yafet

Коли опублікують № 6-2510цс15 може стане ясніше. ВСУ сделал вывод об истребовании у добросовестного приобретателя госимущества, выбывшего незаконным путем 18:00 23.12.15 Разъяснены нюансы прменения Первого протокола Конвенции о защите прав человека ПРАВОВЫЕ ИЗВЕСТИЯ Верховный Суд Украины на совместном заседании судебных палат по гражданским, административным и хозяйственным делам 16 декабря 2015 года рассмотрел дело № 6-2510цс15, предметом которого был спор о признании незаконным решения органа местного самоуправления в отношении земельного участка и истребовании этого земельного участка из чужого незаконного владения. При рассмотрении было сделано следующее правовое заключение. В соответствии со статьей 1 Первого протокола к Конвенции о защите прав человека и основных свобод следует оценивать 3 критерия на предмет совместимости меры вмешательства в право человека на мирное владение имуществом с гарантиями статьи 1 Протокола, а именно: является ли вмешательство законным; преследует ли оно «общественный», «публичный» интерес; является ли такая мера (вмешательство в право на мирное владение имуществом) пропорциональной определенным целям. Критерий законности означает, что вмешательство государства в право собственности лица должно осуществляться на основании закона - нормативно-правового акта, который должен быть доступным для заинтересованных лиц, четким и предсказуемым в вопросах применения и последствий действия его норм. Вмешательство государства в право собственности лица является оправданным, если оно осуществляется с целью удовлетворения «общественного», «публичного» интереса. Принцип «пропорциональности» предполагает соблюдение справедливого равновесия (баланса) между интересами государства (общества), связанными с вмешательством, и интересами лица, так или иначе страдающего от вмешательства. Источник: ВСУ Также при рассмотрении этого дела был сделан вывод о том, по правилам какого судопроизводства должны рассматриваться споры о признании незаконным решения органа государственной власти или органа местного самоуправления в отношении земельного участка и истребовании этого земельного участка из чужого незаконного владения.

поки-що слово "проценти" нерозшифроване Є варіанти про що ж та ст.1048 пише: чи то про 3% зі ст.625, чи то про всі за 1046-1

В продовження дискусії про цивільну чи адміністративну юрисдикцію. Пардон, якщо ця практика вже мелькала раніше. http://reyestr.court.gov.ua/Review/53778684 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 листопада 2015 року м. Київ Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Маринченка В.Л.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., за участю представників: позивача - Гнатюка М.М., відповідача - Попчук Т.О., товариства з обмеженою відповідальністю «Амадеус Ко» (далі - Товариство) - Салазського О.С., Міністерства культури України - Яцишена Д.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора міста Києва (далі - Прокурор) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - Інспекція), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Амадеус Ко» (далі - Товариство), Міністерство культури України, про визнання дій протиправними та скасування рішень, в с т а н о в и л а: У серпні 2014 року Прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просив: поновити строк для звернення з позовом; визнати неправомірними дії Інспекції щодо видачі Товариству дозвільних документів на будівництво та введення в експлуатацію об'єктів інженерної та транспортної інфраструктури в районі Паркової дороги в м. Києві; визнати нечинними та скасувати дозволи на виконання будівельних робіт від 23 січня 2012 року № КВ 11412010515 та 24 травня 2012 року № КВ 11412081994; скасувати видані Товариству сертифікати відповідності закінчених будівництвом об'єктів проектної документації вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтвердження їхньої готовності до експлуатації від 31 травня 2012 року №№ КВ 16412087886, КВ 16412087887 та 3 грудня 2012 року №№ КВ 16412235386, КВ 16412235387, КВ 16412235388; скасувати зареєстровані Товариством декларації про початок будівельних робіт від 25 лютого 2013 року № КВ 083120560496 та про готовність об'єкта до експлуатації від 30 квітня 2013 року № КВ 143131200160. На обґрунтування позову Прокурор послався на дотримання прокуратурою строків звернення до суду, оскільки лише у квітні 2014 року під час проведеної в порядку нагляду перевірки за додержанням і застосуванням законів виявлено порушення інспекцією вимог містобудівного законодавства в частині повноти та своєчасності вжиття наданих повноважень щодо здійснення контролю, реєстрації дозвільних документів на будівництво та введення об'єктів в експлуатацію. У ході цієї перевірки встановлено, зокрема, порушення Інспекцією порядку надання Товариству дозвільних документів на будівництво та введення об'єктів інженерної та транспортної інфраструктури в районі Пракової дороги у м. Києві в експлуатацію через невідповідність поданих Товариством документів вимогам законодавства. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 26 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, адміністративний позов залишив без розгляду. У своїх рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що прокуратурі міста Києва про оскаржувані рішення було відомо ще у 2012 році, а тому позивач без поважних причин пропустив строки звернення до суду, відтак клопотання товариства про залишення позову прокурора без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення підлягає задоволенню. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 травня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін. У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 травня 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року та ухвалу окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від: 24 лютого 2015 року (№ К/800/616/14) у справі про визнання недійсними рішень Котелевської селищної ради Полтавської області від 26 вересня 2007 року та 27 квітня 2011 року, у якій касаційний суд погодився із судами попередніх інстанцій та визнав причини пропуску строку для звернення до суду із позовом поважними і не знайшов підстав для залишення позову без розгляду, оскільки позивач про існування оскаржуваних рішень дізнався у липні 2012 року; 2 квітня 2015 року (№ К/9991/45910/12) у справі за позовом державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області до відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» про стягнення фінансових санкцій за податковим повідомленням-рішенням від 3 березня 2005 року, у якій касаційний суд дійшов висновку, що внаслідок судового оскарження відповідачем безпосередньо податкового повідомлення-рішення право на звернення до суду із вказаним позовом виникло фактично із 19 листопада 2009 року. Тому з урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції обґрунтовано поновив строк для звернення до суду; 28 травня 2015 року (№ К/800/6134/14) у справі за позовом прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Печерської районної у м. Києві державної адміністрації до обслуговуючого кооперативу житлового кооперативу «Житлосервіс» (далі - ОКЖК) про припинення юридичної особи, у якій за результатами перевірки, проведеної у 2013 році в порядку прокурорського нагляду прокуратурою міста києва за додержанням та застосуванням законів під час реєстрації ОКЖК з метою отримання ними у власність земельних ділянок у межах міста Києва, прокурор дійшов висновку про необхідність визнати недійсною державну реєстрацію ОКЖК, проведену у 2007 році, через порушення, встановлені у ході цієї перевірки. При розгляді справи суди всіх інстанцій дійшли висновку, що саме за результатами вказаної перевірки встановлено факт порушення, а відтак звернення прокурора до суду з позовом відбулося у межах строку, встановленого статтею 99 КАС. Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про часткове задоволення заяви з огляду на нижченаведене. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. У справі, що розглядається, спір стосується не стільки правомірності дій Інспекції щодо видачі Товариству дозвільних документів, скільки правомірності зміни цільового призначення та передачі у довгострокову оренду Товариству спірної земельної ділянки у зв'язку з будівництвом та обслуговуванням об'єктів інженерної і транспортної інфраструктури в районі Паркової дороги в м. Києві, тобто цивільного права, що підтверджується наявними у справі матеріалами, а отже, суди дійшли помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, передачі її у довгострокову оренду та видачі дозвільних документів та введення в експлуатацію об'єктів інженерної та транспортної інфраструктури з видачею правовстановлюючих документів подальше оспорювання правомірності таких дій має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 99, 100 КАС, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі відповідно до пункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС - закриттю. Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 травня 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, ухвалу окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий В.Л. МаринченкоСудді:М.І. Гриців О.А. Коротких В.В. Кривенко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.О. Терлецький

