yafet

Пользователи
  • Число публикаций

    680
  • Регистрация

  • Последнее посещение

  • Days Won

    15

Весь контент пользователя yafet

  1. не зовсім. ч.3 ст.24 Закону Про іпотеку: Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. ( Частина третя статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3273-IV ( 3273-15 ) від 22.12.2005 )
  2. якщо сайт Верховної Ради не обманює, то виключення набрало чинності з 25 березня 2014 року. Цим: НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ РОЗПОРЯДЖЕННЯ 06.02.2014 № 352 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 березня 2014 р. за № 342/25119 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 Відповідно до пункту 6 частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", пункту 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ПОСТАНОВИЛА: 1. Віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. 2. Пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 373/16389, виключити. У зв’язку з цим пункти 2-6 уважати відповідно пунктами 1-5. 3. Департаменту регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг фінансовими компаніями забезпечити подання цього розпорядження до Міністерства юстиції України для державної реєстрації. 4. Сектору зв’язків з громадськістю та протоколу забезпечити оприлюднення цього розпорядження після його державної реєстрації. 5. Це розпорядження набирає чинності з дня його офіційного опублікування. 6. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на члена Нацкомфінпослуг Бірюка С.О. Голова Комісії Б. Візіров А до 25.03.2014 діяло так: ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З РЕГУЛЮВАННЯ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я 03.04.2009 N 231 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 р. за N 373/16389 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 та пункту 6 частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ) та підпункту 7 пункту 4 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року N 292 ( 292/2003 ), Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України П О С Т А Н О В И Л А: 1. Віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): 1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. 2. Операції фінансових установ з придбання іпотечних активів та/або набуття права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), які здійснюються з метою випуску іпотечних цінних паперів відповідно до статті 28 Закону України "Про іпотеку" ( 898-15 ), статті 2 Закону України "Про іпотечні облігації" ( 3273-15 ), а також статей 16 та 31 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" ( 979-15 ), є фінансовими послугами. 3. Департаменту державного регулювання та розвитку ринків фінансових послуг разом з юридичним департаментом забезпечити подання цього розпорядження до Міністерства юстиції України для державної реєстрації. 4. Управлінню організаційно-аналітичного забезпечення роботи керівника забезпечити опублікування цього розпорядження в засобах масової інформації після його державної реєстрації. 5. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на члена Комісії - директора департаменту нагляду за фінансовими компаніями. 6. Це розпорядження набирає чинності з дня його офіційного опублікування. Голова Комісії В.Суслов Протокол засідання Комісії 03.04.2009 N 469 ПОГОДЖЕНО: Голова Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва К.Ващенко Перший заступник Голови Правління Національного банку України А.В.Шаповалов
  3. Уточніть, коли саме отримано дохід в 2014 чи в 2015 році? Бо тут починається самое интересное место Терра інкогніта. Близкий за змістом варіант: оподаткування за аналогією до отримання подарунка - значить правовідносини кредиту припинені. Тут не виникає заміни кредитора, оскільки підстава припинення зобовязання- " Стаття 607. Припинення зобов'язання неможливістю його виконання 1. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. ". Боржник не зобовязаний, але має право сплатити частину або повністю борг після витікання строку давності, що ніяк не впливає на поновлення строку давності. З другої сторони, кредитору може бути поновлено строк, пропущений з поважної причини. В бух і податковому обліку юросіб все достатньо просто: списане-у витрати; отримане у доходи в тому податковому періоді, коли факт списання чи "сплати боржником" мав місце. Очевидно, що для фізосіб логіка така ж: зараз сплата податку зі списаної (подарованої) суми, потім(якщо карта ляже неправильно) - фактично стягнене чи сплачене ляже у витрати майбутнього податкового періоду. А от при варіанті прощення в 2015 році ( по ст.605 і нових доповненнях до ПК ) : всі вільні назавжди
  4. Звичайно - ні. Традиція нашої судової системи на прості питання не давати відповідей, поки не вилазить боком, живуча. Точки може поставити тільки ВСУ за настійним проханням зацікавлених ( і то бувають варіанти) . Цей пункт з розпорядження виключений в 2014 році самою Держфінпослуг від гріха подалі і не на виконання "про незаконність і недійсність".
