0720

норма — часть шестая статьи 19 ЦПК, какие вам еще нужны нормы?

думаю что да, но на практике хз что там судьям в голову взбредет

и шо? "малозначное" и "рассмотренное в упрощенном" это не синонимы малозначное не обязательно рассматривается в упрощенном, а может быть рассмотрено и в общем а рассмотренное в упрощенном не обязательно является малозначным у вас как вообще с логикой? дружите?

нету прямой, не сочиняйте

а вы не путайте тип производства (упрощенное/общее) с малозначительностью связь между этими понятиями есть, но не прямая

значит, значит см. ч. 6 ст. 19 ЦПК

решение КСУ относится только к апелляционному обжалованию, а не к кассационному — которое Конституцией не гарантируется. а малозначительность дел с ценой иска до 100 минимумов — императивно установлена законом, а не судом

и шо?

неа, не поторопились

а вот и всё, больше нет этой позорной позиции ВСУ, Большая Палата её убила, вот и славно

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73125138 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа № 22-ц/796/ 2191/2018 Головуючий у 1-й інстанції: Юзькова О.Л. 761/29233/17-ц Доповідач: Чобіток А.О. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 березня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого-судді - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Соколової В.В. розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів фінансових послуг, стягнення пені,- в с т а н о в и в: У серпні 2017 року позивач пред'явив вказаний позов до відповідача та зазначав, що на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 року на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 року в справі № 761/31065/14-ц про стягнення заборгованості за вкладом в загальному розмірі 165 433,14 доларів США з ПАТ «Державний ощадний банк України» на його користь. 09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується відповідачем, на його користь у виконавчому провадженні № 49333924. На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а відповідачем отримано Платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум №25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача. Однак, зазначене Платіжне доручення від 22.02.2016 № 1 було виконано відповідачем лише 01 березня 2016 року, тобто з порушенням передбаченого чинним законодавством триденного строку. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за п»ять днів прострочення виконання переказу в розмірі 827,15 доларів США, а також за прострочення виконання грошового зобов»язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 3% річних за вісім днів прострочення, а саме 108,48 доларів США. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 827,15 доларів США за прострочення виконання платіжного доручення від 22 лютого 2016 року № 1 та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов»язання у розмірі 108,48 доларів США, а також удохід держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.. В апеляційній скарзі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що на час виконання Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, банк керувався постановою Правління НБУ від 04.12.2015 № 863»Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та листом Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на підставі яких банк зобов'язаний забезпечити здійснення всебічного аналізу документів та інформації про фінансову операцію, їх учасників, а також скласти висновок за результатами аналізу. Згідно із п.п. 17 п. 6 зазначеної Постанови, якщо сума платіжного доручення на перерахування за межі України іноземної валюти була більше еквівалента 50 000,00 доларів США, то уповноважений банк подав до НБУ скановані копії документів для підтвердження можливості його виконання. Підтверджені операції виконувались банком не раніше четвертого операційного дня з дня подання уповноваженим банком інформації про цю операцію в реєстрі «Інформація про намір купівлі та/або перерахування безготівкової валюти в розрізі суб'єктів». Після отримання від клієнта платіжного доручення та повного пакета документів виконавцем ОПЕРУ було вивчено та проаналізовано фінансову операцію, складено висновок та передано до Управління фінансового моніторингу, який 25.02.2016 року у сканованому вигляді було надано до НБУ на погодження. Через відсутність 01.03.2016 року (на четвертий операційний день) повідомлення від НБУ про відмову в здійснені цієї операції, того ж дня виконавцем ОПЕРУ здійснено переказ коштів у сумі 165 430,14 доларів США на користь позивача. Таким чином відповідач вважає, що діяв в межах норм чинного законодавства України, на виконання вимог Закону України «Про Національний банк України», Закону України «Про банки і банківську діяльність», постанов Національного банку України, як регулюючого органу діяльності банків України. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» ОСОБА_1 зазначив , що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 не містить приписів щодо збільшення встановлених законом строків здійснення валютних переказів, або щодо звільнення банків від відповідальності за порушення цих строків, а застосування до спірних правовідносин постанови Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - прямо суперечить ст.ст. 4, 14 ЦК України, ст.ст. 37, 56 Закону України «Про Національний банк України», а також усталеній практиці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо застосування цієї Постанови 863 та інших подібних постанов Національного банку України. Згідно з частиною четвертою статті 56 Закону України «Про Національний банк України», - нормативно-правові акти НБУ, у тому числі постанови Правління Національного банку України, не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України. За змістом частини другої статті 37 Закону України «Про Національний банк України», - Національний банк України не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом. Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини. Отже, посилання банків та їх представників на постанови Правління Національного банку України, - є безпідставним, оскільки ці постанови НБУ є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб, і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ці постанови не встановлюють прав чи обов'язків для громадян (клієнтів банків), і не можуть зачіпати їхні права, свободи та інтереси. Відповідно до частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», нормативно-правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, зокрема, нормативно- правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, - реєструються в Міністерстві юстиції України і вносяться в Єдиний державний реєстр нормативних актів. Водночас, постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів. За даними офіційного сайту Міністерства юстиції України, ця Постанова 863 не подавалась на державну реєстрацію, і інформація щодо неї відсутня в Єдиному державному реєстрі нормативних актів. З цього також вбачається, що ця постанова є не нормативним, а саме розпорядчим актом, а відтак не підлягає застосуванню в спірних цивільних правовідносинах сторін. Таким чином, посилання на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 №836 не може слугувати правовою підставою звільнення Відповідача від цивільно-правової відповідальності. При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 у справі № 761/31065/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за вкладом в загальному розмірі 165 433,14 доларів США. 09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», на користь стягувачаОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 49333924 . Дана обставина також не оспорювалась сторонами. На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» отримано платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465узакордонному банку Приорбанк (вул. В. Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь). Вимога про перерахунок коштів була виконана банком 01 березня 2016 року, про що свідчить відповідний відбиток штампу відповідача на платіжному дорученні від № 1 та зведеним меморіальним ордером відповідача від 01березня 2016 року 17:59:07. Кошти валютного переказу надійшли на рахунок позивача №749115-00031-018465 в банку Приорбанк 03 березня 2016 року, що підтверджується відповідним повідомленням, копія якого наявна в матеріалах справи. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України в редакції 2004 року , законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що право останнього на своєчасне виконання переказу належних йому коштів порушено відповідачем, а отже підлягає захисту шляхом стягнення з банку передбаченої законом пені за прострочення виконання переказу коштів, відповідно до приписів статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якою встановлено відповідальність банків та інших суб'єктів при здійсненні переказу коштів, а також 3 % відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов»язання. Вислухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, Апеляційний суд міста Києва , який діє відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у складіколегії суддів вважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав. Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. В подальшому, за письмовою заявою стягувача, стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом. Виплата стягувачу стягнутих сум готівкою не допускається. Відповідно до положень Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень», для зарахування стягнутих з боржників валютних коштів та їх виплати стягувачам, органи Державної виконавчої служби мають валютні рахунки для обліку депозитних сум в державному банку. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускається видача стягнутих коштів без їх зарахування на рахунок органу ДВС для обліку депозитних сум. Частиною 1 ст. 1089 параграфу 2 ЦК України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту. Положення цього параграфа застосовуються також до відносин, пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин ( ч. 2 ст. 1089 ЦК ). Згідно із ч. 1 ст. 1091 ЦК України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону ( ч. 1 ст. 1092 ЦК). Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами регулюються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» . Пунктом 5.1. статті 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відповідно до п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» , міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Отже, отримавши Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В. Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» зобов'язаний був виконати міжбанківський переказ в строк до трьох операційних днів, тобто до 25.02.2016 року. При цьому, п. 32.2. ст.. 32 ст. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, щоу разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У даній справі встановлено та не заперечувалось відповідачем, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В. Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), було виконано відповідачем лише 01.03.2016 року, а отримано позивачем 03.03.206 року . Тобто, фактично доручення клієнта відповідачем було прострочено на п'ять операційних днів з 26.02.2016 до 01.03.2016 року. Зважаючи на викладене, у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки, передбачені ст. 32 Закону від 5 квітня 2001 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені, не виключають застосування ст. 625 ЦК. Суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги посилання відповідача щодо законності його дій на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», оскільки нормативно-правові акти Національного банку України не є актами цивільного законодавства в розумінні статті 4 Цивільного Кодексу України, і таке правове регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банківськими установами, які охополюються його наглядовою діяльністю, - а відтак ці акти не встановлюють нових прав або обов'язків для громадян, і не можуть зачіпати їх права, свободи та інтереси. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і ту обставину, що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів, що суперечить частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади». Окремо, суд апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити про те, що посилаючись на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», відповідач не зазначив, чому ним порушено п. 17 ст. 6 вказаної постанови, відповідно до якої уповноважені банки формують реєстр операцій за дорученнями клієнтів про перерахування за межі України іноземної валюти та подають його до Національного банку України в день отримання від клієнта заяви про купівлю іноземної валюти/платіжного доручення. Так, зважаючи на вимоги даної постанови відповідач в день отримання платіжного доручення № 1 , тобто 22.02.2016 року повинен був сформувати реєстр операцій та подати його до Національного банку України, проте вказана дія вчинена відповідачем лише 25.02.2016 року. Крім того, відповідно до листа від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на який посилається відповідач як на обґрунтованість своїх дій щодо невиконанняРозпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу в строк передбачений законом та який діяв на час вказаних вище подій, Банкам необхідно забезпечити здійснення всебічного аналізу та перевірки документів (інформації) про фінансові операції та їх учасників (далі - аналіз документів), які є підставою для: купівлі іноземної валюти з метою перерахування за межі України; перерахування іноземної валюти за межі України; перерахування коштів у гривнях на користь нерезидентів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках; перерахування коштів на користь нерезидентів через філії уповноважених банків, відкриті на території інших держав; Аналіз документів уключає вивчення суті та мети фінансової операції, інформації про її учасників та здійснюється з метою виявлення індикаторів підозрілої фінансової операції , ознак здійснення банком ризикової діяльності , підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. У разі наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів банк до проведення фінансової операції (наміру здійснення фінансової операції) має скласти обґрунтований висновок про наявність або відсутність ознак здійснення банком ризикової діяльності та підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення (далі - висновок) і засвідчити його підписами керівників (працівників, які виконують їх функції) підрозділів валютного контролю та фінансового моніторингу банку. Посилаючись на законність своїх дій, відповідач не зазначає з яких мотивів він виходив щодо наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів позивача, зважаючи на те, що Розпорядження № 49333924 / 9 та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу, видані органом Державної виконавчої служби на виконання судового рішення, про що позивачем надано було банку всі необхідні документи, а саме : виконавчий лист №761/31065/14-ц, виданий Шевченківським районним судом м. Києва від 16.06.2015 року про стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 заборгованості, постанову про відкриття виконавчого провадження Вiддiлом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi № 49333924 , заяву позивача від 19.01.2016 року органу ДВС про перерахування на його рахунок коштів у розмірі 165430,14 доларів США, які надійшли від ПАТ «Державний ощадний банк України» на валютний рахунок ДВС в якості добровільного виконання Шевченківським районним судом м. Києва від 05.02.2015 року, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 ( а.с.45-51). Враховуючи все вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що дії відповідача у затримці виконання платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США позивачу були неправомірними, в зв'язку з чим у останнього виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК Українияк компенсація за користування утримуваними відповідачем грошовими коштами, належними до сплати позивачу. Будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б призвели до безумовного скасування рішення суду, що ухвалене судом першої інстанції за нормами ЦПК у редакції 2004 року, судом апеляційної інстанції не встановлено. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 369, 371, 374, 375,381-384, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її складення і касаційному оскарженню відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає. Головуючий : Судді:

