.jpg.8798bcfee7ff97156bc03c005d80b552.jpg)
Bolt
-
Число публикаций
35049 -
Регистрация
-
Последнее посещение
-
Days Won
1205
Тип контента
Профили
Форумы
Календарь
Сообщения опубликованы Bolt
-
-
Прошу такое нововведение сделать... А то у меня на часах 22 часа 03 минуты, а вверху я уверен сейчас появится 21 час 03 минуты...)))
-
1
-
-
У нас на форуме кто то за временем следит? Вроде как уже третья неделя пошла летнего времени... Или мы здесь по какому времени живём...
-
Уже выришыв... http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v007p710-13
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИу справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“
Конституційний Суд України у складі суддів:
за участю представника суб’єкта права на конституційне звернення громадянина Козлова Дмитра Олександровича - адвоката Романишина Маріана Миколайовича; Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України; залучених до участі у розгляді справи: Осетинського Анатолія Йосиповича - заступника Голови Вищого господарського суду України, Лесько Алли Олексіївни - судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Новікова Віктора Володимировича - директора юридичного департаменту Національного банку України, Квасніцького Олексія Олексійовича - начальника юридичного управління Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Лук’янця Дмитра Миколайовича - професора Державного вищого навчального закладу „Українська академія банківської справи Національного банку України“, Ромовської Зореслави Василівни - професора Академії адвокатури України, Білоконя Юрія Миколайовича - заступника Голови правління Публічного акціонерного товариства „Міжнародний інвестиційний банк“, Панова Сергія Миколайовича - заступника Голови правління - начальника юридичного департаменту Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк“,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням громадянина Козлова Д.О. щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“ від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 5, ст. 28) з наступними змінами (далі - Закон).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне звернення громадянина Козлова Д.О.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність неоднозначного застосування судами загальної юрисдикції положень другого речення преамбули Закону.
Заслухавши суддю-доповідача Бауліна Ю.В. та дослідивши матеріали справи, у тому числі позиції Голови Верховної Ради України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Національного банку України, Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Асоціації українських банків, Незалежної асоціації банків України, науковців Академії адвокатури України, Державного вищого навчального закладу „Українська академія банківської справи Національного банку України“, Національного університету „Одеська юридична академія“, Національного університету „Юридична академія України імені Ярослава Мудрого“, Конституційний Суд України
1. Громадянин Козлов Д.О. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень другого речення преамбули Закону в такому аспекті: чи поширюється дія Закону лише на правовідносини, суб’єктами яких є виключно підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання і фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, чи також на правовідносини, в яких вони є тільки одним із суб’єктів правовідносин між платниками і одержувачами коштів.
Згідно з преамбулою Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань; суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності; дія цього закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб’єктів переказу грошей через платіжні системи (перше, друге, третє речення преамбули).
Необхідність в офіційному тлумаченні положень другого речення преамбули Закону автор клопотання обґрунтовує тим, що в одних випадках суди, застосовуючи Закон, визнавали, що обмеження розміру пені за грошовими зобов’язаннями подвійною обліковою ставкою Національного банку України має застосовуватися виключно до правовідносин між юридичними особами та фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності‚ а в інших - поширювали зазначене обмеження розміру пені і на правовідносини, в яких одна сторона є юридичною особою, а друга - фізичною особою, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності.
На думку громадянина Козлова Д.О., неоднозначне застосування судами положень другого речення преамбули Закону може призвести до порушення його прав, передбачених частиною четвертою статті 13, частинами першою, другою статті 24, частинами першою, четвертою статті 41, частиною четвертою статті 42, частиною першою статті 55 Конституції України.
2. Вирішуючи порушене в конституційному зверненні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.
2.1. Україна як соціальна, правова держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб’єкти права власності рівні перед законом; кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (стаття 1, частина четверта статті 13, частини перша, четверта статті 42 Конституції України).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).
2.2. Постановою Верховної Ради України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“ від 24 грудня 1993 року № 3811-XII (далі - Постанова № 3811) з метою забезпечення своєчасного виконання грошових зобов’язань між суб’єктами господарювання було встановлено обов’язкову сплату платником незалежно від форми власності пені в розмірі 0,5 відсотка від суми простроченого платежу на користь одержувача коштів за кожний день прострочки, якщо більший розмір пені не обумовлений угодою сторін. Ці положення Постанови № 3811 замінили аналогічні за змістом положення Постанови Президії Верховної Ради України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“ від 21 серпня 1992 року № 2578-XII.