  5. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37709890 ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И "25" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/3380/12 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Чумаченко Т.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення,- в с т а н о в и л а: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернулось в суд з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження в частині неправомірності укладення договорів факторингу щодо набуття права грошової вимоги до боржників-фізичних осіб та необхідності усунення позивачем вказаного порушення не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження відповідача про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення позивачем порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо недотримання обмеження про укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу, укладеними позивачем з боржниками-фізичними особами за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року. Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05 квітня 2011 року інспекційною групою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України проведено планову виїзну інспекцію позивача з питань дотримання вимог законодавства у сфері фінансових послуг за період з 22 березня 2011 року по 05 квітня 2011 року, за результатами якої складено акт № 265/42/5. У вказаному акті зазначено, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем законодавства, зокрема: приписів частини другоїстатті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання позивачем обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб. На підставі виявлених в ході перевірки порушень відповідачем винесено розпорядження № 256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладені позивачем договори факторингу не відповідають приписам чинного законодавства, оскільки боржниками за вказаними угодами про відступлення права грошової вимоги є фізичні особи, що є порушенням чинного законодавства. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, щоЦивільний кодекс України, який має вищу юридичну силу ніж Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, не містить обмеження щодо особи, право вимоги грошових коштів до якої відступлене за договором факторингу, на відміну від вказаного положення, відтак підлягають застосуванню приписи Цивільного кодексу України. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"визначено право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Статтею 23 цього Закону передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2010 року № 157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах , визначених законодавством. Таким чином, зазначеним законом визначено, що виключне право та/або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюється законами та нормативно-правовими актами державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг. Пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, визначено, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Відповідно до підпункту «а» пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг визначено, що «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною ( позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого, зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями ( боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбавати лише фізичні особи. Частиною другою статті 10 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, міститься інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Зазначене свідчить, що висновки суду апеляційної інстанції зроблено без урахування наведених вимог закону. Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених по справі обставинах та правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону або змінено помилково. Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Касаційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України задовольнити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року скасувати. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді:
  6. На перший погляд, повторюю-на перший погляд, якщо маєте документальне підтвердження сплати тіла аж до 2016 року, то це чудова деталь у Вашу користь. Колектори не мають права достроково витребовувати кредит, якщо нема прострочення по тілу (ч.2 ст.1050 ЦК: 2. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу). Підозрюю, що у Вашому кредитному договорі передбачені додаткові підстави для дострокового витребування (прострочення процентів і т.д. й т.п.). Тоді слід застосовувати ст.58 Конституції (оскільки Ваша цивільна відповідальність помякшена новою редакцією ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів"). Ч.10 ст.11 (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12): 10. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту ОДЕРЖУЄ ВНАСЛІДОК ПОРУШЕННЯ СПОЖИВАЧЕМ умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або {Пункт 1 частини десятої статті 11 в редакції Закону № 3795-VI від 22.09.2011} 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, А ЗА СПОЖИВЧИМ КРЕДИТОМ, ЗАБЕЗПЕЧЕНИМ ІПОТЕКОЮ, та за споживчим кредитом на придбання житла - ШІСТДЕСЯТИ календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. {Абзац шостий частини десятої статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3795-VI від 22.09.2011} ПС. Про 60 днів норма колізійна, тому що при внесенні змін банкіри застрахувались в перехідних положеннях (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3795-17): 2. Дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.
  7. Ви маєте право 2 рази протягом строку кредитування, сплативши прострочену частину, повернутись у графік (ст.42 про іпотеку). У Вашого кредитора вже є пропуск строку давності за 2008-2012 роки, який Ви легко застосуєте в суді, але дуже проблематично - в договірному порядку з колекторами. Вони будуть настоювати, що застосування ст.42 неможливе, оскільки строк кредитування обрізаний вимогою достроковою повернення (а рішення вищих судів і спонукають колекторів до такої точки зору). Це доволі складні питання, які потребують детального вивчення всіх деталей Вашої документації. Якщо проблемно знайти профільного спеціаліста в Одесі, зверніться до любого адвоката за допомогою написати позов про захист прав споживача, тобто для переведення проблеми в судове русло. Не забудьте поставити нотаріуса, який прислав повідомлення залучити як третю особу. ПС. на фейсбуку є група "кредитний майдан". Думаю, що Ви там без проблем знайдете земляка-спеціаліста.
