diplomat777

Пользователи
  • Число публикаций

    45
  • Регистрация

  • Последнее посещение

Весь контент пользователя diplomat777

  1. Я думаю, что ФОП вообще не думал, тем более о том, что при превыщении 1 000 000 грн., надо РРО
  2. Вы все правильно пишете, но уже есть такой факт Возникает вопрос, как отписаться (если это вообще возможно), учитывая, что у него, как выяснилося, не вся первичка в наличии Может быть как вартант ему подать уточненную декларацию за 2017 год (или это не поможет в этой ситуации) ?
  3. В письме налоговой указано, что эти факты установлены на основании поданой ФОП отчетности за 2017 год (сумма 1 086 180,00 грн. , это сумма задекларированного дохода ФОП)
  4. Доброго дня На адресу ФОП надійшов запит ДФС, в якому останні керуючись пп. 16.1.5., 16.1 ст.16, пп.20.1.2, 20.1.4, 20.1, ст.20, абз.1 пп.73.3.1, п.73.3 ст. 73 ПКУ вимагає у ФОП документи що підтверджують отримання протягом 2017 року доходів - договори, книги обліку доходів, видаткові накладні, рахунки акти виконаних робіт, банківські виписки щодо руху коштів. Запит обґрунтовано тим, що ФОП допустив перевищення доходу понад 1 000 000 грн. (доход за календарний рік склав 1 086 180,00 грн.) Виникли питання: 1) Наскільки обґрунтована вимога ДФС? 2) Чи зобов’язаний ФОП надавати запитувані документи? 3)Чи є можливість відписатися без будь-яких негативних для ФОП наслідків, на цей запит ? (якщо можна долучити зразок відповіді або вказати норми, на які слід посилатися у відповіді)
  5. Большая Палата Верховного Суда приняла решение, в котором признала, что истцы по делам о защите их прав как потребителей освобождены от уплаты судебного сбора в соответствии с Законом Украины «О защите прав потребителей» не только в суде первой инстанции. Решение было принято, вчера, 21 марта. Об этом сообщает пресс-служба Верховного Суда. Так, отсутствие в Законе Украины «О судебном сборе» среди лиц, освобожденных от уплаты этого сбора, категории потребителей не может означать, что они не имеют указанной льготы, поскольку она установлена специальным для потребителей Законом. К тому же Законом Украины «О судебном сборе» внесены изменения в Закон Украины «О защите прав потребителей», а не отменено предусмотренную в нем льготу. Этим парламент сохранил для потребителей льготы по уплате судебного сбора по искам, связанным с нарушением их прав. Итак, Большая Палата Верховного Суда отступила от правовой позиции, высказанной Верховным Судом Украины в 2017 году по делам № 6-185цс17 и № 6-916цс17, согласно которой потребитель освобождался от уплаты судебного сбора только при подаче искового заявления и должен был платить такой сбор за представление в суд, в частности, апелляционной жалобы. Большая Палата Верховного Суда отметила, что нарушены права потребителя могут быть защищены не только в суде первой инстанции, но и в судах других инстанций, рассмотрение дела в которых является частью единого гражданского процесса.
  6. На мій погляд, якщо в договорі не зазначено за яким саме курсом (який діяв на момент укладання договору, або який діє на момент платежу), буде визначатися сума платежу в гривні, а саме її еквівалент по відношенню до валюти, у якій було отримано кредит, то у даному випадку слід застосовувати норми ч. 1 та ч. 2 ст. 533 ЦК України (на яку також посилається ВСУ) у вищевказаній постанові), у якій зазначено, що грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. З наведеного вбачається, що, якщо брати запропоновану Вами редакцію кредитного договору, у якій не має конкретизації відносно того, що "курс визначається на дату укладання договору" (тобто договором не встановлено порядок визначення курсу), то у даному випадку, враховуючи норми ст. 533 ЦК України, курс буде визначатися виключно на дату платежу.
