АНДРЕ

Банк подавав заяву у даній справі в суді 1-ї інстанції однак, у мене було аргументоване заперечення на їх заяву з посиланням на експертно - економічно висновок зроблений перед поданням позову та з посиланням на ч.1 ст.261ЦК.

Категорія справи № Начало формы 569/4468/15-цКонец формы : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Надіслано судом: 25.04.2017. Зареєстровано: 26.04.2017. Оприлюднено: 28.04.2017. Справа № 569/4468/15-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2017 року Рівненський міський суд Рівненської області в складі: головуючого судді - Тимощука О. Я., при секретарі Процюка Б.О., з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені, - ВСТАНОВИВ: Позивач ПАТ «УкрСиббанк» (надалі - Позивач), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, (надалі Відповідач-1), ОСОБА_4 (надалі Відповідач-2), про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені. В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги повністю підтримав, просить суд їх задоволити та стягнути з ОСОБА_2, та ОСОБА_4, солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11249073000від 08 листопада 2007 року в розмірі 45444, 53 доларів США (Сорок пять тисяч чотириста сорок чотири долара США 53 центи), пеню в розмірі 9640, 86 грн. (дев»ять тисяч шістсот сорок грн. 86 коп) та судові витрати по справі, а саме судовий збір в розмірі 3654 грн. Пред»явлені позовні вимоги ПАТ «Укрсиббанк» обґрунтовує тим, що 08 листопада 2007 року, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» - з 21.12.2009 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (надалі - Банк) та ОСОБА_2, (надалі - Відповідач-1) укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11249073000(надалі - Кредитний договір). Згідно з вимогамиЗакону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 р. були внесені зміни у Статут АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до яких нове повне найменування Банку стало: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Згідно з положеннямиЦивільного кодексу УкраїнитаЗакону України «Про акціонерні товариства»дані зміни не є реорганізацією або ліквідацією юридичної особи АКІБ «УкрСиббанк». Відповідно до умов п.1.1. кредитного договору, Банк зобовязався надати ОСОБА_2, кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 44 000 (сорок чотири тисячі) дол. США,а ОСОБА_2, в свою чергу зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше07.03.2028 року(п.1.2.), згідно з графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до Кредитного договору) та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі12,4 % річних (п.1.3.1.). Відповідно до п. 1.4. кредитного договору, кредит надається позичальнику для його особистих потреб, а саме для купівлі трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з умовами п. 1.5. кредитного договору, кредит надається шляхом: зарахування коштів на поточний рахунок Позичальника № 26203153538300 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням. В умовах п.5.5. кредитного договору сторони узгодили, у випадку не сплати Позичальником чергового ануїтетного платежу в установлений цим договором день сплати ануїтетного платежу більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку встановленому розділом 12 цього договору. Відповідно до п.8.1. кредитного договору, за порушення Відповідачем-1 термінів погашення будь-яких своїх грошових зобовязань, передбачених цим договором зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від ОСОБА_2, додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені. В пункті 12.1. кредитного договору зазначено, відповідно до ст.ст. 525, 611 Цивільного кодексу України сторони погодили, що у випадку настання обставин визначених, зокрема, у п.5.5., яким передбачено право банку на дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів у випадку не сплати Позичальником чергового ануїтетного платежу в установлений цим договором день сплати більше ніж на один місяць, та направлення Банком на адресу Позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення Позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від Банку, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 32 календарний день з дати одержання Позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку, при цьому у випадку неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни Позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення Банку чи у разі неотримання Позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимог) Банком, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 41 каленарний день з дати відправлення Позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку. Відповідно до п. 12.2. Кредитного договору, зазначене у п. 12.1. Договору повідомлення (вимога) Банку направляється Позичальнику листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється курєром на адресу, що вказана у розділі 13 цього Договору. «03» лютого 2009 року між Банком та Відповідачем-1 укладено додаткову угоду №1 до Кредитного договору № 11249073000від 08 листопада 2007 року (щодо реструктуризації), відповідно до умов якої, змінено кінцевий термін повернення кредиту, не пізніше 25 червня 2037 року та змінено розмір ануїтетного платежу у період з 03.03.2009 року до кінця терміну дії договору у розмірі 463, 29 (чотириста шістдесят три долари США 29 центів). З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_2, за Кредитним договором № 11249073000від «08» листопада 2007 року, між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4було укладено Договір поруки № 156491 від«08» листопада 2007 року, (надалі - Договір поруки). Відповідно до умов Договору поруки, Поручитель зобов'язується відповідати у повному обсязі за виконання Позичальником усіх зобов'язань, що виникли з Кредитного договору. Відповідальність Позичальника та Поручителя є солідарною. «02» квітня 2009 року між Банком та Відповідачем-2 укладено Додаткову угоду/Договір про внесення змін №1 до Договору поруки № 156491 від08 листопада 2007 року, відповідно до умов якої поручитель надала свою згоду забезпечувати змінене основне зобов'язання. Разом з тим, на виконання ухвали суду від 18 жовтня 2016 року, представником банку було скеровано суду заяву від 03.11.2016 року, вих.№30-3/455, якою долучено до матеріалів справи письмові докази вручення/отримання відповідачами письмових повідомлень банку від 05.02.2015 року, про дострокове повернення кредиту та повідомлено, що в звязку зі знищенням первинних документів про видачу кредитних коштів, банком долучається суду копія акту про вилучення і знищення первинних документів; копію акту передачі документів на макулатуру; оригінал виписки по рахунку позичальника №26203153538300. У поданій суду заяві від 20.12.2016 року, вих.