Oleg Iwanow

Пользователи
  • Число публикаций

    7
  • Регистрация

  • Последнее посещение

1 подписчик

О Oleg Iwanow

  • День рождения 06/01/1966

Информация

  • Пол
    Мужчина
  • Город
    МЕЛИТОПОЛЬ

Контакты

  • Skype
    bucinist

Недавние посетители профиля

634 просмотра профиля

Oleg Iwanow's Achievements

Newbie

Newbie (1/14)

0

Репутация

  1. Регулируется ли Хоз.кодексом Этот Договор ПРИ УСЛОВИИ: - ЗАЁМЩИК В МОМЕНТ ЗАКЛЮЧЕНИЯ ДОГОВОРА БЫЛ ЧАСТНЫМ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЕМ КРЕДИТНЫЙ ДОГОВОР БЕЗ ФИО.pdf
  2. Споживчі кредити в іноземній валюті визнані незаконнимиНаціональний банк України визнав незаконність валютних кредитів виданих без індивідуальних ліцензій Національний банк України остаточно погодився з аргументами позичальників, які ухвалюються судами за позовами про визнання недійсними валютних кредитних договорів. Основний аргумент позичальників, з яким погоджуються суди - відсутність індивідуальної ліцензії відповідно до п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету Міністрів України № 15-93 від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який відповідно до Закону України "Про порядок застосування Закону України" Про тимчасове припинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 14-5 Конституції України "від 21 листопада 1992 р. № 2813-XII, має силу закону. Вказаним підпунктом чітко визначено, що індивідуальна ліцензія необхідна, в тому числі, для здійснення операцій з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як заставу. Порушення банками зазначеної норми закону очевидно. Крім самих кредитних коштів, умови договорів зобов'язують позичальників, що не мають валютної виручки, сплачувати в іноземній валюті також відсотки; при цьому і в банку, і у позичальника індивідуальна ліцензія відсутня. Фактично, споживчі кредити видавалися для покупки квартир, автомобілів, земельних ділянок тощо., про що банкам було добре відомо, як і про те, що розрахунки будуть проводитися позичальником у гривні. При цьому багато банків самі перераховували гривню автосалонам і забудовникам. Тобто банки, як агенти валютного контролю, навіть при бажанні позичальника отримати валютний кредит для придбання товарів або послуг на території України, повинні були відмовити у видачі такого кредиту. Це випливає, зокрема, з норми ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", в якій чітко визначено, що гривня як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається всіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України. Аргумент банків про наявність у них генеральної ліцензії та дозволи НБУ не береться до уваги судами. Це пов'язано з тим, що Законом України "Про банки і банківську діяльність" для здійснення окремих операцій, замість генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, дійсно, передбачена можливість отримання письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями. Такий дозвіл видається для здійснення операцій, які не потребують індивідуального ліцензування, тобто наявність банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями не звільняє банки від обов'язку отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, які вимагають індивідуального ліцензування. Крім цього, судами вже чітко встановлено, що дозвіл НБУ, як доказ наявності у банку права на здійснення валютних операцій без індивідуальної ліцензії, не відповідає чинному законодавству. Оскільки згідно з п. 5.3 Положення "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" такий дозвіл виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Таким чином, суди приходять до висновку, що надання та отримання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу є можливим при дотриманні імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Генеральна ліцензія і дозвіл НБУ не підміняють собою необхідну для валютного кредитування індивідуальну ліцензію Відсутність такої ліцензії при укладанні договору є порушенням вимог Закону, зокрема ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 227, 524, 533 ЦК України, п. г ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та Положення "Про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу". Суди у своїх рішеннях обґрунтовано приходять до висновку: наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію у відповідності з приписами п. г ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". При цьому - що нове! - Національний банк України нарешті почав підтримувати такі висновки судів, що безпосередньо викладено в рішенні Апеляційного суду м.Дніпропетровська. А, отже, основний потік аналогічних рішень не за горами. Джерело: http://news.ligazakon.ua/news/2010/7/23/28016.htm