Для вирішення про 2(6) місяців протягом яких виконавець повинен виконати, ця постанова, думаю, не допоможе. Постанова ВСУ 19.08.2014 № 3-55гс14, а вірніше правова позиція щодо правильного застосування норми закону про виконавче провадження не про дії/бездіяльність виконавця в межах строку ВП, і не про строк самого ВП, а про залишок строку предявлення виконавчого листа до примусового виконання після його повернення з попереднього(завершеного) ВП. Правова позиція при перегляді справи за винятковими обставинами, полягає в тому що ВСУ погодився з позицією ВГСУ і сказав : “На підставі норм частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок пред'явлення наказу до виконання строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку.” ВССУ в постанові від 25.09.2015 №8 (узагальненні затвердженому цим Пленумом) зайшов з іншої сторони і каже, що не може бути відкрите ВП за виконавчим листом, строк предявлення якого витік. Тобто говорить про те ж, але на ВСУ 19.08.2014 № 3-55гс14 не посилається. Натомість вже заточена практика: ухвала про поновлення строку предявлення не підлягає касаційному оскарженню. Принаймні, щоб вибити грунт для поновлення строку, потрібно заявитись по 369 або скаргою на ДВС, якщо для цього є підстави в розрізі позиції 3-55гс14. Історія має шанс набути масовості, тому що загострились фіскали: або позичальник вже отримав дохід і має включити його в декларацію, або позичальник не отримував доходу, бо з нього продовжують стягувати. Відповідно й у джерела "отримання такого доходу": або шанси стягнути борг перестали існувати/ або ні. Пофантазуйте самі який варіант вибере наша влада. ПС: тема декларацій і податку розвивається в паралельній темі http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7964&page=2

Якраз навпаки. Масово виконавчі провадження проводяться всупереч позиції ВСУ. При завершенні ВП навіть в ЄДРВП "вбито" шаблон, за яким після завершення одного ВП має появитись дата завершення нового строку предявлення(база хоче, що виконавець поставив новий один рік). При тому, що поновлювати строки має право ВИКЛЮЧНО суд, виглядає дуже дивним, що практику з цього питання бажаючих розвивати мало.

Що у Вас? Десь вже зіграла ця позиція ( правова позиція Постанови Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-55гс14 про те, що «внаслідок пред'явлення виконавчого документа до виконання строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку.” ) або так, або сяк? В мене судді остерігаються навіть посилатись, не те, що застосувати, або заперечити.

Оскаржую в усіх частях. І по 369, і по скаргах на дії ДВС. Судді вкрай незадоволені і возмУщені В сновному мене цікавить відповідь чи "строк предявлення виконавчого листа після завершення ВП починається спочатку", чи продовжується перебіг з місця де перевався строк.