  7. Я не согласен с позицией Привата, поскольку есть судебная практика, где суды обращают внимание на назначение платежа, а также, был ли факт оплаты добровольным (и как следствие, через добровольный факт оплаты заемщиком части долга, банк может пытаться утверждать о прерывание ИД). В свою очередь, списание банком средств, не относится к добровольному погашению долга заемщиком. Хотя для надлежащего ответа на данный вопрос необходимо также учитывать возможную оговорку в кредитном договоре, где указано про право банка, в случае просрочки платежа, совершать данные действия. Также надо учитывать поведение заемщика, с карточки которого банк списывал деньги (писали ли он жалобы в банк и т.п.). Поскольку своим согласием на эти операции, заемщик как бы давал согласие банку и тем самым можно говорить о добровольном погашении долга.
  8. Из сути вопроса, на который я отвечал, автор утвердительно указал о факте обращения с иском в установленный законом срок А именно: В 21.11.2016 в 16:37, Gost сказал: А если Укрсоц обратился (!!!) в Тредейский суд до истечения (!!!) трех лет с момента наступления срока досрочного исполнения обязательств предусмотренного в договоре, это прерывает срок исковой давности или нет?
  9. Не прервало. Банк должен знать, что обращение в ТС, по данной категории дел, неправомерно. Как следствие, это не является уважительной (или обоснованной) причиной пропуска банком исков.давности. Незнание законов не освобождает от юрид.ответственности. Поэтому, если после отмены решения ТС, банк обратится в суд общ.юрисдикции с новым иском, то просите суд примениь исковую давность
  10. Так как банк обратился с иском в суд (даже Третейский), то исковая давность уже не применяется (она не актуальна). Попробуйте отменить решение Третейского суда (например на основании того, что это дело они не имели право рассматривать), и как следствие, банку придется обращаться в суд с НОВЫМ иском на общих основаниях, а Вы попросите Суд применить исковую давность (если на то есть основания)
  11. Постанова Пленуму ВАСУ «Про узагальнення судової практики розгляду адміністративними судами заяв про перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами» від 22.05.2015 № 7 До нововиявлених обставин належать факти об’єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв’язання спору. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є: - існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; - на час розгляду справи ці обставини об’єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; - істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте) . Під нововиявленою обставиною мається на увазі фактична обставина, яка має істотне значення і яка об’єктивно існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути відома усім особам, які брали участь у справі, та суду. Нова обставина, що з’явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ. Нововиявлені обставини – це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов’язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення. Ці обставини повинні бути належним чином підтверджені письмовими доказами, показаннями свідків, нотаріальною формою певних документів тощо. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.
  12. Так как банк обратился с иском в суд (даже Третейский), то исковая давность уже не применяется (она не актуальна). Попробуйте отменить решение Третейского суда (например на основании того, что это дело они не имели право рассматривать), и как следствие, банку придется обращаться в суд с НОВЫМ иском на общих основаниях, а Вы попросите Суд применить исковую давность (если на то есть основания)
  13. Есть у кого-нибудь есть ссылки на решения судов кассационной инстанции (что Пленумы не являются вновь открывшимися обстоятельствами)
  14. Я не планирую подавать такое заявления. Данное заявление подала сторона и суд его уже принял к рассмотрению. Основанием для подачи заявления и служит Постановление Пленума Поэтому я хочу найти ссылку (желательно в тексте судов кассационной инстанции), что данные разъяснения не являются основанием для пересмотра судебных решений по нововыявленным обстоятельствам
  15. Я тоже полностью согласен с тем, что Правовая позиция это не нововыявленные обстоятельства. Но я хотел найти судебную практику по данной категории дел (желательно кассационной инстанции). Поскольку не все судьи в первых инстанциях так считают и, как следствие, могут не принять данные доводы во внимание. Понятно, что потом можно подавать апелляцию, кассацию, но это займет не мало времени и денежных средств (судебный сбор и т.п.). Поэтому хотелось свою позицию усилить ссылкой на уже сформировавшуюся позицию высших судебных инстанций по данной категории дел. Учитывая эти обстоятельства, мною и был задан вышеуказанный вопрос. Также если у кого-нибудь есть ссылки на постановления или определения высших судебный инстанций по данной категории дел, то прошу их указать.
