Marina-NET

Здравствуйте! Вы правы - вопрос уступки права требования физлицу очень спорный, и всегда есть вероятность, что кто-то таки захочет его оспорить (вот, помню, в 2000 гг. факторинг "бомбила" именно налоговая, считая себя "потерпевшей" стороной). Но я, прекрасно понимаю заемщиков, которые идут на этот риск - желая избавится (к ч-й матери) от бесконечных претензий/ наездов/ рейдерских захватов/ третирования окружения и прочей, отнимающей жизненные силы, мерзости банков и коллекторов. Заемщики хотят : избавиться от страха потерять жилье и заплатить за это ту цену, которую они еще в состоянии себе позволить (наскрести по сусекам). ЗУ, всячески поддерживая банковское и прочее кредитное лобби, практически обесценили интересы и человеческие права заемщиков. Новый ЗУ О банкротстве, в части банкротства физлиц, исключительно дискриминационный к человеческому достоинству и правам гражданина вообще и к праву на достойное существование заемщика, в частности. Потому, когда уставший и отчаявшийся заемщик, чтобы выйти наконец из жизненной депрессии (ведь они далеко не все жулики и социопаты), выбирает между двух сортов какашек (выходов из ситуации) тот, который меньше воняет и сам на тебя не прыгает - мне это понятно. Кроме того : непропорционально развитый рынок финансовых услуг в стране, алчность и аморальность субъектов финансовой деятельности - существенно усложняет возможность для заемщика успешно и выгодно (для заемщика) с ним взаимодействовать. Нам, как юристам, следовало бы помочь малообеспеченному заемщику найти оптимальный выход из его ситуации (помочь и системно и индивидуально), и я понимаю неоценимый вклад (и юридический и моральный), который делает, в том числе, этот сайт в эффективность защиты жизненно важных интересов "простых" заемщиков. ИМХО PS: Если бы наша ... (не нахожу цензурных слов для точного определения) Верховная Рада на законодательном уровне ограничила прибыльность факторинговой деятельности финкомпаний при работе с должниками физлицами, например, хотя-бы 5-10% от цены покупки долга (что сравнимо с исполнительным сбором), снизила ставку налога на "дополнительное благо" для таких должников, прописала приемлемый и доступный механизм рассрочки погашения возникающих у него обязательств - то ситуация с долгами физлиц, по древним банковским кредитам, существенно бы оптимизировалась: перешла в правовую и цивилизованную плоскость.

Здравствуйте! Вот как о спорных договорах - уступки прав требования по кредитному договору в очередной раз высказалась Первая судебная палата Кассационного гражданского суда в составе Верховного суда Постанова Іменем України 27 березня 2019 року м. Київ справа № 755/5751/17 провадження № 61-34730св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), ЧернякЮ. В., учасники справи: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Престиж парк», представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Юргруп», ОСОБА_4, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, представник товариства з обмеженою відповідальністю «Юргруп» - Джурбій Олег Миколайович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Престиж парк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2017 року у складі судді Яровенко Н. О. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Престиж парк» (далі - ТОВ «Престиж парк») звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Юргруп» (далі - ТОВ «Юргруп»), ОСОБА_4 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним. Позов мотивовано тим, що 23 грудня 2013 року між ТОВ «Престиж парк» (іпотекодавець) та публічним акціонерним товариством «Діамантбанк» (далі - ПАТ «Діамантбанк») (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з відсотком готовності 85 %, загальною площею 1036,40 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Договір іпотеки було укладено на забезпечення виконання боржником товариством з обмеженою відповідальністю «Стиль-Нова» (далі - ТОВ «Стиль-Нова») зобов'язань перед ПАТ «Діамантбанк» за кредитним договором від 23 грудня 2013 року № 630. 24 березня 2017 року між ПАТ «Діамантбанк» (первісний кредитор) та ТОВ «Юргруп» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 23 грудня 2013 року. 24 березня 2017 року новий кредитор ТОВ «Юргруп» заявило вимогу щодо сплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 6 967 204 грн 62 коп., яка ТОВ «Престиж парк» була погашена у період 03-04 квітня 2017 року. Зазначені кошти були сплачені на розрахунковий рахунок товариства у повному обсязі. Проте, 27 березня 2017 року між ТОВ «Юргруп» (первісний кредитор) та ОСОБА_4 (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 23 грудня 2013 року із визначенням загальної суми заборгованості у розмірі 6 967 204 грн 62 коп. 27 березня 2017 року між ТОВ «Юргруп» та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 23 грудня 2013 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу МалимО. С. та зареєстрований у реєстрі за № 700. Товариство зазначало, що указаний договір суперечить положенням частини третьої статті 1079 ЦК України, оскільки фактором у вказаному договорі може бути лише банк або фінансова установа, а клієнтом - фізична особа-підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ТОВ «Престиж парк» просило суд визнати недійсними: договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 23 грудня 2013 року та договір про відступлення прав за іпотечним договором від 23 грудня 2013 року, укладені 27 березня 2017 року між ТОВ «Юргруп» та ОСОБА_4 Короткий змістрішення суду першої інстанції Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2017 року у задоволенні позову ТОВ «Престиж парк» відмовлено. Рішення районного суду мотивовано тим, що на підставі договору про відступлення права вимоги від 27 березня 2017 року, укладеного між ТОВ «Юргруп» та ОСОБА_4, відбулась заміна кредитора, зокрема за зобов'язаннями за договором кредитної лінії від 23 грудня 2013 року № 630, укладеним між ПАТ «Діамантбанк» та ТОВ «Стиль-Нова». Новим кредитором за зобов'язаннями за указаним кредитним договором у результаті відступлення права вимоги став ОСОБА_4 Ураховуючи положення пункту 1.1 договору про відступлення права вимоги від 27 березня 2017 року, ОСОБА_4 набув усі права кредитора, зокрема за договором кредитної лінії від 23 грудня 2013 року № 630.30 березня 2017 року ОСОБА_4 було направлено боржнику ТОВ «Стиль-Нова» та іпотекодавцю ТОВ «Престиж парк» повідомлення про відступлення права вимоги за указаним договором кредитної лінії, згідно якого позивача було повідомлено про відступлення права вимоги на користь ОСОБА_4 При укладенні договору про відступлення прав вимоги від 27 березня 2017 року, укладеного між ТОВ «Юргруп» та ОСОБА_4, зокрема в частині відступлення права вимоги за договором кредитної лінії від 23 грудня 2013 року № 630, сторонами в момент вчинення правочину додержано вимоги, передбачені ЦК України. Короткий зміст ухвали апеляційного суду Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Престиж парк» відхилено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2017 року залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про те, що договір від 27 березня 2017 року є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним. Крім того, ТОВ «Престиж парк» не наведено і судом не встановлено підстав для визнання договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 23 грудня 2013 року, що був укладений 27 березня 2017 року між ТОВ «Юргруп» та ОСОБА_4, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. та зареєстрований у реєстрі за № 700 недійсним. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Престиж парк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову товариства. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованим й таким, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилалось на те, що ОСОБА_4 не вжив достатніх заходів щодо належного повідомлення ТОВ «Престиж парк» щодо факту відступлення права вимоги. Доказів вручення направлених листів ОСОБА_4 не надано. Суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили положень оспорюваного договору, не з'ясували правової природи цього правочину (який має ознаки договору факторингу) та відповідності його умов вимогам чинного законодавства, а, отже, дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним. Зазначало, що договір про відступлення права вимоги згідно договору від 27 березня 2017 року за своєю правовою природою є договором факторингу, який врегульовано главою 73 ЦК України. Фактором у вказаному договорі може бути лише банк або фінансова установа, а також фізична особа-підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України). Сторонами зазначеного договору виступили ТОВ «Юргруп» та фізична особа - громадянин Російської Федерації, що суперечить положенням частини третьої статті 1079 ЦК України. Таким чином, фізична особа не може надавати фінансові послуги у формі факторингу. 30 травня 2017 року приватний нотаріус Малий О. С. зареєстрував перехід права власності з ТОВ «Престиж парк» на ОСОБА_4 на підставі іпотечного договору, зобов'язання за яким були повністю виконаними ТОВ «Престиж парк». ТОВ «Престиж парк» у порядку Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» було подано скаргу до Міністерства юстиції України щодо скасування незаконних рішень приватного нотаріуса Малого О. С. щодо реєстрації права власності за ОСОБА_4 Наказом Міністерства юстиції України від 13 червня 2017 року № 1873/5 скаргу було задоволено частково, скасовані реєстраційні дії, вчинені приватним нотаріусом Малим О. С. від 30 травня 2017 року, нерухоме майно повернуто до приватної власності ТОВ «Престиж парк». Вказані факти підтверджують наявність майнового інтересу до визнання договору про відступлення права вимогинедійсним. ТОВ «Престиж парк» сплачені у повному обсязі кошти на рахунок ТОВ «Юргруп», тому товариство вважало зобов'язання належним чином виконаними. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2017 року було відкрито касаційне провадження у справі за позовом ТОВ «Престиж парк» до ТОВ «Юргруп», ОСОБА_4 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним та витребувано з Дніпровського районного суду м. Києва указану цивільну справу. Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 березня 2019 року справу за позовом ТОВ «Престиж парк» до ТОВ «Юргруп», ОСОБА_4 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним призначено до розгляду. Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що 23 грудня 2013 року між ТОВ «Престиж парк» (іпотекодавець) та ПАТ «Діамантбанк» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з відсотком готовності 85 %, загальною площею 1036,40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1. Указаний договір іпотеки було укладено на забезпечення виконання боржником ТОВ «Стиль-Нова» зобов'язань перед ПАТ «Діамантбанк» за кредитним договором від 23 грудня 2013 року № 630, за яким ТОВ «Стиль-Нова» мав повернути банку фактично отриманий кредит в межах відкритої з 23 грудня 2013 року по 22 червня 2014 року кредитної лінії у розмірі 4 000 000 грн, сплатити проценти та інші платежі, передбачені кредитним договором. 24 березня 2017 року між ПАТ «Діамантбанк» (первісний кредитор) та ТОВ «Юргруп» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 23 грудня 2013 року № 630. В цей же день між сторонами договору були складені акти прийому-передачі відступлених прав та документів. Згідно з пунктом 1.1 указаного договору первісний кредитор, у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, за плату, передбачену цим договором, відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) права грошових вимог первісного кредитора за кредитним договором, з урахуванням усіх раніше внесених змін та доповнень до нього. Відступлення права вимоги відбувається на умовах, визначних у цьому договорі. 24 березня 2017 року між ПАТ «Діамантбанк» (первісний іпотекодержатель) та ТОВ «Юргруп» (новий іпотекодержатель) було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 23 грудня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 687. Згідно з пунктом 1 указаного договору його предметом є саме відступлення права іпотекодержателя. 24 березня 2017 року новий кредитор ТОВ «Юргруп» заявив вимогу щодо сплати 6 967 204 грн 62 коп. заборгованості за кредитним договором. 27 березня 2017 року між ТОВ «Юргруп» (первісний кредитор) та ОСОБА_4 (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 23 грудня 2013 року із визначенням загальної суми заборгованості у розмірі 6 967 204 грн 62 коп. У цей же день між сторонами договору були складені акти прийому-передачі відступлених прав та документів. Згідно з пунктом 1.1 указаного договору первісний кредитор, в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, за плату, передбачену цим договором, відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) права грошових вимог первісного кредитора за кредитним договором, з урахуванням усіх раніше внесених змін та доповнень до нього. Відступлення права вимоги відбувається на умовах, визначних у цьому договорі. 27 березня 2017 року між ТОВ «Юргруп» (первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (новий іпотекодержатель) було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 23 грудня 2013 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. та зареєстрований у реєстрі за № 700. За цим договором ОСОБА_4 набув прав іпотекодержателя. 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Касаційна скарга ТОВ «Престиж парк» підлягає частковому задоволенню. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним. Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Згідно з абзацом 2 частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Відповідно до статті 23 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Тобто виняткове право та/або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг визначається законами та нормативно-правовими актами державного органу, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг. Пунктом 1 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року 1070/2011, Нацкомфінпослуг здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством. Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03 березня 2014 року за № 342/25119 в пункті 1 визначено, що віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Спірний договір відступлення права вимоги від 27 березня 2017 року містить умови, притаманні договору факторингу: пункт 1.1. Первісний кредитор, в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, за плату, передбачену цим договором, відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) права грошових вимог первісного кредитора за кредитним договором; пункт 2.1. Первісний кредитор та новий кредитор домовились, що загальна вартість відступлених прав вимог за кредитним договором складає 3 500 000 грн; пункт 2.2. Новий кредитор зобов'язаний сплатити вартість відступлених прав шляхом перерахування суми, зазначеної у пункті 2.1. цього договору у національній валюті України на рахунок, в термін до 27 березня 2017 року; пункт 3.1. Новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору вартість відступлених прав вимог за кредитним договором відповідно до умов цього договору. Згідно додатку № 2 до договору про відступлення права вимоги від 27 березня 2017 року складено акт приймання-передачі відступлених прав у м. Києві 27 березня 2017 року, де вказаний акт приймання-передачі посвідчує, що ТОВ «Юргруп» відступає (передає), а громадянин ОСОБА_4 набуває (приймає) право грошової вимоги на отримання грошових коштів (заборгованості) від боржника за договором кредитної лінії від 23 грудня 2013 року № 630, яка становить 6 967 204 грн 62 коп. Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Одним із суб'єктів правовідносин, які виникають на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) відповідно до частини третьої статті 1079 ЦК України (як і кредитодавцем у кредитному договорі згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України) може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові операції. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ. ТОВ «Юргруп» згідно даних реєстру фінансових установ є фінансовою компанією, що зареєстрована 21 травня 2014 року. Встановлено, що суб'єктний склад договору відступлення права вимоги від 27 березня 2017 року не відповідає вимогам статті 1079 ЦК України, зокрема, фактором за цим договором є ОСОБА_4, який не є фінансовою компанією, а клієнтом є ТОВ «Юргруп». Предмет договору відступлення права вимоги від 27 березня 2017 року відповідає вимогам статей 1077, 1078 ЦК України, оскільки ним передбачено зобов'язання фактора (ОСОБА_4.) сплатити клієнту (ТОВ «Юргруп») грошові кошти у розмірі та порядку, зазначеному в договорі, та зобов'язання клієнта відступити за це фактору право грошової вимоги до позивача. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність. Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти. Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Престиж парк», суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили положень спірного договору, не з'ясували правової природи цього правочину, чи має він ознаки договору факторингу та відповідності його умов вимогам чинного законодавства, не встановили фактичних обставин справи, чи є ОСОБА_4 (фактор за договором) фінансовою установою, яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу, а, отже, дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання указаного договору недійсним. Таким чином, у порушення статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року суди не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених позовних вимог, не дослідили та не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що мають значення для правильного вирішення спору та не вирішили спір відповідно до вимог закону. У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду. Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За таких обставин, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їхнього скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Престиж парк» задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк

Сегодня придумался анекдот, относительно позиции судей ЦКС ВС : "Суд рассматривает дело о нападении Петрова на Сидорова. Судом установлено обстоятельства дела, что Петров подбежал к Сидорову на улице и молотком вбил гвоздь в голову последнего. В резолютивной части своего решения суд пишет : учитывая, что гр-н Петров правша и держал молоток в правой руке, а гвоздь, соответственно, в левой - суд установил, что процедура не нарушена"

А теперь, хочу обратить внимание уважаемых форумчан на то обстоятельство, что : дело № 826/20084/14 о признании незаконными "пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року" суды рассматривали: 2 года по первому кругу - чтобы эти злосчастные пункты 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №662 "Визнано незаконною та нечинною" 20.03.2015 и еще 2 года по второму кругу - чтобы снова "Визнати незаконною та нечинною" уже 22.02.2017. Вопрос на аттестат судьи : так когда пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року были законными ? КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20084/14 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Аліменко В.О. ПОСТАНОВА Іменем України 22 лютого 2017 року м. Київ Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Аліменка В.О., суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю., за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Альфа-Банк» про визнання нечиними та скасування п.1 та п. 2 Постанови КМУ № 662 від 26.11.2014 року, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися Окружного адміністративного суду міста з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Альфа-Банк» про визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року. В позовній заяві ОСОБА_2, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд визнати незаконними пункти 1 та 2 Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (затвердж. 26.11.2014 року прем'єр-міністром України ОСОБА_5 та у зв'язку з цим нечинними з моменту набрання законної сили рішенням адміністративного суду. Позивач - ОСОБА_3 в уточненому адміністративному позові просив суд: визнати незаконними і, як наслідок, нечинними, окремі положення Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а саме - а) Пункт 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині: «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)» та доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: « 11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.». б) Пункт 2 Змін, а саме - « 2. Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року адміністративні позови були задоволені частково. Не погоджуючись із зазначеною постановою ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк», ПАТ «Альфа-Банк» та Кабінетом Міністрів України були подані апеляційні скарги, які ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року були залишені без задоволення, а постанова ОАС м. Києва від 20 березня 2015 року - без змін. На ухвалу Київського ААС від 14 травня 2015 року Кабінетом Міністрів України та Публічним акціонерним Товариством «Комерційний банк «Приватбанк» було подано касаційні скарги. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.03.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2015 року у справі № 826/20084/14, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року, з врахуванням висновків, викладених в ухвалі ВАС України від 24 листопада 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Позивачами, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подано апеляційні скарги, у яких скаржники просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Свої вимоги апелянти аргументують тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та надано невірну правову оцінку діям відповідача щодо правомірності прийняття оспорюваної постанови в частині, оскільки, на їх думку, зазначений нормативно-правовий акт є неузгодженим з існуючим законодавством та суперечить йому. Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні адміністративних позовів виходив з того, що оскаржувана постанова розроблена з метою забезпечення належної реалізації положень Законів України «Про нотаріат», «;Про аграрні розписки», «;Про заставу», «;Про іпотеку», Цивільного кодексу України, а також постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 665 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок», Кабінет Міністрів України прийняв оскаржувану постанову з метою забезпечення виконання механізму звернення стягнення на предмет іпотеки та предмет кредитного договору, передбачених відповідно статтями 33 Закону України «Про іпотеку», статтями 1054, 18 та параграфом першим глави 71 Цивільного кодексу України, а також статтею 87 Закону України «Про нотаріат», шляхом доповнення переліку документів, за якими стягнення проводиться на підставі виконавчих написів нотаріусів, нормам Цивільного кодексу України, Законів України «Про іпотеку», «;Про захист прав споживачів», тому діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, визначених законодаством. Однак, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України видав Постанову №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Як вбачається з вказаної постанови, якою затверджено Зміни, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Зміни), у розділі «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами»: після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: « 11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.». Крім того, п. 2 Змін доповнено перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Позивачі, вважаючи зазначені положення змін незаконними та такими, що суперечать законам України, звернулись до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одним із принципів діяльності Кабінету Міністрів України є здійснення виконавчої влади на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Здійснення повноважень Кабінету Міністрів України визначено ст. 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до якої Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Як вже було зазначено, оскаржуваною Постановою №662 було внесено зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Варто зазначити, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.18 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Згідно із частиною першою статті 7 Закону нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів, згідно якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Разом з тим, згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 №282/20595) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. У відповідності до п. 3.2 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку №1172, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою КМУ внесено зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до п. 2 яких, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Тобто, в своїй постанові Кабінетом Міністрів України, якому законом надано повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, встановлено перелік документів, які необхідно надати нотаріусу для одержання виконавчого напису, що фактично нівелює вимогу законодавства щодо необхідності підтвердження наявності та безспірності заборгованості, набуття чинності кредитним договором та повноважень іпотекодержателя. Разом з тим, слід врахувати, що згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Параграфом 1 встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Однак, як вбачається з матеріалів справи, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджені оскаржуваною постановою, не передбачають обов'язку подання нотаріусу разом із оригіналом кредитного договору доказу на підтвердження факту укладення такого договору (шляхом передачі грошей або інших речей), що свідчить про суперечність та невідповідність вказаних положень Змін наведеним нормам Закону. Разом з тим, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не враховують положень п. 6 ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Таким чином, законодавець забезпечує право боржника на захист його інтересів шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, у пункті 2 Переліку відсутня вимога про надання нотаріусу документів, які б підтверджували повідомлення боржника кредитором про наявність заборгованості та необхідність її погашення, що безперечно є порушенням прав боржника. Водночас, доповнений Постановою розділ Переліку «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» дозволяє кредиторам без повідомлення боржника здійснювати «односторонній» розрахунок заборгованості та звільняє кредитора від обов'язку доведення безспірності боргу, його суми та факту прострочення. За таких обставин нотаріус не може здійснювати захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису. Крім того, доповнений оскаржуваною постановою розділ Переліку «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» дозволяє кредиторам без повідомлення боржника здійснювати односторонній розрахунок заборгованості та звільняє кредитора від обов'язку доведення безспірності спору, його суми та факту прострочення. Згідно п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що кредитодавцю забороняється: вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, а відповідно Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не містять жодних заборон чи застережень щодо включення у розрахунок платежів по кредиту, строк давності яких сплинув, що суперечить наведеній нормі Закону. Разом з тим, варто зазначити, що на думку суду першої інстанції, оскаржувана постанова розроблена з метою забезпечення належної реалізації положень Законів України «Про нотаріат», «;Про аграрні розписки», «;Про заставу», «;Про іпотеку», а також постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 665 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок», отже висновок суду про фактичне нівелювання вимоги законодавства щодо необхідності підтвердження наявності та безспірності заборгованості не відповідає дійсності, оскільки оскаржувана Постанова не звужує перелік документів, а навпаки доповнює та конкретизує його, чим встановлює більш ефективний механізм стягнення заборгованості з позичальників, що ухиляються від виконання своїх зобов'язань. Судом також зазначено, що даною Постановою вдосконалено механізм стягнення заборгованості за кредитами та нотаріально посвідченими договорами іпотеки, а також конкретизується перелік документів, які подаються нотаріусу для вчинення виконавчого напису на таких договорах. Однак, колегія суддів вважає, що такі висновки не відповідають дійсності, мотивуючи свою позицію наступним. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотеко держатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Частинами 1, 3 статті 33 Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку». Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя. Втім, п. 1 Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених оскаржуваною постановою, надає можливість іпотекодержателю задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на житло, яке є предметом іпотеки, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса всупереч вимог ст. 47 Конституції України, якою встановлено заборону примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Варто також зазначити, що положеннями Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, Перелік доповнено п. 11 «Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання». Так, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу. Отже, з вказаного переліку необхідних документів для одержання виконавчого напису вбачається відсутність документів, які можуть підтверджувати безспірність заборгованості боржника і встановлювати прострочення виконання зобов'язання, що фактично нівелює зміст безспірності заборгованості. Проте, документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості є виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Крім того, пунктами 1 та 2 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживачем кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке житлове майно відповідає певним вимогам, а також інше майно (майнові права) при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації предмета застави (іпотеки). При цьому стягнення за виконавчим написом проводиться в порядку, встановленому статтею 90 Законом України «Про виконавче провадження». В свою чергу, виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб), а виконавчий напис нотаріуса є одним із виконавчих документів на підставі якого державною виконавчою службою здійснюється примусове виконання рішення (статті 1, 17 Закону України «Про виконавче провадження»). З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, оскаржуваною постановою, крім іншого, порушуються основоположні, конституційні права та свободи позивачів, зокрема: - статті 41 Конституції України стосовно того, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Оскаржуваний акт, на думку суду апеляційної інстанції, створює протиправні можливості для сторони кредитора без належних, передбачених законом, на те підстави, протиправно позбавляти сторону позичальника його права власності на кошти та маймо, примушуючи останнього до тривалого і важкого процесу оскарження виконавчого напису, при цьому доки буде тривати оскарження, власність вже може бути безповоротно втрачена - статті 47 Конституції України стосовно того, що ніхто не може бути примусово, позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Оскаржуваний акт, на думку суду, створює для сторони кредитора можливість примусово позбавити житла сторону позичальника в позасудовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса на іпотечному договорі. Крім того варто зазначити, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Разом з тим, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства. Одночасно судова колегія вважає за необхідне вказати й на те, що при винесенні 26 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України Постанови №662, порушено необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані застосовані заходи. Таким чином, висновок суду першої інстанції, що оскаржувана постанова розроблена з метою забезпечення належної реалізації положень Законів України «Про нотаріат», «;Про аграрні розписки», «;Про заставу», «;Про іпотеку», Цивільного кодексу України, а також постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 665 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок» є передчасним. А висновок про те, що оскаржуваною Постановою вдосконалено механізм стягнення заборгованості за кредитами та нотаріально посвідченими договорами іпотеки, а також конкретизується перелік документів, які подаються нотаріусу для вчинення виконавчого напису на таких договорах, на переконання колегії суддів, не відповідає дійсності. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси. Згідно з приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України. Проте, до спірних правовідносин статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень, відповідно до частини другої якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. При цьому, перевірка законності цих актів полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України. Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті. Системний аналіз наведеного дає підстави дійти висновку, що у спірних правовідносинах особа повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акту або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акту. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що суди не з'ясували яким чином застосування до позивачів спірного акту порушить їх права та законні інтереси. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Звернення до суду має стосуватися дійсного, а не абстрактного, порушеного права, свободи або інтересу такою дією/рішенням суб'єкта владних повноважень, що відповідає положенням ч. 1 ст. 6 КАС України, ч. 1 ст. 71 цього ж Кодексу в частині обов'язку доказування обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, у т.ч. наявність дійсного порушеного права/інтереса. Підставами для визнання дій суб'єкта владних повноважень неправомірними є невідповідність таких дій вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який вчиняє ці дії. Утім, обов'язковою умовою визнання дій неправомірними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів. Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясування питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до адміністративного суду чи на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція висловлена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.10.2015 року справою № К/800/58100/14, К/800/56402/14. Враховуючи наведені норми чинного законодавства та позицію Вищого адміністративного суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, в матеріалах справи наявні кредитні та іпотечні договори, що були укладені між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра». Відповідно до цих договорів позивач, як позичальник та ПАТ КБ «Надра», іпотекодавець, безсумнівно є суб'єктами правовідносин до яких застосовуються оскаржувана Постанова №662, що надає позивачу право відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України оскаржити цей нормативно-правовий акт. Колегія суддів не бере до уваги неодноразові посилання третьої особи - ПАТ КБ «ПриватБанк» на те, що до ОСОБА_6 не може бути застосовано спірний акт у зв'язку із тим що вже наявне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська № 202/34736/13-ц про стягнення з останнього боргу за кредитом в ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки дане рішення жодним чином не стосується справи, оскільки позов подано як позичальником банку «Надра», а не як позичальником ПАТ КБ «ПриватБанк». Крім того, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська № 202/34736/13-ц, на яке посилається ПАТ КБ «ПриватБанк» є скасованим відповідно до ухвали того ж суду від 11.06.2015 року. Разом з тим, в матеріалах справи наявні кредитні та іпотечні договори, що були укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «Промінвестбанк». Відповідно до цих договорів позивач, як позичальник та ПАТ «Промінвестбанк», іпотекодавець, безсумнівно є суб'єктами правовідносин до яких застосовуються оскаржувана Постанова №662. Більше того, в матеріалах справи лист №19219 від 12.12.2014 року, відповідно до якого ПАТ «Промінвестбанк» звернувся до ОСОБА_2 з попередженням про те, що в разі не виконання умов договорів, банк має намір скористуватись Постановою КМУ №662 та звернутись до нотаріуса для вчинення виконавчого напису на кредитному договорі. В матеріалах справи наявні копії кредитних договорів, укладених позивачами з банківськими установами, розрахунки банку та повідомлення про існування у них простроченої заборгованості, що свідчить про можливість застосування оскаржуваного нормативно-правового акту до позивачів в майбутньому та, як наслідок, можливість його оскарження останніми. Враховуючи все вище наведене, колегія суддів приходить до переконання, що позивачами доведено факт застосування до них оскаржуваного нормативно-правового акту, оскільки запропоновані оскаржуваною постановою КМУ зміни у процедуру вчинення виконавчих написів нотаріусів на кредитних і іпотечних договорах створюють можливість при наявності злого умислу, недбалості чи з інших причин кредитору та/чи його посадовим особам або пов'язаним із ними третім особам, незаконно заволодіти коштами або майном, як позивачів так і інших громадян України, шляхом введення в оману нотаріуса, який керуючись спірним актом буде вимушений вчинити виконавчий напис на підставі документів, що не є належними доказами безспірності заборгованості, та згодом стягнення майна чи коштів виконавчою службою на підставі такого виконавчого напису. Також на думку суду, оскаржувані зміни порушують рівність кредитора та позичальника перед законом, визнаючи суб'єктивну і необґрунтовану належним (передбаченим законом) чином позицію заінтересованої особи (сторони кредитора) як істину на шкоду законним інтересам і сторони правочину (сторони позичальника). Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв'язку з укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважає за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття. При прийнятті даної постанови суд бере до уваги також положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв'язку з укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважає за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття. Крім того, відповідно до вказаної постанови Пленуму ВАС України №7, ухваливши рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його з цих підстав нечинним, суд у порядку, визначеному частиною одинадцятою статті 171 КАС України, повинен зобов'язати орган, який видав оскаржуваний акт, невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому такий акт було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено суду правомірність прийнятої оскаржуваної постанови в частині. Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, не враховано всі обставини справи, тому існують підстави для задоволення апеляційної скарги. Згідно до статті 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання. Керуючись ст. 160, 183, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задовольнити. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року - скасувати. Визнати незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: « 11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу». п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов'язати Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі. Головуючий суддя В.О. Аліменко Судді Н.В. Безименна А.Ю.Кучма