  3. Справа № 2-7778/11 Провадження № 2/1622/275/2012 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2012 року Октябрський районний суд м.Полтави у складі: головуючого судді Савченко Л.І., при секретарі Милостюк А.С. за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП-Банк» про визнання пункту кредитного договору недійсним, зобов»язання вчинити певні дії,- в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ «ОТП-Банк», визначивши третьою особою ОСОБА_3, про визнання пункту 2 (валюта кредиту) кредитного договору № СМ SMED00/083/2008 від 26 серпня 2008 року недійсним, зобов»язання перевести валюту кредитування в гривню по курсу НБУ на момент підписання кредитного договору, посилаючись на те, що 26 серпня 2008 року вона уклала кредитний договір № СМ- SMED00/083/2008 з ПФ АТ «ОТП-Банк»в іноземній валюті, а саме швейцарських франках на суму 80000 грн. Вважає, що працівниками банку були порушені вимоги чинного законодавства щодо валюти кредитування, оскільки, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», використання іноземної валюти на території України, як засіб платежу, проводиться при наявності індивідуальної банківської Ліцензії Нацбанку України. Крім того, внаслідок незаконного зазначення ціни кредитного договору, сума договору збільшилася майже в два з половиною рази, що сторони не могли передбачити на момент укладення договору. Зазначає, що в даному випадку істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, а оскільки останні не дійшли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, договір може бути змінений за рішенням суду. Таким чином, договір носить дискримінаційні по відношенню до неї, як позичальника, умови, що виключає законність пункту кредитного договору, проведення розрахунків в іноземній валюті та є підставою для їх зміни. Крім того, при підписанні кредитного договору банком були порушені її права, як споживача банківських послуг, на отримання повної та достовірної інформації щодо кредиту, зокрема на отримання інформації у письмовому вигляді відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про інформацію», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Про свої порушені права вона дізналася після винесення Конституційним Судом України рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, тому звернулася до суду з позовом. Представник відповідача Штанько В.В. у судовому засіданні позов не визнав, прохав врахувати пропущений позивачем трирічний строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову з цих підстав. Крім того, зазначив, що наявність індивідуальної банківської ліцензії ПАТ «ОТП-Банк» для здійснення валютних операцій не є обов»язковою умовою для видачі банком кредитів в іноземній валюті. Достатньо лише Генеральної ліцензії Національного Банку України, якою дозволялося ПАТ «ОТП Банк»здійснювати валютні операції. Безпідставними вважає і доводи позивача щодо не усвідомлення нею валютних ризиків, про умови кредитування вона була проінформована при зверненні банком, а тому рішення про валюту кредитування прийняла самостійно. Ризики щодо курсів валют несуть позичальники, а банк не може нести відповідальність за ризики від валютних коливань. Прохав відмовити в позові за безпідставністю. Заслухавши сторони, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав. Судом встановлено, що 26 серпня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СМ /083/2008, п.2 якого викладений в наступній редакції: «Розмір Кредиту. Валюта Кредиту: 80000 (вісімдесят тисяч) Швейцарських франків. Цільове використання кредиту: на споживчі цілі. Дата остаточного повернення кредиту 26 серпня 2023 року»(а.с.6). Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за субєктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої домовленості. Зі змісту ст.10 ЦПК України слідує, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд вважає, що правовідносини між сторонами є триваючими, а тому розглядає справу по суті, відмовивши представнику відповідача у задоволенні заяви про застосування до даних правовідносин строків позовної давності. Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 638 ЦК Украйни зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Виходячи з положень ст.ст. 1048, 1054 ЦК України, істотними умовами кредитного договору є умови про предмет, ціну та строк його дії, порядок одержання і розмір процентів, який визначається договором або на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/11 в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ з наступними змінами у взаємозв»язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно п.п.2.1, 2.2, 2.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі Правила), затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року за № 168, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством. Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов'язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо). У разі, якщо окремі умови кредитування діятимуть протягом не всього строку користування кредитом, банки мають обов'язково ознайомити споживача з умовами, а також зі строком, протягом якого діятимуть такі умови, та з порядком інформування споживача про їх зміну. Пунктом 2.4 Правил встановлено, що банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Згідно п.3.8 Правил у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Встановлено, що Банком порушено вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та п.п. 2.1-2.4, 3.8 Правил, оскільки перед укладенням кредитного договору ОСОБА_1 не надано, як споживачу, в письмовій формі інформацію про умови кредитування, зокрема його цільове використання, форми його забезпечення, наявні форми та валюту кредитування, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит виданий, суми та періоди повернення кредиту, можливість дострокового повернення кредитних коштів, а також відповідальність сторін за невиконання або порушення умов договору, у тому числі і з боку Банку. Також її не попереджено, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; не надано інформації щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Крім того, Банком не отримано письмового підтвердження ОСОБА_1 про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Всупереч ч.1 ст.11 Закону «Про захист прав споживачів»Банком надано споживчий кредит в іноземній валюті, що на території України забороняється. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини 1 статті 229 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Відповідно до роз»яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», викладених в абзаці другому пункту 19, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Викладене свідчить про те, що позивач на момент укладення договору не була обізнана щодо істотних умов договору, а саме щодо умов кредитування, валютних ризиків під час виконання зобов'язань за кредитним договором, їй не надано було інформації щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Враховуючи фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання пункту 2 (Валюта Кредиту) кредитного договору № СМ D00/083/2008 від 26 серпня 2008 року недійсним, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі. Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Враховуючи, що сторони не досягли згоди щодо ціни договору, яка істотно змінилася, то зацікавленою особою ОСОБА_1 заявлено вимогу про зміну істотних умов договору у судовому порядку, оскільки при укладенні договору вона виходила з того, що така зміна обставин не настане, усунути причини, якими зумовлена зміна обставин, вона не могла, виконання договору позбавило б її тих майнових інтересів, на які вона розраховувала, та із суті договору не вбачалося, що ризик зміни обставин несе заінтересована особа. З врахуванням викладеного, вимоги позивача щодо зобов»язання перевести валюту кредитування в гривню по курсу НБУ на момент укладення договору 26 серпня 2008 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Судом спростовується твердження відповідача, що позивач була повідомлена про умови та валюту кредитування, про ризики від валютних коливань у встановленому законом порядку, оскільки доказів про письмове попередження про це позичальника перед укладенням договору представник банку не надав. За таких обставин, позов в частині визнання пункту кредитного договору в частині валюти кредитування є обґрунтованим, а тому вимоги про зобов»язання перевести валюту кредитування є похідними та підлягають задоволенню у повному обсязі. Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати пункт 2 (валюта кредиту) кредитного договору № СМ-SМЕD 00/083/2008 від 26 березня 2008 року недійсним. Зобов»язати Публічне акціонерне товариство «ОТП-Банк»перевести валюту кредитування в гривню по курсу НБУ на час підписання договору 26 серпня 2008 року. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОТП-Банк» на користь держави судовий збір у сумі 107 грн. 30 коп. Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Л.І. Савченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21589575
  4. ПОДПАДАЕТ ЛИ ЭТО РЕШЕНИЕ ПОД КРЕДИТННЫЙ ДОГОВОР НА АВТОКРЕДИТ ПРИ ПОДПИСАНИИ между банком и заемщиком - частный предприниматель, ЕСЛИ В ДОГОВОРЕ ТОЛЬКО ПРИМЕРНО - БАНК И з однієї сторони, та громадянин України ФИО, iндивiдуальний iдентифiкацiйний номер у Державному реєстрі фізичних осiб-платникiв податків, в подальшому - Позичальник, з іншої сторони, уклали цей Договір про наступне: ИЛИ НАДО ИСКАТЬ КОСВЕННЫЕ ДОКАЗАТЕЛЬСТВА, ТИПА ТАМ НА МОМЕНТ ПОДПИСАНИЯ УЖЕ БЫЛ ЧП-ПРИ ОФОРМЛЕНИИ В БАНКЕ ТРЕБОВАЛИ ВСЕ СПРАВКИ, ТИПА БАНК БЫЛ ОСВЕДОМЛЕН.ИЛИ ТИПА АВТО БРАЛОСЬ В КОМЕРЧЕСКИХ ЦЕЛЯХ ИЛИ КЛАС АВТО ПРЕДНАЗНАЧЕН ДЛЯ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ В ОБСЛУЖИВАНИИ ПРЕДПРИН.ДЕЯТЕЛЬНОСТИ?
