.jpg.8798bcfee7ff97156bc03c005d80b552.jpg)
Bolt
-
Число публикаций
35049 -
Регистрация
-
Последнее посещение
-
Days Won
1205
Тип контента
Профили
Форумы
Календарь
Сообщения опубликованы Bolt
-
-
На исправление описки можно подать в любой момент.
А вот на апелляцию 10-дневный срок.
Я это знаю, поэтому и не получаю решения... Видел только в реестре... Жду ход Привата... а дальше буду действовать...
Почему описка с апелляцией вместе... Только опиской не получится отделаться разве, как говорит Сеата...
-
тогда ждите. Ну какая апелляция... зачем провоцировать судью и приват.
Вот это, что называется, вроде бы и выиграли, но осадок остался)))
Да тут дело даже не в осадке, а в подстраховке... Всё зависит от того какой шаг совершит следующим противоположная сторона...
-
И что судья разве согласится, что это описка, что он на самом деле имел ввиду совсем другое... )))
Також встановлено, що банк свої зобов'язання за договором виконав та надав відповідачу кредитні кошти, що не заперечується сторонами. -
Либо апелляция, потом описка.
Либо описка и апелляция вместе.
Либо удовлетвориться тем, что есть.
А не вместе разве нельзя... Описка, а потом если, что то и апелляция...
Удовлетвориться, то можно, но не знаешь как себя поведёт сторона... Сейчас ход за Приватом... от этого зависит удовлетворение тем, что есть...
-
У меня подобная ситуация с ВАБ банком, фонд не включил в реестр из-за того что была тайная постанова НБУ о признании банка проблемным. Очень нужна ваша помощь и консультация. как можно с вами связаться??
Почему тайная... Почему не включил... На сайте Фонда висит этот банк в полный рост...
-
та ну! Дельто-банка гонит!
Нормалек Печерский суд столитсы пооткрывал подобных проваджень и денюх нихто не требовал от споживачив, дык нихто из банков не возмущалси. А тутачки Дельте в Запорожской области показалось, шо истец не споживач...
А причём здесь Печерский... Его то какраз это не касается... Печерский райсуд Киева это родной суд Дельты... Она находится там...
-
как правило, и решения в основном выносятся в пользу банков. Но иногда бывают исключения из правил.
Банку тут все же отказали... просто формулировки не очень - судом встановлено и т.д.
Вот Вы меня понимаете... Запрещено судьям выносить решения по безпидставности... Формулировки вообще атас... "Не заперечуеться сторонами"... Я там так заперечував, что мама не горюй... Около четырёх часов шло заседание последнее...
-
1
-
-
Как?
пишите апелляцию, если есть желание и возможности.
Да про апелляцию, то я понимаю, это была моя первая мысль, но желание и возможности клиента на исходе...
Тут палка с двух концов... Решение ещё не вступило в законную силу, то есть Приваты могут подать, а могут и не подать, а могут и прозевать апелляцию... То тогда в принципе решение прокатит... Не красиво, но прокатит... Поэтому самому заводиться с апелляцией не стоит наверное... Решение полное не получено ещё нами...
-
та нормально...
Ну может, напишите заяву про виправлення описок?
Как правило, не помогает.
Думаете описка... Мне кажется это он так факты типа установил... И заметьте ни слова про вытребування доказив, про свою же ухвалу ни слова...
-
У меня была ситуация недавно тоже с Приватом... Я на безпидставнисть, а судья ни слова об этом в решении и отказывает Приватам по давности... сейчас ломаю голову, что делать...
Ярослав, что скажите... Вот это решение... Я не знаю как мне лучше действовать... http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6651&p=140163
-
Спасибо! Получу полный текст решения, посмотрю, что об этом напишет... ну и покажу потом...
Ну вот получил текст решения... И что мне теперь делать... Я в шоке! Может кто что посоветует...
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, застосувавши строки позовної давності.
Суд, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12 лютого 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір, за яким відповідач ОСОБА_1 отримав кредитні кошти зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості.
Також встановлено, що банк свої зобов'язання за договором виконав та надав відповідачу кредитні кошти, що не заперечується сторонами.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами .
Відповідно до ст.. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Позивач звертається з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за договором станом на 31.08.2013 року , яка становить 32 567 грн. 54 коп. та складається з тіла кредиту, відсотків, комісії та штрафу за несвоєчасне погашення платежу.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ( ст.. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно розрахунку заборгованості, що наданий позивачем, відповідач здійснив останній платіж в рахунок погашення заборгованості 05.11.2008 року . Дану обставину не заперечував представник позивача.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч.2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч.1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Згідно ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Частиною 4 ст.367 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи ( ст.. 261 ЦК України).