И еще: Постанова від 20 березня 2015 року № 826/20084/14 Окружного адміністративного суду міста Києва набула чинності після її апеляційного оскарження, а саме : 14 травня 2015 року КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20084/14 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Романчук О.М У Х В А Л А Іменем України 14 травня 2015 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого: Романчук О.М., Суддів: Глущенко Я.Б., Шелест С.Б., при секретарі Артюхіній М.А., розглянувши в судовому засіданні в м.Києві апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», Кабінету Міністрів України та особи, яка приєдналася до апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права та законні інтереси Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб: Нотаріальної палати України, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України за участю третіх осіб - Нотаріальної палати України, ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваною постановою доповнено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що суперечить вимогам чинного законодавства України щодо доведеності безспірності заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання. Крім того, позивачі зазначили, що оскаржувані положення постанови прийняті з перевищенням повноважень відповідача та із порушенням порядку прийняття постанов Кабінету Міністрів України, а чинність оскаржуваних положень акта Кабінету Міністрів України призвела до порушення існуючого необхідного балансу прав та інтересів суб'єктів правовідносин, до яких застосовується цей акт, та призводить до несприятливих наслідків прав та інтересів осіб, що є позичальниками, зокрема і позивачів. В позовній заяві ОСОБА_3 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просить суд визнати незаконними пункти 1 та 2 Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (затвердж. 26.11.2014 року прем'єр-міністром України Яценюком А.) та у зв'язку з цим нечинними з моменту набрання законної сили рішенням адміністративного суду. Позивач ОСОБА_4 в уточненому адміністративному позові просив суд: визнати незаконними і, як наслідок, нечинними, окремі положення Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а саме - а) Пункт 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині: «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)» та доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: « 11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.». б) Пункт 2 Змін, а саме - « 2. Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Позивачі в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовольнити. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: « 11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.». п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Кабінет Міністрів України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити. 25 березня 2015 року на адресу суду надійшла заява особи, яка приєдналася до апеляційної скарги, яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права та законні інтереси Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк». 20 квітня 2015 року на адресу суду надійшла заява особи, яка приєдналася до апеляційної скарги, яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права та законні інтереси Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк». Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України видав Постанову №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Як вбачається з оскаржуваної постанови, якою затверджено Зміни, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Зміни), у розділі «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами»: після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 1 1 такого змісту: « 11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.». Крім того, п. 2 Змін доповнено перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Позивачі, вважаючи зазначені положення змін незаконними та такими, що суперечать законам України, звернулись до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одним із принципів діяльності Кабінету Міністрів України є здійснення виконавчої влади на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Здійснення повноважень Кабінету Міністрів України визначено ст. 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до якої Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.18 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року №3425-ХІІ для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року №3425-ХІІ визначено умови вчинення виконавчих написів, згідно якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. У відповідності до п. 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, нотаріус вчиняє виконавчі написи: - якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; - за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. У відповідності до п. 3.2 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, з системного на налізу норм чинного законодавства вбачається, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку №1172, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису. Як вбачається з матеріалів справи, постановою, яка оскаржується позивачами, внесено зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до п. 2 яких, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції в своїй постанові, Кабінетом Міністрів України, якому законом надано повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, встановлено перелік документів, які необхідно надати нотаріусу для одержання виконавчого напису, що фактично нівелює вимогу законодавства щодо необхідності підтвердження наявності та безспірності заборгованості, набуття чинності кредитним договором та повноважень іпотекодержателя. Слід врахувати, що згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Параграфом 1 встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Однак, як вбачається з матеріалів справи, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджені оскаржуваною постановою, не передбачають обов'язку подання нотаріусу разом із оригіналом кредитного договору доказу на підтвердження факту укладення такого договору (шляхом передачі грошей або інших речей), що свідчить про суперечність та невідповідність вказаних положень Змін наведеним нормам Закону. Разом з тим, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не враховують положень п. 6 ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Наведене свідчить, що зазначеною нормою Закону забезпечено право боржника на захист його інтересів шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення, водночас оскаржувані положення Змін не містять обов'язку доведення факту та/або обов'язку надання нотаріусу доказів того, що боржник отримав вимогу кредитора і що після цього минули законодавчо визначені строки погашення заборгованості, що є порушенням прав боржника. Доповнений оскаржуваною постановою розділ Переліку «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» дозволяє кредиторам без повідомлення боржника здійснювати односторонній розрахунок заборгованості та звільняє кредитора від обов'язку доведення безспірності спору, його суми та факту прострочення. Крім того, судом першої інстанції звернуто увагу на ту обставину, що згідно п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що кредитодавцю забороняється: вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, а відповідно Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не містять жодних заборон чи застережень щодо включення у розрахунок платежів по кредиту, строк давності яких сплинув, що суперечить наведеній нормі Закону. Зі змісту ст.ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» від 06.06.2003 року №898-ІV вбачається, що предметом іпотеки може бути майно, зокрема житло. Так, згідно ч.ч. 1, 3 Закону України «Про іпотеку» від 06.06.2003 року №898-ІV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі, зокрема, виконавчого напису нотаріуса. Втім, п. 1 Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених оскаржуваною постановою, надає можливість іпотекодержателю задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на житло, яке є предметом іпотеки, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса всупереч вимог ст. 47 Конституції України, якою встановлено заборону примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. При цьому, стаття 109 Житлового кодексу Української РСР передбачає, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Положеннями Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, Перелік доповнено п. 11 «Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання». Так, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу. Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, з вказаного переліку необхідних документів для одержання виконавчого напису вбачається відсутність документів, які можуть підтверджувати безспірність заборгованості боржника і встановлювати прострочення виконання зобов'язання, що фактично нівелює зміст безспірності заборгованості. Проте, документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості є виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». З наведеного є відповідна судова практика: постанова ВГСУ від 28.09.2011 року у справі №10/52д, постанова ВГСУ від 27.10.2011 року, у справі №5015/1965/11, ухвала ВССУ від 15.06.2011 року у справі №6-4882св11. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність прийнятої оскаржуваної постанови в частині. Виходячи із вимог ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, - У Х В А Л И В : Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», Кабінету Міністрів України та особи, яка приєдналася до апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права та законні інтереси Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2015 року - без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Повний текст ухвали виготовлено 19.05.2015 року. Головуючий суддя: О.М. Романчук Судді: Я.Б.Глущенко С.Б.Шелест