да, только если это не встречный иск

тут ещё один важный эффект: обратите внимание что речь идёт об иске вкладчика к ФГВФЛ то есть споры вкладчиков с ФГВФЛ отнесены Большой Палатой к спорам о защите прав потребителей, это важно

моя работа

саме так, і навіть більше того — фонд гаранутвання сам привласнив собі функції суду, в порушення норми прямої дії ч.2 ст.124 Конституції України, вирішуючи питання припинення банку як юридичної особи (акцептування кредиторських вимог, визнання проавочинів банку недійсними), а судова влада "не помічає" цього грубого порушення Конституції все це називається "неналежне урядування" (bad governance)

покажите им статью 2 Закона "О защите прав потребителей" и объясните, что законодательство о ЗПП состоит вовсе не только из одного лишь ЗУ о ЗПП, а ещё и из Гражданского Кодекса, и не только у меня был как-то раз иск о ЗПП, который не содержал ни одной ссылки на ЗУ о ЗПП, а только на статью 101 Воздушного Кодекса, Гражданский Кодекс, Варшавскую и Монреальскую Конвенции и ничего, всё отлично прошло, сбор не слупили, иск удовлетворили (правда частично, но то таке)

зміст цього правового висновку не заперечує і не унеможливлює стягнення коштів з неплатоспроможного банку, а лише вказує на те, що таке стягнення повинно бути здійснено виключно у спосіб, встановлений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» цей правовий висновок не забороняє судам стягувати кошти з таких банків, а лише зобов'язує суди узгоджувати спосіб такого стягнення з приписами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

res judicata

ничего никому не вернут, забудьте

а также не понимаю, зачем затемнять фамилию судьи, если она всё равно видна в соответствующем решении в реестре..