  5. КС вирішить, чи може пеня вдесятеро перевищувати суму кредиту №21 (1111) 25.05—31.05.2013 Андрій ПОТЬОМКІН Тоді як розмір максимальної пені для позичальників-підприємців чітко визначений законодавством, фізособи не мають такого захисту. Посприяти поширенню гарантій і на них може Конституційний Суд. Ціна питання Єдиний орган конституційної юрисдикції розпочав у формі усного слухання розгляд звернення Д.Козлова. Як уже повідомляв «ЗіБ», ініціатор справи просить дати офіційне тлумачення 2-го речення преамбули закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Відповідно до цього положення прописані в законі правовідносини стосуються підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності. Необхідність в офіційному тлумаченні норми громадянин пояснює неоднозначним її застосуванням судами загальної юрисдикції при визначенні розміру пені, нарахованої за невиконання грошових зобов’язань. Суддя-доповідач Юрій Баулін розповів про деякі обставини цивільної справи Д.Козлова, які стали причиною його звернення до КС. Суть спору полягає в тому, що банк вимагав від нього сплати заборгованості за кредитним договором, яка становила 65039 грн. При цьому в зазначеній сумі тіло кредиту становить незначну частину — 5632 грн. Ще щомісячна комісія — 6008 грн. і відсотки — 2780 грн. за користування кредитом. Основною ж часткою боргу стала пеня за несвоєчасне повернення кредиту — 50619 грн. У своєму зверненні Д.Козлов наголосив на непропорційності та несправедливості співвідношення розміру пені та боргу за основним зобов’язанням. Такий вражаючий дисбаланс став можливим завдяки положенням кредитного договору, згідно з якими за прострочення повернення кредиту або сплати процентів позичальникові нараховується пеня в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день невиконання зобов’язання. Бажаючи зменшити розмір відповідальності, громадянин наполягав на застосуванні судом у його справі приписів ст.3 закону, відповідно до якої розмір пені має обмежуватися подвійною обліковою ставкою Нацбанку. Незважаючи на те що аналіз положень закону й судової практики його застосування дає підстави стверджувати, що цим актом регулюються виключно господарські відносини й у цивільному судочинстві він не застосовується, Д.Козлову вдалося відшукати кілька рішень у цивільних справах, в яких суди, керуючись положеннями названого закону, обмежували розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ. Законодавчі орієнтири Постійний представник Верховної Ради в КС Анатолій Селіванов у своєму виступі наголосив, що необхідності правовідносини стосуються підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності. Необхідність в офіційному тлумаченні норми громадянин пояснює неоднозначним її застосуванням судами загальної юрисдикції при визначенні розміру пені, нарахованої за невиконання грошових зобов’язань. Суддя-доповідач Юрій Баулін розповів про деякі обставини цивільної справи Д.Козлова, які стали причиною його звернення до КС. Суть спору полягає в тому, що банк вимагав від нього сплати заборгованості за кредитним договором, яка становила 65039 грн. При цьому в зазначеній сумі тіло кредиту становить незначну частину — 5632 грн. Ще щомісячна комісія — 6008 грн. і відсотки — 2780 грн. за користування кредитом. Основною ж часткою боргу стала пеня за несвоєчасне повернення кредиту — 50619 грн. У своєму зверненні Д.Козлов наголосив на непропорційності та несправедливості співвідношення розміру пені та боргу за основним зобов’язанням. Такий вражаючий дисбаланс став можливим завдяки положенням кредитного договору, згідно з якими за прострочення повернення кредиту або сплати процентів позичальникові нараховується пеня в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день невиконання зобов’язання. Бажаючи зменшити розмір відповідальності, громадянин наполягав на застосуванні судом у його справі приписів ст.3 закону, відповідно до якої розмір пені має обмежуватися подвійною обліковою ставкою Нацбанку. Незважаючи на те що аналіз положень закону й судової практики його застосування дає підстави стверджувати, що цим актом регулюються виключно господарські відносини й у цивільному судочинстві він не застосовується, Д.