Таким чином, Постановою № 3811 було встановлено обов’язкову сплату платником незалежно від форми власності зазначеного розміру пені, якщо більший розмір пені не був обумовлений угодою сторін. За таких умов одержувач коштів мав право на стягнення мінімальної суми пені у розмірі 0,5 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочки незалежно від того, чи була передбачена у договорі між платником та одержувачем коштів сплата пені за прострочення платежу.
Аналіз матеріалів справи дає підстави для висновку, що через істотне зменшення рівня інфляції в державі протягом 1994-1996 років правове регулювання неустойки за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання у правовідносинах між суб’єктами господарювання перестало відповідати економічним реаліям, адже передбачений у Постанові № 3811 мінімальний розмір неустойки (0,5 відсотка від суми простроченого платежу) став невиправдано високим. У цих умовах Закон мав стабілізувати грошовий обіг між суб’єктами господарювання, подолати негативні тенденції у розрахунках між ними.
Згідно із Законом платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1); розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3). Відповідно до статті 5 Закону Постанова № 3811 була визнана такою, що втратила чинність.
Таким чином, Законом істотно змінено загальний підхід до правового регулювання пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, а саме: встановлення її мінімального розміру було змінено на обмеження максимального розміру подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, у преамбулі Закону визначено суб’єктів правовідносин, на яких поширюється його дія: платниками і одержувачами грошових коштів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності.
Термінологія на позначення суб’єктів правовідносин, на яких поширюється дія Закону, відповідала термінології, що застосовувалася на той час в законах України „Про власність“ від 7 лютого 1991 року № 697-XII, „Про підприємництво“ від 7 лютого 1991 року № 698-XII, „Про підприємства в Україні“ від 27 березня 1991 року № 887-XII. Цивільний кодекс України (далі - Кодекс) від 16 січня 2003 року № 435-IV, який набув чинності з 1 січня 2004 року, передбачив таких учасників цивільних відносин, як фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (стаття 2). Кодекс запровадив також поняття фізичної особи - підприємця (глава V).
На підставі правової оцінки матеріалів справи та аналізу вказаного законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що визначення в Законі певного переліку суб’єктів правовідносин, на які поширюється його дія, зумовило виняток із загального правила про поширення дії Закону на всіх учасників відповідних правовідносин. Таким чином, перелік суб’єктів правовідносин, встановлений Законом, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, за змістом якої перелік суб’єктів законодавчої ініціативи устатті 93 Конституції України є вичерпним (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 13 січня 2009 року № 1-рп/2009 у справі про право законодавчої ініціативи щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України).
Беручи до уваги викладене, Конституційний Суд України вважає, що в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону слід розуміти так, що дія Закону поширюється на правовідносини, суб’єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності (підприємці).
3. Розглядаючи конституційне звернення, Конституційний Суд України вважає за необхідне піддати конституційно-правовому аналізу правовідносини зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування.
3.1. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Кодексу). Згідно з частиною другою статті 627 Кодексу у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 Кодексу).
Як зазначено в положеннях пунктів 22, 23 статті 1, частини першої статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів“ від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами (далі - Закон про захист прав споживачів) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 Кодексу зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону про захист прав споживачів між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Кодексом також передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).
Таким чином, правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов’язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.
3.2. Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону про захист прав споживачів встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. В частинах третій, четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов’язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Конституційний Суд України виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов’язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.
Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН „Керівні принципи для захисту інтересів споживачів“ від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У наведених „Керівних принципах для захисту інтересів споживачів“ визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов’язання).
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов’язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов’язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов’язань позичальниками - фізичними особами.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 62, 63, 67, 69, 70 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України
1. В аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“ від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов’язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб’єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності (підприємці).
2. Рекомендувати Верховній Раді України законодавчо врегулювати питання щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання позичальниками - фізичними особами грошових зобов’язань у відносинах споживчого кредитування.
3. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.
-
1
-
-
ПОРЯДОК ПЕРЕГЛЯДУ судових рішень Верховним Судом України
Перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах
Відповідно до статей 353 та 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ;
3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом;
4) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно зі статтею 354 ЦПК сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку.
Заява про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 355 цього Кодексу, може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.
Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за результатами касаційного провадження.
Заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява (частина перша статті 356 ЦПК).
Заява про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 цього Кодексу, подається не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало або мало стати відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного (частина друга статті 356 ЦПК).
Заява про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подається заява про перегляд, або з дня прийняття постанови Верховного Суду України, на яку здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.
У разі пропущення строку, встановленого частинами першою–третьою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк у межах одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява. Питання про поновлення строку вирішується колегією суддів під час вирішення питання допуску справи до провадження (частини третя, четверта статті 356 ЦПК).
Вимоги до заяви про перегляд судових рішень визначені статтею 357 ЦПК. Заява про перегляд судових рішень подається у письмовій формі.
У заяві про перегляд судових рішень зазначаються:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім’я (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, та осіб, які беруть участь у справі, а також їхні номери засобів зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) обґрунтування підстав для перегляду судового рішення, передбачених статтею 355 цього Кодексу;
4) вимоги особи, яка подає заяву;
5) клопотання (у разі необхідності);
6) перелік матеріалів, що додаються.
Заява підписується особою, яка її подає, чи її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.
Згідно зі статтею 358 ЦПК заява про перегляд судових рішень подається безпосередньо до Верховного Суду України.
До заяви додаються:
1) копії заяви відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі;
2) копії судових рішень, про перегляд яких подано заяву;
3) копії різних за змістом судових рішень, якщо заява подається з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу;
4) копія постанови Верховного Суду України, якщо заява подається з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу;
5) копія рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, або клопотання особи про витребування копії такого рішення в органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи, якщо її немає у розпорядженні особи, яка подала заяву, – у разі подання заяви про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 цього Кодексу.
До заяви також додається документ про сплату судового збору. За подання і розгляд заяви з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, судовий збір не сплачується.
Згідно з положеннями статті 359 ЦПК заява про перегляд судового рішення реєструється у день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному автоматизованою системою документообігу суду.
Суддя-доповідач протягом трьох днів здійснює перевірку відповідності заяви вимогам цього Кодексу. У разі встановлення, що заяву подано без додержання вимог статей 357 та 358 цього Кодексу, заявник письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов’язаний їх усунути.
Якщо заявник усунув недоліки заяви в установлений строк, вона вважається поданою у день її первинного подання до Верховного Суду України.
Заява повертається заявнику, якщо:
1) заяву подано без додержання вимог статей 357 та 358 цього Кодексу і заявник не усунув недоліки протягом установленого строку;
2) заяву подано особою, яка не має права на подання такої заяви;
3) заяву від імені заявника підписано особою, яка не має повноважень на ведення справи;
4) є ухвала Верховного Суду України про відмову у прийнятті справи до провадження за наслідками розгляду заяви, поданої у цій справі з аналогічних підстав.
Повернення заяви з підстав, передбачених частиною четвертою цієї статті, не перешкоджає повторному зверненню у разі належного оформлення заяви або з інших підстав, ніж ті, що були предметом розгляду.
За відсутності підстав для повернення заяви, в якій міститься клопотання особи про витребування копії рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, суддя-доповідач невідкладно постановляє ухвалу про витребування такої копії рішення разом з її автентичним перекладом від органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи.
Положеннями статті 360 ЦПК визначено порядок підготовки справи до розгляду у Верховному Суді України
Суддя-доповідач протягом п’ятнадцяти днів з дня відкриття провадження здійснює підготовку справи до розгляду Верховним Судом України:
1) надсилає ухвалу про відкриття провадження та витребування матеріалів справи до відповідного суду, який не пізніше трьох робочих днів з дня її надходження надсилає справу до Верховного Суду України;
2) вирішує питання про зупинення виконання відповідних судових рішень;
3) звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді України стосовно підготовки наукового висновку щодо норми права, яка неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом України;
4) у разі необхідності визначає органи державної влади, представники яких можуть дати пояснення в суді щодо застосування норми права, та викликає цих представників до суду;
5) здійснює інші заходи, необхідні для розгляду справи.
