юрий_голуб

Пользователи
  • Число публикаций

    10
  • Регистрация

  • Последнее посещение

Весь контент пользователя юрий_голуб

  1. ЗАПИТАННЯ ЗНАТОКАМ! Підкажіть будь-ласка, Яку суму судового збору має заплатити фізична особа – споживач, для того щоб усунути недоліки заяви про перегляд. (нижче додається). Суть справи. СПОЖИВАЧЕМ був поданий позов до кредитної спілки про захист прав споживача, визнання кредитного договору частково недійсним та зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором. Судовий збір ні в першій ні в другій інстанції не сплачувався Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це пропуском трирічного строку позовної давності. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53745446) Апеляційна скарга СПОЖИВАЧА – відхилена, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54587824) Отримано ухвалу ВСУ про усунення недоліків заяви про перегляд судових рішень. Яку суму коштів (судовий збір) потрібно сплатити за заяву про перегляд судових рішень? Чи є законною дана вимога? У х в а л а 22 березня 2017 року м. Київ Суддя Верховного Суду України Романюк Я.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у справі за позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки «Полтава і Полтавці» про захист прав споживача, визнання кредитного договору частково недійсним та зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із зазначеною заявою. У порушення вимог статті 358 ЦПК України до заяви про перегляд судових рішень не додано документ про сплату судового збору. Так, відповідно до підпункту 8 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України підлягає сплаті судовий збір у розмірі 130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Отже, для розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд судових рішень, судовий збір у розмірі, визначеному у відповідності до чинного законодавства, повинен бути сплачений та перерахований на рахунок Верховного Суду України з такими реквізитами: отримвач коштів - УДКСУ у Печерському районі, 22030102 р/о 31213207700007, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету - 22030102, код банку отримувача - 820019, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897; у графі платіжного доручення "Призначення платежу" зазначається "судовий збір (Верховний Суд України, 060)" символ звітності 207. На адресу Верховного Суду України слід надіслати оригінал документу про сплату судового збору. Посилання заявника на Закон України «Про захист прав споживачів», як на підставу звільнення від сплати судового збору, є безпідставними. Оскільки першорядним нормативно-правовим актом національного законодавства, який регулює порядок справляння судового збору, є Закон України «Про судовий збір», то саме правові приписи, закріплені в наведеному законі, застосовуються при обчисленні судового збору, його сплаті, а також звільненні осіб від його сплати у випадках, визначених у статті 5 цього Закону. За змістом змін до статті 5 Закону України «Про судовий збір», які прийняті пізніше, ніж Закон України «Про захист прав споживачів», убачається, що з 1 вересня 2015 року споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, не відносяться до суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, тому посилання заявника на положення Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути взяті до уваги. До того ж, відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору саме за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Таким чином, оскільки навіть і в Законі України «Про захист прав споживачів» не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору за подання заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України, тому застосування до цивільно-процесуальних правовідносин щодо справляння судового збору саме правових приписів, закріплених у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не зумовлює звільнення його від сплати судового збору за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у даній справі. Крім того, заявнику слід уточнити з яких підстав подається заява про перегляд судового рішення окрім п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, оскільки здійснюється посилання на постанови Верховного Суду України, що свідчить про наявність, зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, як підстави перегляду. Відповідно до частини 2 статті 359 ЦПК України суддя-доповідач протягом трьох днів здійснює перевірку відповідності заяви вимогам ЦПК України. У разі встановлення, що заяву подано без додержання вимог статті 357 та 358 ЦПК України, заявник письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов'язаний їх усунути. Керуючись статями 358, 359 ЦПК України, у х в а л и в : Надати ОСОБА_1 строк до 12 квітня 2017 року для усунення зазначених недоліків. Роз'яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали заява буде повернута заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Дякую ВСІМ.
  2. В Вариант первый. Не идти. Шансов на 95 заочное решение не в Вашу пользу, которое можно обжаловать и потянуть время месяцев 2-3. вариант второй. Не идти, но написать возражения, даже несколько слов, например "З позовними вимогами не згіден у повному обсязі". Результат - судове засідання перенусуть. Виграний час - приблизно місяць, А можливо і більше у звязку з річною звітністю. А далі вивчаємо справу. І пішло поїхало.