Відповідач в поданій до суду письмовій заяві просив суд застосувати наслідки пропуску позивачем термінів позовної давності.
Як вбачається з досліджених судом матеріалів цивільної справи, а також наданого до суду позивачем розрахунку позовних вимог, позивач звернувся в суд з позовом до відповідача з пропуском встановленого трьохрічного строку.
Встановивши дані обставини, враховуючи наявність клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 слід відмовити у зв'язку з пропуском позивачем термінів позовної давності.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати не підлягають йому відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 11, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в:
В задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
-
Здесь якобы не заемщик заключил договор, если это действительно так, то необходимо было провести почерковедческую экспертизу.
У меня была ситуация недавно тоже с Приватом... Я на безпидставнисть, а судья ни слова об этом в решении и отказывает Приватам по давности... сейчас ломаю голову, что делать...
-
Пока все молчат, предложили реструктуризацию на 6 лет, посчитали- очень большая переплата, попросили выслать нам новый договор договор, они говорят, придите, ознакомьтесь и подпишите. Теперь думаем, что ответить, подскажите, пждст!
Ни в коем случае не идти у них на поводу...!
-
В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити за безпідставністю позовних вимог.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м.Полтави.
СуддяК. М. Сорока
Как я и думал, за безпидставнистю... А это то чего нельзя делать судьям с банками...
Очень хорошая была судья и человек... ((( Таких мало...
Уже больше месяца как умерла...
-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2014 року - скасувати.
Интересно, какое основание было для отказа во взыскании в первой инстанции?
Надо смотреть ришення...
http://reyestr.court.gov.ua/Review/40466389
Дата документу 12.09.2014 Справа № 554/10684/13-ц № 2/554/1071/2014
РІШЕННЯ
Іменем України
12 вересня 2014 року Октябрський районний суд м. Полтави в складі:
Головуючого - судді Сороки К.М.
При секретарі - Кучарській Т.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся в суд 22.08.2013 року з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 41270, 11 грн., посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 згідно з договором № DNH4KP20181099 від 01.08.2006 року отримав кредит у розмірі 3333,20 грн.у ПАТ КБ «Приватбанк» під 25,08 % на рік з кінцевим терміном повернення 01.08.2008 року. Відповідач порушив умови даного договору, не вносив своєчасно коштів на погашення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом в сумі 41270,11 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, судові витрати в сумі 412, 70 грн.
В судове засідання представник позивача не з'явився, надав суду заяву з проханням слухати справу в його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, направив заперечення, в якому прохав відмовити в задоволенні позову. Посилаючись на те,що ніякого договору про отримання кредиту він не укладав. Навесні 2006 року ним було втрачено паспорт та індетифікаційний код , про втрату даних документів звертався до міліції з відповідною заявою. 14 липня 2014 року отримав новий паспорт.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з»явився, будучи належним чином повідомленим про дату та час слухання справи.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню та стягнення заборгованості по кредиту з таких підстав.
Судом встановлено, що в підтвердження кредитних правовідносин позивачем як письмовий доказ було надано кредитний договір № DNH4KP20181099 від 01.08.2006 року в якому відповідач ОСОБА_2 є стороною -позичальником кредитних грошових коштів на суму 3333,20 грн.
Як доказ отримання відповідачем кредитних грошових коштів у банку позивачем в якості письмових доказів було надано: ксерокопію договору № DNH4KP20181099 від 01.08.2006 року.
Підпис в реквізитах «позичальник» договору №№ DNH4KP20181099 від 01.08.2006 року (а.с.8 зворотна сторона) не позивача, як він стверджує,, він навіть зовні не схожий на підпис, яким ОСОБА_2 розписуюсь та який як зразок проставлений ним в паспорті громадянина України НОМЕР_1 на його прізвище.(а.с.9).
На ксерокопіях даних документів стоїть також не підпис відповідача, як він стверджує . Цих документів відповідач ніколи не подавав до банку.
Доказом не отримання кредитних коштів в сумі 3333, 20 грн. грн. є наступні і обставини та докази, що їх підтверджують.
В 2006 році відповідачем ОСОБА_2 було втрачено паспорт та ідентифікаційний код. Згідно довідки виданої від 04.03.2009 року №1042 Диканським районним відділом головного управління МВС України в Полтавській області , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 16 червня 2006 року звернувся до СГІРФО Диканського РВ ГУМВС з питання втрати паспорта серії НОМЕР_1, виданого Диканським РВ ГУ УМВС України в Полтавській області 12.08.2004 року. Який втрачено 03.06.2006 року. Після розгляду видано новий паспорт від 14.07.2006 року.