Козлову вдалося відшукати кілька рішень у цивільних справах, в яких суди, керуючись положеннями названого закону, обмежували розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ. Законодавчі орієнтири Постійний представник Верховної Ради в КС Анатолій Селіванов у своєму виступі наголосив, що необхідності прострочення повернення кредиту або сплати процентів позичальникові нараховується пеня в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день невиконання зобов’язання. Бажаючи зменшити розмір відповідальності, громадянин наполягав на застосуванні судом у його справі приписів ст.3 закону, відповідно до якої розмір пені має обмежуватися подвійною обліковою ставкою Нацбанку. Незважаючи на те що аналіз положень закону й судової практики його застосування дає підстави стверджувати, що цим актом регулюються виключно господарські відносини й у цивільному судочинстві він не застосовується, Д.Козлову вдалося відшукати кілька рішень у цивільних справах, в яких суди, керуючись положеннями названого закону, обмежували розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ. Законодавчі орієнтири Постійний представник Верховної Ради в КС Анатолій Селіванов у своєму виступі наголосив, що необхідності у перевірці положень закону немає, оскільки питання захисту фізичних осіб у контексті порушеного питання не врегульоване. При цьому, на думку парламентського представника, КС слід не полишати цю справу й напрацювати орієнтири для подальшої законотворчої роботи ВР. З приводу цього Голова КС Анатолій Головін поцікавився, чи є функцією єдиного органу конституційної юрисдикції заповнення правової невизначеності щодо обмеження відповідальності фізичних осіб за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. На думку ж представника ВР, є, оскільки наявний елемент неврегульованості. У самому законі, пояснив свою позицію А.Селіванов, норми, яка б стосувалася фізичних осіб, котрі не є підприємцями, немає, але вона є в Цивільному кодексі, а отже, нема прогалини, є правова невизначеність. На його думку, зважаючи на суспільну важливість цієї справи, має йтися про розуміння, виявлення змісту, а не про заповнення прогалини. У свою чергу суддя КС Сергій Вдовіченко запитав, як, на думку представника парламенту, КС не перейти межу між тлумаченням і нормотворенням. Адже в преамбулі закону чітко зазначено про фізичну особу — суб’єкта підприємницької діяльності. Проте відповіді на це запитання в А.Селіванова не знайшлося, він погодився, що для КС зробити це буде дуже складно. Відмінності регулювання Позицію Вищого господарського суду представив заступник голови ВГС Анатолій Осетинський. Він наголосив, що закон не застосовується до фізичних осіб, які не є підприємцями. При цьому інший спосіб регулювання господарських відносин не означає порушення конституційного принципу рівності різних форм власності. Адже відповідно до пп.7, 8 ч.1 ст.92 акта найвищої юридичної сили окремо законами визначаються правовий режим власності та правові засади й гарантії підприємництва. У свою чергу представник ініціатора звернення Маріан Романишин наголосив саме на порушенні принципу рівності між позичальниками та банками, адже громадяни несуть більший обсяг цивільної відповідальності, ніж підприємці. КС вирішить, чи може пеня вдесятеро перевищувати суму кредиту №21 (1111) 25.05—31.05.2013 Андрій ПОТЬОМКІН Тоді як розмір максимальної пені для позичальників-підприємців чітко визначений законодавством, фізособи не мають такого захисту. Посприяти поширенню гарантій і на них може Конституційний Суд. Ціна питання Єдиний орган конституційної юрисдикції розпочав у формі усного слухання розгляд звернення Д.Козлова. Як уже повідомляв «ЗіБ», ініціатор справи просить дати офіційне тлумачення 2-го речення преамбули закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань». Відповідно до цього положення прописані в законі правовідносини стосуються підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності. Необхідність в офіційному тлумаченні норми громадянин пояснює неоднозначним її застосуванням судами загальної юрисдикції при визначенні розміру пені, нарахованої за невиконання грошових зобов’язань. Суддя-доповідач Юрій Баулін розповів про деякі обставини цивільної справи Д.Козлова, які стали причиною його звернення до КС. Суть спору полягає в тому, що банк вимагав від нього сплати заборгованості за кредитним договором, яка становила 65039 грн. При цьому в зазначеній сумі тіло кредиту становить незначну частину — 5632 грн. Ще щомісячна комісія — 6008 грн. і відсотки — 2780 грн. за користування кредитом. Основною ж часткою боргу стала пеня за несвоєчасне повернення кредиту — 50619 грн. У своєму зверненні Д.