  3. аа Відсутність судової повістки є підставою для оскарження будь-якої ухвали чи рішення суду. Доказом направлення повістки належним чином є виключно направлення судом на адресу відповідача рекомендованим листом. За неявки відповідача 100 % буде заочне рішення, яке згодом оскаржується та розглядається у загальному цивільному провдженню. Варіант 1. На засідання не йдемо, але пишемо заперечення, навіть декілька слів. З позовною заявою .... не згіден у повному обсязі. Результат-перенесення судового засідання. Варіант 2. На засідання не йдемо, ігноруємо, готовимось до заочного рішення та його оскарження (виграємо близько місяця а то й трьох часу з врахуванням Нового року, звітності річної судів)
  4. после подписания Договора о Реструктуризации Ваш долг вырастет многократно.
  5. У Вас была Жалоба-на-Рябошапку-по-Пономареву в этом посте. Очень нуждаюсь. Прикрепленные файлы • 2014-06-13-Жалоба-на-Рябошапку-по-Пономареву_Страница_1_web.jpg 311.14К 3 Количество загрузок: • 2014-06-13-Жалоба-на-Рябошапку-по-Пономареву_Страница_2_web.jpg 163.68К 2 Количество загрузок:
  6. Вы то конечно правы. Но в таком случае вся власть нелегитимна. Какие силы захотят подтвердить эту правоту? Боюсь, что со своей правдой мы остаёмся один на один с системой. Вы из какого региона? С уважением...............
  7. Вы то конечно правы. Но в таком случае вся власть нелегитимна. Какие силы захотят подтвердить эту правоту? Боюсь, что со своей правдой мы остаёмся один на один с системой. Вы из какого региона? С уважением...............
  8. Уважаемый PATRONUS! НЕ МОГЛИ БЫ ВЫ поделится своими жалобами на судью в квалификационную комисию и заявлением в прокуратуру о подозрениях в преступном сговоре судьи с банком
  9. Що ви скажете щодо ЛЕГІТИМНОСТІ наших судів? Після прийняття Конституції України 1996 року суди повинні були створені у відповідності до Конституції, а саме: Витяг № 1 з положень п. 23 ст. 106 “Президент України “ Конституції України, “ 23) утворює суди у визначеному законом порядку ” Тобто суд повинен бути створений згідно Указу Президента (дане правило встановлене положеннями п.23 ст.106 Конституції України) у спосіб встановлений положеннями розділу 3 п.2 ст.81 «Види юридичних осіб», п.3 ст. 90 «Найменування юридичної особи», п.4.ст.91 «Цивільна правоздатність юридичної особи», розділу 2 п.1 ст.92 «Цивільна дієздатність юридичної особи» ЦК України. Висновок у правовій державі: сьогодні у наших судів відсутня «Цивільна дієздатність юридичної особи» згідно розділу 2 п.1 ст.92 ЦК України.