З договору, вбачається, що його уклали дві сторони з одного боку позивач в особі представника банку з другого боку фізична особа громадянин України ОСОБА_2.
У відповідності до ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір(оферти) і прийняття цієї пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозиції на укладення кредитного договору від позивача відповідач не отримував, а тому не міг таку прийняти чи відмовити у її прийнятті.
В кредитному договорі та заяві на видачу готівки стоїть підпис невідомої особи..
Відповідно до ч.4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Згідно п.2 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та особою, крім випадків передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі якщо він підписаний його стороною(сторонами). З огляду на зміст ч.4 ст.207 ЦК України, якщо фізична особа у зв»язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа, при цьому підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідальною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання, або лікування особи, яка його вчиняє.
В іншому передбаченому частиною 3 статті 237 ЦК України випадку встановлено, що одна сторона має вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє на підставі договору, закону, акту юридичної особи, з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
За цих обставин при укладенні спірного договору Позивачу належало пересвідчитись в особі, яка діяла від імені відповідача та наявності у неї представницьких повноважень на укладення спірного договору.
За ч.2 ст.237 ЦК України, не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені Підпис є обов»язковим реквізитом будь-якого документу. Документ підписує тільки особа, яка має повноваження на це.
Таким чином на момент укладення спірного договору Позивачем були порушені загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину, оскільки було відсутнє вільне волевиявлення відповідача на його укладення, що відповідало внутрішній волі відповідача , а даний правочин був укладений з порушення письмової форми, що є підставою нікчемності правочину.
Згідно ч.І ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно ч.2 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним тобто абсолютно недійсним(ч.2 ст.215 ЦК України).
Таким чином, слідуючи вище викладеним обставинам справи та нормам цивільного права, при укладенні договору його повинен був підписати особисто відповідач чи інша особа в його присутності, а також особа уповноважена представляти інтереси відповідача , а оскільки спірного договору відповідач не підписував, він не може вважатись укладеним в письмовій формі і являється нікчемним в силу припису ч.2 ст. 1055 ЦК України з 24.07.2008 року.
Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом(нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ч.І ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з недійсністю.
Таким чином , наведені в позовній заяві обставини спростовані відповідачем, а надані суду докази є неналежними та недопустимими доказами в підтвердження існування між відповідачем та банком цивільно-правових відносин по договору 01.08.2006 року, а отже притягнення відповідача в якості відповідача по справі є безпідставним оскільки він є належним відповідачем з підстав відсутності належних допустимих, а в своїй сукупності достатніх доказів , що підтверджують видачу відповідачу кредитних грошових коштів .
Крім того не підлягає задоволенню позов в частині стягнення боргу з відповідача ОСОБА_1, так як договір поруки було укладено без згоди основного боржника та не повідомлено його про це
Таким чином суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10, 30, 60, 215,218 ЦПК України,ст.ст. 526,527,530,549,551,610,611,625 ,629,1048-1050,1054 ЦК України ,-
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити за безпідставністю позовних вимог.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м.Полтави.
СуддяК. М. Сорока
-
З наданої позивачем виписки з рахунку ОСОБА_3 за зазначеним кредитним договором вбачається, що 20 травня 2013 року відбулося часткове погашення кредиту шляхом перерахування 300 грн. страховою компанією «Інгосстрах» (а.с 48).
Зазначені перерахування здійснені за межами строку позовної давності та не свідчать про дії відповідача про визнання боргу, оскільки він кредит не погашав і ніяких дій для цього не здійснював.
Справедливо.
Да это вообще супер!
-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2014 року - скасувати.
Интересно, какое основание было для отказа во взыскании в первой инстанции?
Надо смотреть ришення...
-
Ну вот что теперь делать? Подавать по неодинаковости? Или пытаться по нововыявленным? Или сразу в ЕСПЧ по мотивам отказа в осуществлении права на кассационное обжалование?
Какие есть методы?
Вот и меня вот эта дилемма каждый раз мучает... )
-
Нам бы почитать, чего там написали судьи...
-
Вот и накрутили намудрили, но красиво, мне нравится... Нельзя проценты считать после окончания срока договора... !!!
http://reyestr.court.gov.ua/Review/44048240
22-ц/775/475/2015(м) 2-519/134/12
Головуючий у 1 інстанції Чмель О.Л. Суддя-доповідач Принцевська В.П.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
6 травня 2015 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого судді Принцевської В.П.
