tttgold

А такий був зустрічний позов Відповідно до ст.. 31, 123 ЦПК України подається зустрічний позов про визнання недійсним кредитного договору, оскільки обидва позови є взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, та виходячи із того, що задоволення зустрічного позову може виключити задоволення первісного позову. 18.08.2008 р. між ВАТ «Ерсте Банк» табуло укладено кредитний договір з фізичною особою № 014/24. Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до Рішення Конституційного суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 р. “Справа про захист прав споживачів кредитних послуг” випливає, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” (в редакції на момент підписання Позивачем кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі певну інформацію зокрема: д) орієнтовну сукупну вартість кредиту ....; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Відповідно до п. 2 абз. 3 ч. 4 ст. 11 вказаного закону у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 2) детальний опис загальної вартості кредиту для споживача; Враховуючи те що Відповідач до укладення, під час укладення та після укладення Кредитного договору не надав Позичальнику відповідної письмової інформації про орієнтовну сукупну вартість, загальну вартість кредиту чим допустив грубе порушення прав споживача в частині інформування про вартість кредиту та скрив істину вартість кредиту Позивач вважає, що банк свідомо ввів споживача в оману щодо істинної вартості кредиту. Такі дії Відповідача щодо приховування інформації про сукупну вартість кредиту, є порушенням вищевказаних вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до пункту 1.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (далі Правила) випливає, що "банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил під час укладення кредитних договорів зі споживачами". Відповідно до умов п.п. “в” п. 2.1 Правил - Банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту. У рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів ( робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим, споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів ( робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму ( ч.1ст.634 ЦК). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги. Тому, держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Враховуючи те що Банк не виконав обов’язкових вимог законодавства та не надав споживачу кредитної послуги усієї необхідної та повної інформації, яка повинна бути надана Позичальнику, укладення оспорюваного кредитного договору не відповідало внутрішній волі Позичальниці. Відповідно до п. 12.1. Кредитного договору Невід’ємною частиною кредитного договору є: Додаток № 1 – Повідомлення позичальника – фізичної особи про умови надання споживчого кредиту. Однак вказаний додаток не містить обов’язкових вимог, які передбачені законодавством. Відповідно до п. 2.4. вищевказаних Правил Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. За таких обставин на момент укладення Договору Позивач не знала, яка загальна вартість кредиту в результаті чого не могла зробити правильний вибір щодо необхідності та доцільності отримання кредиту саме на умовах які визначені Банком. Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Враховуючи те що інформація про сукупну вартість кредиту є нічим іншим як обставиною, що має вирішальне значення у вказаному правочині, а ненадання такої інформації Відповідачем пов'язане з намаганням скрити важливу інформацію про реальні витрати Позичальника Позивачка, вважає, що кредитний договір з фізичною особою № 014/24 є таким, що порушує права споживача, а тому він повинен бути визнаний судом недійсним. Згідно ст. 22 Закону України “Про захист прав споживачів” - захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України “Про захист прав споживачів” споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Враховуючи вищевикладене, керуючись вимогами ст. 3, 16, 203, 215, 230 ЦК України, ст. 118-120, 137, 208, 213, 215 ЦПК України, Законами України “Про захист прав споживачів”, Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ № 168 від 10 травня 2007р. прошу: 1. прийняти зустрічну позовну заяву до розгляду; 2. визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір з фізичною особою № 014/242 укладений 18.08.2008 р. між ВАТ «Ерсте Банк» та .

А це ВССУ у подібній справі http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57926384

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62866174

Цього ж дня у цьому ж складі і такий же позов Франківський р/суд відхилив. А ви кажете про справедливість цього рішення.

Я вказував в заперечення на касацію, що про існування обману дізнався лише після висновку експертизи, бо до того ніяких даних про обман не було.