  10. КАК ВАМ ЭТОЛТ ВЫВОД? Верховний Суд України, вул. П. Орлика, 8, м. Київ, 01043 Судді І.Б. Шицькому Заступнику Голови Науково-консультативної ради при Верховному Суді України О.В. Константию У справі № 3-43г12 (у господарських судах справа №5023/6981/11) За заявою приватного підприємства «ЛСВ Моноліт». НАУКОВИЙ ВИСНОВОК про застосування норм матеріального права На нашу адресу надійшов лист вих № 226-2627/0/8-12 від 18.09.2012 щодо надання наукового висновку щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції у подібних правовідносинах. По суті справи проблемна ситуація стосується неоднакового застосування положень законодавства, щодо застосування або незастосування до спірних правовідносин статті 559 Цивільного кодексу України. В одних випадках господарські суди застосовують до відносин іпотеки положення законодавства про поруку (рішення місцевого господарського суду у справі 5023/6981/11, постанови ВГСУ у справах № 21/218-10 та № 2/315), у тому числі вказуючи, що «іпотека є інститутом поруки» (справа № 4/271-6/83), а в інших буквально тлумачать положення про іпотеку, заперечуючи застосування до цих відносин положень ЦК про поруку (постанови апеляційного господарського суду та ВГСУ у справі № 5023/6981/11), Крім того, у постановах апеляційного господарського суду та ВГСУ у справі № 5023/6981/11 вказується про те, що проценти за кредит є «платою за користування кредитом, а не рівнем відповідальності» у відносинах поруки, що заперечується рішеннями господарських судів в інших вищезазначених справах. У зв’язку з цим підлягають вирішенню, зокрема, наступні питання? 1. Чи є правомірним застосування до відносин застави (іпотеки) положень законодавства, що регулюють відносини поруки? 2. Як співвідносяться зобов’язання поруки та застави щодо забезпечення виконання одного й того самого зобов’язання? 3. Чи є підвищення процентів за договором кредиту (основне зобов’язання) підвищенням відповідальності у розумінні ст. 559 ЦК. 1. Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України, яка має назву «Види забезпечення виконання зобов'язання», виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Тобто законодавець виокремлює окремі види зобов’язань, серед яких наявні, зокрема, такі окремі види як порука та застава. Крім того, у ч.1 ст. 575 ЦК України, що має назву «Окремі види застав», виокремлюється такий вид застави як іпотека, якою є «застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.». В свою чергу, відносини, що виникають у зв’язку з використанням такого засобу забезпечення зобов’язань, як іпотека, врегульовані спеціальним законом – Законом України «Про іпотеку». Разом з тим, ст. 559 ЦК, що має назву «Припинення поруки» й міститься у параграфі 3 глави 49 ЦК із назвою «Порука», встановлює підстави для припинення саме такого виду забезпечення зобов’язань, як порука. Ані норми ЦК, що регулюють інститут застави (ст.ст.572-593), ані положення Закону України «Про іпотеку» не містить бланкетних норм, які б відсилали б до ст. 559 ЦК, або вказували б на підстави для застосування ст. 559 ЦК для припинення такого виду забезпечення зобов’язань, як застава (іпотека – відповідно до Закону «Про іпотеку»). Таким чином, систематичне тлумачення свідчить про відсутність підстав застосування положень про припинення поруки згідно з ст. 559 ЦК до відносин, що виникають з застосування такого виду забезпечення зобов’язань, як застава (й різновиду застави – іпотеки). Враховуючи те, що застава (іпотека) ст.ст. 548, 572 ЦК України може забезпечувати лише дійсне зобов’язання, у цьому контексті припинення застави (іпотеки) можливе лише у випадку припинення або недійсності зобов’язання, яке забезпечується заставою. 2. Відповідно до абз. 2 ст. 11 Закону «Про заставу», заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Відповідно до ст. 1 Закону «Про іпотеку», іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника; Буквальне тлумачення зазначених положень дозволяє дійти до висновку, що у разі якщо заставодавцем (іпотекодавцем) виступає не боржник, а третя особа, то між третьою особою та заставодержателем мають існувати відносини поруки. Крім того, якщо поглиблюватись в природу аналізованих відносин, то застава (іпотека), що надається третьою особою з метою забезпечення основного зобов’язання між боржником та кредиторам, так чи інакше спрямована на забезпечення відносин поруки між цією третьою особою та кредитором. За відсутності договору поруки втрачається правовий зв’язок між кредитним договором та договором застави (іпотеки), адже заставодавець (іпотекодавець) як третя особа не є стороною кредитної угоди, а тому її зобов’язання перед кредитодавцем має випливати з правочину поруки. Сам по собі договір застави (й, відповідно, іпотеки), у якому заставодавцем є не боржник за основним зобов’язанням, а третя особа, не передбачає зобов’язання