совсем охренели нацбанковские мародёры надеюсь, им всем всё-таки придётся ответить за банковский дерибан 2014-2016 годов

и даже более того применительно к конкретному спору, в котором субъект властных полномочий является именно ИСТЦОМ, а не ответчиком, — следует отметить, что в соответствии с частью первой статьи 2 КАСУ заданием административного судопроизводства является справедливое, беспристрастное и своевременное решение судом споров в сфере публично-правовых отношений с целью эффективной защиты прав, свобод и интересов физических лиц, прав и интересов юридических лиц от нарушений со стороны субъектов властных полномочий таким образом, собственно цель административного судопроизводства определяется как "эффективная защита прав, свобод и интересов физических лиц, прав и интересов юридических лиц от нарушений со стороны субъектов властных полномочий" в таких обстоятельствах следует прийти к выводу, что если субъект властных полномочий обращается в суд с иском о защите своих прав или охраняемых законом интересов, — то такой иск вообще не может быть разрешен по правилам административного судопроизводства, поскольку решение таких споров абсолютно не соответствует ни цели, ни заданию административного судопроизводства (ст. 2 КАСУ) в то же время, рассмотрение такого иска полностью соответствует заданиям и целям гражданского (ст.ст. 2, 19 ЦПК) или хозяйственного (ст.ст. 2, 20, 21 ГПК) судопроизводства, в зависимости от того, предъявлен иск субъекта публичного права к физическому или юридическому лицу соответственно вышесказанное дополнительно подтверждает правильность заключения Большой Палаты

заключение абсолютно правильноесубъекты властных полномочий, субъекты публичного права — участники гражданских отношений (ст. 2 ЦК), и само по себе участие такого субъекта в отношении не придаёт ему характер публично-правовогопублично-правовым (административным) следует считать только такое правоотношение, в котором субъект публичного права осуществляет управленческую функцию, связанную с властным подчинениемто есть, только в том случае, если стороны связывают отношения административного или иного подчинения ("вертикальные отношения")противоположными по характеру являются гражданские, частно-правовые отношения, основанные на юридическом равенстве, имущественной самостоятельности и свободном волеизъявлении (ст. 1 ЦК), то есть "горизонтальные отношения"в то же время, в контексте Конвенции и практики ЕСПЧ, как мне кажется, судом были выбраны неправильные примерыКонвенция и ЕСПЧ вообще не выделяют административные споры в отдельную категорию, в понимании статьи 6 Конвенции существует разделение судебных споров только на две категории, условно гражданская (разрешение спора гражданского характера) и условно уголовная (разрешение публичного обвинения) то есть, разделение права на частное и публичное в Конвенции имеет автономный характер (равно как и само понятие "суд, определенный законом", которое может включать и иные органы, помимо собственно судебных)в рамках такого автономного конвенционального разделения права на частное и публичное, к частно-правовым спорам отнесены все споры, возникшие из гражданских отношений и из нарушений гражданских прав, — в том числе и те, которые национальными законодательствами отнесены к иной, не гражданской юрисдикции (например, к административной), такие споры Конвенция и ЕСПЧ считает частно-правовыми, гражданскимив свою очередь, к уголовным (в автономном конвенциональном значении) также отнесены не только те споры, которые считаются уголовными в национальной системе права, но также и другие споры по разрешению публичного обвинения, например, некоторые дисциплинарные споры, а также так называемые споры об административных правонарушениях (такая субуголовная категория вообще существует только в странах бывшего СССР, насколько мне известно)поэтому, действительно, в понимании Конвенции и ЕСПЧ — заключение Большой Палаты абсолютно правильное, вот только иллюстративные примеры из практики ЕСПЧ выбраны не вполне удачно

нигде нельзя посмотреть, потому что реформа и гиднисть кругом звоните в рельсу 0-800-501492, слушайте музыку сфер

а какие основания для прекращения поручительства, если не прекратилось основное обязательство?