Здравствуйте! В статье ошибочка в дате первой Постановы в деле : ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ 20 березня 2015 року 10:55 № 826/20084/14 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Аблова Є.В., судді Амельохіна В.В., судді Шулежка В.П., при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю., за участю сторін: позивача - ОСОБА_1, позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Заінчковського Д.А., третьої особи - ОСОБА_4, представника третьої особи - ОСОБА_5, розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України за участю третіх осіб - Нотаріальної палати України, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року,- В С Т А Н О В И В: З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України за участю третіх осіб - Нотаріальної палати України, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року, мотивуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваною постановою доповнено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що суперечить вимогам чинного законодавства України щодо доведеності безспірності заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання. Крім того, позивачі зазначили, що оскаржувані положення постанови прийняті з перевищенням повноважень відповідача та із порушенням порядку прийняття постанов Кабінету Міністрів України, а чинність оскаржуваних положень акта Кабінету Міністрів України призвела до порушення існуючого необхідного балансу прав та інтересів суб'єктів правовідносин, до яких застосовується цей акт, та призводить до несприятливих наслідків прав та інтересів осіб, що є позичальниками, зокрема і позивачів. В позовній заяві ОСОБА_2 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просить суд визнати незаконними пункти 1 та 2 Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (затвердж. 26.11.2014 р. прем'єр-міністром України Яценюком А.) та у зв'язку з цим нечинними з моменту набрання законної сили рішенням адміністративного суду. Позивач - ОСОБА_1 в уточненому адміністративному позові просив суд: визнати незаконними і, як наслідок, нечинними, окремі положення Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а саме - а) Пункт 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині: «а після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)" та доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: "11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.». б) Пункт 2 Змін, а саме - « 2. Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Позивачі в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовільнити. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав правомірності прийняття оскаржуваної постанови та відсутності підстав для її скасування, оскільки КМУ при виданні постанови №662 від 26.11.2014 р. реалізував законодавчо визначені повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів та привів акти Уряду у відповідність до діючого законодавства України. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачами не доведено наявність порушення їх прав внаслідок видання Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови. Представник третьої особи - Нотаріальної палати України підтримав позовні вимоги позивачів, зазначивши, що положення пункту 1 та пункту 2 Змін, що внесені до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №662 «Про внесення змін до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» протирічать самій суті безспірності та повинні бути скасовані. Третя особа - ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги повністю. Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення позивачів, представника відповідача, представника третьої особи, третьої особи, суд встановив наступне. 26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України видав Постанову №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Як вбачається з оскаржуваної постанови, якою затверджено Зміни, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Зміни), у розділі "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами": після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 1 1 цього переліку)"; доповнити розділ пунктом 1 1 такого змісту: "1 1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.". Крім того, п. 2 Змін доповнено перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.". Позивачі, вважаючи зазначені положення Змін незаконними та такими, що суперечать законам України, звернулись до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено ст. 171 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим. При цьому, перевірка законності цих актів полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України. Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті. Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Частиною 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. №3425-ХІІ (далі - Закон №3425-ХІІ) вчинення виконавчого напису визначено нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси. Статтею 88 Закону №3425-ХІІ визначено умови вчинення виконавчих написів, згідно якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Згідно п. 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 р., нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Згідно п. 3.2 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 р., безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172 (далі - Перелік №1172). Відповідно до ст. 87 Закону №3425-ХІІ для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Наведені норми чинного законодавства свідчать, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який ідеться в Переліку №1172, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису. В той же час, оскаржуваною постановою внесено Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до п. 2 яких, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Зазначене свідчить, що Кабінетом Міністрів України, якому законом надано повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, встановив перелік документів, які необхідно надати нотаріусу для одержання виконавчого напису, що фактично нівелює вимогу законодавства щодо необхідності підтвердження наявності та безспірності заборгованості, набуття чинності кредитним договором та повноважень іпотекодержателя. Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно положень параграфа 1 зазначеної статті, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Водночас, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджені оскаржуваною постановою, не передбачають обов'язку подання нотаріусу разом із оригіналом кредитного договору доказу на підтвердження факту укладення такого договору (шляхом передачі грошей або інших речей), що свідчить про суперечність та невідповідність вказаних положень Змін наведеним нормам Закону. Крім того, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не враховують положень п. 6 ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Наведене свідчить, що зазначеною нормою Закону забезпечено право боржника на захист його інтересів шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення, водночас оскаржувані положення Змін не містять обов'язку доведення факту та/або обов'язку надання нотаріусу доказів того, що боржник отримав вимогу кредитора і що після цього минули законодавчо визначені строки погашення заборгованості, що є порушенням прав боржника. Натомість, доповнений оскаржуваною постановою розділ Переліку «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» дозволяє кредиторам без повідомлення боржника здійснювати односторонній розрахунок заборгованості та звільняє кредитора від обов'язку доведення безспірності спору, його суми та факту прострочення. Додатково суд також звертає увагу, що п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що кредитодавцю забороняється: вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. В той же час, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не містять жодних заборон чи застережень щодо включення у розрахунок платежів по кредиту, строк давності яких сплинув, що суперечить наведеній нормі Закону. Зі змісту ст.ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» від 06.06.2003 р. №898-ІV (далі - Закон №898-ІV) вбачається, що предметом іпотеки може бути майно, зокрема житло. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону №898-ІV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі, зокрема, виконавчого напису нотаріуса. При цьому, п. 1 Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених оскаржуваною постановою, надає можливість іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на житло, яке є предметом іпотеки, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса всупереч вимог ст. 47 Конституції України, якою встановлено заборону примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. При цьому, стаття 109 Житлового кодексу Української РСР передбачає, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Крім того, оскаржуваними положеннями Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, Перелік доповнено п. 11 «Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання». Так, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу. З наведеного переліку необхідних документів для одержання виконавчого напису вбачається відсутність документів, які можуть підтверджувати безспірність заборгованості боржника і встановлювати прострочення виконання зобов'язання, що фактично нівелює зміст безспірності заборгованості. В той же час, відповідно до усталеної судової практики, документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості є виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»(постанова ВГСУ від 28.09.2011 р. у справі №10/52д, постанова ВГСУ від 27.10.2011 р. у справі №5015/1965/11, ухвала ВССУ від 15.06.2011 р. у справі №6-4882св11). Одним із принципів діяльності Кабінету Міністрів України є здійснення виконавчої влади на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Здійснення повноважень Кабінету Міністрів України визначено ст. 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до якої Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Відповідно до пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», проект постанови розроблений з метою забезпечення належної реалізації положень законів України «Про нотаріат», «;Про аграрні розписки», «;Про заставу», «;Про іпотеку», а також постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №665 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок». Водночас, під час розгляду та вирішення даної адміністративної справи судом встановлено невідповідність положень пункту 1, 2 Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою КМУ №662 від 26.11.2014 р., вимогам Цивільного кодексу України, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про нотаріат», що з урахуванням вищенаведеного в сукупності свідчить про їх незаконність. Згідно ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Застосуванням нормативно-правового акта до особи є також виникнення на підставі цього акта правовідносин, які покладають на особу певні права чи обов'язки. Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму ВАС України №2 від 06.03.2008 р. «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Наведене свідчить, що оскаржуваний нормативно-правовий акт має бути таким, що породжує, змінює, припиняє права та обов'язки позивача або може породжувати, змінювати чи припиняти права та обов'язки позивача в майбутньому. В матеріалах справи наявні копії кредитних договорів, укладених позивачами з банківськими установами, розрахунки банку та повідомлення про існування у них простроченої заборгованості, що свідчить про можливість застосування оскаржуваного нормативно-правового акту до позивачів в майбутньому та, як наслідок, можливість його оскарження останніми. При прийнятті даної постанови суд бере до уваги також положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв'язку з укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважає за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття. Крім того, відповідно до п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», ухваливши рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його з цих підстав нечинним, суд у порядку, визначеному частиною одинадцятою статті 171 КАС України, повинен зобов'язати орган, який видав оскаржуваний акт, невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому такий акт було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено суду правомірність прийнятої оскаржуваної постанови в частині. За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині. Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 11, 94, 158-163, 171 КАС України, - ПОСТАНОВИВ: Позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)"; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: "11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.». п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов'язати Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Судові витрати в сумі по 36,54 грн. присудити на користь ОСОБА_2, ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду. Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. Головуючий суддя Аблов Є.В. Суддя Амельохін В.В. Суддя Шулежко В.П.