невідомо

Сьогодні вистрілив новий штрих прикольно, що спочатку в ЄДРСР, а не поштою. http://reyestr.court.gov.ua/Review/54107256 Справа № 452/2843/15-ц УХВАЛА 26 листопада 2015 року м.Самбір Самбірський міськрайонний суд Львівської області у складі: головуючого судді Казана І.С. при секретарі Топорович В.В., із участю: державного виконавця Співака Р.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Самборі Львівської області матеріали скарги представника заявника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_3, - в с т а н о в и в: ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на постанову від 25.09.2015 року про відкриття виконавчого провадження №48806481, винесену державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_3, вже після спливу річного строку для предявлення виконавчого документа до виконання. Строк предявлення виконавчого документа до примусового виконання на думку заявника витік ще 10.06.2013 року, а отже обовязок за виконавчим листом №2-614 у ОСОБА_2 до виконання якого вона може бути примушена, відсутній. У звязку з вищенаведеним ОСОБА_1 просить визнати цю постанову неправомірною і скасувати. ОСОБА_1 та заявник у судове засідання не зявився, подав заяву про розгляд скарги у його відсутності. У судовому засіданні старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_3 заперечив проти скарги і пояснив, що виходячи із позиції заявника з дня набрання законної сили судовим рішенням до часу останнього відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №2-614 від 13.02.2014 року про стягнення коштів із ОСОБА_2 в користь ПАТ акціонерний банк «Укргазбанк» минуло 237 днів, відтак у задоволенні скарги просив відмовити. Представник заінтересованої особи АБ «Укргазбанк» на виклик в судове засідання не зявилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності та письмове заперечення проти скарги ОСОБА_4 Вислухавши старшого державного виконавця, зясувавши обставини справи, суд прийшов до висновку, що у задоволенні скарги слід відмовити з наступних підстав: У відповідності до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Відповідно до копії постанови відкриття виконавчого провадження від 25.03.2013 року №37199021 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_5 було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №2-614, виданого 13.02.2013 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області про солідарне стягнення із ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7 в користь публічного акціонерного банку «Укргазбанк» 5942,27 доларів США, що в еквіваленті становить 47460,91грн. та 13645,31грн. заборгованості по кредитному договору і судові витрати у справі 691,16грн. Згідно постанов про повернення виконавчого документа стягувачеві від 27.02.2014 року та 25.12.2014 року виконавчий лист №2-614, виданий 13.02.2013 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Із копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.09.2015 року №48806481 відомо, що головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_5 черговий раз відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №2-614, виданого 13.02.2013 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області про солідарне стягнення із ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7 в користь ПАТ акціонерного банку «Укргазбанк» наведених вище коштів. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Згідно ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно предявити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. У відповідності до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути предявлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Ураховуючи наведені нормативні акти у сукупності з поясненнями старшого державного виконавця, подані суду документи, котрі цього не спростовують, існуюче несплачене фінансове зобовязання у громадянки ОСОБА_2 перед банківською установою, приводять суд до висновку, що стягувач не порушив строк для предявлення виконавчого документа до виконання, а відтак постанова про відкриття виконавчого провадження від 22.09.2015 року за виконавчим провадженням №48806481, винесена державним виконавцем відділу державної виконавчої служби є правомірною та в даному конкретному випадку не порушує прав чи свобод ОСОБА_2 під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до закону. Судові витрати слід розподілити згідно ст. 388 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 386 387 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_3. Стягнути із ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у сумі 487,2грн. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області протягом пяти днів з дня отримання її копії. Суддя І.С. Казан.

Не зовсім. Рішення проти трьох солідарних. Проголошене 29.05.2012 у відсутності всіх трьох. Позичальник вперше отримав повне в травні 2015. Поручитель -1 через представника отримав 02.06.2012. Поручитель-2 в суді не появлявся, що і коли отримував - покищо під питанням. В ЄДРСР світиться що набрало законної сили 09.06.2012. Всі 3 виконавчі листи видані 13.02.2013, в усіх трьох виконавчих листах вказано "рішення вступило 13.02.2013, дата видачі листа - 13.02.2013". Попутне: рішення є актом індивідуальним і набирає сили щодо кожного відповідача індивідуально. Типу -ІМХО.

Виданий до набрання законної сили рішенням проти боржника.

перша-мінусове http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54107247 Справа № 452/1340/15-ц У Х В А Л А 07 грудня 2015 року м.Самбір Самбірський міськрайонний суд Львівської області у складі: головуючого-судді Сенечина В.М., при секретарі Кухар О.П., з участю: представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, державного виконавця відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Самборі заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся із вказаною заявою покликаючись на те, що Самбірським міськрайонним судом 29 травня 2012 року ухвалено рішення у цивільній справі № 2-614 за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання кредитного договору недійсним, згідно якого позов ПАТ АБ «Укргазбанк» був задоволений, а у зустрічному позові відмовлено. Заявник зазначає, що не був присутнім під час проголошення судового рішення, копію якого отримав лише 15.05.2015 року, а відтак виконавчий лист, виданий 13.02.2013 року, помилково і був звернутий до виконання передчасно, оскільки рішення суду, на переконання заявника, не набрало законної сили і відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України його слід визнати таким, що не підлягає виконанню. В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_2 підтримав подану заяву зіславшись на обставини зазначені в ній. Представник ПАТ АБ «Укргазбанк», який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи в судове засідання не зявився, подавши клопотання про розгляд заяви у його відсутності. Державний виконавець Співак Р.Б. пояснив, що виконавчий лист про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору, згідно рішення Самбірського міськрайонного суду від 29 травня 2012 року, надійшов до виконання 25 березня 2013 року і по ньому проводились виконавчі дії. На даний час рішення суду не виконано. Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, суд вважає, що заява не підлягає до задоволення з наступних підстав. Самбірським міськрайонним судом 29.05.2012 року ухвалено рішення у цивільній справі за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором кредиту за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання кредитного договору недійсним, згідно якого позов ПАТ АБ «Укргазбанк» був задоволений, а у зустрічному позові відмовлено. Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Із матеріалів даної цивільної справи убачається, що вступна і резолютивна частина судового рішення була проголошена у відсутності ОСОБА_1 та його представника. Копія повного рішення суду отримана представником ОСОБА_4 дружини ОСОБА_1 03.06.2012 року. Крім того, ОСОБА_1 надсилалась копія рішення Самбірського міськрайонного суду і згідно отриманих рекомендованих поштових повідомлень він, дружина ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали копію рішення суду 02.02.2013 року. Оскільки ОСОБА_1 та іншими відповідачами у даній цивільній справі судове рішення не було оскаржено, то після набрання рішення законної сили виконавчий лист був надісланий 15.02.2013 року представнику ПАТ АБ «Укргазбанк» і в подальшому скеровано для виконання. Отже виконавчий лист був виданий стягувачеві по закінченні терміну на апеляційне оскарження рішення Самбірського міськрайонного суду. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що доводи заявника про помилкову видачу виконавчого листа, та передчасне звернення його до примусового виконання є необґрунтованим і таким, що спростовується матеріалами справи. Керуючись ст. 369 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа № 2-614, від 13 лютого 2013 року таким, що не підлягає виконанню відмовити. На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області через Самбірський міськрайонний суд Львівської області протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали. Суддя