  8. Хороший приклад тут повідомлення №24 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7586&page=2 Як я зрозумів, Ви в Одесі. Шукайте одеситів тут, на Антирейді.
  9. Тут ще маса невияснених обставин і , очевидно, стільки ж варіантів поведінки. 1. Але виглядає так, що у Вашому випадку "надо бить первым". Тобто подавати позов про захист прав споживача (в т.ч. про визнання недійсним договору про відступлення прав іпотекодержателя та договору факторингу у частині Вашого кредиту та іпотеки). Позивач - позичальник. Всіх майнових поручителів- третіми особами. Фактор подасть зустрічний про стягнення. Вийдете в "умовно цивілізоване" судове русло. Потім судова експертиза для встановлення точної заборгованості. Це, якщо мета-розібратись по-суті. 2.Також можете ризикнути і (відправивши свої заперечення, як ми говорили вище) дочекатись звернення стягнення, яке оспорити потім. 3. Можете взагалі спробувати "повернутися в графік" вже в гривневий, заплативши прострочену частину в межах строків давності по ст.42 "Про іпотеку" . Всі варіанти непрості. Не рубіть згоряча. Порадьтесь зі спеціалістом, який БАЧИТЬ Ваші документи.
  10. нформацію про факт перереєстрації, дату, розмір зареєстрованого грошового зобовязання, підставу перереєстрації, тобто те, що є в Реєстрі іпотек, можете добути прямо зараз: 1. Реєструєте себе як користувача тут: http://mail.gov.ua/registration/ 2. Після активації поштової скриньки заходите в кабінет адмінпослуг тут: https://kap.minjust.gov.ua/ 3. В розділі "послуги" підрозділ: реєстр речових прав на нерухоме майно; підпідрозділ "отримати інформаційну довідку" . Далі по інструкціях. Довідка(витяг), якщо відомості є, буде надіслана Вам на зареєстровану в сервісі поштову скриньку після оплати з банківської карти . Ціна питання - 24 грн за одну довідку. Користуйтесь, на здоровя. Так Ви побачите дату перереєстрації іпотеки на поточного іпотекодержателя. Далі дивіться ст.24 Закону "Про іпотеку" (Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням...". Корисно перечитати весь закон (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/898-15/page) щоб не було ілюзій щодо варіантів позасудового звернення стягнення(їх фактично є 3: виконавчий напис ; прийняття у власність іпотекодержателя; продаж іпотекодержателем третій особі). Щоб не допустити позасудового звернення стягнення потрібно дотошно аргументувати чому для цього відсутні передумови.
  11. Субєктивно. Якщо питання в боротьбі, а не закрити відносини іпотечною квартирою. 1. Для повноти картини взяти витяг в кабінеті адмінпослуг про перереєстрацію іпотеки (особливо для цілі ст.24 "Про іпотеку"). 2. Запросити розписку кредитора про фактичне виконання позичальником на підставі ст.545 ЦК. 3. Написати відповідь нотаріусу про те, що розмір заборгованості є спірним. На це вказує: а) строк давності по платежах 2008-2012років? б) не 30, а 60 днів на добровільне ( 58 Конституції і діюча редакція ст.11 "Про захист прав споживача"); в) відсутність підтвердження застосування чи незастосування кредитором/іпотекодержателем п.7 Постанови НБУ 172 від 01.06.2011р., тобто про фактичне покриття боргу державою, розмір і структуру списаного для права кредитора на подальше стягнення в такому розмірі; г) якщо прямо посилання на "факторинг" підлити туману цим: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37709890 (подальшу долю цієї ухвали не знаю) ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И "25" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/3380/12 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Чумаченко Т.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення,- в с т а н о в и л а: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернулось в суд з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження в частині неправомірності укладення договорів факторингу щодо набуття права грошової вимоги до боржників-фізичних осіб та необхідності усунення позивачем вказаного порушення не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження відповідача про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення позивачем порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо недотримання обмеження про укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу, укладеними позивачем з боржниками-фізичними особами за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року. Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05 квітня 2011 року інспекційною групою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України проведено планову виїзну інспекцію позивача з питань дотримання вимог законодавства у сфері фінансових послуг за період з 22 березня 2011 року по 05 квітня 2011 року, за результатами якої складено акт № 265/42/5. У вказаному акті зазначено, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем законодавства, зокрема: приписів частини другоїстатті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання позивачем обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб. На підставі виявлених в ході перевірки порушень відповідачем винесено розпорядження № 256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладені позивачем договори факторингу не відповідають приписам чинного законодавства, оскільки боржниками за вказаними угодами про відступлення права грошової вимоги є фізичні особи, що є порушенням чинного законодавства. