь-який час проведення ліквідації юридичної особи. В період дії цих обставин звільнення можливо лише з п. 5 ст. 36 КЗпП у зв'язку з переведенням по їх згоді на інше підприємство в установленому порядку. Таким чином, враховуючи викладені обставини, а саме обов’язок працевлаштувати жінок які підпадають під перелік осіб зазначених в ст. 184 КЗпП, покладено виключно на керівництво, або ліквідатора, ліквідаційну комісію, або засновника ліквідує мого підприємства. а єто как трактовать? ведь льготі они и есть льготы!

стадии ликвидации. Лакомые кусочки , разумеется кроме долгов, выкупило новоиспеченное частное предприятие "РОГА и КОПЫТА" под руководством "хозяев" города. Декретчиц - девочек в количестве 5 человек выбросили на улицу- остальных перевели на Частное предприятие. Все в законодательстве гласит: нельзя уволить совсем-нужно (обязан) ликвидатор трудоустроить. Но механизма этой процедуры я не нашла. Знакомый юрист сказал, что обязать на практике невозможно. Что можете сказать поэтому поводу Коллеги?