На негаторний позов строк давності не поширюється. Позивач на час позову повинен бути реальним і дійсним власником, а право власності безперервним.

Теперішній хаос в юриспруденції і в головах є результатом пропущених в свій час уроків. ІМХО

Між іншим, в руслі цієї теми (про дотримання спеціального порядку звернення стягнення на предмет іпотеки ( манципація? ) дуже цікаві позиції суддів ВСУ щодо дійсності застереження про позасудове звернення стягнення, про дійсність іпотеки якщо зобовязання дійсне, але не реальне і т.д. й т.п. є в темі http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7416&hl=

Ви дальше в святая святих. Наша територія ніби то і дозволяє так робити, бо так комусь хотілось. А якщо дивитись в корінь, то для забудовника - товаром є квартири, для автосалона- автомобілі, для торгівця с/г - технікою - вона ж (техніка), для торгівця зброєю - зброя, для торговця наркотичними препаратами - препарати. Памятаю як на перших курсах подібний перелік наводився, як приклад осучаснених рес манціпі. Потім, правда, це все забулось і не появлялось. Укладення договору застави має той, хто має право відчужувати. Щоб настали бажані наслідки, тобто з тою метою, щоб при настанні моменту звернення стягнення така мета могла бути реально досягнена. Коломийку з заставою спирту і реалізацією права на стягнення цього спирту мабуть памятаємо. Чи правильно склалась практика-велике питання? Мислю, що нашою реальною практикою була тупо знехтувана стара забута практика манципації в сучасному розумінні (через ідентифікацію і спеціальні правила цивільного обігу на окремі групи товарів ). Через це і появились застава майнових прав на неіснуючу нерухомість, застава товарів в обороті замість застави зареєстрованих транспортних засобів і т.п. Не думаю, що пізно пити боржомі, але багато чого зроблено неправильно, а наслідки невідворотні. Чого вартує тільки одна багатоквартирна власність. Якби не податок на нерухомість, то і далі гнило б в заданому конституційним судом невірному напрямку. І тільки тепер, коли судова система починає повертати собі вмєняємость - починається повернення з голови на ноги. Ну - не без перегибов, звичайно DУХу респект за розворушення залежалих пластів. Трошки манципації для загального настрою. https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D1%86%D0%B8%D1%8F Манципация [править | править вики-текст]Материал из Википедии — свободной энциклопедии Манципа́ция (лат. mancipatio, от лат. manus — «рука» и лат. capio — «беру») — в римском праве акт фиксации перехода права собственности от одного лица к другому, при котором отчуждаемая вещь в присутствии пяти свидетелей и весовщика передавалась приобретателю при произнесении строго определённых словесных форм и выполнении обряда с весами с медным слитком. Деление вещей на манципируемые и неманципируемые[править | править вики-текст]Важнейшие вещи, являвшиеся наиболее ценными для земледелия, носили наименование лат. res mancipi — манципируемые вещи. К ним относились италийские земли, рабы и скот, служивший для обработки земли, а также земельные (предиальные) сервитуты как разновидность бестелесных вещей. Все другие вещи назывались лат. res nec mancipi — неманципируемые вещи. Практическое отличие этих видов вещей состояло в том, что приобретение права собственности на вещь, входящую в число res mancipi, не могло происходить путём неформальной передачи (лат. traditio) вещи собственником другому лицу — для этого либо проводилась манципация, либо лат. in iure cessio («уступка в суде»), то есть мнимый судебный спор.[1] Форма манципации имела место во всех отраслях частного права Древнего Рима. В формальностях манципации ряд исследователей усматривает общественный контроль как пережиток эпохи общественной собственности, на основе чего делают вывод, что право индивидуальной собственности на res mancipi возникло позднее, чем на остальные вещи. Тем не менее в имеющихся источниках изучения римского права нет достоверных данных о возникновении деления на res mancipi и res nec mancipi.[2] Деление res mancipi и res nec mancipi отпало ко времени абсолютной монархии. Составители Кодификации Юстиниана также произвели изменение классических текстов, где слово mancipatio было заменено на traditio, означавшее неформальную передачу вещи.[1] Обряд манципации[править | править вики-текст]Согласно Институциям Гая «Манципация состоит… в мнимой (воображаемой) продаже. Эта форма приобретения собственности свойственна только римским гражданам и совершается следующим образом. Пригласив не менее пяти совершеннолетних римских граждан в качестве свидетелей и сверх того ещё одно лицо того же состояния, которое держало бы в руках медные весы и называющееся весовщиком, покупатель ещё держал медь, говорит так: лат. HUNC EGO HOMINEM EX IURE QUIRITIUM MEUM ESSE AIO ISQUE MIHI EMPTUS ESTO HOC AERE AENEAQUE LIBRA („утверждаю, что этот раб по праву квиритов принадлежит мне, и что он должен считаться купленным мною за этот металл и посредством этих медных весов“); затем он ударяет этим металлом об весы и передаёт его как покупную сумму тому, от кого приобретает вещь».[3] Примечания[править | править вики-текст] ↑ Перейти к:1 2 Новицкий И. Б. Римское право. — 6-е, стереотипное. — М.: Ассоциация «Гуманитарное знание», «ТЕИС», 1997. — С. 88-89. — 10 000 экз. — ISBN 5-86409-002-6, ББК 67. ↑ Diosdy Gyorgi. Ownership in ancient and preclassical Roman law. — Budapest, 1970. — С. 56. ↑ Институции Гая. Книга I. § 119.