І от нарешті дочекались. ВССУ знову "відзначився". Дві інстанції скасував і на новий розгляд - нібито немає обману - коли їх вже розженуть? У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Кузнєцова В.О., суддів:Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І., Мостової Г.І., Олійник А.С.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним з моменту укладення кредитного договору, додатку до кредитного договору, визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору, зобов'язання повернути документи, за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Івано-Франківського області від 09 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а : У серпні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсним з моменту укладення кредитного договору, додатку до кредитного договору, визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору, зобов'язання повернути документи з підстав порушення відповідачем положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила визнати недійсним Додаток №2 «Графік погашення кредиту» до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03 липня 2008 року, визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03 липня 2008 року, визнати недійсним іпотечний договір №2113 від 03 липня 2008 року, зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути їй документи, які були передані нею по акту прийому-передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03 липня 2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно. Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Івано-Франківської області від 09 квітня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір №IFWWGA0000004210 від 03 липня 2008 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 Визнано недійсним з моменту укладення додаток №2 - «Графік погашення кредиту» до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03 липня 2008 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 Визнано недійсним з моменту укладення іпотечний договір №2113 від 03 липня 2008 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_6 документи, які були отримані у неї по акту прийому-передачі оригіналів правовстановлюючих документів на нерухомість від 03 липня 2008 року, а саме: оригінал договору дарування, оригінал технічного паспорту, оригінал витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що в момент укладення кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому укладення кредитного договору, суперечило його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах. Проте повністю з висновками судів погодитися не можна виходячи з наступного. Судами встановлено, що 03 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №IFWWGA0000004210, згідно якого позичальник отримала кредит в сумі 129 460 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 25,23% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 04 липня 2028 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №IFWWGA0000004210, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 03 липня 2008 року укладено договір іпотеки №2113, за умовами якого позивач за первісним позовом надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 96,80 кв.м, житловою площею 61,20 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності. 06 травня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладена додаткова угода до кредитного договору №IFWWGA0000004210 від 03 липня 2008 року, якою до кредитного договору внесено зміни. Зокрема, у додатковій угоді зазначено, що банк надає позичальнику кредитні кошти в сумі 146 982,13 грн на наступні цілі: 100 тис. грн на споживчі цілі та 42 722,13 грн на сплату страхових платежів. Також внесено зміни до п.2.1.3 та п.2.2.7 кредитного договору, які стосуються винагороди банку, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості та відповідальності сторін. Відсоткова ставка встановлена у розмірі 2,08% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,04% від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу. Як вбачається з матеріалів справи Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судово-економічну експертизу (а.с. 101-103 т. 2), за результатом якої було складено висновок №8081 від 11 листопада 2013 року, в якому зазначено, що виходячи з базових умов договору, вказаних у п. 8.1 кредитного договору, а саме позика в розмірі 104 260 грн, відсоткова ставка 1,67% на місяць, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 5,04% річних від суми зарезервованих ресурсів, щомісячний (ануїтетний) платіж становить 2 212,93 грн. Обрахована та вказана банком у додатку №1 до кредитного договору (загальна вартість кредиту) та додатку №2 (графік погашення кредиту) сума відсотків та винагород не відповідає базовим умовам кредитного договору. Сукупна вартість кредиту у грошовому виразі (абсолютне значення подорожчання кредиту) становить 451 848,66 грн, з урахуванням реальної відсоткової ставки в розмірі 31,75%. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. З роз'яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 (далі - постанова) вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212-215 ЦК України, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не з'ясував які саме позовні вимоги заявлені позивачем та з яких підстав. Водночас, суд першої інстанції вирішуючи питання по суті позовних вимог дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_6, залишивши поза увагою заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, укладених між сторонами 03 липня 2008 року з моменту їх укладення, оскільки позивач за первісним позовом звернулась до суду у серпні 2012 року. Крім того, позивачем в ході судового розгляду неодноразово було уточнено позовні вимоги, змінено підставу та предмет позову, і остаточно судом першої інстанції визнано недійсними лише кредитний договір, іпотечний договір та додаток до кредитного договору у вигляді графіку погашення кредиту, не перевіривши чи підлягає такий додаток визнанню недійсним з підстав заявлених відповідачем. Приймаючи до уваги висновки судово-економічної експертизи (а.с. 101-103 т. 2), суд першої інстанції зауважив, що вже на момент укладення оспорюваного кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» вводив споживача кредитних послуг в оману з метою отримання завищеної, несправедливої, безпідставної винагороди, залишивши поза увагою положення ч. 3 ст. 3, ст. 627 ЦК України, зокрема, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, не звернувши при цьому уваги, що категоричного висновку щодо введення позивача ОСОБА_6 в оману матеріали справи не містять. Судом першої інстанції належним чином не встановлено та не доведено того, що при укладенні оспорюваного кредитного договору діями відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» введено в оману і що такий обман дійсно мав місце та мало місце істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, не з'ясовано в чому саме полягають навмисні дії банку, що саме ним замовчено. Визнавши оспорювані договори недійсними з моменту укладення, суд першої інстанції зобов'язав відповідача за первісним позовом повернути оригінали правовстановлюючих документів позивачу, одночасно не вирішив питання щодо повернення позивачем банку отриманих за кредитним договором грошових коштів в порядку, передбаченому ст. 216 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції не вирішив фактично спір по суті, не з'ясував порушено чи не порушено право позивача за зустрічними вимогами та чи підлягає воно захисту. Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 335, 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Івано-Франківського області від 09 квітня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук А.С. Олійник http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43008241 І що саме цікаве - Заяви про застосування строку у справі немає і банк її не подавав - вот так судить ВССУ !!!