  16. Допоможіть будь ласка. У мене виникло наступне питання, а саме: «Чи відносяться Постанови Пленумів Вищих судових інстанції (наприклад Вищого адміністративного суду України) саме до нововиявлених обставин" ? Так, наприклад на момент розгляду справи не існувало конкретної думки з приводу розгляду тих чи інших справ та, як наслідок, судові інстанції розглядали їх на загальних засадах. Водночас, після того, як судові рішення набирали законної сили (наприклад на початку 2016 року), у мережі Інтернет з’являлися Постанови Пленумів Вищих судових інстанцій (які були винесені вже у листопаді 2016 року), зі змісту яких вбачалося, що суди нижчих інстанцій, при розгляді справи, повинні були застосувати інші норми матеріального права, а це, як наслідок, суттєво би вплинуло на прийняття судом рішення (тобто суд повинен був наприклад не відмовити в позові, а навпаки його задовольнити). Як наслідок, чи можливо на вищенаведених обставинах подати до суду заяву про перегляд судового рішення саме за нововиявленими обставинами (тобто наприклад на підставі правового висновку, який наведено у Постанові Пленуму ВАСУ, про який заявнику стало відомо лише у листопаді 2016 року) ?
  17. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Провадження № 22-ц/774/4071/16 Справа № 203/2778/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Маймур Ф.Ф. Доповідач - Черненкова Л.А. Категорія 27 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2016 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Черненкової Л.А., суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю., при секретарі - Григор'євій В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: 14 травня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вищевказаним первісним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що між банком та відповідачем ОСОБА_2 24 лютого 2006 року було укладено кредитний договір №DNG0AK00125670, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 67050 гривень, зобов'язавшись його повернути до 25 лютого 2013 року, сплативши відсотки за користування кредитом, а також інші обов'язкові платежі. Виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором забезпечено договором поруки №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року, укладеним між банком та відповідачем ОСОБА_3 Посилаючись на те, що позичальник не виконав своїх договірних зобов'язань, кредитні кошти банку не повернув у визначений кредитним договором строк і порядок, а також не виконав своїх зобов'язань і поручитель, не зважаючи на письмове звернення банку 24 березня 2015 року до обох відповідачів із вимогами про погашення кредитної заборгованості, первісний позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 23 березня 2015 року в розмірі 404611,99 гривень, а також покласти на відповідачів судові витрати по справі. 03 липня 2015 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просив суд стягнути із зустрічного відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 9242,44 гривень. Свої позовні вимоги зустрічний позивач мотивував тим, що в забезпечення виконання ним зобов'язань за кредитним договором №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року між ним та банком було укладено договір застави автотранспорту №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року, предметом застави за яким виступив автомобіль Skoda Fabia 2005 р.в., кузов/шасі НОМЕР_2, вартістю, визначеною сторонами в розмірі 74500 гривень. 11 березня 2009 року вказаний автомобіль було вилучено банком примусово у зустрічного позивача в заклад, а 01 червня 2010 року набрало законної сили заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2010 року, яким задоволено позовні вимоги банку про звернення стягнення на вищевказане заставне майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року в розмірі 65257,56 гривень. На підставі викладеного позивач за зустрічним позовом просив стягнути різницю між розміром боргу за заочним рішенням суду від 18 червня 2010 року та вартістю заставного майна, визначеною сторонами при укладенні договору застави автотранспорту №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2016 року з урахуванням виправленої описки в рішенні суду за ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2016 року, ухвалено: ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості - відмовити; ОСОБА_2 у задоволенні його зустрічних позовних вимог про стягнення заборгованості - відмовити. В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов банку, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що 24 лютого 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», як кредитодавцем, правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2, як позичальником, було укладено кредитний договір №DNG0AK00125670, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 67050 гривень, зобов'язавшись його повернути в строк до 25 лютого 2013 року щомісячними платежами, сплативши 1,23% річних за користування кредитом, а також інші обов'язкові платежі. Виконання позичальником його договірних кредитних зобов'язань забезпечено договором поруки №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3, згідно якого остання, як поручитель, зобов'язалась перед кредитодавцем відповідати солідарно та в повному обсязі із позичальником ОСОБА_2 за невиконання останнім взятих на себе договірних зобов'язань за кредитним договором №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року. Крім того, виконання позичальником своїх договірних зобов'язань із повернення кредиту за вищевказаним кредитним договором було забезпечено в повному обсязі і договором застави рухомого майна №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», як заставодержателем, правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2, як заставодавцем. Предметом вказаного договору застави став автомобіль Skoda Fabia 2005 року випуску, кузов/шасі НОМЕР_2, вартість якого сторони договору на момент його укладення визначили в розмірі 74500 гривень. При цьому, положеннями даного договору застави визначено, що звернення стягнення на предмет застави може здійснюватися заставодержателем як на підставі рішення суду, так і в позасудовому порядку, зокрема, на підставі виконавчого напису нотаріуса. Договором передбачено і прийняття предмету застави банком в заклад. Судом також встановлено, що 11 березня 2009 року співробітниками ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», з подвір'я АДРЕСА_1 за допомогою евакуатора було вилучено автомобіль Skoda Fabia 2005 р.в., кузов/шасі НОМЕР_2, як предмет застави в заклад, та доставлено до стоянки вказаного банку. 18 травня 2010 року за наслідками розгляду Кіровським районним судом м. Дніпропетровська по суті цивільної справи №2-183/10 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення, було ухвалено заочне рішення, яке набрало законної сили 01 червня 2010 року. Даним рішенням судом позовні вимоги було задоволено в повному обсязі та вирішено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року в розмірі 65257,56 гривень звернути стягнення на предмет застави - автомобіль Skoda Fabia 2005 р.в., кузов/шасі НОМЕР_2, який на той час належав на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виконавчий листа на вказане заочне рішення суду позивачем було отримано 25 червня 2010 року. А 05 грудня 2012 року за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснено експертну оцінку заставного транспортного засобу Skoda Fabia 2005 р.в., кузов/шасі НОМЕР_2, вартість якого на дату оцінки (05 грудня 2012 року) визначено в розмірі 60500 гривень. 01 липня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснило продаж автомобіля Skoda Fabia 2005 р.в., кузов/шасі НОМЕР_2 за 59500 гривень, які були спрямовані на банківські рахунки як погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року, та продовжило нарахування заборгованості позичальнику. В квітні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило на адреси позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 письмові повідомлення, датовані 24 березня 2015 року, із вимогами погасити заборгованість за кредитним договором №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року. Розмір кредитної заборгованості, заявленої до стягнення за первісним позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» визначає станом на 23 березня 2015 року в розмірі 404611,99 гривень, з яких 63758,97 гривень - заборгованість за кредитом, 41103,13 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, 11063,58 гривень - заборгованість по комісії за користування кредитом, 288686,31 гривень - пеня. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за первісним та зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що вирішуючи позовні вимоги за первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення даного позову. Правова позиція суду, покладена в основу вказаного висновку, ґрунтується на тому, що підставою для стягнення заборгованості є доведення перед судом позивачем фактів наявності та розміру кредитної заборгованості, чого в ході розгляду справи первісним позивачем здійснено не було, навпаки, судом з'ясована низка обставин, які ставлять під сумнів достовірність заявленого позивачем як розміру, так і наявності кредитної заборгованості позичальника ОСОБА_2 Так, в судовому засіданні судом з'ясовано наявність такого, що набрало законної сили 01 червня 2010 року, заочного рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2010 року у справі №2-183/10 про звернення стягнення на предмет застави - Skoda Fabia 2005 р.в., кузов/шасі НОМЕР_2 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року в розмірі 65257,56 гривень. Це рішення ПАТ КБ «ПриватБанк», отримавши його 25 червня 2010 року, реалізував лише 01 липня 2014 року, вчинивши перші дії щодо цього тільки на початку грудня 2012 року (здійснення оцінки предмета застави - а.