Кобра (та якій кролик показував пальчик) все це прекрасно фільтрувала. Переварені куски кузова чудово і моментально світяться.

Все добре Вас поняли Інформація про предмет обтяження в ДРОРМі має ідентифікуватись за VIN. І запитуватись по VIN. Але ми ж живемо на заповідній території

VIN набитий в підкапотній табличці і на порозі. За природою має бути однаковий-17 знаків. В Свідоцтві про реєстрацію ТЗ зазначений (в нашому "оригінальному" перекладі звучить як "номер шасі (кузова,рами)"

Чому нецікаво. Єдиним міжнародним ідентифікатором такого майна є VIN. Але тут потрібно починати просвіту з самого початку. В мене, наприклад, вже чотири роки болтається одна кримінальна і одна адміністративна: податок на першу реєстрацію, підробка документів при ввезенні на митну територію. А болтається з тої простої причини, що заву прокурору я подав виключно з одним ідентифікатором - VIN. Скільки там інтересів зачепило - дух захоплює. Боюсь, що багато форумчан, коли заглянуть в реквізити "примітка" техпаспорта своєї машинки, виявлять посилання на митні декларації, про які (і експортерів з імпортерами) і не підозрюють. Статус кво поки-що висить на презумпції: все що зареєстровано - можна кататись. Ви посягаєте на святая святих. Не розрушайте ідилію Vehicle Identification Number — Идентификационный номер транспортного средства — 17–значный цифрово–буквенный код, в котором зашифрована почти вся информация о Вашей машине, от цвета до мощности двигателя и дня выпуска автомобиля. Этот код спросят у Вас в любом магазине запчастей. По VIN — коду Вы можете проверить дату выпуска автомобиля, проверить его на угон и т.д. Подкапотная табличка — в конструкцию автомобиля заводом–изготовителем постоянно вносятся изменения, доработки. Цели и уровень этих изменений могут быть различные, однако важным является то, что два автомобиля одной модели, выпущенные в разное время, могут серьезно отличаться как своей конструкцией в целом, так и «начинкой». У большинства легковых автомобилей под капотом расположена алюминиевая табличка (которую так и называют–«подкапотной»), на которой указаны все необходимые данные. Это буквенно–цифровые комбинации, позволяющие практически однозначно определить каждый из узлов и параметров Вашего автомобиля. И если Вы потратите однажды 10 минут времени и спишите все данные в записную книжку, то у Вас всегда будет под рукой практически полная информация о своем автомобиле.