То точно

Який би він не був поганий чи добрий - якщо він не будує це не його робота - він мер. У міській раду повно відповідних відділів, є Держархбудконтроль - це їхня робота.

Невже Луспеник взяв до уваги такі аргументи про неправильне нарахування боргу. Аж дивно. Хоча дуже корисно буде для інших суддів. Буде чим тикати.

Це просто БОМБА для моєї справи, ще б це були Кредитні ініціативи - ціни б не було рішенню.

А портки именно нашли Кузнєцова В.О. - именно он по прошествии 6 мес. возобновил Прихвату строк на подание касационной жалоби. Чуєт что ему не долго осталось - вот и хапает все что можно. Ужас просто.

А ссылку можно? Не могу найти

Як відправити на пошту?

В мене в Апеляцію подали ці додатки саме 1-Б та 7 А. В першій інстанції не подавали, навіть не згадували. Тепер не знаю як бути - всю мою стратегію ламають.

Ну вот как то так.

Можна так попробувати: Що стосується неправомірності дій Позивача при укладенні Договору факторингу № б/н від 28.11.2014 р.: Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг належить операції з факторингу. Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Відповідно до п. 13 Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання. Відповідно до п.п. 1.2 Розпорядження № 231 Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 року (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389) «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. За даним положенням договори факторингу могли укладатись виключно щодо прав грошової вимоги до боржників — суб’єктів господарювання. Станом на момент 28.11.2012 р. тобто на момент укладення Договору факторингу дане положення діяло та було обов’язковим до виконання усіма суб’єктами ринку фінансових послуг у тому числі і Позивачем. Натомість Позивач всупереч обов’язковим положенням нормативного правового акту уклав Договір факторингу щодо фізичної особи — не суб’єкта господарювання. Враховуючи те що по Договору факторингу допускалось набуття права грошової вимоги лише до боржників - суб'єктів господарювання слід дійти висновку про те що у ТзОВ “Кредитні ініціативи” відсутні будь — які права кредитора оскільки Позивач не мав повноважень на придбання прав відступної вимоги до фізичної особи не суб’єкта господарювання. Аналогічну позицію зайняв ВССУ в своїх ухвалах від 23.04.2007 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38669478) та від 23.07.2014 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39891694) з яких випливає, що із врахуванням положень Розпорядження № 231 від 09.04.2009 р. суди першої інстанції не перевірили наявність у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання, дійшовши передчасного висновку про наявність у ТОВ «Кредитні ініціативи» правових підстав для набуття прав кредитора.

Дякую, пригодиться

Все що познаходив http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39232570 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39449635 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39380594 є касація 40233764 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40219576 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39933458 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39891694 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39560322

В справі нічого про реєстрацію іпотеки немає. Апеляція на це не хоче звертати увагу, мовляв суд першої інстанції не звертав і ми не будемо.