Здравствуйте! Вот, "на скорую руку" нашла такой научно-практический анализ вопроса про "Правові наслідки незаконних адміністративних актів" - https://www.academia.edu/6404044/Правові_наслідки_незаконних_адміністративних_актів "Із п. 10.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.21013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" - вимоги про визнання акта "недійсним" або "неправомірним" передбачають наступні способи захисту порушенного права : "скасування" або "визнання нечинним акта", при цьому ці два способи захисту права не можуть бути застосовани судом одночасно тому, що скасування застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття, визнання акту нечинним означає, що акт "втрачає чинність із моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням, або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту" . Из Википедии : - https://uk.wikipedia.org/wiki/Нормативно-правовий_акт#cite_note-23 "Резолютивна частина постанови судового органу про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його не чинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постанови законної сили[22]. Нормативний акт, визнаний нечинним за судовим рішенням, може втрачати чинність принаймні з двох альтернативних моментів: з моменту набрання законної сили рішенням суду, тобто на майбутнє, з моменту набрання чинності самим актом (з моменту вступу в колізію з більш пріоритетним актом) в минулому, тобто зокрема, йдеться про фактичне анулювання акта. В Україні на 2014 рік існує здебільшого саме перший варіант. Так, за рішенням Конституційного Суду України нормативно-правові акти втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення. Проте, якщо КСУ надав своєму рішенню преюдиціальне значення, то, як правило, фактично акт втрачає своє реальне значення з більш ранньої дати в минулому. Відповідно до правових позицій адміністративних судів нормативний акт, його окремі приписи, визнані нечинними цими судами, втрачає чинність з набранням законної сили рішенням суду[23]. " В любом случае, "визнання судом нормативно-правового акту незаконним є способом відновлення порушенного права", а "відновлення порушенного права" предполагает либо компенсацию ущерба, либо возврат к первоначальному положению. Вопрос "визнання судом нормативно-правового акту незаконним", разумеется, является вопросом не простым и для многих болезненным - многие уже и не хотят возвращаться к первоначальному положению, если теперешнее положение их вполне устраивает, не хотят дополнительных сложностей и потерь приобретенного. Такова жизнь. По понятным причинам, узкопрофильные цивилисты и лоббисты могут искренне заблуждаться в том, что незаконным акт становится только после/в следствии соответствующего решения суда, и с "пеной у рта" именно это доказывать. Такие дела. ИМХО PS - еще можно просить "роз`яснити судове рішення", если сторона процесса захочет этим заниматься.

Здравствуйте! А мы и не сомневались в том, что определенные судьи будут всеми возможными способами и ухищрениями защищать банки, как родное дитя. ИМХО

Я поищу и опубликую. Но вот хочу привести примитивный пример : мы обращаемся в суд и просим признать решения госрегистратора о перерегистрации права собственности на недвижимое имущество (с нас на коллектор) незаконными и отменить, суд удовлетворяет наше требование и признает решения незаконными, но не пишет в резолютивной части с какой даты они незаконны ибо подразумевается, что эти решения не были законными ни в какой период времени, так как изначально были приняты с нарушением закона. Если за то время, пока мы судимся, коллектор сдаст в аренду или продаст это недвижимое имущество, то такие его сделки также будут незаконными, а имущество истребовано у приобретателя.

Здравствуйте! Я поняла Большую Палату так : если регистратор тебе отказал (послал искать аргументы и документы), необоснованно затягивал с рассмотрением твоей Заявы, наделал ошибок в записях реестра, внес в реестр данные не соответствующие твоим документам, потерял часть твоих документов и другое подобное - то ты обжалуешь его действия обратившись в административный суд. А если "плохие дяди и тети" распорядились твоей собственностью без твоего доброго согласия с помощью госрегистратора (отжали имущество), нарушив твои законные права собственника или стороны договора о недвижимом имуществе, то ты обжалуешь такие действия и восстанавливаешь свои права в гражданском суде. ИМХО

Здравствуйте! Нужно "покопаться" в законодательстве, где-то это определяется. Я давно читала об этом правовом постулате (и в старых Постановах Пленуму ВСУ и в научно-практической литературе), что незаконное (как и недействительное) может, в зависимости от обстоятельств: либо таким являться, либо становиться с определенного времени. Если что-то является незаконным, то оно незаконно от самого начала его осуществления ибо не может быть законным и одного дня. Если же что-то становится незаконным, то такой переход связан с существенным изменением обстоятельств (которые определяли изначальную законность) в определенный момент времени.

Здравствуйте! На мой взгляд, все-же, если постановление КМУ №662 от 26.11.2014 г. незаконно, то таковым оно является с момента его принятия, т.е. с 26.11.2014 г. (суд не менял нормативный акт, а признал/констатировал факт его незаконности), а значит и ВСЕ исполнительные надписи, проведенные на основании незаконного нормативного акта - незаконны априори. А после 22.02.2017 г., за такие нотариальные действия, нотариусов уже можно штрафовать, взыскивать ущерб различного происхождения и привлекать за самоуправство. ИМХО

А я дополнила свою мысль (исправив предыдущий пост). Расчет упущенной выгоды возможен также на основании экспертной или сравнительной характеристики текущих цен на рынке, с учетом обычных благоприятных возможностей для продажи (как с квартирами, например).

Ну... надо же было как-то компенсировать полугодичные страдания потерпевшего от незаконных действий, тем более, что упущенная выгода четко предусмотрена законом (расчет ее возможно не идеален). ИМХО И еще: доказать, что ты имел возможность "выгодно" продать свой товар это одно, а доказать, что ты не мог своему потребителю поставить ту же номенклатуру товара, но из другого источника - это другое