Нагадую, що щось ще є і у ВСУ ( № 6-608ц15 ) http://reyestr.court.gov.ua/Review/44408306 У Х В А Л А 26 травня 2015 року м. Київ Суддя Верховного Суду України Романюк Я.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року в справі за заявою Австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про визнання дублікату виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в : Ухвалою судді Верховного Суду України від 26 травня 2015 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року в справі за заявою Австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про визнання дублікату виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Керуючись статтею 3601 Цивільного процесуального кодексу України, у х в а л и в : Витребувати матеріали цивільної справи за заявою Австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про визнання дублікату виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Направити копію ухвали до Самбірського міськрайонного суду Львівської області та зобов'язати його в строк до 25 червня 2015 року направити справу до Верховного Суду України. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/53797125 Справа № 452/1548/15 Головуючий у 1 інстанції: Кравців В.І. Провадження № 22-ц/783/6932/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Д. І. Категорія:81 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого - судді Монастирецького Д.І., суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М., секретаря Юзефович Ю.І., з участю представника АП ТзОВ «Рамбер-Україна»- ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 13 серпня 2015 року у справі за заявою Австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про перегляд ухвали суду у звязку з нововиявленими обставинами, - в с т а н о в и л а: Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 червня 2014 року відмовлено у задоволенні скарги АП ТОВ «Рамбер-Україна» на дії заступника начальника відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_3 щодо винесення 6 травня 2014 року постанови про відкриття виконавчого провадження № 43209193 із виконання дубліката виконавчого листа № 2-885/2009 року, виданого 17.03.2014 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області, про стягнення із АП ТОВ «Рамбер-Україна» в користь ОСОБА_4 1780 000,00 грн., 17 800,00 грн. судового збору та 250,00 грн. витрат, повязаних з інформаційно-технічним забезпеченням. 12.01.2015 року АП ТОВ «Рамбер-Україна» звернулося до суду із заявою про перегляд у звязку з нововиявленими обставинами зазначеної ухвали суду, посилаючись на те, що на час її постановлення та набрання нею законної сили заявнику не були і не могли бути відомі істотні для справи обставини, а саме те, що у дублікаті виконавчого листа, на підставі якого була винесена оскаржувана постанова, допущена помилка у записі дати набрання законної сили рішенням суду, зокрема записано 15 січня 2014 року замість 14 листопада 2012 року. Ці обставини були встановлені згідно ухвали Апеляційного суду Львівської області від 24 листопада 2014 року, якою було залишено без змін ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 липня 2014 року про виправлення вказаної помилки у записі дати набрання законної сили рішенням суду. Оскаржуваною ухвалою залишено без задоволення заяву Австрійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про перегляд у звязку з нововиявленими обставинами ухвали Самбріського міськрайонного суду Львівської області від 11 червня 2014 року про відмову у задоволенні скарги АП ТОВ «Рамбер-Україна» на дії заступника начальника відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_3 щодо винесення 6 травня 2014 року постанови про відкриття виконавчого провадження № 43209193 із виконання дубліката виконавчого листа № 2-885/2009 року, виданого 17.03.2014 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області про стягнення із АП ТзОВ «Рамбер-Україна» в користь ОСОБА_4 1780 000,00 грн., 17 800,00 грн. судового збору та 250,00 грн. витрат, повязаних з інформаційно-технічним забезпеченням. Ухвалу суду оскаржило Австрійське підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна», вважає її незаконною та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суд посилався на те, що заявнику було відома та обставина, що у дублікаті виконавчого листа, виданого 17 березня 2014 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області, невірно зазначено дату набрання рішенням суду законної сили та заявник посилався на цю обставину в обґрунтування скарги на дії державного виконавця. З таким висновком суду не погоджується та зазначає, що обставина, що у дублікаті виконавчого листа допущена помилка в графі «Рішення набрало законної сили» не була і не могла бути йому відома, оскільки не могла бути підтвердженою єдиним можливим належним доказом, яким є виключно ухвала Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14 липня 2014 року, яка набрала чинності 24 грудня 2014 року. Посилається на те, що обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але не були і не могли були бути відомі особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Просить скасувати ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 13 серпня 2015 року та постановити нову, якою заяву задовольнити. ВДВС Самбірського МРУЮ Львівської області повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення йому поштового відправлення (а.с. 163), в судове засідання апеляційної інстанції в особі представника не зявився, причину своєї неявки суду не повідомив, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у його відсутності. ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, хоча належним чином за вказаними ними адресами були повідомлені про дату судового засідання, проте поштові відправлення із повістками повернулися без вручення адресатам з незалежних від суду причин - за закінченням терміну зберігання (а.с. 165, 166), тому відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України вважається, що такі повістки вручені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АП ТзОВ «Рамбер-Україна»- ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦПК України заява про перегляд судового рішення у звязку з нововиявленими обставинами розглядається в судовому засіданні. Заявник та інші особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду заяви. Розглядаючи заяву Австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» про перегляд ухвали суду у звязку з нововиявленими обставинами, міськрайонний суд виходив з того, що представник ВДВС Самбірського МРУЮ Львівської області та стягувач ОСОБА_4, котрі були належним чином повідомлені, в судове засідання не зявилася, про причини неявки у судове засідання не повідомили. Проте, як вбачається з матеріалів справи, докази належного повідомлення стягувача ОСОБА_4 або хоча би одного із шести його представників (а.с. 116) - відсутні, такі не були присутніми в судовому засіданні 13.08.2015 року (а.с. 133-140). Копія списку згрупованих поштових відправлень не може слугувати доказом належного повідомлення учасника цивільного процесу. Отже заява міськрайонним судом розглянута з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду з передачею питання на новий розгляд, виходячи з наступного. Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через курєрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Особи, які беруть участь у справі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів звязку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4, 8 ст. 76 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сімї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата, особа, що доставляє повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Колегія суддів установила, що ОСОБА_4 або його представники судом першої інстанції про день та час розгляду даної заяви не повідомлялися, у матеріалах справи відсутні розписки про одержання ними судових повісток, або поштові відправлення із повістками, що повернулися без вручення адресатам з незалежних від суду причин - за закінченням терміну зберігання чи з інших підстав, що відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України вважалося б, що такі повістки вручені належним чином. Розглянувши скаргу у відсутності стягувача ОСОБА_4, міськрайонний суд порушив порядок, встановлений для вирішення цього питання. Відповідно до ч. 1 п. 3 ст. 312 ЦПК України апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення. Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 2, 312 ч. 1 п. 3, 313, 314 ч. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а: Апеляційну скаргу Австрійського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамбер-Україна» задовольнити частково. Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 13 серпня 2015 рокускасувати, передати питання про перегляд ухвали суду у звязку з нововиявленими обставинами на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та в силу ст. 324 ЦПК України оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі. Головуючий: Монастирецький Д.І. Судді: Кабаль І.І. ОСОБА_6