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, щоЦивільний кодекс України, який має вищу юридичну силу ніж Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, не містить обмеження щодо особи, право вимоги грошових коштів до якої відступлене за договором факторингу, на відміну від вказаного положення, відтак підлягають застосуванню приписи Цивільного кодексу України. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"визначено право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Статтею 23 цього Закону передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2010 року № 157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах , визначених законодавством. Таким чином, зазначеним законом визначено, що виключне право та/або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюється законами та нормативно-правовими актами державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг. Пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, визначено, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Відповідно до підпункту «а» пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг визначено, що «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною ( позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого, зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями ( боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбавати лише фізичні особи. Частиною другою статті 10 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, міститься інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Зазначене свідчить, що висновки суду апеляційної інстанції зроблено без урахування наведених вимог закону. Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених по справі обставинах та правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону або змінено помилково. Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Касаційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України задовольнити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року скасувати. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді:
  12. А чим не подобається ст.24 Закону про іпотеку? Нюансів маса, але. Приклади: сяк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39980600 і так http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41900300
  13. Джентльмени! Абсолютно згоден, що законопроекти, їх автори і мотиви-до сідєлкі . Суть мого посила в іншому. Я також вважаю, що питання вже врегульоване в Законі "Про захист прав споживачів", хоч і не так чітко , як хотілось би. І сам Луспеник не проти. Але, по-факту, ні Верховний, ні Конституційний ще ж не проявились. Відповідно, якщо є такий законопроект, значить питання "не дорегульоване". І нічого більше.
  14. Наприклад: а) припиняється порука, якщо стягували і не стягнули, б) підстава для непоновлення судом стягувачу строку на предявлення, якщо встигнути перед тим зайняти місце заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Можна взагалі затіяти новий спір про припинення любих правовідносин.
  15. Розбийте мою позицію даби не посрамитись від руки недруга Моє: ".. Таким чином до першого подання Стягувачем виконавчого листа на примусове виконання (тобто до 25.03.2013р.) витекло (з 10 червня 2012 року включно по 24 березня 2013 року включно) 288 (двісті вісімдесят вісім) календарних днів строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. 25 березня 2013 року строк пред'явлення виконавчого документа до виконання перервався на підставі п.1 ч.1 ст.23 Закону України «Про виконавче провадження». Перерва в перетіканні строку тривала по 27 лютого 2014 року, тобто по дату(включно) повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». На підставі ч. 3 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження», виходячи з підстави повернення виконавчого документа стягувачу (неможливість примусового стягнення), перетікання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання поновилось з дня його повернення. Строк продовжував перебіг до дати закінчення строку, тобто по 365-ий календарний день встановленого законом річного строку пред’явлення до примусового виконання виконавчих листів, виданих судами. Таким чином 28 лютого 2014 року – це 289 календарний день строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, перетікання якого продовжилось. На дату відновлення перебігу строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання залишалось ще 77(сімдесят сім) календарних днів цього строку. Відповідно 365 календарний день строку пред'явлення виконавчого документа до виконання – це 15 травня 2014 року. Після 15 травня 2014 року виконавчий документ не підлягає примусовому виконанню, якщо Стягувач в судовому порядку не доведе, що строк пред’явлення пропущено Стягувачем з поважних причин. Щодо юридичної особи Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», то не існує жодної поважної причини пропуску цим Стягувачем строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання, оскільки у спорі саме з цим банком (справа № 3-55гс14 ; Постанова Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року) Верховний Суд України висловив правову позицію щодо правильного застосування норм матеріального права (частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» ) : “На підставі норм частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок пред'явлення наказу до виконання строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку.” Отже, Стягувач незаконно пред’явив до виконання виконавчий документ, який з 16 травня 2014 року не підлягає виконанню, а орган примусового стягнення незаконно провадить виконавче провадження № ......". Я використовую формулу ""Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується" для 369 ЦПК (визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню) спираючись на правову позицію з № 3-55гс14 (http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/%28documents%29/8B570FF923F40D8EC2257D410027FCF9 ) П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ «АБ «Укргазбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 за позовом ПАТ «АБ «Укргазбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр торгівлі» (далі – ТОВ «Міжнародний центр торгівлі») про стягнення грошових коштів і за скаргою ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі – ВДВС України), – в с т а н о в и л а: У провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа № 54/376 за позовом ПАТ «АБ «Укргазбанк» до ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» про стягнення грошових коштів. Рішенням господарського суду міста Києва від 10 лютого 2012 року у справі № 54/376 позов задоволено частково. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 червня 2012 року у справі № 54/376 рішення господарського суду міста Києва від 10 лютого 2012 року змінено. 16 липня 2012 року господарським судом міста Києва на виконання зазначеної постанови Київського апеляційного господарського суду було видано відповідний судовий наказ № 54/376 про стягнення з ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» на користь ПАТ «Укргазбанк» грошових коштів, що пов’язані з виплатою кредиту. 20 жовтня 2013 року ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» звернулося до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії ВДВС України. В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» (позивач) зазначило, що постановою старшого державного виконавця ВДВС України від 15 липня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376, проте, як зазначає скаржник, строк пред’явлення зазначеного наказу до виконання закінчився 15 липня 2013 року, тому ДВС України мала відмовити у відкритті виконавчого провадження. ПАТ «АБ «Укргазбанк» проти позову заперечувало, зазначаючи, що строк пред’явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376 переривався 4 червня 2013 року у зв’язку з пред’явленням його до виконання до ВДВС України Іванківського РУЮ Київської області. Після цього перебігу строку пред’явлення наказу до виконання було поновлено в порядку частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», і річний строк розпочався заново. Ухвалою господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року скаргу ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» задоволено, визнано дії ВДВС України незаконними, а постанову старшого державного виконавця ВДВС України від 15 липня 2013 року про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376 скасовано. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року залишено в силі. В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновок, що після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, але час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується, як зазначено у змісті частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження». Тому з урахуванням вищенаведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що період із 4 червня 2013 року до 21 червня 2013 року не зараховується до строку, відведеного для пред’явлення виконавчого документа до виконання, оскільки відбулося переривання строку, а відтак, позивач мав пред’явити наказ до виконання у строк до 2 липня 2013 року, натомість наказ безпосередньо було пред’явлено до виконання 15 липня 2013 року. ПАТ «АБ «Укргазбанк» у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» та підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у спірних правовідносинах. В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року у справі № 23/120-11, у якій, на його думку, судом касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що переглядається, застосовано одну й ту саму норму матеріального права в подібних правовідносинах. Ухвалою Вищого господарського суду України від 10 червня 2014 року у справі № 54/376 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року в цій справі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав. Вищий господарський суд України, допускаючи справу № 54/376 до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявником додано копію судового рішення, у якому по-іншому, ніж у справі яка переглядається, застосовано положення частин першої та другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до пункту 1 статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин справи і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. У справі, що переглядається, наказ господарського суду м. Києва був дійсним для пред'явлення до виконання до 14 червня 2013 року. До спливу цього строку, 4 червня 2013 року, ПАТ «АБ «Укргазбанк» подало для виконання наказ до ВДВС України Іванківського РУЮ, але постановою