Такі я знайшов, хоча і не багато

Ухвала іменем україни 23 квітня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П.суддів:Дем'яносова М.В.,Касьяна О.П., Кафідової О.В.,Коротуна В.М. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до ОСОБА_6, третя особа - відкрите акціонерне товариство "Берестовський спецкар'єр" про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Приватні інвестиції" на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: Позивач товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (далі - ТОВ ФК "Приватні інвестиції") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог ТОВ ФК "Приватні інвестиції" вказувало на те, що відповідно до умов договору факторингу від 29 грудня 2011 року, ПАТ Кредобанк" відступив товариству своє право вимоги до відповідача ОСОБА_6 за укладеними 27 березня 2008 року між банком та відповідачем договорами кредиту та іпотеки. Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, ТОВ ФК "Приватні інвестиції" просило позов задовольнити. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 25 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2013 року, в задоволенні позовних вимог ТОВ ФК "Приватні інвестиції" відмовлено. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить вказані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах. Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 січня 2013 року та ухвала апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2013 року не відповідають. Відмовляючи ТОВ ФК "Приватні інвестиції" у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем на здійснення факторингових операцій не отримано відповідної ліцензії, тоді як зазначена фінансова послуга передбачає пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, а тому відповідно до ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" підлягає ліцензуванню. Проте з такими висновками судів погодитись не можливо з огляду на наступне. Судами встановлено, що між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_6 27 березня 2008 року був укладений кредитний договір № 100. За умовами вказаного договору банк надав ОСОБА_6 кредит в сумі 575000,00 грн, а останній зобов'язався повернути кредитні кошти до 26 березня 2023 року та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 19 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_6 передав банку в іпотеку адміністративне приміщення в будинку АДРЕСА_1. Додатковим договором від 02 червня 2008 року внесено зміни до кредитного договору та визначено плату за користування кредитом у розмірі 20 % річних. 29 грудня 2011 року між ПАТ Кредобанк" та ТОВ ФК "Приватні інвестиції" був укладений договір факторингу, за умовами якого банк відступив своє право вимоги до відповідача ОСОБА_6 Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Згідно преамбули Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", цей закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання га органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Згідно ст. 9 цього ж закону, відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає діяльність " із надання фінансових послуг" (п. 3 ч. 1). Спеціальним законом, яким врегульовано діяльність із надання фінансових послуг є Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.4 цього Закону, факторинг є фінансовою послугою. Відповідно до ч. 1 ст. 21 цього Закону, державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів - Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів) - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Згідно із п. 5 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. ТОВ ФК "Приватні Інвестиції" зареєстроване як фінансова установа Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №263 від 12 травня 2011 року за реєстраційним номером 13102614, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи ФК №282 виданим 12 травня 2011 року. У Додатку до вказаного свище Свідоцтва зазначено види фінансових послуг, які має право здійснювати позивач без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства: - факторинг; - надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; - фінансовий лізинг; - надання поручительств; - надання гарантій; - надання позик; - залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення. Статтею 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено види діяльності, на які Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії, а саме: 1) страхової діяльності; 2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; 3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; 4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому. Придбавши у ПАТ "Кредобанк" право грошової вимоги за кредитним договором до боржника - ОСОБА_6, позивач придбав фінансовий актив у юридичної особи. Відповідно, законодавство України не містить норми, внаслідок застосування якої у фактора за договором факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29 листопада 2011 року - ТОВ ФК "Приватні інвестиції", існував чи існує обов'язок отримати ліцензію для підтвердження свого права на здійснення факторингових операцій. Суди при, вирішенні спору, на зазначене уваги не звернули та дійшли помилкового висновку, що для здійснення факторингових операцій необхідна наявність відповідної ліцензії. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 січня 2013 року та ухвала апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2013 року підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Приватні інвестиції" задовольнити. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2013 року скасувати. Справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до ОСОБА_6, третя особа - відкрите акціонерне товариство "Берестовський спецкар'єр" про стягнення заборгованості за кредитним договором передати на новий розгляд до Сихівського районного суду м. Львова. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді:М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38930253 Справа не стосується КІ але по аналогії мені звернули увагу що Апеляційний суд не взахваті від рішення першої інстанції про відмову КІ у позові про звернення стягнення на іпотеку на підставі відсутності ліцензії на здійснення факторингу. В кого є ухвали ВССУ по КІ про відмову їм на підставі відсутності ліцензії по факторингу . Дуже треба. Виручіть. Сам в Реєстрі мало що знайшов.

цілком з вами згоден. Тільки подання позову, але мав такий досвід.

Сьогодні на свої очі бачив ухвалу ВССУ десь березень квітень 2014 р. про те що КІ ліцензія на факторинг не потрібна бо в них в додатку до Свідоцтва вказано що вони мають право здійснювати діяльність з факторингу без ліцензії. Про Розпордження ні слова. Сам просто в шоці, реєстр не працює. Як тільки знайду викладу.

В мене була ситуація із МТС. Був наказ, за моєю заявою був скасований. З моменту початку права вимоги (була письмова вимога) до моменту подання позову пройшло більше трьої років. Але апеляція вказала що пред’явленням заяви про видачу судового наказу строк перервався і позовна давність не пропущена. Що стосується з якої дати обраховувати: чи з моменту подання заяви чи з дати видачі наказу чи з дати скасування наказу можу сказати свою думку: 2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову - тобто з моменту подачі заяви про видачу наказу - ну або на крайній випадок з моменту видачі наказу.

Дякую за інформацію. В мене касація вже подана, але вирішується суддею подальша доля.