spirit

Почему же судья не пишет прямо, что иск обоснованный, а обходит этот вопрос стороной?

Суть спора с "Кредитными инициативами" в признании ипотечного договора недействительным. Суд сначала отказал одному истцу (поручителю) на основании пропуска срока исковой давности, а потом и второму истцу (бабушке несовершеннолетних) - на основании и пропуска сроков, и того, что бабуля вроде как неполноценный представитель. По сути дела судья как-то стыдливо вроде и подтверждает, что права детей нарушены, но прямо об этом не пишет. Подскажите, какие могут быть аргументы для апелляции против евойных ссылок на пропущеную исковую давность и несостоятельность истца. Спасибо Вот решение: http://reyestr.court.gov.ua/Review/76931147 18.09.2018 Справа № 363/2894/17 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2018 року Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючого-судді Чіркова Г.Є., при секретарі Гавриленко Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ТОВ «Кредитні ініціативи», ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6 та Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області, про визнання недійсним іпотечного договору, встановив: позивачка ОСОБА_2 (відповідно до ст. 258 СК України) в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у липні 2017 року звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати недійсним договір іпотеки №2619/0808/71-079-Z-1 укладений 19 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна за договором іпотеки № №2619/0808/71-079-Z-1 від 19 серпня 20108 року про передачу у іпотеку квартири під номером АДРЕСА_1 посилаючись на те, що вказаний договір відповідачкою укладено без згоди Органу опіки та піклування, що призвело до порушення прав малолітніх дітей на законне право на житло, про ці обставини позивачці стало відомо з рішення Вишгородського районного суду від 10 травня 2017 року. Позивачка ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі з викладених в позові підстав, на неодноразові виклики в судове засідання не з'явилась та особистих пояснень не надала. Відповідачка ОСОБА_5 подала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позову не заперечила, подала до суду пояснення, де зазначила, що квартира АДРЕСА_1 придбавалася в інтересах родини з метою поліпшення житлових умов, частково за кошти отримані від продажу попередньої квартири ОСОБА_5 та за кредитні кошти. Представник відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» проти задоволення позову заперечив, вважав його необґрунтованим та безпідставним. Також просив застосувати строки позовної давності передбачені ст. 257 ЦПК України. Представник третьої особи Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області подав заяву про розгляд справи за його відсутності та просив при прийнятті рішення врахувати інтереси та права малолітніх дітей. Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного. Як убачається з матеріалів справи, 17 жовтня 2003 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, від якого мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2). 13 липня 2008 року ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу продала квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 59,70 кв.м. На той час неповнолітні діти разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 проживали у вказаній квартирі, іншого житла не мали. 19 серпня 2008 року ОСОБА_5 уклала кредитний договір з ВАТ «Сведбанк», згідно умов якого банк надав останній грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 115 000,00дол. США на строк по 19 серпня 2028 року включно та на умовах, передбачених у договорі, а позичальник зобов'язалася повернути кредит, сплати проценти за користування ним та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені договором. Згідно п. 1.4 кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_7 з метою придбання квартири АДРЕСА_1. 19 серпня 2008 року ОСОБА_5 придбала квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа 114,7 кв.м.), що вбачається з договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київськог о міського нотаріального округу Глушко Л.В. Того ж дня, 19 серпня 2008 року між ОСОБА_5 та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір №2619/0808/71-079-Z-1, яким забезпечено належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору №2619/0808/71-079 від 19 серпня 2008 року, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а також усіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов. Згідно п. 4 договору іпотеки іпотекодавець свідчить, що предмет іпотеки належить йому на праві власності та до укладення цього договору ні предмет іпотеки, ні будь-яку його частину нікому будь-яким способом не відчужено, не передано в оренду, найом, користування на будь-яких інших підставах, він не є предметом податкової застави, судового спору і не перебуває під забороною (арештом), треті особи не мають на нього будь-яких прав, в тому числі прав та вимог, що підлягають державній реєстрації відповідно до чинного законодавства України. Іпотекодавець свідчить, що його чоловік згоден з укладанням цього договору та його умовами. На підтвердження цього чоловік іпотекодавця надав іпотекодержателю письмову заяву про таку згоду. 22 травня 2014 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 липня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_6 до ПАТ «Омега банк», третя особа - ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, ТОВ «Кредитні ініціативи», Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради про визнання недійсним іпотечного договору, відмовлено повністю. 16 вересня 2015 року старшим державним виконавцем ВДВС Вишгородського РУЮ в Київській області відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно письмових пояснень відповідачки ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 придбано в інтересах родини з метою поліпшення житлових умов, частково за кошти отримані від продажу попередньої квартири ОСОБА_5 та за кредитні кошти. Згідно з договором іпотеки від 19 серпня 2008 року та анкетою-заявою на отримання кредиту на час укладення кредитного договору і іпотечного договорів ОСОБА_5 та її чоловік ОСОБА_6 проживали та були зареєстровані в АДРЕСА_2. ОСОБА_5 повідомила банк про наявність двох неповнолітніх дітей. Згідно ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України). Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Отже у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна (договір іпотеки), право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із частиною шостою статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Таким чином укладення батьками правочинів, предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 ЦК України. Відповідно до статті 8 ЦПК України та статті 3 Конвенції «Про права дитини», прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, суд повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Вирішуючи спори щодо захисту прав дітей під час укладення договорів іпотеки, суди повинні в кожному конкретному випадку перевіряти право користування житловим приміщенням дитиною, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі, серед яких зазначена й дитина) та на законі (стаття 405 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. За змістом цієї статті право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є; з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Вирішуючи питання про визнання недійсним договору іпотеки та правильне застосування до спірних правовідносин статті 405 ЦК України, частини другої статті 177 СК України, статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» і статей 203, 215 ЦК України, необхідно установити з якою метою придбавався житловий будинок, який є предметом іпотеки (поліпшення житлових умов сім'ї), чи був цей будинок єдиним житлом його сім'ї, чи є у сім'ї інше житло, а також чи відчужено будинок, в якому сім'я проживала до цього. При вирішенні справи суд звертає увагу на те, що в квітні 2016 року ОСОБА_6 звертався до суду з аналогічним позовом з тих самих підстав. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10.05.2017 року в його задоволенні відмовлено з підстав пропущення строку позовної давності. Рішення суду набрало законної сили. Зокрема, судом цьому у рішенні встановлено, що договір купівлі-продажу квартири, кредитний договір та договір іпотеки укладалися майже одночасно, тому покупець квартири та його сім'я не були й не могли бути зареєстровані в ній в той же день з об'єктивних причин; сторонам було відомо, що ОСОБА_5 брала кредит саме з метою купівлі квартири для поліпшення житлових умов своєї сім'ї і що квартира, у якій проживала сім'я до цього продана, іншого житла його сім'я не мала, тому відбулась єдина операція, спрямована на зміну житлових умов сім'ї позивача, в тому числі і його неповнолітніх дітей. При цьому спірний договір іпотеки укладено без дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення прав малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Що стосується права звернення до суду з цим позовом ОСОБА_2, то суд зазначає наступне. Так, згідно ст. 258 СК України баба і дід мають право на самозахист внуків. Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень. Водночас ч. 2 ст. 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Відповідно ст. 14 СК України сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. Відповідно ч. 1 ст. 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Згідно ст. 154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом. Відповідно до вимог ст. 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною . Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. Системний зв'язок вказаних норм дає підстави для висновку, що захист прав дітей випливає із сімейних обов'язків їхніх батьків, які насамперед здійснюють свої повноваження законних представників малолітніх дітей, як членів сім'ї, які не можуть бути покладені на іншу особу. В той же час захист прав дітей бабою або дідом носять факультативний характер, які реалізуються у разі невиконання таких обов'язків батьками дітей. Однак зі справи не можна дійти висновку, що діти (в інтересах яких подано цей позов) позбавлені батьківського піклування, а позивачка піклується про дітей, виконує батьківські обов'язки , в тому числі по захисту їхніх прав у суді. Відтак у справі не доведено, що позивач (баба малолітніх дітей) має право на самозахист онуків у розумінні вказаних вимог Закону. В контексті вказаного суд звертає увагу й на пропущення строків позовної давності і з цього зазначає наступне. Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін( ст. 260 ЦК України). Як передбачено ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Згідно правового висновку Верховного Суду України викладеного в постанові № 6-2677цс16 від 22 лютого 2017 року, порівняльний аналіз термінів ««довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 83 ЦПК України, що позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Судом встановлено, що батьківські обов'язки щодо малолітніх дітей ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2) виконували їхні батьки. Будь-які дані про участь у вихованні або утриманні дітей позивачкою суду не надано. Втім, саме тільки твердження в позові про те, що позивачка довідалася про порушення прав дітей лише після ухвалення судом рішення в травні 2017 року про дотримання строків позовної давності свідчити не може. В суді не доведено того, що позивачка діяла на самозахист онуків згідно ст. 258 СК України і не могла дізнатися про порушення їхніх прав при укладанні спірного договору ще 19.08.2008 року. Таким чином строк позовної давності в цій справі є пропущеним. Беручи до уваги викладене в задоволені вказаного позову слід відмовити. На підставі викладеного та керуючись статтями 209-215 ЦПК України, вирішив: в задоволенні позову відмовити. Повне судове рішення складено 28 вересня 2018 року. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області. Суддя

