vats.1986

Но как я Вас поняла, в деле копия уже есть, которая предоставлена самим банком и если банк скажет что то не та копия, то возникает закономерный вопрос "зачем тогда они в дело давали не те доказательства"

ну не придирайтесь)) а почему не провести "експертне досліження", а не экспертизу его можно провести до подачи иска в суд и приложить к иску как одно из доказательств, если суд не хочет удовлетворять ходатайство на проведение судебной экспертизы

я готова куда высылать

я готова их предоставить, что вам нужно, если Вы готовы их посмотреть

а вот если не дожидаясь их действий по ипотеке можно что - то предпринять или лучше не дразнить быка красной тряпкой))

иск не очень, там: и прекращение кредита, и прекращения поручительстна по дог.поручительста и прекращение ипотеки по дог. ипотеки. клиенту стало не интересно, идти дальше по єтому иску. наша апел. назначена на завтра, но мы переносим.... могу скинуть решение первой инстанции, ну и свою апеляцию, если интересно но все еще вопрос открыт по ипотеке...

п.с. Кей колект говорит что он заберет имущество по ипот. оговорки

Извините, можно я опишу свою ситуацию, ну очень похожую: в мае 2008 года был заключен кредитный договор между ФЛ и Укрсиббанком. Договор валютный. к нему было поручение между банком и ФЛ 1, ФЛ 2,ФЛ 3 и + ЮЛ 1, ЮЛ 2, а также ипотека между, банком, ФЛ и ЮЛ 1 (на одно имущество но каждый в своей части). 2011 году банк взыскивает сумму задолженности солидарно со всех: суд первой инстанции удовлетворяет, но суд апел. инст. отбрасывает ЮЛ 1 и ЮЛ 2 - по подсудности. Банк получает ИЛ на всех ФЛ и предъявляет их к исполнению в 2011 году. в 2012 появляется Кей - Колект (всем известный Договоро факторинга № 1 от.12.12.12 г.). в 2013 КК меняет себя по решению суда в ИП, но в ИС - не заходит с этим решением. в 2014 ИС - возвращает ИЛ Укрсиббу. Сейчас: кей колект - возобновляет сроки по ИЛ - пока боремся. Вопрос: Как мне защитить ипотечное имущество, какой иск придумать? п.с. пытались прекратить ипотеку, 1 инстация - удовлетворила, 2 - инстанция похоронила решение 1 - ой.

Но jacqueline интересуют не основания для отмены ИНН. Человек просто хочет знать нарушаются права мамы или нет? Зачем человеку писать лишнее, просто выскажите свое мнение и все, а все остальное это уже ее проблемы

Надеяться на практическую сторону нет смысла, уж очень она переменчива

Я считаю, что вы правы, права человека затрагиваются, но все будет зависить от доказательной базы и естественно "субъективного" взгляда суда Пытаться в любом случаи необходимо

Вот первое что попалось на глаза: Постановою у справі № 6-885цс15 від 03.02.2016 р., правовим висновком якої є: згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві. Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

да, в ст.292 ЦПК Украины

думаю, что срок исполнительного листа должен устанавливаться в момент его выдачи

Мне почему - то кажется, что до 06.05.2016 года. или не так?

В принципі мене цікавить чи варто проводити процедури добровільної фінансової реструктуризації боржника із вжиттям заходів, від повідно до закону? Цікавлять Ваші думки щодо підводних каменів в цьому законі, бо на перший погляд - все прозоро?

у меня поручительство трехстороннее: банк, ю.л. и ф.л., ипотека: банк и ю.л. - это хоз. суд без всяких обсуждений. я исхожу из п.2 постановления пленума ВССУ № 5, где сказано что если есть ф.л., то это граждан.подсудность. и как - бы суд апелю исн. со мной согласен, но процессуально он не может придумать что ему делать, т.к. определение суда первой инстанции о закрытии производства в части ипотеке и поручительства вынесено в день вынесения решения, а не до начала открытие производства, как это необходимо было сделать.

Может кому - то это покажется глупым, но мой вопрос в следующем: ЮЛ и ФЛ был подан к банку иск в районный суд с исковыми требованиями: прекратить договор кредита (должник - ФЛ), прекратить поручительство (договор поручительства подписан банком, ЮЛ и ФЛ), прекратить ипотеку. Суд 1 - ист. выносит решение по первому требованию отказать, а по поручительству и по ипотеке выносит определение с припиской что эти требования должы рассматриваться в хозяйственном суде. ФЛ - решение не обжалывает, а ЮЛ - обжалывает определение в части подсудности поручельства хоз. суду. Сегодня первое заседание в апел, и суд задает вопрос: "Как суд может вернуть дело на первую инстанцию, если решение по делу набрало законной силы?" Теперь я сижу с коллегой и думаю: поручительство по сути не рассматривалось, решение по делу есть, дополнительное решение - не вариант... Уважаемые юристы, помогите советом, а то мы совсем запутались, или направте на путь истинный (может мы просто тупим в конце дня и чего - то не понимаем)

нет, не я. Писал другой представитель. Почему так высказался ВСУ не знаю, в заявление ничего этого не было указано.