третьої особи (заставо- або іпотекодацем) перед кредитодавцем за основним зобов’язанням. Крім того, у разі задоволення вимог кредитора іпотекодавець, якщо не розглядати його у контексті відносин поруки, втрачає можливість регресних вимог до боржника щодо сплаченої суми боргу. Разом із тим, відповідно ч.2 ст. 628 ЦК, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). Тобто, сторони можуть укласти, наприклад, договір, який буде одночасно підставою для виникнення поруки за кредитним договором й застави (різновидом якої може бути іпотека) щодо цієї поруки. Зокрема, у випадку, коли в договорі застави (іпотеки) закладено достатньо умов, підтверджуючих укладення між третьою стороною (майновим поручителем) та кредитодавцем не лише договору застави, але й договору поруки, до цих відносин можуть застосовуватися положення законодавства України про поруку (глава 553-559). У цьому випадку зобов’язання поруки буде виступати в якості додаткового (акцесорного) зобов’язання до основного кредитного зобов’язання, В свою чергу, виконання зобов’язання поруки буде забезпечуватися зобов’язанням застави. За таких умов треба вести мову про наявність трьох зобов’язань: основного (кредитного), додаткового, що забезпечує виконання основного зобов’язання, – порука, додаткового, яке забезпечує виконання зобов’язання поруки – застава. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 593 ЦК, право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою. Таким чином, у разі припинення зобов’язання поруки, застава, що забезпечує виконання зобов’язання поруки, є також припиненою. Подібна модель співіснування поруки та іпотеки як різновиду застави вбачається в спірних правовідносинах. 3. Відповідно до ч.1 ст. 559, порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Не можна не враховувати думку, що «проценти є платою за кредит, а не рівнем відповідальності» (а.с. 5), разом з тим розуміти проценти як плату за кредит можна лише для сторін кредитного договору, але не для поручителя. Згідно з ч.2 ст.1054 ЦК, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК, у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, у разі прострочення виконання зобов’язання позичальником за договором кредиту, проценти за кредитом продовжують нараховуватись на тіло кредиту до моменту виконання позичальником грошових зобов’язань. В свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 554 ЦК, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, підвищення процентів за договором кредиту треба розуміти як збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки у разі прострочення позичальника за договором кредиту, кредитодавець матиме право звернутись до поручителя з вимогою про сплату в т.ч. й процентів за кредитом. Тобто й разі збільшення процентів за кредитом збільшується й майнова відповідальність поручителя. Узагальнюючий висновки: Порука та іпотека є самостійними видами забезпечення зобов’язань. Жодна з норм ЦК та Закону «Про іпотеку» не містить положень, які б передбачали застосування норм, що регулюють поруку( в т.ч. і ст. 559 ЦК), до відносин іпотеки. Допустимим є співіснування зобов’язань поруки та застави (й відповідно, іпотеки) між одними й тими самими особами щодо забезпечення виконання одного й того ж самого зобов’язання. У спірних правовідносинах необхідно вести мову про наявність трьох зобов’язань: основного (кредитний договір), додаткового, що забезпечує виконання основного зобов’язання (порука), додаткового, що забезпечує виконання зобов’язання з поруки (застава). У разі припинення зобов’язання поруки у спірних правовідносинах, іпотека, що забезпечує виконання зобов’язання поруки, є також припиненою. Договір іпотеки, у якому іпотекодавцем є не боржник за основним зобов’язанням, а третя особа, за наявності усіх істотних умов договору поруки необхідно вважати таким, що забезпечує виконання зобов’язання поруки між кредитором та третьою особою. Підвищення процентів за договором кредиту треба розуміти як збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки у разі прострочення позичальника за договором кредиту, кредитодавець матиме право звернутись до поручителя з вимогою про сплату в т.ч. й процентів за кредитом. Тобто й разі збільшення процентів за кредитом збільшується й майнова відповідальність поручителя. Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати ст. 559 ЦК України, й відповідно, визнати договір іпотеки припиненим, оскільки у разі припинення договору поруки припиняється зобов’язання іпотеки, оскільки останнє забезпечує виконання договору поруки. Висновок обговорено та затверджено на засіданні кафедри господарського права і процесу НУ «ОЮА» 05.10.2012 за доповіддю проф. О.П. Подцерковного та ас. Ю.З. Драпайло. Доктор юридичних наук, професор, зав. кафедри господарського права і процесу НУ «ОЮА», член-кор. НАПрН України О.П. Подцерковний