№30-3/2355, представник банку посилаючись на нормативно правові акти НБУ зазначає, що виписки з особових рахунків, що є регістрами аналітичного обліку вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. В якості додатків до цієї заяви долучив суду копію заяви ОСОБА_2 на видачу готівки від 08.11.2007 року та оригінал довідки архіву банку від 19.12.2016 року, вих. №30-3/2353, в якій зазначено: первинні касові та меморіальні документи по позичальнику ОСОБА_2, які витребувані ухвалою суду від 18.10.2016 року, по даній справі, були передані в Архівний центр західного регіону. По ним була проведена експертиза цінності, за результатами якої вони були включені в Акт про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду за 2016 рік, а потім знищені за закінченням строку зберігання. Таким чином, в звязку з порушенням ОСОБА_2, взятих на себе договірних зобовязань за кредитним договором та невиконання взятих на себе зобовязань щодо здійснення платежів згідно графіку та погашення заборгованості по кредиту і нарахованим процентам, станом на 13.03.2015 року, утворилась заборгованість Відповідача-1, яка становить 45891,82 дол. США, що за курсом НБУ станом на 13.03.2015 року, складає 989149,03 (девятсот вісімдесят девять тисяч сто сорок девять) гривень 03 копійки, з яких: заборгованість за простроченим кредитом - 41563,61 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13.03.2015 року, становить 895859,10 грн.; заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом 3880,92 дол. США, що за курсом НБУ станом на 13.03.2015 року, становить 83649, 07 грн.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом -784,99 грн., що за курсом НБУ станом на 13.03.2015 року, становить 36,42 дол. США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом 8855,87 грн., що за курсом НБУ станом на 13.03.2015 року, становить 410,87 дол. США, яку позивач просить стягнути на свою користь солідарно з ОСОБА_2, та ОСОБА_4, про що подав суду відповідний розрахунок заборгованості ОСОБА_2 Відповідач-1 ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, приймав участь в розгляді справи через свого уповноваженого представника ОСОБА_3 Відповідач-2 ОСОБА_4 в судове засідання не з»явилась, належним чином повідомлялась про час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила. Заяв чи клопотань від неї не надходило. Розгляд даної справи здійснено без її присутності. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, предявлений ПАТ «Укрсиббанк» позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, зокрема зазначив, що позов безпідставний та необґрунтований. Просить суд відмовити у його задоволені. В обґрунтування поданих суду доводів і заперечень проти задоволення позовних вимог банку представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 вказав, зокрема, що позивач не підтвердив первинними належними і допустими доказами згідно закону, обставини надання кредиту ОСОБА_2; долучені представником позивача копії документів, в якості письмових доказів наведених ним обставин, походження яких є невідоме, не є первинними документами та не відповідають вимогам належності і допустимості доказів згідно вимоги ст.ст. 57, 59 ЦПК України; банк не довів у встановленому умовами п.12.2 кредитного договору, право на дострокову вимогу і стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того зазначив, що його довірителем ОСОБА_2 не здійснювалось жодних проплат на погашення тіла кредиту і відсотків та йому не відомо, хто здійснював ці проплати. Свою позицію щодо заявленого позову представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 обґрунтував в письмових запереченнях на позовні вимоги банку, в яких детально послався на конкретні порушення зі сторони позивача, зокрема: В частині відкриття банківського поточного рахунку. -Глосарій банківської термінології, який розміщено на офіційному електронному сайті Національного банку України за електронною адресою: https://bank.gov.ua/control/uk/publish/ article?art_id=123543, в якому дано визначення: поточні рахунки фізичним особам не субєктам підприємницької діяльності відкриваються як вклади до запитання i використовуються їх власниками для здійснення розрахункових операцій як i поточні рахунки юридичних осіб (Джерело:Інструкція про порядок відкриття,використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах //Постанова Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492). -п.7.1.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», де встановлено: Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. -п.6.3 цього Закону, яким встановлено: порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка. - Інструкція «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затверджена Постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 N 492, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р., за N 1172/84, в редакції, чинній на дату укладення Кредитного договору, якою встановлено, зокрема: * Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції (п.1.5.); * Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки (п.1.8.); * У разі відкриття поточного рахунку клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунку. На заяві клієнта мають бути зазначені підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого (яку) згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов'язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб (особи) банку, які (яка) відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера рахунку клієнта та його відповідність внутрішньому плану рахунків банку (п.1.18.); * Тексти заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів (за потреби) можуть бути зазначені в договорі банківського рахунку між банком і клієнтом - фізичною особою за довільною формою, але із збереженням реквізитів, передбачених у відповідних додатках до цієї Інструкції (п.1.19.); * Банки та їх клієнти зобов'язані дотримуватися вимог законодавства України з питань відкриття та ведення рахунків і цієї Інструкції. За порушення зазначених вимог банки та їх клієнти несуть відповідальність, передбачену законодавством України (п.1.23.); * Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені, у порядку, установленому законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком (п.2.1.). В частині виконання зобовязань банку щодо видачі кредитних коштів позичальнику. -частиною 2 ст. 640 ЦК України передбачено: якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. - відповідно до ч.ч. 1,2 ст.1054 ЦК України: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положенняпараграфа 1цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. -частина 1 ст. 1046 ЦК України передбачає: за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. -згідно ч.1 ст.526 ЦК України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В частині бухгалтерського обліку операцій банку та первинних облікових документів. - часиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. - в ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ст. 3 вказаного, порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності. Вимоги щодо ведення документів бухгалтерського обліку наведені в Постанові Правління НБУ №254 від 18.06.2003р. «Про затвердження положення про організацію операційної діяльності в банках України», якими встановлено наступне: п.4.3. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. п.4.4. Залежно від виду операції та типу контрагентів первинні документи банку (паперові та електронні) класифікують за такими ознаками: а) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); б) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій). п.4.6. Меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. До меморіальних документів (паперових або електронних), що використовуються для безготівкових розрахунків, належать такі розрахункові документи: меморіальні ордери; платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; інші документи (інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку). п.4.7. Внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банками відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами. п.4.8. У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). п.5.1. Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку… Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). п.5.2. Регістри бухгалтерського обліку повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. ...». Оформлення первинних документів регулюється Постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998р. «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України», згідно якої зокрема: п.2.1.1. «Вимоги до первинних облікових документів», - Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів (непаперовій формі) повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання документа; назву підприємства (банку), від імені якого складений документ; місце складання документа; назву отримувача коштів; зміст операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; суму операції (цифрами та прописом). ...номери рахунків; назву банку (отримувача та платника коштів); посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення ... Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. В частині гранично допустимих строків зберігання фінансоворазрахункових документів кредитних операцій у банківських установах. - п.11 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України із зазначенням строків зберігання, затверджений Постановою Правління Національного банку України від 08.12.2004 року N 601, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 24 грудня 2004 р. за N 1646/10245, (який згідно з п.3 є обовязковим для використання всіма банківськими установами): строки зберігання документів, що визначені в цьому Переліку, є мінімальними і зменшенню не підлягають. Банківські установи можуть лише збільшувати строки зберігання документів, якщо це викликано специфічними особливостями їх роботи. - п.26 цього Переліку: для організації і проведення попередньої експертизи цінності документів, відбору їх для зберігання або знищення створюється Експертна комісія (ЕК) банківської установи. Утворення та діяльність ЕК здійснюються на підставі Типового положення про експертну комісію державного органу, органу місцевого самоврядування, державного та комунального підприємства, установи та організації, затвердженого наказом Державного комітету архівів України від 17.12.2007 N 183, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.01.2008 за N 13/14704. Банківська установа недержавної форми власності здійснює організацію і проведення попередньої експертизи цінності документів відповідно до Примірного положення про експертну комісію об'єднання громадян, релігійної організації, а також підприємства, установи та організації, заснованої на приватній формі власності, затвердженого наказом Державного комітету архівів України від 06.05.2008 N 83. -ст. 220 частини 2 Переліку: документи (статут, кредитний договір, заявизобовязання, гарантійні листи, обґрунтування, розрахунки ефективності та окупності витрат, висновки, розпорядження, дозволи, фінансові звіти, статистичні відомості), про видачу й оформлення позик, кредитів, що видані банками юридичним і фізичним особам у національній та іноземних валютах, зберігаються у банках України протягом 5-ти років після погашення позики. В частині набуття банком права на дострокову вимогу повернення кредиту. - частиною 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено: якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. За своїм змістом ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту. При цьому законодавець встановлює спеціальний (особливий) порядок стягнення як простроченої заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом. В частині відповідності вимогам належності і допустимості письмових доказів та необхідності їх дослідження судом. - відповідно до ч.1 ст. 57 ЦПК України: доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. - частинами 1,3 ст. 58 ЦПК України передбачено: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. - згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України: обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. -Стаття 1 Закону України «Про інформацію» визначає, що документ - це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі. -п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 680 «Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу», яким визначено: послуги фіксування часу - процедура засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу шляхом додання до нього або логічного поєднання з ним позначки часу. -Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про центральний засвідчувальний орган" від 28 жовтня 2004 року № 1451, згідно якої, на Міністерство юстиції України покладено виконання функцій центрального засвідчувального органу, шляхом створення засвідчувальних центрів органів виконавчої влади та центрів сертифікації ключів, що передбачене Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228. Технічне і технологічне забезпечення виконання функцій центрального засвідчувального органу здійснюється державним підприємством «Національні інформаційні системи». -п. 5.27 ДСТУ 4163-2003 затвердженого наказом Держспоживстандарту від 07.04.2003 року, в якому визначено: відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів Згідно з оригіналом, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізити; - відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. - частиною 1 ст. 179 ЦПК України встановлено: предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи та які підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. - частина 1 ст. 131 ЦПК України передбачає: сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, до початку розгляду справи по суті. - згідно ч.1 ст. 159 ЦПК України: суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі. Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані сторонами докази відповідно до ст.212 ЦПК України, щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає, що предявлений позов подано передчасно і в його задоволенні слід відмовити виходячи з наступного. Згідно ч.2 ст.220 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України із зазначенням строків зберігання, затверджений Постановою Правління Національного банку України від 08.12.2004 року N 601, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 24 грудня 2004 р. за N 1646/10245, (який згідно з п.3 є обовязковим для використання всіма банківськими установами), в системному звязку із застереженням п.11 Переліку, документи про видачу й оформлення позик, кредитів, що видані банками юридичним і фізичним особам у національній та іноземних валютах зберігаються у банках України протягом 5-ти років після погашення позики, і ці строки зберігання документів, які визначені в цьому Переліку, є мінімальними та не підлягають зменшенню . При розгляді судами питання про належність доказів, що мають значення у конкретному спорі, може виникнути сумнів, щодо поданої письмової інформації, яка міститься в електронному архіві. Тому, проаналізувавши вимоги нормативно-правових документів, суд приходить до висновку, що засвідчення наявності електронного документа (електронних