Після надходження витребуваних матеріалів справи та завершення інших підготовчих дій суддя-доповідач виносить ухвалу про призначення справи до розгляду Верховним Судом України.
Порядок розгляду справи Верховним Судом України регулюється статтею 360-2 ЦПК. Справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу.
У Верховному Суді України справа про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, розглядається Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України. Засідання судової палати є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.
У разі якщо під час розгляду справи Верховний Суд України встановить необхідність відійти від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України, яка була прийнята іншим складом суду (іншою палатою чи палатами, які брали участь у спільному засіданні), справа передається на розгляд спільного засідання палат Верховного Суду України, яке проводиться за участю палати (палат), що розглядала справу до моменту її передання, та палати (палат), яка приймала відповідну постанову Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.
Справа про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 цього Кодексу, розглядається на спільному засіданні всіх судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з судових палат Верховного Суду України.
На засіданнях Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України або на спільному засіданні судових палат головує суддя-доповідач.
Строк розгляду справи Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня призначення справи до розгляду.
Згідно зі статтею 360-3 ЦПК за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов:
1) про повне або часткове задоволення заяви;
2) про відмову у задоволенні заяви.
Судді, які не погоджуються з постановою, можуть висловити окрему думку, що додається до постанови.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 360-4 ЦПК суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
За наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд має право:
1) у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ:
а) скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції;
б) скасувати судове рішення повністю або частково і закрити провадження у справі повністю або в певній частині;
2) у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору:
а) скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення;
б) скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.
За наявності підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд має право:
1) скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і прийняти нове судове рішення чи змінити судове рішення;
2) скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду, який ухвалив оскаржуване судове рішення;
3) скасувати судові рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
Суд не має права передати справу на новий розгляд в інших випадках, ніж зазначені у підпункті "а" пункту 1 частини другої та пункті 2 частини третьої цієї статті.
У постанові Верховного Суду України, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.
Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Постанова про відмову у задоволенні заяви має бути вмотивованою. У постанові Верховного Суду України про відмову у задоволенні заяви, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, у зв’язку з правильністю застосування норми права, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права. (стаття 360-5 ЦПК)
Постанова Верховного Суду України повинна бути виготовлена та направлена особам, які беруть участь у справі, не пізніше п’яти днів з дня закінчення розгляду справи. (стаття 360-6)
Згідно з положеннями статті 360-7 висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного Суду України не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня їх прийняття.
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/29B233F664995F91C2257B4E0041FDAF
-
УВАГА! Змінено ПОРЯДОК ПЕРЕГЛЯДУ судових рішень Верховним Судом України31.03.2015
Законом України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших законодавчих актів України, у зв’язку із чим змінивсяПОРЯДОК ПЕРЕГЛЯДУ рішень Верховним Судом України.
Відповідно до Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» цей Закон набирає чинності через тридцять днів з дня його опублікування (28 березня 2015 року), крім пунктів 6 та 8 розділу I цього Закону, а також крім цього пункту, пунктів 3 і 4 цього розділу, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом. Заяви, що надійшли до Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, переглядаються в порядку, який діяв на день їх надходження.
-
2
-
-
По многочисленным заявкам опубликовываю прохальну частыну своей заявы... (данные изменены конечно)...
П Р О Ш У :
1. Витребувати для огляду в судовому засіданні у Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» оригінали наступних документів:
1. Кредитного договору від 10 травня 2008 року;
2. Умов та правил надання банківських послуг від 10 травня 2008 року;
3. Правил користування платіжною карткою від 10 травня 2008 року;
4. Розрахунок заборгованості за договором від 10 травня 2008 року;
5. Заяви на отримання кредиту від 10 травня 2008 року;
6. Довідки про умови кредитування від 10 травня 2008 року;
7. Пам’ятки клієнта від 10 травня 2008 року;
8. Тарифів банку від 10 травня 2008 року;
9. Підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів;
10. Підтвердження сплати позивачем судового збору;
11. Довіреності представника позивача Петренко А.О., який подав до суду позовну заяву від імені ПАТ КБ «ПриватБанк»;
12. Довіреності представника позивача Стеценко Л.Д., яка представляла інтереси позивача у суді від імені ПАТ КБ «ПриватБанк».