с.108-111), тобто фактично без будь-яких поважних причин затягнув на декілька років погашення наявної на час ухвалення вказаного заочного рішення суду кредитної заборгованості ОСОБА_2 за рахунок вилученого в нього ще 11 березня 2009 року заставного майна, продовжуючи при цьому весь час своїх зволікань нараховувати борг позичальнику. За таких обставин, враховуючи, що початкова вартість предмета застави за договором застави рухомого майна №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року була вищою за розмір кредитної заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року, визначеною у згаданому заочному рішенні суду по цивільній справі №2-183/10, а в матеріалах цивільної справи, що слухається, відсутні дані щодо актуальної вартості предмета застави на той же час, в суду відсутні будь-які підстави вважати обґрунтованим і доведеним як заявлений первісним позивачем розмір кредитної заборгованості позичальника, так і сам факт наявності такої заборгованості у позичальника. При цьому, не приймає суд до уваги як належні докази наявні у справі документи щодо оціночної вартості предмет застави та вартості продажу предмета застави, оскільки такі документи датовані та визначають оціночну вартість та вартість продажу груднем 2012 року та липнем 2014 року, а отже не дозволяють суду підтвердити обґрунтованість нарахувань кредитної заборгованості за період зволікання первісного позивача з реалізацією наданого заочним рішенням суду права на продаж предмета застави та погашення за його рахунок кредитної заборгованості, адже очевидним є те, що вартість автомобіля з плином часу лише зменшувалась. Не приймає суд до уваги в якості належного доказу по справі надану стороною первісного позивача копію акту приймання автомобіля позичальника від 23 квітня 2012 року, оскільки такий акт не підписано самим позичальником, а також, як з'ясовано судом в ході розгляду справи, фактичне вилучення автомобіля банком в заклад відбулось не в 2012 році, а в 2009 році. З тих же підстав суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні і зустрічного позову, оскільки в основу заявленої за ним єдиної позовної вимоги про стягнення суми боргу покладений розрахунок у вигляді різниці між вартістю предмета застави за договором застави рухомого майна №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року станом на дату укладення такого договору та сумою боргу, визначеною заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2010 року у цивільній справі №2-183/10. Але такий підхід зустрічного позивача для встановлення факту погашення ним своєї кредитної заборгованості за рахунок заставного майна при зверненні на нього стягнення та встановлення наявності залишкових коштів за наслідками такого звернення стягнення є хибним, оскільки у своєму розрахунку зустрічний позивач відштовхується від початкової, актуальної на час укладення договору застави вартості заставного майна, а фактична ж реалізація заставного майна шляхом укладення договору купівлі-продажу відбувається заставодержателем від імені заставодавця за ціною, розмір якої узгодять сторони договору купівлі-продажу, і ця ціна зазвичай має відповідати актуальній оціночній вартості заставного майна на час його продажу. Однак, в матеріалах справи докази, які б дозволяли суду встановити належним чином таку ціну, відсутні, а приймати до уваги ціну фактичного продажу аж у 2014 році заставного майна суд вважає недоречним і несправедливим, оскільки такий продаж на підставі заочного рішення суду від 18 травня 2010 року відбувся зі значним і безпідставним зволіканням з боку банку, що призвело до очевидного знецінення за цей час заставного майна, нарахування за час зволікань позичальникові додаткового боргу. Крім того, вирішуючи первісні позовні вимоги, суд не приймає до уваги твердження сторони відповідача ОСОБА_3 про припинення строку дії договору поруки №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року на підставі ст.559 ч.4 ЦК України, оскільки п.12 вказаного договору поруки фактично встановлений строк його дії - п'ять років, який обчислюється з дня спливу строку виконання основного зобов'язання. Згідно ж п.1.1 кредитного договору №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року основне зобов'язання мало бути виконаним до 25 лютого 2013 року шляхом сплати щомісячних платежів. До суду ж із даним позовом в тому числі до ОСОБА_3 як поручителя ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся 14 травня 2015 року, а отже вимога до поручителя пред'явлена без порушення строку дії договору поруки. Такий висновок суду повністю узгоджується із правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 13 лютого 2013 року та 17 вересня 2014 року у справах №6-3цс13 та №6-53цс14 відповідно. Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні первісного та зустрічного позовів в повному обсязі. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір. Спірні правовідносини виникли між сторонами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, як зі сторони кредитора, так і зі сторони позичальника. Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що кредитний договір № DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року укладений між Приватбанком та позичальником ОСОБА_2 за умовами якого позичальник отримує кредит на суму 67 050 гривень для купівлі автомобіля, а також у розмірі 26 857,25 грн. на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору, зобов'язавшись повернути кредит в строк до 25 лютого 2013 року щомісячними платежами в період з 21 по 28 число кожного місяця, сплативши 1,23% на місяць за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,25% від суми виданого кредиту. Щомісячний платіж складає 1460,16 гривень що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії (п.1.1 договору). Відповідно до п.1.3 договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає застава автомобіль Skoda, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані банку з метою забезпечення зобов'язань за даним договором. Кредит наданий на строк з 24 лютого 2006 року по 25 лютого 2013 року (а.с.22-25). Виконання позичальником його договірних кредитних зобов'язань забезпечено договором поруки №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем ОСОБА_3, згідно якого остання, як поручитель, зобов'язалась перед кредитодавцем відповідати солідарно та в повному обсязі із позичальником ОСОБА_2 за невиконання останнім взятих на себе договірних зобов'язань за кредитним договором №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року. Згідно п.12 вказаного договору поруки, - порука за цим договором припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (а.с.20-21). Забезпечення виконання позичальником своїх договірних зобов'язань із повернення кредиту за вищевказаним кредитним договором було забезпечено договором застави рухомого майна №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», як заставодержателем, правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2, як заставодавцем. Предметом вказаного договору застави став автомобіль Skoda Fabia 2005 р.в., кузов/шасі НОМЕР_2, вартість якого сторони договору на момент його укладення визначили в розмірі 74 500 гривень. При цьому, положеннями даного договору застави визначено, що звернення стягнення на предмет застави може здійснюватися заставодержателем як на підставі рішення суду, так і в позасудовому порядку, зокрема, на підставі виконавчого напису нотаріуса. Договором передбачено і прийняття предмету застави банком в заклад (а.с.75-76) Судом також встановлено та це підтверджено матеріалами справи і не заперечується сторонами у справі, що 11 березня 2009 року співробітниками ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», з подвір'я АДРЕСА_1 за допомогою евакуатора було самовільно вилучено автомобіль Skoda Fabia 2005 року випуску, кузов/шасі НОМЕР_2 без надання відповідних документів щодо підстави вилучення автомобіля, та автомобіль доставлено до стоянки вказаного банку. Даним фактом за скаргою позичальника займалися правоохоронні органи, за наслідком чого дійшли висновку, що ці правовідносини є цивільно-правовими і повинні вирішуватись в судовому порядку (а.с.67-71). Згідно копії акту приймання вказаного автомобіля позичальника від 23 квітня 2012 року, який не підписано позичальником, вбачається, що працівники банку 11 березня 2009 року доставили автомобіль в банк без зазначення пробігу автомобіля згідно показань спідометра та вказано, що автомобіль без технічних пошкоджень передається в комплектації із 4 напольними ковриками, запасним колесом, домкратом, балонним ключем (а.с.105). 18 травня 2010 року за наслідками розгляду Кіровським районним судом м. Дніпропетровська по суті цивільної справи №2-183/10 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення, було ухвалено заочне рішення, яке набрало законної сили 01 червня 2010 року. Даним рішенням судом позовні вимоги було задоволено в повному обсязі та вирішено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року в розмірі 65257,56 гривень звернути стягнення на предмет застави - автомобіль Skoda Fabia 2005 року випуску, кузов/шасі НОМЕР_2, який на той час належав на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. З матеріалів справи вбачається, що до суду з даним позовом банк звернувся 12 вересня 2007 року (а.с.156). Тобто, таким чином банк використав своє право на дострокове погашення кредиту, змінивши термін повернення кредиту на 12 вересня 2007 року. Виконавчий лист на вказане заочне рішення суду позивачем було отримано 25 червня 2010 року (а.с.72-73, 156-170). Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна за № 38277858 від 15.10.2012 року вбачається, що вказаний предмет застави за договором застави рухомого майна №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року всупереч його умовам не був зареєстрований в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. З цього витягу вбачається, що на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 14.07.2008 року Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ зареєстровано 09.10.2008 року тип обтяження - арешт рухомого майна та об'єкт обтяження - все майно щодо заборони його відчуження за розміром зобов'язання 64 565,05 грн. та на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.11.2009 року Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ зареєстровано 30.03.2010 року тип обтяження - арешт рухомого майна та об'єкт обтяження - автомобіль легковий Шкода Фабія Елеганс, 2005 р.в., номер державної реєстрації НОМЕР_1 щодо заборони його відчуження (а.с.106-107). 