даних), на певний момент часу, можна вважати офіційним документом, із достовірною інформацією про відомості, що розміщені в електронному архіві та зазначенням точного часу здійснення такого витягу, якщо він здійснений установою, на яку законом покладені такі обовязки, а саме: ДП «Національні інформаційні системи». Даний витяг в подальшому можна використати в судовому процесі як доказ, що в повній мірі буде відповідати вимогам Закону і не викликатиме сумніву у достовірності інформації, зазначеній у ньому. Долучені представником банку копії документів суд вважає копіями невідомого походження, які не можливо зіставити з оригінальними примірниками. А отже, суд не може взяти їх до уваги та відхиляє ці докази з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів позовної заяви банку та долучених його представником документів, відповідно до умови п.1.2.1. термін кредитування з 08.11.2007 року до 07.03.2028 року. З огляду на це, кінцевий термін зберігання документів по даному кредитному договору становить 07.03.2033 року. Надана суду представником банку копія Акту №3 по Західному регіону м. Львів, про нібито вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, по Волинському регіональному управлінню (Рівненська та Волинська області), зазначеним вимогам закону не відповідає оскільки, не містить дати його затвердження. Разом з тим, в порушення вимоги п.33 Переліку, цей акт не затверджений підписом керівника банківської установи ( оскільки, докази наявності таких повноважень у начальника центру підтримки Західного регіону, суду не надані). В той же час, в порушення припису п.26 Переліку, відсутні докази створення банківською установою Експертної Комісії (надалі - ЕК), з метою проведення попередньої експертизи цінності документів, відбору їх для зберігання або знищення а також, не долучено «Типове положення про експертну комісію банку», у відповідності до наказу Державного комітету архівів України від 17.12.2007 N 183, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.01.2008 за N 13/14704 та наказу Державного комітету архівів України від 06.05.2008 N 83, які б в їх сукупності свідчили про створення і функціонування у ПАТ «Укрсиббанк», такої комісії та межі її повноважень. Поряд з цим, в порушення пункту 32 Переліку, є відсутніми затверджені Експертно Перевірною Комісією державної архівної установи описи справ постійного строку зберігання, з розшифруванням їх вмісту та переліку. Окрім того, з номерів опису (номенклатур) за рік (роки), які зазначені в колонці 4 таблиці та кількості справ (томів, частин), вказаних в колонці 6 таблиці, не можливо визначити та/або встановити, що в перелік знищених документів входить саме ця кредитна справа позичальника: ОСОБА_2 та фінансоворозрахункові або первинні бухгалтерські та меморіальні документи, які стосуються видачі кредиту банком ОСОБА_2, за Договором про надання споживчого кредиту № 11249073000 від «08» листопада 2007 року. Поряд з цим, відсутні належні і допустимі докази у вигляді Висновку експертизи, ЕПК Державного архіву Харківської області, щодо цінності первинних документів, які стосуються видачі кредиту ОСОБА_2, за результатами якої було прийнято рішення, про їх знищення. Разом з тим, долучена представником позивача копія довідки від 19.12.2016 року, яка засвідчена підписом провідного архівіста відділу управління архівами адміністративного управління АТ «Укрсиббанк» ОСОБА_5, не підтверджує та не доводить факт знищення первинних касових та меморіальних документів щодо видачі кредиту ОСОБА_2, оскільки, відповідно до п.11 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України із зазначенням строків зберігання, затверджений Постановою Правління Національного банку України від 08.12.2004 року N 601, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 24 грудня 2004 р. за N 1646/10245, (який згідно з п.3 є обовязковим для використання всіма банківськими установами), строки зберігання документів, що визначені в цьому Переліку, є мінімальними і зменшенню не підлягають. Банківські установи можуть лише збільшувати строки зберігання документів, якщо це викликано специфічними особливостями їх роботи. А отже, це суперечить вимогам п.11 Переліку та ч.2 ст. 220 зазначеного Переліку. За таких обставин, зазначена копія Акта №3, про нібито знищення первинних бухгалтерських та меморіальних документів, про видачу банком кредиту ОСОБА_2, не примається судом як доказ, оскільки, не відповідає вимогам як належності так і допустимості доказів обставин по справі. За умовами п.1.5., Банк зобовязався надати Позичальнику кредит одноразово шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок Позичальника №262031535338300, для подальшого використання за цільовим призначенням, який згідно з умовами п.6.2. банк зобовязався відкритий на користь Позичальника. З наведеного вбачається, що у відповідності до умови п.1.5. Кредитного договору та вимог чинного законодавства, обовязковою передумовою виконання банком взятих на себе зобовязань щодо видачі кредитних коштів - є відкриття Банком для Позичальника у даному випадку, поточного рахунку №262031535338300, який має бути відкритий банком ОСОБА_2, на підставі письмового договору банківського рахунку, відповідно до поданої ним заяви, про відкриття поточного рахунку. Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, що долучена ним копія заяви на видачу готівки від 08.11.2007 року, є роздрукованою копією, яка міститься в електронному архіві банку. Проте, зазначена копія заяви на видачу готівки не може бути взята до уваги судом як доказ, оскільки є відсутніми докази у вигляді первинних документів а саме, договору банківського рахунку з Позичальником про відкриття поточного рахунку та зарахування кредитних коштів на поточний рахунок згідно з умовами п.1.5. Кредитного договору. Разом з тим, правова природа та походження заяви на видачу готівки є невідомим. Разом з тим, зазначена заява на видачу готівки не відповідає вимогам належності і допустимості доказів так як копія такої заяви не засвідчена у встановленому законом порядку уповноваженим представником центрального засвідчувального органу, зокрема державного підприємства «Національні інформаційні системи», що суперечить вимогам ст.1 Закону України «Про інформацію»; п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 680 «Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу»; Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про центральний засвідчувальний орган" від 28 жовтня 2004 року № 1451, та Положенню про Міністерство юстиції України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228. Отже, не подання Банком належних і допустимих доказів, а саме: первинних документів, якими є меморіальний ордер або платіжне доручення про зарахування кредитних коштів на поточний рахунок №262031535338300, та договору банківського рахунку, укладеного з Позичальником про відкриття поточного рахунку спростовує твердження Банку про виконання ним зобовязань за умовами п.1.5. Кредитного договору. Крім того, долучений суду представником позивача оригінальний примірник виписки по рахунку, не є таким та водночас, не являється первинним документом та не доводить наведену в змісті позовної заяви банку обставину виконання взятих на себе зобовязань за умовами п.1.5. кредитного договору і відповідно, набуття права банку на стягнення заборгованості з позичальника, оскільки за умовами п.1.5. договору, Банк зобовязався надати Позичальнику кредит одноразово шляхом зарахування суми кредиту саме на поточний рахунок Позичальника №262031535338300, для подальшого використання за цільовим призначенням, який має бутивідкритий на користь Позичальника. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Як вбачається з оглянутої судом в судовому засіданні виписки руху по рахунку №262031535338300 позичальника: ОСОБА_2, за період з 01.11.2007 року по 30.11.2007 року, що ця виписка не містить ознак первинного документу, оскільки не є складена у день проведення банківської операції. Разом з тим зазначена виписка, яка є одностороннім документом, достовірно не доводить що відповідач ОСОБА_2 отримав кошти на відкритий банком йому поточний рахунок згідно з умовами п.1.5. кредитної угоди, оскільки є відсутніми належні і допустимі докази у вигляді первинних документів відкриття зазначеного поточного рахунку позичальнику, що узгоджується з правовим висновком ВСУ, який зроблено в змісті ухвали від 25.07.2007 року в справі №6-9763кс04. Разом з тим, всупереч вимоги п.2.1.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затверджене Постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998 року, зазначена виписка не містить належних відомостей і даних про дату, місце і час її складання як первинного документа; про посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення банківської операції та правильність її оформлення. Поряд з цим, зазначена виписка є затверджена печаткою ПАТ «Укрсиббанк», тоді як у липні 2007 року, відповідно до змісту кредитного договору Банк мав іншу назву: АКІБ «Укрсиббанк», що на думку і переконання суду підтверджує, про невідповідність цього документу вимогам та ознакам первинного документу, який має бути складений у день здійснення банківської операції. Окрім того, відповідно до змісту Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затверджених наказом ДПС України від 05.07.2012 року №583 (на яку посилається представник позивача), «Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюється договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку, який як зазначив у своїх поясненнях представник позивача, не укладався між банком та ОСОБА_2 та відповідно є відсутнім і не існує взагалі. Крім того, аналіз зазначеного змісту Узагальнюючої податкової консультації не зареєстрований в Міністерстві юстиції України у встановленому законом порядку. А отже, не доведений до відома у встановленому законом порядку та відповідно, не являється нормативноправовим актом України, який має враховуватись судом. Відтак, з урахуванням наведеного суд прийшов до висновку, що зазначене Узагальнення податкової консультації носить виключно рекомендаційний характер, який не є обовязковим для суду. Таким чином, підсумовуючи у наведеній частині суд прийшов до висновку, що посилання представника банку на виписку з поточного рахунку є необґрунтованим та безпідставним. Крім того, долучена представником банку копія заяви на видачу готівки, яка як стверджує представник позивача роздрукована з електронного архіву, також не підтверджує видачу кредитних коштів Позичальнику та не може братись до уваги судом оскільки, умовами п.1.5. кредитного договору, видача кредиту позичальнику готівковими коштами з каси банку не передбачено, а передбачено лише зарахування кредитних коштів, саме у безготівковій формі на поточний рахунок Позичальника №262031535338300. Разом з тим, відсутність письмових доказів, у вигляді первинних документів які б підтверджували: відкриття банком поточного рахунку позичальнику та зарахування банком кредитних коштів позичальнику на поточний рахунок у безготівковій формі, автоматично ставить під сумнів їх подальшу видачу через касу готівкою. А відтак, вказує на неналежність долученої банком копії заяви на видачу готівки як доказ. Позивачем не підтверджено довідкою відповідальних працівників архівного відділу банку, що ця заява на видачу кредиту знаходиться в електронному архіві банку. Зазначена копія заяви на видачу готівки не містить відомостей, відміток та записів про те, що роздрукована з електронного архіву банку та не затверджена як підписами відповідальних працівників архівного відділу банку так і уповноваженим представником центрального засвідчувального органу, зокрема державного підприємства «Національні інформаційні системи». А оскільки позивачем не доведено належними і допустимими письмовими доказами виконання своїх зобовязань згідно з п.1.5. кредитного договору, щодо видачі позичальнику кредиту у безготівковій формі шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника кредитних коштів, то за таких умов предявлені банком позовні вимоги про стягнення заборгованості, процентів за користування кредитом та пені є необґрунтовані та не підтверджені належними і допустими доказами по справі. Крім того, відповідно до застереження п. 12.2. Кредитного договору, зазначене у п. 12.1. Договору повідомлення (вимога) Банку направляється Позичальнику листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється курєром на адресу, що вказана у розділі 13 цього Договору. Отже, з наведених умов договору вбачається, що право Кредитора на дострокове повернення кредиту, у тому числі і на примусове задоволення своїх вимог та інше, виникає виключно з дня (дати) отримання Позичальником письмової вимоги банку, яка має бути направлена листом (цінний з описом вкладення та повідомленням про вручення). В іншому випадку, відсутність належних та допустимих доказів у вигляді опису вкладення листа та доказів отримання особою Позичальником та іншими особами такого листа вважається, що особи не повідомлені належним чином. А відтак, банк не набуває законного права на дострокову вимогу. З дослідженого в судовому засіданні списку згрупованих рекомендованих відправлень вбачається, що цей список не містить належних відомостей та/або опису вкладення змісту листа, щодо наявності в його змісті письмової вимоги банку адресованої Відповідачам. А отже, не підтверджує, що саме ті письмові вимоги, на які посилається представник позивача, були надіслані відповідачам тим листом, про надсилання якого надав список згрупованих рекомендованих відправлень представник позивача. Відсутність належних і допустимих доказів по справі а також, відомостей чи/або даних, про надсилання банком письмової вимоги в порядку, який узгоджено між сторонами у розділі 12 кредитного договору та передбачений вимогами ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» ставить під сумнів виконання банком своїх договірних зобовязань за кредитним договором та вказує на передчасність предявленого ним позову. За всіх вищевикладених обставин суд дійшов до висновку про передчасність предявленого позову, в задоволенні якого слід відмовити. На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст.6,16,526,530,533, 546,549,575,577, 589,590,599,610,611,612,627,629,632,1046,1048, 1049, 1050,1054 ЦК Українита ст. ст.3,27,31,109,113,114,118,119,120,122,213-215,218 ЦПК України, - ВИРІШИВ: В позові Публічного Акціонерного Товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені - відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Повний текст рішення виготовлений 11 квітня 2017 року. Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_6 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66162821