суддів Осипчук О.В., Канурної О.Д.
при секретарі Брежнєві Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» на рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 березня 2007 року № MRXRRX12460161 у розмірі 43 337 грн 40 коп.
На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 30 березня 2007 року відповідачу виданий споживчий кредит у розмірі 6 000 грн терміном до 29 березня 2008 року під 12 % річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору станом на 17 березня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 43 337 грн 40 коп., з яких: 5 385 грн - заборгованість за кредитом, 21 064 грн 95 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 14 347 грн 57 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 500 грн - штраф (фіксована частина), 2 039 грн 88 коп. - штраф (процентна складова).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року відмовлено в задоволенні позову.
З даним рішенням не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, які неповно з»ясовані, неправильно застосовано норми матеріального закону та порушено норми процесуального права.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2014 року апеляційну скаргу було відхилено, а рішення суду першої інстанції було залишено без змін.
Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржив вказані рішення в касаційному порядку.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2014 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 385 грн скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2014 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, штрафу (фіксована частина), штрафу (процентна складова) скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В судове засідання представник ПАТ КБ «ПриватБанк» не з»явився, звернувся з заявою про розгляд справи в його відсутність.
Відповідач ОСОБА_2 до суду також не з»явився, повідомлений про час і місце судового засідання належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, апеляційний суд вважає необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 30 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким останній отримав від банку кредит у розмірі 6 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних, з кінцевим терміном повернення 29 березня 2008 року.
Відповідно до судового наказу від 14 березня 2008 року № 2-Н-1052/08 з ОСОБА_2 було стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість, що виникла станом на 12 лютого 2008 року у розмірі 9 180 грн, з яких: 5 385 грн - заборгованість за кредитом, 401 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 729 грн - заборгованість з комісії за користування кредитом, та яку відповідно до квитанції відповідач сплатив 09 лютого 2009 року.
Грошові кошти у сумі 9 180 грн 91 коп., що сплачені ОСОБА_2 на виконання судового наказу від 14 березня 2008 року № 2-Н-1052/08, направлені банком на погашення простроченої комісії - 891 грн, погашення пені - 4 524 грн 53 коп. та прострочених процентів - 3 765 грн 38 коп.
Згідно з розрахунком банку заборгованість станом на 17 березня 2011 року, у зв'язку з якою заявлено вимогу, виникла з квітня 2007 року та складається із заборгованості за кредитом - 5 385 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 21 064 грн 95 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором - 14 347 грн 57 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 2 039 грн 88 коп.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є набрання законної сили рішенням суду ухваленим з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу.
Суд першої інстанцій, на порушення вимог ст. 95 та п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України залишив поза увагою те, що набрання законної сили рішенням суду, ухваленим з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є підставою для закриття провадження у справі.
До матеріалів справи додані заява ПАТ КБ «ПриватБанк» про видачу судового наказу від 12.02.2008 року (а.с. 75), та судовий наказ від 14 березня 2008 року (а.с. 73).
Судовим наказом від 14 березня 2008 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, з боржника на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 9180,91 грн.
При цьому суд в даному судовому наказі не роз»яснював, з чого складається дана заборгованість, однак з заяви про видачу судового наказу (а.с. 75) вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 9180,91 грн., яка утворилася станом на 12.02.2008 року та яка складається з заборгованості за кредитом - 5385 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом - 2665,06 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом - 729 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором 401,85 грн.
Тобто, фактично, заборгованість з процентів за користування кредитом в сумі 2665,06 грн., яка утворилася станом на 12.02.2008 року, стягнуто судовим наказом від 14 березня 2008 року, яку відповідач сплатив 9 лютого 2009 року відповідно до квитанції.
З огляду на викладене, апеляційний суд ухвалою від 6 травня 2015 року частково задовольнив апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «ПриватБанк», рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 2665,06 грн., яка утворилася станом на 12.02.2008 року скасував, провадження у справі в цій частині закрив.
Статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов»язковим для виконання сторонами.