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 грудня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 29 червня 2006 року ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 300 000 грн. У зв’язку з порушенням ним умов кредитного договору утворилась заборгованість, яку він у добровільному порядку, незважаючи на вимоги банку, не погасив. ПАТ «Укрсоцбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 577 213 грн. 97 коп. Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року в позові ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 24 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 520 102 грн. 54 коп. заборгованості за кредитним договором станом на 21 березня 2014 року. В решті позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року рішення апеляційного суду залишено без змін. У заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня2014 року та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 253, 254, 256, 257, 258, частини 1 статті 261, частини 1 статті 1049, статті 1050 ЦК України. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення заявника ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на підтримання заяви, а також представника ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_3 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню. На підставі пункту 2 ст. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ справу розглянуто в порядку, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом. На підставі ст. 360-4 ЦПК України в редакції, чинній на день надходження заяви ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що 29 червня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір, за умовами якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 300 000 грн., а останній зобов’язався повернути його до 28 червня 2026 року зі сплатою процентів за користування кредитом. У зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за кредитним договором у боржника перед банком виникла заборгованість, яка станом на 21 березня 2014 року становила 577 213 грн. 97 коп. Пунктами 1.1, 1.1.2 договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом виплати щомісячних платежів протягом всього часу дії договору в розмірі 1 250 грн. до 10 числа місяця наступного за місяцем у графіку та в останній користування кредитом з кінцевим терміном основного зобов’язання до 28 червня 2026 року. За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник зобов’язався сплачувати банку за кожен день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, установленої пунктом 4.2 цього договору, від суми простроченого платежу (п.п. 1.1 та 2.4 кредитного договору). Крім того, відповідно до пунктів 3.3.9, 4.5 договору позичальник зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1. цього договору. У разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов’язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 договору протягом більше ніж 60 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом порушених прав, оскільки згідно із пунктом 5.4 Договору зазначене право виникло у позивача 11 січня 2009 року, тоді як банк звернувся до суду 16 квітня 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач перестав сплачувати щомісячні платежі після 23 жовтня 2008 року, а тому за визначенням пункту 4.5. кредитного договору строк користування кредитними коштами вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 11 січня 2009 року. Таким чином днем, коли в позивача виникло право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, є 11 січня 2009 року, однак банк звернувся до суду із позовом лише 16 квітня 2014 року. Разом із тим апеляційний суд вважав, що строк позовної давності щодо частини щомісячних платежів за кредитом, право на стягнення яких виникло з квітня 2011 року, не сплив, а тому в цій частині заявлених вимог позов про стягнення кредитних коштів, процентів за користування кредитом, пені за тілом кредиту та пені за процентами підлягає задоволенню. Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: - від 10 жовтня 2014 року, від 1 грудня 2014 року суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову в зв’язку з пропуском строку позовної давності, оскільки пунктами 4.5. кредитних договорів передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених договором, більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та неустойку. Таким чином, у зв’язку з порушенням вказаних умов договору, термін повернення кредиту змінився, а позивач звернувся до суду з позовом із пропуском строку позовної давності. Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 253, 254, 256, 257, 258, частини 1 статті 261, частини 1 статті 1049 ЦК України. Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов’язання" (статті 530, 631 ЦК України). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Згідно із пунктом 4.5. кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов’язків, визначених пунктами 3.3.8. (сплата процентів), 3.3.9. (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів. Судами встановлено, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 23 жовтня 2008 року, а тому за визначенням пункту 4.5. договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 11 січня 2009 року. Оскільки строк виконання основного зобов’язання було змінено – на 11 січня 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з зазначеним позовом лише 16 квітня 2014 року, тобто зі спливом строку позовної давності. Такий висновок суду є правильним й відповідає вимогам Закону. Однак висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, про те, що строк позовної давності щодо частини щомісячних платежів за кредитом, право на стягнення яких виникло з квітня 2011 року не сплив, а тому в цій частині заявлених вимог позов підлягає задоволенню, є неправильними. За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно). Ухвалюючи рішення про стягнення щомісячних платежів за кредитом, відсотки за користування кредитом, пені за тілом кредиту та пені за відсотками за період з квітня 2011 року по квітень 2014 року, апеляційний суд не врахував, що в зв’язку з неналежним виконання умов договору, змінився строк виконання основного зобов’язання (п. 4.5. договору), та банк мав право з 11 січня 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду із позовом, однак позовну заяву подав до суду лише у квітні 2014 року. Після зміни строку виконання зобов’язання до 11 січня 2009 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5. договору позичальник був зобов’язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 січня 2009 року не підлягали виконанню. Отже апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, про те, що з ОСОБА_1 на користь банку підлягають стягненню кредиті кошти по сплаті щомісячних платежів в межах трьохрічного строку позовної давності до дня звернення до суду із зазначеним позовом, починаючи з квітня 2011 року є помилковим. Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права - 253, 254, 256, 257, 258, частини 1 статті 261, частини 1 статті 1049 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його необхідно скасувати та передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі № 6-249цс15 Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов’язання" (статті 530, 631 ЦК України). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно). Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

как обещала решение Верховного суда http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/EEE62F5B29715064C2257F24004B090C

Херсон.

Мы готовы к сотрудничеству, можете посоветовать кого - то!? Мы в Херсоне.

ну это да, но к сожалению таких я еще не встретила в нашем городе

Просто чувствую себя утопающим и приходиться хвататься даже за фантастические идеии. Спс, Вам большое за помощь, будем пробовать.