Здравствуйте! С Вашего позволения, я выскажу свою оценку обстоятельствам, которые сложились между Сторонами: 1) Следователи очевидно коррумпированные поганки: - (мы не знаем когда) ТОВ "Пандеон" завез в г. Одессу пять контейнеров с тканью ( по контракту № Н16-00117 від 10 березня 2016 року с HAYROCKSALESL.P - похоже из Китая); - похоже, что ТОВ "Пандеон" свою торговую деятельность не согласовал с СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, и 4 октября 2016 года они ему вменили "злоупотребление служебным положением". - ТОВ "Пандеон" не счел необходимым "плотно работать со следствием" и "6, 7 та 17 жовтня 2016 року в ході досудового розслідування цього кримінального провадження слідчим СВ Приморського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області проведені обшуки згаданих контейнерів", в ходе обысков товар изъяли и, возможно, куда-то увезли, - кажется, следователь понимал что делает и работа его "налажена" потому, что "ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 21 та 31 жовтня 2016 року товар, який містився у контейнерах, арештовано". - о том что Приморский ВП плотно курирует товарооборот (ткани) в г. Одессе свидетельствует такое обстоятельство: изымать товар начали 6 октября, на "хранение" доверенной юридической компании "Парус" начали отдавать 19 октября, а "арест" подписал следственный судья только 21+31 октября - "Майно, на яке суд наклав арешт, слідчий СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області передав на відповідальне зберігання ТОВ "ЮК "Парус" в м. Одеса згідно з актами приймання-передачі N 1/19/10 від 19 жовтня 2016 року, N 22/10/16 від 22 жовтня 2016 року, N 28/10/16/1 від 28 жовтня 2016 року, N 28/10/16/2 від 28 жовтня 2016 року", и вообще долго они тягали эти рулоны с тканью, наверное с транспортом были проблемы; - 17 ноября 2016 ТОВ "Пандеон" получил маленькую победу в Апелляционном суде Одесской области - отменил одну "Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року" - снял арест с товара из одного контейнера; - к этому времени возня с ТОВ "Пандеон" Приморским следователям несколько наскучила и они отдали доследовать начатое дело своим Сумским коллегам, дело передали, а товар - нет (самим пригодится); - только 10 февраля 2017 года Незважаючи на скасування арешту і неодноразові вимоги повернути товар, станом на момент звернення з позовом до суду у даній справі, товар було повернуто позивачу лише частково; товар з контейнерів АССU5001466 та MSKU1147347 був повернутий позивачу 21 лютого 2017 року, а товар з контейнеру PONU7793473 - 20 лютого 2017 року., уже в родных Сумах, удалось отменить арест на остальные четыре контейнера, но в возврате товара им отказали (Сумские следователи его в глаза не видели) - "ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми у справі N 592/1354/17 частково задоволено клопотання позивача про скасування арешту майна та зобов'язання вчинити певні дії, скасовано арешт на майно, вилучене у ТОВ "Пандеон" в ході проведення обшуку контейнера PONU7793473, а саме: 1019 тюків тканини; скасовано арешт на майно, вилучене у ТОВ "Пандеон" у ході проведення обшуку контейнера ECMU2091671, а саме, мішки з тканиною у кількості 256 штук, мішки з ярликами для зразків тканини у кількості 3 штуки, пакет зі зразками тканини у кількості 2 штуки; скасовано арешт на майно, вилучене у ТОВ "Пандеон" у ході проведення обшуку контейнераMSKU1147347, а саме: 1068 рулонів тканини вагою брутто 27760 кг; скасовано арешт на майно, вилучене у ТОВ "Пандеон" у ході проведення обшуку контейнера TGHU9506825, а саме: 571 мішків з тканиною. В частині зобов'язання старшого слідчого групи слідчих майора поліції СВ Сумського ВП ГУНП в Сумській області Подопригори С.Б. повернути майно ТОВ "Пандеон", суд відмовив, вважаючи, що відповідно до приписів статті 303 КПК України дана вимога заявлена передчасно". - "бурная деятельность и вопли" ТОВ "Пандеон" наконец возымели действие и 20+21 февраля 2017 ему все-же вернули товар из трех контейнеров, а товар еще из двух контейнеров - Юридическая компания "Парус" не понятно куда дела (пропили с Приморскими & Сумскими следователями); Резюме: торговать тканью в Украине гораздо опасней чем владеть банком или отжимать предмет ипотеки-единственное жилье заемщика. 2) Относительно тех исковых требований, в которых отказала ВП-ВС, там все несколько сложнее: - вот мне не удалось убедиться, что договор поставки, и судебный спор, в результате которого с ТОВ "Пандеон" взыскали (а может еще и не успели) взыскали: "суму 10198749,12 грн. та 152 981,23 гривень сплаченого позивачем судового збору" не является "договорняком с дружественной компанией" отчаявшегося торговца тканями; - вот посмотрим на такие обстоятельства: с 4 октября 2016 года ТОВ "Пандеон" начинают системно рвать (как Тузик грелку) Приморские следователи, 7 октября проводят обыск и забирают часть товара, а 10 октября ТОВ "Пандеон" и ПП "Сумы-Руно" заключают договор поставки ткани из злополучных контейнеров. Причем, этот договор поставки по своим условиям такой, что Покупатель предоплату может и не платить, а у Продавца жесточайшие штрафные санкции за непоставку товара в кратчайшие сроки, т.е. как у Приватбанка по кредитным картам : "Пунктом 6.1. договору поставки № 15 від 10.10.2016р. передбачено, що у випадку порушення постачальником строків поставки за цим договором він виплачує покупцю пеню в розмірі 2% вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення." вот, с историей договора поставки можно ознакомиться в ЕГРСР - http://reyestr.court.gov.ua/Review/66138947 причем ответчик ТОВ "Пандеон" в суд не ходил, а грустно отписался, что вину свою признает, но следователи мешают ему честно исполнить договорные обязательства по поставке товара, просит рассмотреть без него, как суд решит. Решение первой инстанции ответчик в апелляцию не обжаловал (что логично). - схема эта для бизнеса давняя и часто выручала многих бизнесменов в тяжелых обстоятельствах, смягчала пресс беззакония контролирующих органов, уменьшала убытки : например, пришли отжимать твой товар, а ты им бумаги - товар уже давно не мой, я его только временно храню, вечером приедет владелец на крутой машине и заберет все на свой склад. 3) Не знаю как определили упущенную выгоду, но наверняка какой-то расчет в материалах дела имеется. Такие дела. ИМХО

Независимая ветвь власти - судебная, по своей инициативе идентифицирует себя с общей структурой власти в стране и старательно играет за общую команду, наверняка рассчитывая на "плюшки, бонусы, респект и уважуху". Плебейское мышление и не самая чистая совесть даже не зависимому институту не позволяет осознать себя "ничейными". Возмущения возникают только когда у кого-то там отбирают или грозят отобрать пирожок/ кресло/ статус или другое, что так ценится на определенном уровне. Потому, пока народ не контролирует власть - он не будет иметь преимуществ (или просто прав) для защиты своих приватных интересов в суде. Хорошие (как мы понимаем) или законные или уравновешенные судебные решения - это случайные протуберанцы, возникшие в силу стечения разных обстоятельств в один момент времени, когда действующие силы либо еще не определились, либо временно потеряли контроль над ситуацией. В Вашей ситуации, принять позитивное для гражданина решение - это запустить цепную реакцию аналогичных исков и заставить власть исполнительную судорожно искать средства на возмещение ущерба от свои "косяков". Желание полноценно играть за общую сильную команду требует от судебной власти креативности и изобретательности. Вот уже научились "на пользу дела" использовать фразы из решений ЕСПЧ, с некоторыми полезными усовершенствованиями : из дел, где рассматривалось неисполнение/ длительное исполнение судебных решений по иску гражданина против государства - фразы о обязательности судебных решений и эффективности судебной защиты (п. 6 Конвенции) креативно переписали в решения о обязательности исполнения решений в пользу банков и коллекторов ; а если аргументов что "черное это есть белое" у суда не достаточно, то можно использовать, например : "Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року)." Такие дела. ИМХО

Не паникуйте раньше времени - нет в Вашей Постанове рекомендаций "по взысканию", и намека. В ней "большие дяди & свита" выразили свое личное мнение, что само обращение кредитора в суд не подтверждает что он действительно требовал досрочного возврата всей суммы с процентами и прочим. У Вас эта Постанова не может быть преюдицией так как Вам просто отказали прекратить договор поручительства с определенной даты - эти ... высокоморальные ... считают что должник не имеет "морального" права быть инициатором прекращения своих обязательств - не приятно, но не смертельно. Необходимо плотно общаться с основным должником, настаивать чтобы он во-время заявил применение исковой давности к требованиям кредитора при его очередном обращении о взыскании долга и возражал против начисления % и пени после 30 дней с момента получения должником претензии (все как в Постановах БП-ВС), при необходимости участвовать в судебном процессе третьей особой, чтобы контролировать его. ИМХО

Здравствуйте! В принципе - нормально, но есть замечания: 1) Начните Заяву с : Название Заяви - "Заява про заміну сторони виконавчого провадження, в порядку виконання судового рішення по справі №__" Затем пишем - "__"_____ р ___районним судом було розглянуто спір про стягнення боргу за Кредитним договором №__ від "__"__р, укладеним між "___банк" і ФИО, а також Договором поруки №__ від "__"__р, укладеним між "___банк" і ФИО та винесено судове рішення, яким задоволено позовні вимоги "___банк" до боржника ____, постановлено стягнути із боржника ___ на користь кредитора "___банк" _____ грн. боргу, та ____ грн. судового сбору (т.е. перепишите все, что постановив суд в резолютивной части решения). Постановою ... апеляційного суду від "___"_____р по справі №__ було змінено рішення ____районного суду від "__"_____р., постановлено стягнути із ________ на користь кредитора "___банк" _____ грн. боргу, та ____ грн. судового сбору (т.е. перепишите все, что постановив апел. суд в резолютивной части решения). На виконання Постанови ... апеляційного суду від "___"_____р по справі №__ ____районним судом було видано Стягувачу "___банк" виконавчі листи від "___"_____р..... (все перечислите). На підставі виконавчих листів, виданих судом по справі №___ , із метою примусового виконання судового рішення Постановою від "___"_____ державного виконавця ВДВС _____ районну (напишите как они правильно называются) було відкрито виконавче Провадження №____, яке до цього часу не закінчено, а судове рішення не виконане. 2) "___"______р між Первісним кредитором "___банк" та Новим кредитором ФИО було укладено Договір про відступлення прав вимоги №, за яким Новому кредитору було відступлено всі права Первісного кредитора за Кредитним договором №___ від "__"___р та договорами, які забезпечували виконання основного зобовязання : ..... Таким чином, "___"____р. Новий кредитор набув прав вимоги за Кредитним договором та ..... договорами до боржників ФИО + ФИО в повному обсязі. 3) Дальше пишите то что вы уже написали, но : - я бы не писала, в Вашем случае "Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги" - во-первых по смыслу не корректно, а во-вторых к Вам отношения не имеет, только путает - проверьте, что Вы всех и все правильно назвали (на украинском языке), указали правильные даты и реквизиты документов 4) Просите суд : "Змінити сторону виконавчого провадження "___банк", Стягувача за виконавчим листом від "__"___р, виданим ____ районним судом на виконання судового рішення - Постанови ___ апеляційного суду від "___"___р. по справі №___ у виконавчому провадженні №__ від "__"_____р на сторону виконавчого провадження ФИО, як законного правонаступника всіх вимог до Боржника ФИО за виконавчим листом від "__"___р, по справі №___ " + следующий пункт требования к суду - все то же самое, по каждому Виконавчому листу, по каждому Виконавчому провадженню и Должнику (меняем, в случае отличия, даты Постанов, номера виконавчих проваджень, названия ДВС и ФИО Боржника (у вас там в Боржниках есть Поручитель)) - сколько Виконавчих листів, столько пунктов требований к суду указываете в Заяве после "Прошу суд". 5) Приложите к Заяве заверенные заявителем "Згідно оригіналу, оригінал знаходиться у Заявника + завірено "___"______р. ФИО + підпис" копии всех документов, подтверждающие требования Заяви.