Суд, це таке місце де не можна заднім числом або в усній формі щось змінювати. В разі настанні описуємій вами ситуації то це являється безумовною підставою для відводу судді. І якщо виходити з припущення щодо ситуації про помилковість довіреності то у такому разі напрошується логічний висновок:, а можливо кредитний договір є помилковим і позов подали помилково?

Необхідно подати заяву про залишення позову без розгляду з посиланням на п.2 ч.1 ст.207 ЦПК України.

Перепрошую, але ви помиляєтесь. як зазначено в договорах факторингу та відступлення вимоги за договорами забезпечення, акт прийому - передачі прав вимоги та кредитних файлів, є невідїмними їх частинами, на підставі яких має відбуватись перехід права такої вимоги. Тими ж договорами встановлено застереження, що цей Договір набирає чинності в Дату набрання чинності після його належного підписання Сторонами та нотаріального посвідчення.

Ок!

Поки невідомо.

Згідно з правилом ст.517 ЦК України, боржник має права не виконувати свої зобовязання новому кредитору до надання ним доказів переходу таких прав у зобовязанні. Відповідно до ч. 1 ст. 3, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Предявлення позову про стягнення боргу особою, яка обгрунтовує таке право на підставі договору факторингу, по якому було нібито набуте це право вимоги, однак за законом яке не може бути передане та набуте цією особою (тобто, новим кредитором (водночас, права якого є не доведені), в їх сукупності є порушенням вимоги законодавства та водночас, невизнання законних прав боржника встановлених ст.517 ЦК України.

Перепрошую, не стаття а сторінка 140 в цій темі

Дивись ст.140

Додатки до Договору в яких викладається примірна форма акту прийому - передачі, є лише зразком. Має бути конкректний акт прийому- передачі як за кредитним договором так і за договором забезпечення а саме: іпотечним договором, які є невідємними частинами договорів та вчиняються у тій самій формі що і договір, тобто нотаріально посвідчені, а акт прийому - передачі за іпотечними договрами підлягає іще й державній реєстрації (ст. 24 ЗУ "про іпотеку"). Так наприклад, у договорі купівлі- продажу права вимоги та договорі передачі права вимоги за договорами забезпечення укладеного між ПІБом та Кредитними ініціативами, зазначено: a. Умови Договору про передачу прав за договорами забезпечення, від 17.12.2012 р. № п/п Назва пункту статті договору Зміст умов договору 1 Стаття 1 «Договори забезпечення» - це договори іпотеки, перелік яких міститься у Додатку №1 до цього Договору, який є невідємною частиною цього договору». 2 п. 8.1 ст. 8 Цей Договір набирає чинності в Дату набрання чинності після його належного підписання Сторонами та нотаріального посвідчення. 3 п.11.4. ст.11 Цей Договір та Додаток №1 є цілісним і погодженим зобов’язанням Цедента та Цесіонарія. b.Нормативно – правові акти, які підлягають застосуванню судом при вирішенні даного спору. № п/п Назва норми закону Зміст норми закону 1 ч.1 ст. 209 ЦК України Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. 2 ч.1 ст. 210 ЦК України Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. 4 ч. 3 ст. 640 ЦК України Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню є укладеним з дня такого посвідчення. 5 ч.1 ст.220 ЦК України У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

розпорядження Держфінпослуг №231 є скасованим. Потрібно дивитись інші підстави, наприклад ст.24 ЗУ "Про іпотеку" (перевіряти акти прийому-передачі прав за договорами забезпечення на предмет, чи були ці акти нотаріально посвідчені).

Кредитини подали заяву про залишення первісного позову без розгляду в звязку із тим, що на момент подання зустрічного позову, у Кредитини вчинили виконавчий напис нотаріуса. А на момент ухвалення рішення, предмет іпотеки був реалізований через СЕТАМ.