Із заяви позичальника № MRXRRX12460161 вбачається, що строк кредитного договору сторонами визначено до 29 березня 2008 року.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 21064,95 грн., позивач вказує, що вказана заборгованість утворилася починаючи з 20 квітня 2007 року по 17 березня 2011 рік, тобто, позивач включив до цієї суми вже стягнуті судовим наказом проценти за користування кредитом в сумі 2665,06 грн., які утворилися станом на 12.02.2008 року, які відповідач сплатив 9 лютого 2009 року, також позивач включив до цієї суми проценти за користування кредитом в сумі 806,37 грн. нараховані з 12.02.2008 року по 29 березня 2008 року (термін дії договору), а також позивач нарахував проценти за користування кредитом після закінчення строку договору з 29 березня 2008 року по 17 березня 2011 року в сумі 17593,52 грн.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач нарахував проценти за користування кредитом після закінчення строку договору з 29 березня 2008 року по 17 березня 2011 року в сумі 17593,52 грн., що не передбачено умовами договору.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, які нараховані після закінчення строку договору з 29 березня 2008 року по 17 березня 2011 року в сумі 17593,52 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні даних позовних вимог, оскільки нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору умовами цього договору не передбачено.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Статтею 258 ч.2 п.1 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтею 214 ч.2 ЦПК України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов»язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що спірний кредитний договір складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт).
В Заяві позичальника вказано, що згідно з п. 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, при порушенні позичальником зобов»язань із погашення Кредиту, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом в розмірі 11,83% в місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом.
Однак п. 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які надані позивачем (а.с. 7), не передбачає обов»язок Позичальника сплатити Банку відсотки за користування кредитом в розмірі 11,83% в місяць при порушенні позичальником зобов»язань із погашення Кредиту, а передбачає зовсім інші умови.
Тобто позивач не надав суду Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, які діяли на момент укладення спірного кредитного договору.
З огляду на викладене, враховуючи Правові позиції, які висловлені Верховним Судом України 11 лютого 2015 року при розгляді справи № 6-240цс14, апеляційний суд не може погодитися з доводами позивача, що за домовленістю сторін відповідно до пп. 6.6 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам було збільшено строк позовної давності до п»яти років, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувались.
Оскільки Умови надання споживчого кредиту відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору, який передбачав би збільшення строку позовної давності, до вимог позивача про стягнення процентів за користування кредитом нарахованих з 12.02.2008 року по 29 березня 2008 року ( термін дії договору) в сумі 806,37 грн. застосуванню підлягає загальний трирічний строк позовної давності, передбачений Законом, а до вимог про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов»язання за договором, штрафу (фіксована складова), штрафу (процентна складова) застосуванню підлягає спеціальний строк позовної давності в один рік, передбачений ст.258 ч.2 п.1 ЦК України.
Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Під час розгляду даної справи судом першої інстанції відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.
Апеляційний суд враховує, що позивач звернувся з даним позовом до суду 27.07.2011 року, а тому він пропустив трирічний строк позовної давності, передбачений Законом, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом нарахованих з 12.02.2008 року по 29 березня 2008 року ( термін дії договору) в сумі 806,37 грн, а також позивач пропустив спеціальний строк позовної давності в один рік, передбачений ст. 258 ч.2 п.1 ЦК України, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов»язання за договором, штрафу (фіксована складова), штрафу (процентна складова).
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом нарахованих з 12.02.2008 року по 29 березня 2008 року ( термін дії договору) в сумі 806,37 грн. та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом нарахованих з 12.02.2008 року по 29 березня 2008 року ( термін дії договору) в сумі 806,37 грн. у зв»язку з пропуском позивачем позовної давності.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач пропустив спеціальний строк позовної давності в один рік, передбачений ст. 258 ч.2 п.1 ЦК України, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов»язання за договором, штрафу (фіксована складова), штрафу (процентна складова), а тому апеляційний суд вважає необхідним залишити без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов»язання за договором, штрафу (фіксована складова), штрафу (процентна складова).
Посилання апелянта на те, що у банку у зв»язку з несвоєчасним виконанням боржником судового рішення, виникає право стягувати суми, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України, не може бути підставою для скасування даного рішення, оскільки таких вимог при зверненні до суду 27 липня 2011 року позивач не заявляв.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» задовольнити частково.
Скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування кредитом, які нараховані після закінчення строку договору з 29 березня 2008 року по 17 березня 2011 року в сумі 17593,52 грн.
Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування кредитом, які нараховані після закінчення строку договору з 29 березня 2008 року по 17 березня 2011 року в сумі 17593,52 грн.
Скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування кредитом нарахованих з 12 лютого 2008 року по 29 березня 2008 року ( термін дії договору) в сумі 806,37 грн.
Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» в задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування кредитом нарахованих з 12 лютого 2008 року по 29 березня 2008 року (термін дії договору) в сумі 806,37 грн. у зв»язку з пропуском позивачем трирічної позовної давності, яку встановлено Законом.
