Iurii

Пользователи
  • Content Count

    1
  • Joined

  • Last visited

Community Reputation

1 Обычный

1 Follower

About Iurii

  • Rank
    Новичок

Информация

  • Город
    Киев

Recent Profile Visitors

211 profile views
  1. У травні 2016 року, представляючи інтереси двох громадян України я звернувся до Оболонського районного суду м. Києва. У позові я просив захистити права кожного довірителя і визнати припиненими правовідносини за договорами поруки. У червні 2016 року, суд залишив мою позовну заяву без руху і вимагав доплатити судовий збір. При цьому, в мотивувальній частині ухвали суд не вказав мотивів, з яких прийшов таких висновків і не вказав скільки кожен з моїх довірителів повинен доплатити. Вивчивши ухвалу суду і звернувшись до Закону України "Про судовий збір", а також до Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" я прийшов до висновку, що інформація на сторінці Оболонського районного суду м. Києва про суму судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру вказана громадянам некоректно. З огляду на встановлений з 01 травня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати, сума судового збору складала не 551 грн. 20 коп. (як було зазначено на веб-порталі "Судова влада"), а 580 грн. (1 450 грн. м.з.п. х 0,4% = 580 грн.). Тому, на виконання ухвали суду мої довірителі доплатили по 28 грн. 79 коп. кожен. У липні 2016 року, суд вдруге постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху, відповідно до якої вирішив повернути заяву позивачам (напевно суд мав на увазі ухвалу про повернення заяви позивачам). У своєму рішенні суд вказав, що кожен з позивачів повинен був доплатити не по 28 грн. 79 коп., а по 551 грн. 20 коп. Оскільки ж недоліки не усунуто, суд вважав, що позовну заяву не подано і її слід повернути (тобто, всього, позивачі доплатили 57 грн. 58 коп., а повинні були, на думку суду, доплатити 1 102 грн. 40 коп.). Знову ж таки, в мотивувальній частині ухвали суд не вказав мотивів, з яких прийшов таких висновків. Подвійний розрахунок суду вказував на те, що по його висновках, в моєму позові кожен позивач об'єднав дві позовні вимоги немайнового характеру. Такі висновки, звичайно ж не відповідали дійсності. Виходячи з того, що звернення позивачів до суду за захистом своїх прав є реалізацією права звернення до суду (а ні вимогою), а також з огляду на скромне фінансове становище своїх довірителів (тобто, не було ні підстав ні можливості платити судовий збір), я подав апеляційну скаргу. Крім усього іншого, я вказав в апеляції, що суд не може вимагати від позивачів сплатити по 551 грн. 20 коп. оскільки відповідно до Закону України "Про судовий збір" та Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" сума судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру складає 580 грн.) В серпні 2016 року Апеляційний суд м. Києва відхилив мою скаргу і залишив ухвалу суду першої інстанції в силі, погодившись з тим, що мої довірителі заявили по дві вимоги немайнового характеру. Розчулює, що навіть коли апеляційний суд "тупить" він як завжди пише, що перевірив законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду) У січні 2018 року Верховний суд України задовольнив мою касаційну скаргу, скасував ухвалу Оболонського районного суду м. Києва, ухвалу Апеляційного суду м. Києва та передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. У своїй постанові суд касаційної інстанції вказав, що системний аналіз частин першої та другої статті 121 Цивільного процесуального кодексу України, в редакції, яка діяла на момент постановлення оскаржуваних ухвал, та частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що суд зобов'язаний дослідити суть заявлених позовних вимог, за розгляд яких справляється судовий збір, а не лише враховувати їх кількість. Отже, Оболонський районний суд неповно дослідив позовні вимоги, неправильно визначив кількість позовних вимог, розмір судового збору, який підлягає сплаті, що свідчить про передчасний висновок про повернення позовної заяви. Таким чином, через несправедливі судові процедури суд першої інстанції "вкрав" у моїх довірителів, майже два роки часу... Щож, як би не було, вважаю цей кейс перемогою справедливості і корисною судовою практикою!