Здравствуйте! Вы, на мой взгляд, ошибаетесь в том, что коллегия судей Первой судебной палаты Кассационного цивильного суда материалов дела (Вами приведенного) не читала, просто, именно для этой палаты, Большая Палата Верховного Суда авторитетной не является - у них свое (само-) мнение и свои амбиции. ИМХО

Здравствуйте! Я, прочитав эту Постанову, сделала для себя следующие выводы: 1) 20.11.2007 года физлицо (Особа-3) заключила договор потребительского кредита с АКІБ "УкрСиббанк", в тот же день юрлицо СТ "Гарант" стал имущественным поручителем за физлицо перед банком - "було укладено договір іпотеки, посвідчений держаним нотаріусом Літинської держаної нотаріальної контори Гуменюк Н.П. 20 листопада 2007 року за реєстровим N 3075." 2) в конце 2014 года банк обращается с иском к физлицу, с требованием о взыскании с нее денежных средств по кредиту, и сразу же (не дожидаясь рассмотрения судом его исковых требований) 19.12.2014 года обращается к частному нотариусу за исполнительной надписью на ипотечном договоре между банком и СТ "Гарант" 3) нотариус, никого не ставя в известность и не особо вникая в структуру долга и обоснованность требований банка, "подмахивает" банку-заявителю исполнительную надпись. А структура долга вызывает вопросы, так как она якобы составляла "65 тис. 250 доларів США 18 центів заборгованості за кредитом та 30 тис. 830 доларів США 84 центи заборгованості за процентами". Подозрение вызывает что : 30,8 тыс. дол. США процентов это 47% от суммы кредита 65,2 дол. США, такая сумма процентов (учитывая среднюю ставку по потребительским кредитам в 2007 году - 13%) должна была бы набежать за 3,5 года - что-то не так либо с вычислениями банка либо со сроками 4) СТ "Гарант" (не понятно чего ждал почти 2 года) в августе 2016 года обращается в суд о признании исполнительной надписи не подлежащей исполнению, привлекая в ответчики и банк и физлицо-заемщика 5) первая инстанция СТ "Гарант" в иске отказала, а апелляция иск удовлетворила, но "очень коротко" . Банк подал кассацию с обжалованием, в том числе, подсудности (что непоследовательно, так как кассант просил оставить в силе решение 1 инстанции - цивильной). Раз была заявлена подсудность - автоматом передали на БП-ВС 6) БП-ВС (естественно) сочла решение апелляции таким, что не достаточно "раскрыло тему" взаимоотношений сторон и мягко указала суду какие вопросы должны быть описаны при повторном рассмотрении дела в апелляции. Ничего супер-плохого я в Постанове не нашла, а в апелляции есть поле для плодотворной работы юристов истца. ИМХО

Здравствуйте! Приятно читать логичное правовое обоснование судебного решения (Надеюсь это не сон ). Т.е., предусмотренная законом компенсация потерь кредитора, от не исполнения денежного обязательства должником, применяется исключительно судом и неразрывно связана с возможностью судебной защиты соответствующих требований кредитора по основному обязательству. И если требования кредитора по основному обязательству уже были защищены судом ранее или, напротив, заявлены с пропуском исковой давности, то и потери, связанные с этими требованиям не компенсируются. Также, 3% годовых и инфляционные потери не могут быть включены в сумму требований кредитора при обращении взыскания на предмет залога во внесудебном порядке либо уступлены новому кредитору. Мне нравится

Здравствуйте! Представляю Вашему вниманию обновленный Апокалиптический прогноз от «юридической компании» «Долги перед банками: придут ко всем До недавних пор при взыскании залогового имущества банки сталкивались с непреодолимыми трудностями. Сейчас это происходит быстро и легко.» ПЯТНИЦА, 29 МАРТА 2019, 15:57 (1 апреля ждать не стали) https://www.epravda.com.ua/rus/columns/2019/03/29/646537/ «…И еще: надеяться, что государство примет какие-то законы, защищающие должников, не стоит. Либерализма в вопросе погашения долгов уже не будет. Украина идет к имплементации мировой долговой практики, а она подразумевает эффективность возврата долгов. Других вариантов, кроме как договариваться с кредиторами, у должников нет. Время затягивания процесса прошло.» ДМИТРИЙ ГОЛОВКО президент ЮК "Головко и партнеры" У меня иногда складывается впечатление, что их всех на одних 6-ти месячных курсах обучают по общей программе. А потом, одни создают финансовые компании, а другие юридические. Но надо учитывать, что именно спрос порождает предложение. ИМХО

Да, я так и читаю этот отрывок: "... може відступати фактору право грошової вимоги...крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання" (т.е. - по всем договорам, кроме потребительских). Наш ЦКУ товары приравнивает к услугам, а Розпорядження № 231 другими словами раскрывает значение пункта Конвенции - что с использованием факторинга уступаются именно требования по обязательствам, связанным с осуществлением хозяйственной деятельности. Хронологию действия Розпорядження № 231 я привела для тех участников форума, которые, возможно, пытались бы возлагать на него надежды о возможности использования в текущих спорах. А также выразила свое мнение, что его отмена связана с массовой продажей долгов по потребительским кредитам физлиц, была необходима инициаторам операции "очищения банковского сектора" и не была последствием изменением закона. Договором факторинга №2 стороны назвали свои правоотношения самостоятельно, а потому не было необходимости этот факт дополнительно доказывать. Удивительно, что банк и коллектор были так в себе уверены, что даже не пожелали обеспечить свое представительство в суде.

Здравствуйте! Позволю себе выразить свое мнение (ИМХО) 1) Господин Луспеник не единожды сам не соблюдал закон, при отправлении правосудия . А его регулярные "разъяснения" норм закона, изменяющие исходный смысл официальной редакции закона (что очевидно для всякого, кто достаточно владеет литературным украинским языком и историей развития права), особенно "разъяснения" процессуальных норм права, являются ни чем иным, как - самоуправством. Хочешь "усовершенствовать" норму закона - выступай с законодательной инициативой, что и предусмотрено ЗУ О судоустройстве и статусе судей; 2) Любая международная конвенция или договор, к которым присоединилось государство, должны им исполняться и являются частью внутреннего законодательства такой страны - на этом и строится мировой баланс ценностей и интересов. Если сама страна не исполняет международное законодательство, то глупо и безнравственно требовать его исполнения по отношению к себе; 3) Конвенція УНІДРУА - часть действующего законодательства Украины. Упомянутое "Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України" №231 від 03.04.2009 року в 2014 году было так видоизменено, что из него выбросили определение, что по операциям факторинга уступаются именно денежные требования по обязательствам юрлиц, а летом 2015 вообще отменили, и в это же время начали активно "ликвидировать" банки. Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг про міжнародний факторинг (Оттава, 28 травня 1988 року) (укр/рос) Поділитися Перейти до тексту Зберегти Зміст документа Згорнути Картка документа Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг про міжнародний факторинг (Оттава, 28 травня 1988 року) (укр/рос) Види: Конвенція, Міжнародний документ Видавники: Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА) Дати: 28.05.1988 Стан: Чинний Ідентифікатор: 995_210 Документи та файли Текст документа, 39 кб відкрито зараз — d23446.htm / Текст для друку Приєднання від 11.01.2006, підстава - 3302-IV Редакції документа (2 редакції) Терміни в документі (2 терміна) Історія документа та редакції Дата події Назва події, підстава Текст редакції 28.05.1988 Прийняття УНІДРУА; Конвенція перша редакція, 39 кб 01.05.1995 Набрання чинності Стан: Чинний 11.01.2006 Приєднання, підстава - 3302-IV поточна редакція, 39 кб відкрито зараз 01.07.2007 Набрання чинності для України міжнародного договору, підстава - v-935321-07 Стан: Чинний Пов'язані документи Список пов'язаних документів [6] Зворотні зв'язки Вводиться в дію 1 Має відсилання з 4 Приєднується 1 Публікації документа Урядовий кур'єр офіційне видання від 15.03.2006 — № 49 Офіційний вісник України офіційне видання від 16.11.2007 — 2007 р., № 84, стор. 136, стаття 3127, код акта 41412/2007 Класифікація документа Цивільне законодавство 30 · Зобов'язальне право 30 60 · · Забезпечення виконання зобов'язань (штраф, пеня, застава (ломбард), іпотека, порука, завдаток, гарантія) 30 60 20 Законодавство про зовнішні зносини та зовнішньоекономічні відносини 140 · Міждержавні організації та органи 140 40 · Економічне співробітництво з іноземними країнами 140270 Банки, фінанси, кредит, бюджет Митна діяльність. Зовнішньоекономічні зв'язки (ЗЕД) Міжнародні відносини Офіційний переклад документу

Здравствуйте! Дело рассмотрела одна из немногих коллегий не "прибитых" банковским лобби (из личного опыта).