05 грудня 2012 року за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснено експерту оцінку заставного транспортного засобу Skoda Fabia 2005 р.в., кузов/шасі НОМЕР_2, вартість якого на дату оцінки (05 грудня 2012 року) визначено в розмірі 60500 гривень (а.с.108-111). 01 липня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснило погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року в сумі 59 500 грн., а саме: 25 554,23 грн. на погашення процентів за кредитним договором та 33945,77 грн. на погашення заборгованості по кредиту, та продовжило нарахування заборгованості позичальнику (а.с.6-11, 112-117, 152-153, 191-192). В квітні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив на адреси позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 письмові повідомлення, датовані 24 березня 2015 року, із вимогами погасити заборгованість за кредитним договором №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року. Розмір кредитної заборгованості, заявленої до стягнення за первісним позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» визначає станом на 23 березня 2015 року в розмірі 404 611,99 гривень, з яких 63 758,97 гривень - заборгованість за кредитом, 41 103,13 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, 11063,58 гривень - заборгованість по комісії за користування кредитом, 288 686,31 гривень - пеня (а.с.6-19). Матеріалами справи підтверджено, що позичальник сплачував банку кредитні кошти з часу укладення договору, що вбачається з особового рахунку позичальника наданого апелянтом (а.с.112 -116) та перестав сплачувати кредитні кошти з 29 липня 2007 року, останній платіж здійснений позичальником 27.06.2007 року. На вимогу суду позивач пояснив письмово, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не має документів щодо реалізації предмету застави (а.с.193). У витребуваній за ухвалою суду першої інстанції документів щодо реалізації предмету застави з управління ДАІ Дніпропетровської області (196-198) встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» 01.05.2014 року № 10-003 надав довідку начальнику ВРЕР ДАІ щодо погашення заборгованості по кредитному договору у зв'язку з чим просив зняти заборону по автомобілю Skoda Fabia 2005 р.в., кузов/шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4 та знаходиться у заставі ПАТ КБ «ПриватБанк» за договором застави № №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року та зняти з обліку автомобіль (а.с.220). Зазначений автомобіль вартістю 42 500 грн. проданий відповідно довідки-рахунку № 686170 від 17 липня 2014 року (а.с.215, 207-223). Колегія суддів, аналізуючи вказані докази, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ці докази не доводять саме за яку суму грошових коштів реалізовано автомобіль. Доказів умов зберігання заставного автомобіля з 11.03.2009 року по 17.07.2014 року, який передано банку - у банку не має. Перерахування коштів за продаж автомобіля 01.07.2014 року тоді як довідка-рахунок від 17.07.2014 року та із різницею у зазначених сумах 42 500 грн. чи 59 500 гривень, - не можна вважати належними доказами отриманої банком суми від продажу заставного автомобіля. Доказів виконання умов договору застави рухомого майна №DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року, а саме в якому зазначено, що звернення стягнення і реалізація предмету застави здійснюється відповідно до чинного законодавства України, банком суду не надано. Аналізуючи зазначені докази, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено що від реалізації предмету застави не погашений повністю кредит. Відповідно до вимог ст. ст. 526,530 ЦК України, - зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін. Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України, - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. Згідно із ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про заставу», - в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом із питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" та ст. 590 ЦК України застосовуються лише в частині, що йому не суперечить. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим законом. Статтею 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про заставу», - у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України. Відповідно до пп. 40, 42 "Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 7 вересня 1998 року, зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в підрозділах Державтоінспекції на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного виконавця або рішення суду. Згідно ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах Відповідно до вимог ст. 591 ЦК України 1. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. 2. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави. 3. Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом. 4. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 595 ЦК України кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує у себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе. До нього не переходить право власності на неї (ст. 596 ЦК України). Право притримання рухомого майна відповідно до ст. 21 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"є забезпечувальним обтяженням, тому обсяг вимог які можуть ним забезпечуватись, закріплений в ст. 22 зазначеного Закону. З аналізу зазначених норм закону та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивач вилучивши у позичальника 11.03.2009 року заставний автомобіль в заклад в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року, та який було відчужено банком для погашення заборгованості за кредитним договором лише 17.07.2014 року, таким чином, банк притримав у себе заставний автомобіль майже на 5 років, не повідомивши про це боржника, не повідомив боржника про те як здійснюється реалізація заставного автомобіля, коли вона здійснена, та за яку ціну реалізовується заставний автомобіль. Банк зобов'язаний у відповідності до вимог закону надати позичальнику письмовий звіт про результати продажу заставного автомобіля. Однак свого обов'язку банк не виконав, що підтверджується матеріалами справи. Після реалізації предмета застави не повідомив позичальника про те, що вартість реалізованого заставного майна недостатня для повного задоволення вимог заставодержателя. Вказані порушення банком вимог чинного законодавства призвели до порушення прав позичальника та поручителя, оскільки безпідставно банк нараховував штрафні санкції за невиконання позичальником зобов'язань по погашенню заборгованості по кредиту, щодо наявності якої позичальник не був повідомлений. Оскільки у банку відсутні достовірні докази щодо ціни реалізації предмета застави, що впливає на суму заборгованості за кредитним договором, встановлені судом порушення банком норм чинного законодавства щодо реалізації предмета застави, то право банку у відповідності до вимог ч.4 ст. 591 ЦК України є недоведеним. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до вимог статті 614 ЦК України ч.1 - особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договоромабо законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; ч.2 - відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Зі змісту статті 613 ЦК України випливає, що у разі якщо боржник доведе, що не виконав грошове зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало і в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу). Таким чином, ураховуючи суть кредитних зобов'язань, факт порушення кредитором договору застави рухомого майна, що зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора, з урахуванням того, що відповідач не знав, що має заборгованість за кредитним договором, оскільки банком 11.03.2009 року у нього було вилучено автомобіль, який він придбав у кредит, та рішенням суду від 18 травня 2010 року звернуто стягнення на предмет застави - вказаний автомобіль, ціна якого в договорі застави обумовлена більша, аніж заборгованість за кредитом за якою звернуто стягнення на предмет застави, у зв'язку з чим відповідачем доведено суду, що він не виконував грошові зобов'язання перед позивачем за виною кредитора через його прострочення, а тому відповідач звільняється від відповідальності щодо повернення кредиту на час прострочення кредитора. Відповідно до ст. 598 ЦК України, - зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Оскільки позивачем надано в органи ДАІ письмову довідку від 01.05.2014 року № 10-003 (а.с.220) про те, що заборгованість за кредитним договором № DNG0AK00125670 від 24 лютого 2006 року, який укладений між Приватбанком та позичальником ОСОБА_2 повністю погашена, то це є підтвердженням припинення кредитних зобов'язань сторін у справі, що узгоджується з вимогами статті 545 ЦК України. Колегія суддів враховуючи положення ч. 1 ст. 553 ЦК України щодо пред'явлення позову до поручителя та виходячи з акцесорного характеру поруки як способу забезпечення зобов'язань відповідно до вимог ст. 548 ЦК України, приймаючи до уваги наявність юридичних фактів, які можуть вплинути на звільнення від виконання, а також і від відповідальності боржника, дійшла висновку про те, що при виникненні обставин, за яких боржник звільняється від виконання зобов'язання, то поручителя теж слід звільняти від виконання договору поруки. Якщо немає підстав притягувати до відповідальності боржника, то не повинен виконувати зобов'язання за договором поруки і поручитель. Аналізуючи докази у справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до відповідача-поручителя, оскільки судом не встановлено підстав для притягнення до відповідальності позичальника щодо стягнення з нього заборгованості за кредитним договором. В іншій частині рішення суду щодо вирішення зустрічного позову не оскаржене, а тому не було предметом розгляду суду апеляційної інстанції. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування або зміни рішення суду не має. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2016 року - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий суддя Л.А. Черненкова Судді З.М. Пономарь М.Ю. Петешенкова
  18. Да. Більш того, банки зобовязані надавати відповідну інформацію, з огляду на вимоги ч. 3 ст. 62 Закону України "Про банки та банківську діяльність", згідно якої: " Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів)".