від 21 червня 2013 року головним державним виконавцем ВДВС України Іванківського РУЮ було відмовлено у відкритті виконавчого провадження. На підставі норм частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок пред'явлення наказу до виконання строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку. Передбачений законом строк пред'явлення перервався на період з 4 по 21 червня 2013 року, який не зараховується до строку, відведеного для пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому позивач повинен був пред'явити наказ до виконання у строк до 2 липня 2013 року. Оскільки ж ПАТ «АБ «Укргазбанк» пред'явив наказ до належного органу ДВС лише 15 липня 2013 року, то строк пред'явлення наказу до виконання було пропущено. У свою чергу, у постанові від 12 листопада 2013 року у справі № 23/120-11 Вищий господарський суд України, посилаючись на ті ж норми частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» погодився з висновками судів попередніх інстанцій, якими визнано недійсною постанову ВДВС України про відмову у відкритті виконавчого провадження. У зазначеній справі стягувач подав наказ до ВДВС України Броварського МУЮ 24 січня 2012 року в межах строку пред'явлення до виконання (до 17 січня 2013 року), але 21 січня 2013 року йому було відмовлено у відкритті виконавчого провадження внаслідок неподання довіреності чи іншого документа на підтвердження його повноважень. Під час подання наказу вдруге (20 лютого 2013 року) та втретє (26 квітня 2013 року) ВДВС України Броварського МУЮ відмовив стягувачу з огляду на пропуск строку пред'явлення наказу до виконання. Суд касаційної інстанції, застосувавши вказані норми Закону, дійшов висновку, що пред'явлення наказу до виконання вдруге і втретє було здійснено в межах установлених Законом строків, оскільки внаслідок першого пред'явлення наказу до виконання строк перервався і після цього його перебіг було поновлено. Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що ним було неоднаково застосовано положення частин першої– другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки предмет позову у цих справах є іншим: постанова у справі № 54/376, яка переглядається, стосується скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, а у постанові, на яку посилається заявник, вирішувалося питання визнання недійсною постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження. Крім того, постанова, на яку посилається заявник, приймалася з огляду на фактичні обставини первісного звернення стягувача до належного органу виконавчої служби, проте без довіреності. У свою чергу, у справі, що переглядається, стягувач спочатку звернувся до неналежного органу ДВС України і тільки в подальшому, після спливу строку пред'явлення наказу до виконання, наказ було подано до належного органу ДВС України. Таким чином, згідно з частиною першою статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Украгазбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 ГПК України. Головуючий В.П. Барбара Судді:М.І. Балюк І.С. Берднік В.С. Гуль А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький
  16. Порівняльна таблиця до проекту закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» Чинна редакція Запропонована редакція Преамбула Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи. Преамбула Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також фізичні особи. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи. Народний депутат України Матківський Б. М. (посв. № 319)
  17. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=53672 Проект вноситься Народним депутатом України Матківським Б.М. (посв. № 319) ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» Верховна Рада України п о с т а н о в л я є: І. Внести зміни і доповнення до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 5, ст. 28 ) { Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 16, ст.114 } 1.1. Преамбулу викласти в новій редакції такого змісту: Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також фізичні особи. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи. ІI. Прикінцеві положення 1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. 2. Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Голова Верховної Ради України
  18. Накінець появилось і в ЄДРСР. Енджой. Справа № 463/3050/14 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В. Провадження № 22-ц/783/863/15 Доповідач в 2-й інстанції: Кабаль І. І. Категорія: 59 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого судді Кабаля І.І., суддів: Копняк С.М., Шеремети Н.О., секретаря Матяш С.