Нові штрихи до загальної КАРТИНИ АБСУРДУ стадії виконання судових рішень. Неясно: 1. Чому адміністративна юрисдикція? 2. Чому ніякої оцінки формулі ВСУ "після переривання перебіг строку предявлення поновлюється, а не починається спочатку"? http://reyestr.court.gov.ua/Review/54051879 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2015 року Справа № 876/3514/15 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Попка Я.С. суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П. за участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року у справі за позовом Секісуі СПР Констракшн ГМБХ до відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов'язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: 03.12.2014 року позивач Секісуі СПР Констракшн ГМБХ звернувся до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження ВП №43209193 від 06.05.2014 року; зобовязати заступника начальника ВДВС Самбірського МРУЮ Львівської області ОСОБА_2 винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження за заявою ОСОБА_1. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження ВП №43209193 від 06.05.2014 року. В решті позовних вимог відмовлено. Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем, при винесенні спірної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №43209193 від 06.05.2014 року, порушено вимоги ст.ст. 50, 51 Закону України «Про виконавче провадження», а саме відкрито виконавче провадження на підставі дубліката виконавчого листа, провадження щодо якого вже було завершено, без будь-яких законних підстав для поновлення виконавчого провадження за відповідним виконавчим документом. Щодо позовних вимог в частині зобов'язання заступника начальника ВДВС Самбірського МРУЮ Львівської області ОСОБА_2 винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження за заявою ОСОБА_1, то суд першої інстанції зазначив, що не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість такого рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною та необґрунтованою, винесеною із неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржив її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 06.05.2014 р. ВП №43209193 та дії ДВС, враховуючи ст.ст.89,140 ЦК України, ст.ст.6, 181 КАС України, ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» станом на 06.05.2014 року не порушують та не можуть порушувати жодних прав та інтересів Секісуї СПР Констракшн ГМБХ, яка після цього вже стала учасником АП ТзОВ «Рамбер Україна» та набула прав та обов'язків учасника вказаного Товариства з 25.11.2014 р. Апелянт стверджує, що вперше виконавчий лист № 2-885/2009 був предявлений до виконання у 2009 році. 07.10.2009 року постановою ВДВС Самбірського міськрайонного управління юстиції виконавче провадження №15073972 закінчено. 11.12.2012 р. постановою ВДВС Самбірського міськрайонного управління юстиції виконавче провадження №15073972 поновлено у звязку із визнанням судом незаконної постанови про закінчення виконавчого провадження. Тобто, виконавчий лист № 2-885/2009 і надалі залишався на виконанні. 07.03.2014 року постановою ВДВС Самбірського міськрайонного управління юстиції виконавче провадження №15073972 закінчено у звязку із тим, що до ВДВС не було подано повторно оригіналу виконавчого листа, а не у звязку із повним виконанням судового рішення. В черговий раз виконавчий лист (його дублікат) був предявлений через місяць після закінчення виконавчого провадження у квітні 2014 року у встановлені строки, які переривалися. Апелянт посилається на те, що відповідно до ст.23 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч.2 статті 23 Закону України «Про виконавче провадження»). Оскільки строк предявлення був перерваний, то стягувач у встановлені строки знову предявив виконавчий лист для примусового виконання. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 05.05.2014 року представником ОСОБА_1 було подано до ВДВС Самбірського МРУЮ заяву про прийняття до виконання дубліката виконавчого листа №2-885/2009, який було видано Самбірським міськрайонним судом Львівської області 17.03.2014 року. Постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції ВП №43209193 від 06.05.2014 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа-дубліката №2-885/2009 від 17.03.2014 року, виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з АП ТОВ «Рабмер Україна» в користь ОСОБА_1 1780000,00 грн. та судових витрат у розмірі 17800,00 грн. судового збору та 250,00 грн. витрат, повязаних з інформаційно-технічним забезпеченням. В силу ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ст.11 вищевказаного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 1 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема виконавчі листи, що видаються судами. Частиною 1 статті 19 вищевказаного Закону передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення. Згідно частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Як слідує з матеріалів справи, 29.09.2009 року начальником ВДВС Самбірського МРУЮ було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №15073972 на підставі виконавчого листа №2-885/2009 від 23.09.2009 року, видного Самбірським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з АП ТОВ «Рабмер Україна» в користь ОСОБА_1 1780000,00 грн. та судових витрат у розмірі 17800,00 грн. судового збору та 250,00 грн. витрат, пов'язаних з інформаційно-технічним забезпеченням. 07.10.2009 року начальником ВДВС Самбірського МРУЮ відповідно до ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №15073972 у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення згідно з виконавчим документом. Ухвалою Симбірського міськрайонного суду Львівської області від 24.05.2012 р. № 1313/1338/2012 та ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14.11.2012 р. визнано незаконною постанову від 07.10.2009 року про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-885/2009 від 23.09.2009 року, видного Самбірським міськрайонним судом Львівської області. 11.12.2012 року заступником начальника відділу ВДВС Самбірського МРУЮ, на підставі ухвали апеляційного суду Львівської області від 14.11.2012 року, відповідно до ст.51 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відновлення виконавчого провадження №15073972 на підставі виконавчого листа №2-885/2009 від 23.09.2009 року, видного Самбірським міськрайонним судом Львівської області. Постановою заступника начальника відділу ВДВС Самбірського МРУЮ від 07.03.2015 року закінчено виконавче провадження ВП №15073972 щодо примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа №2-885/2009, оскільки такий не пред'явлено до виконання у строки, передбачені ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно вимог п.13 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження підлягає закінченню у разі непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону. Частиною 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У відповідності до вимог ч.1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби. Отже, підставами для відновлення виконавчого провадження можуть слугувати лише: рішення суду, яким постанова про закінчення виконавчого провадження визнана незаконною; рішення начальника відділу або керівника відповідного органу державної виконавчої служби про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження; рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову; повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 07.03.2014 року ВП №15073972 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-885/2009, відтак, на даний час, вказана постанова є законною і чинною. Таким чином, завершене виконавче провадження (зокрема, з підстав його закінчення, передбачених статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження») не може бути розпочато знову, а видача дубліката виконавчого документа, в даному випадку, не є підставою для відкриття іншого виконавчого провадження. Разом з тим, ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Згідно ухвали Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18.07.2014 року, залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24.12.2014 року, заяву АП ТОВ «Рабмер Україна» про виправлення помилки у дублікаті виконавчого листа задоволено, виправлено помилку в дублікаті виконавчого листа №2-885/2009, виданому 17.03.2014 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області у справі за позовом ОСОБА_1 до АП ТОВ «Рабмер Україна» про стягнення боргу, а саме у графі «Рішення суду набрало законної сили» виправити з 15 січня 2014 року на 14 листопада 2012 року. Однак, дублікат виконавчого листа №2-885/2009 подано представником стягувача лише у квітні 2014 року, тобто після закінчення строку на таке предявлення. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що видача дубліката виконавчого листа не є підставою для поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, визначених в ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). З аналізу вказаних норм та обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що державним виконавцем, при винесенні спірної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №43209193 від 06.05.2014 року, порушено вимоги ст.ст. 50, 51 Закону України «Про виконавче провадження», а саме відкрито виконавче провадження на підставі дубліката виконавчого листа, провадження щодо якого вже було завершено, без будь-яких законних підстав для поновлення виконавчого провадження за відповідним виконавчим документом. Таким чином, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині визнано протиправною та скасування постанови відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження ВП №43209193 від 06.05.2014 року Також, апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог в частині зобов'язання заступника начальника ВДВС Самбірського МРУЮ Львівської області ОСОБА_2 винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження за заявою ОСОБА_1, то суд зазначає, що не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість такого рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують. Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,- У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року у справі №813/8269/14 за позовом Секісуі СПР Констракшн ГМБХ до відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та зобов'язання вчинити дії без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Я.С. Попко Судді Р.Б. Хобор ОСОБА_3 Повний текст ухвали виготовлено та підписано 02.12.2015 року.