Залишити без змін рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов»язання за договором та штрафів.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
-
http://reyestr.court.gov.ua/Review/44114814
Справа № 462/865/13 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.
Провадження № 22-ц/783/1594/15 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
Категорія:27
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2015 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого
судді: Ванівського О.М.,
суддів: Богонюка М.Я., Гриновця Б.М.,
при секретарі: Жукровській Х.І.,
за участю: представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Залізничного районного суду м.Львова від 27 листопада 2013 року,-
в с т а н о в и л а:
В лютому 2013р. ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 80292,60 грн.. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного договору №DNH4KP11890338 від 13.05.2006р. відповідач отримала кредит у розмірі 14950 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25.08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.05.2009р.. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам("Розстрочка")("Стандарт") складає між ним і банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Договором встановлена позовна давність за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за Договором тривалістю 5 років. У зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідач має заборгованість перед банком у розмірі 80292,60 грн., яка складається з: 14513,55 грн. - заборгованість за кредитом; 30304,36 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 31175,04 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. - штраф(фіксована частина); 3799,65 грн. - штраф(процентна складова).
Заочним рішенням Залізничний районного суду м. Львова від 27 листопада 2013 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №DNH4KP11890338 від 13 травня 2006 року у розмірі 80292,60 грн., яка складається з: 14513,55 грн. - заборгованість за кредитом; 30304,36 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 31175,04 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. - штраф(фіксована частина); 3799,65 грн. - штраф(процентна складова).
Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_2.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що в матеріалах справи містяться рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення не з її підписом. Також, вказує і на те, що Банком пропущено строки позовної давності, оскільки такий розпочинався 14.05.2009р. та закінчився 14.05.2012 року, проте з позовом Банк звернувся лише в 2013 році. Крім того, судом неправомірно стягнуті завищені суми заборгованості по відсотках, пені, штрафах. До неї застосована подвійна відповідальність що суперечить Конституції України, а саме з неї стягнуто одночасно штрафи та пеню. Враховуючи вищевикладене просить суд скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у позові Банку відмовити повністю.
В судове засідання з'явився представник відповідача, а представник позивача та апелянт не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що дає апеляційному суду право, у відповідності до вимог ч.2 ст.305 Цивільного процесуального кодексу(далі-ЦПК) України, розглянути справу у їх відсутності. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а заочне рішення Залізничного районного суду м.Львова від 27 листопада 2013 року скасуванню з наступних підстав.
Згідно ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 303 ЦПК Українипід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до ст.213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Задовольняючи позов ПАТ КБ "Приватбанк", суд першої інстанції, керуючись ст.ст.526,527,530,1054 ЦК України виходив з того, що оскільки відповідач ОСОБА_2 зазначених вимог закону та договору не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, а відтак така підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.
Проте, погодитись з такими висновками суду, колегія суддів не може з таких підстав.
Матеріалами справи та судом встановлено, що на підставі заяви позичальника ОСОБА_2 №DNH4KP11890338 від 13.05.2006р. отримала кредит строком на 36 місяців у розмірі 14950 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09 % у місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.05.2009р.(а.с.5).
Із позовною заявою про стягнення заборгованості позивач звернувся в суд 4 лютого 2013р.(а.с.2)
Як вбачається із заяви про скасування заочного рішення(а.с.41) відповідач вказувала на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд першої інстанції, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернув увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності на підставі статті 259 ЦК України до 5 років, а матеріали справи про стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором містять Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), у яких відсутні підписи відповідачки про ознайомлення з такими, а відтак вказані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позовна давність не спливла, оскільки умовами надання споживчого кредиту в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, було передбачено збільшення строку позовної давності, є помилковим.
Вищенаведена правова позиція викладена також у Постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року по справі № 6-240цс14, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в законні силі перебувати не може, воно підлягає скасуванню на підставі п.п.1,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК Україниз ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно ч.1 ст.309 ЦПК Українипідставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Керуючись ст.ст. ст.303, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 309, 313, ч.2 ст. 314, ст. ст.316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду від 27 листопада 2013 року м.Львова - скасувати та ухвалити нове, яким у позові Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
-
1
-
-
http://reyestr.court.gov.ua/Review/44103253
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 554/10684/13-ц Номер провадження 22-ц/786/1206/15Головуючий у 1-й інстанції Сорока К. М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2015 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді: Бутенко С.Б.
Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.
при секретарі: Кальник А.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2014 року
по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,-
В С Т А Н О В И Л А:
В серпні 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNH4KP20181099 від 01.08.2006 року в сумі 40370 грн. 11 коп. та 412 грн. 70 коп. сплаченого судового збору, а також стягнення солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 700 грн. за договором поруки.