І., з участю представника ПАТ "УкрСиббанк" - Безеги Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2014 року у справі за заявою ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, - ВСТАНОВИЛА: Оскаржуваною ухвалою суду заяву ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задоволено частково. Визнано виконавчий лист у цивільній справі № 2-4085/08 від 03.02.2009 року про примусове виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06.10.2008 року в частині стягнення з ОСОБА_3 в користь АТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором в розмірі 1708255 грн. 71 коп. та судових витрат - таким, що не підлягає виконанню. В решті в задоволенні заяви відмовлено за безпідставністю. Ухвалу суду оскаржило ПАТ "УкрСиббанк". В апеляційній скарзі посилається на не відповідність оскаржуваної ухвали нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи. Апелянт не погоджується з посиланням суду на ч. 1 ст. 559 ЦК України та висновками щодо відсутності обов'язку ОСОБА_3 як боржника здійснювати виконання виконавчого листа. Вважає, що факт припинення діяльності основного боржника - ЗАТ "Фрунзівський молзавод" внаслідок ліквідації юридичної особи не може бути підставою для припинення зобов'язання поручителя - ОСОБА_3 та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Зазначає, що на даний час борг згідно виконавчого документу не погашений, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03.02.2009 року ухвалене до ліквідації позичальників за кредитними договорами, тобто до припинення основних зобов'язань, набрало законної сили, а відтак підлягає обов'язковому виконанню. Просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовити. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). В силу вимог ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно - правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Судом та матеріалами справи встановлено, що 01 грудня 2006 року між АТ "УкрСиббанк" та ЗАТ "Фрунзівський молзавод" було укладено кредитний договір № 11088527000. В забезпечення цивільних зобов'язань позичальника (ЗАТ "Фрунзівський молзавод") ОСОБА_3 було надано поруку згідно з договором поруки від 01 грудня 2006 року. 03 лютого 2009 року Личаківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 2-4085/08 про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно в користь АТ "УкрСиббанк" 1 708 255,71 гривень заборгованості за кредитним договором. З 01 грудня 2011 року даний виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.11.2012 року вимоги ЗАТ "Фрунзівський молзавод" припинено внаслідок ліквідації та внесено відомості про припинення юридичної особи у Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 24.12.2012 року (а.с. 44-47), а вимоги до товариства, які не задоволені за недостатністю майна визнано такими, що погашені. Як зазначено у правових позиціях, висловлених Верховним Судом України в постанові від 07 листопада 2012 року у справі № 6-129 цс12 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язаннь поруки означає такий стан правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Термін "порука", застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що порука припиняється в разі припинення основного зобов'язання, отже припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом, є підставою припинення поруки, тому що зобов'язання за кредитним договором припинилося. З огляду на встановлені фактичні обставини справи та з врахуванням викладених правових позицій Верховного Суду України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про припинення зобов'язання ОСОБА_3 як боржника за виконавчим документом, виданим судом 03 лютого 2009 року у зв'язку із припиненням основного зобов'язання, припинення юридичної особи ЗАТ "Фрунзівський молзавод" у зв'яку із визнанням його банкрутом та визнанням припиненим договору поруки від 01 грудня 2006 року, укладеним між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, дотримана процедура розгляду встановлена ЦПК України, суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням вимог закону, тому підстав для зміни чи скасування ухвали колегія суддів не убачає. Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 2 п. 1, 312 ч. 1 п. 1, 313, 314 ч. 1 п. 4, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" - відхилити. Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2014 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Кабаль І.І. Судді: Копняк С.М. Шеремета Н.О. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43986787
  19. Саме так. Необхідно визначити суму прострочки по кожному платежу у валюті, перевести суму прострочки по курсу НБУ на день виникнення такої прострочки в гривні і нарахувати пеню за договірним розміром в гривні. А не гамузом порахувати в валюті і перевести в гривню за вигідним для кредитора курсом НБУ, або взагалі подати позов про пеню в валюті. Юристам ТОВ "Новий світ" грандіозний респект, що вперше витягли цю винятково важливу тему на рівень ВСУ. Інакшого способу нарахування і стягнення пені за валютними кредитами матеріальне право України не містить. Пеня завжди йде на дохід банку, тобто на рахунки класу 6 (по інструкції з плану рахунків банків). За цим вже прямо йде питання про правомірність черговості зарахувань платежів банками з врахуванням різних варіацій "затримання зарахування" коштів на всіляких поточних, транзитних рахунках та підставністю і своєчасністю "договірного списання", тобто перебуванням банку в межах добросовісного здійснення права.
  20. Сьогодні (15.04.2015) проголосили вступну і резолютивну: апеляція Укрсиба відхилена, ухвала першої без змін. Повний текст через 5 днів.
  21. https://kap.minjust.gov.ua/ https://kap.minjust.gov.ua/ Тут можете взяти інформаційну довідку не виходячи з дому. Зверніть увагу, персональні дані запитувача довідки фіксуються, тому при реєстрації електронної пошти на сайті "Судова влада України" вводьте достовірні відомості. Ціна 21 грн.(17 за довідку+4 комісія банку). Оплата - інтернет платіж з банківської картки.