Козлов наголосив на непропорційності та несправедливості співвідношення розміру пені та боргу за основним зобов’язанням. Такий вражаючий дисбаланс став можливим завдяки положенням кредитного договору, згідно з якими за прострочення повернення кредиту або сплати процентів позичальникові нараховується пеня в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день невиконання зобов’язання. Бажаючи зменшити розмір відповідальності, громадянин наполягав на застосуванні судом у його справі приписів ст.3 закону, відповідно до якої розмір пені має обмежуватися подвійною обліковою ставкою Нацбанку. Незважаючи на те що аналіз положень закону й судової практики його застосування дає підстави стверджувати, що цим актом регулюються виключно господарські відносини й у цивільному судочинстві він не застосовується, Д.Козлову вдалося відшукати кілька рішень у цивільних справах, в яких суди, керуючись положеннями названого закону, обмежували розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ. Законодавчі орієнтири Постійний представник Верховної Ради в КС Анатолій Селіванов у своєму виступі наголосив, що необхідності у перевірці положень закону немає, оскільки питання захисту фізичних осіб у контексті порушеного питання не врегульоване. При цьому, на думку парламентського представника, КС слід не полишати цю справу й напрацювати орієнтири для подальшої законотворчої роботи ВР. З приводу цього Голова КС Анатолій Головін поцікавився, чи є функцією єдиного органу конституційної юрисдикції заповнення правової невизначеності щодо обмеження відповідальності фізичних осіб за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. На думку ж представника ВР, є, оскільки наявний елемент неврегульованості. У самому законі, пояснив свою позицію А.Селіванов, норми, яка б стосувалася фізичних осіб, котрі не є підприємцями, немає, але вона є в Цивільному кодексі, а отже, нема прогалини, є правова невизначеність. На його думку, зважаючи на суспільну важливість цієї справи, має йтися про розуміння, виявлення змісту, а не про заповнення прогалини. У свою чергу суддя КС Сергій Вдовіченко запитав, як, на думку представника парламенту, КС не перейти межу між тлумаченням і нормотворенням. Адже в преамбулі закону чітко зазначено про фізичну особу — суб’єкта підприємницької діяльності. Проте відповіді на це запитання в А.Селіванова не знайшлося, він погодився, що для КС зробити це буде дуже складно. Відмінності регулювання Позицію Вищого господарського суду представив заступник голови ВГС Анатолій Осетинський. Він наголосив, що закон не застосовується до фізичних осіб, які не є підприємцями. При цьому інший спосіб регулювання господарських відносин не означає порушення конституційного принципу рівності різних форм власності. Адже відповідно до пп.7, 8 ч.1 ст.92 акта найвищої юридичної сили окремо законами визначаються правовий режим власності та правові засади й гарантії підприємництва. У свою чергу представник ініціатора звернення Маріан Романишин наголосив саме на порушенні принципу рівності між позичальниками та банками, адже громадяни несуть більший обсяг цивільної відповідальності, ніж підприємці. Позицію ВГС підтримали у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ. Представник установи Алла Лесько відзначила виражену галузеву належність закону до господарських відносин. На її думку, необхідно буквально читати преамбулу цього акта й застосовувати його виключно до перерахованих у ній суб’єктів. Також А.Лесько наголосила й на неможливості застосування закону, якщо однією зі сторін договору є суб’єкт господарювання, а другою — фізична особа. Не може застосовуватись у цьому випадку й аналогія закону, оскільки ст.8 ЦК допускає її, лише коли відносини не врегульовані. Стосовно ж фізичних осіб у ЦК є відповідні положення. Неоднакова судова практика, на думку представниці ВСС, пояснюється різним баченням служителями Феміди сфери застосування закону. Відповідно ж до позиції ВСС цей закон загальними судами не застосовується. Хибна практика є незначною і якщо й має місце, то в майбутньому обов’язково стане предметом розгляду Верховного Суду, переконана А.Лесько. Закон уже втратив мету? На історію прийняття та значення закону, положення якого аналізували в КС, звернув увагу представник Нац­банку Віктор Новіков. Він нагадав, що в середині 1990-х років, за часів занепаду економіки, спостерігалися численні неплатежі підприємств за своїми зобов’язаннями, а тому існувала реальна загроза їх масового закриття, що потягло б за собою звільнення працівників і шалене зростання рівня безробіття, пояснив він. Тоді, приймаючи цей акт, ВР, по суті, вирішувала питання економічної безпеки країни. Натомість споживче кредитування в ті роки ще не було розвинуте, а отже, закон ніяк не міг захищати інтересів фіз­осіб. У той же час існували відносини, пов’язані зі споживанням житлово-комунальних послуг, і була встановлена заборона щодо стягнення пені за їх несвоєчасну оплату. Таким чином, парламент різними актами одночасно захищав і фізичних осіб, і