В обґрунтування позову посилався на невиконання боржником - відповідачем ОСОБА_2 умов кредитного договору, внаслідок чого станом на 20.03.2013 року утворилася вказана заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом - 3333 грн. 20 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 13530 грн. 11 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 21965 грн. 37 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн. та штрафу (процентна складова) - 1941 грн. 43 коп.
Рішенням Октябрського районного суду від 12 вересня 2014 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування вказаного рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2014 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду від 12 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за заявою позичальника № DNH4KP20181099 від 01.08.2006 року станом на 20.03.2014 року, а саме: 3333 грн. 20 коп. боргу за тілом кредиту, 13530 грн. 11 коп. боргу по сплаті відсотків по кредиту, 21965 грн. 37 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 500 грн. фіксованого штрафу, 1941 грн. 43 коп. процентної складової штрафу, а всього - 41 270 грн. 11 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 412 грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору.
У решті позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року за касаційною скаргою ОСОБА_2 рішення Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2014 року в частині позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості до ОСОБА_2 - скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2014 року залишено без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, в частині вирішення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 серпня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № DNH4KP20181099, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 3333 грн. 20 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % річних та кінцевим терміном повернення до 01 серпня 2008 року.
На забезпечення виконання умов кредитного договору, 17 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки № DNH4KP20181099-П на суму 700 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань, станом на 20.03.2014 року утворилася заборгованість в сумі 41270 грн. 11 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 3333 грн. 20 коп., заборгованості по відсотках за користування кредитом - 13530 грн. 11 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 21965 грн.37 коп., штрафу (фіксованої частини) - 500,00 грн., штрафу (процентної складової) - 1941 грн.43 коп.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення даних коштів, суд першої інстанції виходив з відсутності між сторонами цивільно-правових відносин по договору, оскільки на момент укладення договору Банком були порушені загальні вимоги необхідні для чинності правочину, а отже, кредитний договір є нікчемним.
Проте вказані висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та суперечать вимогам закону.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Кредитний договір є нікчемним, якщо він укладений з недодержанням письмової форми (ч. 2 ст. 1055 ЦК України).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги, що вказаний кредитний договір укладено між сторонами у відповідності до вимог ст.ст. 634, 1055, 207 ЦК України, з додержанням обов'язкової письмової форми, а позовних вимог щодо визнання договору недійсним у встановленому законом порядку відповідач ОСОБА_2 не заявляв та таких обставин суду не довів.
Згідно вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а відтак і висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 є необґрунтованим, дане рішення не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги, встановивши невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з того, що неналежне виконання позичальником зобов'язання повернути кредит та сплатити проценти і неустойку (штраф, пеню) у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, є підставою для стягнення таких коштів у судовому порядку.
Разом з тим, на заявлені позивачем вимоги поширюється позовна давність.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Статтями 257, 258 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України).
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Укладений між сторонами кредитний договір за своєю правовою природою є договором приєднання (ст. 634 ЦК України) та складається із заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифів банку.
В матеріалах справи містяться Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), пунктом 6.6. яких встановлено позовну давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів тривалістю у п'ять років.
Однак вказані Умови не підписані відповідачем, а у заяві позичальника № DNH4KP20181099 від 01 серпня 2006 року, що містить підпис від імені ОСОБА_2, відсутнє застереження, що при укладенні кредитного договору відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»).
Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема, щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались, матеріали справи не містять. Натомість, зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений в заяві позичальника та в Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), має розбіжності.
Вказане свідчить про те, що надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), пунктом 6.6 яких встановлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у справі № 6-16цс15, що за нормами ст.ст. 214, 360-7 ЦПК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
У заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає і таких обставин по справі не доведено, тому підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності у п'ять років колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 260, ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України).
По справі встановлено, що 23 лютого 2009 року суддею Диканського районного суду Полтавської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за вказаним кредитним договором у сумі 9798 грн. 52 коп. та 63 грн. 99 коп. судових витрат.
Ухвалою цього ж суду від 06 березня 2009 року даний судовий наказ скасовано.
Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу, як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-214цс14).
Отже, внаслідок звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу строк позовної давності у спорі між сторонами перервався, однак із позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося лише 22 серпня 2013 року - після спливу встановленої законом загальної позовної давності у три роки.