по реєстраційному номеру 31007204 відкривається на сайті реєстру У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 6 грудня 2012 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 квітня 2008 року між нею та відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), укладено кредитний договір, за яким вона отримала кредит у розмірі 6 тис. доларів США на строк до 25 березня 2013 року зі сплатою 24 % річних. Крім того, за користування кредитом понад установлений строк (прострочення терміну сплати щомісячного платежу) встановлюється процентна ставка в розмірі 72 % річних. Позивач вважала, що умова щодо встановлення підвищеної процентної ставки є несправедливою, тому, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати недійсними п. 2.4 кредитного договору та пункт «Підвищена процентна ставка (в разі прострочення платежу)» додатку 1 до кредитного договору з моменту його укладення. Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 серпня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним п. 2.4. кредитного договору від 10 квітня 2008 року та пункт «Підвищена процентна ставка (у разі прострочення платежу)» додатку 1 до кредитного договору, які встановлюють підвищену процентну ставку за користування кредитом понад установлений строк (прострочення терміну сплати щомісячного платежу). Зобов'язано ПАТ «Універсал Банк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 10 квітня 2008 року та зарахувати в погашення тіла кредиту грошові кошти, зараховані раніше в погашення нарахованих підвищених процентів. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Київської області від 6 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявність п. 2.4. кредитного договору від 10 квітня 2008 року та пункту «Підвищена процентна ставка (у разі прострочення платежу)» додатку 1 до кредитного договору призвела до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача як споживача, у зв'язку з чим ці умови кредитного договору є несправедливими. Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із правомірності встановлення банком підвищеної процентної ставки, оскільки, підписуючи кредитний договір, сторони досягли домовленості про те, що банк має право встановлювати підвищену процентну ставку (у разі прострочення платежу) і встановлювати її на рівні 72 % річних. Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна. Судом установлено, що 10 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким останній надано кредит у розмірі 6 тис. доларів США на строк до 25 березня 2013 року, для поточних потреб позичальника (п. 1.3. договору). Згідно з п.1.1 кредитного договору на позичальника покладено обов'язок погасити кредит та сплатити проценти за користування ним на умовах та в порядку, визначених договором та додатками 1 і 2. Пунктом «Процентна ставка (станом на день укладення договору)» додатку 1 розмір процентної ставки визначено у розмірі 24 % річних. Водночас пунктом 2.4 кредитного договору визначено, що за користування кредитом понад встановлений строк (прострочення терміну сплати щомісячного платежу) встановлюється підвищена процентна ставка, вказана в додатку 1 до договору. У додатку 1 у пункті «Підвищена процентна ставка (в разі прострочення платежу)» розмір такої ставки визначений у розмірі 72 % річних. За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. З матеріалів справи вбачається, що визначений у додатку 1 до кредитного договору розмір підвищеної процентної ставки - 72 % річних, перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом. Крім того, з 25 червня 2008 року банк у односторонньому порядку збільшив як основну процентну ставку з 24 % до 30 % річних, так і підвищену - з 72 % до 90 % річних. Таким чином, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, дійшов помилкового висновку про те, що банком правомірно встановлено підвищену процентну ставку. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 6 грудня 2012 року скасувати, заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 серпня 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська

Лохотрон 100%. Після завершення позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки вимоги кредитора стають недійсними. Ст.36 закону про іпотеку. Якщо нема дійсних вимог, то нема чого і прощати. Там навпаки перевищення 90% боргу має бути повернене іпотекодавцю.