підприємців. При цьому представник Нацбанку вважає, що, можливо, Закон уже втратив мету? На історію прийняття та значення закону, положення якого аналізували в КС, звернув увагу представник Нац­банку Віктор Новіков. Він нагадав, що в середині 1990-х років, за часів занепаду економіки, спостерігалися численні неплатежі підприємств за своїми зобов’язаннями, а тому існувала реальна загроза їх масового закриття, що потягло б за собою звільнення працівників і шалене зростання рівня безробіття, пояснив він. Тоді, приймаючи цей акт, ВР, по суті, вирішувала питання економічної безпеки країни. Натомість споживче кредитування в ті роки ще не було розвинуте, а отже, закон ніяк не міг захищати інтересів фіз­осіб. У той же час існували відносини, пов’язані зі споживанням житлово-комунальних послуг, і була встановлена заборона щодо стягнення пені за їх несвоєчасну оплату. Таким чином, парламент різними актами одночасно захищав і фізичних осіб, і підприємців. При цьому представник Нацбанку вважає, що, можливо, закон узагалі слід скасувати, адже економічні підстави, які вимагали його прийняття, вже зник­ли. Щодо самого закону, на думку В.Новікова, його положення стосуються тільки осіб, перерахованих у преамбулі. На цілі, яким мав слугувати розглядуваний акт, звернув увагу представник Української академії банківської справи Дмитро Лук’янець. Він висловив на перший погляд революційну думку, що акт передусім спрямований на захист саме кредитора, а не боржника. Адже облікова ставка Нацбанку на час прийняття закону становила 40%. У 1998 р. — 82%. Згодом рівень інфляції впав й у 2000-і облікова ставка НБУ знизилася до 27%. У 2008 р. вона становила 12%, а у 2012 р. — 7%. Таким чином, переконаний експерт, ВР установила великий розмір пені як стимул належного виконання боржником своїх зобов’язань. Важливо, що до 2004 р. пеня стягувалась одноразово, потім принцип змінився й вона нараховувалася за кожен день. Ю.Баулін поцікавився в представника академії, чому в парламентських постановах 1992 та 1993 рр. з однаковою назвою «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» установлювався мінімальний розмір процентів, які нараховувалися за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, а максимального не було. Закон, навпаки, встановив максимальну межу нарахування в розмірі подвійної облікової ставки Нац­банку. Д.Лук’янець пояснив, що, наприклад, у 1994 р. облікова ставка не встигала за інфляцією й сягала 240%. Нацбанк установлює облікову ставку як індикатор ціни грошей, лише в 1996 р. стало можливим визначити максимальну межу. Правила захисту Яким чином за нинішніх умов позичальник може захистити свої права, пояснив Олексій Квасніцький з Державної інспекції з питань захисту прав споживачів. Він звернув увагу на приписи п.5 ч.3 ст.18 закону «Про захист прав споживачів», згідно з якими несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації, понад 50% вартості продукції, в разі невиконання ним зобов’язань за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» установлювався мінімальний розмір процентів, які нараховувалися за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, а максимального не було. Закон, навпаки, встановив максимальну межу нарахування в розмірі подвійної облікової ставки Нац­банку. Д.Лук’янець пояснив, що, наприклад, у 1994 р. облікова ставка не встигала за інфляцією й сягала 240%. Нацбанк установлює облікову ставку як індикатор ціни грошей, лише в 1996 р. стало можливим визначити максимальну межу. Правила захисту Яким чином за нинішніх умов позичальник може захистити свої права, пояснив Олексій Квасніцький з Державної інспекції з питань захисту прав споживачів. Він звернув увагу на приписи п.5 ч.3 ст.18 закону «Про захист прав споживачів», згідно з якими несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації, понад 50% вартості продукції, в разі невиконання ним зобов’язань за договором. Одначе, щоб говорити про порушення прав споживачів, необхідно перш за все дослідити текст кредитного договору. Ця норма може застосовуватися, тільки якщо позика надавалася на споживчі цілі. На тому, що результат розгляду звернення — велика відповідальність для КС, наголосила представниця Академії адвокатури Зореслава Ромовська. У своєму емоційному виступі вона зазначила, що від рішення Суду залежатиме доля сотень тисяч позичальників, які через правову невизначеність потрапляють у «боргову кабалу». Склалося враження, що можна сподіватись: єдиному органу конституційної юрисдикції вдасться закласти міцний фундамент і дати чіткі орієнтири законодавцю для усунення в майбутньому встановленої в ході судового засідання правової невизначеності. Поширити ж дію закону на фізичних осіб, які не є підприємцями, КС навряд чи зможе.