Вказані обставини та заява ОСОБА_2 від 24 жовтня 2013 року про застосування строку позовної давності (а.с. 30), є підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 щодо стягнення кредитної заборгованості з інших правових підстав - у зв'язку із спливом позовної давності.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2014 року - скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити за спливом позовної давності.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
-
http://reyestr.court.gov.ua/Review/44088682
Апеляційний суд Запорізької області
Є. у. № 335/9891/14-ц
№ провадження 22-ц/778/2957/15 Головуючий у 1 інстанції: Рибалко Н.І.
Суддя-доповідач: Денисенко Т.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2015 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Боєвої В.В.,
суддів: Коваленко А.І.,
Денисенко Т.С.,
при секретарі Хомяк К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2015 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2014 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач зазначав, що 23 травня 2006 року ОСОБА_3 за договором №DNH4KP90980247 отримав кредит в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у вигляді грошових коштів у розмірі 2 380,30 грн., на строк до травня 2008 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09% на місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом, на придбання мобільного телефону SAMSUNG Е770.
Згідно з умовами заяви позичальника від 23 травня 2006р. №DNH4KP90980247, кредит надавався на строк до 23 травня 2008р. і позичальник повинен був погасити заборгованість за кредитом у повному обсязі, сплатити нараховані банком відсотки та комісію у зазначений строк.
Відповідач належним чином не виконав умови договору. У зв'язку з чим станом на 13 серпня 2014 року мав заборгованість 44045 грн. 89 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 2050,30 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 12702,05 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 26719,93 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 2073,61 грн.
Посилаючись на ст.ст. 526, 527,530, 1054 ЦК України просили стягнути з відповідача заборгованість за договором в сумі 44045,89 грн. та судові витрати. При цьому зазначили, що строк позовної давності перервався у зв'язку з внесенням 20 травня 2013 року на розрахунковий рахунок відповідачем 330 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2015 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішенням суду, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_4, заперечення представника відповідача ОСОБА_5, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
23 травня 2006 року ОСОБА_3 за договором №DNH4KP90980247 отримав кредит в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у вигляді грошових коштів у розмірі 2 380,30 грн., на строк до травня 2008 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09% на місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом, на придбання мобільного телефону SAMSUNG Е770.
Відповідно до ст. 526, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач належним чином не виконав умови договору. У зв'язку з чим станом на 13 серпня 2014 року має заборгованість 44045 грн. 89 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 2050,30 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 12702,05 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 26719,93 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 2073,61 грн.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 та від 1 жовтня 2014 року № 6-134цс14 у справах за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 до ухвалення судом рішення заявив про застосування строків позовної давності (а.с. 24-25, 45-46).
Позивач звернувся до суду 26 серпня 2014 року з позовом про стягнення заборгованості.
Доводи апелянта про те, що строк позивачем не пропущений у зв'язку з переривання строку позовної давності у травні 2013 року шляхом погашення заборгованості за цим кредитним договором, необґрунтовані.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
З наданої позивачем виписки з рахунку ОСОБА_3 за зазначеним кредитним договором вбачається, що 20 травня 2013 року відбулося часткове погашення кредиту шляхом перерахування 300 грн. страховою компанією «Інгосстрах» (а.с 48).
Зазначені перерахування здійснені за межами строку позовної давності та не свідчать про дії відповідача про визнання боргу, оскільки він кредит не погашав і ніяких дій для цього не здійснював.
Доводи апелянта про те, що строк позовної давності був за згодою сторін збільшений до 5 років також є необґрунтованими.
Частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка" (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.
Крім того, у заяві позичальника (а. с. 5) домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-16цс15, яка відповідно до положеньстатті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції, встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Рішення відповідає обставинам справу та нормам матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, судова колегія
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2015 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
-
РЕБЯТА ,устояли в апелляции !!!! !4 мая 2015 года , Киевский апелляционный адмимнистративный суд оставил Постановление суда первой инстанциии в силе !!! Итак Постановление КМУ №662 от 26.11.2014 года НЕЗАКОННОЕ !!!! Яйценюк нервно стоит в сторонке и чешит ...яй.. Отклонили апелляционные жалобы КМУ , ПАТ "Приватбанка" , ПАТ "Альфа-Банка" .
Примите мои искренние поздравления!.. Молодцы!..
Что там они в кассацию обещают идти...
Постановление КААС о признании неправомерными действия временного администратора банка Старокиевский и обязательстве внести в перечень для выплат
в Судові рішення за кредитними та депозитними договорами
Опубликовано
Ну вот это вот как считается... Тайно или не тайно... Куда Фонд не включил...
http://www.fg.gov.ua/payments/