Nki

Пользователи
  • Content Count

    16
  • Joined

  • Last visited

Community Reputation

2 Обычный

About Nki

  • Rank
    Участник
  1. К сожалению, есть некоторые судьи, которые считают, что наличие ипотечной оговорке в ипотечных договорах, делает возможным перерегистрацию по ст.37 по договорам 2007г. и без заключения отделного договора про удовлетворение требований ипотеко держатеоя (((
  2. Вот еще одно решение БП ВС с анологичным решением http://reyestr.court.gov.ua/Review/74505932
  3. В этом решении суд посчитал, что ипотечного договора с оговоркой не достаточно для перерегистрации по ст37, и нуден был отдельный. договор про "задоволення вимог...", которого не было.
  4. Суд считает, что отдельный договор про "задоволення вимог іпотекодержател" не нужен, достаточно ипотечного договора.
  5. Думаю, что нет. "... Частина перша статті 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки), передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог. Статтею 37 зазначеного Закону (в цій же редакції) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого згідно з частиною другою статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Нова редакція статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" № 898-IV, викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону №800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх. Аналіз наведених норм, як і Закон № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом. Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 року (справа № 21-131 а11), від 18 вересня 2012 року (справа № 21236а12), постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року (справа №826/9658/15). З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про протиправність дій державного реєстратора щодо здійснення реєстрації за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на нерухоме майно на підставі лише договору іпотеки, за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, є необґрунтованим." http://reyestr.court.gov.ua/Review/82885230
  6. Я не юрист, не правильно нащвала суд) Имела ввидк Киевский аппеляционный суд
  7. Нет, я говорила о Аппеляции. Я нашла всего лва решения БП ВС по этому вопросу.
  8. БП ВС считает иначе. Именно это указанно в выложеном мною решении
  9. Просто, Аппеляционный суд Киева в последние два месяца отменил несколько решений первых инстанций, заняв противоположную позицию, ссылаясь на то, что статью 37 нужно сочитать со мт. 36. Вот я стала искать позиции ВС по этому вопросу.
  10. Добрый день! Нашла сегодня решение Большой Палаты ВС Категорія справи № 199/1276/17 : не визначено. Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.12.2018. Оприлюднено: 19.12.2018. Номер судового провадження: 14-486цс18 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 грудня 2018 року м. Київ Справа № 199/1276/17 Провадження № 14-486цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача ЛященкоН.П., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року в складі колегії суддів Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», третя особа - Управління-служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор плюс») про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності. ОСОБА_4 зазначила, що 14 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ТАС-Інвестбанк» (далі - ЗАТ «ТАС-Інвестбанк») та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 2/14-Ф (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 38 тис. доларів США на строк до 13 лютого 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № 2/14-Ф/ІП (далі - іпотечний договір або договір іпотеки), згідно з умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 яка належить їй на підставі договору дарування від 28 липня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прокофєвою О. Ю. за реєстровим № 2791. 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та ТОВ «ФК «Вектор плюс» було укладено договір факторингу № 15, за яким ПАТ «Сведбанк» передало, а ТОВ «ФК «Вектор плюс» набуло право вимоги за кредитним договором. Того ж дня між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор плюс» було укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, за яким ПАТ «Сведбанк» передало ТОВ «ФК «Вектор плюс» право вимоги, зокрема за договором іпотеки. 16 травня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Яковлєвої І. М. із запитом про надання інформації. Отримавши на вказане звернення інформаційну довідку з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, вона дізналася про те, що 22 березня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. зареєструвала право власності на вищевказану квартиру за ТОВ «ФК «Вектор плюс». Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати вищевказану реєстрацію незаконною, оскільки нотаріус Кобелєва А. М. провела реєстрацію речового права на нерухоме майно за наявності вже зареєстрованих обтяжень, не встановила відсутності суперечностей, факту подання документа, який підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки, в тому числі факту виконання відповідних умов правочину, з якими закон пов'язує можливість переходу права власності, не врахувала, що у квартирі зареєстровані та проживають малолітні діти. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 04 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони договору іпотеки домовилися про застосування позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто дійшли згоди, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб, передбачений Законом України «Про іпотеку». Можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку визначені частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки. Договір іпотеки є чинним, доказів його оспорення, у тому числі в частині вищезазначеного застереження, позивачем суду не надано. Проти факту наявності простроченої заборгованості за забезпеченим іпотекою зобов'язанням позивач не заперечувала. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову: визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме запис про право власності № 13805484, вчинений 16 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28864170, від 22 березня 2016 року про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор плюс». Стягнуто з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. та ТОВ «ФК «Вектор плюс» на користь ОСОБА_4 судовий збір по 672 грн з кожного. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між сторонами, як спосіб, визначений договором іпотеки, відсутній. Отже, факт ненадання такого договору нотаріусу, залишення нотаріусом без перевірки наявності чи відсутності виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов'язує можливість переходу права власності, дії нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Вектор плюс» права власності на спірну квартиру, власником якої залишилася ОСОБА_4, яка навіть не була сповіщена ТОВ «ФК «Вектор плюс» про його наміри, не можна вважати законними. Вчиняючи дії з реєстрації за ТОВ «ФК «Вектор плюс» права власності на спірну квартиру, нотаріус Кобелєва А. М. проігнорувала той факт, що на час реєстраційної дії в Єдиному реєстрі заборон уже був наявний реєстраційний запис про заборону відчуження цього майна, що є порушенням статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. У червні 2018 року ТОВ «ФК «Вектор плюс» подало касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про залишення позову без задоволення. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не з'ясував, що арешт стосувався стягнення заборгованості на користь кредитора (іпотекодержателя) за кредитним та іпотечним договорами, проігнорував те, що відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена та не взяв до уваги, що після здійснення реєстраційної операції арешт зберіг чинність, а позивач є боржником, а тому незалежно від наявності або відсутності арешту порушення його прав рішенням ТОВ «ФК «Вектор плюс» не відбулося. Поза увагою суду залишився той факт, що між сторонами виник спір з приводу вчинення нотаріусом дій як спеціальним суб'єктом - державним реєстратором, оцінка законності яких не належить до компетенції суду, що вирішує спори за правилами цивільного судочинства, а спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Касаційна скарга також містить посилання на те, що наявне в іпотечному договорі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у добровільному й узгодженому сторонами договору порядку. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 17 жовтня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ТОВ «ФК «Вектор плюс» оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Спір виник між сторонами з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій ТОВ «ФК «Вектор плюс» та нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТОВ «ФК «Вектор плюс». Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача та виконанням умов договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим та правильно вирішений судами за правилами цивільного судочинства. У решті доводів касаційної скарги слід зазначити таке. Суди встановили, що 14 лютого 2007 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті на суму 38 тис. доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредит у строк до 13 лютого 2012 року та сплатити відсотки за користування ним. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 як майновий поручитель передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 За договором факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» як правонаступник ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» передало ТОВ «ФК «Вектор плюс» право вимоги за кредитним та іпотечним договорами. Оскільки за кредитним договором була наявна прострочена заборгованість, рішенням про реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. від 22 березня 2016 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ТОВ «ФК «Вектор плюс» Оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 14 лютого 2007 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України «Про іпотеку» в редакції від 12 травня 2006 року. Відповідно до статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Сторони договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.2.1 та 4.5 договору іпотеки. Разом із тим, відповідно до пункту 4.2.1 звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону. Суд апеляційної інстанції встановив, що під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ТОВ «Вектор плюс» укладено не було, а ОСОБА_4 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов'язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ «ФК «Вектор плюс» права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прийняття нотаріусом рішення про передачу спірної квартири у власність ТОВ «ФК «Вектор плюс» та державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним. Доводи касаційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 410, 416ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Ссылка http://reyestr.court.gov.ua/Review/78628118 ПО ДОГОВОРАМ ЗАКЛЮЧЕННЫМ В 2007г .нелзя проводить перерегистрацию без отдельного договора "про задоволення вимог іпотекодердателя". Правильно я поняла?
  11. Добрый день, уважаемые юристы! Летом 2018г, мною был подан иск о признании незаконным и отмене решения регистратора, который переоформил право собственности на квартиру на банк. (Во внесудебном порядке по ст37). На сегодняшний день решения еще нет. Но я слежу за решениями по похожим делам, и обратила внимание, что сложилась противоречивая практика по применению ст 37 ЗУ "Про ипотеку", относительно договоров заключенных в 2007, 2008гг., в части необходимости отдельного договора " про задоволення вимог іпотекодержателя" . Большая часть судей считает, что : "...діюча станом на 2 листопада 2007 року редакція ч.1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» була викладена в наступній редакції: «Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки». Тобто, станом на дату укладання сторонами спору договору іпотеки редакція ст.37 Закону України «Про іпотеку» не містила та не передбачала можливості застосування такої інституції, як іпотечне застереження, а відтак, не можна стверджувати, що між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» була узгоджена умова про можливість звернення стягнення на спірне іпотечне майно у спосіб реалізації іпотечного застереження без укладання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя." Но, есть и те, что считают иначе. Мнения Верховного Суда по этому поводу я не нашла. Нашла только несколько дел находящихся на рассмотрении ВС, но решения по ним еще не вынесены. Возможно, я просто плохо искала. Если у кого-то есть информация по этому вопросу, буду благодарна за номера дел или ссылочки.
  12. Добрый день! Спасибо, что откликнулись, но уже не актуально. Подошла к судье объяснила причину несвоемвременности и внесла сегодня деньги.