Ситуация такая. По исполнительному листу несколько лет назад было открыто исп производство. (По решению суда с должника взыскали задолженность по автокредиту). Исполнитель наложил арест на имущество должника. Был залоговый автомобиль. Его подали в розыск. Через какое-то время исп производство было закрыто ввиду отсутствия имущества, которое можно взыскать. Но розыск с авто, видимо, не снят. Можно ли его снять с розыска? Или он уже снят ввиду закрытия ВП? Заранее спасибо за ответ

юрист в такой ситуации мог предостеречь клиента от подписания чего-либо. ибо даже неушлые заемщики еще в 2009 году знали, что нельзя подписывать никаких реструктуризаций и переводов в гривну. а тут вы ему и заперечення, и клопотання... а самого элементарного для лоха не сделали.

неужели в договорах ну вообще не за что уцепиться?

коль уж судья так быкует -- все до послдней бумажечки подавать через канцелярию (не забудьте паспорт). ну а там смотреть на ухвалы судьи. еще можете подавать сейчас встречный иск о признании кредитного и ипотечного договоров недействительными -- далеко не факт, что судья поспешил перейти к рассмотрению по сути. а подать встречный иск можно только до начала рассмотрения по сути

а сколько к скольки договорился, если не секрет? ибо у нас тут тоже выползает про договариваться. и, если не трудно, расскажите в двух словах об чем суд со сведом? спасибо

Кстати, кто-то помнит, почему евреи верили Моисею аж 40 лет?

со стороны это выглядит так: "вы идите за мной, но не скажу куда. вы рискуйте, но не скажу чем и за что. а я такой весь красивый что-то испробую на практике".

ну а как же у них оказались копии? их же снимали с оригиналов? значит теоретически возможность передачи была. Ну тогда зачем сведу придерживать оригиналы у себя?

а почему бы и нет? если только они не передали оригиналы доков кредитинам, то вполне могут считать себя владельцами кредита

вот вам уже готовое решение http://reyestr.court.gov.ua/Review/25235151 на основании єтих доводов и следует писать иск. особое внимание нужно обратить на небесспорность задолженности. вот еще решения: http://reyestr.court.gov.ua/Review/29145981 http://reyestr.court.gov.ua/Review/30203162 и вот http://reyestr.court.gov.ua/Review/19515589 нужно посмотреть на основании чего нотариус делал надпись. и поискать-посчитать у себя все циферки-платежи, чтобі найти несоответствие. суду тогда легче будет скасувать надпись

Лагуну, похоже, срочно нужно бабло, чтобы от кого-то откупиться ) или прикупить еще один банчок -- например правекс

наверное сразу заявление в суд по месту нахождения недвижимого имущества о признании незаконной исполнительной надписи. образцы заявлений есть тут нга форуме и их много в интернете. и попросить суд вынести ухвалу об остановке обращения взыскания до рассмотрения вопроса о незаконности надписи. ну и в ходе процесса пусть суд отменяет исп надпись.

отправил на мейл еще одного