Категорія справи № 564/2989/15-ц: Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Надіслано судом: 21.03.2017. Зареєстровано: 21.03.2017. Оприлюднено: 23.03.2017. Дата набрання законної сили: 21.03.2017 У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 березня 2017 року м. Рівне Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючий суддя: Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шеремет А.М. секретар судового засідання: Деркач І.М. за участі: представників осіб, які беруть участь у справі, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; про визнання частково недійсними договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року та договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року і передачу прав за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, в с т а н о в и л а: Рішенням Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено: Визнано частково недійсним договір відступлення прав вимоги (факторингу) від 17.12.2012 року, який укладено між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), в частині відступлення права вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1 Визнано частково недійсним договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року, який укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи", в частині відступлення прав вимоги за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Дідовець А.Г. і зареєстрованим у реєстрі за №140. На рішення суду відповідач подав апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення норм матеріального і процесуального права. На її обґрунтування зазначалося про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості. Вважав, що позивачем не доведено тих обставин, що оспорювані договори порушують його права. При цьому посилається на вимоги ст. 512 ЦК України щодо переходу до нового кредитора усіх прав та обов'язків первісного кредитора, які існували на момент їх переходу. Станом на день ухвалення оскаржуваного рішення іпотечне майно - 3-кімнатна квартира АДРЕСА_1 уже була реалізована Державним підприємством "Сетам" Міністерства юстиції України з електронних торгів. Тобто вважає, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уже не були його власниками. Помилковими, на його думку, є і висновки суду про існування на момент 17 грудня 2012 року обмежень на укладення між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" договору відступлення права вимоги до фізичної особи. Позивачем не було надано, а судом не було здобуто належних і допустимих доказів про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними. Вважає, що оспорювані правочини укладено з додержанням положень ст.ст. 1077, 1079, 1081 ЦК України, а покликання суду на допущені порушення при їх укладенні щодо застосування підпункту "а" п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг спростовуються тим, що її норми до спірних правовідносин не можуть застосовуватися через те, що контрагенти за договорами господарської діяльності на території інших держав не здійснювали. Також не заслуговують на увагу, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, і твердження суду про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг та міжнародний факторинг, що підтверджено відповідними Законами України. Окрім того, при пред'явленні зустрічного позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір не в повному обсязі. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог та стягнення понесених судових витрат. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ТОВ "Кредитні ініціативи", колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги. Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив з доведеності та обґрунтованості позову, оскільки на момент укладення договору факторингу існували обмеження щодо виникнення договірних зобов'язальних відносин між сторонами в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб. Щодо оспорювання договору про передачу прав за договорами забезпечення, то суд обґрунтовано врахував недійсність основного договору і визнав недійсним правочин на забезпечення права вимоги за договором факторингу. Матеріалами справи встановлено, і ці обставини особами, які беруть участь у справі, не заперечуються, 22 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Промінвестбанк" укладено кредитний договір №432\07, за яким позивачу надано 130 000 гривень кредиту на умовах, передбачених договором. 22 серпня 2008 року між ними укладено додатковий договір №432\07-1, яким змінено графік погашення заборгованості за кредитом (а.с. 5-8; 10, т. 1). З метою повернення одержаних кредитних коштів того ж дня укладено іпотечний договір №433\07, за умовами якого ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали як співвласники належну 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку як забезпечення права вимоги кредитодавця за даним кредитним договором (а.с. 15-18; 19; 20; 21, т. 1). 17 грудня 2012 року між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір відступлення прав вимоги, яким передбачено позивач зобов'язався передати за плату грошові кошти в розпорядження ПАТ "Промінвестбанк", а останній зобов'язався відступити на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких зазначено в додатку №1 до цього договору, в т.ч. і за кредитним договором №432\07, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ОСОБА_1 (а.с. 25-35, зв.; 36, т. 1). Того ж дня між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, що укладені між ПАТ "Промінвестбанк" і клієнтами банку, в т.ч. і за іпотечним договором №433\07 від 22 серпня 2007 року, який укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 37-40; 41, т. 1). Як правильно з'ясовано судом, умови договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи", містить безумовні ознаки договору факторингу і відповідає визначенню, даному у ст. 1077 ЦК України. Так, згідно із частиною першою цієї статті за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Відповідно до ч. 1 ст. 1078, ст. 1079 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 06.02.2014 року №352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 року №231" фінансову послугу факторингу визначено сукупністю таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів) як: -фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; -набуття відступленого права грошової вимоги, в тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; -отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Норми ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" вказують на право щодо здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Згідно зі ст. 23 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Тобто правильним є те, що виняткове право та\або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг визначається законами та нормативно-правовими актами державного органу, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг. Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг), що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 року №157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством. Пункт 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінспослуг №231 від 3 квітня 2009 року, встановлює, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Отже, на час укладення між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" договору про відступлення права вимоги існували обмеження щодо укладення договорів факторингу, які встановлені п. 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінпослуг №231 від 3 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб. Оскільки твердження суду про це ґрунтується на обставинах справи і вимогах закону, тому з ними погоджується й колегія суддів. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За таких обставин позов про визнання частково недійсним договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року судом задоволено правильно. Щодо оспорювання договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року і передачу прав за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, то колегія суддів ураховує, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно із ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ч. 5 ст. 3, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Таким чином, обґрунтовано задоволено і позов про визнання частково недійсним договору про передачу прав за договорами забезпечення. Доводи апеляційної скарги про відсутність обставин, які порушують права позивача, а тому і безпідставність вимог ОСОБА_1, на увагу не заслуговують. Так, відповідно до ч. 1 ст. 3, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в абз. п'ятому п. 5 своєї постанови від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вбачається, що відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Оскільки позивач не був стороною оспорюваних правочинів, проте сам факт їх укладення очевидно стосується його цивільних прав та обов'язків, а порушено їх під час судового розгляду справи тим, що належне йому іпотечне майно було ТОВ "Кредитні ініціативи" було відчужене на користь третьої особи. Спростовуються правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції покликання ТОВ "Кредитні ініціативи" на додержання положень ст.ст. 1077, 1079, 1081 ЦК України при укладенні оспорюваних договорів та відсутність підстав для визнання їх недійсними. Не можна погодитися і з твердженнями особи, яка подала апеляційну скаргу, про недодержання норм процесуального права. Так, згідно із ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Між тим, доказів про такі процесуально-правові порушення, які потягли би помилкове розв'язання цивільно-правового спору, відповідачем не надано, а апеляційним судом не було здобуто. Не заслуговують на увагу й посилання ТОВ "Кредитні ініціативи" на помилковий розмір судового збору, що сплачений позивачем. Дана обставина жодним чином не впливає на судовий розгляд і ухвалення оскаржуваного рішення. Окрім того, положення п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України передбачають у разі залишення без вирішення питання про судові витрати можливість суду ухвалити додаткове рішення. Колегія суддів погоджується лише з доводами автора скарги про неправильне застосування при вирішенні правовідносин підпункту "а" п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, оскільки там не міститься вказівки про придбання товарів для особистого, сімейного або домашнього користування виключно фізичними особами. Однак з урахуванням того, що ця обставина сама по собі не впливає на правильність вирішення справи, тому посилання суду на дану норму матеріального права не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а є просто зайвим. Решта тверджень апеляційної скарги є необґрунтованими і до уваги колегією суддів не беруться. Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин підлягають до застосування норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги. Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003). Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, на необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права позивача, є неприйнятними для апеляційного суду. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є його ухвалення судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" відхилити, а рішення Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65416132