2. Зобов’язати ПАТ КБ «ПриватБанк» надати розрахунок заборгованості у виді виписки з карткового рахунку (обов’язково з зазначенням номеру рахунку) Петрова Петра Петровича за кредитним договором від 10 травня 2008 року (із зазначенням періодів та видів нарахування, а також погашення) з моменту укладення договору по день подання позовної заяви, разом із первинною бухгалтерською документацією у відповідності згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16 липня 1999 року.
3. У разі не надання документів, позовні вимоги відхилити як недоведені.
Одно заседание уже было, естественно тишина... Ничего нет, написали бумагу, что типа в связи со сложностью и так далее им не хватает времени "за браком часу" на исполнение ухвалы, так как архивы и прочее, а ещё надо получить доступ до банковской тайны... В общем я не внимательно слушал... Смысл в том, что просят ещё времени, ну дали им теперь побольше времени, пусть архивы подымают... ищут несуществующее...)))
-
Ну всё правильно... Вы им платили, Вы идёте на контакт с ними, Вы их боитесь... Вы идеальный клиент для них, значит с Вами можно и нужно работать... Всё логично...
-
Тогда они получили на карту, сейчас ее нет, где она не знаю, когда ему звонили коллектора, то грозились описать все имушество. Вот и переживаю.
Да они могли ещё многое рассказать, и про расстрел должников... ))) Ну я же написал, что проблемы у Вас нет, Вы просто близко к сердцу принимаете простые слова произнесённые человеком...
-
15000, ремонт у родителей делал. Наличкой на карту. Не под что.
Й-ма-ё... Так это всего лишь карта без обеспечения... А чего Вы хоть тогда нагородили здесь про бабушкин дом то... )))
У Вас вообще нет никакой проблемы (как собственно и у Вашего мужа), Вы просто сильно мнительны и сами себе придумали проблему...
-
«Чтобы продлить сроки исковой давности, и спустя долгие годы продолжать требовать с людей деньги, банки начали прибегать к разным уловкам. Подавая в суд иски о взыскании долга они, например, указывают, что человек подписал кредитное соглашение, к которому прилагались «Основные условия», не внесенные в текст договор, но в нем оговоренные. И именно в них и говорится о том, что человек соглашается с продлением срока исковой давности, и попутно еще и целый перечень дополнительных штрафов. На практике же все это выливается в неожиданные сюрпризы. Банк берет дела клиентов, по которым у него, скажем, еще в 2005 году зависли небольшие недоплаты по кредитам: у кого-то 500-700 грн., а кого-то и по 1-1,5 тыс. Насчитывает им проценты, пени и штрафы за десять лет, и начинает требовать через суд погашение сейчас по 80-100 тыс. грн. И шокированные люди даже не понимают природу этих «писем счастья». Так вот ВСУ при рассмотрении дела №6-16цс15 постановил — так быть не должно. Если человек лично не подписал документ о продлении сроков исковой давности, то у банка есть только три года на взыскание задолженности, не более того», — объяснил «Вестям» ситуацию старший партнер адвокатской компании «Кравец и Партнеры» Ростислав Кравец.
А можно ссылку на первоисточник...
-
Не обязательно.
Каждый видит то на что хватает взгляда...
Не понимаю... Например какие могут быть другие ситуации...?
-
…дружище, ты не слышишь собеседника… говорим не «отбил – не отбил», говорим о механизмах при разных ситуациях и условиях в защите при заочном решении с возможностью дальнейших действий при повторном заочном решении минуя общий порядок.
Здесь нет разных ситуаций... Здесь только одна ситуация может быть... Когда первый ответчик лопухнулся с заседанием и ничего не написал... И обязательно суд должен снова удовлетворить иск в таком же самом виде как и в первый раз заочно удовлетворил...
Все остальные ситуации здесь не рассматриваются... Как например и та, что в иске может быть и отказано повторным заочным решением...
-
Это точно, нужно ложиться спать.
Что происходит со вторым заочным, если сносят первое?