Категорія справи № Начало формы 564/2989/15-цКонец формы : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Надіслано судом: 21.03.2017. Зареєстровано: 21.03.2017. Оприлюднено: 23.03.2017. Дата набрання законної сили: 21.03.2017 У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 березня 2017 року м. Рівне Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючий суддя: Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шеремет А.М. секретар судового засідання: Деркач І.М. за участі: представників осіб, які беруть участь у справі, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; про визнання частково недійсними договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року та договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року і передачу прав за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, в с т а н о в и л а: Рішенням Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено: Визнано частково недійсним договір відступлення прав вимоги (факторингу) від 17.12.2012 року, який укладено між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), в частині відступлення права вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1 Визнано частково недійсним договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року, який укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи", в частині відступлення прав вимоги за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Дідовець А.Г. і зареєстрованим у реєстрі за №140. На рішення суду відповідач подав апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення норм матеріального і процесуального права. На її обґрунтування зазначалося про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості. Вважав, що позивачем не доведено тих обставин, що оспорювані договори порушують його права. При цьому посилається на вимоги ст. 512 ЦК України щодо переходу до нового кредитора усіх прав та обов'язків первісного кредитора, які існували на момент їх переходу. Станом на день ухвалення оскаржуваного рішення іпотечне майно - 3-кімнатна квартира АДРЕСА_1 уже була реалізована Державним підприємством "Сетам" Міністерства юстиції України з електронних торгів. Тобто вважає, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уже не були його власниками. Помилковими, на його думку, є і висновки суду про існування на момент 17 грудня 2012 року обмежень на укладення між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" договору відступлення права вимоги до фізичної особи. Позивачем не було надано, а судом не було здобуто належних і допустимих доказів про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними. Вважає, що оспорювані правочини укладено з додержанням положень ст.ст. 1077, 1079, 1081 ЦК України, а покликання суду на допущені порушення при їх укладенні щодо застосування підпункту "а" п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг спростовуються тим, що її норми до спірних правовідносин не можуть застосовуватися через те, що контрагенти за договорами господарської діяльності на території інших держав не здійснювали. Також не заслуговують на увагу, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, і твердження суду про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг та міжнародний факторинг, що підтверджено відповідними Законами України. Окрім того, при пред'явленні зустрічного позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір не в повному обсязі. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог та стягнення понесених судових витрат. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ТОВ "Кредитні ініціативи", колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги. Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив з доведеності та обґрунтованості позову, оскільки на момент укладення договору факторингу існували обмеження щодо виникнення договірних зобов'язальних відносин між сторонами в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб. Щодо оспорювання договору про передачу прав за договорами забезпечення, то суд обґрунтовано врахував недійсність основного договору і визнав недійсним правочин на забезпечення права вимоги за договором факторингу. Матеріалами справи встановлено, і ці обставини особами, які беруть участь у справі, не заперечуються, 22 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Промінвестбанк" укладено кредитний договір №432\07, за яким позивачу надано 130 000 гривень кредиту на умовах, передбачених договором. 22 серпня 2008 року між ними укладено додатковий договір №432\07-1, яким змінено графік погашення заборгованості за кредитом (а.с. 5-8; 10, т. 1). З метою повернення одержаних кредитних коштів того ж дня укладено іпотечний договір №433\07, за умовами якого ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали як співвласники належну 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку як забезпечення права вимоги кредитодавця за даним кредитним договором (а.с. 15-18; 19; 20; 21, т. 1). 17 грудня 2012 року між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір відступлення прав вимоги, яким передбачено позивач зобов'язався передати за плату грошові кошти в розпорядження ПАТ "Промінвестбанк", а останній зобов'язався відступити на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких зазначено в додатку №1 до цього договору, в т.ч. і за кредитним договором №432\07, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ОСОБА_1 (а.с. 25-35, зв.; 36, т. 1). Того ж дня між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, що укладені між ПАТ "Промінвестбанк" і клієнтами банку, в т.ч. і за іпотечним договором №433\07 від 22 серпня 2007 року, який укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 37-40; 41, т. 1). Як правильно з'ясовано судом, умови договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи", містить безумовні ознаки договору факторингу і відповідає визначенню, даному у ст. 1077 ЦК України. Так, згідно із частиною першою цієї статті за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Відповідно до ч. 1 ст. 1078, ст. 1079 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 06.02.2014 року №352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 року №231" фінансову послугу факторингу визначено сукупністю таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів) як: -фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; -набуття відступленого права грошової вимоги, в тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; -отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Норми ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" вказують на право щодо здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Згідно зі ст. 23 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Тобто правильним є те, що виняткове право та\або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг визначається законами та нормативно-правовими актами державного органу, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг. Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг), що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 року №157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством. Пункт 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінспослуг №231 від 3 квітня 2009 року, встановлює, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Отже, на час укладення між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" договору про відступлення права вимоги існували обмеження щодо укладення договорів факторингу, які встановлені п. 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінпослуг №231 від 3 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб. Оскільки твердження суду про це ґрунтується на обставинах справи і вимогах закону, тому з ними погоджується й колегія суддів. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За таких обставин позов про визнання частково недійсним договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року судом задоволено правильно. Щодо оспорювання договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року і передачу прав за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, то колегія суддів ураховує, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно із ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ч. 5 ст. 3, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Таким чином, обґрунтовано задоволено і позов про визнання частково недійсним договору про передачу прав за договорами забезпечення. Доводи апеляційної скарги про відсутність обставин, які порушують права позивача, а тому і безпідставність вимог ОСОБА_1, на увагу не заслуговують. Так, відповідно до ч. 1 ст. 3, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в абз. п'ятому п. 5 своєї постанови від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вбачається, що відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Оскільки позивач не був стороною оспорюваних правочинів, проте сам факт їх укладення очевидно стосується його цивільних прав та обов'язків, а порушено їх під час судового розгляду справи тим, що належне йому іпотечне майно було ТОВ "Кредитні ініціативи" було відчужене на користь третьої особи. Спростовуються правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції покликання ТОВ "Кредитні ініціативи" на додержання положень ст.ст. 1077, 1079, 1081 ЦК України при укладенні оспорюваних договорів та відсутність підстав для визнання їх недійсними. Не можна погодитися і з твердженнями особи, яка подала апеляційну скаргу, про недодержання норм процесуального права. Так, згідно із ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Між тим, доказів про такі процесуально-правові порушення, які потягли би помилкове розв'язання цивільно-правового спору, відповідачем не надано, а апеляційним судом не було здобуто. Не заслуговують на увагу й посилання ТОВ "Кредитні ініціативи" на помилковий розмір судового збору, що сплачений позивачем. Дана обставина жодним чином не впливає на судовий розгляд і ухвалення оскаржуваного рішення. Окрім того, положення п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України передбачають у разі залишення без вирішення питання про судові витрати можливість суду ухвалити додаткове рішення. Колегія суддів погоджується лише з доводами автора скарги про неправильне застосування при вирішенні правовідносин підпункту "а" п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, оскільки там не міститься вказівки про придбання товарів для особистого, сімейного або домашнього користування виключно фізичними особами. Однак з урахуванням того, що ця обставина сама по собі не впливає на правильність вирішення справи, тому посилання суду на дану норму матеріального права не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а є просто зайвим. Решта тверджень апеляційної скарги є необґрунтованими і до уваги колегією суддів не беруться. Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин підлягають до застосування норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги. Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003). Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, на необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права позивача, є неприйнятними для апеляційного суду. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є його ухвалення судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" відхилити, а рішення Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65416132

В продовження теми : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56229993 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58297106