оно вступает в силу для первого ответчика, если он
не вступает в делоне подает апелляцию?Как будет происходить рассмотрение дела в суде первой инстанции после сноса заочного решения с первым ответчиком или без?
Да уж...
Оно вступает в силу, а вернее не вступает в силу (но это отдельная тема даже для судов, они не понимают), для всех ответчиков одинаково...
Первый как подаст апелляцию, если он о нём не знает... оно ведь заочное...
Со всеми ответчиками будет...
-
Что происходит со вторым заочным, если сносят первое?
оно вступает в силу для первого ответчика, если он не вступает в дело?
В смысле, я вообще ничего не понял... Первого уже нет в природе... есть только второе... оно вступает в силу для всех ответчиков...
-
1
-
-
…снес по заявлению заочное, назначили слушанье, и никто не пришел, получилось повторное …
Ну так значит не отбил тогда...
Второе заочное может быть и не в пользу истца... тогда значит отбил...
-
..... и?
Что ему делать... Что судье делать... Что ЦПК делать...)))
-
Всегда по разному...
В каком случае?
Ну вот в таком... Приходит второй с небытья, а тут второе заочное...
-
У меня случай, когда судья не вынесла повторное заочное решение, так как в деле есть заявление о том, что просит рассматривать дело без его участие, но без согласия на заочное рассмотрение.
что делать в таком случае?
Это решение заочное или нет?
Нет конечно... Это кто согласие то своё не дал, ответчик что ли...)))
-
...более чем черным по белому написано, да! И не однажды, вот такой механизм…и сколько раз спорили о злоупотреблении правом и прочее..))
Ну и как успехи в споре... Удалось доказать... А кстати, какое Ваше мнение по этому поводу... Как правильно в таком случае...
-
…снес по заявлению заочное, назначили слушанье, и никто не пришел, получилось второе…
Ну так значит не отбил тогда...
Второе заочное может быть и не в пользу истца... тогда значит отбил...
-
Один из механизмов введения/выведения суда в нужном направлении.
...у нас отличные законы, только их нужно понимать...
То есть не было... просто размышляете...
По поводу второго полностью согласен, когда люди начинают сетовать на законы, то это говорит только о том, что они не умеют ими пользоваться... А правовой нигилизм наших людей повальный...
-
Один отбил и перекинул на второе заочное.
Мне вот это не понятно... Как это отбил и перекинул на второе заочное... Тут или одно или другое...
-
Предположим что таки получилось второе и что тогда?
Даже не знаю... У меня такого не было... А у Вас было...?
-
Один из 5-ти снёс решение и в итоге получилось второе заочное. Потом другой пошел сносить. И с чего ради второй ответчик должен отменять общим порядком через апелляцию при условии, что он не использовал своё право отмены заочного решения специальным порядком?
Ну второе заочное в данном случае может получиться, только если один из этих пяти лопухом окажется... и будет игнорировать заседания... А так второго заочного уже не будет для остальных четверых из-за этого одного... Будет обычное решение...
Другой когда придёт сносить то уже нечего будет сносить, только апелляция...
Кстати, у меня это дело до сих пор рассматривается уже четвёртый месяц в загальном порядке... Этим четверым звонили, суд повестки шлёт, а им пофиг, просто тупо игнорируют... экономят блин...
ТОВ ФК "Вектор Плюс"
в Антиколеторські послуги, допомога позичальникам, повернення депозитів
Опубликовано
Вообще то грамотность это моё кредо... Было бы побольше таких грамотных как я, то не пришлось бы сейчас все эти глупости обсуждать, да и вообще беспредела не было бы... ни со стороны банков, ни с какой другой... Вот именно из-за безграмотности народа всё это и происходит и никак иначе... По другому просто быть не может, если бы все знали права и правила и пользовались бы ими, то мне например вообще непонятно откуда могло взяться такое тогда... Никто бы даже не подумал беспредельничать ибо бессмысленно... Люди сами порождают этот беспредел против себя, а потом сетуют на всех и вся... И если бы Вы только знали как тяжело бороться за правду вот именно из-за этих простых людей... с молчаливого в крайнем случае, а больше даже с активного (заохочувального) действия и возникают все эти беспределы и коррупции...